Севастьянів Уляна, Нікіфоров Карен
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сакральне та туризм» (м. Київ, 28 квітня 2023 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2023. 325 с. С.270-272.

Релігійний туризм до Святогірської Лаври: дві фази російсько-української війни

Історія релігійного туризму на Донеччині розпочалася разом з початком історії релігійних громад регіону та повʼязана з першим й найбільшим монастирем Донецької області - Свято-Успенською Святогірською Лаврою. Перші писемні згадки про Святі Гори відносяться до XVI ст., зокрема про них згадано у «Записках про московські справи» Сигизмунда Герберштейна 1526 р. [1].

Свято-Успенська Святогірська лавра

Оскільки через території сучасної Донеччини проходили татарські дороги-сакми, місцевість загалом була необжитою, то тривалий час активного паломництва до монастиря не відбувалося. У 1844 р. ситуація змінилась, після майже 60 років закриття монастиря за наказом імператриці Катерини ІІ, чернече життя відновилося, проте вже у статусі пустині, а не повноцінної обителі. Саме на цей час припадає зародження масового паломництва до насельників крейдових печер [2].

Паломництва до Лаври знову припинилися після її закриття у 1922 р. У цей час феномен православного релігійного туризму зник у Донецькому регіоні взагалі.

Найбільший інтерес паломників до Святогірської Лаври припав на період 2004-2014 рр., адже саме у 2004 р. Святогірському монастирю був наданий найвищий статус - Лаври. Таке піднесення статусу стало визначальним чинником для формування образу монастиря у православних вірян. Зокрема, інтернет-видання розмістили чудотворну ікону Божої Матері «Святогірська» у «топ-10 святих ікон України»[3, с.219].

Початок російської агресії на Сході України та бойові дії на території Донецької області у 2014 р. розпочалися саме з північної, Слобожанської частини регіону, та не могли не вплинути на життя монастиря, зокрема на паломницький рух. Вважаємо, що з цього періоду, повноцінне функціонування Лаври як одного із центрів православного релігійного туризму України, було припинено. Цьому сприяли наступні чинники:

  1. Навіть після звільнення силами антитерористичної операції півночі Донеччини, область перестала бути привабливою для туризму загалом, як регіон ведення бойових дій.
  2. Інфраструктурний потенціал Лаври був скерований перш за все на допомогу біженцям з Донецької та Луганської областей.
  3. Після заяв керівників терористичних організацій «ДНР» про допомогу їм з боку священництва монастиря, у суспільній свідомості почасти формувався образ Святогірської Лаври, як центру «русского міру».

З початком повномасштабного вторгнення військових Російської Федерації на українські території, тобто з 24 лютого 2022 р., активні бойові дії в Донецькому регіоні посилились, а території Святогірської лаври все частіше почали обстрілюватись російськими окупантами. З перших днів повномасштабного вторгнення храми, готелі та інші приміщення Лаври перетворились на прихистки для біженців. Та попри статус одного із п’яти найсвятіших місць російської православної церкви, попри закони введення війни та міжнародне гуманітарне право, монастир неодноразово піддавався прицільним обстрілам, внаслідок чого загинули люди та були серйозно пошкодженні будівлі Святогірського комплексу.

З березня 2022 р. і до 12 вересня 2022 р. як такої можливості потрапити в монастир практично не було, адже території були окуповані. Про життя в монастирі та долю біженців, які там перебували, можна було дізнатись хіба, що з офіційного сайту Свято-Успенської Святогірської лаври [4].

Після звільнення міста Святогірська та прилеглих до нього територій (12 вересня 2022 р.) у монастир почали привозити гуманітарну допомогу, а також будівельні матеріали для проведення ремонтних робіт.

Попри те, що Збройним Силам України вдалось суттєво відтіснити ворога, безпечним, а тим більше привабливим для паломництва чи світського туризму Святогірську лавру важко назвати.

  • По-перше, це пов’язано з тим, що Донеччина і надалі залишається одним із регіонів, де введуться активні бойові дії.
  • По-друге, потрапити на територію Лаври можна за спеціальними дозволами, що є безпековою необхідністю. Територія тривалий час піддавалась обстрілам, бомбардуванням тощо, і на ній є чимало вибухонебезпечних предметів.
  • По-третє, суспільні настрої щодо УПЦ загалом та теперішня державна політика щодо церкви та священнослужителів, які мають «точки дотику» із державою-агресором.

Хоча керівництво УПЦ заявило про сепарацію від московського патріархату, чимало парафій в Україні і надалі залишаються вірними РПЦ та її очільнику Кирилу (Гундяєву), який, як відомо, відкрито підтримує війну в Україні.

Не варто забувати і про економічну складову, адже сума коштів для реконструкції та відновлення української інфраструктури з кожним днем війни лише зростає, а паломництво чи туризм все таки не є пріоритетними галузями, коли йдеться про повоєнну відбудову. Тому, станом на сьогодні важко передбачити статус і долю Святогірської обителі, і коли вона зможе повернути собі статус паломницького центру Слобожанщини.

Література

1. История. Свято-Успенская Святогорская Лавра. URL: https://svlavra.church.ua/istoriya/.
2. Летопись обители 1844-1922 гг. URL: https://svlavra.church.ua/istoriya/letopis-obiteli-1844-1922-gg/.
3. Юрченко С.О., Юрченко О.Є. Релігійний туризм у християнстві на сучасному етапі // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія: Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство.Туризм. 2017. №6. С.216-220.
4. Офіційний сайт Свято-Успенської Святогірської Лаври. URL: https://svlavra.church.ua/.