Любіцева Ольга
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сакральне та туризм» (м. Київ, 28 квітня 2023 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2023. 325 с. С.19-21.

Про сакральне в туризмі

Сакральне як наукова категорія для туризму як практики є багатозначним. Однак здебільшого практики розуміють сакральне як приналежне релігії і звідси - однозначність у формуванні туристичного продукту. Такий турпродукт розрахований на широкі кола споживачів і здебільшого формується туристичною компанією як подорож по релігійних центрах. Є й інший варіант, коли замовником виступає церква або конкретний священик, а туристична компанія є виконавцем саме з організації подорожі. Але для туристичної галузі обидва ці випадки виглядають однаково і класифікуються як робота в сегменті релігійного туризму, хоча за сутністю це різні подорожі. Якщо в першому випадку це дійсно подорож, пропонована для споживачів, які хочуть глибше ознайомитись з особливостями певної релігії через відвідування її святинь і можуть не бути вірними цієї церкви і це є дійсно сегмент релігійного туризму, то в другому - це паломництво, яке здійснюють віряни з метою поклоніння.

Свого часу ми детально зазначили різницю між паломництвом і релігійним туризмом [1], між якими дійсно багато спільного, але й багато суттєво відмінного. На нашу думку, у цьому ринковому сегменті мають працювати як туристичні компанії, які пропагують популяризувати релігійні святині - це буде просвітництво для широких верст населення переважно; та туристичні компанії, які співпрацюють з церквою і організують паломницькі подорожі, оскільки це різні форми роботи зі споживачем і організація роботи потребує різних підходів. Якщо в Україні у УПЦ паломницький рух налагоджений і на базі лавр і монастирів сформовані паломницькі центри та ведеться відповідна інформаційна робота, то для ПЦУ це має стати одним з нагальних питань. І тут може бути співпраця з туристичними компаніями з формування як паломницьких подорожей, так і релігійних турів по паломницьких центрах ПЦУ.

Туризм у його сьогоднішньому розумінні - це масовий і організований (самоорганізований) рух населення з метою змістовного проведення вільного часу; це явище, притаманне стилю життя значної частини людства (до COVID-19 це становило до 1,4 млрд. осіб міжнародних туристів), підтримуване індустрією туризму - галуззю глобальної економіки. І саме туристична галузь на етапі свого становлення багато запозичила з організації паломництва, яка сформувалась за попередні віки його функціонування. По-перше, сформувались паломницькі шляхи - усталені маршрути, якими паломники рухались, наприклад, з Європи до Святої Землі, вздовж яких облаштовувались для них прихистки, де надавались послуги харчування, медичної допомоги, ночівлі тощо. По-друге, організація цих послуг, як і організація самого руху паломників, певною мірою нормувалися і «стандартизувалися», формувалися не тільки організаційно-управлінські, а й правові основи організації руху паломників, налагоджувався облік для планування забезпечення в умовах мінливості попиту. Врешті, саме зростаючим потокам європейських паломників до Святої Землі завдячуємо поступовому переоблаштуванню торгового флоту на пасажирський з метою забезпечення більш комфортного подорожування. Тобто, коли Т. Кук розпочав формування галузі, йому було на що спертися. Тому й досі плутають паломництво і релігійний туризм, хоча вони більш відмінні, ніж подібні.

До речі, досвід паломництва й сьогодні може стати у нагоді для організації туризму - при переході з умовно кажучи «туроперейтингової» моделі, коли саме туроператори, шляхом формування пропозиції і організації руху туристів за певними маршрутами, відігравали провідну роль на ринку туристичних послуг, на «дестинаційну» модель, коли саме туристичні дестинації формують пропозицію і стають «ключовими гравцями» туристичного ринку. Тому що за часи розквіту, наприклад, європейського паломництва, саме центри паломництва формували пропозицію і були такими «магнітами» і їхній досвід внутрішньої організації туристичного процесу заслуговує на вивчення. Саме зараз, після «стресової» для світового туризму пандемії, відбувається чергова перебудова організації туристичної діяльності, яка, безумовно, буде після війни імплементована в реалії українського туристичного ринку і це потребує не тільки переорієнтації у способах роботи, а й підготовки фахівців, придатних до розвитку і управління туристичними дестинаціями.

Але сакральне (священне) - це не тільки релігійне. Сакральне - це місця пам’яті, пов’язані, в першу чергу, з націогенезом (місця визначних подій в житті нації) і такі місця позначені у тяглій українській історії і виникають зараз, пов’язані з героїзмом українського народу у цій війні. Це місця, пов’язані з основними віхами життя видатних особистостей, знакових для України, таких як Тарасова Гора, наприклад, де побувати і вклонитися Тарасу Шевченку має кожен українець. Розробка таких маршрутів має стати завданням саме для держави і органів державного регулювання туризмом. Це має стати «стрижнем», на якому тримається вітчизняний внутрішній туризм. Безумовно, до сакралізації сучасних, болісних для нашої пам’яті подій, слід ставитися вкрай обережно, але те, що їх сакралізація потрібна, не викликає сумніву. Добре, що вже є намагання закарбувати засобами туризму в пам’яті людства події цієї війни, і Буча, Ірпінь, Бородянка, Ізюм, Охтирка, Бахмут та інші наші поселення вже розглядаються як «віхи народної пам’яті» цієї війни, які заслуговують на те, щоб бути позначеними в нашій новітній історії, «експонованими» як приклади героїчного спротиву, і іншим народам, які допомагають нам у нашій боротьбі, і майбутнім поколінням.

Література

1. Любіцева О.О., Романчук С.П. Паломництво та релігійний туризм. Навч. посібник. К.: Альтерпрес, 2011. 416 с.