Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО



ОПАНАСЮК НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

УДК 342.7

Конституційно-правові основи туризму в Україні

Спеціальність: 12.00.02 - конституційне право



АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук





КИЇВ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (м.Київ).

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, ПОГОРІЛКО Віктор Федорович,
Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, заступник директора, завідувач відділу конституційного права і місцевого самоврядування (м.Київ)

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович,
Одеська національна юридична академія, проректор з наукової роботи (м. Одеса)

кандидат юридичних наук, ЧЕХОВИЧ Сергій Болеславович,
Міністерство юстиції України, директор Департаменту конституційного законодавства та державного будівництва (м. Київ)

Провідна установа - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра конституційного та адміністративного права (м. Київ)

Захист відбудеться 27 травня 2005 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 25 квітня 2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради ТАРАХОНИЧ Т. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. Упродовж останньої чверті ХХ ст. туризм стрімко увійшов до повсякденного життя сотень мільйонів людей. У цьому зв`язку особливої актуальності набуває дотримання взятих державою згідно з новою Конституцією України зобов`язань щодо права людини на свободу пересування, права вільно залишати територію держави та повертатися до неї, а також інших суміжних прав і свобод, що забезпечуються всебічним розвитком туризму. Як засвідчує досвід багатьох розвинених демократичних країн світу, в Україні в умовах розбудови державності туризм може і повинен стати засобом загальнодоступного й повноцінного відпочинку, відновлення життєдіяльних сил людини, однією з форм раціонального використання вільного часу, важливою складовою культурного та духовного виховання громадян.

Успішний розвиток цих процесів в Україні зумовлюється рядом чинників, серед яких основним є створення ефективної системи законодавства, здатної забезпечити регулювання суспільних відносин у сфері туризму. Важливою передумовою створення правової основи туризму стало прийняття 1995 року Закону України "Про туризм", який окреслив стратегічну лінію й конкретні завдання його розвитку в державі. Однак, туризм в Україні не посів належного йому місця в економічній і соціальній структурі суспільства, що не в останню чергу спричинено недосконалістю його нормативно-правової бази.

Подолання суттєвих недоліків національного законодавства про туризм і досягнення єдиної концептуальної спрямованості норм вимагає створення його наукової основи, що й спричинило вибір цієї теми дисертаційної роботи. Важливість даної проблематики зумовлена й специфікою туризму як особливої форми реалізації основоположних прав і свобод людини й громадянина в Україні: права на свободу пересування, відпочинок та інших суміжних прав.

Свідченням актуальності проблеми становлення і розвитку правового регулювання туризму є увага до неї М. А. Анан`єва, А. Б. Бідненка, К. Г. Борисова, Л. М. Гурвіча, В. Е. Іванова, А. П. Іванова, Д. К. Ісмаєва, В. М. Кривошеєва, В. М. Мікадзе, П. Г. Олдака, Ю. М. Соколова, Л. Б. Шейніна, В. Хунцикера, К. Крапфа, П. Бернеккера, Х. Юбеля та багатьох інших відомих вчених Росії та далекого зарубіжжя.

Серед українських правознавців окремі аспекти цієї проблеми розглядалися у працях М. О. Баймуратова, А. Г. Бобкової, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича, О. Ю. Серьогіна, С. Б. Чеховича, Я. М. Шевченко та деяких інших дослідників.

Водночас, слід зауважити, що проблеми конституційно-правових основ туризму в Україні досі залишилися зовсім не дослідженими, що також свідчить про актуальність обраної теми дисертаційної роботи.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планової теми відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України "Система органів державної влади України" (№ держ. реєстрації 0101U001009).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є розкриття теоретичних і практичних аспектів сутності, змісту, особливостей конституційно-правових основ туризму в Україні.

Визначена мета дослідження досягається постановкою та розв`язанням наступних завдань:

- дати авторське визначення поняття "туризм" у конституційно-правовому аспекті; розкрити юридичну природу туризму як особливої форми забезпечення реалізації гарантованих Конституцією України основних прав і свобод людини й громадянина;
сформулювати дефініцію права на туризм, визначивши його за суттю, змістом і формою;
- визначити поняття конституційно-правових основ туризму в Україні;
здійснити визначення конституційних правовідносин у сфері туризму, їх суб`єктів і об`єктів;
- проаналізувати законодавство України, що регламентує відносини в сфері туризму, дати наукове визначення системи законодавства про туризм та запропонувати його концепцію;
- окреслити напрями вдосконалення вітчизняного законодавства, норми якого спрямовані на врегулювання відносин з питань туризму.

Об`єктом дисертаційного дослідження виступають правові відносини, що виникають у сфері туризму.

Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правові основи туризму в Україні.

Методи дослідження. Комплексність даного дисертаційного дослідження зумовила необхідність застосування методологічного апарату науки конституційного права з використанням прийомів і методів наукового пізнання; цілісності та єдності дослідження; поєднання методів історизму та порівняльного правознавства. Досягнення мети дисертаційного дослідження реалізується шляхом використання філософії права, яка розглядає феномен права у суспільстві через систему законів філософського пізнання, категорій понять та окремих системних принципів. Зокрема, застосовується раціоналізм і соціологія права. Для аналізу особливостей явища туризм як об`єкта конституційно-правового регулювання дисертант використовує засоби правової антропології, метод єдності логічного та історичного, методи аналізу й синтезу. За допомогою історично-правового методу досліджувалися проблеми функціонування окремих суб`єктів туристичних відносин. Застосування логічно-семантичного методу дало можливість поглибити понятійний апарат, а використовуючи метод формальної юридичної логіки розкриваються основні поняття, юридичні конструкції, нормативно-правова основа провадження туризму в Україні. Використовуючи історичний метод, досліджено еволюцію становлення й розвитку поняття туризм, його конституційно-правових основ в нашій державі, законодавства України про туризм. Визначення конституційних правовідносин у сфері туризму здійснено на основі системного підходу та методів порівняння, абстрагування, аналізу й синтезу.

За допомогою структурно-логічного та порівняльно-правового методів здійснено аналіз правових норм, що регулюють туризм. Методи класифікації, групування, структурно-логічний застосовані для виділення окремих груп суб`єктів туристичних відносин. Компаративний метод і документальний аналіз використовувалися для вирішення проблем і формулювання пропозицій щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання відносин у сфері туризму. При застосуванні соціологічного методу досліджено місце і роль громадянина у системі суспільства як носія прав і обов`язків при реалізації законодавства України про туризм та здійсненні туристичних подорожей.

Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути актуальні проблеми конституційно-правових основ туризму в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертаційна робота є першим у науці конституційного права монографічним дослідженням, що присвячене теоретичним і практичним проблемам конституційно-правових основ туризму в Україні. Теоретичні висновки, що містяться у дисертації, складають авторську концепцію конституційно-правових основ туризму в Україні, а також є основою практичних пропозицій і рекомендацій.

Новизну дослідження відбивають такі найважливіші результати:

1. Запропоновано авторське визначення поняття туризм як тимчасового подорожування людини за межі місця проживання з метою пізнання, відпочинку, оздоровлення або з іншою метою, яка не передбачає зайняття оплачуваною діяльністю в місці чи країні тимчасового перебування, шляхом вільного обрання форм і напрямків пересування.
2. Визначено поняття право на туризм як можливості людини вільно подорожувати з метою пізнання, відпочинку, оздоровлення тощо (С. 7 автореферату).
3. З`ясовано, що право на туризм, свободу туристичних подорожей є складовим елементом конституційного права на свободу пересування, права вільно залишати територію України й повертатися до неї. Юридична природа цього права полягає в тому, що туризм є одночасно основою і наслідком реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина: природних, соціальних, культурних, екологічних і політичних прав (С. 13 автореферату).
4. Сформульовано авторське визначення конституційно-правових основ туризму в Україні як системи конституційно-правових норм, що утворюють самостійний субінститут конституційного права "туристичне право".
5. Запропоновано авторське бачення системи законодавства України про туризм як системи джерел, що складають Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти. Цю систему формують й окремі норми актів адміністративного, цивільного, господарського, міжнародного та інших галузей права, що регулюють відносини в сфері туризму.
На підставі системного аналізу правових актів, що регламентують правовідносини в сфері туризму, сформульовано концепцію системи законодавства України про туризм, яка полягає в його поділі на окремі групи (С. 12-13 автореферату).
6. Здійснено авторську періодизацію становлення й розвитку законодавства про туризм в Україні: перший - просвітницький (до 90-х р. ХVІІІ ст.); другий - організований (1890-1917 рр.); третій - централізований (1917-1950 рр.); четвертий - нормативний (1950- 1980 рр.); п`ятий - перехідний (1980-1991 рр.); шостий - сучасний (1991-2004 рр.) (С. 8-10 автореферату).
7. Сформульовано визначення конституційних правовідносин у сфері туризму як відносин, що виникають під час реалізації туристом гарантованих конституційних прав на свободу пересування, відпочинок та інших суміжних прав і свобод людини й громадянина, та здійснення туристичної діяльності підприємствами для задоволення різноманітних потреб туристів (рекреаційних, культурних тощо). Окреслено коло суб`єктів конституційних правовідносин у сфері туризму та об`єкти цих відносин (С. 11 автореферату).
8. Визначено критерії авторської класифікації суб`єктів туристичної діяльності та надано їх видову характеристику, виходячи з специфіки провадження ними туризму, залежно від місця й ролі в туристичних правовідносинах і функцій, які вони виконують в процесі здійснення туристичної діяльності (С. 14 автореферату).
9. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регламентує правовідносини у сфері туризму, зокрема шляхом створення кодифікованого акту - Туристичного кодексу України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони спрямовані на розвиток наукових знань у сфері правових основ туризму, можуть бути корисними у подальших дослідженнях загальнотеоретичних проблем реалізації прав і свобод людини й громадянина у сфері туризму, а також проблем конституційно-правового регулювання туризму в Україні. Сформульовані пропозиції та висновки, концептуальні підходи можуть застосовуватися в нормотворчій діяльності з питань туризму. Ряд положень дисертації доцільно врахувати при вдосконаленні законодавства України про туризм у контексті його кодифікації, а також у правозастосовчій практиці - для покращення форм і методів діяльності суб`єктів туристичного підприємництва, підвищення їх відповідальності перед туристами й державою, забезпечення реалізації прав і свобод людини під час здійснення туристичних подорожей та їх всебічний захист. Матеріали дисертації також можуть бути використаними в навчальному процесі, включаючи систему підготовки фахівців у галузі права, туризму, а також при перепідготовці й підвищенні кваліфікації працівників сфери туризму тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорені у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Деякі аспекти, що стосувалися дисертаційного дослідження, оприлюднені в доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Туристичний феномен: економічні, соціальні, екологічні та культурно-історичні передумови і наслідки" - Святогорськ, 2002 (тези опубліковані); "Другі осінні юридичні читання" - Хмельницький, 2003 (тези опубліковані); під час роботи круглого столу "Проблеми реалізації прав людини у контексті міжнародних конвенцій" - К., 2003, а також на громадських слуханнях "Про стан законодавчого забезпечення в галузі туризму: проблеми та шляхи вирішення" - К., 2002, де дисертантка виступила з доповіддю щодо перспектив вдосконалення туристичного законодавства в Україні.

Автор безпосередньо брала участь у розробці проектів:

законів України з питань туризму: "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 07.06.2001 р.; "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20.03.2003 р.;
указів Президента України "Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року" від 10.08.1999 р. № 973/99, "Про підтримку розвитку туризму в Україні" від 02.03.2001 р. № 127/2001, "Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання" від 15.06.2001 р. № 435/2001;
постанов Кабінету Міністрів України "Про утворення структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій з питань туризму та затвердження Типового положення про управління з питань туризму обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації" від 25.11.1999 р. № 2142; "Про внесення змін до переліку органів ліцензування та переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності" від 04.03.2004 р. № 267; "Про внесення доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 р. № 1336" від 24.07.2003 р. № 1164; "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.1999 р. № 228" (щодо спрощення порядку в`їзду в Україну іноземних туристів) від 28.07.2003 р. № 1168.

Дослідник також брала безпосередню участь у здійсненні науково-правової експертизи ряду законопроектів, а також низки відомчих нормативно-правових актів з питань туризму.

Основні положення дисертаційного дослідження та його результати викладені в восьми наукових працях, п`ять з яких опубліковано у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Вона складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації - 218 сторінок, в т. ч. список використаних джерел - 19 сторінок (всього 227 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об`єкт і предмет дослідження, характеризуються методи дослідження, наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів, структура й обсяг дисертації.
Перший розділ - "Загальна характеристика конституційно-правових основ туризму в Україні" складається з трьох підрозділів: поняття туризму і його конституційно-правових основ; становлення і розвиток законодавства про туризм; місце і роль законодавства про туризм в системі джерел конституційного права.

Аналіз загальнотеоретичних джерел свідчить про появу в суспільному житті такого феномену як туризм, що тісно пов`язаний сьогодні з політичною, соціально-економічною, культурною й іншими сферами життя людини та забезпечується низкою гарантованих як національним законодавством, так і міжнародними актами, прав і свобод людини й громадянина. Враховуючи еволюцію дефініцій туризму в працях В. І. Азара, П. Бернеккера, А. Б. Бідненка, Л. М. Гурвіча, К. Крапфа, В. М. Кривошеєва, Н. С. Мироненка, П. Москатова, П. Г. Олдака, В. С. Преображенського, А. Пуат`є, І. Т. Твердохлібова, В. Хунцикера, автор визначив поняття туризму з точки зору реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина та формулює дане поняття в широкому й вузькому значеннях. В широкому - збірне поняття, яке охоплює всі складові туризму, у вузькому - з точки зору окремих його видових особливостей, що виступають в якості інструменту для вирішення конкретних завдань. Отже, з одного боку, туризм - це засіб і водночас наслідок реалізації людиною і громадянином конституційних прав на свободу пересування, права вільно залишати територію України й повертатися до неї, на відпочинок, охорону здоров`я, безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, участь у культурному житті, а також права на доступ до культурних цінностей тощо. З іншого, туризм - це один з видів подорожувань, який відмежовується від інших подорожей за мотиваційною ознакою. Саме тому автором запропоновано розглядати туризм як самостійний вид діяльності людини в умовах вільного часу, для якої характерною є відповідна мета: пізнання, відпочинок, оздоровлення тощо.

На підставі загальнотеоретичних і практичних аспектів туризму, враховуючи існуючі наукові підходи до визначення цього явища в інших сферах, дисертантом запропоновано авторську дефініцію туризм як тимчасового подорожування людини за межі місця проживання з метою пізнання, відпочинку, оздоровлення або з іншою метою, яка не передбачає зайняття оплачуваною діяльністю в місці чи країні тимчасового перебування, шляхом вільного обрання форм і напрямків пересування.

Сформульовано поняття право на туризм за суттю, змістом і формою. Сутністю права на туризм є можливість вільного подорожування й перебування людини (відпочинку, оздоровлення тощо) в місцях туристичного призначення. Змістом цього права є поновлення і відтворення фізичних, моральних і духовних сил людини, а також задоволення її соціальних, культурних та інших благ і інтересів під час подорожування. Формою права на туризм є прояв особистої свободи людини, її право на певний спосіб використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля шляхом обрання видів і напрямків подорожування. Таким чином, право на туризм - це можливості людини вільно подорожувати з метою пізнання, відпочинку, оздоровлення тощо. Юридична природа цього права полягає в тому, що туризм є одночасно основою і наслідком реалізації конституційних прав і свобод людини й громадянина на свободу пересування, відпочинок та інших прав.

Визначено періоди розвитку законодавства України про туризм. Але у зв`язку з тим, що часом відліку історії туризму в сучасному його розумінні прийнято вважати кінець ХVІІІ століття, автором саме з цього періоду запропонована періодизація розвитку законодавства про туризм в залежності від тієї ролі й значення, які відігравав туризм в суспільстві на певному історичному етапі. Розглядаючи становлення і розвиток туризму, автор досліджує питання появи та розвитку його правових основ з найдавніших часів і до нині. В дисертації підкреслюється, що науково-правова категорія "туризм" не одразу здобула свого закріплення в законодавстві, незважаючи на те, що поява цього явища відбулася ще за часів Стародавнього Риму. В залежності від ідеології, що панувала в Російській імперії, до складу якої до 1917 року входила Україна, та СРСР, в термін "туризм" вкладався відповідний зміст. Тому в дисертації проводиться аналіз нормативно-правових джерел цих часів, на підставі чого робиться висновок, що розвиток правових основ туризму не набув свого логічного завершення - видання єдиного законодавчого акту. І лише за часів незалежності України, в умовах лібералізації економіки закладаються основи сучасної державно-туристичної політики, створюється нормативна база - приймається Закон України "Про туризм".

Спочатку (перший період - до 90-х р. ХVІІІ ст.) туризм виникає як життєва потреба людей переміщатися з метою паломництва, лікування й оздоровлення, потім і торгівлі, а отже з`являються й перші ознаки правового оформлення здійснення цих подорожей. Відносини між народами і державами під час таких подорожей регулювалися за допомогою наявних у них обов`язкових до виконання "правил" подорожей, а також традицій і звичаїв.

Наприкінці ХVІІ ст. в Росії за дворянами закріплюється право на свободу пересування за межі країни й право повертатися до неї у будь-який час. У цьому зв`язку з`являється необхідність правового оформлення здійснення таких подорожей (зарубіжних) шляхом запровадження дозвільної системи: спеціального проїзного документу та відповідної процедури оформлення виїзду за межі країни (необхідність звернення особисто до імператора за дозволом, що надавався лише на лікування або для укладення комерційних угод).

З часом подорожі перетворюються на важливий елемент загального культурного розвитку, проведення змістовного дозвілля, відпочинку, а також стають одним з прибуткових видів діяльності (організований період, 1890-1917 рр.). Осіб, які вирушали у такі подорожі, можна вважати туристами (в сучасному розумінні цього слова), оскільки разом з бажанням отримати знання, з`являється, нарешті, мотив подорожі - відпочинок і розваги, що відіграє все більше значення в суспільстві. Відбувається формування туризму як сфери обслуговування, створення туристичної інфраструктури, запровадження в практику укладання договорів тощо. Водночас, автором робиться висновок, що незважаючи на позитивні процеси з правового регламентування туризму, воно носило характер приватно-правового регулювання, що відповідало загальним тенденціям розвитку будь-якого суспільного явища в історії людства.

Поява радянського туристичного руху (централізований період, 1917-1950 рр.) охарактеризувалася зміною ідейного змісту туризму і екскурсій, зародженням марксистсько-ленінської методології, формуванням системи управління туризмом при Наркомпросвіти. Приймаються перші нормативно-правові акти з питань туризму, зміст яких тісно пов`язаний з історичними й політичними подіями нашої країни. Аналізуючи їх положення, дисертантом робиться висновок, що характерною рисою в регулюванні відносин, пов`язаних із здійсненням туризму, є домінуюча роль держави, що стало здебільшого яскраво проявлятися як в державно-туристичній політиці, так і змісті нормативно-правових актів. Водночас, розвиток "туристичного" законодавства не набув свого логічного завершення - видання Закону про туризм. Констатується, що регулювання правовідносин у сфері туризму здійснювалось в різних правових формах, регулятивний вплив яких є слабким через їх значну розпорошеність, а комплексні правові дослідження проблем туризму взагалі були відсутні.

Наступний період (нормативний, 1950-1980 рр.) розвитку туризму відбувався в умовах жорсткого планування й нормування, характеризувався невідповідністю процесів стрімкого й ефективного його розвитку інституційному та правовому оформленню, створюються наукові основи вчення про туризм, з`являються перші спроби надати цьому явищу теоретичне обгрунтування, з`ясувати роль і значення туризму в житті суспільства. В той же час, автором зазначається, що за весь період існування Радянської держави, Закон про туризм так і не було прийнято. Не відбулося осмислення й виділення туризму в самостійний інститут правового регулювання.

Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової (1980-1991рр.), підсилення приватно-правових основ у регулюванні туризму, призвело до створення туристичних підприємств різних форм власності, формування ринку турпослуг на підставі нових економічних законів, переосмислення засад і принципів правового регулювання в державі всіх суспільних відносин, а також прискорення процесу здійснення законодавчого регламентування туризму. З іншого боку - до серйозної дезорганізації туристичної галузі в державі, втрати всіх налагоджених механізмів управління та організації туристичної діяльності, що потребувало відновлення й створення сучасної системи управління туризмом, формування основ державної політики та правових засад його функціонування.

Завдяки керованості процесів на сучасному етапі (1991-2004 рр.) туризм почав відроджуватися на системній основі. Характерною рисою даного етапу стало, з одного боку, як досить інтенсивна правотворчість з питань туризму, так і широка розгалуженість його норм, а звідси їх колізійність, стихійність, наявність прогалин в правовому регулюванні деяких аспектів туристичних відносин, а в ряді випадків і "вимушеність" туристичного законотворення. Водночас, аналізуючи законодавство України про туризм, автором робиться висновок, що, по-перше, було уточнено місце і роль туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки. По-друге, вперше за багато років в законодавчому порядку було сформовано термінологічно-понятійний апарат у сфері туризму, визначено ключові поняття, на яких будуються туристичні відносини. В дисертації також відзначається, що з прийняттям у 1995 році Закону України "Про туризм", було закладено правову основу для подальшого розвитку законодавства в сфері туризму. Він відіграв важливе значення для формування концепції законодавства про туризм, а в прогностичному плані - окреслення структури туристичних норм та науково-практичну необхідність виділення їх в окрему підгалузь права.

В роботі акцентується увага на конституційному розвитку туристичних відносин в Україні, аналізуються положення конституційних актів більшості країн Європи, держав-членів СНД та Балтії, в яких закріплені права і свободи людини й громадянина, пов`язані із здійсненням туризму, досвід існування яких є корисним для нашої держави. Щодо конституційного розвитку відносин з питань туризму, то слід виокремити Конституцію України 1996 року, яка піднесла й визнала пріоритет прав і свобод людини, забезпечення й реалізація більшості яких стає можливим через всебічний розвиток туризму в державі.

Розглянуто місце й роль законодавства про туризм в системі джерел конституційного права. Вивчаючи це питання, досліджено проблеми галузевої приналежності правових норм, що регулюють відносини в сфері туризму в цілому, та відповідні напрацювання як вітчизняної, так і зарубіжної наукової думки.

Враховуючи наукові підходи до визначення місця й ролі законодавства про туризм в системі джерел конституційного права (П. Москатов і А. Б.Бідненко), автор обґрунтовує, що законодавство з питань туризму є комплексною галуззю законодавства. Також дослідником робиться висновок, що провідна роль у законодавстві про туризм належить Конституції України, норми якої регламентують найважливіші відносини у сфері туризму. Зокрема, визначають засади розвитку в Україні соціально орієнтованого туризму, державної політики у цій сфері, закріплюють права і свободи людини й громадянина, гарантії їх реалізації та захисту під час здійснення туризму.

Акцентуючи увагу на домінуванні конституційно-правових норм в регулюванні відносин у сфері туризму, автор досліджує природу правовідносин, що виникають та складаються у суспільстві в процесі здійснення туризму. Адже, якими б не були розпорошеними відносини в сфері туризму, передумовою їх виникнення є реалізація людиною-туристом конституційних прав на свободу пересування, права вільно залишати територію України і повернутися до неї, на відпочинок та інших суміжних прав під час здійснення туристичних подорожей.

У цьому зв`язку, автором надається визначення конституційних правовідносин у сфері туризму як відносин, що виникають під час реалізації туристом гарантованих конституційних прав на свободу пересування, відпочинок та інших суміжних прав і свобод людини й громадянина, та здійснення туристичної діяльності підприємствами для задоволення різноманітних потреб туристів (рекреаційних, культурних тощо).

Суб`єктами конституційних правовідносин у сфері туризму є їх учасники - фізичні та юридичні особи, які наділені правами та обов`язками у сфері туризму, передбаченими відповідними правовими нормами. Ними виступають громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, органи державної влади, держава в цілому, громадські організації, суб`єкти туристичного підприємництва тощо. Об`єктами конституційних правовідносин у сфері туризму є певні дії, матеріальні, духовні, особисті немайнові, соціальні або інші блага, які безпосередньо задовольняють інтереси й потреби суб`єктів даних відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини та здійснюють свої суб`єктивні права й обов`язки.

Другий розділ - "Система законодавства України про туризм" складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджуються нормативно-правові акти, що регламентують відносини в сфері туризму та становлять систему законодавства про туризм.

Сформульовано авторське визначення системи законодавства України про туризм як системи джерел, що складають Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти. Цю систему формують й окремі норми актів адміністративного, цивільного, господарського, міжнародного та інших галузей права, що регулюють відносини в сфері туризму.

Дисертантом констатується, що сьогодні створена певна нормативно-правова база, яка передбачає впорядкування складного й багатогранного явища туризм: Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України "Про туризм", "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", "Про правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства", "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про страхування", з питань оподаткування, інше поточне законодавство України, а також міжнародно-правові акти в сфері туризму.

У цьому зв`язку автором зроблено спробу відпрацювати та науково обґрунтувати концепцію законодавства України про туризм, що й знайшло своє відображення в дисертаційному дослідженні. Дисертантом виділено певну систему законодавства України про туризм і запропоновано його класифікацію. За юридичною силою нормативно-правових актів законодавство, що регулює туризм, представляє собою вертикальну ієрархічну систему, структура якої обумовлена структурою органів законодавчої та виконавчої влади, що мають нормотворчі повноваження з регулювання питань у сфері туризму. На підставі трирівневого підходу, що застосовується наукою, дисертантом виділено три рівні конституційно-правового регулювання туризму в залежності від юридичної сили нормативно-правових актів: конституційні, законодавчі та підзаконні.

Крім того, за предметом регулювання нормативно-правові акти України в сфері туризму поділяються на загальні й спеціальні. Загальні характеризуються тим, що предмет їх регулювання досить широкий та охоплює як туристичні, так і інші суспільні відносини. Спеціальні - акти, які цілком присвячені питанням туризму.

За характером правового регулювання - на матеріальні та процесуальні. Нормативно-правові акти України в сфері туризму матеріального характеру - акти, що містять матеріальні норми права: встановлюють права й обов`язки, а також відповідальність учасників відповідних відносин. Джерела системи законодавства України про туризм процесуального характеру регулюють процесуальні відносини в сфері туризму: надання дозволів на право здійснення туристичного супроводу, ліцензування діяльності в сфері туризму, сертифікацію турпослуг, порядок в`їзду та виїзду громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства з метою туризму, захист прав і свобод людини та громадянина в сфері туризму тощо.
За своїм характером нормативно-правові акти також умовно можна поділити на кодифіковані та некодифіковані.

Поряд з цим, на думку автора, нормативно-правові акти з питань туризму поділяються на чотири групи: Конституція України, законодавство України про туризм загальної дії, спеціальне законодавство України про туризм. В окрему (четверту) групу виділено міжнародно-правові акти в сфері туризму. До першої групи належить Конституція України, що є основою законодавства про туризм, норми якої регламентують найважливіші відносини в сфері туризму. Другу групу становить законодавство, яке регулює як туристичні, так і інші суспільні відносини, тобто так зване законодавство загальної дії, та створює умови для реалізації людиною і громадянином права на свободу пересування, відпочинок та інших суміжних прав і свобод у туристичних подорожах. До третьої групи віднесено спеціальне законодавство України про туризм, що охоплює Закон України "Про туризм", постанови Верховної Ради України з питань туризму, Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України щодо туризму, відомчі акти державних компетентних органів з питань туризму. За роки існування туризму міжнародним співтовариством були напрацьовані принципи й норми, що регулюють питання у сфері туризму. Це й зумовило дисертанта виділити норми міжнародного права в окрему групу - четверту, яка включає в себе: міжнародні договори (двосторонні) України в сфері туризму; міжнародні конвенції, що регламентують порядок надання турпослуг, здійснення туристичних формальностей; рішення міжнародних недержавних організацій з питань туризму тощо.

За результатами аналізу нормативно-правових актів, що регламентують відносини в сфері туризму та становлять систему законодавства України про туризм, автором робиться висновок про їх низький стимулюючий потенціал. Дисертант доводить, що ефективне законодавче регулювання відносин в окресленій сфері, можливе лише тоді, коли у ньому визначальною формою стане законодавчий кодифікований акт. Він, ґрунтуючись на основоположному принципі невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, повинен відповідати нагальним потребам практики, відтворити зміни, що відбуваються у політичній та соціально-економічній сферах держави, а також у державно-туристичній політиці й суспільстві в цілому. Логічним є висновок автора щодо доцільності систематизації законодавства про туризм шляхом кодифікації: створення туристичного кодексу.

Здійснюючи аналіз місця й ролі права на туризм, свободу туристичних подорожей як складового елементу права на свободу пересування, права вільно залишати територію України й повертатися до неї, автором зроблено висновок, що дане право в цілому має відносно самостійний характер як вид соціальних прав. Одним з основних класифікуючих критеріїв права на туризм як соціального права є мотиваційна ознака, тобто мета, яку переслідує людина, здійснюючи подорожування (відпочинок, оздоровлення, пізнання тощо). Туризм як різновид рекреації є пріоритетним засобом організації й проведення відпусток, відпочинку, ефективна форма зміцнення здоров`я, відтворення трудових, фізичних і моральних сил людини. Це ті складові умови забезпечення життєдіяльності людини, що притаманні саме соціальній сфері діяльності держави. Але водночас, обґрунтовує автор, праву на туризм притаманні й риси природних прав (пов`язане з особистою свободою людини, вільним вибором напрямків, форм і видів свого подорожування), культурних (в контексті сприяння розвиткові людської особистості, підвищення культурного рівня людини й суспільства в цілому), екологічних (базується значною мірою на природно-кліматичних ресурсах, залежить від екологічного стану в місці чи країні перебування тощо) і політичних (пов`язане з перетином державного кордону).

При характеристиці договірних відносин в галузі туризму дисертантом з`ясовано невідповідність предмету договору на туристичне обслуговування змісту діяльності в сфері туризму, а також тлумаченню поняття "турпродукт" (тур), яке не враховує специфіку реалізації його туристу. Адже туристу реалізується безпосередньо не сама послуга (тур), робиться висновок автором, а лише право на неї, що повинно бути враховано як у визначенні термінології, так і предметі договору. Формулюється авторське поняття "туристичний продукт" як право на тур, що призначене для реалізації туристу.

Аналізується зміст діяльності суб`єктів туристичного підприємництва, насамперед, туроператорів і турагентів, надається їх видова характеристика залежно від функцій, ролі й місця в туристичних правовідносинах. На підставі загальнотеоретичних досліджень та виходячи з положень Закону України "Про туризм", специфіки провадження ними туристичної діяльності, вперше здійснено класифікацію туроператорів і турагентів за наступними критеріями: характером наданих послуг у сфері туризму; в залежності від видів туризму, якими займаються суб`єкти туристичної діяльності в Україні; змістом діяльності; за своїм функціональним призначенням на ринку турпослуг. Запропоновано авторські дефініції туроператора та турагента.

У цьому зв'язку дисертантом робиться висновок, що туроператор і турагент є основними традиційними різновидами туристичних підприємств, статус яких визначається договором (агентським, комісії чи доручення) або встановлюється залежно від виконуваних ними функцій на ринку турпослуг стосовно споживачів, а не видами туристичної діяльності, що потребує законодавчого врегулювання.

Розглядаючи дискусійне питання щодо виключності туристичної діяльності, автором доводиться неприйнятність і суперечливість законодавчого обмеження прав суб`єктів господарювання на підприємницьку діяльність в туризмі, а також неприпустимість з огляду на норми національного законодавства дискримінації окремих суб`єктів або видів діяльності (туристичної) по відношенню до інших. У цьому зв`язку автором акцентується увага на необхідності вдосконалення законодавства з питань правового статусу суб`єктів туристичного підприємництва.

На основі проведеного аналізу в дисертаційній роботі дослідником сформульовані предметні пропозиції до окремих законодавчих актів України, в тому числі до статті 45 Конституції України та базового Закону України "Про туризм".

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні й практичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики конституційно-правових основ туризму в Україні. Зокрема, слід відзначити такі:

1. Здійснено авторську дефініцію туризму як тимчасового подорожування людини за межі місця проживання з метою пізнання, відпочинку, оздоровлення або з іншою метою, яка не передбачає зайняття оплачуваною діяльністю в місці чи країні тимчасового перебування, шляхом вільного обрання форм і напрямків пересування.
2. Надано визначення конституційно-правових основ туризму в Україні як системи конституційно-правових норм, що утворюють самостійний субінститут конституційного права "туристичне право".
3. Визначено поняття право на туризм як можливості людини вільно подорожувати з метою пізнання, відпочинку, оздоровлення тощо. Сутністю права на туризм є можливість вільного подорожування й перебування людини (відпочинку, оздоровлення тощо) в місцях туристичного призначення. Змістом цього права є поновлення і відтворення фізичних, моральних і духовних сил людини, а також задоволення її соціальних, культурних та інших благ і інтересів під час подорожування. Формою права на туризм є прояв особистої свободи людини, її право на певний спосіб використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля шляхом обрання видів і напрямків подорожування.
4. Запропоновано авторські поняття "туристична діяльність", "туристичний продукт", "суб`єкт туристичної діяльності", "туроператор" і "турагент", які використовуються в законодавстві України про туризм.
5. Обґрунтовано концепцію законодавства України про туризм, виділено певну систему законодавства, що регламентує відносини в сфері туризму та запропоновано його класифікацію: Конституція України, законодавство України про туризм загальної дії, спеціальне законодавство України про туризм. В окрему (четверту) групу віднесено міжнародно-правові акти в сфері туризму.
6. Сформульовано авторське бачення системи законодавства України про туризм як системи джерел, що складають Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти. Цю систему формують й окремі норми актів адміністративного, цивільного, господарського, міжнародного та інших галузей права, що регулюють відносини в сфері туризму.
7. Запропоновано авторську класифікацію основних суб`єктів туристичної діяльності (зокрема, туроператорів і турагентів) з урахуванням положень Закону України "Про туризм" та специфіки провадження ними туристичної діяльності за наступними критеріями: характером наданих послуг у сфері туризму; в залежності від видів туризму, якими займаються суб`єкти туристичної діяльності в Україні; змістом діяльності; за своїм функціональним призначенням на ринку турпослуг.
8. Сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань правового статусу суб`єктів туристичного підприємництва:

по-перше, звернуто увагу на неприпустимість законодавчого визнання туристичної діяльності виключним видом підприємництва, оскільки дана норма обмежує конституційне право кожного на підприємницьку діяльність, гарантоване ст.42 Конституції України;
по-друге, необхідність дотримання міжнародних зобов`язань України щодо недискримінаційного відношення до вітчизняних і зарубіжних підприємств, створення рівних можливостей провадження туристичної діяльності в Україні та недопущення обмеження діяльності зарубіжних туристичних компаній на українському ринку турпослуг;
по-третє, враховуючи специфіку провадження туристичної діяльності суб`єктами господарювання та міжнародну практику, обґрунтовано, що туроператор і турагент є лише основними традиційними різновидами туристичних підприємств, статус яких визначається договором (агентським, комісії чи доручення) або встановлюється залежно від виконуваних ними функцій на ринку турпослуг стосовно споживачів, а не видами туристичної діяльності як передбачено в Законі України "Про туризм", що потребує свого законодавчого врегулювання.

На підставі проведеного дисертаційного дослідження проблем конституційно-правових основ туризму в Україні автором констатується, що на базі науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій, необхідно суттєво переосмислити роль і значення туризму в суспільстві й державі, а також здійснити систематизацію законодавства про туризм шляхом його кодифікації.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора:

1. Формування та розвиток туристичного законодавства в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 16. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. - С. 115-120.
2. Правове регулювання туристичної галузі в Україні: його стан та необхідність вдосконалення // Вісник ДІТБ: щорічний науковий журнал. Випуск 6. - Донецьк: Донецький інститут туристичного бізнесу, 2002. - С. 57-61.
3. Право Європейського Союзу і національне туристичне законодавство // Український часопис міжнародного права: науково-практичний журнал. - К. - 2002. - № 4. - С. 33-44.
4. Про проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про туризм" // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. - С. 181-188.
5. Право людини на свободу пересування як суб`єктивне право на туризм // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 12. - С. 102-111.
6. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр.енцикл., 2004. - Т.6. - С. 662-664 (у співавторстві з Вихристенком Б.І.).
7. Місце туристичного законодавства в правовій системі України // Туристичний феномен: економічні, соціальні, екологічні та культурно-історичні передумови і наслідки: Матеріали ІУ-ої міжнародної науково-практичної конференції 14-16 травня 2002 р. - Святогорськ, 2002. - С. 80-83.
8. Проблеми кодифікації туристичного законодавства України на сучасному етапі // Другі осінні юридичні читання: Матеріали наукової конференції молодих вчених 14-16 листопада 2003 р. - Хмельницький, - 2003. - С. 56-58.


Опанасюк Н.А. Конституційно-правові основи туризму в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005.

В дисертації досліджуються конституційно-правові основи туризму в Україні як гарантії реалізації людиною прав і свобод під час здійснення туристичних подорожей (право на свободу пересування, відпочинок, охорону здоров`я, безпечне для життя і здоров`я довкілля, задоволення духовних потреб, участі у культурному житті, а також право на доступ до культурних цінностей тощо), теоретичні й практичні проблеми його становлення й розвитку. Розкрито поняття туризму, надана його дефінітивна характеристика за формою, суттю та змістом. Сформульовано право на туризм за суттю, змістом і формою, а також з`ясовано його юридичну природу. У дисертації визначені та проаналізовані основні елементи конституційно-правових основ туризму в Україні, виокремлено систему законодавства України про туризм і здійснено аналіз його норм на предмет відповідності Конституції України, чинному законодавству, новітнім світовим тенденціям законотворчості в сфері туризму та практики застосування. Внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про туризм та механізму його реалізації.

Ключові слова: туризм, право на туризм, конституційно-правові основи туризму в Україні, система законодавства України про туризм, туристична діяльність, туристична послуга, суб`єкт туристичної діяльності, туроператор, турагент.

Опанасюк Н.А. Конституционно-правовые основы туризма в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. - конституционное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.

В диссертации исследуются конституционно-правовые основы туризма в Украине как гарантии реализации человеком прав и свобод во время осуществления туристских путешествий (право на свободу передвижения, отдых, охрану здоровья, безопасную для жизни и здоровья окружающую среду, удовлетворение духовных потребностей, а также право на доступ к культурным ценностям и др.), теоретические и практические проблемы ее становления и развития. Раскрыто понятие туризма, дана его дефинитивная характеристика по сути, содержанию и форме. В диссертации определены и проанализированы основные элементы конституционно-правовых основ туризма в Украине, выделена система законодательства Украины о туризме и проведен анализ его норм на предмет соответствия Конституции Украины, действующему законодательству, новейшим мировым тенденциям законотворчества в области туризма и практики применения. Внесены предложения об усовершенствовании законодательства Украины о туризме.

Осмысливая многогранность и многоаспектность явления туризм, анализируя его в комплексе, диссертант делает вывод о том, что туризм подлежит рассмотрению в нескольких аспектах. Автор определяет туризм как временное путешествие человека за пределы места проживания с целью познания, отдыха, оздоровления или иной целью, без занятия оплачиваемой деятельностью в месте или стране временного пребывания, путем свободного выбора форм и направлений передвижения. Формулируется право на туризм по сути, содержанию и форме как возможность человека свободно путешествовать с целью познания, отдыха, оздоровления и ин.

Исследуется система законодательства Украины о туризме. Формулируется дефиниция системы законодательства как системы источников, в которую входят Конституция Украины, законы Украины, указы Президента Украины, постановления Кабинета Министров Украины и другие нормативно-правовые акты. Эту систему формируют также и нормы актов административного, гражданского, хозяйственного, международного и других отраслей права, которые регулируют отношения в сфере туризма.

Обосновано утверждение о том, что действующее законодательство Украины требует усовершенствования через кодификацию - создание туристического кодекса. Это позволит обобщить существующий массив по вопросам туризма, объединить разрозненные нормы действующего законодательства о туризме, гармонизировать и развивать нормы и принципы, содержащиеся в международно-правовых документах, существенно сузить необходимость ведомственного регулирования туристической деятельности, что сделает его максимально прогнозированным, прозрачным, действенным и стабильным. А значит - невозможным многочисленные нарушения конституционных прав участников туристических правоотношений.

Автором внесены конкретные предложения и рекомендации по усовершенствованию законодательства Украины о туризме.

Ключевые слова: туризм, право на туризм, конституционно-правовые основы туризма в Украине, система законодательства Украины о туризме, туристическая деятельность, туристический продукт, субъект туристической деятельности, туроператор, турагент.

Nataliya A. Opanasyuk. Constitutional - legal basis of tourism activity in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on speciality 12.00.02 - Constitutional Law. - V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences. - Kyiv, 2005.

The dissertation researches constitutional-legal basis of tourism activity in Ukraine as a guaranty for realization by individual its rights and freedoms during tourism travels (right for freedom, movement, recreation, health protection, safe environment for life and health, satisfaction of spirit demands, participation in cultural life, as well as the right for access to the cultural values, business activities, etc.), theoretical and practical aspects of tourism growth and development. The definition of tourism and the right for tourism activity in all its forms, contents and legal nature is researched. The main elements of constitutional-legal basis of tourism activity in Ukraine are defined and analyzed in this dissertation. The Ukrainian system and rules of tourism legislation are specified and researched in respect of its correspondence to the Constitution of Ukraine, current legislation, new world tendencies in tourism legislation and practice of its implementation. Taking into consideration the constitutional norms, the proposals for improvement of Ukrainian tourism legislation and mechanism of its implementation are made.

Key definitions: tourism, right for tourism, constitutional-legal basis of tourism in Ukraine, system of Ukrainian Legislation of tourism, tourism activity, tourism services, subject of tourism activity, tour operator, tour agent.








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.