Верховод І.С., Бритвєнко А.С.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Світові досягнення і сучасні тенденції розвитку
туризму та готельно-ресторанного господарства»
(м. Запоріжжя, 25 листопада 2022 р.). Запоріжжя:
НУ «Запорізька політехніка», 2022. 770 с. С.89-91.

Соціальна складова туризму як значущого сектору соціальної сфери

Значення соціальної сфери обумовлено тим, що вона є основною складовою забезпечення життєдіяльності суспільства та сприяє відтворенню людського капіталу, підвищенню життєвого рівня, формуванню сучасної особистості, що безпосередньо впливає на темпи зростання економіки. До соціальної сфери відносяться всі галузі національної економіки, результатом функціонування яких є послуги, що задовольняють потреби людини і забезпечують відтворення людського капіталу.

Туризм є важливим сектором лікувально-оздоровчого комплексу соціальної сфери країни. Розвиток туризму фактором підвищення ефективності соціальної сфери та соціальної якості суспільства.

Соціальна складова туризму - це багатоаспектне явище, що має подвійну природу. З одного боку, це соціальні ресурси, засоби здійснення туристичної діяльності, з іншого - це соціальні результати, що роблять потужний зворотній вплив на соціально-економічний розвиток суспільства. Соціальна роль туризму розкривається через широке коло соціально-економічних ефектів, а саме:

• сприяння росту економіки: сферу рекреації та туризму вигідно відрізняють такі чинники: невеликі початкові інвестиції; короткий термін окупності й досить високий рівень рентабельності; постійний та швидкозростаючий попит на послуги. Завдяки цьому темпи зростання туризму значно перевищують середньорічні темпи піднесення світової економіки в цілому і становлять 9-10% на рік. Туризм здійснює мультиплікативний ефект на суміжні галузі і економіку у цілому;
• зростання зайнятості - згідно з розрахунками експертів ЮНВТО, 1 турист створює 10 робочих місць в індустрії туризму і суміжних галузях, що забезпечують виробництво і споживання товарів і послуг для туристів;
• підвищення рівня життя прямо (через виплату зарплати працівникам цієї сфери) і опосередковано (через пожвавлення суміжних галузей - транспорту, комунального господарства, громадського харчування, виробництва спорядження, супутніх товарів, сувенірів тощо);
• сприяння відновленню здоров’я населення, фізичних і психічних сил працівників, і тем самим - підвищенню продуктивності праці;
• поповнення державного і місцевих бюджетів через сплату податків і зборів суб’єктами підприємницької діяльності;
• сприяння покращенню інфраструктури і благоустрою міст і селищ;
• розвиток людського потенціалу - індивідуального і сукупного (спільнот, регіонів, країн і людства в цілому) [1].

Як свідчать дослідження, оздоровлення дає змогу скоротити витрати на тимчасову непрацездатність одного зайнятого на 3-4 дні щорічно, знизити втрати робочого часу від скорочення смертності у працездатному віці на 6-7 днів щорічно, зменшити перебування на лікуванні в стаціонарі на 2-3 дні, підвищити продуктивність праці на 3% [2, с.174-175].

Туризм є дієвим фактором забезпечення якості життя, що проявляється не тільки у збільшенні доходів і споживання, але й свідомій трансформації структури потреб, їх зміщення вбік соціальних, культурних і духовних потреб людини; цільовій орієнтації не лише на комфортність життя та доступність до зростаючої сукупності благ, але й на гармонійне існування людини в складному та мінливому економічному, соціальному і природному середовищі [3, с.21].

Раніше вважали, що основними оціночними показниками в економіці туризму були прямі економічні. Соціальні показники практично не зараховували до критеріальних. Сьогодні крім прямого ефекту виділяють непрямий і соціально-економічний ефекти. Непрямий економічний ефект пов’язаний з підвищенням рентабельності супутніх з туризмом галузей (торгівлі, громадського харчування, транспорту тощо), а також з додатковими податковими надходженнями до місцевих і державних бюджетів. Але соціально-економічний ефект у багатьох випадках не розраховують, він може мати декларативний характер, а також виступати у формі обмежень, наприклад екологічних. При певних перевагах ці підходи до оцінювання розвитку туризму мають суттєві недоліки, які полягають у недостатній перспективній соціально-економічній оцінці туристичної галузі [4, с.105].

Науковцями Т.В. Шелеметьєвою, В.М. Зайцевою, запропоновано методику оцінювання розвитку туризму, орієнтовану на концептуальну модель планування та розвитку людських ресурсів у туризмі. Для цього запропоновано ввести такий агрегований показник, як індекс розвитку людських ресурсів (ІРЛР) туризму [4, с.107]. Наведена методика дозволяє надати оцінку розвитку туризму в Україні відповідно до концепції сталого розвитку суспільства, теорії людського капіталу та суспільного блага.

Література

1. Лебедєв І.В. Соціальне значення туризму // Туристичний бізнес: Світові тенденції та національні пріоритети: Матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 27 жовтня 2017 р). Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2017. С.123-126.
2. Каленюк C.С., Котенко Т.М. Соціальні аспекти розвитку рекреації і туризму як значущого сегменту світового господарства: теоретико-методологічні засади // Науковий вісник УжНУ. 2015. Вип.3. С.172-176.
3. Антонюк В.П., Панькова А.Д. Людська складова соціально-економічного розвитку // Людський капітал регіонів України в контексті інноваційного розвитку: монографія. НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Донецьк, 2011. С.18-29.
4. Шелеметьєва Т.В., Зайцева В.М. Оцінювання соціально-економічного розвитку туризму в Україні як важливий напрям ефективності управління // Вісник економічної науки України. 2020. №1. С.103-108.