Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



Михаць Святослав Орестович

УДК 330.354

РОЛЬ ОСВІТИ ЯК ФАКТОРА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ



Спеціальність 08.01.01 – “Економічна теорія”



АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук




Київ – 2004 р.


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти та науки України, м. Дрогобич.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Мочерний Степан Васильович,
Тернопільська академія народного господарства, професор кафедри менеджменту

 

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, доцент
Каленюк Ірина Сергіївна,
Київський національний економічний університет
професор кафедри міжнародної економіки
кандидат економічних наук, доцент Радченко Володимир Васильович,
Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова
завідувач кафедри економічної теорії.
Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії, м. Київ.

Захист відбудеться “ 5 ” лютого 2004 р. о 16-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, Київ, пр. Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий “ 5 ”  січня  2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук, професор Фукс А.Е.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічне зростання є найважливішим фактором соціально-економічного прогресу у довгостроковому періоді, оскільки воно передбачає зростання економічної могутності країни, збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах.

В Україні впродовж останніх років спостерігається погіршення галузевої структури економіки, зниження доходів населення, погіршення структури споживання і зменшення видатків на розвиток соціальної структури. Тому основне завдання, яке стоїть перед урядом – досягнення стабільного економічного зростання.

З точки зору методології економічного дослідження основним недоліком існуючих поглядів на економічне зростання є невикористання принципу суперечності, який виступає найважливішим елементом діалектичного методу і гносеологічним аспектом закону єдності і боротьби суперечностей.

У вітчизняній економічній науці проблемі економічного зростання присвячено не надто багато наукових праць. Недостатня увага приділяється питанням стану факторів економічного зростання, їх взаємовпливу і взаємозв’язку. Зокрема, це стосується освіти, яка здебільшого не аналізується в контексті економічного зростання.

Вимушені заходи держави щодо економії коштів (перегляд нормативів наповнюваності класів, формування штатного персоналу, скорочення навчальних планів) зумовили істотне погіршення умов навчання учнів, негативно позначились на якості результатів навчально-виховного процесу.

Вагомий внесок у дослідження механізму економічного зростання зробили такі західні вчені як Е. Денісон, Е. Домар, Дж. Кейнс, К. Маркс, А. Маршалл, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Сміт, Р. Солоу, Я. Тінберген, Р. Харрод, Й. Шумпетер. Проблеми розвитку освіти як фактора економічного зростання з’ясовували Р. Лукас,
Г. Менк’ю, П. Ромер, Дж. Сачаропулос, Е. Фелпс, Т. Шульц та інші.

В останні роки аналіз різних аспектів економічного зростання досліджувався у працях вітчизняних економістів. Зокрема, - у наукових працях Ю. Бажала, Д. Богині, А. Гальчинського, В. Геєця, Б. Кваснюка, К. Кривенка, В. Ланового, І. Лукінова, С. Мочерного, Б. Панасюка, Ю. Пахомова, А. Покритана, А. Філіпенка, А. Фукса, В. Черняка, А. Чухна. Проблеми розвитку освіти досліджували І. Каленюк, В. Куценко, В. Лагутін, В. Новіков, В. Радченко та інші.

Однак проблема освіти як фактора економічного зростання у вітчизняній літературі залишається недостатньо розробленою. Вимагає політекономічного аналізу й категорія освіти. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри економіки факультету менеджменту і маркетингу Дрогобицького державного педагогічного університету
ім. І. Франка як складова теми “Проблеми становлення економічної освіти у Львівському регіоні”. Особисто автором підготовлено розділ “Альтернативні джерела фінансування освіти”.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розкриття впливу освіти на економічне зростання, визначення ролі освіти як фактора економічного зростання в сучасних умовах і обґрунтування основних шляхів вдосконалення освіти як фактора економічного зростання.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань: розкрити основні методологічні принципи дослідження сутності економічного зростання; з’ясувати механізм економічного зростання із урахуванням його основних факторів; визначити освіту як політекономічну категорію; дослідити основні напрями впливу освіти на економічне зростання; обґрунтувати найважливіші шляхи вдосконалення освіти як фактора економічного зростання.

Об’єкт дослідження - економічне зростання передусім в політекономічному контексті та його фактори в умовах трансформації національної економіки.

Предмет дослідження - освіта як фактор економічного зростання, основні недоліки у розвитку освіти та шляхи вдосконалення освіти як фактора економічного зростання в Україні.

Теоретичну і методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання, зокрема, такі його елементи, як принцип суперечності, принцип історизму, метод системності. Також було використано статистичні методи порівняльного аналізу та кількісно-якісний аналіз.

Інформаційною основою дослідження є вітчизняні та зарубіжні статистичні дані, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України.

Наукова новизна одержаних результатів:

- на основі застосування найважливіших елементів діалектичного методу дослідження (принципів системності, суперечності, історизму) по-новому обґрунтовано сутність економічного зростання як економічної категорії, що визначається як постійний процес збільшення обсягів виробництва товарів і послуг на одного зайнятого, що в кінцевому підсумку виражається у збільшенні ВВП на душу населення та якісному вдосконаленні його структури внаслідок зростання факторів виробництва та покращення їх якості (передусім основної продуктивної сили);

- по-новому в економічній літературі дано політекономічне визначення економічного зростання з урахуванням речового змісту (приналежності до продуктивних сил) і суспільної форми (характеристики з боку соціально-економічних відносин), яке трактується як постійний процес збільшення обсягів додаткової вартості на одного зайнятого, капіталізації прибутку та розширення масштабів капіталістичної власності на основі кількісного зростання та якісного вдосконалення факторів виробництва (передусім основної продуктивної сили), що опосередковано знаходить свій вияв у збільшенні обсягів ВВП та вдосконаленні його структури;

- дано найновішу в сучасній економічній літературі класифікацію факторів економічного зростання з урахуванням структури економічної системи, базисних і надбудовних відносин:

-фактори в межах продуктивних сил – людина (рівень освіти та професійної підготовки працездатного населення), засоби праці (техніка), земля, наука, форми і методи організації виробництва, предмети праці (сировина, матеріали), використовувані людьми сили природи та інформація;

-фактори в межах техніко-економічних відносин – оптимальний рівень розміру підприємств (ефект масштабу), спеціалізація та кооперація виробництва;

-фактори в межах організаційно-економічних відносин – впровадження передових методів управління підприємством (менеджменту), рівень організації маркетингових досліджень;

-фактори в межах соціально-економічних відносин – наявність реального плюралізму між типами і формами власності, ступінь демократизації акціонерної і державної власності, справедливий перерозподіл НД через державний бюджет, наявність ефективної системи заробітної плати;

-фактори в межах господарського механізму – оптимальне поєднання ринкових важелів саморегуляції з державними регуляторами, домінування економічних важелів державного регулювання порівняно з адміністративними;

-надбудовні фактори – патріотизм та дух народу, прийняття стабільного і досконалого законодавства;

- по-новому обґрунтовано політекономічне визначення освіти, яка трактується як соціально-економічні відносини між людьми у всіх сферах суспільного відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання, підготовки робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей, що здійснюється спеціальними організаціями, закладами та установами державної, колективної та приватної форм власності;

- удосконалено напрями впливу освіти на економічне зростання з урахуванням рівнів освіти:

- початковий рівень (дошкільна освіта, початкова загальна освіта, позашкільна освіта, базова загальна середня освіта);

- середній рівень (повна загальна середня освіта, професійна-технічна освіта);

- вищий рівень (базова вища освіта, повна вища освіта);

- запропоновано і обґрунтовано основні шляхи вдосконалення освіти як фактора економічного зростання, які повинні базуватись на техніко-економічному, економічному та соціально-економічному підходах.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що обґрунтовані у дисертації методологічні висновки та теоретичні узагальнення є певним внеском у розвиток теорій економічного зростання. Вони можуть бути використані у процесі формування макроекономічної політики, спрямованої на економічне зростання.

Основні положення дисертаційної роботи використовуються при розробці методичних матеріалів з дисциплін “Основи економічної теорії”, “Макроекономіка” та “Економіка освіти”, а також при читанні лекцій та проведенні семінарських занять із зазначених дисциплін (довідка від 5. 02. 2003р. та довідка від 12.02.2003р.)

Основні висновки та рекомендації дисертаційного дослідження використовуються при розробці стратегії розвитку початкового та середнього рівнів освіти Дрогобицького району Львівської області (довідка № 21-07/15 від 21. 02. 2003 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на: V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність”, Трускавець, 1999 р., тема: “Роль освіти в економічному зростанні”; XI конференції Міжнародного альянсу університетів за демократію, Софія, Болгарія, 2000, тема: “Соціальні та економічні фактори міграції молоді”; науково-практичній конференції викладачів факультету менеджменту і маркетингу Дрогобицького державного педагогічного університету, тема: “Роль освіти в економічному зростанні”, 2001р.; науково-практичній конференції викладачів факультету менеджменту і маркетингу Дрогобицького державного педагогічного університету, тема: “Критерії оцінки ролі освіти в економічному зростанні”, 2002р.; науково-практичній конференції викладачів факультету менеджменту і маркетингу Дрогобицького державного педагогічного університету, тема: “Шляхи вдосконалення впливу освіти на економічне зростання ”, 2003р

Публікації результатів дослідження. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць, загальним обсягом 2,9 д. а., з них особисто автору належать 2,1 д. а., з яких 3 статті у фахових наукових журналах, 5 в Економічній енциклопедії, 2 статті у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Основний зміст роботи викладено на 156 сторінках машинописного тексту. Робота містить 3 таблиці на 3 сторінках. Список використаних джерел включає 211 найменувань і викладений на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, визначено мету, основні завдання роботи, об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження; розкрито наукову новизну, наукове і практичне значення отриманих результатів та подано відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні аспекти дослідження економічного зростання” з’ясовано основні методологічні принципи аналізу економічного зростання, як економічної категорії та визначено роль факторів такого зростання.

З погляду методології дослідження економічного зростання автором використано принципи суперечності, історизму, системно-структурності, які є основними елементами діалектичного методу дослідження.

Процес економічного зростання характеризує розвиток економічної системи і неможливий без вдосконалення кожного елементу економічної системи (продуктивних сил, соціально-економічних відносин, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин та господарського механізму). В основі економічного зростання лежить процес розширеного відтворення, який включає, перш за все, відтворення матеріальних благ, людини і соціально-економічних відносин.

Принцип суперечності передбачає виділення речового змісту, який показує взаємозв’язок економічної категорії з розвитком продуктивних сил і суспільної форми, яка характеризує взаємозв’язок цієї категорії з соціально-економічними відносинами. Матеріально-речовий зміст категорії економічного зростання, який у кількісному відношенні виступає як ВВП, розкриває її зв’язок з розвитком продуктивних сил, до складу яких входять: людина (основна продуктивна сила), засоби і предмети праці, наука (специфічна продуктивна сила), використовувані людьми сили природи, форми і методи організації виробництва, інформація.

 Аналіз відтворення всіх елементів продуктивних сил (об’єктів власності) в умовах різних типів і форм власності слід проводити виходячи з передумов існування двох основних типів економічного зростання – екстенсивного  та інтенсивного. Суспільна форма економічного зростання повинна відповідати потребам розвитку продуктивних сил і насамперед людини-працівника, забезпечуючи оптимальне поєднання різних типів власності. Аналіз економічного зростання з боку суспільної форми можна доповнювати такими похідними показниками (критеріями) як, ступінь економічної свободи безпосередніх виробників, їх власність на свою робочу силу, участь в управлінні, частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни, масштаби власності.

Принцип системності при з’ясуванні сутності економічного зростання передбачає виділення його окремих підсистем та елементів: факторів в межах продуктивних сил, організаційно-економічних, техніко-економічних, соціально-економічних відносин, господарського механізму.

Виходячи з вищенаведених принципів та ґрунтуючись на аналізі поглядів щодо сутності економічного зростання, в дисертації обґрунтовується таке визначення його сутності: це постійний процес збільшення обсягів виробництва товарів і послуг на одного зайнятого, що в кінцевому підсумку виражається у збільшенні ВВП на душу населення та якісному вдосконаленні його структури внаслідок зростання факторів виробництва та покращення їх якості (передусім основної продуктивної сили).

З урахуванням речового змісту (приналежності до продуктивних сил) і суспільної форми (характеристики з боку соціально-економічних відносин) економічне зростання – постійний процес збільшення  обсягів додаткової вартості на одного зайнятого, капіталізації прибутку та розширення масштабів капіталістичної власності на основі кількісного зростання та якісного вдосконалення факторів виробництва (передусім основної продуктивної сили), що опосередковано знаходить свій вияв у збільшенні обсягів ВВП та вдосконаленні його структури.

Згідно методології дослідження, автор виділяє фактори економічного зростання з урахуванням структури економічної системи, базисних і надбудовних відносин. Конкретизацією принципу цілісності виступає структурний аналіз, який полягає у визначенні внутрішніх зв’язків між окремими елементами та підсистемами.

 Використання даного підходу до аналізу економічного зростання передбачає з’ясування взаємозв’язку між елементами (факторами) в межах кожної підсистеми (продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні відносини, господарський механізм) та самими підсистемами. Застосування принципу історизму дає змогу прослідкувати появу нових факторів і показати раніше неіснуючі зв‘язки та відносини.

В межах продуктивних сил слід виокремити такі фактори: людина (як основна продуктивна сила), засоби  праці (техніка), земля (як специфічний засіб виробництва), предмети праці (сировина, матеріали), наука (як специфічна продуктивна сила), форми і методи організації виробництва, використовувані людьми сили природи та інформація. Кожний із цих факторів, у свою чергу, складається з окремих компонентів. Так, якщо йдеться про людину, то окремими факторами економічного зростання, виступає рівень освіти та професійної підготовки працездатного населення, його здатність засвоювати нові знання і використовувати для вдосконалення техніки і технології, створення нових товарів і послуг, або інтелектуальний потенціал, а також ініціативність, самодисципліна, рівень культури (в т. ч. технологічної, ділової та ін.), рівень економічного мислення тощо.

Поєднання окремих факторів в єдину цілісність формує в межах продуктивних сил складніші фактори. Так, інтеграція науки і техніки, їх взаємодія, утворюють новий фактор – науково-технічний прогрес. Революційна форма НТП – науково-технічна революція здійснює переворот в кожному з елементів продуктивних сил. Зокрема, перетворення головної продуктивної сили полягають у гармонійному поєднанні розумових, фізичних, психічних зусиль людини, в її духовному збагаченні, передбачають перевагу розумових зусиль, високий рівень освіти і кваліфікації робочої сили, що забезпечить професійну мобільність людини.

В межах техніко-економічних відносин окремими факторами економічного зростання є оптимальний рівень розміру підприємств (завдяки чому досягається ефект масштабу), спеціалізації та кооперації виробництва, а також кооперація праці.

Продуктивні сили і техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. Оскільки розрізняють три технологічні способи виробництва (засновані на ручній, машинній і автоматизованій праці) і навіть в розвинутих країнах світу має місце поєднання у різній пропорції кожного з них, то найпотужнішим фактором економічного зростання є таке їх співвідношення, коли питома вага першого є значно меншою від частки другого, а частка третього більша за другу. Загалом могутнім фактором економічного зростання є автоматизоване виробництво, оскільки із посиленням його ролі темпи зростання ВВП підвищуються.

В межах організаційно-економічних відносин факторами економічного зростання є впровадження передових методів управління підприємством (менеджменту), рівень організації маркетингових досліджень та ін.

В межах соціально-економічних відносин факторами економічного зростання виступають: 1) наявність реального плюралізму між типами і формами власності; 2) оптимальне співвідношення між ними за переважання трудової колективної власності; 3) ступінь демократизації акціонерної і державної власності; 4) справедливий перерозподіл НД через державний бюджет, а отже відсутність різкої диференціації в доходах; 5) наявність ефективної системи заробітної плати та ін.

В межах господарського механізму такими факторами є: 1) оптимальне поєднання ринкових важелів саморегуляції з державними регуляторами; 2) наявність конкуренції, передусім досконалої в межах ринкової економіки; 3) домінування економічних важелів державного регулювання порівняно з адміністративними (серед економічних важелів важливу роль відіграють форми економічної політики – податкова, грошово-кредитна, інноваційна); 4) економічна реалізація власності на засоби виробництва.

Серед надбудовних відносин основними факторами економічного зростання є патріотизм та дух народу, прийняття стабільного і досконалого законодавства.

У розділі 2 “Роль освіти як фактора економічного зростання” проведено комплексний аналіз освіти як економічної категорії, розкрито основні напрями впливу освіти на економічне зростання та критерії оцінки ролі освіти в економічному зростанні.

В політекономічному аспекті при визначенні освіти слід виокремлювати речовий зміст категорії та суспільну форму. До речового змісту слід віднести матеріально-речові засоби – будівлі, обладнання для учбових аудиторій, навчально-методичний інвентар, інформацію.

Суспільна форма – соціально-економічні відносини між людьми з приводу навчання, виховання та підготовки робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей у всіх сферах суспільного відтворення. У сфері виробництва це тривалість учбового процесу, умови праці, тривалість робочого дня; у сфері обміну – плата за отримання освітніх послуг, заробітна плата вчителів, стипендії; у сфері розподілу – відносини власності між державою та освітніми закладами з приводу отримання бюджетних коштів, кредитів, розподілу фінансових ресурсів на забезпечення функціонування освіти; у сфері споживання – використання набутих знань у процесі виробництва.

Отже, освіта – це соціально-економічні відносини між людьми у всіх сферах суспільного відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання, підготовки робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей, що здійснюється спеціальними організаціями, закладами та установами державної, колективної та приватної форм власності. Сам процес навчання означає здобуття систематизованих знань, умінь і навичок. Освіта забезпечує розумове, моральне, соціальне, статеве, сімейне, патріотичне, екологічне, економічне, правове, трудове, естетичне та фізичне виховання.

З’ясування впливу освіти на економічне зростання передбачає розмежування: 1) освіти як окремого фактора виробництва, який взаємодіє з іншими факторами; 2) освіти як передумови “виробничого навчання” або “навчання на власному досвіді”. З проведеного автором аналізу випливає, що роль освіти як фактора економічного зростання полягає у збільшенні як індивідуальної, так і суспільної продуктивності праці, яка спричинена надбанням умінь та навичок і накопиченням знань.

Виходячи з напрямів впливу освіти на економічне зростання шляхом підвищення індивідуальної та суспільної продуктивності праці, слід виокремити:

- початковий рівень освіти (дошкільна освіта, початкова загальна освіта, позашкільна освіта; базова загальна середня освіта), який забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, фізичне вдосконалення, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння знань про природу, людину, суспільство та виробництво;

- середній рівень освіти (повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта), який забезпечує здобуття професії громадянами відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації;

- вищий рівень освіти (базова вища освіта, повна вища освіта), який. забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

У дисертації проаналізовано основні підходи до визначення ефективності впливу освіти на економічне зростання, з’ясовано позитивні та негативні сторони кожного з них і на основі цього аналізу запропоновано при визначенні ефективності впливу освіти на економічне зростання розрізняти зовнішню (народногосподарську) ефективність освіти і внутрішню ефективність роботи системи освіти в цілому.

Внутрішня ефективність освіти полягає у ефективності діяльності системи освіти в цілому, що передбачає раціональне використання людських, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів, які витрачаються на організацію діяльності освітніх установ для забезпечення формування комплексу пізнавальних, професійних, особистих та комунікативних характеристик особистості.

Критеріями внутрішньої ефективності можна вважати ступінь задоволення потреб освіти у ресурсах, загальну успішність, кількість випускників з відзнакою, зміст навчальних планів, рівень кваліфікації професорсько-викладацького складу, якість забезпечення матеріальної, інформаційної та соціально-культурної баз, державні замовлення на наукові дослідження, навчальну літературу. Ці критерії слід застосовувати виходячи з того, що спочатку треба розраховувати внутрішню ефективність для кожного рівня освіти – початкового, середнього та вищого.

В Україні за 1995-2000 роки зменшилась чисельність викладачів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації (приблизно на 12%), чисельність викладачів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації зменшилась за цей час приблизно на 2,5%. За 1991-2000 роки, за офіційними даними, за межі України тільки на постійне місцеперебування виїхало більше 1,5 тисячі кандидатів та докторів наук. Питома вага учнів початкового та середнього рівнів освіти на 10 тисяч населення скорочується, особливо це стосується професійно-технічної освіти (майже на 30%).

Зовнішня ефективність освіти проявляється у підвищенні рівня суспільної продуктивності праці, темпах приросту ВВП, зменшенні безробіття, підвищенні рівня життя населення. До критеріїв зовнішньої ефективності освіти можна також віднести ступінь творчої активності робітників у раціоналізації та винахідництві, ступінь участі у впровадженні нової техніки. Важливе значення при аналізі ефективності освітньої діяльності мають також екстерналії освіти, зокрема, зменшення бідності в суспільстві, покращення здоров’я населення, демократизація суспільства, поліпшення навколишнього середовища, культурний розвиток, послаблення криміногенної ситуації тощо.

 В Україні за період 1990-2000 рр. середньорічна кількість працівників за галузями економіки зменшилась майже на 40%, тільки з 1998 по 2001рр. безробіття зросло на 1,9%, кількість офіційних безробітних становить 1,6 млн., приховане безробіття – до 40% працюючих.

У розділі 3 “Основні недоліки у розвитку освіти та шляхи її вдосконалення як фактора економічного зростання” визначено недоліки процесу використання освіти в Україні та запропоновано і обґрунтовано основні шляхи вдосконалення освіти як фактора економічного зростання. 

Основні недоліки процесу використання освіти в Україні знаходяться у таких площинах: фінансування освіти, зміст навчального процесу, якість освіти, окремі аспекти структури освітньої системи.

Забезпечення повномасштабного державного фінансування в умовах економічної кризи не виглядає можливим. Якщо у 1995р. державні видатки на освіту становили 5,4% від ВВП, у 1998 – 4,5%, то в 2000 р. – 3,15%. Фінансування, у більшості випадків, ведеться лише на заробітну плату та стипендії. Зношення основних фондів освіти (матеріально-технічної та навчально-лабораторної бази), яке досягає більше 60%, не дозволяє атестувати певні спеціальності, змушує припиняти підготовку фахівців у зв'язку з відсутністю матеріально-технічної бази, кадрового потенціалу та організаційно-методичного забезпечення. Середній рівень заробітної плати в освіті, який є нижчим від середнього у промисловості, впливає на якість кадрового складу і не стимулює творче ставлення до праці, освоєння нових методик викладання і оновлення змісту навчального процесу.

Стосовно змісту навчального процесу, то реформуванню підлягають передусім соціально-гуманітарні предмети з метою пристосування навчання до змінюваних вимог та нових цінностей. Конфлікт між успадкованими догмами і новим мисленням слід вирішити на користь національних та загальнолюдських цінностей. Крім того, зменшується кількість годин на вивчення основних предметів, вилучаються з учбових планів години на додаткові заняття і консультації, скорочується кількість курсів за вибором учня і факультативів, а також зменшується обсяг годин на фізичне виховання.

В свою чергу, це відображається на якості освіти. Якість початкової та середньої освіти, яку можна опосередковано охарактеризувати компонентами і структурою базових навчальних планів, кількістю часу на вивчення дисциплін, виконанням освітніх стандартів, поки що залишається достатньо доброю, але за таких обсягів фінансування невдовзі може погіршитись. Якість вищої освіти, в основному, визначається реалізацією освітніх стандартів, але матеріально-технічне, інформаційне забезпечення відіграє дуже важливу роль.

Функціонування мережі закладів освіти повинно бути узгоджене з соціальною та економічною структурою суспільства з метою зменшення безробіття та підвищення ефективності використання трудових ресурсів. Система освіти, сформована за часів колишньої союзної цілісності, була збалансованою відповідно до структури народного господарства СРСР.

 Заклади середнього рівня освіти, які були зорієнтовані переважно на підготовку кадрів середньої ланки для виробничої сфери, концентрувалися в регіонах з високо розвинутою промисловістю. Це спричинило диференціацію потенціалів мережі навчальних закладів на регіональному рівні і міграційні потоки молоді за “освітнім” фактором до цих регіонів і викликало проблеми працевлаштування та соціального захисту молодих спеціалістів.

 За період 1985-2000 років кількість професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів знизилась на 18,3 та 10,7% відповідно, випуск спеціалістів професійно-технічними училища скоротився приблизно на 38,5%, вищими навчальними закладами I-II рівнів акредитації – на 34,1%.

Вдосконалення освіти як фактора економічного зростання слід базувати на економічному, техніко-економічному та соціально-економічному підходах.

Економічний підхід зорієнтований на досягнення внутрішньої економічної ефективності освіти. Це передбачає пошук найоптимальніших шляхів фінансування системи освіти, раціональне використання коштів. Пріоритетний розвиток системи освіти в цілому можна здійснювати тільки за рахунок державного бюджетного цільового фінансування. Це не виключає використання позабюджетних коштів, але їх наявність не повинна впливати на обсяг бюджетного фінансування. Якщо фінансування початкової освіти має бути державним, то фінансування середнього та вищого рівнів освіти має поєднувати державне і приватне фінансування, об’єднання можливостей студента, його родини, приватних підприємств.

Техніко-економічний підхід передбачає пристосування системи освіти до нових вимог виробництва і ринку праці, узгодження структури регіональних комплексів з профілем їх освітніх закладів, кількістю випускників з наявним попитом на робочу силу. Зміст навчального процесу має задовольняти потребу економіки у робітниках, які можуть з готовністю набувати нових навичок; ніж у робітниках, які володіють сталим набором технічних навичок, які будуть використовувати протягом всієї трудової діяльності. Встановлення тісних відносини з бізнесовими колами допоможе встановити нові різноманітні потреби виробничих одиниць (особливо малих і середніх підприємств) для успішного здійснення технологічних і організаційних змін.

Соціально-економічний підхід передбачає допомогу молоді при виборі спеціальності з урахуванням можливостей підготовки у регіональному освітньому комплексі, максимальну гнучкість при здійсненні початкового професійного вибору, визнання права на відповідну інтелектуальну та професійну підготовку за кожною молодою особою, відмову від елітарного принципу у здобутті освіти. Забезпечення перепідготовки в державному масштабі кваліфікованих кадрів та підвищення їхньої кваліфікації розширить можливості вибору працівника у випадку необхідності зміни виду діяльності.

Стратегічне завдання у сфері початкової освіти полягає у здійснені переходу на вищі національні стандарти якості шкільної освіти, стимулюванні ініціативи і зацікавленості населення, навчальних закладів, місцевих органів. У сфері середньої освіти – у збереженні необхідної кількості навчальних закладів і підготовці необхідної кількості кваліфікованих працівників. У сфері вищої освіти – у вирішенні проблеми фінансового забезпечення та соціального захисту учасників навчально-виховного процесу.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо визначення сутності економічного зростання та ролі освіти як фактора економічного зростання. Основні результати теоретичного, методичного та наукового спрямування:

1. Методологічною основою дослідження сутності економічного зростання є діалектичний метод дослідження, зокрема такі його елементи як принцип суперечності, історизму, системно-структурний підхід.

2. Виходячи з методологічних принципів та ґрунтуючись на аналізі різних точок зору щодо сутності економічного зростання, автором дається таке його визначення: це постійний процес збільшення обсягів виробництва товарів і послуг на одного зайнятого, що в кінцевому підсумку виражається у збільшенні ВВП на душу населення та якісному вдосконаленні його структури внаслідок зростання факторів виробництва та покращення їх якості (передусім основної продуктивної сили). В політекономічному аспекті економічне зростання означає постійний процес збільшення обсягів додаткової вартості на одного зайнятого, капіталізації прибутку та розширення масштабів капіталістичної власності на основі кількісного зростання та якісного вдосконалення факторів виробництва (передусім основної продуктивної сили), що опосередковано знаходить свій вияв у збільшенні обсягів ВВП та вдосконаленні його структури.

3. Фактори економічного зростання визначаються з урахуванням структури економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних, соціально-економічних та організаційно-економічних відносин, господарського механізму), базисних і надбудовних відносин.

4. У дисертації по-новому обґрунтовано політекономічне визначення освіти, яка трактується як соціально-економічні відносини між людьми у всіх сферах суспільного відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання, підготовки робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей, що здійснюється спеціальними організаціями, закладами та установами державної та приватної форм власності. Критерії оцінки ролі освіти в економічному зростанні базуються на розмежуванні понять внутрішньої та зовнішньої ефективності освіти.

5. Роль освіти як фактора економічного зростання полягає у збільшенні як індивідуальної, так і суспільної продуктивності праці, яке спричинене надбанням умінь та навичок і накопиченням знань. З урахуванням основних напрямів впливу освіти на економічне зростання виділено початковий рівень (дошкільна освіта, початкова загальна освіта, позашкільна освіта, базова загальна середня освіта); середній рівень (повна загальна середня освіта, професійна-технічна освіта); вищий рівень (базова вища освіта, повна вища освіта).

6. Основні недоліки процесу використання освіти як фактора економічного зростання в Україні полягають у фінансуванні освіти, змісті навчального процесу, окремих аспектах структури освітньої системи, якості освіти. Це проблеми забезпечення повномасштабного державного фінансування, реформування соціально-гуманітарних предметів з метою пристосування навчання до змінюваних вимог та нових цінностей, узгодження функціонування мережі закладів освіти з соціальною та економічною структурою суспільства з метою зменшення безробіття та підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

7. Стратегічне завдання у сфері початкової освіти полягає у здійснені переходу на вищі національні стандартні якості шкільної освіти, модернізації та ремонті навчальних закладів. У сфері середньої освіти завдання полягає у збереженні необхідної кількості навчальних закладів і підготовці необхідної кількості кваліфікованих працівників. У сфері вищої освіти основне завдання полягає у вирішенні проблеми фінансового забезпечення та соціального захисту учасників навчально-виховного процесу.

ПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Михаць С. Сутність економічного зростання // Вісник Львівської комерційної академії. – Серія економічна. Випуск 7 – Львів: Коопосвіта, 2000. – С. 184-188 (0,3 д.а.).
2. Михаць С. Фактори економічного зростання // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку: Зб. наук.-прикладних праць. – Львів: Вісник НУ „Львівська політехніка”,  2000. – №405. – С. 308-313 (0,44 д.а.).
3. Михаць С. Соціально-економічні аспекти відносин власності у процесі економічного зростання // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку: Зб. наук.-прикладних праць. – Львів: Вісник НУ „Львівська політехніка”, 2002. – № 457. – С. 332-336 (0,35 д.а.).

В інших виданнях:

4. Яремко І., Михаць С. Обчислення обсягу основних виробничих фондів // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – С. 616-617 (0,2 д.а. із яких особисто автору належить 0,1 д.а.; автором визначено основні методи обчислення обсягу основних виробничих фондів).
5. Михаць С., Яремко І. Обчислення валових капіталовкладень // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – С. 616 (0,1 д.а. із яких особисто автору належить 0,05 д.а.; автором визначено структуру капітальних вкладень).
6. Михаць С., Яремко І. Оцінка економічного зростання // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – С. 684-685 (0,4 д.а. із яких особисто автору належить 0,2 д.а.; автором обґрунтовано сутність оцінки економічного зростання).
7. Мочерний С., Михаць С. Теорії економічного зростання // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – С. 567-571 (0,8 д.а. із яких особисто автору належить 0,4 д.а.; автором з’ясовано сутність неокласичного підходу).
8. Мочерний С., Михаць С. Фактори економічного зростання // Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 / Редкол.: ... С. В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002 . – С. 781-782 (0,1 д.а. із яких особисто автору належить 0,05 д.а.; автором обґрунтовано окремі фактори економічного зростання).
9. Баб‘як М., Михаць С. Роль освіти в економічному зростанні // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність”. 8-9 квітня 1999р. – Київ – Трускавець: КНЕУ, НТТУУ “КПІ”, ДДПУ, 1999. – С.58 (0,05 д.а. із яких особисто автору належить 0,02 д.а.; автором визначено основні шляхи впливу освіти на економічне зростання).
10. Babyak M., Rybchuk A., Mykhats S. Social and Economic Factors of Youth Migration // Perspectives in Higher Education Reform. – Vol. 10. – 5-8 November. – 2000. – Sofia, Bulgaria. – 2001. – P. 186-189 (0,2 д.а. із яких особисто автору належить 0,05 д.а.; автором з’ясовано основні проблеми працевлаштування молоді.

АНОТАЦІЯ

Михаць С.О. Роль освіти як фактора економічного зростання в умовах перехідної економіки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Київський національний економічний університет. - Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню теоретико-методологічних та практичних питань використання освіти як фактора економічного зростання в умовах перехідної економіки. У роботі розкрито основні методологічні принципи дослідження сутності економічного зростання та його основних факторів

Проведено аналіз освіти як політекономічної категорії, досліджено взаємозв’язок основних рівнів освіти з економічним зростанням та визначено фактори такого впливу у межах цих рівнів.На основі аналізу вітчизняної та світової практики використання освіти як фактора економічного зростання автором розкрито основні недоліки у розвитку освіти та шляхи вдосконалення освіти як фактора економічного зростання в Україні.

Ключові слова: економічне зростання, фактори економічного зростання, освіта, рівень освіти.

АННОТАЦИЯ

Михаць С.О. Роль образования как фактора экономического роста в условиях переходной экономики. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01. – экономическая теория. – Киевский национальный экономический университет. - Киев, 2004.

В диссертации раскрыты основные теоретико-методологические принципы использования образования как фактора экономического роста в условиях переходной экономики; проведен анализ сущности экономического роста с учетом его основных факторов.

В процессе систематизации мирового опыта критически оценивается влияние экономических  направлений и школ на формирование современной концепции экономического роста. В политэкономическом аспекте экономический рост определяется как постоянный процесс увеличения объемов прибавочной стоимости на одного занятого, капитализации прибыли и расширение масштабов капиталистической собственности на основании количественного роста и качественного совершенствования факторов производства (прежде всего главной производительной силы), что проявляется посредством увеличения объемов ВВП и усовершенствовании его структуры. Факторы экономического роста определяются с учетом структуры экономической системы (производительных сил, технико-экономических, социально-экономических и организационно-экономических отношений), базисных и надстроечных отношений.

В диссертации по-новому дано политэкономическое определение образования: это социально-экономические отношения между людьми во всех сферах общественного воспроизводства, возникающие по поводу обучения, воспитания, подготовки рабочей силы соответствующих квалификационных уровней для различных отраслей, которые осуществляются специальными организациями, заведениями, учреждениями государственной и частной собственности. Роль образования как фактора экономического роста состоит в увеличении как индивидуальной, так и общественной производительности труда.

Усовершенствованы направления влияния образования на экономический рост с учетом уровней образования. На основании комплексного анализа основных уровней образования исследуется их взаимосвязь с экономическим ростом, определяются факторы такого влияния в рамках этих уровней. Начальный уровень образования – начальное общее образование, базовое общее среднее образование, средний уровень – полное общее среднее образование, профессионально-техническое образование, высший уровень образования – базовое высшее образование, полное высшее образование.

Критерии оценки роли образования в экономическом росте основаны на разделении понятий внутренней и внешней эффективности образования. Внутренняя эффективность образования предполагает рациональное использование человеческих, материальных, информационных и финансовых ресурсов на организацию деятельности образовательных учреждений с целью обеспечения формирования комплекса познавательных, профессиональных, и коммуникативных характеристик личности. Внешняя эффективность проявляется в повышении уровня общественной производительности труда, темпах прироста ВВП, уменьшении безработицы, улучшении уровня жизни населения.

В диссертации определены основные недостатки процесса использования образования в Украине, которые находятся в таких областях: содержание учебного процесса, отдельные аспекты структуры образовательной системы, качество образования, финансирование образования. Это проблемы обеспечения достаточного государственного финансирования, реформирования социально-гуманитарных дисциплин, согласования функционирования сети образовательных учреждений с экономической и социальной структурой общества с целью увеличения эффективности использования трудовых ресурсов.

Улучшение образования как фактора экономического роста следует базировать на технико-экономическом, экономическом и социально-экономическом подходах. В сфере начального образования это предусматривает переход на высшие национальные стандарты качества школьного образования, модернизацию и ремонт образовательных учреждений. В сфере среднего образования – сохранение необходимого количества образовательных учреждений и подготовку необходимого количества квалифицированных работников. В сфере высшего образования – решение проблемы финансового обеспечения и социальной защиты участников учебно-воспитательного процесса.

Ключевые слова: экономический рост, факторы экономического роста, образование, уровень образования.

ANNOTATION

Mykhats S. O. Role of education as a factor of economic growth under transition period. – Manuscript.

The dissertation is for obtaining a scientific degree of candidate of economic sciences by specialization 08. 01. 01. - Economic Theory. – Kyiv National Economical University. – Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to the main theoretical-methodological aspects of using education as a factor of economic growth under transition period. Methodological principles of investigation of economic growth’s substance are ascertained with taking into consideration its main factors.

Education is defined as a category of political economy and main trends of education levels’ influences on economic growth are investigated as well the factors within these levels.

The basic ways of improving using education as a factor of economic growth and its influence on economic growth are grounded on the analysis of Ukrainian and foreign practice in this sphere.

Key words: economic growth, factors of economic growth, education and educational level.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat