Колесник А.Д.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Світові досягнення і сучасні тенденції розвитку
туризму та готельно-ресторанного господарства»
(м. Запоріжжя, 25 листопада 2022 р.). Запоріжжя:
НУ «Запорізька політехніка», 2022. 770 с. С.194-197.

Характеристика сучасного стану державного управління туристичного бізнесу України та європейських країн

Туристичний бізнес об’єднує багато сфер діяльності, що потребує необхідності формування складеного механізму управління в цій галузі. Найактуальнішою проблемою на сьогодні є визначення місця та ролі державних органів управління, що несуть відповідальність як за галузеві програми розвитку, так і за прийняття нормативно-законодавчої бази діяльності підприємств сфери туризму.

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції. Однак, досвід показує, що туристична галузь функціонує в умовах неналежної нормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної підтримки з боку держави.

З грудня 2019 року згідно з постановою Кабінету Міністрів, в Україні було створено ДАРТ - Державне агентство розвитку туризму, що є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у туристичній сфері. Саме ДАРТ є однією із структур Міністерства культури та інформаційної політики України. Мета державного агенства - бути дієвим інститутом, що реалізовує державну політику в сфері туризму і забезпечує сталий розвиток галузі, шляхом об’єднання досвіду, знань і ресурсів усіх учасників туристичного ринку України та міжнародних партнерів. Міністерство Культури та інформаційної політики, розподіляє фінансування та зарплати національних театрів, філармонії, музеїв та заповідників, відповідає за політику в сфері державної мови, релігії, туризму, інформаційного суверенітету і т.д.

Досвід різних країн свідчить, що успіх розвитку туризму прямо залежить від того, як на державному рівні сприймається ця галузь та наскільки вона користується державною підтримкою. Варто зазначити, що сфера туризму, як багатогалузевий комплекс, має потребу в координації своєї господарської діяльності набагато сильніше, ніж будь-яка інша. Однак надмірна державна присутність і регламентація руйнує прояв підприємницької ініціативи, що лежить в основі становлення ринкових відносин [1]. Крім того, сфера туризму має величезне економічне, політичне та соціально-культурне значення для кожної країни, у результаті чого формування державних органів управління туризмом є досить складним процесом.

Потрібно зазначити, що функції центрального органу державного управління у сфері туризму досить різноманітні. Вони виявляються у розробці та вдосконалюванні нормативно-правової бази провадження туристичної діяльності, у прийнятті та затвердженні програм розвитку туризму на перспективу, в аналітиці туристичного ринку, в контролі за якістю надаваних туристичних послуг, у підвищенні кваліфікації персоналу.

Зараз в економічно розвинутих країнах (Німеччині, Великій Британії, Франції, Австрії, Швейцарії, США, Японії тощо) спостерігається загальна тенденція щодо зменшення ролі центральної виконавчої влади, що приводить до скорочення державних видатків, у тому числі й на розвиток туризму. У результаті цього здійснюється поступовий перехід маркетингової структури на змішане фінансування, що сумарно включає кошти як державного бюджету, так і приватного сектору економіки.

Для України найбільш прийнятна є європейська модель розвитку туризму, яку використовують євроінтегровані сусідні держави: Польща та країни Прибалтики. Кожна існуюча модель базується на державних дотаціях. Державні дотації для суб’єктів туристичної діяльності в країнах ЄС проявляються в різних формах. Серед основних видів державних інвестицій можна виділити: зниження ціни інвестиції в туристичні проекти, що включає позики за вигідними процентними ставками (уряд відшкодовує різницю між фіксованою процентною ставкою й ринковою), продаж, оренду землі або об’єктів інфраструктури за ціною нижче ринкової, податкові пільги, захист від подвійного оподатковування за допомогою укладання угод з іншими країнами, зниження мита, прямі субсидії або надання гарантій на інвестиції з метою залучення іноземних інвесторів.

Поряд із державними дотаціями країни члени ЄС отримують левову частку інвестицій із спеціальних фондів. Зокрема, європейський Союз інвестує туризм за допомогою Європейського фонду регіонального розвитку (EFRD) та надає фінансову допомогу слаборозвиненим регіонам ЄС. Перевагу при присудженні грантів EFRD віддає проектам, що сприяють розвитку сільського (зеленого) туризму та активно пропагують історичну й культурну спадщину регіону [3].

Україні необхідно вивчати досвід європейських країн щодо фінансування туризму, враховуючи не лише його обсяги, а й структуру, механізм, послідовність. Щодо безпосередньо бюджетного фінансування, то, за досвідом інших країн, основними його напрямами в Україні можуть бути:

• розвиток соціального туризму;
• приватне партнерство в розвитку туристичної інфраструктури.

Підтримуючи прагнення України до інтеграції в ЄС, вітчизняні фахівці з розвитку туризму повинні розробляти національну мережу туристичних брендів України (області, районів, міста, об’єднані територіальні громади, туристичні дестинації), маркетингове просування регіональних туристичних брендів, сприяння маркетинговій діяльності агротуристичних господарств [2]. Так, у 2018 році Україна отримала офіційний бренд UkraineNow, який формує образ відкритої сучасної країни, де все найцікавіше відбувається просто зараз. Також, МЗС запустило сайт Ukraine.ua - цифровий портал про сучасну Україну для іноземних аудиторій, розвиває офіційні сторінки у Facebook та Instagram. Створення та реалізація Стратегії просування туристичного бренду України у світі дозволить підсилити комунікації держави на міжнародному рівні та забезпечити їхню сталість.

Таким чином, порівнюючи державне управління туристичним бізнесом в Україні та у провідних країнах Європи, можна зазначити, що процес розвитку та управління туризму в нашій країні на даний момент у замороженому стані через військові дії, та все ж ця сфера потребує уваги, розробки та відповідальних дій з боку держави та органів державного управління, задля збереження туристичного бізнесу у майбутньому.

Література

1. Биркович В.І. Удосконалення державного регулювання розвитку туризму на регіональному рівні // Стратегічні пріоритети. 2007. №4(5). С.157-163.
2. Зікеєва С. Г. Туристична галузь України в період євроінтеграції: Соціально економічний аспект // Економіка і менеджмент культури. 2013. №1. С.74-82.
3. Горбань Н.І., Ханіна Р.І., Ковальчук О.І., Вплив інтеграційних процесів на розвиток туристичного ринку в Україні // Вісник національного університету «Львівська політехніка». 2015. №819. С.120-128.