Гаврилюк А.М.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.80-83.

Туризм і нематеріальна культурна спадщина в Україні: нові вектори розвитку в умовах децентралізації

Кінець ХХ - початок ХХІ ст. в багатьох країнах світу проявився запитом на активне відродження самобутньої національної культури, спричинене своєрідним «етнічним вибухом» або «етнічним ренесансом». Його сутність полягає в демонстративному розвитку етнічної самосвідомості та прагненні репрезентувати світові унікальні надбання етнічних спільнот не через просте копіювання минулого, а інструментарій трансформації його «… у дещо сучасне, формування нового суспільства через відродження старої етнічності та збереження кілець у ланцюгу поколінь» [2, с.97].

Це посприяло згуртуванню міжнародного світового співтовариства навколо ідеї відтворення, збереження та популяризації культурної спадщини, та зокрема, такого її різновиду як нематеріальна культурна спадщина (далі - НКС). Згідно з Конвенцією ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини (далі - Конвенція) вона характеризується як «звичаї, форми представлення та вираження, знання і навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, визнані співтовариствами, групами і, в деяких випадках, окремими особами в якості частини їх культурної спадщини» [1].

Україна ратифікувала документ міжнародного права лише в 2008 р. і майже десятиліття перебувала в стані інституційного очікування, не проявляючи з боку державних структур особливого інтересу до НКС.

Проте останніми роками помітними стали згуртовані дії в контексті реалізації основних положень Конвенції на всіх рівнях виконавчої влади та місцевого самоврядування. Активно сприяє цьому і децентралізація як процес передачі значної частини повноважень, ресурсів та відповідальності від державних інституцій громадам. Саме їм належить повне право вибору ключових векторів розвитку територіальних об’єднань.

В таких умовах якраз і відбувається пошук основних ресурсів, інструментів та засобів для формування ідентифікаційного «обличчя» території на локальному, регіональному та світовому рівнях [3].

З огляду на це, вважаємо, що саме НКС у всіх її проявах (усних традиціях та формах вираження, зокрема, в мові як носії НКС; виконавському мистецтві; звичаях, обрядах, святкуваннях; знаннях та практиці, що стосуються природи та Всесвіту; традиційних ремеслах) [1] здатна заявити світові про унікальність локальної ідентичності території та її мешканців.

Саме «не копіювання», а «оновлення», «не запозичення», а «модернізація» формують базис для розвитку НКС в громадах та демонструють реалізацію концепту «етнічного ренесансу» Е. Сміта в глокальних та глобальних масштабах.

Українська держава, ніби прокинувшись від чергового летаргійного сну, активно заявляє про унікальні шедеври НКС на рівні територіальних об’єднань і намагається застосовувати всі можливі засоби сучасних комунікацій для презентації її в широкому інформаційному просторі.

Потужним ресурсом втілення таких ініціатив є туризм як інструмент поширення ознак локальної ідентичності територій, що мають свої унікальні ресурси НКС. Водночас, варто пам’ятати, що саме громаді належить виключне право виступати єдиним і основним бенефіціарієм врегулювання будь-якої туристичної діяльності, пов’язаної зі спадщиною, яка поширена в певній місцевості. Адже неетичне ставлення до традицій, надмірна комерціалізація, нівелювання інтересів громади, нерегульовані туристичні потоки: все це може спричиняти загрози для елементів НКС.

З урахуванням етики здійснення туристичної діяльності в зонах побутування елементів НКС, представники вітчизняного туристичного бізнесу все частіше співпрацюють з місцевими громадами і залучають до програм відвідування туристів локальні практики поширення НКС для вітчизняних та іноземних мандрівників.

Активними формами співпраці є:

• проведення зустрічей з носіями НКС;
• організація майстер-класів та дегустацій;
• проведення квестів;
• залучення до спільних екскурсійних програм тощо у місцях побутування елементів НКС.

Водночас відчутним є брак офіційної інформації на сайтах органів місцевого самоврядування про елемент НКС як ресурс локальної ідентичної громади.

Сучасний мандрівник, у переважній більшості, обирає майбутній туристичний маршрут не спонтанно, а у відповідності до своїх мотиваційних уподобань, а тому бажає отримати необхідну інформацію з різних джерел, якими можуть бути і веб-ресурси органів місцевого самоврядування. Тому доречним о цьому контексті є синергетичний підхід до популяризації НКС засобами туризму в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці та держави в цілому, яка спроможна задіювати всі необхідні засоби комунікацій для поширення знань про НКС.

До того, ж вважаємо за необхідне, на Офіційному веб-сайті оприлюднення реформи децентралізації в Україні «Децентралізація дає можливості» [4] розширити представлення інформації про унікальні практики НКС в рубриці «Культура» з урахуванням презентації успішного досвіду вітчизняних та іноземних територіальних об’єднань.

Список використаних джерел

1. Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_d69.
2. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху. К.: Ніка-Центр, 2006. 320 с.
3. Потоцька Ю.І. Феномен етнічного ренесансу в контексті глобалізації // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. 2017. Вип.57. С.39-43.
4. Офіційний веб-сайт реалізації реформи децентралізації в Україні «Децентралізація дає можливості». URL: https://decentralization.gov.ua/.