Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
История туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Спортивный туризм и альпинизм
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Ігор Дітчук, Ольга Заставецька
Історія української географії. - 2012. - Вип.26. - C.150-157.

Картографічна енциклопедія Львова: до виходу у світ першого в Україні комплексного атласу міста

Охарактеризовано особливості структури, змісту і оформлення комплексного атласу Львова, який виданий у 2012 році. Показано унікальність твору як першого в Україні комплексного атласу великого міста, що має науково-довідкове призначення. Висвітлено оригінальність карт і новизну наукових ідей, закладених у змісті атласу.

29 травня 2012 р. в актовому залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація картографічного твору “Львів. Комплексний атлас” [12]. Атлас підготовлений на кафедрі економічної і соціальної географії названого університету (відповідальний редактор і головний розробник проекту - завідувач кафедри проф. Олег Шаблій) і виданий київським Державним науково-видавничим підприємством “Картографія” (директор Ростислав Сосса).

Вихід комплексного атласу Львова (далі - “Атлас”) став довгоочікуваною і водночас неординарною подією. Автори й видавці присвятили його 350-літтю Львівського університету, яке відзначалося роком раніше, однак у цій присвяті могла б стояти дата на 5, а то й 10 років менша. Адже підготовка і видання “Атласу”, як зазначила на презентації учений секретар редколегії Олександра Вісьтак, мали досить довгу і часом драматичну історію (див. [14]). Ідея створення атласу міста Львова виникла ще на початку незалежності України, коли вищезгадана кафедра у спів робітництві з ДНВП “Картографія” закінчили публікацію серії шкільно-краєзнавчих атласів західноукраїнських областей. Цю ідею підтримала тодішня мерія Львова, яка частково профінансувала пошукові роботи.

Передбачалося видати “Атлас Львова” архітектурно-планувального типу - подібно до того, що був виконаний картографами з Яґеллонського університету для міста Кракова [16]. Однак через відсутність фінансування у кризових умовах робота над атласом була призупинена. Її відновлення на початку ХХІ ст. відбулося разом зі зміною методології картографічного твору - за формою і змістом він мав стати комплексним науково-довідковим атласом, розрахованим на широке коло користувачів - науковців, спеціалістів, учителів, студентів, усіх зацікавлених осіб.

Атлас з такою структурою та змістом було підготовлено до 2006 р., однак фінансові можливості його видання у ДНВП “Картографія” з’явилися кількома роками пізніше. А тому карти, які базувалися на статистичному матеріалі, довелося оновлювати, частину карт - переробляти повністю. І вся ця, як і попередня, робота була виконана авторами карт безкорисливо (!), а основним спон¬сором “Атласу” стало саме видавництво. То ж даний атлас є результатом не тільки тісної творчої співпраці, але й великої жертовної роботи Львів¬ських авторів і київських видавців.

Зусиллями вчених і картографів створено модерний картографічний твір, який є унікальним як за змістом, так і за картографічним оформленням. “Атлас” містить 195 карт, картосхем і картоїдів (а, враховуючи карти-врізки, що деталізують окремі карти, всього їх в атласі 243), 150 діаграм, графіків і профілів, понад 300 фотографій, рисунків та інших ілюстрацій. 26 одиниць картографічної продукції запозичені укладачами “зі сторони” (давні карти й плани, перспективна графіка колишніх художників, планово-графічні реконструкції, карти й картосхеми видатних істориків і географів), решта належать “перу” авторів-сучасників. Авторський колектив “Атласу” складають понад 70 осіб. Найбільший внесок у розробку карт зробили члени очолюваної проф. О. Шаблієм кафедри, окремі карти створили працівники інших підрозділів географічного факультету ЛНУ ім. І. Франка, Головного управ¬ління статистики у Львівській області, Інституту українознавства ім. І. Крип якевича НАН України, архітектурно-планувальної майстерні Львівського інституту “Містопроект”.

Атлас має стандартний як для такого виду картографічної продукції формат - 23,5x32 см. Карти міста складені в основному в масштабах 1:60000 і 1:75000 (а для окремих частин міста, наприклад, центральних - 1:50000, 1:30000 і більших), на них передана переважно інформація, локалізована в точках чи вдовж ліній; більш уза¬гальнені й усереднені дані закартовані у масштабах 1:100000 і менших.

Про достоїнства, особливості та значення створеного продукту йшлося на презентації у виступах О. Шаблія, Р. Сосси, О. Вісьтак, декана географічного факультету В. Біланюка, начальника обласного управління статистики С. Матковського, головного редактора видавництва І. Руденко, розробника Генерального плану міста Львова В. Дубини (усі вони разом із директором Інституту післядипломної освіти ЛНУ Ю. Заньком і провідним редактором карт ДНВП “Картографія” О. Онищак є членами редколегії “Атласу”), а також ректора університету І. Вакарчука, начальника одного з управлінь Львівської міськради Н. Федорович, директора Інституту регіональних досліджень НАН України В. Кравціва, академіка-геоботаніка М. Голубця, поета Р. Лубківського. Вчені, викладачі, співробітники, студенти університету та запрошені на зібрання гості мали змогу долучитися до творення картографічної історії Львова в день появи “Атласу” в місті (перші декілька десятків його примірників були привезені сюди якраз напередодні презентації). Збагнути унікальність і оригінальність цієї солідної майже двохсотсторінкової картографічної збірки стало можливим після більш глибокого ознайомлення зі структурою, змістом і оформленням “Атласу”.

Обкладинка і оформлення сторінок “Комплексного атласу Львова”
Рис. 1. Обкладинка і оформлення сторінок “Комплексного атласу Львова”

Унікальність “Атласу Львова” полягає в його картографічному першопрохідництві та науковій новизні. Як відомо, атлас є системою карт, картосхем чи планів певної території, пов’язаних єдиною ідеєю, спільним призначенням, наскрізною метою; за призначенням атласи бувають науково-довідковими, науково-проектними, навчальними, краєзнавчими, туристичними, дорожніми та ін.; за структурою і повнотою відображення явищ і процесів - загальними (комплексними) і спеціальними. Щодо предмету нашого розгляду можемо стверджувати:

1) “Атлас Львова” є першим в українській картографічній науці і практиці комплексним атласом міста, який має науково-довідкове призначення і створений на принципах фундаментальності, системності, комплексності, історизму, україноцентризму;
2) “Атлас” містить значну кількість оригінальних карт, які виконані вперше в історії вітчизняного картографування;
3) структура “Атласу”, зміст багатьох карт і цілих розділів відзначаються новизною закладених у них наукових ідей.

На ще одному цікавому моменті, який характеризує новизну процесу створення “Атласу”, наголосила І. Руденко: вперше редакційна служба видавництва й автори атласу постійно працювали в режимі електронного зв’язку.

Великі міста України останнім часом не були обділені картографуванням, у т.ч. атласним. Однак майже всі атласи міст, що видані у тому ж таки видавництві “Картографія” чи в “Інституті передових технологій”, - це вузькоспеціалізовані туристичні або довідкові атласи (останні виходять під гаслами “універсальні”, “детальні”, “до кожного будинку”, “кишенькові”; див. [8; 10]). Вони є, по-суті, збірками під спільною палітуркою окремих листів, на які розрізана одна великомасштабна карта міста (з детальною мережею вулиць, кварталів, будинків, об’єктів транспортної, соціальної та інституціональної інфраструктури), а також інформаційного матеріалу, що є “цікавим і корисним для мешканців і гостей міст”. Багато з них витримали декілька видань, деякі стали “щорічними” атласами з порядковими номерами. Подібне атласне картографування не оминуло і Львів. Найдавнішим з таких атласів міста Лева є атлас туриста, виданий у 1989 р. [13], а протягом перших десяти років ХХІ ст. маємо щонайменше п’ять довідкових атласів (з позначенням номерів будинків), у т.ч. кишенькового формату, виданих у ДНВП “Картографія”.

Найбільш широким за змістом зі всіх нині існуючих атласів міст України є, мабуть, “Екологічний атлас Києва”, що виданий у 2006 р. у київському ТОВ “Агентство Інтермедія”, в якому зібрано 22 різнопланові карти [6]. Однак він також є спеціальним за структурою, карти в ньому об’єднані еколого-природоохоронною тематикою.

Заради справедливості зазначимо, що у вітчизняному картографуванні вже була спроба створити комплексний атлас міста (про це нагадав у своєму виступі Р. Сосса). Ще у радянські часи напередодні святкування 1500-річчя міста Києва (відзначалося у 1982 р.) науковці Київського університету розробляли такий атлас столиці України. Але в умовах режимних обмежень, жорсткої цензури і постійних погоджень з союзним центром опрацювання матеріалу затягнулося, і атлас, на жаль, так і не вийшов у світ.

Не надто випередили українських картографів у комплексному атласному картографуванні міст їх російські колеги, принаймні з найбільших метрополітенських центрів - Москви і Санкт-Петербурга. Пошук відомостей про атласи цих міст в електронних ресурсах Інтернет виводить нас на все ті ж туристичні, транспортні, автодорожні, “вулично-будинкові”, а також на геологічні, екологічні, історико-культурні, містобудівні та навчальні атласи, а у випадку зі Санкт-Петербургом - також на краєзнавчі атласи його окремих міських адміністративних районів. І лише столиця Росії удостоїлася двох комплексних картографічних збірних творів на сотні сторінок великого формату. Першому з них (“Атлас Москви. Картографічна енциклопедія” [2]) лише п’ять років від “народження”, другий (“Великий комплексний атлас Москви” [5]) побачив світ у 2012 р. вже після виходу “Атласу Львова”. Більш давньої атласно-картографічної продукції комплексного характеру для Москви напевно годі шукати, оскільки розробники і видавці вказаних атласів на своїх сайтах запевняють: “це, мабуть, перший комплексний твір, де наглядно і найбільш повно представлені усі сфери життя столиці” [1]) і “в Атласі подана комплексна характеристика Москви у динаміці протягом усього періоду існування міста. …Пропонований Атлас можна вважати першим досвідом системного вивчення міського простору” [4].

Об’єктом першої комплексної картографічної збірки в Україні стало місто, яке ні не є її політичною столицею, ні не входить у топ-5 найбільших центрів країни (традиційно званих у нас “містами-мільйонниками”). Така першість Львова в українській картографії, мабуть, не випадкова. Адже одне з найдавніших українських міст, що є духовною столицею галицького краю і Української держави загалом, має славні багатовікові традиції картографічної культури. Їх приклади наводить відповідальний редактор “Атласу” у своєму передньому слові, виділяючи найцікавіші карти і плани Львова за більш як трьохсотлітню історію його картування [12, с.6-7]. Це “План Львова” невідомого автора (1702 р.), план Львова Жана де Дері (1766 р.), план міста 1770 р., карта Йосифа Даніеля фон Губера “Головне місто Львів” (1777 р.), “План Львова з передмістями” (1828 р.), “План Королів-ського міста Львова” (1894 р.), “Карта Львова за руських часів”, створена наприкінці ХІХ ст. керів-ником архіву м. Львова Александером Чоловським, оригінальні карти міста, опубліковані польським картографом Евгеніушем Ромером у міжвоєнний час. Львів уже з кінця ХІХ ст., а особливо у міжвоєнний період став значним осередком формування польської і української картографічних шкіл. Саме тут творили картографічні праці українською мовою і з української (а також львівської) тематики видатні вітчизняні географи й історики Григорій Величко, Степан Рудницький, Олена Степанів, Мирон Кордуба, а Володимир Кубійович з колом однодумців започаткував націо-нальне атласне картографування комплексного характеру, видавши в 1937 р. славнозвісний “Атляс України й сумежних країв” [3].

У післявоєнний період гідним продовженням традицій львівської картографії, насамперед у галузі атласного картографування, стала діяльність Опанаса Ващенка. За його методикою і під авторським керівництвом на очолюваній ним кафедрі економічної географії Львівського університету були виконані в рукописному варіанті: атлас приміської зони м. Львова (1952 р.), серія атласів сільського господарства окремих областей - Дрогобицької (1953 р.), Львівської (1953 р.), Закарпатської (1954 р.) та Івано-Франківської (1955 р.), комплексний атлас Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну (за активної участі В. Лугового, 1957 р.), “Атлас розвитку господарства західної частини Української РСР (з найдавніших часів до 70-х років XX ст.)” (1971 р.) [15].

У 80-х роках ХХ ст. на кафедрі економічної і соціальної географії ЛНУ склався колектив картографів (науковий керівник проектів - О. Шаблій, відповідальні виконавці - М. Мальський, І. Ровенчак та ін.), результатом діяльності якого стали: фундаментальний рукописний атлас господарського комплексу Івано-Франківської області (1985 р.), карти для рукописних атласів соціально-економічних комплексів Львівської області та м. Львова (кінець 80-х - початок 90-х років), видані шкільно-краєзнавчі атласи Львівської (1989 р.), Івано-Франківської (1990 р.) і Закарпатської (1991 р.) областей. При кафедрі було створено лабораторію комплексного атласного картографування [11].

Отже, впродовж тривалого часу у Львові формувалася своя картографічна школа, серед об’єктів зацікавлення якої були власне місто Львів, його околиці й адміністративно підпорядкований йому регіон. А одним із основних напрямів наукової діяльності цієї школи впродовж ХХ століття стало комплексне атласне картографування. Цей напрям поетапно представляли осередки вчених, зорганізовані та керовані талантом В. Кубійовича, О. Ва-щенка і О. Шаблія. На рубежі ХХ і ХХІ ст. новою знаковою віхою львівської картографічної школи стало виконання комплексного атласу Львова.

Комплексний характер “Атласу” реалізований через блокову структуру. “Атлас” складений з таких восьми великих розділів:

І. Географічне розташування Львова;
ІІ. Природне довкілля;
ІІІ. Археоогія. Історія;
ІV. Населення. Міграції;
V. Соціальна, ринкова та інституціональна інфраструктура;
VІ. Виробнича та інвестиційна інфраструктура;
VІІ. Промисловість;
VІІІ. Територіальне розпланування. Генеральний план (2010-2025).

Карти і картосхеми першого розділу (всього їх 9) характеризують різні види (природно-, еколого-, соціально- й економіко-) географічного положення міста на різних територіальних рівнях - локальному (щодо найближчого оточення - передмість), регіо-нальному (в Західному регіоні України) і загально-європейському. Більшість картосхем виконано вперше, а, отже, є нетиповими, в деяких закладені доволі сміливі (і тому певним чином дискусійні) ідеї, зокрема на картосхемах “Економіко- і соціально-географічне положення Львова в Європі” і “Положення Львова в соціально-економічній системі України”. Цікавими є картосхеми, які відображають розташування міста на Головному європейському вододілі (за А. Рудницьким), на стику кількох одиниць природно-географічного поділу (за К. Ґеренчуком).

Другий розділ - це серія з 18-ти карт природного довкілля міста і його околиць. Це передовсім загальна фізична карта і карти й картосхеми тектоніки, геології, геоморфології, клімату (розподілу температур), гідрографічної мережі, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів (“геоекосистем”). Розділ пронизаний екологічною та природоохоронною тематикою (картосхеми забруднення атмосфери, поширення червонокнижних рослин, ушкодженості зелених насаджень, охорони природи). Природно-географічні карти доповнені геологічними, гідрогеологічними, ґрунтовими і гідрологічним профілями, графіками і діаграмами кліматичних та інших показників, що додатково інформують читача про фізико-географічні процеси і явища на території міста Львова. Окремі карти відображають місто в системі нового геоботанічного районування України (за Г. Біликом та М. Голубцем), структуру земельного фонду міста і трансформацію міських земель (за видами їх використання) з 1880 до 2010 року.

Окрім того, на фізичній карті нанесені “історичні назви частин міста”. Вони не зовсім вписуються в тематику карти (хіба що за винятком окремих місцевостей, які отримали власні назви від фізико-географічних характеристик: Оболоння, На болотах, Гори), просто для мікротопонімії використане мало завантажене інформацією тло згаданої карти, виконаної в доволі великому масштабі. Загалом нанесено майже п’ять десятків таких назв - як активно вживаних місцевими мешканцями, так і призабутих, - що є великим “плюсом” в історико-географічному картографуванні Львова. І, виявляється, це ще далеко не всі мікроойконіми міста (десь на шляху від авторів до видавців атласу випали такі відомі не тільки львів’янам назви частин міста, як Центр, Підзамче, Кайзервальд, Цитадель тощо).

Дуже цікавий і досить великий третій розділ (майже 50 картографічних матеріалів, багато ілюстрацій - рисунків, малюнків, картин і слайдів), присвячений історичній географії Львова від найдавніших часів до нульових років XXI ст. Там зокрема вміщені археологічні карти та картосхеми і плани, які розкривають архітектурно-планувальний вигляд і функціональний розвиток Львова у різні історичні періоди - княжий, польський, австрійський, міжвоєнний і післявоєнний. У розділі також представлені фрагменти давніх карт з відображенням Львова (портолана Анжеліно Дульсерта з 1339 року як найдавнішої картографічної згадки про місто Львів та “Спеціальної карти України” Гійома де Боплана, 1650 р.), графічно-перспективний вигляд середньовічного Львова авторства Ауреліо Пассаротті (з праці 1617 р. “Civitates Orbis Terrarum”), рисунки-панорами та плани-реконструкції колишнього міста та його частин, створені авторами ХХ ст., п’ять давніх планів Львова (з кінця ХVІІ ст., 1841 року - “після знесення мурів Середмістя”, 1903 року - “План Королівського столичного міста Львова” і два з 1939 р. - Е. Ромера і з “Українського провідника по Львові”). Однак розробники “Атласу Львова” не ставили перед собою того завдання, яке реалізували автори “Великого атласу Москви”, - зібрати в історичному розділі “найбільш повну добірку карт [міста] ХVІ - ХХ ст.” [4]. Для галицької столиці таке завдання, очевидно, буде реалізоване в окремому “Історичному атласі Львова”, над яким з 2011 р. в рамках грандіозного картографічного проекту “Історичний атлас європейських міст” працюють львівські дослідники з історичної картографії, археології, історії архітектури, урбаністики, соціальної історії (до речі, також першими серед міст України!) [9].

У нашому “Атласі” більшість оригінальних історичних карт є історичними за змістом, а не за часом створення, і відображають або конкретно-історичну територіальну локалізацію певних суспільних явищ, або їх загальну наскрізну історико-географічну картину. Картосхеми розділу показують доволі давній розвиток у Львові оборонних, адміністративно-політичних, торговельних і ремісничих, релігійних, культурних та освітньо-наукових функцій - не лише регіонального, але й міжнародного масштабу, представляють місто як осередок інвестицій у промислове виробництво і транспортне (залізничне, трамвайне) будівництво при капіталізмі (у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. і в міжвоєнний період), розкривають формування індустріального обличчя Львова, насамперед як машиноскладального вузла, наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. Низка картосхем присвячена військово-революційним і політичним подіям (облога міста українськими військами у 1648 і 1655 рр., “Весна народів” 1848 року, Перша і Друга світові війни, зародження і становлення ЗУНР та українсько-польська війна 1918 р., здобуття незалежності України), проживанню і діяльності в місті видатних особистостей - Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Михайла Грушевського.

Прикладом наскрізного історико-географічного підходу в картографуванні міста є завершальна карта розділу “Місця національної пам’яті”. На ній відображені місця подій (з середини ХVІІ до початку ХХІ ст.), пов’язані з боротьбою проти іноземних загарбників і становленням незалежності України, виникненням та функціонуванням українських національних установ і закладів, перебуванням і діяльністю визначних постатей, а також позначений можливий екскурсійний маршрут з даної тематики.

Дуже насиченим статистичною інформацією є четвертий розділ - “Населення. Міграції” (13 карт). У ньому відображено людність міста та її динаміку за період 1880 - 2009 рр. і на перспективу до 2040 р., густоту населення, сучасну демографічну ситуацію, працересурсний потенціал, статево-віковий, соціаль-ний і національний склад, міграції населення. Більшість демо- і етногеографічної інформації подано в розрізі шести адміністративних районів міста, крім цього, людність і приріст населення відображено у поселеннях приміської зони, а маятникові міграції, які спрямовані до Львова, - у межах області. Карти вдало доповнені великою кількістю графіків і діаграм.

Формуючи розділи, присвячені господарській сфері міста, розробники пішли нетрадиційним шляхом. Вони свідомо відійшли від так званого виробничого принципу, що тотально панував у вітчизняній географії і картографії за радянських часів (та й залишається для багатьох непорушним і сьогодні). Згідно з ним у наукових і навчальних географічних студіях щодо тої чи іншої території та в її картографуванні першочерговою завжди була сфера матеріального виробництва, а не сфера послуг. Нині в умовах формування постіндустріального суспільства (відповідно - постіндустріальної парадигми географії) такий підхід не завжди виправданий, а в дослідженні великих міст - зовсім недоречний. Адже в господарському комплексі таких міст сфера послуг уже давно зрівнялася за часткою зайнятих із виробничою складовою (насамперед промисловістю), а то й перевершила її, а нині господарський профіль великих міст, по суті, змінився з індустріального (через рецесію) на постіндустріальний (повна перевага сфери послуг). Зокрема у Львові у 2008 р. частка зайнятих тільки у сфері невиробничих послуг була майже удвічі більшою, ніж частка зайнятих у промисловості (відповідно 41 і 21%), а зайняті в усіх видах діяльності третинного сектора економіки становили понад 70% усього зайнятого населення міста [12, с.84].

Отож, господарська сфера міста Львова послідовно представлена в “Атласі” такими трьома розділами і такою кількістю карт і картосхем: “Соціальна, ринкова та інституціональна інфраструктура” - 50, “Виробнича та інвестиційна інфраструктура” - 19, “Промисловість” - 9.

Із галузей соціальної інфраструктури спочатку охарактеризовані освіта, наука, релігія, культура, охорона здоров’я, рекреація. Доволі новими в картографуванні цієї групи галузей є карти інноваційної діяльності, релігійних конфесій і установ, видавничої справи, літературного і мистецького Львова та ін. Стан і можливості розвитку рекреації передані на картах “Туристична інфраструктура”, “Екскурсійні маршрути”, “Львівський історико-архітектурний заповідник - світова спадщина ЮНЕСКО” і на низці схематичних планів парково- та сакрально-атрактивних об’єктів (Музею народної архітектури і побуту “Шевченківський гай”, регіонального ландшафтного парку “Знесіння”, трьох парків культури і відпочинку, Янівського і Личаківського цвинтарів). Далі в розділі - карти соціального захисту населення, житлового господарства, побутового обслуговування, торгівлі (включно з картою зовнішньої торгівлі міста з країнами світу). Новими є карти інформаційного простору і ринкової інфраструктури (страхування, фінанси, аудит; біржі, брокерські фірми, інвестиційні компанії; ріелторські організації; банківська система; рекламний бізнес). Закінчується п’ятий розділ картою розміщення органів державної влади і місцевого самоврядування та картами, які відображають електоральні вподоббання мешканців Львова і міських районів на виборах Президента (2004 і 2010 рр.) і до Верховної Ради України (2007 р.).

Шостий розділ присвячений виробничій (транспорт, зв’язок, будівництво), комунальній (водо-, електро-, газо-, теплопостачання) інфраструктурі, іноземним інвестиціям. Особливо багато карт на транспортну тематику. Оригінальною є карта з об’єктами будівництва, ремонту і реконструкції до “Євро-2012”.

Карти сьомого розділу дають уявлення про розміщення, видовий склад, величину та деякі інші характеристики підприємств галузей промисловості - машинобудівної, легкої, харчової, деревообробної, хімічної та інших галузей, про розвиток малого підприємництва в місті.

Нарешті, в останньому, восьмому, розділі, що включає 30 карт і картосхем, висвітлено територіальне зростання міста і зміни його внутрішнього адміністративно-територіального устрою (для цього поряд із сучасними використано декілька карт О. Степанів із 40-х рр. ХХ ст.), вартісну оцінку земель для різних видів використання, функціональне зонування і генеральне розпланування міста до 2025 р. Відомо, що Львівська міська рада затвердила розроблений Інститутом “Містопроект” Генеральний план розвитку міста на 2010-2025 рр.

В “Атласі” подано 13 карт і схем із цього важливого документа, в т.ч. ті, що відображають функціонально-планувальну структуру міста, його розташування в системі розселення, планувальні обмеження, опорний план, першочергове будівництво, перспективи розвитку виробничої інфраструктури й озеленення в місті. Закінчується “Атлас” окремою серією оглядових карт шести адміністративних районів міста, які доповнені довідковим матеріалом про населення і господарство районів.

Як було сказано вище, “Атлас” позначений новизною карт і наукових ідей. Нові сюжети і зміст закладені в низку карт, присвячених географічному положенню, історичним подіям, духовній сфері, ринковим умовам, “Євро-2012”, територіальному розплануванню міста та ін.

До наукових ідей, втілених у структурі та змісті “Атласу”, належать такі: часової і просторової “потрійності” Львова, “львівського природно-географічного хреста”, розташування Львова поблизу цивілізаційних рубежів, постійної української ментальності Львова на тлі його історико-культурної багатоманітності, європейськості Львова в історичному і сучасному контекстах та ін. Вони частково оприлюднені в передньому слові керівника проекту, на них проф. О. Шаблій наголошував у презентаційному виступі.

І. Вакарчук О. Вісьтак Р. Сосса, О. Шаблій, М. Голубець, Т. Кравець
Рис. 2. На презентації “Атласу” виступив ректор Львівського національного університету імені Івана Франка проф. І. Вакарчук Рис. 3. Секретар редколегії “Атласу” доц. О. Вісьтак ознайомила з історією підготовки картографічної збірки Рис. 4. Після презентації - дарували “Атлас”. Зліва направо: директор видавництва д.г.н. Р. Сосса, відповідальний редактор проф. О. Шаблій, акад. М. Голубець (отримує дарунок), зав. картографічної лабораторії Т. Кравець

Ідею “потрійного Львова” (“Leopolis Triplex”) з погляду історичного розвитку вперше висунув у середині ХVІІ ст. поважний львівський містянин (поет, історик, бургомістр) Бартоломей Зиморович: йшлося тоді про руський, німецький і польський періоди Львова [7]. Потрійність міста “у нинішньому розумінні - це три великі історичні епохи: Львів давньоруський, чужоземний, … український” (тут і далі цитовано з [12, с.6-7]).

Потрійність Львова в просторовому аспекті проявляється в особливостях його природно-географічного положення на локальному, регіональному і європейському рівнях. На локальному рівні “у Львові контрастно поєднані глибока долина річки Полтви, її крутосхили і вершинно-площинні пла-кори”, на регіональному “тут сходяться три природні утворення - Розточчя, Західне Поділля і Мале Полісся”. У загальноєвропейському вимірі “Львів розташований у хрестоосерді на перетині Головного європейського вододілу і найкоротшої лінії між Балтійським і Чорним морями”, басейни яких і розділяє дана лінія вододілу. Цей “львівський хрест” має ще одну цікаву географічну особливість: виявляється Львів лежить майже посередині вказаної лінії вододілу і приблизно на однакових відстанях від указаних морів, що засвідчено на картах “Атласу”. Потрійність міста в суспільно-географічних координатах можна розглядати як розташування Львова у його надсистемах - Західного регіону, України та Європи.

На одній з карт, що характеризують, суспільно-географічне положення міста, розроблено ідею розташування Львова поблизу цивілізаційних рубежів; по суті, введено нове поняття цивілізаційно-географічного положення.

“Атлас” пронизаний ідеєю зростання українськості міста Львова. Безумовно, карти і текстові вставки несуть інформацію про етнічну, культурну і конфесійну багатоманітність міського ландшафту, перетин у місті в історичному минулому інтересів багатьох народів - західних (поляків, австрійців, німців, італійців) і східних (євреїв, вірмен, греків, татар, росіян). Але питома людність Львова від дня його заснування - українці. Зазначена вище “історична тріада пронизана єдиним змістовним українським струменем: Львів був, є і буде ментально українським. Він завжди вірний (Semper fidelis) своїй нації і державі”. (Тут О. Шаблій оригінально обіграв вислів, що був дарований місту папою римським у 1658 р. і проіснував як офіційний девіз Львова до 1939 р., “Semper fidelis” у дослівному перекладі з лат. - “завжди вірний”). Зростання українськості міста є історико-географічною спрямованістю Львова. Львів позначений сотнями питомих назв укоріненого тут українського етносу, самим духом українства. Про це, зокрема, свідчать мікротопоніми - назви пагорбів, долин, лісів, потічків, місцевостей, вулиць, майданів тощо. Українізувалися з плином часу місцеві географічні назви й іншомовного походження. Так, в українських назвах окремих частин міста, без яких важко уявити сучасну внутрішню географію Львова, майже неможливо вловити німецьку основу назв колишніх позаміських маєтків (правда, пройшли вони цю трансформацію через польське називництво): Клепарів (Кльоппергоф), Личаків (Лютценгоф), Замарстинів (Зоммерштайнгоф), Кульпарків (Гольдбергоф) та ін.

Водночас Львів був і залишається містом європейським. Йдеться, звичайно, не так про суто географічне поняття європейськості, як про культурне наповнення його. (На географічній європейськості Львова в “Атласі” також акцентовано увагу: географічне положення міста насамперед розглядається в контексті Європи, а потім уже України і Львівського регіону зокрема; розташування Львова у центральній частині Європи підсилене вже згаданим “львівським хрестом”, а також відносно незначною відстанню до Вільнюса як географічного центра Європи (від нас додамо: можна було б показати ще коротшу відстань і до “українського” центра Європи в Діловому)). У культурному контексті європейськість Львова закріплена історично: місто входило в декілька європейських держав із власне європейським вектором розвитку, завдяки етнічній багатоманітності мало полікультурний характер міського середовища, за європейським типом у ньому віддавна було організоване самоврядування. Магдебурзьке право Львів отримав одним з перших серед великих міст України. Першим місто було і на транзитному шляху поширення багатьох елементів європейського способу життя на українські терени. Тут вперше засновано університет європейського типу, видано першу газету, створено наукове товариство за типом академії наук (НТШ), організовано першу політичну партію. А ще Львів - “це перші [в Україні] аптека, пошта, театр, залізниця, банк, гасова лампа, футбольний матч, кав’ярня і ще багато “перших” [12, с.6-7].

Сучасна європейськість Львова не обмежується тим слідом, який залишили колишні його мешканці в культурному, зокрема архітектурному, вигляді міста, поєднавши на його території усі відомі з середньовіччя стилі (“Львів - це Відень на Сході Європи” чи “Львів - маленький Париж” у цій частині субконтиненту). Нинішня і майбутня європейськість Львова полягає і полягатиме в його модерному, інноваційному розвитку, формуванні постіндустріального обличчя міста, зростанні його туристичної та інвестиційної привабливості. Вона буде можлива за активної участі міста у поширенні європейських цінностей в українське суспільство.

Звичайно, в процесі “прискіпливого” прочитання сторінок “Атласу”, виникли певні запитання до авторів карт, деякі, так би мовити, критичні зауваження і конструктивні пропозиції. Вони будуть передані редколегії “Атласу”, а вже її право - врахувати чи ні цю “критику” при підготовці другого видання чи електронного варіанту “Атласу” (як відомо, такі плани у розробників проекту є, - див. [14]).

Наприклад, в “Атласі” явно не вистачає карти Львова в обласній суспільно-географічній (адміністративно-територіальній, транспортній тощо) системі, яка б відображала сусідське (першого, другого і т. д. порядків) положення Львова щодо районів і районних центрів області, відстані до крайніх точок чи географічного центру області, транспортно-географічне положення міста в обласному регіоні - у фокусі автомобільних і залізничних шляхів різного типу і значення та ін. (Карти регіонального положення Львова у межах Західної України, розташування міста на основних транспортних коридорах Східної Європи чи транспортної інфраструктури міста цього не показують.) Та й за логікою відображуваних явищ така карта доречна, адже в “Атласі” є карти майже всіх колишніх адміністративно- (політико-) територіальних одиниць, центром яких був Львів (Галицького князівства, польського воєводства, австрійського коронного краю, воєводства ЗУНР і другого польського воєводства), окрім сучасної області.

Фізична карта “Атласу”, строго говорячи, не є такою, а радше суто гіпсометричною, що засвідчує її легенда і зміст. Загальний “висотний” вигляд земної поверхні на фізичній карті мав би поєднуватися з природними водними потоками (хоча й узятими, як це є у Львові, в колектори). Їх у місті доволі багато, що засвідчує окрема картосхема гідрологічної мережі, яка однак не поєднана з гіпсометрією. Відсутність такого поєднання не дає нам відповіді, наприклад, на питання, де і як починається “головна артерія” Львова - річка Полтва: у місці виходу з колектора на північно-східній околиці міста на висоті 250 м над р. м. (десь на Оболонні, - так на карті), чи все ж таки з джерела на південно-східній околиці міста на висоті приблизно 350-360 м (на Снопківській височині чи на височині Погулянка). Та й самих вказаних височин, як і решти одиниць рельєфу (інших височин, пасом, плато, рівнин, долин тощо), на фізичній карті міста ми, на жаль, не знайдемо. Всі “орографічні назви” зведені лише до підписів вершин окремих пагорбів. Водночас з карт геоморфологічної будови та природних екосистем, на яких, зрозуміло, також відсутні гіпсометричні рівні, дізнаємося про чималу кількість у місті та його околицях більших за площею орографічних одиниць.

Непроста ситуація з часовою “одно моментністю” та актуальністю показників, відображених на соціально-економічних картах. В умовах термінового доопрацювання карт автори здебільшого зуміли вийти на якомога ближчі до часу опублікування “Атласу” роки - 2008/2009, а то й 2010 і навіть 2012. Водночас є окремі карти з показниками 2006/2007 років, а також карти з різночасовими даними. Наприклад, на карті працересурсного потенціалу його структура (за віковим складом) подана для міста станом на три роки - 1979, 2001 і 2006, тоді як для міських адміністративних районів - на не зовсім актуальний 2001 рік. На сусідній же карті показники статево-вікового складу населення, які є основою для розрахунку працересурсного потенціалу, відображені на 1 січня 2009 р. і для міста, і для районів.

Деякі демосоціальні показники з об’єктивних причин закартографовані станом на 2001 р. - дату проведення останнього в Україні перепису населення. До них належать ті показники, які отримують лише переписним шляхом (розподіл населення за джерелами засобів існування, національний склад, рідна мова тощо). Водночас не зовсім зрозуміло, чому за даними перепису 2001 р. подані показники людності сіл в околицях Львова, тоді як чисельність населення міст і селищ на тій самій карті відобра-жена станом на 1.01.2009 р. Але ж поточний облік людності проводиться незалежно від типу поселень. Інше запитання: для чого на одній сторінці розміщувати дві карти (правда, виконані різними способами зображення - картограми та ізоліній) одного показника (густоти населення), розрахованого на одну й ту саму дату (та ще й на 1 січня 2001 р.)?

Будучи насиченим численними ілюстраціями і текстовим матеріалом, “Комплексний атлас Львова”, безумовно, є модерною картографічною збіркою. Проте за багатьма чисто зовнішніми ознаками тяжіє до традиціоналістської. Про це свідчать такі характеристики “Атласу”: співвідношення загальної кількості сторінок і кількості карт майже 1 : 1 (192 : 195), кількість сторінок, повністю зайнятих некартографічним матеріалом (текстами, ілюстраціями), - лише 7 (це без вступної частини, змісту і художньо оформлених назв розділів), кількість сторінок, на яких некартографічний матеріал переважає за площею над картографічним або хоча б складає половину їх площі, - 12. Ілюстративний фотоматеріал в “Атласі” часто розміщений на вільних від зображення полях карт, а діаграми і графіки є здебільшого складовими змісту і легенд карт. Водночас, загальною тенденцією сучасних атласів є зростання частки сторінкової площі, спеціально відведеної для пояснювальних текстів та різного роду ілюстрацій. (Так, у згаданому атласі Москви [5] співвідношення кількості сторінок і карт - 3:1). Пояснення такої ситуації, очевидно, слід шукати не у концептуальному підході розробників “Атласу Львова”, а в обмежених можливостях авторів і видавців у процесі створення (складання, переробки, доробки) і випуску у світ свого дітища. (Прекрасно розуміємо, що порівнювати умови багаторічної роботи “за спасибі” львівських науковців-ентузіастів і фінансово підкріпленої та заохочуваної державою роботи російських столичних картографів, м’яко кажучи, не коректно.) Для зміни ситуації якраз стала б у пригоді електронна версія. Вона дозволить суттєво збільшити в “Атласі” пояснювально-ілюстративну складову, а також періодично оновлювати статистичні дані.

Підсумовуючи сказане, зазначимо: “Львів. Комплексний атлас” завдяки високому рівню науковості та інформативності, використанню сучасних підходів у картографуванні різнопланового міського середовища, художньому оформленню тощо є цікавим і цінним подарунком, який отримала львівська і загалом українська громадськість. Він може бути зразком для наслідування при створенні нових атласних добірок міст України.

Література та джерела

1. Атлас Москвы. Картографическая энциклопедия // Ассоциированный Картографический Центр [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.carta.ru/projects/atlas-of-moscow/.
2. Атлас Москвы. Картографическая энциклопедия. - М.: Ассоциированный Картографический Центр, 2007. - 320 с.
3. Атляс України й сумежних країв [під. заг. ред. В. Кубійовича]. - Львів: Український видавничий інститут, 1937. - 66 карт. - XLVIII с.
4. Большой атлас Москвы [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://feoria.net/bolshoy-atlas-moskvy.htm.
5. Большой комплексный атлас Москвы. - М.: Феория, 2012. - 880 с.
6. Екологічний атлас Києва. - К.: ТОВ “Агенство Інтермедія”, 2006. - 60 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mail.menr.gov.ua/publ/kiev2003/allindic.htm.
7. Зіморович Бартоломей. Потрійний Львів: Leopolis Triplex [Пер. з латин. Н. Царьової]. - Львів: Центр Європи, 2002. - 224 с.
8. Інститут передових технологій. Атласи та плани міст [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.iat.kiev.ua/index.php?page_id=18.
9. Історичний атлас Львова: карти, тексти, реконструкції // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/conferences/lvivatlas/.
10. Картографія. Атласи міст [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrmap.com.ua/catalog/atlasi-ta-karti-mist/atlasi-mist/.
11. Кафедра економічної і соціальної географії. Географічний факультет. Львівський національний університет ім. Івана Франка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/faculty/geography/index.htm.
12. Львів. Комплексний атлас / О. Шаблій, С. Матковський, О. Вісьтак та ін. - Київ: ДНВП “Картографія”, 2012. - 192 с.
13. Львов. Атлас туриста. - М.: ГУГК СССР, 1989.
14. На атлас Львова немає грошей // Вголос: щоденна інтернет-газета. - 2012. - 7 березня [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vgolos.com.ua/zhyttya/41.html.
15. Шаблій О. Професор Опанас Ващенко: вчений та організатор географічних досліджень // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль, 2003. - Випуск 8. - С. 39-44.
16. Atlas Miasta Krakowa. - Warszawa-Wroclaw: Panstwowe Przedsiebiorstwo Wydawnictw Kartograficznych, 1988.

Ihor Ditchuk, Olha Zastavets’ka. Cartographic encyclopedia of Lviv: upon the publication of the first complex atlas of the city in Ukraine

The article describes the feature of the structure, the content and the drawing up of the complex atlas of Lviv published in 2012. The work reveals the originality of the first Ukrainian complex atlas of the big city as the scientific reference book. The article highlights the peculiarity of the maps and the novelty of scientific ideas the atlas contains.








© 2002-2018 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.