Лиман С.І.
Матеріали методологічного міждисциплінарного
Інтернет-семінару «Дозвілля та туризм у
постнекласичній перспективі» (м. Полтава, 3 грудня
2020 р.). Полтава: ПУЕТ, 2021. 109 с. C.24-32.

Туризм з чорнилом і папером: наукові подорожі до Франції в третій чверті XIX століття викладачів Київського університету Св. Володимира

Відомо, що в сучасному світі перше місце серед країн-лідерів світової туристичної індустрії посідає Франція [9, с.18]. Як найпопулярніша у туристів країна в світі [7, с.98], Франція традиційно утримує ці позиції завдяки високому рівню сервісу та великій кількості пам’яток історії й культури [10, с.288-289]. Францію щорічно відвідує близько 90 млн. туристів [11], в тому числі наших співвітчизників, частина яких прибуває туди не з культурно-розважальною, а з науковою метою.

Подорожі з науково-освітньою метою здійснювали вже піддані перших відомих історії держав, а в Середні віки вони стали нормою [6, с.31, 32, 107]. Як справедливо відзначається в українській науці, подорожі ІХ-ХІХ ст. слід вважати лише «прообразом туризму» в сучасному розумінні цього слова [19]. Лише з 1841 р. спочатку в Англії, потім в інших західних країнах виникає і розвивається комерційний туризм [6, с.21, 181]. Проте в Російській імперії та її українських губерніях перші комерційні структури туризму створюються тільки в останній чверті XIX ст. У цих умовах однією з форм вітчизняного туризму був науковий туризм. При цьому сама дефініція «науковий туризм» в даний час набуває все більшого поширення [2, с.23-24].

Вивчення специфіки вітчизняного наукового туризму в третій чверті XIX століття, тобто в період Великих реформ, надзвичайно актуально як з наукової, так і з соціальної точок зору.

Масштабні реформи в сучасній Україні роблять її науковців не тільки активними учасниками цих реформ, а й заручниками відверто провальним їх напрямків. Історичний досвід минулого дозволить відповісти на питання: наскільки сприяє розвитку сучасної держави у добу реформ заохочення відповідними державними структурами наукового туризму, стимулювання заграничних контактів, вивчення передового досвіду провідних країн.

Необхідність вивчення специфіки наукового туризму в період, що передував створенню в українських землях Російської імперії туристичних фірм, передбачає пошук відповідних критеріїв. Вивчати розвиток вітчизняного наукового туризму доцільно на прикладі академічної мобільності, представників окремих вищих навчальних закладів, наприклад, одного з провідних імператорських університетів того часу - Київського університету Св. Володимира.

У цьому університеті в різний час викладали видатні вчені - філолог М.О. Максимович, історик М.П. Драгоманов, правознавець Є.М. Трубецькой. Багато вчених збагатили своєю творчістю скарбницю не однієї, а кількох наук. Наприклад, як вірно відзначав відомий український учений Г.П. Скляр, «оригінальним внеском в економічну науку є філософія господарства С.М. Булгакова (1871-1944) - великого філософі, економіста і богослова» [17, с.162]. Таких прикладів чимало. Але формат статті дозволить простежити туристичний шлях лише двох викладачів гуманітарних факультетів цього університету - історико-філологічного (Ф.Я. Фортинського) і юридичного (О.В. Романовича-Славатинського), а вибір персоналій обумовлений ступенем їх реального внеску в свою науку. При цьому особливо підвищили професійний рівень вказаних учених наукові відрядження саме до Франції, як визнаного центру наукового і культурного життя Європи третьої чверті XIX ст. і вже тоді - головного центру міжнародного туризму.

Тема подорожей до Франції в третій чверті XIX ст. викладачів університету Св. Володимира в контексті історії наукового туризму розглядається вперше. Про закордонні відрядження Ф.Я. Фортинського і О.В. Романовича-Славатинського деякими країнами Європи стисло згадується в ювілейних, меморіальних та енциклопедичних працях дореволюційного [8, с.36-40], радянського [15, с.451], пострадянського періодів [16, с.220; 18; 22]. У монографії О.А. Іваненко «Університети України в міжнародніх наукових зв’язках Російської імперії» містяться відомості про відвідування київськими вченими О.В. Романовичем-Славатинським і Ф.Я. Фортинським деяких вищих навчальних закладів Франції під час їх відряджень до Європи [3, с.22-23, 66, 67]. Процес становлення наукового туризму вивчав С.І. Лиман, який присвятив окремі статті подорожам безпосередньо до Франції окремо - Ф.Я. Фортинського [4] і окремо - О.В. Романовича-Славатинського [5].

Мета статті - здійснити компаративний аналіз подорожей двох відомих представників гуманітарної науки Університету Св. Володимира - правознавця О.В. Романовича-Славатинського та історика Ф.Я. Фортинського до Франції в третій чверті XIX ст. в контексті історії наукового туризму і з’ясувати значення даних подорожей для подальшої науково-педагогічної діяльності цих вчених. Головними джерелами для написання статті є опублікований звіт Ф.Я. Фортинського [20] і мемуари О.В. Романовича-Славатинського [14].

Можливість здійснити закордонне наукове відрядження і в наш час сприяє професійному зростанню будь-якого викладача. У XIX ст. це було ще більш актуально в зв’язку з тим, що окремі галузі вітчизняної гуманітарної науки тільки почали розвиватися. Тому багато істориків і правознавців університетів України з другої половині 1850-х pp. побували з науковою метою за кордоном. Відповідно до міністерських правил такі відрядження зазвичай тривали два роки і повністю оплачувалися Міністерством Народної освіти. При цьому Франція була не єдиною, але обов’язковою країною відвідування.

Серед вчених Київського університету Св. Володимира, які вирушили в такі подорожі, був один з основоположників вітчизняної науки державного права Олександр Васильович Романович-Славатинський (1832-1910). Уродженець Полтавської губернії, він закінчив в 1855 р. юридичний факультет Університету Св. Володимира в Києві [13, с.570; 14, №1, с.139; 22, с.283]. Успішний захист їм в 1859 році магістерської дисертації «Історичний нарис губернського управління в Росії» дозволила йому в тому ж році отримати звання ад’юнкта кафедри державного права [13, с.576; 14, №3, с.191].

Наступним кроком в науково-педагогічній кар’єрі О.В. Романовича-Славатинського стало його дворічне закордонне наукове відрядження 1860-1862 pp. Крім Франції він відвідав також Німеччину, Бельгію, Нідерланди, Англію, Швейцарію, Італію, Австрію, а свої туристичні враження докладно виклав в мемуарах «Моє життя і академічна діяльність. 1832-1884 pp.».

По відношенню до себе в своїх мемуарах вчений неодноразово вживав термін «турист» [14, №3, с.192, 209]. Цей термін в той час вже набув певного поширення в Європі. Річний оклад ад’юнкта становив тоді 700 рублів, але з бюджету Міністерства народної освіти О.В. Романович, як і інші російські вчені-мандрівники, отримував 1600 руб. на рік [14, №3, с.191]. Цих грошей цілком вистачало на подорож однієї людини, і О.В. Романович-Славатинський вирушив за кордон з молодою дружиною, яка народила там сина.

У серпні 1860 p., незважаючи на шторм, Романовичі прибули пароплавом з Англії до французького порту Булонь і, як справжні туристи оглянули пам’ятки міста [14, №3, с.211]. З Булоні вони вирушили до Парижу. Іноземним туристам відразу кинувся в очі мілітаризм Франції часів Другої імперії, а, за словами київського дослідника, «шпигунство в Парижі було в цей час так розвинене, що, здається, за кожним іноземцем стежив шпигун-наглядач» [14, №3, с.212; №4, с.548].

Місцем свого проживання в Парижі О.В. Романович-Славатинський обрав спочатку «якийсь маленький готель», а потім - пансіон на вулиці Жакоб. Про нього мандрівник критично написав так: «це щось вузьке, щось жахливо скупе» [14, №3, с.212]. Лише під час повторного приїзду в 1861 році з Німеччини в Париж він зупинився в затишному «Hotel de Geneve» на вулиці Расіна; на цій же вулиці мешкала тоді і знаменита письменниця Жорж Санд.

У Парижі О.В. Романович-Славатинський відвідав його головні визначні пам’ятки - Лувр, Пале-Рояль, Єлисейські поля, сад Тюїльрі, Версальський палац, популярний театр «Одеон». Київський турист кілька разів бачив навіть імператора Наполеона III, якого з властивою багатьом європейцям неприязню до цього політика називав «узурпатором» з «кінською фізіономією» [14, №3, с.213].

Головною метою відвідування О.В. Романовичем-Славатин-ським Франції був не огляд її пам’яток, а знайомство з її державними установами та процесом викладання в двох головних навчальних закладах Франції - Сорбонні та Колеж де Франс. Він слухав лекції відомих на той час вчених, зокрема правознавця, згодом сенатора Е. де Лабуле, який викладав тоді історію законодавства Карла Великого.

Крім процесу викладання державних дисциплін О.В. Романовича цікавив весь складний механізм політичної системи Франції. «Не раз, - зазначав він, - я бував в Законодавчому корпусі, де бачив тузів імперії: Морні, Персіньї, графа Валевського та ін. Картина зовсім інша, порівняно з нинішньою палатою депутатів (тобто у 1903 p., коли він надрукував мемуари, - С. Л.)... Опозиція тільки що зароджувалася... В цей час жива Франція як би помертвіла, і самий Париж мав якусь офіційну, казенну фізіономію» [14, №4, с.549]. Такий політичній системі Франції О.В. Романович-Славатинський протиставляв конституційну монархію в Англії [14, № 3, с 202].

До Росії Романовичі поверталися вже втрьох; за кордоном народився їх син, а в їхній країні - нова реальність: відбулося скасування кріпосного права і «зміна настрою місцевого дворянства» [14, №4, с.562]. Після свої наукової подорожі О.В. Романович-Славатинський став екстраординарним (1866), ординарним (1870), заслужений (1891) професором, секретарем і деканом юридичного факультету, захистив в 1870 році докторську дисертацію «Дворянство в Росії від початку XVIII в. до скасування кріпосного права» [8, с.40; 13, с.578-579; 18, с.368; 22, с.283].

На історико-філологічному факультеті того ж Університету Св. Володимира одним з найбільш успішних вчених був Федір Якович Фортинський (1846-1902), провідний медієвіст, доцент, згодом професор кафедри загальної історії [1, с.55]. Наукові успіхи Ф.Я. Фортинського багато в чому стали результатом його дворічної закордонної подорожі 1874-1876 pp., здійсненої, як і його колегою, на міністерську суму в 1 600 рублів на рік [12, с.41]. У спеціальній інструкції Ф.Я. Фортинському говорилося про необхідність серед інших держав Європи відвідати Францію [12, с.34]. Ця офіційна інструкція обговорювалася під час засідання Ради університету.

Ф.Я. Фортинський в своєму звіті детально охарактеризував особливості навчального процесу у вищих навчальних закладах Парижа - Школі хартій і Практичній Школі вищих досліджень. Багато дисциплін, що викладалися тут, були пов’язані зі спеціальністю самого Ф.Я. Фортинського - історією Середніх віків. Так, наприклад, в Школі хартій лекції з археології читав її директор, відомий медієвіст Ж. Кішера, автор кількох монографій, присвячених діяльності Жанни д’Арк, заняття з історії романських діалектів вів автор відомих праць про пам’ятки середньовічної літератури П. Мейер, а палеографію викладав Леон Готьє, великий фахівець у галузі середньовічного французького епоса.

Якщо в університетах Російської імперії чи не єдиною формою проведення занять з історії Середніх віків до середини 1870-х років залишалася лекція, то «чисто практичний» курс, тобто семінари Л. Готьє з вивченням середньовічних документів відразу привернули увагу Ф.Я. Фортинського [20, с.9]. Проте в навчальному процесі Школи Хартій були сторони, що викликали критику київського ученого. Він, наприклад, вважав зайвим читання студентами середньовічних грамот з обов’язковим визначенням, до якої категорії адміністративних або судових актів вони відносяться. Такі прийоми застосовував на своїх заняттях відомий французький медієвіст, викладач історії політичних і адміністративних установ Е. Бутарік - автор робіт про Філіпа IV Вродливого [20, с.11-13]. «Дуже великими» пробілами Школи хартій, Ф.Я. Фортинський, зокрема, вважав те, що «серед предметів, які читаються в ній, не вистачає двох: історіографії середніх віків і середньовічної літератури» [20, с.15].

Другим відомим навчальним закладом Франції, в якому готували кадри вчених-медієвістів, була Практична Школа вищих досліджень. Як і в Школі хартій, основою навчання тут були практичні заняття. Причому рівень цих занять був тут таким, що, за словами Ф.Я. Фортинського, ці заняття частково заповнювали прогалини Школи хартій [20, с.15]. Ф.Я. Фортинський відвідував в Школі вищих досліджень курси автора праць з історії Меровінгів Г. Моно, який здійснював на заняттях огляд джерел з історії Франції до XIII ст. та А. Жирі, який вивчав зі студентами історію виникнення комун на Півночі Франції [20, с.17].

Досвід французьких вчених був використаний Ф.Я. Фортинським. Відразу після повернення з-за кордону, уже в 1876/1877 навчальному році він ввів в навчальний процес практичні заняття з історії Середньовіччя і проводив їх протягом всіх наступних років служби [4, с.116]. Наукове відрядження прискорило професійне зростання Ф.Я. Фортинського: в 1877 році він захистив докторську дисертацію «Приморські вендські міста та їх вплив на утворення Ганзейського союзу до 1370 р.», став екстраординарним, в 1878 р. - ординарним професором кафедри загальної історії, в 1887-1890 pp. - деканом історико-філологічного факультету, а в 1890-1902 pp. - ректором Університету Св. Володимира [4, с.116].

Висновки. У даній статті на прикладі двох відомих персоналій викладено особливості наукового туризму викладачів Київського університету Св. Володимира в третій чверті XIX ст. Хронологічно цей період охоплював час, коли в Західній Європі відкривалися перші підприємства туристичної індустрії, але в Україні доби Великих реформ вони ще не були створені. У цих умовах одним з найбільш організованих видів вітчизняного елітного туризму був науковий туризм викладачів університетів в формі дворічних закордонних наукових відряджень, оплачуваних Міністерством Народної Освіти. Обов’язковою країною відвідування під час таких відряджень була Франція з її відомими на весь світ вищими навчальними закладами і об’єктами культурного дозвілля. У статті розглядаються особливості та результати наукових відряджень відомих вчених свого часу - правознавця О.В. Романовича-Славатинського та історика Ф.Я. Фортинського. Звіт і мемуари цих вчених є важливим джерелом для вивчення етапу зародження вітчизняного наукового туризму. В цих джерелах учені показали форми практичної реалізації поставлених перед ними міністерських завдань, особливості викладання та організації наукових досліджень в найбільших вищих навчальних закладах Франції - Сорбонні, Школі Хартій, Колеж де Франс, Практичній Школі вищих досліджень. О.В. Романович-Славатинський окремо розглядав політичну і правову систему Франції епохи Другої імперії, місця розміщення і харчування туристів у Франції, пам’ятки Парижа та інших французьких міст. Закордонні наукові відрядження О.В. Романовича-Славатинського і Ф.Я. Фортинського мали істотний вплив на остаточне формування їх наукового світогляду, професійні кадрові успіхи і сприяли впровадженню в навчальний процес передового досвіду французьких професорів. Досвід організації вітчизняного наукового туризму в епоху Великих Реформ XIX ст. може бути раціонально використаний в наш час структурами управління МОН України для успішного розвитку національної науки.

Інформаційні джерела

1. Вязигин А.С. Ф.Я. Фортинский. Харків: Тип. Губернского правления, 1903. 8 с.
2. Ерешко Ф.И. Научный туризм - цель и средство прогресса в развитии регионов // Вестник Совета Федерации. 2006. №11. С.23-24.
3. Іваненко О.А. Університети України в міжнародних наукових зв’язках Російської імперії (друга половина XIX - початок XX ст.). К.: Інститут історії України НАН України, 2013. 375 с.
4. Лиман С.І. Ф.Я. Фортинський у Франції: з історії його зарубіжної подорожі 1874-1876 pp. // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка: історичні науки. 2015. Т.25. С.109-117.
5. Лиман С.И. Из истории международного туризма: Франция начала 1860-х гг. глазами А.В. Романовича-Славатинского // Стан і перспективи сучасного туризму: Матеріали III Всеукр. наук.-практ. Інтернет-конф. з міжнар. участю (м. Суми, 29 листопада 2017 р.). Суми: ФОП Цьома С.П., 2017. С.237-244.
6. Лиман С.І., Парфіненко А.Ю., Посохов І.С. Історія туризму: навч. посіб. (для студентів спеціальності «Туризм»). Суми: ПФ «Видавництво «Університетська книга»», 2018. 372 с.
7. Мальська М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М. Міжнародний туризм і сфера послуг. К.: Знання, 2008. 661 с.
8. Матвеев В.А. В. Романович-Славатинский (Некролог) // Журнал Министерства народного просвещения. 1910. №11. С.36-40.
9. Особливості формування та реалізації туристичної політики держави: міжнародний, національний, регіональний досвід: монографія / кол. авт., за ред. А.Ю. Парфіненка. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2013. 280 с.
10. Парфіненко А.Ю., Сідоров В.І., Любіцева О.О. Туристичне країнознавство: підручник. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Знання, 2015. 551 с.
11. Почти 90 млн иностранных туристов посетили Францию в 2018 году. URL: https://tourism.interfax.ru/ru/news/articles/59166/.
12. Протоколы заседаний Совета императорского Университета Св. Владимира 18 января и 1 февраля 1874 г. // Университетские известия. 1874. №3. С.1-62.
13. Романович-Славатинский Александр Васильевич: Автобиографическая записка // Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета Св. Владимира (1834-1884) / Сост. В.С. Иконников. К., 1884. С.570-580.
14. Романович-Славатинский А.В. Моя жизнь и академическая деятельность 1832-1884 гг. // Вестник Европы. 1903. №1. С.138-197; №2. С.606-650; №3. С.168-214; №4. С.527-566; №5. С.181-205.
15. Романович-Славатинський Олександр Васильович // Українська радянська енциклопедія. - К., 1983. Т.9. С.451.
16. Романович-Славатинський Олександр Васильович // Почесні члени Харківського університету. Біогр. Довідник. Харків, 2008. С.220-221.
17. Скляр Г.П. Особистість і благо туризму: постнекласичні студії // Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Серія «Економічні науки». 2017. №5(84). С.160-166.
18. Усенко І.Б. Романович-Славатинський Олександр Васильович // Юридична енциклопедія. К., 2003. Т.5. С.368.
19. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. К.: Вища школа, 2002. 195 с.
20. Фортинский Ф.Я. Исторические занятия в Ecole des chartes и в Ecole des hautes etudes в Париже // Журнал министерства народного просвещения. 1876. №1. С.1-17.
21. Фортинский Ф.Я. Биографический словарь профессоров и преподавателей университета св. Владимира (1834-1884) / Сост. В.С. Иконников. К., 1884. С.677-679.
22. Ясь О.В. Романович-Славатинський Олександр Васильович // Енциклопедія історії України. К., 2012. Т.9. С.283-284.