Богдан Скаврон

Пiонери «зеленого туризму»: як Криворівня 100 років тому стала українськими Атенами

На початку XX століття гуцульське село Криворівня перетворилося на таку собі літню резиденцію тогочасного українського бомонду. Тут проводив свій літній відпочинок Михайло Коцюбинський із сином Юрком. Сюди приїздила Леся Українка зі своїм тоді ще нареченим Климентом Квіткою. А Михайло Грушевський навіть придбав собі в цьому селі (тепер цей присілок називають Грушівка) віллу з 3 моргами городу, звідки мав чудовий краєвид на долину Жаб’я та центральне пасмо Чорногори. Протягом 14 років майже щоліта бував тут Іван Якович Франко.

Власне Іван Франко й етнограф Володимир Гнатюк стали піонерами літнього відпочинку у Криворівні. Хоча хто знає, як би все склалося, якби на ринку в Косові пані Гнатюкова, дружина фольклориста, не зустріла свою сестру, паніматку пароха Криворівні отця Олекси Волянського. На запрошення сестри Гнатюкова поїхала погостювати до верховинського села, а до компанії взяла собі Ольгу Хоружинську - дружину Франка.

Криворівня. Садиба-музей Михайла Грушевського

Уже наступного року Франки відпочивали в Криворівні цілою родиною, зупинившись у хаті місцевого газди Проця Мітчука (по-місцевому Цімбюка) на Заріччі. Про умови, на яких перебували тоді «літники» у господарів, зараз мало що відомо. Але так видається, що приймали гостей гуцули не задарма. Принаймні, у своїх спогадах син Івана Франка Петро згадує, що батько допоміг Мітчуку з придбанням землі, а той натомість дозволив жити у нього щоліта.

Починаючи від 1903 року, до Криворівні приїздили курортники не лише з Галичини, але й з Наддніпрянської України. Вакації на Гуцульщині перетворилися на неодмінний атрибут літнього відпочинку української інтелігенції. Отець Волянський, садиба якого у Криворівні стала популярним осідком для «літників», писав у спогадах, що ще у травні до нього починали надходити листи, в яких його запитували про можливість літнього перебування в Криворівні та умови, на яких тут приймають гостей.

Отець Олекса Волянський з родиною

Великий наплив таких відомих курортників до Криворівні стурбував австрійську владу. Щоби якось контролювати ситуацію, цісарські урядники зобов’язали ґаздів, які приймали у себе туристів, протягом 24 годин реєструвати новоприбулих в органах державної влади. Невиконання цього припису каралося штрафом у 10 корон.

У бідному гірському селі було зовсім непросто прохарчувати всіх, кому полюбився тутешній відпочинок. Часом Олекса Волянський відраджував гостей від приїзду, застерігаючи, що двічі на тиждень вони мусять бути вегетаріанцями, бо худоби немає і м’ясо дороге. Та заради краси тутешніх гір криворівеньскі «літники» були готові терпіти будь-які незручності.

Зрештою, довколишні ліси були багаті на гриби та ягоди, у Черемоші непогано ловилися головачі та морена, а в його притоках-струмках не переводилася форель чи, як кажуть гуцули, пструги. Тож чи не кожного ранку Франко з кошелем та палицею в руках босоніж ішов у гори по гриби. Іноді його лісові трофеї дуже дивували місцевих селян. З роду-віку горяни не їли ніяких інших грибів, крім "правдивих" (білих), запечених печериць і маринованих рижиків. Скуштувати приготовлену з Франкових грибів страву господарі наважувалися лише після того, як сам Іван Якович поїв і йому нічого не сталося.

Колишня хата Василя Якіб’юка, нині музей Івана Франка

Іншим захопленням Франка була риболовля. До речі, Іван Якович не визнавав вудки, а ловив рибу саками та сітками, які робив власноруч. Щоправда, йому не відразу вдалося оволодіти мистецтвом риболовлі на гірських ріках. Але якось він поїхав порибалити на Серет, і там його навчили гуцульського способу полювання на пстругів. Для риболовлі горяни робили на ріці загати, де риба гніздилася і потім легко давалася в руки.

Потім, повернувшись до Криворівні, Франко домовився з місцевим газдою Василем Якіб’юком, в якого тоді вже жив, щоби той зробив такі засіки на одному з потоків біля своєї хати, пообіцявши за це заплатити чи то 300, чи то 500 корон. Але мрія Франка не здійснилася. Виявилося, що для цього йому треба або бути власником цього потоку, або отримати дозвіл на риболовлю в цьому районі. Можливо, Франко, домігся би того чи іншого, але в той час його спіткала страшна недуга - артрит скрутив йому руки, а фізична слабкість ще й надломила душу поета.

Є легенда, що, саме рибалячи в холодних гірських потоках, Франко застудив собі руки і після цього заслаб на артрит. Хоча таке видається не зовсім правдоподібним. Але, ймовірно, Франко вже в час своїх перших приїздів до Криворівні відчував хворобу. Бо ж недаремно місцями для свого літнього осідку він обирав оселі Проця Мітчука та Василя Якіб’юка, які мали в селі славу цілителів, які вміють лікувати і людей, і худобу. Відомо також, що Франко разом із товаришем відвідував якогось ворожбита, що жив біля Криворівні. Супутник Івана Яковича вдав із себе хворого і, коли знахар почав щось бубоніти, Франко тихцем записав це секретне замовляння.

А в останні роки свого перебування в Криворівні Франко часто навідувався до джерельця біля сільської каплички. Він мочив у джерельній воді покручені артритом руки, сподіваючись у такий спосіб подолати недугу.

Зрештою, кожен із літників у Криворівні шукав у гірському кліматі насамперед оздоровлення. Недарма гуцули називали своїх гостей із міста «холерниками», бо ж кожен сподівався знайти тут лік від якоїсь хвороби.

Відкриття музею І. Франка у Криворівні, 1956 рік

Джерело: Збруч.