Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Дутчак С.В.
Науковий вісник Чернівецького університету:
Збірник наукових праць. Вип. 167: Географія. –
Чернівці: Рута, 2003. – С.194-201.

Можливості території та мотивація споживача турпродукту в питаннях дослідження туристсько-рекреаційних ресурсів

Обґрунтовується роль споживача турпродукту у питаннях пошуку, аналізу та систематизації інформації стосовно туристсько-рекреаційних ресурсів – як основи розвитку туризму, виробництва відповідного виду туристичного продукту. Розглядається суть поняття «туристсько-рекреаційний потенціал» з позиції економіки туризму.

Наукові дослідження у сфері туризму нині перебувають на стадії активного розвитку. Останнім часом почав формуватися понятійний апарат нової наукової системи, яка складається з прикладних наук про туризм та дисциплін щодо організації обслуговування туристів. Вона дістала назву “туристика”[1]. Дана наукова система охоплює два рівні : по-перше це галузь загалом ( її структура, ресурси, міжгалузеві зв’язки, закономірності розвитку, а також територіальна організація, управління, економіка тощо), по-друге - туристський суб’єкт (туристичне підприємство) зокрема. Під територіальною організацією туризму розуміємо спосіб об’єднання структурних одиниць в результаті якого формується ієрархія туризму . Управління туризму – це система відносин між суб’єктом управління (Держкомтуризмом, обласними управліннями туризму тощо) та об’єктом управління – туристичним підприємством. Економіка туризму розкриває систему відносин між виробником, посередником (продавцем) та споживачем туристичного продукту.

Постановка проблеми. Метою даної роботи є обґрунтування ролі споживача турпродукту в питаннях пошуку, аналізу та систематизації інформації про туристсько-рекреаційні ресурси, які виступають основою розвитку туризму, виробництва того чи іншого виду туристичного продукту.

Туризм, як і будь-яка інша галузь господарської діяльності, має свої особливі закономірності розвитку і є надзвичайно складною соціально-економічною системою. Її складові : туристсько-рекреаційні ресурси, туристична індустрія (ринок турпродукту та можливості його реалізації), споживач турпродукту ( турист – в нашому розумінні - це не просто клієнт туристичного підприємства, це сучасна людина з певними інтересами, потребами , культурою, проблемами, матеріальними статками і т.д.).

До ресурсів, що забезпечують можливість функціонування даної соціально- економічної системи, а саме до туристсько-рекреаційних, належить (за Реймерсом) частина природних та культурно-історичних ресурсів, що виступають засобом підтримки та відновлення працездатності і здоров’я людей, які на даній фазі розвитку суспільства придатні для надання туристських послуг [7].

Ті ресурси, які на сьогоднішній день використовуються, а також ті, які в силу ряду об’єктивних соціально-економічних причин, не доступні , але можуть бути використані (за певних) умов, формують поняття “туристсько-рекреаційний потенціал” території. Рекреаційний потенціал – це один з показників природно- ресурсного потенціалу, ступінь здатності території позитивно впливати на фізичний, психічний та соціально-психологічний стан людини під час відпочинку [7].

Туристсько-рекреаційний потенціал, на мою думку, включає поняття:

а) рекреаційний потенціал – як природну складову;
б) туристичний потенціал (культурно-історичну спадщину) – як антропогенну складову – музеї, пам’ятки культури, архітектури, археології, традиції населення, народні промисли та ін.

Для ефективного використання туристсько-рекреаційного потенціалу слід здійснювати його комплексну оцінку. Вона має включати, перш за все, характеристику ландшафтів з позиції придатності природних комплексів для потреб рекреації, а саме – комфортність клімату, особливості рельєфу, його естетичну привабливість, унікальність, екзотичність території загалом, характеристику бальнеологічних ресурсів тощо. Особливої уваги, в цьому аспекті, заслуговує вивчення стійкості природних комплексів до рекреаційних навантажень. Важливим моментом в таких дослідженнях є, також, оцінка екологічної ситуації - як на конкретній території так і в регіоні загалом.

До комплексної оцінки туристсько-рекреаційного потенціалу необхідно включати й економічну складову – характеристику туристичної інфраструктури (шляхів сполучення, зв’язку, засобів розміщення, підприємств громадського харчування, транспорту) , а також інформацію про кількість, якість та значимість об’єктів історії, культури, архітектури, археології, тобто характеристику туристичного потенціалу.

Ситуація на ринку туристичного продукту (маємо на увазі різноманітність послуг у сфері туризму) складається на користь саме такої повної комплексної оцінки туристсько-рекреаційного потенціалу. Якщо для періоду 50-х - кінця 70-х років ХХ століття характерний, так званий, конвеєрний туризм ( коли туристу пропонувався готовий продукт – скажімо тур чи круїз з попередньо затвердженим набором послуг), то вже в 80-х спостерігалася тенденція до індивідуалізації турпродукту. Як правило, турист сьогодні – це людина яка сама вибирає куди та чим поїхати відпочити, на якому рівні ( клас обслуговування). Тому, для збереження постійного та залучення нового клієнта, турпідприємствам доводиться враховувати індивідуальні особливості, вимоги та побажання кожного конкретного туриста. В Україні цей процес тільки починається, тоді як в Європі вже є певний досвід та напрацювання.

Аналіз досліджень та публікацій по даній проблемі. У 80-х роках минулого століття Ю.А.Вєдєнін [3] підійшов до формування поняття “рекреаційне середовище”, розглядаючи його, як складову навколишнього середовища. Останнє він поділяє на середовище виробничої діяльності людини та рекреаційне. За Вєдєніним - рекреаційне середовище – це сукупність природних, технічних та соціальних явищ і процесів, що оточують людей під час їх рекреаційної діяльності. Людина певним чином пристосовує (формує, адаптує) навколишнє середовище до своїх потреб. Цей процес відбувається з двох позицій:

а) з позиції туриста (рекреанта) чи групи туристів (рекреантів),
б) з позиції організаторів відпочинку (виробника туристичного продукту).

Рекреант вибирає час, місце, вид відпочинку, а організатори із свого боку формують фонд рекреаційних територій і підприємств на основі яких відпочиваючий створює своє рекреаційне середовище в даний конкретний час. Аналізуючи питання формування людиною рекреаційного середовища Ю.А.Вєдєнін наголошує не тільки на просторові зміни в природній системі, але й на часові. Мається на увазі те, що рекреаційне середовище змінюється в часі. Такий момент пов’язаний з циклічністю (періодичністю) рекреаційної діяльності в межах певного типу територій. Тут, доцільно підкреслити досить важливу особливість, такого туристичного продукту, як послуга (екскурсія, проживання в готелі та ін.) – його споживання відбувається одночасно з виробництвом.

Про індивідуалістичний (з позицій туриста ) підхід в питаннях дослідження рекреаційного природокористування наголошує Добрускін Е.В.: “Усвідомлення рекреаційної привабливості окремих видів діяльності, а також часу і місця їх проведення, ... значною мірою залежить від рівня загальної культури суб’єкта рекреаційної діяльності, а також від його соціального стану та місця постійного проживання” [4]. Розкриваючи сутність інтегративно-географічного підходу до питань вивчення рекреаційного природокористування І.М.Яковенко на перше місце ставить саме мотиваційний підхід, наголошуючи при цьому, що предметом дослідження в його межах є рекреаційні потреби людини зумовлені різноманітними умовами та чинниками, а також вибірковістю до компонентів природного середовища. [10]

Багатогранність та різноманітність інтересів ( мотивацій, цілей, можливостей), які спонукають людину до вибору того чи іншого місця та способу відпочинку, оздоровлення, організації дозвілля викликає необхідність сегментації ринку споживача турпродукту, а вже на їх основі – класифікацію (систематизацію) видів туризму.

Таким чином, пошук туристсько-рекреаційного ресурсу повинен починатися з аналізу ринку споживача. Залежно від мети дослідження можуть висуватися різні критерії : постійне місце проживання, рівень освіти, стан здоров’я, умови праці, матеріальна забезпеченість, тип характеру людини, вік, інтереси та ін. Такий аналіз проводили багато дослідників, зокрема - Сапрунова В.Б., Чоботарь Ю.М., Квартальнов В.А., Балабанов І.Т., Ган Г. та інші. Квартальнов, підходячи до питань типології туристів (як споживачів турпродукту), виділяє “чотири туристичні ролі” – організований масовий турист, індивідуальний турист, турист- дослідник, турист-мандрівник. Г.Ган виділяє такі типи туристів : S-тип - типовий відпускник, який надає перевагу пасивному відпочинку, спокою та комфорту; F-тип – турист, що полюбляє подорожі на далеку відстань, часту зміну подій, вражень, людей, спілкування та задоволення; W-1-тип - турист, що надає перевагу активному відпочинку, пішим походам на свіжому повітрі, W-2-тип – скоріше спортсмен, полюбляє великі фізичні навантаження, аж до екстремальних; A-тип – любитель пригод, ризику, небезпеки, непередбачених ситуацій; В-тип - допитливий турист. Цей тип Ган поділяє на три підгрупи:

а) “експерти” які “колекціонують” визначні місця,
б) “емоційні любителі природи і культури”,
в) “спеціалісти” які поглиблюють свої знання в певних галузях культури, науки, мистецтва, історії, тощо.

Обґрунтування мотиваційного підходу вивчення туристсько-рекреаційних ресурсів. Беручи до уваги мету ( інтерес, потребу, бажання, мотивацію) туриста, пропоную таку сегментацію туризму ( як галузі економіки, з огляду на проблеми організації обслуговування), виділяючи сім основних сегментів (5) : курортно-лікувальний, комерційно-діловий, релігійний, пізнавально-культурно-розважальний, екологічний, спортивно-оздоровчий, екзотичний.

Головна мета рекреантів курортно-лікувального сегменту – покращити своє здоров’я, відновити фізичні та психологічні сили організму. Спеціалізацію курортів доцільно покласти в основу виділення підсегментів: бальнеогрязьовий, бальнеокліматичний, бальнеологічний, грязьовий, кліматичний. Основним ресурсом для розвитку даного сегменту є природні унікальні кліматичні умови ( плюс позитивна екологічна обстановка регіону), природні лікувальні води, грязі, або певне їх поєднання.

Комерційно-діловий туризм - це доволі специфічний сегмент з позиції пошуку ресурсу для його розвитку. Виходячи з того, що метою ділової людини є участь у конференціях, семінарах, засіданнях чи інших заходах такого плану, можемо припустити, що ресурси необхідні для його розвитку мають переважно антропогенне походження. Розвиток даного сегменту, як правило, відбувається у великих наукових, культурних та індустріальних центрах, з добре розвиненою інфраструктурою.

Говорячи про релігійний сегмент туризму, слід розділити туристів цього напряму на дві категорії:

1) туристи, які подорожуючи, ставлять собі за мету знайомство з іншими релігіями – як складовими культури населення регіону відвідування, і
2) паломники – основною метою яких є поклоніння святим місцям. Якщо для першої категорії релігійні об’єкти можуть використовуватися, як додатковий культурно- історичний ресурс, то для другої – як основний (той, що формує мотивацію подорожі).

Пізнавально-культурно-розважальний сегмент туризму, має чи не найбільшу ресурсну базу, переважна частина якого антропогенного походження. В цьому сегменті вважаємо доцільним виділяти два окремі підсегменти: власне пізнавальний туризм ( відповідно до форми надання послуг – екскурсійного характеру) та культурно-розважальний ( коли мотивацією подорожі є потреба в розвагах, видовищах – фестиваль, карнавал, народні гуляння, спортивні видовища, театралізовані дійства та багато іншого). Для першого підсегменту основним ресурсом є історико-культурна спадщина народу, збережена в музеях, пам’ятниках архітектури, археології, історії. Для другого – починаючи від традиційних народних гулянь, різноманітних фестивалів, до спортивних змагань – олімпіад, футбольних матчів тощо. В даному сегменті об’єкт туризму може мати не матеріальну форму, а виступати у вигляді дійства, явища.

До визначення поняття “екологічний туризм” існує чимало підходів. Скажімо Бейдик О.А. наголошує, що це складова рекреаційної діяльності, за якої негативний вплив на природне середовище та його компоненти є мінімальним [2]. Реймерс Н.Ф. визнає, що “ об’єктом власне екотуризму можуть бути як природні, так і культурні визначні місця, природні і природно-антропогенні ландшафти, де традиційна культура складає єдине ціле з довкіллям.” Всесвітня туристична організація використовує термін “adventure tourism” – пригодницький туризм, як ширше поняття, що включає в себе й екотуризм. Однак, екотуризм – це не самі лише пригоди, хоча він і має пригодницькі елементи. Ресурсом для розвитку даного сегменту, є природне середовище, мінімально змінене людською діяльністю, або сформований антропогенний ландшафт, гармонійно вписаний в природний. Це, як правило, території національних парків, заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи, дендрологічних парків, ботанічних садів, пам’яток садово-паркового мистецтва та ін.

Говорячи про спортивно-оздоровчий сегмент туризму, доцільно виділяти три підсегменти: власне спортивний туризм, який передбачає певні вимоги як до виду спорту – категорійність походів, змагання, отримання відповідних спортивних розрядів; самодіяльний туризм спортивного характеру особливістю якого є те, що туристи беруть на себе організаційний момент, як правило самостійно планують маршрут, в більшості випадків не користуються послугами засобів розміщення та харчування, а для своєї подорожі обирають найменш заселені райони; спортивно- оздоровчий, типу прогулянкових походів вихідного Основною причиною виділення такого підсигменту є тривалість перебування туристів на відпочинку. Головним чинником, що спонукає людей до подорожі (спортивно-оздоровчого характеру) є бажання покинути урбанізоване середовище свого постійного місця проживання і побути на природі. Отже ресурсом для розвитку даного сегменту є природні або природно-антропогенні ландшафти, які максимально збереженні в їх первісному стані.

Розвиток екзотичного сегменту туризму можливий за наявності двох чинників – унікальних природних або антропогенних умов та людей, яким подобається ризик, неможливість передбачити ситуацію, екстремальні моменти. До таких природних умов можемо віднести пустелі, непрохідні джунглі, лабіринти диких, не пристосованих для масового відвідувача, печер, тощо. Це можуть бути подорожі на екзотичних видах транспорту: повітряних кулях, дельтапланах, підводні мандрівки, кінні подорожі верхом та ін. Якраз даний сегмент туризму доцільно називати пригодницьким, а окремі його види навіть екстремальним.

Питання виділення в окремі сегменти екологічного, спортивно-оздоровчого та екзотичного туризму є дискусійним. Але, якщо підходити до нього саме з позиції конкретного туриста, з позиції його конкретної мети (інтересу, бажання) в даний конкретний час та певних можливостей , як матеріальних так і часових ( цебто тривалість відпочинку) то такий поділ має місце.

Розуміння і врахування тривалості та періодичності часу, який може бути використаний людиною для відпочинку дасть змогу повніше виявляти та вивчати туристсько-рекреаційний ресурс (потенціал) території. На протязі доби у сучасної (працюючої ) людини є два основні періоди – робочий та неробочий час (це стосується і молоді, що навчається). Останній включає час на організацію побуту, сну, інші фізіологічні потреби. І тільки невеликий проміжок часу займає організація дозвілля, коли використовуються рекреаційні зони населеного пункту (парки, сквери), або заклади індустрії розваг ( клуби, дискотеки, театри, кінотеатри тощо). В туристиці існують поняття короткотривалої та довготривалої рекреації. Найменшим періодом часу який підходить до терміну “ короткотривала рекреація” може бути період від одного вихідного дня до двох-трьох діб. Такий час наступає періодично в кінці тижня. Очевидно, що “довготривала рекреація” означає період більше трьох діб. А це, як правило період відпусток (канікул). Отже, вивчення туристсько-рекреаційного потенціалу при врахуванні вище згаданих понять, дасть змогу не тільки визначати придатність території для певних видів туристсько-рекреаційної діяльності, але й враховувати максимальну ємність ландшафту (таке навантаження при якому ландшафт здатний до відтворення і не зазнає безповоротних змін).

При дослідженні та вивченні туристсько-рекреаційних ресурсів слід, також, мати на увазі такий вагомий соціальний момент, як психологічний та фізичний стан сучасної людини, що проживає у складному створеному нею ж середовищі: з одного боку – зручному, комфортному, матеріально достатньому, а з іншого – в середовищі з масою негативно діючих чинників, зокрема таких, як – висока концентрація населення ( особливо в міських агломераціях), концентрація виробництва та нагромадження шкідливих відходів, надлишок шумових подразників, забруднення атмосфери, зростання інтенсивності праці, збільшення стресових ситуацій, прискорення ритму життя тощо. Наведені приклади стосуються переважно мешканців міст. Тому можемо припустити, що для переважної більшості такої категорії населення найбільш вірогідним туристсько-рекреаційним ресурсом буде середовище, яке максимально протилежне тому де проживає міська людина (за умови збереження комфорту проживання та переїзду). Серед людей, які проживають в сільській місцевості, або там, де відчувається дефіцит закладів культури, дозвілля, де життя проходить одноманітно, в більшості випадків формується попит на послуги закладів розваг, на особливий вид турпродукту, характеристиками якого є масовість, видовищність, калейдоскоп вражень, відчуття свята і т.п.

Висновки. Отже, дослідження та вивчення туристсько-рекреаційного потенціалу території слід здійснювати паралельно за двома напрямами: з одного боку – проводиться аналіз ринку споживача, з іншого – аналіз наявних туристсько- рекреаційних ресурсів на території (прив’язуючи їх до ландшафтної структури регіону дослідження). А на основі цього, знаючи потреби населення, враховуючи тривалість періоду його туристсько-рекреаційної діяльності, необхідно провести дослідження можливостей ресурсної бази з точки зору масштабів її використання: туристсько-рекреаційні ресурси місцевого, регіонального чи міжнародного значення.

Література

1) Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 176 с.: ил.
2) Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреології та рекреаційної географії. – К.: Палітра, 1997. – 130 с.
3) Веденин Ю.А. Динамичность среды и ресурсов рекреационной деятельности // Рекреационные ресурсы и методы их изучения. Москва, МФГО СССР, 1981 г., 137 с.
4) Добрускин Э.В. Социально-економические аспекты рекреационной деятельности // Географические аспекты исследований рекреационных систем. – М.: МФ ГО СССР, 1979. – с 58 –63.
5) Дутчак С.В., Дутчак М.В. Деякі аспекти виділення сегментів спеціалізованого туризму та їх стан на території Чернівецької області.// Туристсько-краєзнавчі дослідження. Випуск 2. – К.: ЧП Кармаліта, 1999. – 656 с.; ст. 123 – 136
6) Квартальнов В.А. Туризм: Учебник, - М.: Финансы и статистика, 2001.- 320 с.: ил., ст. 125
7) Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990, - 637 с.
8) Сапрунова В.Б. Туризм: эволюция, структура, маркетинг. – М. «Ось - 89», 1997. – 160 с.
9) Чеботарь Ю.М. Туристический бизнес. – М.: Мир деловой книги, 1997. – 69с.
10) Яковенко І.М. Інтегративно-географічний підхід в опрацюванні регіональної концепції розвитку рекреаційного природокористування. // Український геграфічний журнал – 2002, № 3, с. 56 - 62

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.