Щука Г.П., Ханас У.Я., Несторишен І.В.
Acta Academiae Beregsasiensis: Geographica
Et Recreatio. 2026. №1. С.102-112.

Генеза та еволюція концепції велнесу в науковому дискурсі

Дослідження присвячено генезі поняття «велнес», трансформації його змісту впродовж ХХ - початку ХХІ століття та витокам концептуальної і термінологічної неоднорідності. Предметом дослідження є еволюція концепції велнесу як наукової та соціокультурної ідеї, сформованої в межах міждисциплінарного дискурсу про здоров’я, благополуччя та якість життя. Метою статті є аналіз становлення концепції велнесу, виокремлення та характеристика ключових етапів її еволюції. Методологія дослідження ґрунтується на концептуальному огляді класичних і сучасних наукових джерел із застосуванням методів теоретичного аналізу, порівняння й узагальнення дефініцій і моделей, а також історико-логічного підходу для простеження послідовності трансформацій концепції. Відбір джерел здійснювався за критеріями тематичної релевантності та концептуальної цілісності з акцентом на багатовимірні інтерпретації велнесу. За результатами дослідження встановлено, що концепція велнесу сформувалася внаслідок поступового відходу від біомедичного трактування здоров’я до процесуального й багатовимірного бачення людського функціонування. Визначено змінний характер структури велнесу та її залежність від соціокультурного контексту. Запропоновано узагальнену періодизацію еволюції концепції велнесу, яка відображає логіку її розширення та пояснює відсутність єдиного теоретичного консенсусу. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання під час формування й інтерпретації пропозицій у сфері велнес-туризму та в навчальному процесі. Зроблено висновок, що сучасна концепція велнесу функціонує як відкрита аналітична рамка, багатовимірність і контекстуальна чутливість якої є результатом історичного нашарування теоретичних підходів. Запропонована періодизація дає змогу інтерпретувати концептуальну варіативність велнесу не як теоретичну неузгодженість, а як прояв адаптивності концепції до різних дослідницьких і прикладних завдань.

Ключові слова: велнес, еволюція велнесу, структура велнес, періодизація концепції велнес, велнес-туризм.

Постановка проблеми. У другій половині ХХ - на початку ХХІ століття у науковому дискурсі відбувся суттєвий зсув у розумінні здоров’я та чинників його формування - від переважно біомедичного трактування до комплексного підходу, що враховує фізичні, психологічні, соціальні, культурні та духовні аспекти середовища життя людини. У цьому контексті формується концепція велнесу, яка репрезентує здоров’я не як статичний стан, а як динамічний процес і активну практику способу життя, спрямовану на досягнення цілісного та збалансованого функціонування, що виходить за межі суто фізичного виміру [1].

Актуальність вивчення еволюції поняття велнесу зумовлена кількома взаємопов’язаними чинниками.

• По-перше, сучасні суспільства стикаються з наслідками урбанізації, прискорення темпів життя, зростання психоемоційного навантаження та екологічних ризиків, що актуалізує пошук нових підходів до збереження і відновлення здоров’я.
• По-друге, велнес дедалі частіше постає не лише як медико-соціальна категорія, а як соціокультурна ідея, тісно пов’язана з рекреацією, організацією середовища життя та розвитком туристичних практик.
• По-третє, попри широке використання цього терміна в теорії й практиці туризму, зокрема у сфері велнес-туризму, його зміст залишається концептуально неоднорідним і термінологічно невпорядкованим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальна варіативність та термінологічна неузгодженість, характерні для велнес, на фоні його перетворення на мейнстрим спонукала науковців до більш глибинного аналізу процесу формування та розвитку цього явища.

Дж. Міллер (J. Miller) [2] в дослідженні «Wellness: The History and Development of a Concept» (2005) простежує лінгвістичну та ідейну трансформацію терміну «велнес»; М. Олівер (М. Oliver), Д. Болдвін (D. Baldwin) та С. Датта (S. Datta) - еволюцію його теоретичних моделей [3]. К. Таль (К. Thal) [5] описує еволюцію велнесу переважно через соціально-культурні етапи США XX-XXI століть. М. Сміт (М. Smith) та Л. Пучко (L. Puczkó) [6] розглядають ці перетворення на прикладі історії розвитку оздоровчих практик. Еволюцію наукового знання та академічного інтересу до цієї теми можемо простежити в роботі П. Бабу Н. (P. Babu N.) та Ш. Абрахам (S. Abraham), де представлено наукометричну періодизацію досліджень велнесу в межах туризму за період з 1990 по 2020 рік [7].

Однією з найновіших і найбільш системних спроб класифікації велнес-моделей є стаття Х. Аль-Нуджайді (Н. Al Nujaidi) та ін., які простежують еволюцію концепції залежно від того, на чому фокусувався науковий інтерес у конкретний проміжок часу. Науковці виділили моделі, орієнтовані на індивіда (1960-1980-ті роки), соціально-екологічні та системні (з 1990-х років і є домінуючими сьогодні), специфічні та інклюзивні моделі (2020-ті роки) [4].

Попри значний масив наукових публікацій, що описують його лінгвістичну історію, зміну медичних парадигм, типологію моделей та соціокультурні контексти, відсутнє цілісне бачення логіки формування та розвитку концепції велнесу як динамічного наукового явища.

Тому метою цієї статті є аналіз генези концепції велнесу, виявлення ключових етапів її еволюції та систематизація основних підходів до визначення поняття з метою подолання концептуальної фрагментарності й уточнення аналітичних рамок використання велнесу в сучасних наукових дослідженнях.

У межах цього дослідження ми розмежовуємо поняття «генезис» та «еволюція» велнесу, вживаючи їх у загальноприйнятому науковому значенні. Під генезисом ми розуміємо період формального виникнення та фіксації терміна (1940-ві роки), тоді як еволюція охоплює подальші структурні перетворення концепції та її змістовне розширення у наступні десятиліття

Методологія дослідження базується на концептуальному огляді наукових джерел, що охоплюють класичні й сучасні теоретичні підходи до розуміння велнесу. У межах цього підходу застосовано порівняльний аналіз визначень і моделей велнесу з метою виявлення спільних структурних елементів і простеження змін у їх інтерпретації впродовж часу. Метод періодизації використано для формування узагальненої періодизації генезису концепції, а систематизацію й узагальнення - для структурування матеріалу та формулювання висновків.

Виклад основного матеріалу. Велнес не є застиглою теоретичною конструкцією, що поступово збагачується шляхом детальнішого опису одного й того самого відносно стабільного явища. Натомість ідеться про динамічну концепцію, що формувалася впродовж кількох десятиліть у відповідь на трансформацію наукових уявлень про здоров’я, соціокультурні запити та умови середовища життя. Його зміст розвивався одночасно під впливом зовнішніх чинників і в межах наукового дискурсу через послідовні спроби осмислення та концептуалізації феномена здорового й збалансованого функціонування людини.

З огляду на таку логіку розвитку, еволюцію концепції велнесу доцільно розглядати як послідовність взаємопов’язаних етапів (рис.1), що відображають не лінійне накопичення знань, а зміну аналітичних акцентів і поступове розширення дослідницьких рамок - від переосмислення феномена здоров’я до формування багатовимірної концепції.

Рис.1. Логіка та хронологія еволюції концепції велнес

Джерело: авторська розробка.

Розглянемо її більш детально. Генеза уявлень, що згодом були інтерпретовані як велнес, охоплює тривалий історичний період, який вимірюється тисячоліттями. У практиках стародавніх цивілізацій Сходу (Індія, Китай) і Заходу (Греція, Рим), у середньовічній Європі та в інтелектуальних і медичних рухах ХІХ століття у США простежуються ключові принципи профілактичного та цілісного підходу до здоров’я. Саме ці релігійні, філософські й медичні традиції сформували концептуальне підґрунтя сучасного поняття велнесу [1; 8], яке тривалий час не виокремлювалося як самостійна категорія та використовувалося переважно як протиставлення хворобі [2].

Початок формування концепції велнесу пов’язують з утвердженням ідеї цілісного здоров’я. У 1948 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) запропонувала розглядати здоров’я як комплексний феномен, що охоплює не лише фізіологічний, а й психічний і соціальний виміри [9]. Розширення аналітичного поля мало фундаментальне значення, оскільки вперше немедичні аспекти цілісного й збалансованого життя людини перетворилися на повноцінний предмет наукового аналізу. У цьому контексті змінюється й семантика терміна «велнес», зміст якого поступово зміщується у бік цілісності й збалансованості [10].

Водночас на цьому етапі здоров’я здебільшого залишалося нормативно заданим станом, а не процесом, що підтримується через активні практики та свідомі життєві вибори; відповідно, поняття велнесу ще не набуло широкого поширення й продовжувало використовуватися як синонімічне.

Другий етап формування концепції велнесу (1950-ті роки) пов’язаний із переосмисленням здоров’я не як фіксованого стану, а як живого процесу, що формується через повсякденні вибори людини, її спосіб життя та прагнення зберігати внутрішній баланс між різними сферами життя.

У праці Г. Данна (H. Dunn) [11] велнес уперше подається як концепція: описується як безперервний процес руху до найкращого можливого стану життя, пов’язаний із реалізацією потенціалу людини та узгодженістю повсякденних практик із особистими життєвими смислами. Такий підхід суттєво розширив аналітичні межі поняття, включивши до нього не лише медичні показники, а й поведінкові звички, психоемоційний стан, соціальні взаємини та впливи середовища, що згодом стало підґрунтям більшості сучасних трактувань велнесу.

Дж. Тревіс (J. Travis) [12] та Д. Арделл (D. Ardell) [13] розвинули ці ідеї у напрямі практично орієнтованої філософії способу життя, акцентуючи на принципах самовідповідальності та активної участі людини у підтриманні власного здоров’я. Запропоновані ними підходи підкреслили значення поведінкових і ціннісних чинників - від харчування та управління стресом до особистісної рефлексії - і зафіксували перехід від суто теоретичного конструкта до соціокультурної ідеї, яка безпосередньо впливає на щоденні життєві практики. У цьому контексті, як зазначають А. Діллетт (A. Dillette) та інші науковці, здоров’я постає як цільовий орієнтир, тоді як велнес - як процес і логіка його досягнення [14].

У подальшому розвитку концепції ці підходи стали підґрунтям для закріплення кількох ключових характеристик велнесу, які з певними варіаціями повторюються в багатьох наукових концептуалізаціях. Найпоширенішими серед них є уявлення про велнес як:

1. явище, що виходить за межі простої відсутності хвороби;
2. позитивно зорієнтований і водночас суб’єктивний досвід;
3. безперервний континуум, а не фіксований стан;
4. багатовимірний і динамічний процес, у якому різні складові перебувають у постійному пошуку балансу [15].

Саме усвідомлення багатовимірності велнесу зумовило перехід до етапу його структуризації, який у науковій літературі найчастіше пов’язують із роботою Б. Геттлера (B. Hettler) [16]. Запропонована ним модель стала однією з перших систематизованих спроб представити велнес як сукупність взаємопов’язаних вимірів, що потребують узгодженості та балансу. У цій концептуалізації велнес охоплює фізичний, соціальний, емоційний, інтелектуальний, духовний і професійний виміри, які не існують ізольовано, а формують цілісну картину життя людини. Саме ідея балансу між цими доменами, а не їх фіксований перелік, стала ключовою методологічною новацією цього етапу й визначила подальший розвиток доменних моделей.

Емпіричні дослідження у сфері туризму також підтверджують багатовимірний характер велнесу. Зокрема, аналіз досвіду міжнародних велнес-туристів засвідчив, що велнес переживається як поєднання тілесних, ментальних, духовних та середовищних вимірів, які функціонують у взаємозв’язку і не можуть бути зведені до одного домену [14].

Подальші дослідження засвідчили тенденцію до розширення доменної структури велнесу. Поряд із базовими вимірами дедалі частіше включаються екологічні та економічні складові. Вони розглядаються як взаємопов’язані елементи велнесу, формування якого відбувається у взаємодії індивіда з просторовими, екологічними та соціально-економічними контекстами, а не зводиться виключно до індивідуальних поведінкових практик [17; 18].

Проаналізувавши 44 моделі велнес (розроблені науковцями у 1970-2022 рр.), К. Кауппі (К. Kauppi) та інші науковці підрахували, що кількість доменів коливається від 4 до 30, проте, так і не змогли визначити оптимальну модель чи простежити тенденції в зміні числа її елементів [15]. Припущення, що кількість доменів зі зростанням періоду вивчення цього явища збільшується, не справджується, адже одна з найбільш популярних сучасних моделей - Натхненний велнес (Inspired Wellness), складається лише з шести доменів - базового (життєві смисли й спосіб взаємодії людини зі світом), соціального, інтелектуального, фізичного, самооцінки та самоуправління [19]. Варіативність доменних моделей проявляється не лише у кількості вимірів, а й у способах їх групування, ієрархізації та візуалізації.

Проте відсутність єдиної доменної структури велнесу є не стільки методологічним недоліком, скільки наслідком історичного нашарування теоретичних підходів, залежністю від мети та умов проведення досліджень. У цьому сенсі домени велнесу доцільно розглядати не як фіксований перелік, а як аналітичну рамку, що змінюється залежно від дослідницьких цілей і контексту застосування та поєднує широту інтерпретацій з аналітичною гнучкістю.

Утвердження багатовимірної структури велнесу й поява численних доменних моделей актуалізували питання їх практичного застосування. Якщо на етапі структуризації основна увага зосереджувалася на окресленні складових велнесу та їх взаємозв’язків, то подальший розвиток концепції висунув на перший план проблему операціоналізації - пошуку способів оцінювання, порівняння та емпіричної фіксації цього складного феномена. У межах цих пошуків почали розмежовувати об’єктивний і суб’єктивний [20], а також гедоністичний і евдемонічний [21] підходи до розуміння велнесу.

Залучення понять якості життя, щастя та суб’єктивного благополуччя розширило аналітичні можливості досліджень велнесу, водночас посиливши суб’єктивність отриманих оцінок. У відповідь на це в новітніх роботах [3] пропонується інтеграція фізіологічних показників, зокрема індикаторів автономної нервової системи, як спосіб підвищення валідності вимірювання велнесу. Проте дослідження у сфері туризму [6; 14; 18; 19; 21; 22] засвідчують, що навіть за наявності спільних базових вимірів конкретні прояви велнесу істотно залежать від умов середовища, формату досвіду та індивідуальних очікувань учасників, що обмежує застосування універсальних моделей оцінювання.

Загалом спроби стандартизованого вимірювання велнесу продемонстрували обмеженість підходів, що абстрагуються від умов, у яких формується досвід здоров’я і благополуччя. Збереження практики взаємозамінного використання термінів wellness і wellbeing, з чим ми погоджуємося з іншими дослідниками [3; 22], підтримує концептуальну невизначеність і ускладнює зіставлення результатів емпіричних досліджень.

Усвідомлення цих обмежень стало поштовхом до переорієнтації концепції велнесу на ширші, міждисциплінарні підходи, які дозволяють враховувати різноманітність умов життя людини. На цьому етапі змінюється не лише склад залучених дисциплін, а й сама логіка аналізу: велнес дедалі частіше осмислюється не як індивідуальна характеристика, не щось таке, що існує само по собі в людині, а як результат взаємодії людини з середовищем: де і як вона живе, в яких умовах щодня приймає рішення, і які ці рішення.

Накопичення таких підходів поступово вивело концепцію велнесу за межі суто теоретичного осмислення й створило підґрунтя для її активного застосування у прикладних сферах, насамперед у туризмі та рекреації. Емпіричні дослідження у сфері велнес-туризму [14; 18; 19] показують, що велнес-досвід формується на перетині тілесних відчуттів, психоемоційних станів, соціальних взаємодій і характеристик середовища, які не можуть бути повноцінно пояснені в межах однієї дисципліни. За таких умов дослідницький фокус зміщується з опису окремих поведінкових практик на аналіз контекстів, у яких ці практики виникають, підтримуються та набувають значення.

Міждисциплінарне розширення також зумовило зміну пояснювальних моделей: замість пошуку універсальних індикаторів увага зосереджується на виявленні відмінностей у формуванні велнесу залежно від способу життя, середовища проживання та характеру соціальних взаємодій. Саме на цьому етапі закріплюється розуміння велнесу як процесу, чутливого до конкретних умов і досвідів, який не може бути адекватно описаний у межах однієї наукової парадигми.

У цій логіці велнес дедалі частіше розглядається не лише як індивідуальний досвід або результат особистих практик, а як феномен, що формується у взаємодії туристів, місцевих спільнот, особливостей середовища життя та інституційних умов розвитку туризму. Такий підхід, як зазначають науковці [22], фіксує перехід від суто індивідуалізованих інтерпретацій велнесу до ширшого аналізу соціальних зв’язків і просторової організації досвіду.

Сучасне осмислення велнесу охоплює надзвичайно широке предметне поле - від філософії й медицини до економіки, політики та психології. Це не лише підтверджує міждисциплінарний характер підходів, а й пояснює відмову від універсальних моделей на користь інтерпретацій, чутливих до конкретних умов життя. У такому вимірі велнес виходить за межі спеціалізованих практик і поступово набуває рис соціального мейнстриму, інтегруючись у повсякденні стилі життя, туристичні мотивації та публічні дискурси про здоров’я.

Постпандемічний етап розвитку концепції велнесу пов’язаний не з появою принципово нових теоретичних засад, а з різким посиленням уваги до тих складових, які раніше залишалися на периферії наукового аналізу. Дослідження, виконані після пандемії COVID-19 [7; 18; 19; 21; 22], показують, що здатність підтримувати фізичне й психоемоційне благополуччя в кризових умовах значною мірою залежить від доступу до ресурсів відновлення - природних ландшафтів, рекреаційних можливостей і локальних форм туристичної активності. Це сприяло переосмисленню велнесу як процесу, тісно пов’язаного з просторовими відмінностями та нерівномірністю можливостей відновлення.

У такому контексті велнес дедалі частіше постає як адаптивний і ситуаційно зумовлений процес, здатний реагувати на соціальні ризики, обмеження повсякденного життя та трансформації звичних практик. Такий підхід не заперечує попередніх концептуальних напрацювань, проте ще більше зміщує аналітичні акценти з пошуку універсальних моделей на аналіз умов, у яких ці моделі реально функціонують. Пандемія загострила увагу до психоемоційної стійкості, значення контактів із природою та якості життєвого середовища, що зумовило зростання інтересу до велнес- та оздоровчого туризму як форм відповіді на стрес і невизначеність.

Емпіричні дослідження постпандемічного періоду [23; 24] підтверджують валідність багатовимірних моделей велнесу, зокрема підходів, у межах яких ключову роль у формуванні велнес-досвіду відіграють фізичний і ментальний виміри у поєднанні з духовним і середовищним контекстами. У цьому сенсі велнес дедалі чіткіше позиціонується як інструмент підтримання ментального здоров’я та холістичного відновлення, що сприяло його остаточному переходу у мейнстрим рекреаційних практик. Треба відзначити, що не всі науковці позитивно поставилися до мейнстримізації велнесу. Наприклад, Дж. Міллер (J. Miller) вважав, що це змінює фокус концепції: глибинна філософська ідея «активного здоров’я» приноситься в жертву зручності споживання та комерційній вигоді [2].

Водночас сучасні дослідники наголошують, що постпандемічний етап актуалізує потребу відмови від уніфікованих моделей на користь підходів, чутливих до специфічних соціальних, культурних і демографічних контекстів, зокрема життєвих циклів, гендерних особливостей і незахідних культурних середовищ [4]. Це свідчить про подальше розширення аналітичних меж концепції велнесу без перегляду її базових принципів багатовимірності та процесуальності. Науковці звертають увагу на зростання ролі цифрових інструментів у підтриманні психоемоційного благополуччя, зокрема через онлайн-формати рекреації, саморефлексії та оздоровчих практик.

Таким чином, постпандемічна актуалізація не формує окремої теоретичної парадигми, а закріплює розуміння велнесу як відкритої концепції, здатної інтегрувати нові виклики шляхом посилення ролі контексту, простору та соціальної нерівності у формуванні можливостей підтримання здоров’я й збалансованого функціонування. У цьому ж руслі зростає інтерпретація велнесу як способу життя, що виходить за межі окремих практик і інтегрується у повсякденні стратегії адаптації та саморегуляції [25].

На основі проведеного дослідження ми можемо сформувати наступну періодизацію еволюції концепції велнесу (див. таблицю 1)

Таблиця 1. Еволюція концепції велнесу як наукової та соціокультурної ідеї

Період	Часові межі	Ключові характеристики
Допарадигмальний	До 1940-х рр.	Велнес у цей період існує не як концепт, а як сукупність смислів і практик, пов’язаних зі здоров’ям.
Формування холістичного розуміння здоров’я	1940-і рр.	Перехід від біомедичного трактування здоров’я до уявлення про його багатовимірний характер; закріплення фізичного, психічного та соціального компонентів
Концептуалізація	1950-1960-	Велнес визначається як динамічний процес і
велнесу як процесу	ті рр.	континуум; акцент на реалізації потенціалу людини, саморегуляції та змістовності життя
Структуризація моделі велнес	1970-1980-ті рр.	Формування багатовимірних моделей велнесу; виокремлення доменів (фізичного, соціального, духовного, професійного, інтелектуального, емоційного та ін.); підкреслення балансу складових
Інституціоналізація та операціоналізація	1990-2000-ті рр.	Розробка індикаторів і вимірювальних моделей; спроби стандартизації; поширення концепції у прикладних дослідженнях; поява численних інструментів оцінювання
Міждисциплінарне розширення	2010-ті рр.	Інтеграція екологічних, економічних і соціокультурних вимірів; зростання уваги до середовища життя та контексту; відсутність єдиного консенсусу щодо структури велнесу
Постпандемічна актуалізація та контекстуалізація	2020-ті рр. - дотепер	Посилення уваги до процесуального характеру велнесу, соціальної вразливості, просторових нерівностей та ролі середовища життя; переосмислення доменів без формування нової універсальної моделі; закріплення контекстуальної та адаптивної логіки концепції

Джерело: розроблено авторами.

Запропонована періодизація відображає еволюцію концепції велнесу від загального холістичного розуміння здоров’я до складної міждисциплінарної ідеї, у межах якої поєднуються індивідуальні переживання, соціальні умови та характеристики середовища життя. Кожен етап цієї еволюції не витісняє попередній, а нашаровується на нього, що пояснює сучасну варіативність доменів велнесу та відсутність єдиного теоретичного консенсусу.

Для досліджень у сфері туризму та рекреації принциповим є те, що на пізніх етапах розвитку концепції дедалі більшої ваги набувають умови, у яких формуються практики підтримання здоров’я. Йдеться про якість природного й антропогенного середовища, доступність рекреаційних ресурсів, рівень розвитку туристичної інфраструктури та локальні культурні практики. У цьому контексті велнес постає не лише як характеристика індивідуального стану, а як аналітичний інструмент розуміння того, чому можливості підтримання здоров’я в дестинаціях різняться.

Розширення доменної моделі на пізніх етапах розвитку концепції слід розглядати не як ознаку теоретичної розмитості, а як реакцію на нові соціальні та економічні виклики - урбанізацію, екологічні ризики, трансформацію трудових практик і зростання попиту на рекреаційні та оздоровчі послуги. У такому розумінні варіативність доменів велнесу є проявом адаптивності концепції до різних туристичних і регіональних умов.

Висновок. Установлено, що генеза концепції велнесу відображає трансформацію уявлень про здоров’я - від біомедичного трактування до динамічного, холістичного бачення благополуччя. Розвиток велнесу має поетапний характер: від процесуальності й активної ролі суб’єкта - до структуризації та операціоналізації багатовимірних моделей, а в сучасному дискурсі - до контекстуально зумовлених соціальних, просторових і середовищ них інтерпретацій. Запропонована періодизація систематизує цю еволюцію та пояснює збереження багатозначності поняття як наслідку історичного нашарування теоретичних підходів.

Перспективним є застосування еволюційної моделі в дослідженнях туризму й рекреації для глибшого аналізу формування велнес-досвіду та стратегій розвитку рекреаційних територій.

Перелік використаних джерел

1. What is Wellness?. URL: https://globalwellnessinstitute.org/what-is-wellness/.
2. Miller J.W. Wellness: the History and Development of a Concept // Spektrum Freizeit. 2005. Vol.27(1). pp.84-106.
3. Oliver M.D., Baldwin D.R., Datta S. Health to Wellness: a Review of Wellness Models and Transitioning Back to Health // The International Journal of Health, Wellness, and Society. 2018. Vol.9. Issue 1. pp.41-56.
4. Thal K.I. Wellness Tourism: an Introduction. FHSU Pressbooks Digital Press, 2025.
5. Smith M.K., Puczko L. Health, Tourism and Hospitality: Spas, Wellness and Medical Travel. 2nd ed. Routledge, 2014. 544 p.
6. Babu N.P., Abraham S. Exploring the Conceptual Structure and Perspectives of Religious-Spiritual and Wellness Tourism Research from the Destination Community: a Bibliometric Review // International Journal of Religious Tourism and Pilgrimage. 2023. Vol.11. Issue 6.
7. AlNujaidi H.Y., Al-Rayes S.A., Alumran A. The Evolution of Wellness Models: Implications for Women’s Health and Well-Being // International Journal of Women’s Health. 2025. Vol.17. pp.597-613.
8. Щука Г.П. Історичний огляд подорожей з метою піклування про здоров’я // Scientifc Space in the Conditions of Global Transformations of the Modern World: scientifcs monograph. Riga, Latvia: Baltija Publishing, 2022. pp.124-157.
9. Constitution of the World Health Organization. URL: https://apps.who.int/gb/bd/PDF/bd47/EN/constitution-en.pdf.
10. Щука Г.П. Подорожі з метою оздоровлення в академічному дискурсі зарубіжних науковців // Modern Aspects of Scientifc Research in the Context of Modernization of Biological and Natural Science Education: scientifc monograph. Riga, Latvia: Baltija Publishing, 2022. pp.283-306.
11. Dunn H.L. High-Level Wellness for Man and Society. American Journal of Public Health. 1959. Vol.49. No.6. pp.786-792.
12. Travis J.W. Wellness Workbook: How to Achieve Enduring Health and Vitality. 3rd ed. Berkeley: Celestial Arts, 2004.
13. Ardell D.B. High Level Wellness: an Alternative to Doctors, Drugs and Disease. Rodale Press, 1977.
14. Dillette A.K., Douglas A.C., Andrzejewski C. Dimensions of Holistic Wellness as a Result of International Wellness Tourism Experiences // Current Issues in Tourism. 2021. Vol.24. Issue 6. pp.794-810.
15. Kauppi K., Vanhala A., Roos E., Torkki P. Assessing the Structures and Domains of Wellness Models: a Systematic Review // International Journal of Wellbeing. 2023. Vol.13(2).
16. The Six Dimensions of Wellness Model. URL: https://cdn.ymaws.com/members.nationalwellness.org/resource/resmgr/pdfs/sixdimensionsfactsheet.pdf.
17. Dini M., Pencarelli T. Wellness Tourism and the Components of Its Offer System: a Holistic Perspective // Tourism Review. 2022. Vol.77. Issue 2. pp.394-412.
18. Munasinghe D.M.D.T., Prabuddha C., Dangalla D.K.T., Wasantha H.L.N. Employee Wellbeing and Wellness Tourism Sustainability in Sri Lanka: the Mediating Role of Job Satisfaction // International Journal of Research Publication and Reviews. 2024. Vol.5(2). pp.1912-1925.
19. Valente-Mosqueda F., Thakur P., Calero-Sanz J., Orea-Giner A. The Inspired Wellness: Unveiling the Connection Between Mental Health and Wellness Tourism // Tourism Recreation Research. 2026. Vol.51. Issue 3. pp.895-911.
20. Wang S. Wellness for Happiness in Developing Asia // Wellness for a Healthy Asia. The Asian Development Bank (ADB), 2021. pp.218-236.
21. Filep S., Moyle B.D., Skavronskaya L. Tourist Wellbeing: Re-Thinking Hedonic and Eudaimonic Dimensions // Journal of Hospitality & Tourism Research. 2022. Vol.48. Issue 1. pp.184-193.
22. Smith M.K., Konu H. Progress in Tourism and Wellbeing Research // A Research Agenda for Tourism and Wellbeing. Edward Elgar Publishing, 2024.
23. Kongtaveesawas N., Prasarnphanich P., Sinthupinyo S., Ashton A. S. Attribute Framework Validation for Wellness Tourism Within the Context of Thailand // Sustainability. 2022. Vol.14. Issue 10.
24. Anju K.P., Bindu V.T., George B. The Physical, Mental, Spiritual, and Environmental (PMSE) Framework for Enhancing Wellness Tourism Experiences and Its Validation in the Context of Kerala, India // Administrative Sciences. 2024. Vol.14. Issue 7.
25. Jeong H. Relationship between Tourists’ Perceived Restorative Environment and Wellness Tourism Destinations // Journal of Travel Research. 2024. Vol.26. Issue 5.

Shchuka H.P., Khanas U.Y., Nestoryshen I.V. The Genesis and Evolution of the Wellness Concept in Scientific Discourse

The study is devoted to the genesis of the concept of «wellness», the transformation of its meaning throughout the 20th and early 21st centuries, and the origins of conceptual and terminological heterogeneity. The subject of the study is the evolution of the concept of wellness as a scientific and sociocultural idea formed within the framework of interdisciplinary discourse on health, well-being, and quality of life. The purpose of the article is to analyse the formation of the concept of wellness, to identify and characterise the key stages of its evolution. The research methodology is based on a conceptual review of classical and contemporary scientific sources using methods of theoretical analysis, comparison and generalisation of definitions and models, as well as a historical and logical approach to tracing the sequence of transformations of the concept. The selection of sources was carried out according to the criteria of thematic relevance and conceptual integrity, with an emphasis on multidimensional interpretations of wellness. The study found that the concept of wellness emerged as a result of a gradual shift from a biomedical interpretation of health to a procedural and multidimensional view of human functioning. The variable nature of the structure of wellness and its dependence on the sociocultural context were identified. A generalised periodisation of the evolution of the concept of wellness is proposed, which reflects the logic of its expansion and explains the lack of a single theoretical consensus. The practical significance of the results obtained lies in the possibility of their use in the formation and interpretation of proposals in the field of wellness tourism and in the educational process. It is concluded that the modern concept of wellness functions as an open analytical framework, the multidimensionality and contextual sensitivity of which is the result of the historical layering of theoretical approaches. The proposed periodisation allows us to interpret the conceptual variability of wellness not as theoretical inconsistency, but as a manifestation of the concept’s adaptability to various research and applied tasks.

Keywords: wellness, evolution of wellness, structure of wellness, periodisation of the concept of wellness, wellness tourism.

DOI: 10.32782/2786-5843/2026-1-10.

Перекладено з англійської мови.