Барна М.Ю.
Матеріали I Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталий розвиток туризму на засадах
партнерства: освіта, наука, практика»
(м. Львів, 31 жовтня - 1 листопада 2018 р.)
Львів: ЛТЕУ, 2018. 342 с. С.13-16.

Перешкоди та актуальні механізми державного регулювання розвитку туризму в Україні

Україна володіє необхідними та унікальними ресурсами та передумовами для ефективного та масштабного розвитку туристичної сфери та входження в число країн з високим рівнем розвитку туризму (вигідне географічне розташування, сприятливий клімат, різноманітний рельєф, унікальне поєднання природно-рекреаційних ресурсів та культурно-історичної спадщини, санаторно-курортна база, гостинність, проведення масштабних подій (Євро-2012, Євробачення, інші спортивні та культурні заходи), відкритість країни (відносно сприятливий візовий режим для іноземних туристів)).

Українська індустрія туризму після здобуття незалежності поступово нарощує обсяги виробництва та розширює асортимент туристичних продуктів, при цьому, після економічних та політичних криз щораз відновлюється та прогресивно розвивається.

Водночас, незважаючи на здобутки та покращання показників діяльності туристичної галузі, в Україні залишається низка проблем, які унеможливлюють реалізацію туристичного потенціалу регіонів країни повною мірою. Найбільш гострою проблемою сучасного етапу є втрата третини національного туристично-рекреаційного потенціалу в Криму та Донецькій області, які були регіонами-лідерами за величиною території, кількістю місць розміщення та прийому внутрішніх і частково іноземних туристів. Окрім того, внаслідок складної військово-політичної ситуації з 2014 р. різко скоротилася кількість іноземних туристів. Системними проблемами регіонів та країни в цілому залишаються брак фінансування туристичної галузі, недостатність кадрового, організаційно-інституційного та неефективність інформаційно-маркетингового забезпечення. Основними труднощами ефективного використання туристичного потенціалу регіонів є диспропорції розвитку інфраструктури міст, аеропортів, туристичної інфраструктури, брак інвестування, слабкий туристичний брендинг туристичних територій та міст, України в цілому.

Водночас основними проблемами державної політики розвитку туристичної галузі України є:

1. Відсутність повноцінного самостійного органу з розвитку туризму та постійні структурні реорганізації й зміни його відомчої підпорядкованості, що призводять до невиконання міжнародних домовленостей із туристичного співробітництва та налагодження сприятливого візового режиму між Україною та іншими державами, відсутності цілісної послідовної державної політики, неузгодженості і непослідовності при реалізації стратегічних орієнтирів розвитку галузі. Зокрема, питаннями туризму в Україні займається Управління туризму і курортів України у складі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Загалом за останні 15 років інститут державного управління туристичною галуззю реформувався 6 разів. Вертикаль системи державного управління розвитком вітчизняної галузі туризму не вибудувана на регіональному та місцевому рівні. Зокрема, не в кожній обласній державній адміністрації є відповідна структура, яка відповідає за розвиток туризму.
2. Обмежені обсяги фінансування розвитку туристичної галузі, її промоційної та маркетингової підтримки, реалізації програмних та стратегічних документів у сфері туризму, що призвели до невиконання більшості цілей і завдань державної політики регулювання розвитку туристичної галузі держави, зменшення обсягів туристичних потоків та надходжень до державного та місцевих бюджетів. Так, у 2014-2016 рр. з державного бюджету виділялося менше 1 млн. грн., що покривало лише видатки на оплату праці кількох співробітників управління туризму у складі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, водночас на статтю «фінансова підтримка розвитку туризму» кошти не були передбачені.
3. Недостатність та незадовільний рівень системи нормативно-правового й інституціонального забезпечення та державного стратегічного планування розвитку галузі. Зокрема, українське туристичне законодавство вже не відповідає сучасним вимогам. Закон України «Про туризм» не відповідає європейському законодавству, зокрема нормам директиви ЄС в туристичній сфері від 13.06.1990 р. №90/314 ЄС «Про продаж турів із заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг». В Україні так і залишилася не прийнятою Стратегія розвитку туризму на 2016-2020 рр., а також не розроблена Програма розвитку туризму відповідно до Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020» схваленої Указом Президента України №5/2015 р.
4. Слабка та неякісна інформаційно-маркетингова промоція туристичного потенціалу регіонів України. Певні успішні кроки зі створення бренду «Україна» вже зроблено як на загальнодержавному рівні, так і в масштабах окремих територій. Інноваційним компонентом маркетингової діяльності у сфері туризму для України стала розробка логотипу країни та окремих міст. Але цього вкрай недостатньо: у світовому інформаційному просторі не вистачає актуальної і змістовної інформації про туристичні можливості та потенціал регіонів України. Відсутність якісних маркетингових заходів негативно позначилася на іміджі України і призвела до різкого спаду обсягу в’їзного туристичного потоку. Йде мова про відсутність довготривалої комплексної маркетингової стратегії туристичної сфери в Україні та в регіонах; слабку інформаційно-маркетингову складову в межах плану заходів з реалізації Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 року; недостатнє представлення регіонів України на міжнародних туристичних заходах; відсутність міжнародних туристичних представництв України закордоном, які б забезпечували інформаційно-маркетингову промоцію, просування туристичних продуктів та потенціалу регіонів України за кордоном.
5. Диспропорції розвитку та стану інфраструктури, відсутність повноцінного державного фінансування реконструкції аеропортів в регіонах України. Стан інфраструктури наявних в більшості регіонах України аеропортів є критичний. Фактично з 50 постійно діючих станом на 1991 р. аеропортів, які сполучали Україну зі світом, на сьогодні є близько 20 аеропортів, з яких 2/3 потребують реконструкції та суттєвого переоснащення. Згідно з індексом глобальної конкурентоспроможності 2016-2017 рр. Україна посідає 103-тє місце в світі за напрямом авіаційної інфраструктури, перебуваючи поряд із Бутаном і Кабо-Верде [1].

Виходячи з окреслених проблем і негативних аспектів державної політики розвитку туристичної галузі України, а також перешкод поступу галузі, особливо в умовах тимчасової окупації частини території України, необхідно реалізувати низку механізмів та дієвих заходів в їх межах.

По-перше, це інституційно-правовий механізм, спрямований на удосконалення системи правового регламентування туристичної діяльності та створення сприятливого нормативно-правового поля для суб’єктів туристичної галузі. В його межах першочергово необхідно привести норми Закону України «Про туризм» у відповідність до директиви ЄС від 13.06.1990 р. № 90/314 «Про продаж турів із заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг», забезпечити контроль за фінансуванням Програми розвитку туризму.

По-друге, це організаційно-адміністративно механізм, зорієнтований на покращення стратегічного планування та управління розвитком туризму. В рамках цього механізму необхідними є реалізація таких заходів: належне фінансування та реалізація Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», схваленої Указом Президента України та Стратегії розвитку туризму до 2020 р.; розроблення в 2019 р. довгострокової маркетингової стратегії розвитку туристичної галузі з метою активного просування національного та регіональних туристичних продуктів на національному та міжнародному ринках.

По-третє, фіскально-економічний механізм, що передбачає оптимізацію системи оподаткування для підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, надання податкових пільг під конкретні проекти, у тому числі спрямовані на вирішення регіональних соціальних-економічних проблем, інвестування у туристичну галузь (шляхом використання інструментів податкового регулювання, оптимізації оподаткування у рекреаційній діяльності, створення сприятливих фінансово-інвестиційних умов, бюджетного, надання податкових пільг).

Список використаних джерел

1. Шульмейстер В., Новіков К., Пилипчук Я. Аеропорти України. Оцінка стану та пропозиції розвитку / Аналітичний центр «Український інститут майбутнього» (UIF). URL: https://www.slideshare.net/UIFuture/ss-78262445.