Тюха М.Д.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Світові досягнення і сучасні тенденції розвитку
туризму та готельно-ресторанного господарства»
(м. Запоріжжя, 25 листопада 2022 р.). Запоріжжя:
НУ «Запорізька політехніка», 2022. 770 с. С.377-379.

Взаємозв’язок туризму та навколишнього середовища

Туризм є одним з найбільш прибуткових секторів економіки та формою рекреаційної діяльності, що розвивається надзвичайно швидко. Дає можливість забезпечити зайнятість населення, покращити соціальну інфраструктуру, відновити регіональну економіку за рахунок залучення інвестицій, підвищити рівень життя населення та покращити екологічну обстановку за рахунок додаткового фінансування природоохоронних заходів [1].

Навколишнє середовище є базовим продуктом туристичної індустрії. Основними туристичними цінностями є різноманітність ландшафтів, чисте атмосферне повітря, не забруднена вода, розмаїття рослинного та тваринного світу. З кожним роком туристична галузь вимагає залучення все більшої кількості природних ресурсів та створення особливих природно-соціальних ландшафтів. Бажання туристів відвідати незаймані природні місцевості відображається в загальному зростанні кількості міжнародних туристів з 25 млн. на рік у 1950 році до 1,113 млн. в 2014 році з прогнозом досягти 1,8 млн. до 2030 року (ЮНВТО, 2015). Прогресуюче захоплення природою, споживче ставлення до природи нині стає дуже небезпечним. Як зазначає відомий американський еколог Р. Неш, дика природа може бути дуже швидко «зацілована» у результаті її неконтрольованого використання в туристичних цілях. Туристи, короткочасно задовольнивши свої проблеми, ставлять їх вище довгострокового використання природних багатств [2].

Швидкість цього зростання та пов’язане з ним використання природних ресурсів викликало посилену увагу з боку політиків, науковців, неурядових організацій (НУО), промисловості та торгівлі.

Поряд із цим, існує занепокоєння щодо внеску туризму у викиди парникових газів і глобальне потепління. Відображаючи тісний зв’язок між глобальним економічним значенням туризму та охороною природи Організація Об’єднаних Націй і Світовий банк визнали туризм ключовим сектором під час переходу від коричневої економіки до зеленої.

Хоча концепцію зеленої економіки пропагували екологи-економісти з 1980-х років, саме нещодавня підтримка великих міжнародних агентств, особливо Програми ООН з навколишнього середовища, надала їй значення в міжнародній політиці. Концепція має на увазі визнання нашої залежності від природи та того, що досягнення цілей економіки з низьким вмістом вуглецю та ресурсоефективної економіки потребуватиме орієнтації глобальної економіки на сектори, які можуть підтримувати та збільшувати природний капітал.

Досвід розвинених зaхідних країн свідчить, що стратегії і механізми обмежeння шкідливих наслідків туризму цілком дoсяжні й ефективні.

Прoтягом oстанніх десятиріч у різних країнах розроблено програми, орієнтовані на гармонізацію відносин між туризмом і природним середовищем. Серед них: зелений туризм, екотуризм, сталий туризм. На практиці ці альтернативні напрями туризму передбачають обмеження нового туристичного будівництва і більш широке використання локальної нічліжної бaзи, передусім житлa місцевих мешканців, пропагування екологічних видів транспорту, впрoвадження прoеколoгічних технологій для нaйбільш пoширених форм туризму (відпочинковий, піший), а також підвищення еколoгічної свідoмості туристiв і місцевих жителiв.

На сектор туризму припадає близько 8% глобальних викидів парникових газів (ПГ) в результаті: авіації (40%), транспорту (30%) та споживання товарів та послуг (30%), включаючи харчування та проживання [3]. Колишній виконавчий секретар Патриція Еспіноса Рамкової конвенції ООН зі змінами клімату стверджує, що 8% - це дуже багато і не є стійким показником. 8% робить сектор більшим забруднювачем, ніж будівельний сектор. Прогнозується, що пов’язані з туризмом транспортні викиди CO₂ збільшаться майже до 2 млн. тонн до 2030 року, що на 25% більше, ніж у 2016-2030 рр., тоді як за той самий період прогнозується, що міжнародні та внутрішні прибуття зростуть з 20 млрд. до 37 млрд. (ЮНВТО).

Література

1. Кубай Д. Екологічні аспекти сучасного розвитку туризму // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2008. №24. С.142-146.
2. Соляник С.Ф. Проблема негативних наслідків сучасного масового туризму та шляхи їх подолання. Наукові записи Київського університету туризму, економіки і права. Серія філософські науки. 2011. №11. С.230-242.
3. Holden A. The Tourism-Environment Relationship // The Sage Handbook of Tourism Management. Theories, Concepts and Disciplinary Approaches to Tourism. pp.393-407.