Бойко Є.О.
Матеріали IV Міжнар. наук.-практ. конф.
"Якість економічного розвитку: глобальні і локальні
аспекти" (24-25 травня 2012 р.)

Удосконалення державного управління рекреаційного бізнесу

Удосконалення державного управління рекреаційного бізнесу Рекреаційно-туристична індустрія, будучи однією з найбільш масштабних, високодохідних і динамічних, забезпечує 10% обігу виробничо-сервісного ринку світу. На сферу туризму приходиться біля 6% світового валового національного продукту, 7% світових інвестицій, кожне 16-те робоче місце, 11% світових споживчих витрат, 5% всіх податкових надходжень [5]. Крім чистого економічного ефекту, сфера туризму забезпечує відновлення життєвих сил населення, раціональне використання ним вільного часу, розвиває здібності людини адаптуватися в умовах зростаючих темпів життєдіяльності. Саме тому рекреація і туризм як економічно вигідні галузі господарювання мають у перспективі зайняти одне з провідних місць у структурі регіональних господарських комплексів.

Світовий досвід дає кілька типів моделей участі держави в організації й регулюванні розвитку туристичної діяльності регіонів. Для України, що обрала європейський вектор розвитку, слід запровадити модель управління, притаманну таким розвинутим європейським державам, як Франція, Іспанія, Великобританія, Італія. Суть такої моделі полягає в тому, що питання розвитку туристичної діяльності в країні вирішуються на рівні відповідного галузевого підрозділу певного багатогалузевого міністерства. При цьому, підрозділ такого міністерства, що відповідає за розвиток туризму в країні, здійснює свою діяльність у двох напрямах: вирішує або регламентує загальні питання державного регулювання (розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації тощо) та спрямовує й координує маркетингову діяльність (участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном тощо) [1, с. 95].

Одним із шляхів підвищення ефективності використання рекреаційно-туристичного потенціалу курортного регіону є створення міського рекреаційно-туристичного господарства - комплексу підприємств, установ і організацій, що взаємодіють між собою та забезпечують функціонування й розвиток рекреаційно-туристичної інфраструктури, займаються експлуатацією територіально-ресурсного потенціалу для задоволення потреб населення в організації відпочинку, санаторно-курортного лікування та туристичного обслуговування [2].

Створення рекреаційно-туристичного господарства сприятиме:

  • інтеграції підприємств різних галузей, що здійснюють свою діяльність у сфері рекреації та туристичного бізнесу;
  • розвитку відповідного сектора економіки як ефективної складової господарського комплексу курортного міста;
  • удосконаленню системи управління цим сектором.

Реалізація державної політики у сфері туризму передбачає використання відповідних механізмів регуляторного впливу. Вивчення публікацій за даною проблематикою дозволило виявити, що науковці пропонують різні механізми державного регулювання туризму, а саме: організаційні, економічні, організаційно-економічні, нормативно-правові, регламентуючі, контролюючі, коригуючі , соціальні, стимулюючі, інформаційно-аналітичні, адміністративні, соціально-психологічні [4].

Л.І. Давиденко, Н.Й. Коніщева [3] у своїх працях розробили комплекс заходів щодо підвищення ефективності державного регулювання рекреаційного бізнесу на загальнодержавному та регіональному рівнях, а також запропонували наступні шляхи удосконалення механізмів державного регулювання рекреаційного бізнесу:

  • впровадження механізму пільгового кредитування заходів, пов’язаних із розвитком сфери туризму;
  • розробка нових форм співробітництва між органами місцевого самоврядування та суб’єктами підприємництва;
  • створення туристичних інформаційних центрів у формі комунальних підприємств;
  • розробка шляхів взаємодії органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг, шляхом проведення конкурсного відбору переможців;
  • розробка державних і відповідних місцевих програм розвитку туризму;
  • створення місцевих фондів розвитку туризму за допомогою договірних угод на передачу суб’єктами підприємництва, які здійснюють діяльність у сфері туризму, частини прибутку від їх діяльності;
  • впровадження акціонування, господарювання на умовах оренди, сприяння створенню підприємств малого та середнього бізнесу;
  • розробка пропозицій щодо створення координаційних рад з питань розвитку туризму на обласному рівні;
  • розробка концептуальних підходів щодо організації підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки державного регулювання у сфері туризму.

Список використаних джерел

1. Биркович В.І. Удосконалення державного регулювання розвитку туризму на регіональному рівні // Стратегічні пріоритети. №4(5). 2007. С.1-7.
2. Казачковська Г.В. Удосконалення організаційно-економічних механізмів функціонування рекреаційно-туристичного господарства // Держава та регіони. Cерія: Економіка та підприємництво. №4. 2010. С.69-72.
3. Давиденко Л.І., Коніщева Н.Й. Шляхи удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму // Матеріали доповідей ІІІ наук.-практ. конф. "Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою". Бердянськ: АУІТ " АРІУ ", 2007.
4. Мельниченко О.А. Теоретико-методологічні основи державного регулювання туризму. URL: https://tourlib.net/statti_ukr/melnychenko2.htm.
5. Сарапіна О.А. Організаційно-економічний механізм підвищення ефективності функціонування і розвитку туристично-рекреаційних підприємств: дис... канд. екон. наук: 08.06.01. Херсон: Херсонський національний технічний ун-т, 2005. 193 с.