Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Андрієць О.С.
Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції
"Актуальні проблеми, сучасний стан та перспективи розвитку
індустрії туризму в Україні та Польщі". - Житомир, 2012. - С.173-176.

Цільове використання пам’яток історико-культурної спадщини Житомирщини як передумова розвитку туризму в регіоні

Бердичів У статті аналізується значення культурно-історичних пам’яток для розвитку туризму. Акцент зроблено на проблемі збереження пам’яток, їх цільового використання в Україні та зокрема, в Житомирській області. Детально проаналізовано пам’ятки культурно-історичного значення в Житомирській області, які потребують негайного відновлення, збереження та фінансування.

Ключові слова: культурно-історичні ресурси, культурологічний туризм, цільове використання.

Пізнавальний або культурний туризм завжди був важливим сегментом подорожей. Основним мотивом даного виду туризму є ознайомлення з історико-культурними цінностями та унікальними природними об’єктами.

Культурний туризм є вагомою складовою наповнення бюджетів як місцевих співтовариств і його членів, так і держав. Проте в більшості областях України цей напрям знаходиться ще в стадії формування. Історико-культурні пам’ятки продовжують залишатися ізольованими від загального туристичного простору. Причин тому чимало, але матеріальна - не головна. Недостатня взаємоінформованість між історико-культурною і туристичною сферою, відсутність навичок в співпраці - ті напрями роботи, які лишаються до кінця не вирішеними. Проте, з самого початку, мова повинна йти про те, що саме може запропонувати туристам як об’єкт для огляду наша держава і з’ясувати, чому більшість історичних пам’яток стали непридатними для використання у сфері культурного туризму з причини нецільового використання [8].

Житомирська область багата на культурно-історичний спадок. Проте сучасні туристи, на жаль, з ним майже не знайомі. Причиною цього є нецільове використання ряду пам’яток та недостатнє їх фінансування. Нагальною є потреба детального вивчення, з’ясування перспектив використання даних об’єктів в сфері туризму. З вищесказаного випливає актуальність дослідження.

Дослідженням даної проблематики займались ряд вчених: В.А. Квартальньов, І.В. Смаль - розглядали значення культурологічного туризму для розвитку галузі та збереження цінностей; Г.П. Мокрицький, М.Ю. Костриця, Г.Л. Махорін та ін. Але, на нашу думку, з погляду цільового використання досліджуваних об’єктів задля потреб розвитку туризму дане питання розкрите не повністю.

Мета даної статті - з’ясувати сфери використання досліджуваних культурно-історичних пам’яток Житомирщини на даний момент, а також проаналізувати значення цих об’єктів для розвитку туризму в регіоні.

Значення полягає у можливості використання результатів даної науково-дослідницької роботи у подальших наукових дослідженнях Житомирщини, а також у практичному застосуванні викладених пропозицій щодо використання перспективних пам’яток історико-культурного призначення безпосередньо у сфері туризму.

На Генеральній конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, яка відбулася в Парижі у 1972 році була прийнята Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.

Статтею 4 Конвенції визначено, що кожна держава, яка приєдналася до неї, визнає, що приймає на себе зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, яка перебуває на її території.

Норми цієї Конвенції знайшли своє відображення і в статті 54 Конституції України, згідно з якою культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність [7].

Згідно з Законом України «Про охорону культурної спадщини» та відповідно до статей №17,18,24: «Пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності…Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов’язані утримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно проводити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору» [11].

І все ж таки, проблема охорони пам’яток й досі залишалася поза увагою держави. В умовах інтенсивного промислового розвитку, будівництва в містах, процес знищення пам’яток набув масового характеру. А ще менш бережливим було ставлення до цих пам’яток місцевої адміністрації та приватних власників. Тому нині не існує багатьох давніх соборів, зруйновані або спотворені переробками безліч костелів, віддані забуттю палаци, вирубані парки, вигладжуються поступово усі ознаки колишньої величі багатьох садиб, в палацах влаштовані казарми, мури фортець заросли кущами, розібрані до основи на матеріал для будівництва замки XVI- XVII століть. А всі ці пам’ятки могли б бути туристичними атракціями, особливими, унікальними об’єктами культурно-історичного значення для пізнавального туризму.

Проблеми нецільового використання історико-культурної спадщини є одними з найболючіших саме в Житомирській області. Так як ще з XVIII ст. тут почалося масове будівництво палацово-паркових ансамблів. Найкращими зразками є палацово-паркові ансамблі в Верхівні (XVIII ст.), Новій Чорториї (XIX ст.) у Житомирській області. Також, значною є частка парків-пам'яток садово-паркового мистецтва - це старовинні парки, створені у ХVІІ-ХІХ століттях. У Житомирській області вони представлені - Івницьким, Новочорторийським, Трощанським парками-пам’ятками. На жаль, усі з вищеперерахованих пам’яток зараз знаходяться у жалюгідному стані.

Доцільно детальніше розглянути ці історичні пам’ятки, представлені на Житомирщині, та вказати, які ж з них потерпають від нецільового використання.

Андрушівка, місто. Районний центр на р. Гуйва, за 55 км на південний схід від Житомира. Траса Р-18 «Житомир-Сквира» (поворот на південний захід на 40-му км у с. Волиця) [4;9].

З кінця XVII століття в Андрушівці було створено парк та збудовано палац, що належав роду Бержинських. У 1873 р. на замовлення нового господаря М. Терещенка палац перебудували у стилі неоренесансу. Тоді ж було значно розширено парк. З тих часів ще й нині збереглися вікові дерева, зокрема два коркових дуба та кедр. Збереглися вони мабуть тому, що в молодому віці ніхто із місцевих мешканців не впізнавав в дубах екзотичного сировинного ресурсу.

Дерева взято під охорону, але реклама очевидно була для них зайвою. Так як кора дерев все частіше виступає у ролі сувеніру для туристів.

В 20-х роках минулого століття у палаці розмістили загальноосвітню школу, яка займає приміщення і зараз. Для освітніх потреб приміщення модернізували, перебудувавши розкішні кімнати у шкільні класи.

Нині від терещенківських інтер’єрів в Андрушівському палаці залишилось небагато: фрагменти ліпнини та витерті тисячами учнів мармурові сходи. Але саме завдяки цій школі пам’ятка архітектури збереглася до нашого часу.

Бердичів, місто. Районний центр на р. Гнилоп’ять, за 40 км на південь від Житомира. Міжнародна автомагістраль Є583, М21 «Житомир - Кам’янець-Подільський»[4;73].

Бердичів - місто, що іменується «Волинським Єрусалимом». Євреї тут жили, як у своїй країні . Такої кількості євреїв у співвідношенні із неєвреями не було в жодному місті світу, за межами Ізраїлю. У післявоєнні роки XX століття кількість їх у Бердичеві значно знизилась, але це місто й досі лишається особливим для представників цього народу. Так як тут похований один із найвидатніших хасидських цадиків, "адвокат єврейського народу", Леві Іцхак Бердичівський.

Бердичів близький і народу Франції, адже тут, на головній вулиці міста, височіє костел Святої Варвари, де у 1850 р. вінчалися французький письменник Оноре де Бальзак і Евеліна ГанськаІ зараз Бердичів - культове місце для туристів-бальзакофілів.

А на Соборній площі височіє монастир-фортеця , яка є найближчою до Києва серед усіх фортець України. А ще це один із еталонів католицького монастиря і чи не найбільша святиня римо-католиків України.

Костел монастиря найстаріший на Наддніпрянщині, зведений у стилі бароко, з великою центральною банею та двома побічними високими вежами. Особливо багато було прикрашено позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками "al fresco" костел зсередини, де барочну основу гармонійно поєднали із стилем "рокайль".

В 1925 р. на базі колекцій колишнього монастиря засновано історичний музей. Нині костел реставровано.

Таким чином, Бердичів має три основні історико-культурологічні об’єкти, орієнтовані на різний контингент туристів. Численні єврейські поховання можуть стимулювати ностальгічний туризм; костел Святої Варвари приваблює до себе туристів-бальзакофілів; монастир-фортеця - римо-католиків, також розвивається пізнавальний туризм завдяки музею історії католицизму. Усі ці пам’ятки нині використовуються за призначенням, але туристичні потоки незначні з причини майже повної відсутності інформації про об’єкти та реклами.

Верхівня, село. Знаходиться у Ружинському районі, за 122 км на південь від Житомира й за 14 км на північний схід від районного центру Ружин. Автомобілем треба їхати трасою Р21 «Житомир-Вінниця» до Бердичева (потім поворот ліворуч до Ружина, далі знову ліворуч, до Верхівні) [5; 42].

В українській глибинці зберігся палац, історія якого безпосередньо пов’язана зі знаменитим французьким письменником Оноре де Бальзаком.

Цей палац, побудований 1800 р. в стилі французького ренесансу, належав польському графу Вацлаву Ганському. У 1819 році Ганський одружився з Евеліною Ржевуською. Саме звідси почалося знамените листування Евеліни з паризьким письменником, тривалістю у 15 років.

У 1847 році (після смерті графа) Оноре де Бальзак вперше навідався у Верхівню. Він був у захопленні від маєтку і називав верхівнянський палац «Польським Ермітажем», «маленьким Лувром».

Письменнику відвели кімнати на другому поверсі. Дерев’яними сходинами піднімаємося в його апартаменти, де нині розмістився музей. Посередині вітальні круглий картярський стіл, вкритий зеленим сукном. По лівий бік - стара добротна шафа-сервант, із різьбленими на ній візерунками. А по правий - фортепіано XVIII століття. Раритетні експонати доповнюють сучасні: колекція графічних робіт, презентована музеєм Бальзака у французькому замку Саше; твори письменника, подаровані Паризьким музеєм. У кабінеті із блідо-рожевого штучного мармуру стоїть письмовий стіл, а на ньому - канделябр, при світлі якого за домислами дослідників, письменник створив свою відому драму «Мачуха». З того часу зберігся камін, біля нього розташовані два м’яких крісла. У листопаді 1847 року письменник писав рідні: «Я маю розкішні апартаменти… кабінет із рожевого штучного мармуру, з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком зі скла, без олов’яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі боки. Можеш собі уявити, що за Лувр ота Верхівня, де є п’ять чи шість таких апартаментів для гостей».

Гостей Ганські приймали в розкішній залі з барельєфами на міфологічні теми Стародавніх Риму та Греції. На балконі грав оркестр із музикантів-кріпаків. Також у маєтку збереглися два старовинних флігелі, в одному з яких мешкав управляючий маєтком, а в іншому була графська кухня. Кажуть від флігеля-кухні до палацу колись вів підземний хід, яким слуги доставляли страви прямо до їдальні.

Зараз у маєтку знаходиться навчальний заклад, про велич палацу нагадує невеликий музей, що має у своєму розпорядженні три кімнати на другому поверсі. Нині у приміщенні розкішної панської їдальні бібліотека коледжу. Про те, що бібліотека колись була панською їдальнею, нагадують колони та розкішна ліпнина. А приміщення, де колись проходили веселі бали - тепер актова зала. Але незважаючи на усі зміни, Верхівнянський маєток виглядає дуже ефектно. Сподіваємось, що маленький Лувр дочекається гідної реставрації і дійсно стане схожим на свого старшого французького колегу.

Важливим подієвим ресурсом являється міжнародне літературно-мистецьке свято «Весна Прометея», яке проводиться щороку 20 травня, в день народження Оноре де Бальзака.

Дениші, село. Знаходиться у Житомирському районі, за 20 км на південний захід від Житомира. Автомобілем треба їхати трасою Н03 «Житомир-Хмельницький» [5; 39].

На околиці Денишів, неподалік від мосту через Тетерів, зберігся черговий слід Терещенків на Житомирщині - руїни садибного палацу. Маєток побудовано наприкінці XIX ст. за проектом архітектора П.І. Голландського.

Про розкіш денишівського маєтку цукрозаводчиків ходить багато легенд та чуток. За однією з них підлога у палаці була викладена золотими монетами, покладеними на ребро. За іншою ж версією підлога виконувала функції верхньої частини величезного акваріуму. Дивишся униз, а під ногами плавають коропи. Про численних шукачів скарбів також ходять чутки. А от про те, щоб тут справді знайшли скарби відомостей немає. Мабуть тому, що легенди ці були створенні за радянських часів з метою компрометування родини Терещенків. Адже сім’я посідала провідні місця у торгівлі хлібом, цукром та худобою, суконному виробництві, лісообробці та інших галузях. Також родина Терещенків уславилася багатьма добродійними справами, підтверджуючи тим самим девіз їхнього дворянського герба - «В стремлении к общественным пользам». Художнє зібрання Терещенків лягло в основу Київського національного музею російського мистецтва та інших музеїв столиці. Тому, очевидним є факт, що свої багатства дана родина не накопичувала (тим більше, не намагалася викладати підлогу маєтку золотими монетами), а використовувала розумно, не забуваючи про добродійність.

Палац Терещенків у Денишах нажаль майже зруйнований. Частіше за все, легенди про визначні місця приваблюють потік туристів, але тут все навпаки - легенди про скарби, що знаходяться у палаці сприяли його руйнуванню: навряд чи шукачі скарбів думали про важливість збереження культурно-історичної пам’ятки для майбутніх поколінь.

А ще століття тому особняк служив свого роду літньою резиденцією для представників однієї з найбагатших родин Європи.

Стара Котельня, село. Знаходиться у Андрушівському районі. За 2 км від повороту на південний захід на 40-му км автотраси Р18 «Житомир - Сквира» та за 13 км на північний захід від м. Андрушівка [4; 34].

У селі Стара Котельня добре проглядається у рельєфі давньослов’янське городище часів Київської Русі, а оборонні вали час від часу піднімаються над дорогою у різних частинах села. Над одним із схилів городища виростає барокова споруда костелу Антонія Падуанського, збудованого наприкінці XVIII століття.

Хоча костел напівзруйнований, чомусь у нас не вистачає сміливості сказати, що він у жалюгідному стані. Відчуття деякого запустіння, яке виникає при огляді храму, надає йому невловимого шарму та таємничості.

Не дивлячись на понівечений стан костелу, за деякими ознаками можна зробити висновок, - костел діючий. Наприклад, за заскленими вікнами. Нічого більше не вказує на те, що споруда нині використовується.

Турчинівка, село. Знаходиться у Чуднівському районі, за 51 км на південний захід від Житомира. Рух трасою Е583/М21 приблизно 16 км, далі на захід 35 км.

Один із численних маєтків знаменитої династії Терещенків власників цукрових заводів, знаходиться у селі Турчинівка. Тут зберігся невеликий двоповерховий палац, побудований у 1899-1900 роках у стилі модерн з елементами французького ренесансу. Будівля прямокутна в плані, зведена з цегли. З боків її прикрашають дві вежі з вкритими черепицею фігурними дахами.

Останньою власницею цього будинку була Наталія Федорівна Уварова. Після Жовтневої революції 1917 року, втративши чоловіка, графа Сергія Уварова, вона переселилась до Турчинівки. Жила без прислуги. Тихо, скромно. У 1918 році за нею прийшли - заарештовувати. Подзвонили. Двері відчинила вона сама. Одягнена була в просте плаття, і її прийняли за прислугу. Зажадали покликати господиню. Наталя попросила почекати біля дверей, а сама вийшла через чорний хід, коло якого був прив'язаний запряжений кінь, скочила в сідло - і більше її в Турчинівці ніхто не бачив. Про подальшу долю Наталії Федорівни історики дізнались від Мішеля Терещенко. Наталії вдалося зустрітися з чоловіком і виїхати за кордон. Вона прожила довге життя і померла у Парижі у віці 97 років.

Нині у приміщенні палацу діє професійно-технічне училище, завдяки чому будівля та навколишній парк перебувають у відносно гарному стані.

Червоне, містечко. Знаходиться в Андрушівському районі. На 12-му км автодороги Т0609 «Андрушівка - Бердичів» [4; 36].

Містечко Червоне розташоване на південний захід від Андрушівки. Походження назви пов'язане із легендою про битву із татарами: після бою поле битви освітив місяць і воно стало червоним. Але, вірогідніше за все, назва пов’язана з тим, що у містечку здавна проводилися великі ярмарки та базари, на яких основним предметом торгівлі були т. зв. «красные товары» (дорогоцінні) .

Маєток Терещенків разом із садибою-палацем, побудованим у другій половині XIX століття, порівнюють із Воронцовським палацом в Алупці. Величезний палац, споруджений у стилі неоготики з елементами неоренесансу, прикрашають дві вежі - восьмигранна і чотиригранна. Збереглися яскраві готичні елементи - стрілчасті вікна; контрфорси; кренеляж, що вінчає вежі; різьблення по каменю. Хоча здалеку може скластись враження, ніби господарі втомилися боротися із привидами і віддали врешті решт замок у їх розпорядження.

Вагомим є порівняння палацу у с. Червоне з Воронцовським замком, схожість проявляється в архітектурі. У плані ж занедбаності важко знайти аналог маєтку Терещенків. Нині частину приміщень палацу займає жіночий монастир, решта потребує термінової реставрації.

Прикладом вдалого використання культурно-історичних та природних ресурсів на Житомирщині може слугувати нещодавно створений музей «Замок Радомисль».

«Замок Радомисль» - перлина середньовічного королівського шляху «Віа Регія», що з’єднував території восьми сучасних європейських країн - Іспанії, Франції, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Литви, Білорусі та України.

Ландшафтний парк «Замку Радомисль» за своїми природними характеристиками є одним із найдивовижніших місць в Україні. Він знаходиться між двома природними водоспадами, які насичують повітря оздоровлюючими аеронами, а хвойні ліси навколо - ефірними маслами. Тому повітря тут має лікувальні властивості.

У 2007 році рештки млина на р. Мика (притока Тетерева) викупило подружжя відомих українських меценатів Шерємєтьєвих-Богомолець. З тих пір не зупинялись роботи по створенню етнопарку «Радомисльська Папірня»: було вивезено 60 КАМАЗів сміття, відреставровано стіни будівлі колишнього млина, замінено дах і вікна, добудовано вежу, укріплено береги Мики, насаджено парк, встановлено скульптури і т.п.

Ось так і з’явився у Радомишлі свій замок, який внесли до списку атракцій для гостей Євро-2012.

Беручи до уваги зміст Конституції та Закону України «Про збереження культурно-історичної спадщини», варто наголосити, що збереження пам’яток відбувається лише на юридичному етапі, і нашій державі необхідно налагодити механізми виконання нормативних документів.

Частка земель історико-культурного призначення у структурі земельного фонду становить лише 0,08% загальної площі України. А на самих землях об’єктів історико-культурної спадщини нараховують більше 140 тис. пам’яток історії, археології, архітектури, етнографії. Зокрема, загальна кількість пам’яток історії становить 51364 одиниці, археології - 57206. Станом на 01.01.2008 р. в Україні зареєстровано 727 власників землі та землекористувачів, представлених організаціями, підприємствами та установами історико-культурного призначення, в користуванні яких перебувало 6,8 тис. га, з яких 94% - це безпосередньо землі історико-культурного призначення.

Таким чином, враховуючи те, що згідно з офіційною статистикою, туризм займає другу позицію в загальній структурі цілей в’їзду іноземних громадян на територію України після приватної, відбудова та збереження культурно-історичних пам’яток повністю буде виправдана і принесе прибуток державі та місцевим органам самоуправління від українських та іноземних туристів.

І, незважаючи на думку, що різноманітні коледжі, розміщенні у приміщеннях замків та фортець, зберігають будівлі у більш-менш гарному стані, варто наголосити, що ця думка є помилковою та недалекоглядною. Так як, пристосовуючи розкішні хороми під їдальні та навчальні кімнати втрачається надзвичайно велика кількість цінних барельєфів, фресок, мозаїк, елементів інтер’єру та декору, що згодом буде важко, або і неможливо відновити.

Отже, державна політика у сфері туризму має бути спрямована не просто на відновлення пам’яток культурно-історичного значення, а на їх тривале збереження засобами туризму на комерційній основі, а також на використання задля потреб туризму. Проблема збереження пам’яток актуальна нині не лише на Житомирщині, а й на території усієї України!

Список використаних джерел

1. Закон України «Про охорону культурної спадщини». Із змінами, внесеними згідно з Кодексом N 2755-VI (2755-17) від 02.12.2010.
2. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. №324/95-ВР.
3. Закон України „Про внесення змін до закону України „Про туризм” від 18.11.2003 р. №1282-IV.
4. Мокрицький Г.П. Цікава Житомирщина / Ілюстрована туристична енциклопедія - Т. І. - Житомир: Вид-во «Волинь», 2012. - 323 с. - С.8, 34-39, 73, 141.
5. Воронцова Ю.С. Україна. Путівник. 500 куточків, які варто відвідати - Харків: Вид-во «Клуб сімейного дозвілля», 2011 р. - 415с . - С.38-46.
6. Воронцова Ю.С., Бєліков О.М. 70 чудес. Замки, фортеці, палаци України - Харків: Вид-во «Клуб сімейного дозвілля», 2012. - 189 с. - С.11-16
7. Мокрицький Г.П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. - Т.І. - Житомир: Вид-во «Волинь», 2007. - 640 с. - С.351
8. http://ukrainaincognita.com
9. http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/46734?cat_id=38964
10. http://www.culturalstudies.in.ua/knigi_6_2.php
11. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ape/2010_3/APE-2010-03/208-212.pdf
12. http://www.mfa.gov.ua/finland/ua/9529.htm

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat