Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Міністерство освіти і науки України
Національний гірничий університет


Дєєва Наталія Едуардівна

УДК 631.602




ОРГАНІЗАЦІЙНО- ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНИМИ РИЗИКАМИ

Спеціальність 08.08.01- Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища



Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук



Дніпропетровськ - 2004

Дисертацією є рукопис.

 

Роботу виконано на кафедрі менеджменту і господарського права Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк)
 
Науковий керівник: доктор економічних наук, професор
Чернега Оксана Богданівна,
Донецький державний університет економіки і торгівлі ім.М.І.Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, завідувачка кафедрою міжнародної економіки і права (м. Донецьк).
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Петенко Ірина Валентинівна,
Донецька державна академія управління Міністерства освіти і науки України, професор кафедри маркетингу  (м. Донецьк).
кандидат економічних наук, доцент
Коренюк Петро Іванович,
Національний гірничий університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри менеджменту  (м. Дніпропетровськ).
Провідна установа: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, відділ економічного регулювання природокористування (м. Одеса).

Захист відбудеться “_9_” квітня 2004 р. об _11_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.080.01 у Національному гірничому університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ-27, просп. К.Маркса, 19.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного гірничого університету Міністерства освіти і науки України за адресою:  49027, м. Дніпропетровськ-27, просп. К.Маркса, 19.

Автореферат розісланий “_5_”__березня_2004 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради К 08.080.01, канд.екон. наук, доц.  О.П. Грідін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Накопичення за багато десятиріч структурних деформацій народного господарства призвели до домінування природоємких галузей промисловості. Дослідження вітчизняних і зарубіжних учених дозволяють стверджувати, що промислове виробництво є одним із найважливіших чинників, який впливає на появу екологічних ризиків. На цей час сформувалась тенденція збільшення екологічно шкідливих галузей, питома вага яких у 2002 р. у складі ВВП складає 59% проти 26,5% у 1990 році. Тому проблема управління природокористуванням, в тому числі й екологічними ризиками є важливою як у сучасних умовах, так і в перспективі. Дана проблема набуває особливої актуальності для Донецької області, яка характеризується високим промисловим потенціалом й високим рівнем забруднення навколишнього середовища.

У зв'язку з цим однією з центральних задач економічної науки є теоретичні та прикладні дослідження, які направлені на розробку й вдосконалення концептуальних підходів й механізмів функціонування систем адаптивного управління охороною навколишнього середовища, адекватних сформованим у країні соціально-економічним, науково-технологічним і правовим умовам. Особливої важливості при цьому на даному етапі розвитку національної економіки як з економічних позицій, так і соціальних набуває удосконалення механізму управління екологічними ризиками на промислових підприємствах. Виникає необхідність розвитку екологічного менеджменту й екологічного страхування як інструментів управління екологічними ризиками.

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю вдосконалення методологічних підходів у сфері управління екологічними ризиками, що викликано низькою ефективністю природоохоронної діяльності на підприємствах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт Донецького національного технічного університету за темою “Розвиток теоретичних засад формування господарських рішень в умовах ризику” (1999-2002 рр., номер державної реєстрації 0102U001239). Автором, як виконавцем, досліджувалися питання, пов'язані з методологією оцінки екологічних ризиків і розвитком принципів екологічного менеджменту на промислових підприємствах.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретичних положень і розробка методичних основ удосконалення механізму управління екологічними ризиками.

Для досягнення вказаної мети були поставлені та вирішені такі теоретичні, методологічні та практичні задачі: проаналізовані і систематизовані існуючі підходи до визначення економічної суті категорії “екологічний ризик”; удосконалений організаційно-економічний механізм економічної оцінки, прогнозування та управління екологічними ризиками на різних рівнях ієрархії та розробленні методичні рекомендації щодо його впровадження на промислових підприємствах; проведений багатомірний кореляційний аналіз макроекономічних, соціальних, екологічних чинників та рівня екологічного ризику; проведено оцінку впливу промислового виробництва на екологічну ситуацію в Донецькій області і визначено рейтинг промислових підприємств за рівнем екологічного ризику; виконано дослідження основних напрямів природоохоронної політики і програм у сфері навколишнього середовища на промислових підприємствах; здійснено удосконалення методичних засад до створення системи екологічного менеджменту і визначення оцінки ступеня готовності підприємств до її впровадження.

Об'єктом дослідження є система управління екологічними ризиками.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні основи управління екологічними ризиками.

Методи дослідження. У процесі досліджень застосовувалися методи: логічного аналізу і синтезу (для розвитку наукових понять, які стосуються проблем ідентифікації екологічних ризиків і управління екологічними ризиками); дедукції (при інтерполяції результатів дослідження з макроекономічного рівня на мікрорівень); статистичні (при аналізі динаміки статистичних показників, викидів промислових підприємств України і Донецької області); системного підходу (для виявлення джерел екологічних ризиків); експертних оцінок (для визначення екологічних стратегій), графів, економічного аналізу (для визначення впливу домінуючих чинників на рівень екологічного ризику)

Наукові положення, що захищаються у дисертації:

1. Формування організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками передбачає використання системи екологічного менеджменту і екологічного страхування, оцінку рівня та прогнозування екологічного ризику.
2. Організація управління виробничою діяльністю повинна розглядатись приоритетно з позицій екологічного ризику, який являє собою інтегрований показник стану прогнозованої екологічної системи, який перевищує встановлені межі забруднення навколишнього середовища.

Наукова новизна отриманих результатів. Основний науковий результат полягає в теоретичному обґрунтуванні концепції і розробці цілісного організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками. А саме:

уперше:

розроблено понятійний і термінологічний апарат, що використовується в дослідженні екологічних ризиків, а саме: економічна категорія “екологічний ризик”, “управління екологічними ризиками”, які відрізняються методологією визначення впливаючих чинників, визначенням межі виникнення екологічного ризику, а також критерієм оцінки рівня екологічного ризику;

уперше запропоновано класифікацію екологічних ризиків, за такими ознаками як:  джерело виникнення; масштаб впливу; природа екологічного ризику; вплив екологічного стану та характеру діяльності; терміновість впливу; терміновість виникнення; імовірність збитку; вплив на людину;

отримали подальший розвиток:

системний підхід до оцінки і прогнозування екологічних ризиків, який додатково ураховує домінуючі чинники екзо- та ендогенного характеру;  як екзогенні чинники запропоновано використовувати макроекономічні, соціальні показники;

основні задачі і функції екологічного менеджменту на підприємстві, які на відміну від відомих приоритетно спрямовані на урахування прогнозованого ступеня екологічного ризику, що сприяє зниженню негативного впливу промислової діяльності на навколишнє середовище.

вдосконалено:

принципи оцінки екологічних ризиків на основі більш повного урахування природних (питомі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря як стаціонарними, так і пересувними джерелами, питомі викиди забруднених при виробничій діяльності вод і питома вага утворення промислових токсичних відходів в розрахунку на душу населення та ін.) і соціально-економічних чинників (обсяг промислової продукції, собівартість, чисельність населення і очікувана тривалість життя та ін.)

економічну суть і зміст екологічного менеджменту, який в розвиток існуючим підходам, запропоновано розглядати як частину загальновиробничої системи менеджменту і який спрямований на безперервне вдосконалення екологічних характеристик при плануванні, проведенні та контролі виробничої діяльності;

економіко-математичні методи для прогнозування рівня екологічних ризиків на підприємстві, які адаптовано щодо умов інформаційної бази, пов’язаної з екологічними ризиками.

Практичне значення результатів роботи. Розроблений організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками та методичні рекомендації з його впровадження дозволяють мінімізувати економічний збиток на основі оцінки і прогнозування екологічної ситуації, здійснити вибір ефективного інструмента управління екологічними ризиками, що сприяє підвищенню ефективності роботи підприємств і зниженню техногенного навантаження на навколишнє середовище.

Основні положення дисертації впроваджені у Головному управлінні промисловості Донецької обласної державної адміністрації (довідка №1015/1511-18 від 22.05.2003р.) і на промислових підприємствах Донецької області (ВАТ “Донвуглекон” - довідка №01/44 від 25.06.2003р., Донецький металургійний завод - довідка №983 від 06.05.2003р., ВАТ “Донецьккокс” - довідка № 146/02 від 17.04.2003р.).

Теоретичні розробки автора використані в навчальному процесі у Донецькому національному технічному університеті при викладанні дисциплін “Стратегія підприємства”, “Виробничий менеджмент”, “Організація виробництва” (довідка №29-81Б/16 від 26.09.2003р.).

Особистий внесок автора. У дисертації не використовувалися ідеї або розробки співавторів. Здобувачем одноосібно розроблені концептуальні положення з формування організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками. Внесок автора в колективно опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і практичні результати досліджень обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Проблеми і перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації” (м. Дніпропетровськ, 1999); “Економіка третього тисячоліття” (м. Донецьк, 2000); “Проблеми становлення ринкової економіки: інформаційне і фінансове забезпечення діяльності підприємницьких структур” (м. Севастополь, 2000); “Економіка і маркетинг в ХХІ сторіччі” (м. Донецьк, 2001); “Сучасна концепція маркетингу і її реінтерпретація в умовах перехідного суспільства” (м. Харків, 2001); “Інноваційний менеджмент: проблеми формування в умовах перехідної економіки” (м. Київ, 2002); “Теорія і практика сучасного менеджменту: проблеми і шляхи їх вирішення” (м. Тернопіль, 2002); “Розвиток соціально-економічних відносин і соціально-економічні наслідки ринкових перетворень в постсоціалістичних країнах” (м. Черкаси, 2003).

Публікації. Найбільш важливі теоретичні та практичні результати досліджень опубліковані у 17 публікаціях, з яких 9 у спеціалізованих наукових фахових виданнях, 4 - в збірниках наукових праць, 5 – у матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій 6,6 д.а., з котрих автору належить 6,4 д.а.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 158 найменувань і додатків. Повний обсяг дисертаційної роботи 192 сторінки тексту, з них 17 таблиць, 12 рисунків, 2 додатки на 38 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Методологічні і теоретичні основи управління екологічними ризиками. Для визначення суті екологічного ризику проведено аналіз теоретико-методичних підходів до розкриття економічної суті категорій “ризик”, “екологічний ризик”. Аналіз формулювань поняття “ризик” дозволив систематизувати існуючі підходи і сформулювати визначення ризику як імовірність настання небажаної випадкової події; втрати, пов'язані з настанням небажаної випадкової події; небезпека помилкового рішення і втрат; діяльність, пов'язана з подоланням невизначеності; стимул для отримання додаткового прибутку.

Проведений аналіз класифікації ризиків дозволив виявити причини, що обумовлюють її динамічність, відсутність єдиної думки відносно систематизації ризиків. Серед класифікаційних ознак, за якими проведено систематизацію є: джерело виникнення; масштаб впливу; природа екологічного ризику; вплив екологічного стану та характеру діяльності; терміновість впливу; терміновість виникнення; імовірність збитку; вплив на людину. Класифікація дозволяє стратегічно визначити ефективні напрями зниження екологічного ризику.

Аналіз кризових ситуацій, що склалися в екологічній сфері, частота таких ситуацій і їх тягар дають підставу акцентувати увагу на виділенні екологічних ризиків із загальної системи ризиків. Теорію екологічного ризику потрібно розглядати як стрижень концепції екологічної безпеки.

У визначенні й оцінці екологічних ризиків потрібно виділити ряд особливостей: цей вид ризиків пов'язаний з іншими ризиками; знання, ті, що є на цей час, є недостатніми, для визначення рівня небезпеки; динамічність нормативно-законодавчої бази; розвиток технологій, які призначені для розв'язання екологічних проблем; збільшення активності громадськості щодо захисту навколишнього середовища.

Запропоновано уточнене визначення економічної категорії “екологічний ризик”, який являє собою комплексну характеристику стану прогнозованої екологічної системи, що, визначається імовірністю випадків, які перевищують встановлені межі забруднень навколишнього середовища.

Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти методи, що дозволяють виявляти рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходи щодо запобігання або зменшення негативних наслідків їх реалізації з урахуванням соціально-економічних, екологічних і інших аспектів діяльності підприємства. Методологію управління ризиками доповнено прогнозуванням екологічних ризиків. Методологія передбачає виявлення основних джерел і чинників екологічної небезпеки (оцінка ризику); дослідження закономірностей, принципів і основних напрямів подальшого розвитку (прогнозування ризику); визначення найбільш ефективних шляхів скорочення екологічної напруженості. Оцінка ризику передбачає виконання ряду етапів. Першим з них є ідентифікація небезпек, результат якої - перелік небажаних подій, що призводять до аварії. Другий етап - це оцінка імовірності настання аварійної ситуації. На цьому етапі використовуються статистичні дані з аварійності та надійності технологічної системи, застосовуються логічні методи аналізу так званих "дерев подій" і "дерев відмов", а також експертна оцінка думки фахівців у даній сфері. На заключному етапі аналізу ризику проводять оцінку впливів наслідків аварії на людей, майно і навколишнє середовище.

Оцінка ризику може бути диференційною і комплексною. Диференційну оцінку пропонується проводити за допомогою одиничних, або часткових показників, які дають характеристику тільки однієї із властивостей безпеки. У той час як комплексну оцінку можна проводити з використанням, відповідно, комплексу показників, що відображають властивості декількох рис безпеки як середовища мешкання людини, так і обладнання або технологічного процесу. При проведенні комплексного аналізу імовірнісних втрат, визначенні оцінки ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але і виявити, які джерела домінують. При цьому доцільно класифікувати всі можливі втрати за ознакою впливу на діяльність фірми на ті, що визначають і побічні (непрямі). До визначальних втрат можуть бути віднесені такі втрати, які при своєму виникненні безпосередньо впливають на діяльність підприємства, а до побічних ті, вплив яких на фірму здійснюється опосередковано.

Найбільш об'єктивною оцінкою рівня екологічної безпеки, що об'єднує різні її аспекти (технічний, економічний, екологічний і соціальний), є оцінка сумарного ризику, під яким розуміється виникнення і розвиток несприятливих природно-техногенних процесів, що супроводжуються, як правило, істотними екологічними наслідками. У роботі виділені якісний і кількісний види аналізу ризику, причому результати якісного аналізу служать базовою інформацією для здійснення кількісного аналізу, на основі якого проводиться оцінка ризику і здійснюється його прогнозування. У дослідженні проведено аналіз чинників, які зумовлюють можливість прогнозування екологічних ризиків.

В основі концепції управління екологічним ризиком покладено такі принципові положення: повністю виключити екологічний ризик неможливо, завжди зберігається імовірність його виникнення; ризику можна запобігти, знизити або прийняти; управління ризиком, досягнення його результативності передбачає застосування різних за формою, дієвістю законодавчо-правових, організаційно-економічних, техніко-технологічних методів; незалежно від форм вияву екологічного ризику найбільш ефективним є здійснення системних, охоплюючих усі рівні можливих виявів, заходів. Зниження ступеня ризику може відбуватися або зовнішніми, або внутрішніми методами, пов'язаними із зменшенням несприятливого впливу тих або інших чинників на виробництво (превентивні заходи). Екологічний менеджмент відноситься до внутрішніх, а екологічне страхування як до внутрішніх, так і до зовнішніх методів зниження ступеня екологічного ризику. Задачею екологічного менеджменту є запобігання негативному впливу виробництва на навколишнє середовище, а екологічне страхування дозволяє здійснити передачу, перекладення ризику. Це обумовлює можливість їх використання як підсистем управління екологічними ризиками.

Узагальнюючи різні підходи щодо екологічного менеджменту, а також ураховуючи сучасні переконання, можна дати таке визначення: екологічний менеджмент - частина загальновиробничої системи менеджменту, яка направлена на безперервне вдосконалення екологічних характеристик і реалізує цілі охорони навколишнього середовища при плануванні, проведенні й контролі виробничих дій для забезпечення зниження негативного впливу на навколишнє середовище і з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається. Екологічний менеджмент запропоновано розглядати складовою частиною цілісної системи менеджменту підприємства, у зв'язку з цим він повинен виконувати функції планування, організації, мотивації, моніторингу і контролю.

>У роботі конкретизовано задачі і переваги екологічного менеджменту. До задач, що пов'язані із екологічними ризиками додатково відносяться: оцінка впливу виробничих процесів на навколишнє середовище; розробка власної екологічної політики; перевірка стану навколишнього середовища в районі розташування підприємства з метою виявлення слабких місць; навчання персоналу питанням навколишнього середовища.

Основною проблемою для практичного застосування екологічного ризику у сфері страхування є початкова різноспрямованість інтересів: з одного боку, виробників із максимізації прибутку, з іншого - суспільного інтересу щодо збереження сприятливого навколишнього середовища. У роботі розглянута можливість упровадження нових специфічних видів страхування екологічних ризиків, наприклад особисте змішане страхування життя на дожиття в зоні з певним рівнем і якістю забруднення до деякої кількості років або на випадок смерті внаслідок тривалого впливу забрудненого навколишнього середовища.

Розділ 2. аналіз впливу екологічного ризику на соціальні, економічні та екологічні показники. Проведений багатомірний факторний аналіз основних макроекономічних, соціальних і екологічних показників на рівні держави (макрорівень), галузі (мезорівень), підприємства (мікрорівень) виявив тенденції розвитку макроекономічних показників за умовами збільшення промислового виробництва і наслідків техногенного навантаження.

Для оцінки міри зв'язку між показниками застосовувалися коефіцієнти рангової кореляції Пірсона, Спірмена і Кендалла. Основними впливовими чинниками були обрані дані про загальний обсяг промислової продукції, що випускається, а також питомі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря як стаціонарними, так і пересувними джерелами; питомі викиди забруднених при виробничій діяльності вод і питома вага утворення промислових токсичних відходів із розрахунку на душу населення; показник залпових аварійних забруднень водних ресурсів, атмосферного повітря і земельних ресурсів; чисельність населення і очікувана тривалість життя. Результатом дослідження є встановлення характеру зв'язку між показниками на макро-, мікрорівні і чинниками, що обумовлюють екологічний ризик: знос основних фондів напряму пов'язаний з обсягом продукції, що виробляється; спостерігається кореляція між зносом і викидами в атмосферу і залповими викидами; негативний взаємозв'язок спостерігається між очікуваною тривалістю життя і обсягами скинених відпрацьованих вод, тривалістю життя і промисловими токсичними відходами; негативний зв'язок між обсягом промислової продукції та чисельністю населення.

У роботі проведено аналіз екологічних проблем і виявлені джерела екологічної напруженості в Україні і Донецькій області. Дані по середніх викидах одного підприємства в Україні і Донецькій області залежно від видів діяльності представлені в табл. 1. На основі проведеного аналізу виділені чинники, що впливають негативним чином на екологічну ситуацію в Україні й Донецькій області. Для аналізу існуючого положення на підприємствах було проведено анкетування господарюючих суб'єктів різних форм організації і власності в різних сферах економіки Донецької області. Були вибрані коксохімічне (6,7%), металургійне виробництво (13,3%), енергетика (6,7%), видобуток і переробка корисних копалин (46,7%), машинобудування (6,7%), сільське господарство (10%) і виробництво продуктів споживання (10%). Установлена залежність забруднення атмосферного повітря від промислового виробництва у Донецькій області (рис.1).

Методологія аналізу управління екологічними ризиками включала: аналіз політики і програми у сфері охорони навколишнього середовища; розгляд природоохоронних заходів щодо ключових напрямів; визначення фінансових наслідків охорони навколишнього середовища; оцінку поточних і майбутніх витрат на природоохоронну діяльність; аналіз випадків судових розглядів; виявлення джерел екологічних ризиків на підприємстві і визначення інструментів, що застосовуються для їх мінімізації; визначення типу еколого - економічної стратегії підприємств; розробку механізму управління екологічними ризиками.

Таблиця 1

Викиди шкідливих речовин в атмосферу за видами діяльності у середньому одним підприємством

Види економічної діяльності

Середні шкідливі викиди одного підприємства, т/рік

Перевищення рівня середніх викидів одного підприємства у Донецькій обл. порівняно з показниками по Україні

в Україні

в тому числі у Донецькій області

Сільське господарство, мисливство 10,9 18,5

1,70

Видобувна промисловість 1685,4 3127,1

1,86

Переробна промисловість 227,8 1168,1

5,13

Виробництво коксу, продуктів нафтопереробки і ядерної енергії 3413,8 8675,0

2,54

Хімічне виробництво 297,7 306,3

1,03

Металургія і обробка металу 2635,3 7173,4

2,72

Виробництво машин і обладнання 20,7 57,1

2,76

Виробництво електроенергії, газу і води 1774,5 4946,5

2,79

Будівництво 10,3 32,6

3,16

Транспорт 62,6 48,2

0,77

Інші види економічної діяльності 2,1 56,9

27,08

Аналізуючи дані проведеного дослідження екологічних ризиків, можна представити такі результати: природа походження екологічних ризиків підприємств в основному має чітко виражений техногенний характер (85%), природні чинники виникнення ризику становлять 10%, соціальний чинник представлений лише 5%; ступінь контролю впливу на навколишнє середовище визначається маркетинговою концепцією діяльності компанії; стимули, що носять економічний характер, мають відповідати концепції - “заходи із запобігання забрудненню економічно доцільні”; додаткове зниження ступеня впливу на навколишнє середовище можливе за рахунок ініціатив на рівні постачальницького ланцюжка і кращого ознайомлення споживача з товаром.

Для визначення екологічної стратегії на промисловому підприємстві проведена оцінка впливу діяльності підприємства на навколишнє середовище за 10-ти бальною шкалою. Аналіз свідчить, що найчастіше є викиди газоподібних речовин в атмосферу (85%). Всього 10 % всіх підприємств торкнулися питання про проведення післяаварійних заходів, засоби попередження ризиків не передбачаються зовсім. В роботі запропоновані типи екологічних стратегій, які пов’язані із місією підприємства.

недоступно на сайті www.nbuv.gov.ua

Рис. 1. Залежність забруднення атмосферного повітря від промислового виробництва у Донецькій області

Розділ 3. Розробка організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками. Розроблений у роботі організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками передбачає ув’язку у єдину систему інтересів виробника й ефективності природокористування (рис. 2).

Для прогнозування екологічних ризиків на підприємстві рекомендується використати адаптований до цілей аналізу метод зигзагоподібного рядка Н.Енгвера, який має високий ступень надійності:

(1)

де yn+1  - прогнозований ступінь ризику;
n – кількість років, що аналізується;
yn-1 і yn - показник економічної змінної у динамічному рядку;
λ   - число, що мінімізує функціонал, тобто рівень ризику.


недоступно на сайті www.nbuv.gov.ua

Рис.2. Організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками

У роботі розроблені методичні положення для поетапного багаторівневого аналізу й управління екологічними ризиками при розв'язанні екологічних проблем.

Ефективність заходів (ε) щодо зниження екологічних ризиків розраховується за формулою

(2)

де ΣЭ(t)  - сумарний (соціальний, екологічний, економічний) ефект від зниження екологічних ризиків у відповідний термін (t) у стандартизованому вигляді;  
ΣЗ(t) - сумарні витрати на досягнення цілі за той же термін часу

Ефективність від упровадження екологічного менеджменту повинна розглядатися в динаміці, використовуючи норму дисконту. Це пов'язано з тим, що процес упровадження системи екологічного менеджменту і подальша сертифікація є процесом, що дорого коштує.

Відповідно до методичних рекомендацій проведено оцінку та розроблено прогноз екологічного ризику на промислових підприємствах Донецької області. Об’єктами дослідження стали металургійні комбінати, коксохімічні заводи, вугільні шахти, машинобудівні заводи. На основі проведеної оцінки запропоновані варіанти вибору інструментів управління екологічним ризиком, які дозволять заощадити кошти підприємства й забезпечити необхідний рівень нейтралізації екологічних ризиків під час виникнення небезпеки їх появи. Як підсистеми управління екологічними ризиками приймаються екологічне страхування і екологічний менеджмент.

Екологічне страхування, як підсистема управління екологічними ризиками, передбачає різні способи формування на підприємстві спеціального фонду, призначеного для попередження і нейтралізації наслідків екологічних ризиків.

Інструментами екологічного менеджменту, як підсистеми управління екологічними ризиками, є: моніторинг чинників виникнення ризиків; виділення домінуючих чинників і встановлення їх взаємодії; використання на підприємстві системи TQM-тотального управління якістю навколишнього середовища; облік, оцінка і контролінг заходів щодо запобігання екологічним ризикам; сертифікація відповідно до ISO 14000. Організація системи екологічного менеджменту передбачає таку послідовність дій: обґрунтування концепції екологічного менеджменту відповідно до місії підприємства на ринку; визначення мети екологічного менеджменту і відповідних її виконанню задач; розробка екологічної політики (стратегічне планування природоохоронної діяльності); розробка програми екологічного менеджменту, структури управління; вибір методології оцінки екологічних ризиків; формування системи еколого-економічних показників для оцінки рівня екологічного ризику; моніторинг програми і прийняття управляючих впливів.

У роботі розроблено організаційний механізм екологічного менеджменту, який включає організаційно-постановочні питання екологічного менеджменту підприємства, розробку екологічної політики, інтерактивний рівень екологічного менеджменту, ревізію екологічного менеджменту, метрологію і сертифікацію.

Важливою перевагою підприємства повинен стати комплекс “маркетинг-мікс” більш чистого виробництва і екологічно чистої продукції. Одним із напрямів діяльності має стати екологічний консалтинг. У системі екологічного менеджменту велике значення набуває логістика, як наука про управління потоками ресурсів і просування продукції. Заготовча і виробнича логістика знаходиться в центрі уваги і не повинна ігнорувати екологічну спрямованість виробництва і постачання сировини від постачальника. Критерієм вибору постачальників мають стати не тільки технологічна якість, витрати і терміни, але й екологічна прийнятність.

Основним інструментом екологічного менеджменту є стратегічне планування. До стратегічного менеджменту відносяться так звані сценарії охорони навколишнього середовища, аналіз шансів і ризиків, аналіз сильних і вузьких місць, аналіз екологічно орієнтованих калькуляційних статей вартості та кругообігу вартості, аналіз еко-портфеля. Інструменти планування оперативного менеджменту включають екологічні контрольні листи, показники й індикатори стану навколишнього середовища, екологічні й соціальні баланси, екологічну бухгалтерію, методи аналізу продукту. Упровадження системи екологічного менеджменту орієнтоване на тривалу перспективу й забезпечує можливість підприємству реалізувати перспективи ефективного впливу на навколишнє середовище, поєднувати вирішення економічних і екологічних задач.

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження здійснено теоретичне обґрунтування та запропоновано нове вирішення актуальної проблеми формування ефективного організаційно-економічного механізму управління екологічними ризиками.

Основні висновки теоретичного й науково-практичного дослідження та узагальнення отриманих результатів зводяться до наступного:

1. Основними причинами появи екологічних ризиків є виробнича діяльність, яка формує антропогенні або техногенні зміни природних об'єктів і чинників. Екологічний ризик має розглядатись як можливість втрати контролю за екологічними подіям, що виникають, і завдання збитку навколишньому середовищу й здоров'ю людини, ризик припинення або повного закриття об'єкта з причин екологічного характеру.

2. Теоретичні розробки окремих питань, присвячених дослідженням ризиків і методам їх практичного рішення свідчать, що екологічні ризики або не враховуються зовсім, або має місце однобічний, обмежений підхід до їх визначення. Запропоновано під екологічним ризиком розуміти комплексну величину стану прогнозованої екологічної системи, що перевищує встановлені межі забруднень у довкілля, які спричиняють значне погіршення екологічної обстановки. Екологічний ризик, який характеризується показниками менш ніж нормативні, спростовується регенерацією природних явищ.

3. Екологічні ризики мають бути систематизовані за такими ознаками: джерело виникнення; масштаб впливу; можливість прогнозування і страхування; систематизація за видами діяльності, за можливістю диверсифікації, за ступенем допустимості ризиків, природа екологічного ризику; характер діяльності підприємства; терміновість впливу; вірогідність збитку; вплив на людину.

 4. Під управлінням екологічними ризиками потрібно розуміти сукупність методів, що дозволяють виявити й оцінити рівень невизначеності, прогнозувати настання ризикових подій і застосовувати заходи запобігання (зменшення) негативних наслідків з урахуванням соціально-економічних, екологічних аспектів.

 5. Основними проблемами, що обмежують можливість прогнозування економічних ризиків і отримання математично коректних моделей є: в аналітичному аспекті - відсутність достовірних і порівняльних даних за галузями і підприємствами; в організаційному аспекті - недооцінювання важливості управління екологічними ризиками на підприємстві; в економічному - нестабільність зовнішнього оточення підприємств; юридичному - певні недоробки в податковій системі й екологічному законодавстві.

 6. Як підсистеми управління екологічними ризиками доцільно використати методи й інструменти екологічного менеджменту й екологічного страхування. Екологічний менеджмент має розглядатись як частина загальновиробничої системи менеджменту, що направлена на безперервне вдосконалення екологічних характеристик і реалізує цілі охорони навколишнього середовища (уникнення і зниження навантаження на природу) при плануванні, проведенні та контролі виробничих дій для забезпечення зниження негативного впливу на навколишнє середовище і для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається.

 7. Між макроекономічними, соціальними й екологічними показниками існують стохастичні зв'язки які можуть використовуватися на мікрорівні.

 8. Основними чинниками, що впливають негативний чином на екологічну ситуацію в Україні і в Донецькій області є структурна деформація економіки, структура зовнішньоторговельного обігу, стан оновлення виробничих фондів, недостатнє бюджетне фінансування для відновлення основних виробничих фондів природоохоронного призначення, відсутність стимулів у підприємств щодо природоохоронних заходів.

Список опублікованних праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Деева Н.Э. Экспорт и экология: возможности и взаимосвязи // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Донецк: ДонГУ-Донеччина. - 2000. – С.193-194.
2. Деева Н.Э. Формирование экологической политики как элемент стратегического планирования предприятий // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2000. - №4. – С.21-23.
3. Чернега О.Б., Дєєва Н.Е. Маркетинг і менеджмент, якість і екологія: взаємозв’язки і єдність // Торгівля і ринок України. Зб. наук. пр. з проблем торгівлі i громадського харчування. Вип.11. – Т.2. – Донецьк: ДонДУЕТ. - 2000. - С.108-113.
Особистий внесок: визначено особливості впровадження стандарту серії ІСО 14000 в практику екологічного менеджменту на промисловому підприємстві.
4. Деева Н.Э. Учет экологических рисков при разработке инвестиционных проектов // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект.- Донецк: ДонНУ.- 2001. – С.337-339.
5. Чернега О.Б., Деева Н.Э. Анализ основных задач, функций и инструментов экологического менеджмента // Економіка: проблеми теорії та практики. Вип. 162. – Дніпропетровськ: ДНУ- 2002. – С.130-141.
Особистий внесок: удосконалено функції й інструменти екологічного менеджменту.
6. Деева Н.Э. Экологический менеджмент как один из инструментов управления экологическими рисками на предприятии // Вісник Тернопільської академії народного господарства. Вип.7/1- Тернопіль: Економічна думка.- 2002.- С.133-139.
7. Деева Н.Э. Сущность и классификация экологических рисков // Наукові праці Донецького державного технічного університету. Серія: економічна. Вип. 49. – Донецьк: ДонНТУ- 2002. – С.219-229.
8. Дєєва Н.Е. Застосування багатомірного кореляційного аналізу для вивчення взаємозв'язку соціо-еколого-економічних факторів на рівні держави // Вісник Технологічного університету Поділля. - № 2.- Т.2 (50). – 2003. – С.157-161.
9. Деева Н.Э. Методические особенности оценки и прогнозирования экологических рисков промышленных предприятий // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб.наук. пр. Вип.177. – Дніпропетровськ: ДНУ.- 2003.- Т. 1. – С.255-267.

В інших наукових виданнях:

10. Чернега О.Б., Деева Н.Э. Совершенствование технологии управления промышленными предприятиями // Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації: Зб.: Економічний вісник національної гірничої академії України.- Т.1. – Дніпропетровськ: РИК НГА України.- 1999. – С.150-152.
Особистий внесок: розроблені принципова схема та основи формування екологічного менеджменту на промисловому підприємстві.
11. Деева Н.Э. Экологический аспект как фактор, влияющий на инвестиционную привлекательность // Экономика третьего тысячелетия - Т.2. Микроэкономика: проблемы, тенденции, перспективы: Матер. ІІІ Междунар. науч. конф. молодых ученых-экономистов (Донецк, 7-9 апр.2000г.) – Донецк: ДонГТУ Минобразования и науки Украины, ИЭП НАН Украины. ИЭПИ НАН Украины- 2000. – С.45-48..
12. Чернега О.Б., Деева Н.Э. Экологический менеджмент как основа управления предприятием // Проблемы становления рыночной экономики: информационное финансовое обеспечение деятельности предпринимательских структур: Тез.Второй междунар.научн.-практ.конф., 4-6 мая 2000 г. – Ч.2. – Севастополь: Изд-во СевГТУ.- 2000. – С.70-72.
Особистий внесок: удосконалення механізму екологічного менеджменту у системі загальновиробничого менеджменту підприємства.
13. Деева Н.Э. Роль экологических факторов в устойчивом развитии предприятий // Тези доп. 2 міжнар. конф. студентів і молодих вчених “Економіка і маркетинг в ХХІ сторіччі”. – Донецьк: РВА ДонДТУ.- 2001. – С.44-47.
14. Деева Н.Э. Экологическая составляющая маркетинговой стратегии предприятия //Сучасна концепція маркетингу та її інтерпретація в умовах перехідного суспільства: Тези доп. Міжнар.наук.-практ.конф., 24-25 травня, м. Харків. – Харків: Ін-т бізнесу і менеджменту.-2001. – С.88-90.
15. Деева Н.Э. Место экологического менеджмента в перечне современных концепций инноватики// Наукові праці МАУП.-Вип.3: Інноваційний менеджмент: проблеми формування в умовах перехідної економіки – К.: МАУП. - 2002. – С. 105-108.
16. Деева Н.Э. Поиск путей решения экологических проблем, связанных со структурной перестройкой экономики Донецкой области // Соціально-економічні наслідки ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах. Зб. матер. міжнар. конф. 24 вересня 2003р.-Черкаси: ЧИУ.-2003.-С.193-201.
17. Деева Н.Э. Проблемы природопользования в Донбассе // Вісник Черкаського університету. Серія економічні науки.Вип.48.-Черкаси: Видавничий відділ ЧНУ.-2003.-С.171-179.

АНОТАЦІЯ

Дєєва Н.Е. Організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками ".- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01- Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004.

 Розроблено організаційно-економічний механізм управління екологічними ризиками на підприємстві. Обґрунтовано концепцію щодо економічної суті категорії “екологічний ризик”. Розроблено класифікацію видів екологічних ризиків. Проаналізовано існуючі методи оцінки ризику і показано їх негативні сторони щодо використання при оцінюванні рівня екологічних ризиків. Виділено особливості еколого-економічного прогнозування, які ускладнюють отримання математично коректних моделей. Для управління екологічними ризиками запропоновано використати екологічний менеджмент, екологічне страхування і визначено основні їх задачі, функції, інструменти.

Розроблено методичні рекомендації щодо реалізації підсистем економіко-організаційного механізму управління екологічними ризиками. У роботі обґрунтовано експрес-метод визначення інформативного для підприємств показника, який характеризує рівень екологічного ризику й дозволяє оцінювати і прогнозувати тенденції його зміни.

Проведено розрахунок рівня екологічних ризиків на підприємствах різних галузей промисловості і здійснено прогноз на 2003 р. з використанням розробленої методики.

Ключові слова: організаційно-економічний механізм, екологічний ризик, прогнозування, оцінка, екологічний менеджмент, страхування, класифікація.

АННОТАЦИЯ

Деева Н.Э. Организационно-экономический механизм управления экологическими рисками. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.08.01-Экономика природопользования и охраны окружающей среды. - Днепропетровск: Национальный горный университет, 2004.

Диссертационная работа посвящена вопросам теоретического обоснования и разработки методической базы управления экологическими рисками.

Критически проанализированы существующие подходы к экономической сущности категории “риск, экологический риск”. Обоснована концепция управления экологическим риском.

Разработана классификация видов экологических рисков по следующим признакам: природа екологического риска; влияние экологического состояния и характера производственной деятельности; периодичность воздействия; возможный ущерб; влияние на человека.

Проанализированы методы оценки риска и показаны их отрицательные стороны для оценивания уровня экологических рисков. Выделены особенности эколого-экономического прогнозирования, которые затрудняют получение математически корректных моделей. Обоснована необходимость совершенствования методических рекомендаций для оценки и прогнозирования степени экологического риска.

Разработан организационно-экономический механизм управления экологическими рисками, предполагающий гармонизацию интересов производителя и рационального природопользования в масштабах общества. Укрупненно организационно-экономический механизм состоит из оценки риска, прогнозирования и выбора методов управления риском в соответствии с его уровнем.

В зависимости от имеющихся тенденций изменения уровня экологического риска выделены уровни экологического риска и предложены инструменты управления, соответствующие каждой группе предприятий. В работе уделено внимание созданию системы экологического менеджмента (СЭМ) на предприятии, предложены этапы ее формирования, проанализированы основные проблемы внедрения СЭМ и даны рекомендации по их решению.

Конкретизирована экономическая сущность экологического менеджмента и экологического страхования. Разработаны методические рекомендации по реализации подсистем организационно-экономического механизма управления экологическими рисками.

В работе концептуально с точки зрения экологических рисков уделено внимание современным направлениям управления – маркетингу, логистике, консалтингу.

Проведен многомерный факторный анализ основных социо-эколого-экономических показателей на макроуровне, который свидетельствует о наличии стохастических связей между группами основных показателей.

Проанализированы и определены доминирующие факторы, оказывающие влияние на возникновение экологических рисков.

В работе предложен экспресс-метод определения информативного для предприятий показателя, который характеризует уровень экологического риска и позволяет оценивать и прогнозировать тенденции его изменения. Для принятия решения о степени экологического риска предложен интегральный показатель, который синтезирует показатели себестоимости реализованной продукции, износа основных фондов, начисления за выбросы в атмосферу вредных веществ, сверхнормативные экологические отчисления.

В работе проведен расчет уровня экологических рисков по предприятиям различных отраслей промышленности и осуществлен прогноз на 2003 г. с использованием разработанной методики. Полученные оценки позволили распределить предприятия по группам, характеризующим уровень экологического риска и построить их рейтинг.

Ключевые слова: организационно-экономический механизм, экологический риск, прогнозирование, оценка, экологический менеджмент, страхование, управление.

THE ANNOTATION

Dyeyeva N.E. Organizationally-economic management mechanism by ecological risks.- Manuscript.

The dissertation on competition Candidate’s Degree on Economic Sciences in Specialty 08.08.01-Economics of nature resources usage and environment protection.- Dnipropetrovs’k: National mining university, Ukraine, 2004.

 Developed an organizationally-economic management mechanism by ecological risks on enterprise. Substantiated basic conceptions that to economic category “gist ecological risk” generalizing and specifying being. Developed appearances classification of ecological risks.

Analysed risk estimation methods and shown their negative sides for evaluation of level of ecological risks. For management by ecological risks offered to press into the service of ecological management, ecological insurance and definite basic their tasks, functions, instruments.

Developed the methodical recommendations on system realization of - economic organizational management mechanism by ecological risks.

In work is seen out a level computation of ecological risks on enterprises of different industry industries and realizable prognosis on 2003 y. with use of developed methods. In dependence on level change tendencies, that are ecological risk picked out five levels of ecological risk and offered instruments of management, suitable to each enterprises group.

Key words: оrganizationally-economic mechanism, ecological risk, prognostication, ecological management, insurance, insuring, troop landings, management.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat