Карлова О.А., Партола А.А.
Матеріали ІV міжнародної науково-практичної
конференції «Стратегія розвитку України у
глобальному середовищі». Ялта, 2010. С.76-79.
Актуальність інвестиційної політики в галузі туризму
Інвестиційна політика виступає важливою складовою механізму державного регулювання туристичної галузі та охоплює комплекс заходів, спрямованих на залучення капіталу у розвиток туристичної інфраструктури. Гостра нестача фінансових ресурсів у туризмі свідчить про недосконалість державної інвестиційної політики, яка не створює відповідні умови для залучення вітчизняного та зарубіжного капіталу. Туризм - це саме та галузь економіки, яка заслуговує в Україні більшої уваги для розвитку, оскільки вона може забезпечити значний внесок в економіку держави у вигляді нових робочих місць, збільшення надходжень від зовнішньоекономічної діяльності та поповнення державного бюджету через сплату податків [7]. Державна інвестиційна політика вимагає комплексних та ефективних рішень для подолання існуючих труднощів та прискорення процесу створення сприятливого інвестиційного клімату. Наприклад, у Законі України «Про туризм» зазначено, що заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії є одним з основних напрямків державної політики в галузі туризму [1].
Згідно Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» першочерговими заходами для залучення інвестицій в туристичну галузь України визначено:
- створення сприятливих умов для розвитку інвестування сфери туризму і діяльності курортів;
- запровадження механізмів стимулювання для будівництва нових та реконструкції наявних об’єктів туристичної та курортної інфраструктури;
- створення інформаційної бази даних інвестиційно привабливих об'єктів для розвитку туристичної сфери та діяльності курортів у регіонах [2].
Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки передбачає аналогічні заходи, але крім того розроблення і виконання проекту інвестиційної програми розбудови інфраструктури туризму в туристично-рекреаційних зонах за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів [2, 3]. Розглянемо основні фінансово-економічні показники туристичної галузі за останні 2007-2009 роки.
Таблиця 1. Основні фінансово-економічні показники за 2007-2009 роки
| Назва показника | Одиниці виміру | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. |
| Обсяг наданих туристичних послуг: | тис. грн. | 98139,306 | 167408,109 | 169135,143 |
| - іноземним туристам;
- туристам, що виїжджали за кордон |
тис. грн. | 4477,265 47521,148 |
6427,737 101447,079 |
14841,778 114730,488 |
| Витрати, пов’язані з надання туристичних послуг: | тис. грн. | 84529,718 | 148508,823 | 151731,594 |
| - іноземним туристам;
- туристам, що виїжджали за кордон |
тис. грн. | 3880,540 39714,559 |
4954,763 93086,517 |
11743,060 105632,215 |
| Платежі до бюджету | тис. грн. | 5875,105 | 6717,522 | 7147,502 |
| Заборгованість перед бюджетом | тис. грн. | 11,572 | 6,841 | 21,143 |
| Балансовий прибуток | тис. грн. | 6647,394 | 10433,194 | 10183,404 |
| Прибуток, що спрямований на розвиток матеріально технічної бази | тис. грн. | 1008,401 | 876,539 | 850,553 |
| Надходження валюти від надання туристичних послуг нерезидентами України | тис. дол. | 130,370 | 196,410 | 450,400 |
| Витрати резидентів України, що виїжджали за кордон | тис. дол. | 68,057 | 2134,594 | 1276,204 |
* Складено за матеріалами Держкомстат України.
Аналіз стану міжнародного туризму в Україні свідчить, що інтерес до України, як туристичної зони, в останні десятиліття поступово прокидався. В 1994 році кількість іноземних туристів, що відвідали Україну, становила 620 тис. чоловік, а у 2009 році, за даними Державної служби туризму та курортів Україну відвідали вже 20,7 млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 18 %, або на 4,6 млн. осіб менше, ніж у 2008 році. У 2008 році кількість іноземних туристів, що відвідали Україну, збільшилася на 8,04 %, або 1,86 млн. осіб, у порівнянні з 2007 і складала близько 25 млн. осіб.
Україна має величезний інвестиційний потенціал в туристичній галузі. Цьому сприяють значні курортно-рекреаційні ресурси, історико-культурний і природний потенціал, вигідне географічне положення, ринкова економіка, спрямованість України до євроінтеграції, наявність значних земельних ресурсів, які можуть використовуватися інвесторами для розбудови туристичної інфраструктури. [3] Інвестиційна політика в галузі туризму поєднує загальнодержавні та регіональні інтереси через тісну взаємодію державних та місцевих органів влади. Так, держава здійснює нормативно-правове регулювання, розробляє стратегії залучення інвестицій, визначає пріоритетні території та об’єкти туристичного профілю для інвестування тощо. Інвестиційна політика на регіональному рівні включає маркетингові дослідження ринку інвестицій, проведення моніторингу рекреаційно-туристичних ресурсів на території, розробку інвестиційні пропозиції для найбільш перспективних туристичних об’єктів, формування карти інвестиційної привабливості регіону тощо[5].
На сьогодні привабливими для інвестування є проекти, пропозиції щодо будівництва туристичних і спортивних гірськолижних трас, канатних доріг, спортивно-оздоровчих комплексів [3]. Проте існує багато ризиків та перешкоди для здійснення інвестиційної програми в Україні: політичні та законодавчі, валютно-фінансові, інфраструктурний та економічний ризики. Туристична галузь, за оцінками фахівців, вважається однією з найбільш високорентабельних та високі прибутки обумовлюються високими ризиками капіталовкладень. Так, за рівнем ризику інвестицій, туристична галузь займає 8 місце серед інших галузей національної економіки України [6].
Окреслимо стратегічні цілі інвестиційної політики в галузі туризму:
- створення законодавчої бази регіонів в області забезпечення гарантій на іноземні інвестиції в туристичний бізнес;
- формування сприятливого іміджу регіонів в області надання рекреаційно-туристичних послуг;
- створення сприятливого інвестиційного клімату;
- стимулювання приливу капітальних вкладень у реконструкцію і будівництво сучасних туристичних комплексів, санаторіїв, готелів, відповідних до міжнародних вимог і стандартів;
- розробка нових турів, які повинні ураховувати етнокультурні, геополітичні, екологічні чинники туристських районів [4].
Отже, потреба туристичної галузі в інвестиціях вимагає ефективної інвестиційної політики держави, яка має бути спрямована на створення сприятливого інвестиційного клімату за допомогою комплексного використання інструментів регулювання інвестиційної діяльності, активної співпраці органів державної влади з громадськими та бізнес-структурами з метою залучення інвестиційних ресурсів у розбудову туристичної інфраструктури та забезпечення довгострокового ефекту розвитку галузі.
Література
1. Закон України Про внесення змін в Закон України «Про туризм» від 18 листопада 2003 р. №1282-ІV.
2. Указ Президента України №136/2007 Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні.
3. Державна служба туризму та курортів України. URL: http://www.tourism.gov.ua.
4. Карлова О.А., Проскуріна Т.В. Туристично-рекреаційна сфера Харківського регіону: перспективи кластеризації // Економіка: проблеми теорії та практики. 2009. Вип.253. Т.1. С.291-298.
5. Судова-Хом’юк Н. Управління інвестиційними процесами в туристично-рекреаційному комплексі України // Регіональна економіка. 2002. №3(25). С.260-265.
6. ТОП-10 - Рейтинг рискованных инвестиций (1 квартал 2010). URL: http://mppconsulting.com.ua/newsr/1Q2010.html.
7. Школа І.М. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник / За ред. проф. І.М. Школи. Чернівці, 2003. 596 с.
