Інна Ткачівська, Соломія Рябая
Матеріали I Міжнар. наук.-практ. конф.
«Помежів’я: простір та взаємодія»
(м. Івано-Франківськ, 7-8 травня 2026 р.)
Івано-Франківськ: Вид-во КНУ «Плай», 2026. 289 с. С.147-151.

Соло-туризм як ресурс формування професійної стійкості та адаптивності студентської молоді

Соло-туризм - самостійна подорож без групи і організованого супроводу - стрімко перетворюється на глобальну культурну практику. За даними Hostelworld (2023), 72% молодих мандрівників віком 18-30 років хоча б раз здійснювали самостійну подорож, і понад 40% надають їй перевагу перед груповим туризмом. В Україні феномен соло-подорожей серед студентів активно розвивається у соціальних мережах, формуючи самостійну субкультуру з власними цінностями, наративами і практиками [1].

Незважаючи на широку популярність і очевидну соціальну значущість, соло-туризм студентської молоді залишається практично не дослідженим у вітчизняній педагогічній і психологічній науці. Більшість наукових публікацій у цій галузі є або дескриптивно-соціологічними (хто подорожує і куди), або суто маркетинговими (як залучити соло-туристів). Педагогічний і психологічний виміри - що відбувається з особистістю людини, яка сама планує маршрут, долає труднощі і несе повну відповідальність за кожне рішення - залишаються фактично поза увагою академічної науки.

Цей дефіцит знань є педагогічно критичним, оскільки саме студентська молодь є найбільш активними і вразливими учасниками соло-туристичної практики: з одного боку, вона має максимальний розвивальний потенціал через соло-подорожі, з іншого - найбільші ризики, пов’язані з недостатнім досвідом, обмеженими ресурсами і незрілими механізмами управління ризиком.

Мета дослідження - здійснити комплексний теоретичний аналіз феномену соло-туризму у студентській практиці: визначити його мотиваційну природу, психологічні механізми впливу на особистість і педагогічні наслідки для розвитку студента.

У науковій літературі відсутнє єдине загальновизнане визначення соло-туризму. Узагальнюючи наявні підходи (Heimtun, 2012; McNamara і Prideaux, 2010) [3; 5], пропонуємо визначення: соло-туризм - це добровільна самостійна подорож без заздалегідь визначеного постійного компаньйона, що передбачає самостійне планування, прийняття рішень і несення особистої відповідальності за перебіг подорожі. Принципово важливою рисою є саме відповідальна автономія, а не фізична ізоляція: соло-турист може спілкуватись з іншими мандрівниками, але не поділяє з ними обов’язок планування і рішень.

За тривалістю виокремлюють мікро-соло (одноденна або вихідна поїздка), мезо-соло (1-4 тижні) і макро-соло (понад місяць). За характером активності соло-туризм поділяється на міський (urban solo travel), природний і пригодницький (adventure solo travel), паломницький і духовний (pilgrimage travel, наприклад шлях Каміно) і трансформаційний (transformational travel). Для студентської молоді найбільш типовим і педагогічно значущим є природний пригодницький і трансформаційний соло-туризм.

Аналіз мотивації соло-подорожей є неможливим без звернення до двох ключових теоретичних рамок: теорії Push-Pull (Dann) і теорії самодетермінації (Deci і Ryan). Теорія Push-Pull розрізняє мотиви «виштовхування» (push factors) - внутрішні потяги, що спонукають покинути звичне середовище, і мотиви «притягування» (pull factors) - зовнішні атрибути конкретної дестинації. Для студентів-соло-туристів push-фактори є принципово домінуючими і включають:

• потребу в автономії і звільненні від академічних і соціальних очікувань;
• прагнення до самопізнання і рефлексивної самотності;
• бажання перевірити власні межі і набути досвіду самодостатності;
• потребу у «скиданні» накопиченого стресу і ментальному перезавантаженні.

Теорія самодетермінації надає ще глибшу пояснювальну рамку. Соло-туризм є, мабуть, однією з небагатьох видів діяльності, що одночасно і максимально задовольняє всі три базові психологічні потреби:

• Автономія: соло-мандрівник є абсолютним автором кожного рішення - від маршруту до темпу і тривалості зупинок. Це є протилежністю більшості академічних і побутових ситуацій студента, де автономія є обмеженою.
• Компетентність: вирішення реальних проблем (навігація, логістика, мовний бар’єр, непередбачені ситуації) без зовнішньої допомоги дає потужний досвід власної ефективності (self-efficacy, Bandura), що є фундаментом стійкої самооцінки [2].
• Зв’язок: парадоксально, але соло-мандрівники нерідко встановлюють глибші і більш автентичні контакти, ніж групові туристи: відсутність «своїх» відкриває простір для справжньої взаємодії з місцевими і іншими мандрівниками.

Дослідження Yiannakis і Gibson (1992), а також Noy (2004) переконливо демонструють, що для молодих соло-туристів подорож є далеко не простою розвагою [7; 9]. Це справжній ритуал переходу - символічний і водночас гранично реальний місток до дорослості та самостійності. Такий мотиваційний фундамент набуває особливої ваги для студентів, які перебувають у стані нормативного переходу від юнацької залежності до повної автономії. Цей процес запускає низку глибоких психологічних механізмів, що трансформують особистість молодої людини.

Центральне місце в цій трансформації посідає формування і переосмислення ідентичності. Ще Еріксон у праці «Childhood and Society» описував юність як критичний етап подолання розриву між власною ідентичністю та рольовою дифузією. Соло-туризм стає тим унікальним середовищем, де людина опиняється поза межами звичних соціальних очікувань: тут вона більше не просто студент, дитина чи частина компанії, а зустрічається з собою у «чистому вигляді». Як показали дослідження Noy на прикладі ізраїльських бекпекерів, мандрівники-одинаки схильні описувати свій досвід через наративи внутрішніх змін, щиро стверджуючи: «я зрозумів, ким є насправді».

Таке глибоке пізнання себе було б неможливим без розвитку рефлексивної свідомості. Самотність у дорозі - це специфічний психологічний стан, який кардинально відрізняється від вимушеної ізоляції в аудиторії. Спираючись на філософію Пола Тіліха, ми бачимо різницю між гнітючим відчуттям браку зв’язків і «самобутністю» (solitude) - станом продуктивного перебування наодинці з собою. Саме така добровільна самотність перетворює сирий досвід подорожі на справжнє навчання. Постійна необхідність приймати рішення та наявність часу для їх осмислення створюють природний простір для рефлексії, яка згодом конвертується у психологічну стійкість та самоефективність.

Подолання реальних труднощів у дорозі формує те, що Альберт Бандура називав «досвідом майстерності» [2]. Студент, який успішно розв’язав кризову ситуацію в незнайомому середовищі, повертається додому з незаперечним доказом власної компетентності. Як підтверджують Wilson і Harris, такі мандрівки статистично корелюють із посиленням внутрішнього локусу контролю, коли молода людина починає відчувати себе господарем власних обставин, а не їхньою жертвою [8].

Паралельно з цим внутрішнім зміцненням відбувається процес ментального відновлення та зниження тривожності. Вихід за межі академічного стресу та занурення у природне середовище задіює механізми відновлення уваги. Навіть коротке перебування в такому стані, як зазначають Hunter et al., суттєво знижує рівень маркерів стресу, дозволяючи когнітивному ресурсу відновитися після інтенсивного навчання [4].

Зрештою, цей комплексний досвід загартовує адаптивність та толерантність до невизначеності. Соло-подорож - це простір невідомих маршрутів і нестандартних ситуацій, де студент змушений постійно проявляти когнітивну гнучкість. Здатність ефективно діяти в умовах амбівалентності та непередбачуваності стає тим фінальним результатом, який, згідно з орієнтирами OECD, перетворює колишнього студента на зрілу особистість, готову до викликів сучасного динамічного світу.

Аналіз педагогічних аспектів соло-туризму виявляє складну динаміку, де особистісне зростання тісно переплітається з потенційними викликами. Синтез наявної дослідницької бази дозволяє стверджувати, що систематичні поїздки наодинці стають потужним каталізатором розвитку студента. Це проявляється не лише у поглибленні самосвідомості та ідентичнісній визначеності, а й у суттєвому зростанні самоефективності. Студент починає відчувати сильніший внутрішній локус контролю, стає більш стресостійким та толерантним до життєвої невизначеності. Крім того, соло-туризм має прикладний характер: він відточує навички логістики, планування та стратегічного прийняття рішень, водночас збагачуючи соціальний капітал через автентичні крос-культурні контакти. Зрештою, такий досвід формує стійку рефлексивну звичку, яка після повернення до навчання часто конвертується у вищу мотивацію до фахового розвитку.

Однак значний розвивальний потенціал соло-туризму не позбавлений специфічних ризиків, що потребують уважного педагогічного опрацювання. Найбільш очевидним є безпековий аспект, адже фізична вразливість мандрівника-одинака є об’єктивно вищою, особливо в умовах екстремальних маршрутів. Крім того, існує небезпека потрапити у так званий «туристичний пухир» (tourist bubble), коли замість реального пізнання чужої культури людина замикається в комфортному онлайн-середовищі або серед таких самих бекпекерів. З психологічної точки зору варто остерігатися патологізації самотності: для студентів, схильних до тривожних розладів чи депресії, тривала ізоляція може лише загострити симптоми. Також важливо розрізняти справжню трансформацію та «маскований ескапізм», коли подорож стає просто способом уникнути вирішення академічних чи сімейних конфліктів.

Саме тому важливо розуміти, що соло-туристичний досвід не стає педагогічно цінним автоматично - для реалізації його потенціалу необхідне створення певних умов. Все починається з ґрунтовної попередньої підготовки, яка охоплює не лише навички орієнтування чи медичну грамотність, а й ризик-менеджмент та культурну компетентність. Вкрай важливим є наявність рефлексивного наміру: подорож має розпочинатися з усвідомленого запиту до самого себе, у формулюванні якого може допомогти педагог.

Протягом самої мандрівки найбільш ефективним інструментом перетворення вражень на особистісне знання стає подорожній щоденник. Це письмове осмислення досвіду, згідно з ідеями дослідників, закладає фундамент для подальшого постподорожнього діалогу [6]. Можливість обговорити пережите з ментором або у колі однодумців у студентському туристичному клубі підсилює освітній ефект у рази. Більше того, вища освіта може надати цьому досвіду офіційного статусу, включивши рефлексивні звіти про подорожі до академічного портфоліо студента. Таке визнання перетворює особисту пригоду на легітимний навчальний результат, стимулюючи студента ставитися до свого шляху не як до розваги, а як до свідомого кроку на шляху професійного та особистісного становлення.

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що соло-туризм у студентському середовищі постає не просто як форма дозвілля чи пошук пригод, а як самостійний та педагогічно значущий феномен. Це простір інтенсивного особистісного становлення, де через автономний досвід у реальному світі реалізуються глибинні потреби молодої людини в самостійності та компетентності. Фактично, така подорож стає сучасним «ритуалом переходу», що дозволяє студенту подолати межу між юнацькою залежністю та зрілою відповідальністю. В основі цього трансформаційного впливу лежить низка психологічних механізмів: від формування стійкої ідентичності та розвитку рефлексивної свідомості в умовах «плідної самотності» (solitude) до зміцнення психологічної стійкості через подолання реальних викликів. Соло-туризм не лише відновлює ментальні ресурси студента, а й загартовує його когнітивну гнучкість, навчаючи ефективно діяти в ситуаціях невизначеності - якості, що є критично важливою для сучасного фахівця. Водночас важливо розуміти, що розвивальний потенціал таких подорожей не реалізується автоматично. Педагогічна цінність соло-туризму залежить від усвідомленості цього досвіду: наявності рефлексивного наміру, ведення подорожніх нотаток та обов’язкового подальшого діалогу з ментором. Саме тому закладам вищої освіти варто переосмислити своє ставлення до цієї практики, переходячи від ігнорування до активної підтримки та академічного визнання соло-туризму як дієвого ресурсу компетентнісної підготовки. Подальші кроки у цьому напрямку потребують ґрунтовних емпіричних досліджень, які дозволять глибше зрозуміти мотивацію українського студентства та вибудувати ефективну систему педагогічного супроводу мандрівників-одинаків.

Список використаних джерел

1. Тищенко В.О., Коваленко Ю.О., Товстоп’ятко Ф.Ф., Парій С.Б. Молодіжний туризм у контексті психолого-педагогічного супроводу та wellness-технологій в освітньому просторі ЗВО // Педагогічна Академія: наукові записки. 2025. №18.
2. Bandura A. Self-Efficacy: Toward a Unifying Theory of Behavioral Change // Psychological Review. 1977. Vol. 84(2). pp.191-215.
3. Heimtun B., Morgan N. Proposing Paradigm Peace: Mixed Methods in Feminist Tourism Research // Tourist Studies. 2012. Vol.12. Issue 3. pp.387-304.
4. Hunter M.R., Gillespie B.W., Chen S.Y. Urban Nature Experiences Reduce Stress in the Context of Daily Life Based on Salivary Biomarkers // Frontiers in Psychology. 2019. Vol.10.
5. McNamara K.E., Prideaux B. A Typology of Solo Independent Women Travellers // International Journal of Tourism Research. 2010. Vol.12. Issue 3. pp.253-264.
6. Moon J.A. A Handbook of Reflective and Experiential Learning. London: Routledge, 2004. 252 p.
7. Noy C. This Trip Really Changed Me: Backpackers’ Narratives of Self-Change // Annals of Tourism Research. 2004. Vol.31. Issue 1. pp.78-102.
8. Wilson E., Harris C. Meaningful Travel: Women, Independent Travel and the Search for Self and Meaning // Tourism. 2006. Vol.54. No.2. pp.161-172.
9. Yiannakis A., Gibson H. Roles Tourists Play // Annals of Tourism Research. 1992. Vol.19. Issue 2. pp.287-303.