Килимистий С.М.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.109-114.

Рекреаційна діяльність як об’єкт менеджменту популяризації нематеріальної культурної спадщини

Нині, коли Україна перебуває в стані соціально-економічної, політичної і гуманітарної кризи, в наслідок чого спостерігається тенденція до зниження рівня здоров’я українців, особливого значення набуває ефективна рекреаційна діяльність. Це пов’язано з актуалізацією проблеми відновлення, в першу чергу, психічного стану українців, які потерпають від стресів повсякденного життя в умовах фактичної війни. Відсоток новин з негативним підтекстом в рази перевищує позитивну інформацію, що надходить через засоби масової інформації і соціальні контакти людини, що не може не вплинути на загальний життєвий тонус українця.

Відтак, нагальною проблемою сьогодення є розробка рекреаційних програм для різних соціальних груп населення і їх реалізація в реальних умовах рекреаційної діяльності. Подібні програми розробляються у цивілізованих країнах фахівцями з організації соціокультурної діяльності, туроператорами, аніматорами і рекреаторами. Теоретико-методологічні аспекти рекреаційної діяльності досліджують рекреологи, культурологи і економісти. Але впровадження цих програм - це функція менеджменту рекреаційної діяльності.

Рекреаційна діяльність являє собою систему заходів, пов’язаних із використанням вільного часу для оздоровчої та культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їх постійного проживання [1].

Ефективна реалізація функцій рекреаційної діяльності залежить не лише від наявності рекреаційних ресурсів, розвитку економіки та інвестиційного клімату. Вирішальне значення в створенні умов для ефективного відпочинку є наявність професійних рекреаційних кадрів. На жаль, в Україні комплексна підготовка кадрів для рекреаційної сфери відсутня. Відтак, професії - менеджер з рекреації, рекреолог, рекреатор і аніматор в українському класифікаторі професій відсутні. Натомість є менеджер з туризму, організатор культурно-дозвіллєвої, туристичної і готельної діяльності, керуючий готелем (пансионатом, кемпінгом), інструктор з активних видів туризму тощо.

Кожен з цих фахівців може успішно працювати в площині рекреаційної діяльності. Але жодна з них не передбачає наявність необхідних компетенцій і, як наслідок, не відповідає професіограмі сучасного фахівця рекреаційної сфери, складовими якої є володіння знаннями, навичками і уміннями менеджера саме рекреаційної діяльності, психолога, рекреолога (дослідника специфіки функціонування рекреаційних систем), курортолога (дослідника прикладних аспектів використання рекреаційних ресурсів), фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності (розробника і реалізатора екскурсій, культурно-мистецьких і анімаційних програм). Окрім того, спеціаліст рекреаційної сфери повинен володіти методиками і технологіями розробки і впровадження комплексних рекреаційних програм.

Головною функцією менеджера рекреаційнurої діяльності є створення умов для ефективного відпочинку рекреанта і досягнення ним рекреаційного ефекту за час його перебування в межах рекреаційного закладу чи рекреаційної території. Фахівець з менеджменту організацій не впорається з цією задачею, якщо він не буде мати спеціальних знань, навичок і умінь рекреатора, психолога, еколога, курортолога, рекреаційного аніматора. Такому фахівцю не обов’язково розробляти рекреаційні чи анімаційні програми, але професійне впровадження цих програм (у співпраці з їх розробниками) - це безпосередня функція рекреаційного менеджера.

Вільне оперування знаннями про технології і методики рекреаційного процесу, серед яких виділимо збереження і використання природних, культурних, соціально-економічних ресурсів, створення культурно-рекреаційних комунікативних середовищ, залучення до цих середовищ якомога більшої кількості рекреантів, дозволить рекреаційному менеджеру створити свій власний інструментарій організації ефективного відпочинку.

Рекреаційна сфера має чотири рівня менеджменту: державний, регіональний (наприклад, рівень Карпатського рекреаційного регіону), місцевий (рівень курорту Трускавець), точковий (рівень курортного комплексу «Ріксос-Прикарпаття»). Менеджмент кожного з зазначених рівнів має свою специфіку. Чим більша рекреаційна територія, чим чисельніша кількість рекреаційних об’єктів, розташованих в її межах, тим більш комплексні, глобальні завдання вирішує їх менеджмент.

Одним з ефективних механізмів управління рекреаційною сферою територій є технологія рекреаційно-туристичного кластеру. Рекреаційно-туристичні кластери є об’єднаннями рекреаційних, туристичних і споріднених підприємств, які зазвичай взаємодіють із науковими та освітніми установами, органами місцевої влади для підвищення конкурентоспроможності відповідних послуг на внутрішніх і зовнішніх ринках. У межах туристичних кластерів можливим є таке поєднання різних підприємств, які в одних ситуаціях конкурують між собою, а в інших - співпрацюють для вироблення певних спільних рішень, розроблення спільних ініціатив, хоча це здебільшого залежить від структури кластеру.

Під словосполученням «рекреаційно-туристичний кластер» фактично «ховається» суто туристичний кластер, щоправда, діяльність якого впливає в тому числі і на рекреаційні процеси в організмі людини. У переважній кількості випадків кластер створюється з метою покращення обслуговування туристів під час подорожі. Тому його слід називати радше «Туристично-рекреаційним кластером». На наш погляд, в сучасній рекреаційній діяльності доцільно змінити акценти. Тобто функціональне навантаження діяльності кластера перенести у площину переважно рекреації або рекреаційного туризму. Відтак словосполучення «рекреаційно-туристичний кластер» набуде логічного змістовного наповнення: спочатку - рекреація, а потім - туризм.

Слід відмітити, що рекреаційний туризм відрізняється від більшості інших видів туризму певною стаціонарністю, територіальною обмеженістю надання туристичних послуг (території курортних готелів, пансіонатів, санаторіїв). До рекреаційних видів туризму ми відносимо також деякі різновиди екологічного і сільського туризму в межах яких турист досягає рекреаційного ефекту. Екологічна і сільська рекреація теж обмежується національним парком або територією села. Але і в цих видах туризму існують умови, при яких доцільно створювати саме рекреаційний кластер.

Наприклад, Шацький національний парк має на своїй території численні озера, лісові масиви, атрактивні села (наприклад, Пульмо), добре розвинену транспортну мережу, що сприяло розвитку рекреації в цьому мальовничому куточку Західного Полісся. У парку також функціонують чотири зони відпочинку: «Гряда», «Світязь», урочище «Гушове» та «Пісочне». На берегах озер розміщений пансіонат «Шацькі озера» (600 місць), база відпочинку «Світязь-Центр» (100 місць) та велика кількість інших рекреаційних закладів. В останні роки у парку проводиться Міжнародний пісенний фестиваль «На хвилях Світязя» та інші анімаційні події.

Ефективним видається міні-кластер, створений навколо рекреаційного підприємства, матеріально-технічна база або перелік послуг якого не відповідає певним потребам рекреантів даного закладу. Натомість на відстані пішої доступності від нього розташовано низку закладів культурно-розважальної, лікувальної, харчової спеціалізації, за рахунок взаємовигідної співпраці з якими підприємство має можливість розширити перелік послуг, що надаються рекреантам.

Наприклад, невеликий бальнеологічний закарпатський курорт Кваси має у своєму складі лише один санаторій «Гірська тиса» на 248 місць. Під час високого сезону попит на рекреацію у Квасах перевищує можливості санаторію з розміщення, лікування і розваг. Інфраструктура курорту дозволяє менеджменту «Гірської тиси» розширити перелік послуг, що надаються санаторієм. Так, у селі є 80 джерел мінеральної води, деякі з яких розташовано у дворах мешканців Квасів. Угода з ними дозволила б лікарям санаторію розширити перелік лікувальних послуг.

Базу розміщення і надання деяких лікувальних процедур (масаж, ванни) можливо розширити за рахунок осель місцевих мешканців, які мають відповідну кваліфікацію і санітарно-гігієнічні умови для надання послуг у своїх помешканнях. Вони ж після отримання відповідної ліцензії можуть надавати транспортні та екскурсійні послуги.

На території курорту є декілька якісних закладів харчування. Рекреантам, які не обмежені дієтичним харчуванням і мають можливість доплатити за додаткову послугу, могли б харчуватися, наприклад, в ресторані «Гагарін та Бокораш» або в піцерії «Гуцульська піца під Газдівське пиво». На їх базі можна проводити і анімаційні заходи санаторію.

Таким чином, технологія міні-кластеру, яким здатен керувати один рекреаційний менеджер, дозволила б вирішити проблему якості і кількості послуг, що надаються санаторієм, а також сприяти вирішенню соціально-економічної проблеми безробіття у сільській місцевості українських Карпат.

Список використаних джерел

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. К.: ВПЦ «Київський університет», 2001. 395 с.
2. Класифікатор професій ДК 003:2010. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/va327609-10.
3. Бейдик О.О. Світові рекреаційно-туристські ресурси // Український географічний журнал. 2007. №2. C.49-55.
4. Блага М. Рекреаційно-ресурсний потенціал і фактори його використання // Український географічний журнал. 2000. №2. C.28-30.
5. Бобкова А. Про поняття природних рекреаційних ресурсів // Право України. 2000. №5. C.51-54.
6. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2007. 312 с.