Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Гальцова Ірина
Юридичний журнал. - 2008. - №7.

Зелений туризм: недоліки існуючого законодавства

сільський зелений туризм На сьогодні гострою проблемою для багатьох сіл є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної з сільськогосподарського виробництва. Також враховуючи відсутність потрібних капіталовкладень на створення нових робочих місць, необхідно звернути увагу на галузі, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До них відноситься і сільський зелений туризм, який давно практикується в Україні, оскільки наші села багаті історико-архітектурною спадщиною, самобутньою культурою та побутом. Відповідно, розвиваючи цей напрям туризму, можна підвищити його інвестиційну привабливість. Слід звернути увагу й на те, що він має найдемократичнішу ціну. Тому насамперед необхідно встановити основи для становлення та розвитку цього туристичного напряму.

Чинний Закон України «Про туризм» має низку недоліків, оскільки регулює туристичну діяльність загалом, не враховуючи особливостей окремих її сфер (зокрема й зеленого туризму). Саме тому зазначена туристична галузь потерпає від відсутності необхідного законодавчого регулювання.

В Україні існує три різновиди сільського зеленого туризму:

Агротуризм – вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов’язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

Відпочинковий (відпочинок у селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості.

Екотуризм – науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.

Майнові відносини у сфері зеленого туризму, засновані на рівності, автономії волі й майновій самостійності їхніх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про особисте селянське господарство», іншими актами законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Загальні положення статей Закону України «Про туризм» від 29 травня 2001 року № 2470-ІІІ застосовуються до всіх статей цього Закону, якщо ним не передбачене інше. Але, як бачимо, зазначений Закон визначає туризм як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Залежно від категорії осіб, які здійснюють туристичні подорожі, їхніх цілей. об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак розрізняють такі види туризму: дитячий, молодіжний, підводний, гірський, а також сільський. Передбачено, що здійснення окремих видів туризму встановлюються окремим законом [1]. На жаль, у нашій державі не існує закону, який би забезпечував належне правове регулювання сільського туризму.

Натомість в Основних напрямах розвитку туризму в Україні до 2010 року, затверджених Президентом України, поверхнево розглянуто це питання. Зазначено, що одним із чинників державної політики у сфері туризму є залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму) [2].

Хоча, в розвиток зазначеного положення 23 жовтня 2003 р. суб’єктом законодавчої ініціативи – народним депутатом України В. Кафарським – був поданий проект Закону «Про сільський та сільський зелений туризм» до Верховної Ради України.

У законопроекті пропонувалося визначити загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України у сфері сільського та сільського зеленого туризму.

Згідно з проектом сільський туризм – це відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості. Сільській зелений туризм – це відпочинковий вид сільського туризму, пов’язаний з перебуванням туристів у власному житловому будинку сільського господаря, окремому будинку або на території особистого селянського (фермерського) господарства. Відповідно розрізнялися міжнародна та внутрішня організаційні форми сільського туризму.

Проектом встановлюється мінімальний розмір фінансового забезпечення відповідальності фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності та надають послуги у сфері сільського туризму, перед туристами в сумі, еквівалентній не менше ніж 500 євро.

Встановлювалося, що туроператорська та турагентська діяльність на ринку туристичних послуг у сфері сільського туризму підлягатиме ліцензуванню. Не підлягатиме ліцензуванню діяльність сільських господарів та членів їхньої родини – суб’єктів туристичної діяльності у сфері сільського туризму, які надають послуги:

- з тимчасового проживання туристів у власному житловому будинку, в окремому будинку або на території особистого фермерського господарства;
- з харчування туристів;
- пов’язані з перебуванням туристів у даному господарстві або у даній місцевості, якщо така діяльність не підпадає під категорію турагентської або туроператорської діяльності.

Законопроект встановлює вимоги до таких договорів у сфері сільського та сільського зеленого туризму:

- на туристичне обслуговування;
- на екскурсійне обслуговування;
- на готельне обслуговування.

Договори на туристичне обслуговування у сфері сільського та сільського зеленого туризму можуть укладатись шляхом видачі туристичного ваучера (путівки) – це документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг.

Зазначався обов’язок сільських господарів та членів їхніх родин у випадку, якщо господарство здійснювався прийом більш ніж восьми туристів одночасно – зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності.

Головною фігурою в забезпеченні функціонування відзначених видів туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Для того щоб здійснювати це на відповідному рівні, необхідно вчитись.

Так, законопроектом регулювалися б питання, пов’язані з професійною підготовкою фахівців з сільського туризму; діяльностю об’єднань суб’єктів туристичної діяльності та неприбуткових організацій у сфері сільського туризму; контролем за діяльністю у сфері сільського туризму; відповідальностю за порушення законодавства про сільський туризм; міжнародногим співробітництвом у сфері сільського туризму [3].

Таким чином, прийнятий законопроект зміг би усунути прогалини в існуюючому законодавстві.

На жаль, цей законопроект був залуханий тільки на першій сесії (16 листопада 2004 р.) і його чинність так би мовити залишилась тільки на папері.

Відповідно майнові відносини у сфері зеленого туризму, засновані на рівності, автономії волі та майновій самостійності їхніх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про особисте селянське господарство», іншими актами законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму, згідно зі ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство». Також діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

Також провадиться державна підтримка особистих селянських господарств, яка здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів у порядку, встановленому законом.

Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм щорічно при підготовці проекту Державного бюджету України передбачає відповідні кошти на підтримку особистих селянських господарств.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до регіональних програм щорічно передбачають кошти у проектах місцевих бюджетів на підтримку особистих селянських господарств.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень сприяють особистим селянським господарствам:

- в організації у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами і молодняком худоби та птиці;
- в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням;
- у виділенні земельних ділянок єдиним масивом;
- в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання;
- в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.

Слід зазначити, що існує Указ Президента України від 10 серпня 1999 р. № 973/99 «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року», де в Розділі 1. «Стан і перспективи розвитку туризму в Україні» зазначається, що туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави. Також нібито описана стратегія розвитку, відповідно до якої залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму) є одним із основних чинників, які повинні складити державну політику у сфері туризму.

Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає господарська діяльність з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійної діяльності. Згідно з «Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності» від 17 січня 2001 р. № 7/62.

Таким чином, відсутність цього закону є суттєвим недоліком. Оскільки, з огляду на викладене вище, бачимо, що в проект законодавчого акта покладені певні особливості цього виду туризму: організація діяльності, вимоги щодо професійної підготовки фахівців, контроль та відповідальність.

Також хотілося б зазначити, що ліцензійні умови (які встановлені для всіх видів туризму) передбачають, що у штаті суб’єкта туристичної діяльності повинно налічуватись не менше 30% фахівців, які мають відповідну освіту або стаж роботи в галузі туризму не менше трьох років.

Керівник суб’єкта туристичної діяьності повинен мати вищу освіту, а також відповідну освіту з організації туризму або досвід роботи в галузі туризму не менше трьох років дещо потребують щодо, який займається сільським туризмом [4].

Оскільки зелений туризм притаманий сільській місцевості, то з огляду на це, на наш погляд, ці умови дещо потребують коригування у вигляді окремих положень.

Отже, є необхідність прийняття Закону України «Про сільський зелений туризм», який би регулював цю туристичну галузь і заповнив прогалини в існуючому законодавстві; дав визначення поняттям „сільський туризм” і „сільський зелений туризм”; розмежував їх та виділив основні характеристики.

Як відомо, лізензування туристичної діяльності є обов’язковим, тому новим нормативно-правовим актом було б встановлено випадки, у яких ліцензування певних видів сільського туризму є неможливим; окреслено особливості та умови для договорів у сфері сільського та сільського зеленого туризму; врегульовано питання, пов’язані з професійною підготовкою фахівців із сільського туризму.

Таким чином, зелений туризм – це не лише споглядання мальовничих пейзажів. Мешканці великих міст їдуть на село, щоб відпочити від цивілізації, а також навчитися різноманітних ремесел, адже господарі часто пропонують майстер-класи з гончарства, бджолярства, полювання, лозоплетіння та багато іншого. Сільський туризм представляє національний колорит, який міг би стати приманкою для закордонних відпочивальників, але іноземна клієнтура становить наразі не більше 20% , адже якість послуг в Україні значно нижча від європейської.

Найвищий рейтинг серед респондентів отримав сільський зелений туризм (76%), оздоровчий туризм (71%) та гірськолижний туризм (68%). Більше половини респондентів віддають перевагу турам містами Західної України (52%) та культурно-історичному туризму (51%). При чому, 22% опитаних громадян вирушили б у подорож містами Західної України влітку, 13% – навесні, 12,5% – восени, та 4,5% – взимку.

На запитання, куди респонденти виїжджають на відпочинок у регіоні, преважна більшість вказала на Яремчанський район (59,4% респондентів), 17,5% опитаних звернули увагу на Карпатський регіон загалом, 6,9% відповіли, що виїжджають на відпочинок у Верховинський район, 4,4% надають перевагу відпочинку в Косівському районі. Ряд респондентів відповіли на це запитання зазначивши, що відпочивають на природі (8,2%) та на морі (1,9%).

Таким чином, ці статистичні дані свідчать на користь розвитку зеленого туризму, впорядкування чинного законодавства шляхом усунення прогалин та прийняття нових законодавчих актів.

Література

1. Закон України «Про туризм» від 29 травня 2001 р. № 2470 – ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 31. – ст. 241.
2. Указ Президента України від 10 серпня 1999 р. № 937/99 // Урядовий кур’єр. – 1999. – 29 вер. – № 182.
3. Проект Закону України «Про сільський та сільський зелений туризм» від 23 жовтня 2003 р. № 4299, внесений народним депутатом України В. Кафарським (перше читання).
4. Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності» від 17 січня 2001 р. № 7/62.

Джерело: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2999

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat