Миронов Ю.Б.
Плекаємо особистість. 2026. Вип.12. С.37-40.

Філософія туристичної освіти у добу постгуманізму

У статті здійснено філософсько-педагогічний аналіз постгуманістичного дискурсу в контексті туристичної освіти, обґрунтовано необхідність радикального переосмислення її ключових категорій - автономії, критичного мислення та моральної відповідальності - крізь призму реляційної онтології, агентного реалізму та деколоніальних підходів, що відкриває перспективи для розробки нових педагогічних стратегій, адекватних викликам постгуманістичної епохи з її гібридними природно-культурними конфігураціями, технологічними трансформаціями та запитом на інклюзивні форми туристичного знання..

Ключові слова: постгуманізм, туристична освіта, реляційна онтологія, афективна педагогіка.

Сучасна туристична освіта опиняється перед гострою суперечністю між усталеними антропоцентричними педагогічними парадигмами, сформованими в рамках просвітницького гуманізму, та новими онтологічними й епістемологічними реаліями, породженими постгуманістичним поворотом у соціогуманітарних науках. Ця суперечність набуває особливої гостроти за умов глобальних екологічних криз, стрімкої технологічної трансформації туристичної індустрії та зростаючого запиту на деколонізацію академічного знання, що в сукупності унеможливлюють подальше відтворення традиційних моделей підготовки фахівців туристичної галузі без їх критичного переосмислення. Відсутність концептуально обґрунтованих відповідей на ці виклики зумовлює не лише теоретичний вакуум у сфері філософії туристичної освіти, а й практичну неспроможність існуючих освітніх програм формувати у студентів адекватні компетентності для роботи в умовах постгуманістичної складності - здатність до реляційного мислення, розподіленої етичної відповідальності та критичної рефлексії гібридних природно-культурних конфігурацій, що визначають сучасні туристичні практики.

Теоретичну основу дослідження становлять праці, що репрезентують новітні тенденції у постгуманістичній педагогіці та філософії освіти. Зокрема, Copeland K. зі співавторами обґрунтовують концепцію постгуманістичної педагогіки як досвідного навчання, орієнтованого на принципи мутуалізму й екологічної взаємозалежності, що безпосередньо релевантно для переосмислення методологічних засад туристичної освіти [2]. Park S. розвиває ідеї нового матеріалізму та агентного реалізму як підґрунтя для реконструкції моральної освіти, пропонуючи альтернативні антропоцентричним моделі етичного суб’єкта [3]. Доповнюючи зазначені підходи, Ateljevic I. у своїй роботі [1] обстоює необхідність трансформативної переорієнтації туристичних студій у бік постантропоцентричних цінностей, що підтверджує актуальність і міждисциплінарний характер досліджуваної проблематики.

Методологічну основу дослідження становить комплекс філософсько-теоретичних методів, зокрема критичний аналіз та синтез наукової літератури, герменевтична інтерпретація постгуманістичних концепцій, компаративний аналіз традиційних і постгуманістичних педагогічних підходів, а також концептуалізація нових теоретичних моделей туристичної освіти на основі міждисциплінарного синтезу філософії, педагогіки та туристичних студій.

Мета статті - здійснити філософсько-педагогічний аналіз постгуманістичного дискурсу в контексті туристичної освіти й обґрунтувати необхідність переосмислення її ключових категорій - автономії, критичного мислення та моральної відповідальності - для розроблення концептуальних засад впровадження нових педагогічних стратегій, адекватних викликам постгуманістичної епохи.

Постгуманістичний дискурс, що активно розвивається в академічному середовищі впродовж останніх десятиліть, пропонує радикальні альтернативи антропоцентричним моделям освіти, ставлячи під сумнів традиційні уявлення про автономію суб’єкта, критичне мислення та моральну відповідальність у контексті туристичної діяльності.

Постгуманізм як філософський напрям виникає з критики класичного гуманізму епохи Просвітництва, відкидаючи його основоположні принципи людської винятковості, раціональної автономії та універсальних моральних імперативів. У туристичній освіті це означає переосмислення ролі людини не як домінуючого суб’єкта, що споживає простори та культури, а як учасника складних мереж взаємодій між людськими і нелюдськими акторами, технологіями, природними екосистемами та соціально-культурними структурами. Така перспектива викликає фундаментальні питання щодо традиційних педагогічних підходів у сфері туризму.

Автономія як ключовий принцип сучасної освіти зазнає серйозних викликів у постгуманістичному контексті. Традиційне розуміння автономії ґрунтується на картезіанському дуалізмі, що розділяє суб’єкт і об’єкт, розум і тіло, культуру та природу. Постгуманістичні теорії, зокрема концепції агентного реалізму Карен Барад та ризомної онтології Жиля Дельоза, пропонують альтернативні моделі суб’єктивності, де автономія розглядається не як ізольована властивість індивіда, а як емерджентний ефект складних взаємодій у мережах відносин. У туристичній освіті це означає необхідність розвитку нових форм критичної рефлексії, що враховують багатошарову природу туристичного досвіду, де людські інтенції переплітаються з технологічними медіаціями, економічними структурами та екологічними процесами.

Критичне мислення в умовах постгуманістичної епістемології потребує радикального переосмислення. Якщо традиційні моделі критичного мислення спираються на раціональні процедури аналізу, синтезу й оцінювання, то постгуманістичні підходи підкреслюють тілесність, афективність і реляційність пізнавальних процесів. У туристичній освіті це виявляється у необхідності розвитку нових форм сенситивності до складності туристичних практик, що не зводяться до економічних показників чи культурних стереотипів. Здобувачі освіти мають навчитися розпізнавати й аналізувати мультиспеціальні ефекти туризму, включаючи його вплив на біосферу, соціальні структури та символічні порядки.

Моральна відповідальність у постгуманістичній перспективі виходить за межі індивідуальної етики й антропоцентричних цінностей. Сучасні дослідження демонструють, що етичні виміри туризму не можуть бути зведені до поведінкових норм чи професійних кодексів [3]. Постгуманістична етика пропонує модель розподіленої відповідальності, де моральні зобов’язання виникають не з абстрактних принципів, а з конкретних конфігурацій відносин між людськими і нелюдськими акторами. У туристичній освіті це означає необхідність розвитку нових форм етичної сенситивності, що враховують інтереси не тільки туристів і місцевих спільнот, а й природних екосистем, майбутніх поколінь і глобальних процесів.

Практичні виклики імплементації постгуманістичних підходів у туристичній освіті є численними і багатогранними. Традиційні педагогічні методи, що спираються на передачу готових знань та формування професійних компетенцій, виявляються недостатніми для роботи зі складністю та непередбачуваністю постгуманістичного світу. Необхідно розробляти нові експериментальні форми навчання, що інтегрують тілесні, афективні та технологічні виміри пізнання. Це може передбачати роботу у середовищах віртуальної реальності, мультисенсорних середовищах, колективні практики створення знань та етнографічні методи дослідження туристичних феноменів.

Постгуманістичні дослідження туризму підкреслюють необхідність перегляду методологічних основ туризмології [2]. Традиційні дослідницькі підходи, що спираються на кількісні методи й об’єктивістські епістемології, не здатні адекватно схопити складність постгуманістичних конфігурацій. Потрібні нові методологічні стратегії, що інтегрують етнографічні, феноменологічні та постструктуралістські підходи для дослідження туристичних практик як гібридних асамбляжів природи-культури.

Особливу увагу заслуговує питання деколонізації туристичної освіти в контексті постгуманістичного дискурсу. Традиційні моделі туристичної освіти часто відтворюють колоніальні структури знання, що привілегіюють західні епістемології та маргіналізують локальні способи розуміння простору, часу та відносин. Постгуманістичні підходи відкривають можливості для інтеграції різних епістемологічних традицій та розвитку більш інклюзивних форм туристичного знання, що враховують множинність перспектив і досвідів.

Технологічні трансформації також створюють нові виклики для туристичної освіти в постгуманістичному контексті. Розвиток штучного інтелекту, технологій віртуальної та доповненої реальностей, блокчейну радикально змінює природу туристичного досвіду та, відповідно, професійної діяльності в галузі туризму. Постгуманістичні теорії пропонують концептуальні інструменти для розуміння цих трансформацій не як загроз людській автентичності, а як можливостей для розвитку нових форм гібридної суб’єктивності та колективного агентства.

Окремим напрямом постгуманістичної педагогіки у сфері туризму є переосмислення ролі афекту та тілесності у процесі навчання. Традиційна туристична освіта, зорієнтована на передачу когнітивних знань та формування раціональних компетентностей, нехтує тим фактом, що туристичний досвід є передусім тілесним, чуттєвим та афективним феноменом. Постгуманістичні підходи наполягають на необхідності інтеграції соматичних практик, сенсорного навчання й емоційної рефлексії у педагогічні програми, що дозволяє студентам розвивати більш цілісне розуміння туристичних взаємодій як складних афективних асамбляжів, у яких людські та нелюдські агенти спільно конституюють досвід місця та подорожі.

Реляційна онтологія, що лежить в основі постгуманістичної думки, також трансформує розуміння інституційних форм туристичної освіти. Університет як традиційна освітня інституція постає не як нейтральний простір передачі знань, а як активний учасник складних мереж влади, капіталу та дискурсу, що формують туристичні практики. Постгуманістична педагогіка закликає до радикального переформатування освітніх просторів через розвиток партнерств між академічними інституціями, місцевими спільнотами, природними екосистемами та технологічними системами, створюючи гібридні навчальні середовища, де межа між дослідженням, практикою та рефлексією стає принципово розмитою і продуктивно проникною.

Отже, філософія туристичної освіти у добу постгуманізму стикається з фундаментальними викликами, котрі вимагають радикального переосмислення традиційних категорій автономії, критичного мислення та моральної відповідальності. Вони не є суто теоретичними проблемами, а мають безпосередні практичні наслідки для розробки нових педагогічних стратегій, методологічних підходів та інституційних форм туристичної освіти. Успішна відповідь на ці виклики потребує творчого діалогу між різними дисциплінарними традиціями, критичного аналізу існуючих практик й експериментування з інноваційними формами навчання та дослідження, адекватними складності та динамічності сучасного світу. Перспективи подальших досліджень вбачаються у емпіричній верифікації постгуманістичних педагогічних моделей через порівняльний аналіз конкретних освітніх програм у сфері туризму в різних культурних та інституційних контекстах, що дозволить виявити практичні механізми інтеграції реляційних, афективних і деколоніальних підходів у реальну освітню практику.

Список використаних джерел

1. Ateljevic I. Transforming the (Tourism) World for Good and (Re)generating the Potential «New Normal» // Tourism Geographies. 2020. Vol.22. Issue 3. pp.467-475.
2. Copeland K., Zhang S., Thomsen B., Fennell D., Lewis D.G., Fennell S., Lewis D.G., Harte M. Posthuman Pedagogy: Experiential Education for an Era of Mutualism // Environmental Education Research. 2023. Vol.29. Issue 10. pp.1443-1459.
3. Park S. New Materialist Thought and Moral Education: Reconstruction of Moral Education through Agential Realism, Posthumanism, and New Materialism // Educational Philosophy and Theory. 2025. DOI: https://doi.org/10.1080/00131857.2025.2528857.

Myronov Yu. B. Philosophy of Tourism Education in the Era of Post-Humanism

The article provides a philosophical and pedagogical analysis of post-humanist discourse in the context of tourism education and substantiates the need for a radical rethinking of its key categories - autonomy, critical thinking, and moral responsibility - through the prism of relational ontology, agent realism, and decolonial approaches, which opens up prospects for the development of new pedagogical strategies adequate to the challenges of the post-humanist era with its hybrid natural-cultural configurations, technological transformations, and demand for inclusive forms of tourism knowledge.

Keywords: posthumanism, tourism education, relational ontology, affective pedagogy.