Лисенко Валерій
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сакральне та туризм» (м. Київ, 28 квітня 2023 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2023. 325 с. С.241-244.

Культові традиції вітчизняного туризму

Туризм як прогулянки на дозвіллі заради розваги й набуття нових вражень веде свої витоки ще з тваринного світу. Будь-яка жива істота, мандруючи, може знайти місця, привабливі не лише харчовими ресурсами та зручними укриттями. В міру розвитку культури, створювалися спеціальні місця для церемоній, часом відокремлені від місць проживання та повсякденної діяльності чи навпаки - для постійних масових зібрань. Тож їх відвідання - паломництво - здавна стало одним із джерел зародження туризму. Якщо всякі зародки людської духовної культури вважати релігією, то будь-яке відвідання цікавих місць можна трактувати як паломництво, себто релігійний туризм.

В «Повісті минулих літ» згадується відвідання наших країв апостолом Андрієм Первозваним. Ця легенда не підтверджена історичними документами.

Зате є дослідження щодо перших християнських місій на території України [1]. Ці подорожі, сповнені несподіванок і загроз, були вельми далекі від рекреаційно-розважальних, проте вони прокладали шляхи для майбутніх мандрівників. Зрештою, шлях від Києва до Костянтинополя-Цареграда та Єрусалима було намічено видатними спорудами: Софія Київська, Золоті ворота, міста-фортеці Васильків та Юріїв (Біла Церква).

Перший паломницький твір вітчизняної літератури - «Житье и хоженье Данила, Русьскыя земли игумена». Чернець Данило здійснив подорож у Палестину між 1106 і 1108 роками і досить докладно описав святі місця. Його твір здобув багато читачів, став об'єктом уваги істориків і літературознавців, географів і етнографів, дійшов до нас в кількох редакціях і понад 100 списках, найдавніші з яких датуються другою половиною XV ст.

Справу ігумена Данила продовжив Василь Григорович-Барський (1701-1747), який з 1723 по 1747 рік мандрував святими місцями, лишив автобіографічні спогади та численні листи. Відвідав Відень, Рим, Венецію, острів Корфу, гору Афон, дістався Палестини, побував у Сирії, на Синайському півострові, на Кіпрі - загалом майже в усіх відомих місцях, пов’язаних з біблійною і світською історією Середземномор’я та Близького Сходу. Вісім місяців прожив у Єгипті, при дворі Патріарха Александрійського. У 1729-1731 рр. мешкав у Тріполі (Лівія). Згодом прийняв чернечий постриг та шість років провів на грецькому острові Патмос, де вивчав мову та літературу. Свої мандри, враження від цікавих місць та людей Григорович-Барський описував та замальовував у щоденнику. У видавництві «Основи» вийшов переклад цих нотаток із давньоукраїнської - «Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік». Оригінал рукопису Григоровича-Барського, який вважали втраченим, зараз зберігається в Національній бібліотеці ім. Вернадського в Києві.

Великі зарубіжні турне, з відвіданням святих місць, здійснили свого часу Микола Гоголь, Микола Ге, Леся Українка та інші відомі діячі української культури, що відбилося у їх творчості.

Традиційне прочанство згадане у творах Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Миколи Лєскова, Олександра Купріна. Культові споруди здавна займали провідне місце серед туристичних атракцій, зокрема, як знаки національної ідентичності. Огляд феномену масового прочанства наведено, зокрема, в праці [2]. А от М. Лєсков у фельєтонах «Вечная память на короткий срок» та «Забыта ли Тарасова могила?» докладно описав створення сакрального місця нового типу - Тарасової гори у Каневі [3].

Рис. 1. Прочани оглядають місце нинішньої Європейської площі, середина ХІХ ст. Ліворуч сад Товариства штучних мінеральних вод

Радянська влада оголосила нещадну війну релігії під гаслом «Грабуй награбоване». Більшість культових споруд були сплюндровані або зруйновані, а деякі перетворені на антирелігійні установи. Зокрема, Києво-Печерська лавра стала Музейним містечком - одним з центрів пролетарського туризму. Хоча, звісно, для багатьох відвідувачів сама сакральна архітектура була яскравим запереченням вульгарної більшовицької антикультури.

Катастрофи Другої світової війни сприяли деякому відродженню релігійного життя. За старими імперськими традиціями, релігійне керівництво, контрольоване таємними службами, нагадувало пастві, що всяка влада від Бога.

Після війни на місці трагедії у київському Бабиному яру, незважаючи на спротив комуністичної влади, стихійно утворився меморіал, який протягом десятиліть продовжує збагачуватися все новими спорудами і привертати значний потік відвідувачів з усього світу.

Особливо зловісною стала роль РПЦ як московської агентури після розпаду СРСР і послаблення комуністичної влади. Під гаслами відродження традиційних духовних цінностей Росія вкладає величезні кошти в глобальну імперську експансію, і саме Україна перебуває під найбільшим тиском.

В радянський час паломництво було обмежено державними кордонами, а після розпаду СРСР доступнішими стали поїздки як до святинь Близького Сходу, так і до безлічі атракцій Заходу, Сходу і Півдня. Пригадаймо мудрі слова американця Марка Твена з його дорожніх нотаток «Простаки за кордоном»: «Подорожі згубні для забобонів, фанатичності та обмеженості. Ось чому вони так гостро потрібні багатьом і багатьом нашим людям. Той, хто весь свій вік живе в якомусь одному куточку світу, ніколи не навчиться терпимості, не зуміє широко і розсудливо дивитися на світ».

Література

1. Тищенко К.М. Східні й західні церкви IV-VII ст. у топонімії України // Східний світ. 2006. №4. С.137-147; 2007. №1. С.127-134.
2. Ковальов Є. А. Проща до Києва як соціокультурне явище // Київ і кияни у соціокультурному просторі ХІХ-ХХІ століть: європейський цивілізаційний вимір: матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф. К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2015. С.90-102.
3. Лесков Н.С. Вечная память на короткий срок. Забыта ли Тарасова могила? // Лесков Н.С. Собрание сочинений в 11 томах. М.: ГИХЛ, 1957. Т.11. С.27-33.