Шевченко Р.Ю.
Матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 6-7 квітня 2023 р.)
К.: КНУКІМ, 2023. 478 с. С.286-288.

Генерація національного туристичного продукту в епоху декомунізації та деколонізації України

Національний туристичний продукт України завжди був унікальним та ексклюзивним у плині часу. Ще за часів Речі Посполитої та Австро-Угорської імперії рекреаційні ресурси Трансністрії (долини р. Дністер) привабили тисячі туристів. Так само, перебуваючи під окупацією східного сусіда, узбережжя Чорного та Азовського морів, включаючи Кримський півострів, стали курортними центрами. Необхідно зазначити, що дві імперії розвивали туризм та рекреацію на українських теренах виключно для власних потреб правлячої еліти, проте український народ у своєму загалі не мав таких можливостей.

Нещадне, варварське використання природних та людських ресурсів взагалі та туристсько-рекреаційних зокрема, відбувалося в часи комуністичної окупації України (1917-1991 рр.). Хоча і створювалися туристичні компанії (екскурсійні бюро-центри), засновувалися та відкривалися історико-краєзнавчі музеї, розроблялися еколого-просвітницькі екскурсійні маршрути територією України. Але це все наповнювалося не історико-етнічним, національно-культурним, а імперсько-ідеологічним змістом та пропагандистськими наративами людино ненависницької ідеології. Навіть при відкриттях пам’ятників Лесі Українці, Іванові Франкові, Тарасові Шевченку наголошувалося про їх нібито «пролетарське та революційне спрямування творчої діяльності», яке зазначалося у написах на постаментах і п’єдесталах скульптурних композицій.

Із 2015 року Україна проводить процедуру декомунізації публічних просторів, в тому числі туристичних [1]. Хоча ця процедура була ще започаткована у 1990 р. на Західній Україні. В той же самий час Центральні, Північні, Східні та Південні краї України та м. Київ в топоніміці, урбаністиці, дромоніміці мали колоніальні російські назви, домінували з яких іменування на честь російських «революціонерів», «вояків червоної та совітської армії» тощо. Так само і туристичний продукт в цих регіонах кардинально відрізнявся від екскурсійного контенту Галичини, Буковини, Волині та Закарпаття.

До початку російсько-Української війни в Одесі проводилися тематичні екскурсії «героїчними шляхами совітсько-німецької війни», пам’ятними знаками «поясу бойової слави» міста, «за шляхами графа потьомкіна та катерини» із покладанням квітів до відповідних монументів вищезгаданим особами, які грали негативну роль в історії нашої держави. Така ж тематика туристичного продукту спостерігалася у містах Полтава, Чернігів, Черкаси, Мелітополь. А на окупованих територіях сьогодні взагалі відродилася екскурсійна практика прославлення (глорізації) комуністичних діячів, відновлюються їм пам’ятники, повертаються в топоніміці назви російсько-комуністичної окупації України, реставрується колоніальний зміст в регіональному туристичному продукті.

2022 р. став роком початку очищення України від окупаційних маркерів країни-агресорки в національному туристичному продукті. Активно зносяться та продовжується процес демонтажу зусиллями окремих активістів, групою патріотичних налаштованих громадян об’єднання «Декомунізація. Україна» (https:// www.facebook.com/UADecolonization/), вмотивованими територіальними громадами пам’ятні знаки, меморіальні таблички, композиції, обеліски так званим «героям-визволителям», «видатним діячам російської та совітської науки», «відомим на весь світ поетам та мислителям». Це були фейкові міфи.

Україна в топоніміці та дромоніміці позбулася за рік українофобних назв. Фактично на вулицях не чути російську мову, а тим паче на екскурсіях, навіть у м. Харків. Мовна складова національного туристичного продукту України нарешті виключно українська. І першою туристичною компанією, яка відмовилася в туристичному обслуговуванні від мови окупанта - це Туристична Фірма «Країна UA». Ця ворожа мова також почала активно зникати з туристичних довідників, екскурсійних карт та готельно-ресторанних гастрономічних атласів. Вже немає екскурсійних маршрутів-глоризації часів Другої світової війни. І це дуже правильно та знаково. Бо для України це була війна не за наші інтереси (безпеку або «визволення/вигнання»), а за українські території виключно з обох воюючих тоталітарних сторін.

Інновінг-контент сучасного національного українського туристичного продукту повинен включати наступні складові:

• обслуговування виключно українською мовою та мовами міжнародного спілкування;
• важливим аспектом в часи військового стану повинно стати демонстраційне застосування автоматичного перекладача (Інтернет-сервісу Google Translator) при спілкуванні із носієм мови-окупанта, що не розмовляє українською та й ще не бажає говорити іншими мовами цивілізованих народів;
• у зміст екскурсій Україною необхідно обов’язково додати відвідування місць опору окупантам Добровольчими Батальйонами: «Азов», «Київ», «Торнадо», «Айдар», «Свята Марія», «Легіон Свободи», «Київська Русь», «Лють»;
• при цьому важливо включити у маршрути місця криївок Донбаського походу УПА, підпільних осель ОУН у Наддніпрянський та Слобідській Україні;
• необхідно в екскурсіях зробити акцент на роль міжнародних легіонів військової допомоги Україні, вітчизняним та зарубіжним волонтерським організаціям. Це також потребує термінової меморіалізації та музеєфікації із включенням у новітні туристичні довідники;
• в царині готельно-ресторанної справи потребує особливої уваги оздоблення інтер’єрів у національно-етнічному стилеві туристичного регіону та історико-географічному краю перебування туристів.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». №595-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/317-19.