Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Катерина Дударчук
Історія української географії. - 2012. - Випуск 26. - С.123-127.

Історико-культурні гомогенні ресурси Тернопільської області: сучасний стан збереження і використання в міжнародному туризмі

У статті розглянуто гомогенні ресурси як вид історико-культурних туристичних ресурсів регіону. Досліджено стан збереження найбільш відомих гомогенних ресурсів області та їх значення для розвитку міжнародного туризму, зокрема – інтуризму. Зосереджено увагу на проблемах використання гомогенних туристичних ресурсів у малорозвинутих населених пунктах та деякі шляхи вирішення проблем цих населених пунктів.

Ключові слова: інтуризм, історико-культурний туристичний потенціал, гомогенні туристичні ресурси.

Актуальність теми. Одним із видів туризму, який доцільно розвивати у Тернопільській області, як і у всьому Західному регіоні України, є іноземний туризм. Для розвитку цього виду туризму у регіоні є багаті природні та історико-культурні ресурси, сприяє цьому і зручне географічне положення регіону (близькість до державного кордону України, розміщення на важливих транспортних магістралях та ін.). Про це знаходимо наукові публікації О. Бейдика, С. Кузика, О. Любіцевої, М. Мальської, В. Мороза, Р. Підставки, М. Рутинського.

Але до цього часу ще недостатня увага приділяється вивченню так званих гомогенних ресурсів, вони ще не використовуються належним чином, недостатньо включені до туристичних маршрутів для українських та іноземних громадян.

Постановка проблеми. Гомогенними вважають ті види історико-культурних ресурсів, які “пов’язані з історією, культурою та природою території, на якій вони перебувають, так і тієї держави, в межах якої об’єкт початково виник” [2, с.125]. Багато з них, як свідчить О. Бейдик, є унікальними цінностями світового і європейського значення і містять значний туристичний потенціал. До них належать місця, пов’язані з життям, діяльністю або перебуванням в нашому краї відомих людей, поховання воїнів іноземних країн, меморіали чи місця масової загибелі іноземних громадян.

Ці ресурси у нашій країні ще не всі обліковані, більшість з них ще не включені до закордонних турів і є значним резервом для оптимізації міжнародного туризму.

На території Тернопільської області, що тривалий час входила до складу Польської, Австро-Угорської та Російської імперій, таких ресурсів дуже багато. Це, передусім, залишки палаців, оборонних споруд, костьоли, цвинтарі, місця проживання відомих людей.

У становленні інтуризму в Тернопільській області важлива роль належить спадщині мало-чисельних груп населення: поляків, євреїв, вірменів, росіян тощо, які залишили по собі чисельні архітектурні споруди, некрополі та захоронення. Загалом, у дорадянський період українці жили переважно у селах, а в містах та містечках Тернопільської області майже половину населення складали поляки та євреї. Тому варто наголосити, що гомогенні туристичні ресурси розміщені в населених пунктах із достатньо високою пізнавальною цінністю, оскільки в містах, як правило, зосереджена велика кількість й інших історико-культурних ресурсів. Крім того, туристична інфраструктура у містах є більш розвинутою, аніж у сільських населених пунктах, що полегшує транспортну доступність до туристичних об’єктів та забезпечує комфортний відпочинок для туристів завдяки наявності закладів розміщення та харчування. Тому за умови раціонального використання (впорядкування могил, відновлення та реставрації споруд, розвиток інфраструктури) це може стати поштовхом для зацікавлення людей з-за кордону у відвідуванні гомогенних об’єктів.

Великий вплив на культуру регіону з давніх часів мало польське населення. У XVI ст. із приходом на землі Західної України влади Речі Посполитої на теренах Тернопільщини з’явилося багато оборонних замків та фортець, які оберігали польських резидентів від нападів татар та козаків. Зрозуміло, що впродовж століть власники оборонних споруд змінювали одне одного – як польські (Потоцькі, Конецпольські, Калиновські, Сапєги, Сенявські), так і українські (Бучацькі, Вишневецькі, Збаразькі, Коріатовичі, Язловецькі та ін.). Тому історія замків та фортець Тернопільщини (Теребовля, Бучач, Кременець, Бережани, Язловець та інші) стосується обох народів. Невід’ємною складовою польської духовності є релігійне світосприйняття. Велику увагу польські віруючі приділяють зведенню культових храмів – костелів. Слово “костел” походить від лат. Сastellum — укріплене місце, замок. Сама назва споруди свідчить про давню історію римо-католицьких храмів. Так, найстаріші кам’яні костели регіону, які зберегли свій вигляд до сьогодні, – це споруди XV-XVI ст. забудови, які знаходяться на території Бучацького, Бережанського та Зборівського районів [7].

У процесі дослідження історико-культурного потенціалу стародавніх містечок регіону виявилося, що багатим на гомогенні туристичні ресурси є с. Язловець Бучацького району. Взагалі, перші писемні згадки про містечко з’явилися із започаткуванням роду шляхтичів Язловецьких у XV ст., який походить від роду Бучацьких. Брат першого польського воєводи на Поділлі Михайла Бучацького Теодорик осів у містечку в 1436 році і став називати свій рід Язловецькі. Зі знатного роду походить нащадок Теодорика коронний гетьман польських військ Юрій Язловецький (1510-1575). Він укріпив родинний маєток (Язлівецьку фортецю), оскільки брав активну участь у військових діях козацтва. У рідному місті він сприяв торгівлі, якою займалися переважно вірменські громади. В ході історії містечко переходило із рук в руки до польських магнатів, що, звичайно, відобразилося на архітектурному ансамблі міста [7, с.4].

Язловецький замок

На початку XIX ст. Язловецький замок починає занепадати. У 1863 році барон Блаженський, останній власник замку, пожертвував приміщення палацу для виховного закладу дівчат. Його заснувала, з дозволу Папи римського, сестра-законниця Марцеліна Даровська у 1868 році. Зараз це Реколеційний дім сестер закону Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. В 2008 році в монастирі було шість послушниць. Якщо попрохати послушниць, то вони проведуть екскурсію нижнім замком, розкажуть цікаві подробиці з його давнього життя. В нижньому замку є невеликий музей, в залі встановлено орган. В інших приміщеннях замку (бокових крилах) розміщується лікарня-санаторій.

Зразком середньовічної архітектури є костел у с. Язловець Бучацького району (кінець XVI ст.). Він відомий тим, що в одну із веж вмонтовано надгробну плиту відомого польського композитора Миколая Гомулки (зберігся напис від 1609 р.). Нині храм перебуває у зруйнованому стані. Зберігся у Язлівці і польський цвинтар.

До ренесансних костелів Тернопільщини належать також костели XVII століття в м. Чортків, с. Біще Бережанського району, у м. Бережани (домінантна споруда архітектурного ансамблю міста).

Цікавими для відвідування польськими туристами є давні костели у м. Підгайці (1634), смт. Скала-Подільська Борщівського району (1724), м. Борщів (1763), смт Микулинці Теребовлянського району (1779). До пам’яток сакральної архітектури нового часу відносять костели у м. Бучач (XVIII ст.), с. Сороцьке Теребовлянського району (1902), м. Теребовля (1928), м. Кременець (1857), м. Тернопіль (нині – кафедральний собор Непорочного Зачаття Діви Марії УГКЦ, споруда колишнього Домініканського костелу – пам’ятка архітектури національного значення, 1779 року зведення).

Ці давні релігійні споруди є частиною польської історії та української водночас. Тому варто звернути увагу на впорядкування костелів та фортець, які впродовж століть зводились та впорядковувалися польськими магнатами, і які сьогодні є перспективними для розвитку міжнародного в’їзного туризму.

На території регіону міститься чимало поховань видатних діячів історії та культури Польщі. Так, у селі Вірлів Зборівського району на сільському цвинтарі збереглась могила відомого польського скрипаля і композитора Кароля Юзефа Ліпінського. Надгробок виконано у вигляді колони, декорованої барельєфом з зображенням ліри і бджоли у віночку. Колону встановлено на прямокутному постаменті, а увінчує споруду хрест з розп’яттям. У січні 1988 року могилу Ліпінського взято під державну охорону.

На Бережанському кладовищі є могила учасника національно-визвольного повстання проти гніту російського царизму Якуба Шиманського (1844-1864). Поховання оформлене прямокутною рамою з квітником посередині, взято під державну охорону згідно з рішенням Тернопільського облвиконкому від 25 жовтня 1988 року.

Герої польського повстання 1863-1864 років спочивають і на міському кладовищі м. Заліщики. На могилі Мар’яна Лядунського (помер 1913 року) встановлено пірамідальний обеліск заввишки 2,25 м. Прямокутний, увінчаний високим хрестом надгробок над похованням Людовіка Островського споруджено у 1906 році за проектом львівського митця Н. Пер’єва. Обидва меморіальні об’єкти охороняються державою.

З 25 жовтня 1988 року на державному обліку перебуває пам’ятник 28-річному Міхалу Заборовському – капітану польського легіону наполеонівської армії (у с. Личківцях Гусятинського району), який у 1812 році загинув у бою під Можайськом. Ампірний надгробок на могилі має вигляд чотиригранного шпиля, увінчаного символічним шоломом.

Багато цікавих польських поховань на території Борщівського району. У селах Вигоді, Глибочку та Кривчому зберігаються могили поляків-жертв політичних репресій. На кладовищі с. Більча-Золотого вцілів гробівець польського князя Сапіги та могила священика Іларія Тишинського. У селі Михайлівка та селищі Мельниця-Подільська функціонують окремі польські кладовища.

Особливу увагу привертає місто Кременець. Біля підніжжя Хрестової гори збереглась могила доктора медицини, одного з учасників підпільної організації «Співдружність польського народу» Антонія-Йосифа Бопре (1800-1872). Надмогильний пам’ятник має форму саркофага, встановленого на кам’яній плиті. 28-30 липня 1941 року німецькі окупанти закатували тут 3,5 тисячі мирних жителів, зокрема й групу професорсько-викладацького колективу та адміністративного персоналу Кременецького ліцею. На згадку про цю трагедію у 1994 році на стіні навчального закладу було відкрито і освячено меморіальну дошку.

На тутешньому Туницькому кладовищі зберігається могила матері відомого польського поета Ю. Словацького Соломії Словацької-Бекю. Пам’ятник над похованням являє собою чотиригранну колону, увінчану декоративною урною. З 22 березня 1971 року під державною охороною перебуває і цей меморіальний об’єкт. Славетним уродженцем краю є польський поет Юліуш Словацький. Народився він у місті Кременець, але сім’я його змушена була емігрувати до Вільнюса, де юний хлопець навчався та працював. До Кременця приїжджав лише на час відпустки. Поет був учасником антиросійського повстання 1831 року і після поразки остаточно виїхав за кордон. В останні відвідини рідного міста Юліуш Словацький написав повість “Ян Білецький”, в якій описав рідний край. Сьогодні у садибі Словацьких діє меморіальний музей, а пам’ятниками видатного поета прикрашене місто. Одним із найцінніших є пам’ятник поблизу Миколаївського собору, що на вул. Шевченка, 57. Він постав тут ще у 1910 році [5].

Стосовно польських поховань: за попередніми підрахунками, загальна кількість польських кладовищ та окремих могил поляків на території регіону сягає близько 7630. Найбільше їх у Монастириському (2046), Бучацькому (1500) і Збаразькому районах (1226). Стан упорядкування польських некрополів переважно задовільний.

Значну частину населення Тернопільської області до Другої Світової війни, окрім поляків, становили євреї. Єврейська ментальність на Тернопільщині формувалася за наявності своєї релігії, мови, побуту і суспільної структури. Євреї на поч. ХХ ст. становили 40-45% міського населення Східної Галичини. За даними переписів 1897 та 1900 рр. в Австро-Угорщині, найбільша єврейська громада була в Кременці (39% від всього населення) та Гусятині (41%). Євреї займалися торгівлею, ремеслами, орендою угідь, лихварством тощо та часто співпрацювали з місцевими жителями. Вони масово були знищені в часи фашистської окупації, а частина з них емігрувала через Польщу за кордон. Варто зауважити, що місця масових страт євреїв німцями присутні практично в кожному населеному пункті регіону. Найбільше єврейських поховань міститься на території Бережанського (12 тисяч могил) й Підгаєцького (10 тисяч) районів та міста Тернополя (сотні тисяч). Та, на жаль, не про всі нам сьогодні відомо “завдяки” звично негативному ставленню місцевого населення до етнічних меншин. На нашу думку, байдуже ставлення до єврейських поховань є дещо неетичним. Тому варто більше уваги приділити відновленню та освяченню останків етнічних меншин, що стане поштовхом для розвитку сентиментального туризму: нащадки загиблих, знаючи місце загибелі своїх родичів, зможуть приїхати з-за кордону та вшанувати пам’ять про них. Звичайно, в області окультурюються не лише українські, а й деякі єврейські, польські поховання та цвинтарі. Будуються пам’ятники безвинним жертвам єврейського геноциду (відкриття пам’ятника на місці розстрілу 15 тисяч кременчан єврейської національності в серпні 1941 року у місті Кременець). Німецькі окупанти під час здійснення акції Юденфай (“Чистий від євреїв”) створювали спеціальні табори для ізоляції та винищення представників єврейської національності. Такі місця на території Тернопільщини були у м. Кременець, м. Тернопіль, м. Підгайці, м. Теребовля. Проте, знаки увічнення цих подій збереглися не в кожному населеному пункті. Подекуди факт існування місць масових страт євреїв є маловідомим (немає пам’ятних знаків), і тому такі території часто використовуються зовсім не за сентиментальним призначенням.

Так, у м. Збараж єврейське кладовище частково зруйновано, на частині його території побудовано житлові та адміністративні будинки. Сьогодні у некрополі ще лишається близько 100 могил з надгробками. У місті є дві братські могили жертв фашистського терору 1943 року. Братське поховання розстріляних євреїв в роки Другої світової війни зафіксовано біля селища Вишнівець.

У м. Борщів на місці знищеного єврейського кладовища розташовано стадіон. У 1990 році частину спортивного комплексу відведено для встановлення меморіального знаку євреям – жертвам фашизму. На пам’ятнику напис: «Перехожий, зупинись на мить”. У цій братській могилі поховані тисячі євреїв – жителів міста Борщів, селищ Скала-Подільська, Мельниця-Подільська, сіл Озеряни, Королівка, закатованих фашистами у 1941–1943 рр. У згаданих вище населених пунктах відсутні знаки увічнення жахливих подій Другої світової війни, натомість тут збереглися старі єврейські кладовища, закриті у 1930 – 1940 роках. У селищі Товстому збереглось закрите єврейське кладовище, площею близько З га. Тут під час Другої світової війни діяло гетто, куди звозили євреїв з Тернопільської, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Тут існує три братських могили й біля 100 окремих надгробків. У 1990 році на поховальному комплексі встановлено пам’ятний знак жертвам фашизму.

У м. Бережани кількість похованих – 12 тисяч осіб. Кладовище перебуває у незадовільному стані: більшість надгробків знищено, огорожа відсутня, територію засмічено. На некрополі встановлено пам'ятник із написом: «Етнічна пам’ятка єврейської культури».

У с. Плебанівка Теребовлянського району на місці розстрілів євреїв 1941-1943 років встановлено пам’ятний знак.

Єврейське кладовище (XVI ст.) розташовано на околиці міста Бучач. Некрополь припинив діяти ще до 1940 року. Пам’ятники зруйновано, залишилось багато надгробних плит. Місто Бучач якісно виділяється з-поміж сусідніх населених пунктів як гомогенний історико-культурний туристичний ресурс. Бучач – батьківщина відомого єврейського прозаїка, першого івритомовного лауреата Нобелівської премії з літератури, Шмуеля Йосефа Агнона (1888-1970). Письменник народився у родині заможного та освіченого торговця, що дало йому змогу отримати пристойну освіту. Народившись і проживши в Галичині два десятиліття, майбутній класик єврейської літератури написав та опублікував тут близько 70 різних за жанрами літературних творів (вірші, оповідання, нариси). У 1906 році переїхав до Львова, де працював у єврейській газеті. Через відмову від служби у війську еміґрував до Палестини у 1907, згодом переїхав до Німеччини, потім знову до Палестини. Востаннє в рідному місті письменник побував у 1930 році. За твір «На морській глибині» у 1966 році письменник отримав Нобелівську премію.

Помер же він у м. Рековот (Ізраїль), знаходиться його могила у Єрусалимі на Елеонській горі. У 1998 в Бучачі, Львові, Золочеві та інших містах Західної України знято частину документтального фільму «Агнон» із серії «Письменники століття», який 1999 отримав перемогу на фестивалі в Палермо. На жаль, у місті Бучач немає наразі пам’ятника чи меморіальної експозиції, які б приваблювали єврейських туристів – шанувальників національного мистецтва та літератури, що є великим мінусом. Про народження великого єврейського письменника нагадує лише меморіальна дошка на будинку, в якому він народився.

На одному із найбільших та найстаріших єврейських кладовищ у місті Кременець стан пам’ятників незадовільний. Загалом, в Кременці є сім кладовищ:, п’ять із них – історичні: П’ятницький цвинтар, де, за легендою, поховані козаки Максима Кривоноса, Монастирський, Туницький, закритий військовий цвинтар Калантир та єврейське кладовище XVI-XX ст. Тут похований видатний діяч-просвітитель Ісаак Бер Левінзон [2, c.18].

Кількість поховань з надгробними пам’ятниками на Лановецькому некрополі нині не перевищує 50. Тут же на некрополі містяться братські могили розстріляних у 1942 році євреїв. Поховальний комплекс не огороджений, його територія не впорядкована.

У селищі Підволочиськ закрите єврейське кладовище добре збереглося. Некрополь обведено металевою огорожею. Зафіксовано кілька старих надгробних пам’ятників та братську могилу євреїв, розстріляних під час німецької окупації. Неподалік міститься сучасне єврейське кладовище, де поховання тривали після 1944 року.

У м. Скалат на місці знищеного єврейського кладовища розташовано стадіон. Біля дороги до с. Новосілки споруджено пам’ятник жертвам фашистського терору – кам’яну брилу в оточенні трьох надмогильних плит з старого єврейського некрополя. У 1943 році німецькі окупанти зігнали євреїв з м. Підволочиськ та навколишніх сіл під село Кам’янки. На місці колишнього фільварку для в’язнів було обладнано гетто. Спочатку невільників використовували на будівництві автостради Тернопіль-Підволочиськ, а потім безжалісно знищили. Сьогодні неподалік від цього місця встановлено пам’ятний знак. Всього на території Підволочиського району в 1943 році було вбито близько 3,5 тисячі євреїв.

Приблизно 600 осіб єврейської національності проживають тепер у Тернополі. Євреї у місті з’явилися приблизно в XVI столітті. З історією розселення єврейської громади міста пов’язані, передусім, центр та два зачинені старовинні кладовища-кіркути, одне з яких уже забудували. Єврейське життя зосереджувалося традиційно довкола синагоги та міської торговиці. У Тернополі до середини ХХ століття також була синагога. Про неї згадував Ульріх фон Вердум під час подорожі Польщею у 1670-1672 роках. Зведена у XVII столітті в центрі міста, вона носила оборонний характер. Цінним було внутрішнє ренесансне оздоблення божниці. Але у 1944 році пам’ятка архітектури була зруйнована. На місці синагоги зведений один із корпусів медуніверситету.

У селищі Микулинці Теребовлянського району некрополь зберігся погано: більшість пам’ятників зруйновано, загальний стан незадовільний. У с. Струсові та Буданові єврейські кладовища розташовані на околицях і збереглись лише частково.

У Чорткові та Шумську, де частка єврейського населення до Другої світової війни становила майже третину населення містечок, єврейські некрополі не збереглися, аналогічна ситуація і в Гусятині. Відтак, в задовільному стані сьогодні знаходяться єврейські поховання у селах Озеряни, Королівка, Скала-Подільська, Мельниця-Подільська Борщівського району, смт Товсте Заліщицького району, у Тернополі, Збаражі, Ланівцях, Підволочиську та Підгайцях.

У м. Підгайці стан єврейського некрополя задовільний, збереглось більше половини надгробних пам’ятників. Крім того, найстарішою збе-реженою спорудою Підгайців є фортифікована синагога (приблизно 1627 р.). Перша згадка про масове заселення містечка юдеями датується 1552 роком. Споруда зведена із каменю у формі куба з маленькими круглими віконцями. Сполучена будова із синагогою – міква (ритуальна лазня). На жаль, приміщення синагоги місцеві торговці використовують сьогодні як туалет (споруда знаходиться одразу біля ринкової площі). Неподалік синагоги – велетенський єврейський кіркут – некрополь, де збереглися фрагменти давніх вхідних воріт. Підчас Другої світової війни кіркут частково був знищений. Найдавнішим збереженим надгробком є мацева 1647 року. Надгробки того періоду загалом схожі – вони мають форму порталу з трикутним фронтоном, декоровані рослинним мотивом.

Отже, окрім єврейських некрополів, значний інтерес для іноземних туристів-євреїв становлять споруди іудейського віросповідання, які в незначній кількості збереглися на території нашого краю. Дві синагоги збереглися у місті Чортків: “Головна” та “Нова”. У другій сьогодні діє станція юних техніків. Споруда виконана у формі літери Т у 1903 році. До неї раніше приїжджали молитися євреї з усієї Галичини, а також Румунії, Австрії та Чехії.

Синагога у Гусятині була зведена приблизно у XVI ст. з архітектурними елементами оборонного типу у мавритансько-готичному стилі. Іудейський храм квадратичний у плані, триярусний, із приміщеннями для жінок і хедер (школою). За часів панування радянської влади тут діяв краєзнавчий музей. На сучасному етапі споруда потребує реконструкції. Не зважаючи на те, що культурна спадщина єврейської громади в містечку занедбана, все ж вона є атрактивною для проведення ностальгічних екскурсій для туристів цієї національності, які тепер живуть за кордоном. Місцем, яке шанують євреї, є також могила іудейського мудреця, рабина-чудотворця Давида Мокше Фрідмана (1827-1904). Поховання відновлене та на теперішній час відвідується досить часто.

Крім того, на Поділлі (на півдні Тернопільської області, зокрема) на культуру українців мали вплив вірменські поселенці. Зараз вірмени Поділля вважаються частиною української нації. Територіально всі вірменські колонії відносяться до Придністров’я: Бережани, Бучач, Підгайці, Язловець. Перші письмові свідчення про ці поселення датуються XV століттям. Вірмени займалися, в основному, ремісництвом та торгівлею. Колонії групувалися на одній вулиці довкола церкви, яку так і називали – вірменською. Наприклад, у Язлівці вірменська колонія знаходилася у центрі міста, займала дві вулиці. Вірменські поселенці мали свою кам’яну церкву Пр. Богородиці та цвинтар. Сьогодні збереглася вірменська церква та кам’яні хрести – хачкари [8, с.15].

У XVIII столітті вірменська колонія формується у Чорткові. З культурних елементів вірменського народу залишилися архітектурні споруди, більшість яких на території регіону фактично не збереглася або постає в руїнах.

Вірменська громада проіснувала в м. Бережани з XVII до середини XX століття. В радянські часи вірмено-католицьку церкву перетворили на склад, значну частину інтер’єру і вітражі були знищені, вівтар частково зруйнований, ікони зникли. Сьогодні вона постає у відновленому стані.

Висновки. Узагальнюючи сказане вище, можемо відзначити поселення, які мають найбільшу кількість гомогенних туристичних ресурсів та найбільш важливі з них для розвитку інтуризму: це міста Кременець, Бережани, Бучач та околиці, смт. Гусятин, м. Тернопіль тощо. Звичайно, перелік населених пунктів можна продовжити. Та зауважимо, що у згаданих містах є достатньо розвинута інфраструктура, тут виділяються відомі архітектурні ансамблі, сакральні споруди та інші історико-культурні об’єкти. Тому тут розвиток гомогенних ресурсів як туристичних об’єктів, є набагато більш вірогідним, аніж у малорозвинених селах.

Як бачимо, гомогенні туристичні ресурси є цінними об’єктами завдяки своїй “подвійній” національності. Вони дають змогу розвивати не лише внутрішні форми туризму, а й міжнародні. Таким чином, за умов системного впорядкування стану таких пам’яток, популяризації їх серед населення як унікальних пізнавальних об’єктів, а також піднесення туристичної інфраструктури до європейського рівня ) буде змога розвивати в певних населених пунктах в’їзну форму туризму, зокрема, такі її види, як ностальгійний, сентиментальний, сакральний, паломницький та похмурий туризм. Тому варто звернути увагу на відновлення та вдосконалення гомогенних ресурсів задля розширення туристичної діяльності регіону до міжнародного значення.

Література

1. Актуальні питання рекламно-інформаційного забезпечення туристично-рекреаційної галузі у рамках проведення “Євро-2012”: Матеріали Міжнар. науково-практичної конференції (Тернопіль, 20 травня 2011 р.). – Тернопіль: ТНТУ, 2011. – 220 с.
2. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія / О.О. Бейдик. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. – 395 с.
3. Гусятинщина туристична: Туристичний путівник. – Тернопіль: ТОВ “Новий колір”, 2011. – 23 с.
4. Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні: посібник для студентів ВНЗ / Василь Кифяк. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2003. – 298 с.
5. Кременець: Путівник. – Кременець: ТзОВ “Аз-Арт”, 2008. – 23 с.
6. Кузик С. Теоретичні проблеми туризму: суспільно-географічний підхід: Монографія / Степан Кузик. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. – 254 с.
7. Мороз В. Замки і фортеці Тернопілля / В. Мороз. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2011. – 160 с.
8. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Географія. – Тернопіль: СМП “Тайп”. – 2011. – №1 (випуск 29). – 186 с.
9. Тернопільщина туристична: Путівник. – Кременець: ТзОВ “Аз-Арт”, 2007. – 48 с.

The article deals with homogeneous resources as a kind of historical and cultural tourist resources of the region. The state of preservation of the most famous of homogeneous resources of the region and their importance for the development of international tourism in particular - inntourism. The emphasis is on problems of homogeneous tourist resources in undeveloped localities and some ways of solution of these problems.

Keywords: inntourism, historical and cultural tourist potential, homogeneous tourist resources.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat