Миронов Ю.Б.
Сталий розвиток в епоху глобальних трансформацій:
монографія. К.: НТУ, 2026. Т.3. 392 с. С.317-341.

Методологічні особливості оцінювання сталого розвитку туризму

Мультиплікативний вплив туризму на інші сектори економіки України підкреслює його роль як каталізатора економічного розвитку, що, своєю чергою, обумовлює потребу у визначенні економічних показників для оцінювання очікуваних результатів реалізації регіональних і національних програм сталого розвитку туризму. У численних вітчизняних та зарубіжних дослідженнях проаналізовано різні підходи й методи оцінювання ефективності розвитку туристичної сфери. Разом із тим, багато теоретичних і методологічних аспектів оцінювання сталого розвитку туризму залишаються недостатньо вивченими та потребують ґрунтовнішого опрацювання. Тому актуальним є формування системи показників ефективності сталого розвитку туризму, яка б забезпечувала об’єктивну та комплексну оцінку продуктивності використання туристичних ресурсів, а також соціально-економічних наслідків реалізації чинних і перспективних заходів у цій сфері з урахуванням встановлених цілей і витрат на їх досягнення [7].

Розкриваючи зміст поняття ефективності сталого розвитку туризму, варто виходити з того, що результативність туристичної діяльності визначається не лише обсягами наданих послуг, а й чисельністю споживачів туристичного продукту. Тому оцінювати ефективність сталого розвитку туризму доцільно крізь призму узгодженої взаємодії туристичних і рекреаційних суб’єктів, які виступають рівноправними елементами у створенні цінності туристичного продукту. У цьому контексті соціально-економічна ефективність формується не стільки завдяки окремому функціонуванню кожного учасника, скільки через результативність їх спільної координації та співпраці. Варто також звернути увагу на зауваження Н. Статівки та М. Бублія щодо важливості урахування екологічного ланцюжка цінності [12], тобто виявлення міри вкладу туризму в досягнення стратегічних природоохоронних Цілей сталого розвитку.

Розроблення методологічного підходу до оцінювання соціально-економічної ефективності сталого розвитку туризму варто починати з формування відповідного алгоритму (рис. 1) та добору аналітичних інструментів [25]. Важливо підкреслити, що така структурована послідовність дій дає змогу не лише встановити рівень поточної ефективності сталого розвитку туризму, а й окреслити прогнози на майбутнє та визначити ключові стратегічні напрями подальшого розвитку галузі.

Рис.1. Логічна схема оцінювання соціально-економічної ефективності сталого розвитку туризму

Розв’язання питання щодо формування набору показників для оцінювання сталого розвитку туризму вимагає всебічного підходу, який дозволить охопити економічні, соціальні й екологічні аспекти аналізу поточної ефективності галузі та визначити ключові тенденції її розвитку. Економічний компонент такого оцінювання передбачає ідентифікацію чинників, що впливають на можливість сталого поступу туризму та проявляються у змінах динаміки й результатах створення і реалізації туристичних продуктів. О. Музиченко-Козловська пропонує п’ятиетапну модель узгодження процесів економічного аналізу та регулювання туристичної сфери відповідно до принципів сталого розвитку, яка охоплює:

• визначення туристичного потенціалу території;
• оцінювання її рекреаційної місткості;
• проведення маркетингових досліджень туристичного попиту;
• розроблення конкретних заходів для забезпечення сталого розвитку;
• регулювання сталого розвитку через уточнення державних і місцевих стратегічних програм [8].

Прогностична цінність цього підходу полягає у гармонійному поєднанні аналітичних і регулятивних елементів оцінювання, що дає змогу формувати моделі можливих траєкторій розвитку туристичної сфери. Аналогічний спосіб визначення потенціалу сталого розвитку туризму пропонує Д. Петришин, наголошуючи на важливості декомпонування проблеми, побудови ієрархічної структури моделі, визначення локальних пріоритетів і формування підсумкових висновків для обґрунтованого прийняття рішень [10]. Водночас ключовою складністю залишається надмірно узагальнене трактування параметрів оцінювання, що ускладнює фіксацію фактичної результативності сталого розвитку туризму.

Погоджуючись із позицією В. Брич та Н. Галиш, слід зазначити, що результативність туристичної діяльності варто розуміти як інтегральну характеристику ступеня реалізації її соціальних, економічних і природоохоронних цільових орієнтирів [5]. У науковій літературі представлено різні підходи до формування системи індикаторів, що відображають окремі виміри результативності сталого розвитку туризму, зокрема його дієвість (як рівень досягнення Цілей сталого розвитку) [9; 14; 22], ефективність (як співвідношення витрат і соціально-економічного ефекту) [6; 19], якість (як ступінь задоволення потреб споживачів) [27] та продуктивність (як комплексну характеристику використання туристично-рекреаційних ресурсів) [3; 4]. Проте питання уточнення індикаторів, які могли б об’єктивно забезпечити повноцінне оцінювання сталого розвитку туризму, і надалі залишається відкритим і активно обговорюється в наукових колах.

Проведений огляд наукових підходів до теоретичних і феноменологічних засад добору оціночних показників засвідчив обґрунтованість використання індикаторів стійкості для цілей планування, прогнозування та здійснення поточного чи стратегічного управління туризмом. При цьому дослідники підкреслюють, що конкретний перелік метрик має визначатися завданнями та фокусом дослідження. Зокрема, А. Torres-Delgado та J. Saarinen звертають увагу на технічні й концептуальні складнощі у виборі та застосуванні індикативних показників сталого туризму, підкреслюючи їхню залежність від соціально-просторових особливостей аналізованої території та масштабу розвитку туризму [31].

В Україні методика та порядок обчислення показників, що використовуються для формування інформаційної бази й оцінювання стану туристичної сфери, регламентуються чинними методологічними положеннями державного статистичного спостереження (табл. 1).

Таблиця 1. Методологічні положення державного статистичного спостереження щодо розрахунку показників туристичної діяльності

З метою ефективного використання туристичних ресурсів і регулювання процесів, пов’язаних із організацією та провадженням туристичної діяльності, формується та контролюється низка показників: кількість суб’єктів туристичного бізнесу, чисельність туристів, обсяги витрат на послуги сторонніх організацій, що входять у вартість туристичного продукту, кількість проданих туристичних пакетів, їхня ціна, а також кількість ночівель у місцях перебування туристів. Як видно з даних (табл. 2), у чинну офіційну систему оцінювання не інтегровано показники, що характеризують сталий розвиток туризму.

Таблиця 2. Показники статистичного спостереження Державної служби статистики України (річна періодичність) туристичної діяльності в Україні

В академічній площині сталий розвиток туризму здебільшого трактується як концепція мінімізації накопичувальних негативних ефектів туристичної діяльності на різні середовища [2; 6; 18; 26]. Систематичне оцінювання слід розглядати як інформаційну основу для узгодженого досягнення економічних цілей розвитку туризму та збереження природного й соціального середовища. Сталий розвиток туризму прямо або опосередковано сприяє реалізації різних Цілей сталого розвитку, зокрема створенню нових робочих місць і розвитку локальних культурних продуктів (ціль 8.9), підвищенню економічних вигод від раціонального використання туристично-рекреаційних ресурсів (ціль 14.7), а також підтриманню біорізноманіття, екосистем і зменшенню обсягів споживчих відходів (ціль 15).

Таким чином, оцінювання стійкості туризму має бути спрямоване на аналіз чинних управлінських інструментів у галузі та формування заходів щодо їх удосконалення або оновлення для ефективнішої реалізації сталих цілей розвитку як туристичного сектору, так і приймаючих громад, а також об’єктів природної й культурної спадщини. Теоретичну основу для дослідження взаємодії людини та довкілля було закладено в моделі PSR (Pressure-State-Response - Тиск-Стан-Реакція) та її розширеній версії DPSIR (Driver-Pressure-State-Impact-Response - Фактор-Тиск-Стан-Вплив-Відповідь) [20]. Орієнтація цих моделей на екологічні аспекти взаємодії, їх здатність виявляти соціально-економічні наслідки та формувати висновки у контексті сталого розвитку зробили їх корисними орієнтирами для добору індикаторів у різних галузях. Водночас пряме перенесення логіки моделі DPSIR на систему оцінювання сталого розвитку туризму виявилося складним через необхідність попереднього встановлення причинно-наслідкових зв’язків між окремими метриками та відповідними вимірами. Така складність зумовлена багатогранністю трактування впливів туризму через різнорідність параметрів, як-от географічні особливості, типи туризму, сезонність тощо.

Попри це, окремі дослідники звертають увагу на важливість використання описових індикаторів, що характеризують окремі види туристичної діяльності чи географічні простори дестинацій [15; 29], навіть з огляду на труднощі вимірювання неметричних параметрів. У науковому дискурсі пропонувалися й інші варіанти оцінювання. Наприклад, Pulido Fernández та Sánchez Rivero запропонували застосовувати індекс сталого туризму (STI - Sustainable Tourism Index) для оцінювання сталого розвитку туризму на основі аналізу складних кореляцій між показниками екологічного туризму [28]. Показники для цієї моделі були запозичені з системи метрик Монітору туристичної конкурентоспроможності Всесвітньої ради подорожей і туризму (WTTC) та Індексу екологічної стійкості ESI (Environmental Sustainability Index) Всесвітнього економічного форуму. Водночас індекс STI має суттєвий недолік - через недостатність даних щодо багатьох напрямів туризму він не забезпечує належної порівнянності результатів.

Варто врахувати напрацювання UN Tourism та Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), котрі надають перевагу використанню комплексних систем показників моніторингу сталого туризму. Такі системи розглядаються як ефективний інструмент формування політики розвитку галузі, оскільки забезпечують створення інтегрованих інформаційних платформ для оцінювання впливу туристичної діяльності на довкілля та соціальну сферу. Зокрема, UN Tourism запропоновано структурований підхід до формування набору індикаторів (рис. 2), що охоплює 12 ключових показників (рівень задоволеності місцевих жителів туризмом, вплив туризму на громади, ступінь задоволеності туристів, сезонність, економічні вигоди, ефективність управління енергоресурсами, доступність води та систем водовідведення, якість питної води, управління очищенням стічних вод, поводження з твердими відходами, регулювання розвитку, контроль інтенсивності використання ресурсів), а також 150 додаткових метрик, що деталізуються через 768 елементарних індикаторів.

Рис. 2. Базовий алгоритм UN Tourism визначення індикаторів сталого туризму

Джерело: [32].

У межах цієї системи використовуються різні групи показників стійкості, серед яких індикатори раннього попередження про можливе зникнення окремих видів флори й фауни, показники поточного функціонування туристичної сфери (рівень завантаженості, ступінь задоволеності туристів), індикатори результативності управління (динаміка забруднення, частка туристів, що повертаються), показники впливу туризму на довкілля (масштаби вирубки лісів, коливання цін на нерухомість), а також індикатори управлінських зусиль (витрати на очищення, обсяги інвестицій у збереження культурної спадщини) тощо.

Запропонована UN Tourism система індикаторів і метрик має відкритий характер, тобто може адаптуватися до різних вимірів аналізу з урахуванням унікальних характеристик конкретних туристичних дестинацій. Переваги такої системи полягають у підвищенні обґрунтованості управлінських рішень, зниженні ризиків та витрат, а також у можливості точніше окреслити межі та потенціал сталого розвитку туризму. Водночас значна кількість індикаторів ускладнює її практичне впровадження.

Європейська система індикаторів туризму ETIS (European Tourism Indicator System) є більш зручною для використання й охоплює чотири основні виміри сталого розвитку: вплив на довкілля, соціально-культурні наслідки, економічну цінність та управління дестинацією (табл. 3).

Таблиця 3. Основні показники Європейської системи індикаторів туризму (ETIS)

Джерело: The European Tourism Indicator System (ETIS) Toolkit 2016. URL: https://ec.europa.eu/docsroom/documents/21749.

ETIS розглядають як універсальну систему індикаторів, придатну для будь-яких туристичних дестинацій і використовується як:

• інструмент управління процесами сталого розвитку;
• зручна система моніторингу, що дає змогу дестинаціям контролювати результати діяльності;
• джерело інформації для представників туристичного бізнесу й інших зацікавлених сторін.

Серед недоліків ETIS називають надмірну кількість малоінформативних показників, відсутність визначених ваг для індикаторів і нечіткість методики розрахунку інтегральних характеристик [1]. Загалом система містить 43 основні та 33 додаткові індикатори, а рекомендації European Commission з оцінювання пропонують користувачам самостійно добирати метрики відповідно до специфіки туристичної дестинації чи цілей аналізу. Так, досліджуючи можливості імплементації в Україні європейських норм і стандартів технічного регулювання у сфері сталого розвитку туристичних територій, Т. Тимошенко наголошує, що для оцінювання дестинацій за індикаторами ETIS важливими є показники, пов’язані з відповідальним управлінням, сталим економічним розвитком і доступністю територій для різних груп туристів [13].

Підкреслюючи значущість індикативного вимірювання сталості туризму, багато дослідників звертають увагу на обмежену практичну ефективність комплексних індикаторів [1; 29; 31]. Це підтверджує і висновок щодо того, що чинні моделі оцінювання переважно зосереджені на окремих параметрах розвитку галузі. З огляду на це сучасні дослідники прагнуть розробити більш інтегровану систему, яка б поєднувала екологічні, соціально-економічні та політико-інституційні складники сталого розвитку туризму. Наприклад, L. Ruhanen та співавтори підкреслюють, що ключовим завданням оцінювання має бути створення цілісної інформаційної системи, здатної ефективно підтримувати процес ухвалення рішень для досягнення Цілей сталого розвитку у сфері туризму [30].

Розвиваючи зазначений підхід, А. Asmelash і S. Kumar представили чотиривимірну модель оцінювання сталого розвитку туризму, у якій кожен вимір охоплює низку підвимірів із конкретизованими метричними показниками. Зокрема, економічна стійкість туризму оцінюється за базовими метриками, згрупованими у підвиміри якості зайнятості (4 показники), економічної життєздатності (3 показники) та місцевого добробуту (4 показники). Екологічний вимір автори пропонують визначати на основі показників фізичної цілісності, біорізноманіття, раціонального використання ресурсів та екологічної чистоти - по 3 метрики в кожному підвимірі. Соціальна стійкість аналізується за індикаторами соціальної справедливості, культурного різноманіття (по 3 метрики), задоволеності туристів, якості локального управління та добробуту місцевих громад (по 4 метрики). Інституційний аспект сталого розвитку туризму автори пропонують оцінювати через підвиміри локальної політики регулювання, політичної участі, політичної підтримки та стратегічного планування розвитку туризму (по 3 метрики) [16].

Очевидно, що запропоновані метрики не слід розглядати як універсальний і незмінний інструментарій для будь-яких завдань оцінювання сталості туризму - вони потребують емпіричного уточнення. Водночас концепція моделі є максимально наближеною до вимог системного аналізу сталого розвитку галузі. Цілісності підходу сприяє і набір статистичних методів, рекомендованих авторами для відбору індикаторів. Так, для формування фінального набору показників застосовується метод Delphi, який забезпечує участь широкого кола зацікавлених сторін і гарантує прозорість оцінювання. Крім того, модель дає змогу чітко структурувати систему аналізу та формувати набір метрик завдяки використанню експлораторного факторного аналізу (EFA - Exploratory Factor Analysis) і моделювання структурними рівняннями (SEM - Structural Equation Modelling) [16]. Разом з тим, запропонований А. Asmelash та S. Kumar підхід має й певні обмеження - його адаптація до регіонального або національного рівнів ускладнюється прив’язкою багатьох метрик до конкретної дестинації чи окремого суб’єкта туристичної діяльності.

Іншу концепцію оцінювання сталості туризму запропонували F. Blancas et al., визначивши ключові аспекти аналізу в кожному вимірі:

• економічний вимір: економічні вигоди для місцевих жителів і дестинації (11 метрик), підтримання задоволеності туристів (3), контроль розвитку (1), пропозиція туристичних вражень (6), сезонність (3), зайнятість у туризмі (2), транспортні потоки, пов’язані з туризмом (6), конкурентоспроможність дестинації (2);
• соціально-культурний вимір: соціокультурні наслідки туризму (7), охорона культурної спадщини (3), безпека дестинації (2), вплив туризму на місцеве населення (9), соціальне навантаження (2), вплив туризму на добробут громади (5);
• екологічний вимір: охорона природних ресурсів (2), управління дефіцитними ресурсами (5), система поводження з відходами (9), атмосферне забруднення (3), вплив інфраструктури (4), інтенсивність використання природних ресурсів (4), екологічний менеджмент (1), специфічні показники сталості туризму (4) [17].

Специфікою підходу F. Blancas et al. є включення синтетичного індикатора програмування чистої цілі (GPSIN - Net Goal Programming Synthetic Indicator), який дає змогу співвідносити фактичні значення метрик із бажаним рівнем сталого розвитку. Використання GPSIN є перевагою, оскільки дозволяє опрацьовувати реальні статистичні дані без нормалізації: індикатор обчислюється як зважена сума сильних і слабких характеристик досліджуваного туристичного об’єкта. Процедура оцінювання охоплює двоступеневу агрегацію: формування цього індикатора та визначення рівня його стабільності. Недоліком GPSIN є ризик суб’єктивності при встановленні апріорного рівня сталості та вагових коефіцієнтів для метрик.

У подальшому зазначені недоліки були враховані Lozano-Oyola et al., котрі розробили векторний динамічний композитний індикатор (VDCI - Vectorial Dynamic Composite Indicator). Він містить статичну та динамічну компоненти й поділяється, подібно до моделі F. Blancas et al., на економічний, соціальний та екологічний виміри [23]. Висока структурна відповідність попередній моделі дає змогу не деталізувати ключові аспекти аналізу, проте важливо наголосити, що індикатор VDCI забезпечує можливість оцінювати рівень сталості напряму через порівняння сильних і слабких сторін кожного з аспектів. Водночас для проведення порівняльного аналізу необхідно визначити еталонні значення для статичної частини та сформувати набір спільних характеристик сталості, які дозволяють здійснювати коректне ранжування динамічних компонентів.

Подальшим удосконаленням цієї системи вимірювання став диференціальний динамічний індекс (DDI - Differential Dynamic Index), що об’єднує результати аналізу статичної та динамічної складових і базується на згаданій системі показників. Його характерною рисою є створення набору стійких тегів, які узгоджують значення метрик із відповідними еталонними параметрами [23]. Запропонований підхід має значні переваги завдяки використанню оціночних діаграм, що відображають поточний стан і динаміку сталості за кожним виміром. Водночас недоліком є необхідність застосування відносних динамічних метрик, які ускладнюють зіставлення туристичних об’єктів у межах їхнього еволюційного розвитку.

Проведений аналіз інституційних і наукових підходів до оцінювання сталого розвитку туризму свідчить, що попри відсутність узгодженої методології побудови та верифікації композитних індикаторів, більшість дослідників визнають доцільність опори на економічні, екологічні та соціальні групи базових показників. У цілому індикаторний підхід дає змогу отримувати кількісні чи якісні вимірювання у вигляді регулярних серій спостережень, що надалі можуть бути інтегровані для побудови узагальнених оцінних моделей на рівні туристичної галузі або конкретної дестинації. Згідно з рекомендаціями OECD, композитні індикатори варто формувати шляхом агрегування окремих показників у цілісний індекс, що забезпечує можливість лінійно описувати складні багатовимірні явища, такі як стійкість, ринкові процеси, конкурентоспроможність чи соціальна динаміка [21]. У межах оцінювання сталого розвитку такі індикатори допомагають відслідковувати ключові тенденції, що робить їх дієвим інструментом моніторингу ефективності, порівняльного аналізу та стратегічного планування туристичного розвитку.

Аналіз також показав, що надмірна багатовимірність у підходах до оцінювання сталості у сфері туризму значно ускладнює процеси узагальнення даних і формування системи елементарних показників. Тому, зіставивши різні метричні моделі, запропоновані для різних цілей оцінювання, було обґрунтовано доцільність використання ієрархічної структури з обмеженою кількістю композитних індикаторів. Такі індикатори здатні найбільш адекватно відобразити поточний стан сталого розвитку туризму та забезпечити високий рівень достовірності при аналізі перспектив сталості за економічним, екологічним і соціальним вимірами (табл. 4).

Таблиця 4. Набір метрик для оцінювання сталого розвитку туризму

Запропоновані композитні індикатори та базові метрики достатньо всебічно охоплюють ключові виміри сталого розвитку туризму. Зокрема, економічний вимір дає можливість проаналізувати результати та вплив туристичної діяльності, що стимулюють розвиток дестинації, підвищення рівня зайнятості, зміцнення стійкості туристичних підприємств і формування міжнародної конкурентоспроможності. Екологічний вимір спрямований на оцінювання стану матеріальних і нематеріальних ресурсів, пов’язаних із туристичною сферою, а також на виявлення особливостей їх різноспрямованої, а подекуди й суперечливої взаємодії з природним середовищем. Соціальний вимір фокусує увагу на соціальних аспектах розвитку туризму, які впливають на стабільність соціального середовища через забезпечення базових прав людини - здоров’я, безпеки, рівності та справедливості у гендерному й суспільно-політичному контекстах.

Виважене обмеження кількості метрик у поєднанні з чітким визначенням характеристик оцінювання сприятиме подальшому науковому прогресу щодо оптимізації системи індикаторів. Такий підхід забезпечить релевантність показників вимірам сталого туризму, відповідність напрямам сталого розвитку за класифікацією UN Tourism, доступність статистичних даних і можливість відтворення результатів у динаміці. У підсумку це зможе підвищити ефективність управління сталим розвитком туризму.

Перевірка якості сформованих композитних індикаторів є необхідною умовою отримання точних і надійних результатів аналізу, особливо в ситуаціях, коли статистична інформація є частковою або неповною. Для підвищення достовірності оцінювання OECD пропонує застосовувати виміри Рамкової системи якості (Quality Framework) ОЕСР (табл. 5).

Таблиця 5. Схема перевірки якості композитних індикаторів

Сформовано за рекомендаціями [16].

Остаточний добір окремих елементарних метрик для інтеграції їх у загальну систему вимірювання сталості має базуватися на внутрішній логічній узгодженості всієї індикативно-метричної конструкції. Для перевірки такої узгодженості F. Pagliara et al. запропонували застосовувати метод аналізу головних компонент (PCA - Principal Component Analysis) [26], який дає змогу оцінити відповідність показників за динамікою коефіцієнта альфа Кронбаха. Варто також ураховувати рекомендації OECD щодо прийнятного діапазону значень альфа Кронбаха на рівні 0,7-0,9; його перевищення сигналізує про наявність надмірних або дубльованих елементів у структурі оцінювання [16].

На якість аналітичних результатів - їхню точність, узгодженість і достовірність - суттєво впливають коректне визначення вагових коефіцієнтів та вибір моделі агрегації. Для отримання узагальнених оцінок найчастіше використовують методи, які зберігають початкову метричну природу показників: лінійну або геометричну агрегацію, таксономічний підхід (ранжування метричних значень відповідно до їхньої евклідової відстані від еталонного рівня) та рейтингові методики.

Основним недоліком традиційної лінійної агрегації є ризик «перекриття» слабких результатів за окремими метриками високими показниками за іншими, що може спотворити загальну оцінку. Геометричний спосіб об’єднання значень усуває таку проблему в умовах багатокритеріального аналізу, оскільки фіксує горизонтальні варіації кожної метрики, застосовуючи скориговані стандартизовані індикатори [24]. Очевидно, що така властивість особливо добре відповідає вимогам до оцінювання сталого розвитку туризму, проте складність проміжних обчислень і потреба враховувати напрям впливу кожного показника ускладнює впровадження цього підходу на практиці. Відповідно, оптимальним варіантом обчислення інтегрального показника O_інт є поєднання формульної основи лінійної агрегації (1) з процедурами стандартизації і зважування метрик.

  (1)

де k_i - вагові коефіцієнти для кожної метрики M_i.

Враховуючи зауваження О. Пилипяка щодо труднощів вибору методу стандартизації, пов’язаних із невідповідністю геометрії первинних і стандартизованих масивів даних [11], пропонується застосовувати модель стандартизації, описану G. Punzo et al. [29] за скоригованими відхиленнями для M_i. Такий підхід дозволяє сформувати релевантну матрицю значень і перевести всі показники до єдиної шкали вимірювання для їх подальшого агрегування.

  (2)

де Z_i - значення стандартизованої ознаки за і-м об’єктом спостереження;
M_i - M_i - середнє відхилення;
σ_i - стандартне відхилення M_i;
d - коригування спрямованості метрик за умови неузгодженості їх напряму із загальним вектором індикатора (d = 1, якщо вищі значення показника означають кращі результати, в іншому випадку d = -1).

Коректне визначення критеріїв зважування дає змогу встановити значущість кожної елементарної метрики та загальну вагу індикатора. Для обрання відповідної процедури враховано рекомендації F. Pagliara et al., які пропонують застосовувати метод PCA для ендогенного формування вагових коефіцієнтів на основі кореляційних зв’язків між показниками [26]. Сума коефіцієнтів парної кореляції певного показника з усіма іншими співвідноситься із загальною сумою кореляційних коефіцієнтів у матриці. Оскільки ця матриця відображає взаємозв’язки між усіма показниками, отримані вагові коефіцієнти демонструватимуть частку внеску i-го показника в інтегральний індекс сталого розвитку туризму.

  (3)

де r_ij - коефіцієнт парної кореляції між i-м та j-м показниками (метриками чи індикаторами).

Отже, запропонована модель оцінювання сталого розвитку туризму має комплексний і системний характер, що дозволяє інтегрувати економічні, екологічні та соціальні виміри в єдину методологічну основу. Її застосування забезпечує не лише кількісну фіксацію поточного стану туристичної галузі, а й можливість прогнозування розвитку дестинацій, оцінювання ефективності управлінських рішень і виявлення ключових пріоритетів для досягнення сталих цілей. Використання стандартизації, вагових коефіцієнтів та процедур агрегування метрик дозволяє мінімізувати ризики спотворення даних, зберігаючи при цьому повноту інформації про різноспрямовані впливи туризму. Крім того, інтеграція концепцій UN Tourism та ETIS у методологію створює умови для порівняльного аналізу туристичних дестинацій на національному та регіональному рівнях, а також сприяє формуванню обґрунтованих політик розвитку галузі. Важливим є і те, що модель надає гнучкі інструменти для адаптації до специфіки конкретних територій, типів туризму та соціально-економічних умов, що дозволяє враховувати локальні особливості та потреби приймаючих громад. Реалізація такої системи оцінювання сприяє ефективнішому використанню туристичних ресурсів, підвищенню конкурентоспроможності туристичних напрямів, збереженню природної та культурної спадщини, а також покращенню соціального добробуту місцевих громад. Запропонована методологія забезпечує надійну основу для стратегічного планування, моніторингу та коригування політики сталого розвитку туризму в Україні, спрямованої на досягнення гармонійного балансу між економічними вигодами, екологічною стійкістю та соціальною справедливістю.

Список використаних джерел

1. Алієва А.Ю. Організаційно-економічні засади сталого розвитку туристично-рекреаційної сфери в Україні: дис... к.е.н. Луцьк; Рівне, 2021. 225 с.
2. Берестенко А., Лисенко А. М. Концепція сталого розвитку як основа збалансування інтересів сучасних потреб людства та майбутніх поколінь // Бізнес-моделі для сталого розвитку: виклики та цифрова трансформація: Тези доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 15-16 лютого 2024 р.). Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2024. С.20-21.
3. Білецька І.М., Барна М.Ю. Дослідження ролі інноваційної діяльності в забезпеченні розвитку підприємств туризму // Економічний дискурс. 2018. №3. С.60-69.
4. Борблік К.Е. Передумови формування стратегії сталого розвитку ринку туристичних послуг України // Вісник Приазовського державного технічного університету. Серія: Економічні науки. 2019. Вип.37. С.34-41.
5. Брич В., Галиш Н. Сталий розвиток туристичної індустрії: екологічний та статистичний вимір // Економічний аналіз. 2020. Т.30. №4. С.23-29.
6. Миронов Ю.Б., Барна М.Ю. Дослідження сталого розвитку туризму в сучасній науковій парадигмі // Роль та значення індустрії туризму й гостинності у розвитку територій, громад, держави: монографія. Львів: ЛТЕУ, 2022. С.6-18.
7. Миронов Ю.Б., Миронова М.І. Методологічні підходи до оцінювання економічної ефективності індустрії туризму та туристичного бізнесу // Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Економічні науки. 2019. Вип.57. С.75-79.
8. Музиченко-Козловська О.В. Методика економічного оцінювання туризму Одеської області на засадах сталого розвитку // Причорноморські економічні студії. 2018. Вип.26(1). С.67-74.
9. Нікітенко К.С. Розвиток екотуризму в Україні: потенціал та проблеми // Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка. 2023. Вип.15. С.259-263.
10. Петришин Д. Формування системи показників для оцінювання потенціалу розвитку екологічного туризму // Інновації, гостинність, туризм: наука, освіта, практика: Збірник тез доповідей ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Львів, 19 травня 2022 р.). Львів: ЛДУФК ім. Івана Боберського, 2022. С.399-401.
11. Пилипяк О.В. Особливості та проблеми застосування методу стандартизації показників у комплексній оцінці інвестиційних проектів // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. 2020. №5. С.144-150.
12. Статівка Н.В., Бублій М.П. Особливості державного регулювання туристично-рекреаційної діяльності на основі концепції сталого розвитку // Теорія та практика державного управління. 2019. №4(67). С.8-16.
13. Тимошенко Т.О. Концепція розумного управління туризмом у рамках виконання стратегій сталого розвитку територіальних громад // Публічне управління та регіональний розвиток. 2021. №13. С.771-796.
14. Токарева В., Горюнова К. Розвиток екотуризму в Україні: роль рекреаційних комплексів у залученні туристів та збереженні екосистеми // Економіка та суспільство. 2025. Вип.71.
15. Arbolino R., Boffardi R., De Simone L., Ioppolo G. Multi-Objective Optimisation Technique: a Novel Approach in Tourism Sustainability Planning // Journal of Environmental Management. 2021. Vol.285.
16. Asmelash A.G., Kumar S. Assessing Progress of Tourism Sustainability: Developing and Validating Sustainability Indicators // Tourism Management. 2019. Vol.71. pp.67-83.
17. Blancas F.J., González M., Lozano-Oyola M., Pérez F. The Assessment of Sustainable Tourism: Application to Spanish Coastal Destinations // Ecological Indicators. 2010. Vol.10. Issue 2. pp.484-492.
18. Bramwell B., Higham J., Lane B., Miller G. Twenty-Five Years of Sustainable Tourism and the Journal of Sustainable Tourism: Looking Back and Moving Forward // Journal of Sustainable Tourism. 2017. Vol.25. Issue 1.
19. Eldridge A. Strangers in the Night: Nightlife Studies and New Urban Tourism // Journal of Policy Research in Tourism, Leisure and Events. 2019. Vol.11. Issue 3. pp.422-435.
20. Environmental Indicators: Typology and Overview: Technical Report. URL: https://www.eea.europa.eu/en/analysis/publications/tec25.
21. Handbook on Constructing Composite Indicators: Methodology and User Guide. URL: https://www.oecd.org/content/dam/oecd/en/publications/reports/2008/08/handbook-on-constructing-composite-indicators-methodology-and-user-guide_g1gh9301/9789264043466-en.pdf.
22. Kaur U., Hasija A.M. Ecotourism: an Alternate Strategy of Sustainable Tourism. International Journal of Research and Analytical Reviews. 2018. Vol.5. Issue 3. pp.979-984.
23. Lozano-Oyola M., Blancas F.J., González M., Caballero R. A Dynamic Sustainable Tourism Evaluation Using Multiple Benchmarks // Journal of Cleaner Production. 2018. Vol.174. pp.1190-1203.
24. Mazziotta M., Pareto A. On a Generalised Non-Compensatory Composite Index for Measuring Socio-Economic Phenomena // Social Indicators Research. 2016. Vol.127. Issue 3. pp.983-1003.
25. Myronov Y.B., Myronova M.I. Assessing the Tourism Industry and Tourist Business Economic Efficiency // Abstracts of I International scientific-practical conference (Kyiv, October 22, 2020). Kyiv: National Aviation University, 2020. 408 р. pp.162-164.
26. Pagliara F., Aria M., Russo L., Della Corte V., Nunkoo R. Validating a Theoretical Model of Citizens’ Trust in Tourism Development // Socio-Economic Planning Sciences. 2021. Vol.73.
27. Pilving T., Kull T., Suškevics M., Viira A.H. The Tourism Partnership Life Cycle in Estonia: Striving Towards Sustainable Multisectoral Rural Tourism Collaboration // Tourism Management Perspectives. 2019. Vol.31. pp.219-230.
28. Pulido Fernández J.I., Sánchez Rivero M. Measuring Tourism Sustainability: Proposal for a Composite Index // Tourism Economics. 2009. Vol.15. Issue 2. pp.277-296.
29. Punzo G., Trunfio M., Castellano R., Buonocore M. A Multi-Modelling Approach for Assessing Sustainable Tourism // Social Indicators Research. 2022. Vol.163. pp.1399-1443.
30. Ruhanen L., Weiler B., Moyle B. D., McLennan C. L. J. Trends and Patterns in Sustainable Tourism Research: a 25-year Bibliometric Analysis // Journal of Sustainable Tourism. 2015. Vol.23. Issue 4. pp.517-535.
31. Torres-Delgado A., Saarinen J. Using Indicators to Assess Sustainable Tourism Development: a Review // Tourism Geographies. 2014. Vol.16. Issue 1. pp.31-34.
32. Yunis E. Issues of Measurement of Environmental and Social Sustainability of Tourism. Indicators of Sustainable Development for Tourism Destinations and Operations. URL: https://unstats.un.org/unsd/tradeserv/Workshops/Madrid/UNWTO presentation - item19.pdf.