Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Ковальов С.О.
Донецький інститут туристичного бізнесу, Україна

Український туризм: історичний огляд та сучасний сталий поступ

Аналізується становлення туризму, формування масового пролетаріату та його інерційність у 20-40-і роки. З’ясовано критичний зв’язок з основними процесами суспільного життя: ентузіазм, класовий підхід, українізація. Сучасну інноваційну політику на ринку праці слід формувати на основі позитивного досвіду, що забезпечить розвиток масового туризму в Україні.

Одним з яскравих символів ХХ-XXI століть став міжнародний туризм. У світлі розбудови України як незалежної держави відкрилися великі перспективи її культурного відродження. Помітне місце у формуванні національної самосвідомості народу відіграє туристично-екскурсійна справа як найбільш масовий, активний і наочний метод пізнання історії та культури рідного краю. Сьогодні треба не розгубити, а доцільно використати найкращі здобутки організаційної та економічної діяльності туристської системи, що закладалися на початку її становлення у 20-х роках ХХ ст.

У березні 1918 р. як підрозділ Міністерства народної освіти України було створено екскурсійний відділ, яким керувала член Центральної Ради С. Русова. Але вже більшовицько-радянський уряд та партійні органи не ставили собі за мету зберегти для майбутніх поколінь козацькі могили та церкви над Дніпром. Вони прагнули використати туризм як важіль ідеологічного впливу на населення з метою формування «соціалістичної свідомості».

Щоб система могла нормально функціонувати, потрібно було створити мережу екскурспунктів, екскурсбаз, екскурскомун. Вони мали організовувати прийом і відправлення туристів, забезпечувати їх керівниками екскурсій, надавати проживання, харчування, туристське спорядження.

У 20-і роки екскурсійну роботу вели такі структури: екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (1919-1928 рр.), Українське мішане пайове товариство (УМПЕТ, 1928-1929 рр.), Товариство пролетарського туризму (УкрТУРЕ, 1926-1930 рр.).

Згідно зі становищем, поступово створили мережу територіальних туристських закладів на чолі із Всеукраїнськими екскурсійною базою та комуною. Екскурсійні пункти відкривалися у селах при клубах. Екскурсійні бази – у місцях, багатих на історичні пам’ятки, з привабливими кліматичними умовами. Екскурсійні комуни – у губернських містах. В екскурскомунах діяли: виставковий кабінет, бібліотека, дослідницька лабораторія, гуртожиток для туристів.

У ході національно-культурного відродження в Україні туристсько-екскурсійна справа набула великої ваги, але загальні суспільно-політичні процеси впливали на неї все більш неґативно.

Вже у 1923 р. на Донбасі в результаті багатомісячної затримки платні почалися масові страйки робітників («волинки»). Тоді органи ДПУ притягнули до відповідальності 10 робітників [1, с.6]. Тільки в Донецькій області в 30-і роки було репресовано 50 тис. осіб [1, с.3]. Цікаво, що найбільшу суспільну групу з числа репресованих складали саме робітники – 40,5 % [1, с.39]. Незважаючи на значний приплив робітників з інших республік, питома вага українців, зайнятих у промисловості, збільшилась з 52 % (1921 р.) до 66 % (1940 р.) [2, с.1099], [3, с.113]. Розвиток Донбасу рятував селян від голоду і колгоспних трудоднів. Усього ж у Донецькій області у 30 – 50-х роках за політичними мотивами репресовано більш ніж 100 тис. осіб [4, с.122], [5, с.54].

Водночас із боротьбою проти технічної інтелігенції компартія розпочала широку кампанію висуванства. Більш ніж 140 тис. робітників було висунуто на керівні посади. Так, колишній коногон Є.Т. Абакумов очолив Рутченківське шахтоуправління в Юзівці, де його помічником з політпраці з 1920 р. був М.С. Хрущов. Цікаво, що в березні 1923 р. одну з шахт у селищі Гришино назвали ім’ям Т.Г. Шевченка. За високі показники у праці колектив гірників нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1937 р.). У наш час це шахта 19/20 ДХК «Красноармійськвугілля» (Донецька область) [6]. Політика репресій і висуванства призвела до соціальних змін у складі робітництва. Тепер воно мало меншу монолітність. Виникла напруженість між владою і субпролетаріатом, що прийшов з доколгоспного, зневаженого села [7, с.22]. Сталін вміло використовував те, що неосвічена людина, маючи слабке уявлення про демократію, стоїть поза політикою [8, с.17].

Подальшому розвитку українського туризму не сприяли тяжка праця на новобудовах індустрії та голодомор 1932-1933 рр. Більше того, розпалювалась класова ворожнеча, непримиренність щодо релігії. Українські туристичні заклади, що об’єднував УМПЕТ у березні 1930 р., були звинувачені у неспроможності пропаґувати соціалістичні ідеї. Тепер вони були підпорядковані Всесоюзному добровільному товариству пролетарського туризму та екскурсій (з філією УкрТУРЕ) та акціонерному товариству «Інтурист». Створене у квітні 1929 р. (кер. А. Сванідзе) за десять років своєї діяльності воно прийняло у СРСР 1 млн іноземних туристів. Тільки у 1938 р. на його балансі знаходились: 27 готелів, 26 ресторанів, 334 автомобіля з обігом коштів у 98 млн карб.

Підготовлені робітники стали рушійною силою масового трудового змагання, що розпочалось у 1929 р. На початку першої п’ятирічки між собою змагались 262 підприємства України (150 тис. людей) [9]. Однак елементи самоврядування і мотивації праці у бригадах не знайшли в подальшому підтримки компартійного керівництва. Методи змагання стали системою жахливої експлуатації людини державою [10, с.24]. Якісним підсумком усієї попередньої роботи із підвищення технічної освіти робітників став стаханівський рух, ініційований у 1935 р. у Донбасі. Відкидаючи офіційну показуху, потрібно підкреслити його ефективність щодо підвищення продуктивності праці робітників. При заробітній платні вибійника в 130 карб. стаханівці отримували у десять разів більше, що дало змогу їм подорожувати. Першими на шахти, які відставали, направили О. Стаханова, М. Ізотова, І. Молостова [11, с.86].

На місце репресованих інженерно-технічних працівників Донбасу висувались робітники-стаханівці [12]. У «драконівське» законодавство 1940 р. ввели кримінальні статті: за запізнення, прогул, самовільне залишення роботи. Робітників віддавали під суд за три запізнення на декілька хвилин [13, с.224]. Слід особливо підкреслити, що смертельний травматизм у вітчизняній вугільній промисловості на 1 млн тонн видобутого вугілля у 1935 р. склав 12,4 чол. (у США – 3,01 чол.) [14, с.126].

У передвоєнні роки як буржуазних націоналістів репресували також і значну кількість істориків-краєзнавців, що знизило якість туристичних послуг. Лише з другої половини 30-х років число бажаючих отримати туристичні послуги зросло.

У 1936 р. товариство УкрТУРЕ ліквідували, а його функції тепер розподілялись між Укрпрофрадою та Республіканським комітетом у справах фізичної культури та спорту.

Запроваджені керівництвом держави заходи щодо формування, профнавчання і мотивації праці робітників у 1921-1941 рр. дали позитивні результати. У цілому ж система профтехосвіти виявилась недостатньо ефективною для вирішення якісних завдань економіки, бо діяла в умовах тоталітарної системи. У той же час вона в значній мірі задовольнила «голод» підприємств у робітничій силі, сприяла вирішенню завдань технічної реконструкції промисловості. Була також зміцнена і матеріальна база українського туризму.

Рекомендації щодо подолання теперішньої суспільно-економічної кризи в Україні містяться у глибокому етнополітичному аналізі розвитку держави передвоєнного періоду та практичних висновках із нього. У 20 – 30-і роки проблеми сталості, суспільного партнерства, мотивації праці намагалися вирішувати за рахунок акціонування і структурної перебудови виробництва, самоокупності профшколи. Вказані заходи викликали трудовий ентузіазм робітників.

Саме у 20 – 30-і роки були створені основні структурні ланки сучасної туристичної системи: екскурсбюро, бази, станції.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни поступово відроджується і туристична галузь; особливо швидко цей процес відбувався з початком «хрущовської відлиги». Тоді здійснилося становлення виїзного туризму. З 50-х років монополістами радянського туризму були: ВАТ «Інтурист», БММТ «Супутник» та ЦРТЕ ВЦРПС. Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист» (засноване ще у 1929 р.) мало більш як 100 відділень та агенцій по всьому СРСР, в тому числі 7 в Україні. У 1954-1969 рр. «Інтуристом» керував В. Анкудінов, а з 1969 р. – Герой Радянського Союзу В. Бойченко. У 80-і рр. ВАТ «Інтурист» став однією з десяти великих турфірм світу. У той час туристичні послуги отримували 3 млн іноземців та 2 млн радянських громадян щорічно. 60 % з них – це маршрути до країн «соціалістичного табору».

З 1958 р. стало діяти Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ. Тільки у 1976-1980 рр. традиційними обмінами делегаціями були охоплені 8,5 млн молодих людей з СРСР та іноземців, а на внутрішніх маршрутах – 10 млн людей. «Супутник» співпрацював з 514 турфірмами 84 держав.

Також активно діяла і Центральна рада з туризму та екскурсій ВЦРПС (з 1936 р.). Треба підкреслити, що туристичний продукт також був заідеологізований, як і все суспільно-політичне життя у СРСР. Місця у будинках відпочинку розподіляли в першу чергу серед робітників, що мали найбільші трудові досягнення. Незважаючи на це, темпи розвитку галузі поступово зростали. Якщо у 1956 р. радянські туристи відвідали 61 країну, то у 1963 р. вже 106 країн світу. У 1964 р. СРСР відвідав 1 млн іноземців, а 900 тис. радянських громадян побувало за кордоном. За весь термін організованого туризму 50 млн радянських громадян відвідали 142 держави світу.

У 1964-1965 рр. у Києві були збудовані туристичні установи, що є кращими до сьогодення: готель «Дніпро» (на сучасній Європейській площі) та мотель-кемпінг «Пролісок» (на житомирській трасі); у 2001 р. першим у державі статут 5-зіркового отримав відреставрований готель «Україна» (збудований ще у 1908 р.). У 2004 р. у Донецьку збудували аналогічний «Донбас-Палас».

З початку 70-х рр. при уряді УРСР створили Управління з іноземного туризму, а з 1989 р. діє Асоціація «Укрінтур».

Індекс продуктивності праці у промисловості України у 1997 р. склав 76 % (1990 р. – 100 %). З 1997 р. Україна – член Всесвітньої туристської організації. Тільки у 1999 р. вдалось зупинити падіння виробництва, але його обсяг у 2000 р. все ще складав 58 % від 1990 р. [15, с.98], [16, с.221]. Прямим наслідком цього показника є поки що низький, відносно європейського, рівень туристичного бізнесу в країні.

І все ж таки, ставлення до туризму поступово змінюється на позитивне. Свідченням цього є діяльність Держкомтуризму України з виконання програми розвитку туризму в Україні до 2010 року. Остання передбачає екскурсійне обслуговування 20 млн людей з надходженням від туристичних послуг 8 млрд дол. Для порівняння: у 1998 р. надано туристичних послуг 13 млн осіб на 3,8 млрд дол. США [17], [18].

Важливе значення мають заходи щодо запобігання неґативних наслідків техногенної діяльності підприємств, зокрема санітарно-епідеміологічний контроль. Все це є основою сучасної інноваційної політики з формування відповідного ринку робітничої сили і розвитку масового туризму.

Становлення масового туризму в Україні через його комунікативність є також важливим чинником формування громадянського суспільства, ствердження гуманітарних цінностей. Народна дипломатія у цьому процесі більш реальна, ніж сучасні недіючі закони.

Туристичний бізнес в цілому світі – один з найперспективніших напрямків підприємництва. З початку 60-х років туризм розвивається дуже динамічно. Прибутки від нього складають десятки мільярдів доларів США. Україна також має значні рекреаційні ресурсі, що можуть виконати функцію двигуна ринкової економіки. Подолавши економічну кризу, можна реально збільшити прийом іноземних туристів у декілька разів. При реформуванні вищої освіти України доцільно використати новаторську Всесвітню декларацію вищої освіти для XXI століття, що прийнята Всесвітньою конференцією ЮНЕСКО у жовтні 1998 р. Сьогодні є реальна можливість значного підвищення наукового потенціалу в галузі ту-ризму [19].

Вихованці Донецького інституту туристичного бізнесу (президент Г.В. Кузьменко) вже здійснюють свій гідний внесок у розв’язання цієї важливої проблеми молодої української держави.

Література

1. Правда через роки. – Донецьк: Либідь, 1995.
2. Енциклопедія українознавства. – К., 1995. – Т. 3.
3. История советского рабочего класса. – М., 1984. – Т. 3.
4. Лаврів П. Історія Південно-Східної України. – Львів: Слово, 1992.
5. Моя земля – земля моїх батьків. – Донецьк, 1995.
6. Комсомолец Донбасса.-1964, 15 янв.
7. Верт Н. История советского государства, 1900-1991. – М., 1995.
8. Зевелев А. Истоки сталинизма. – М.: Высшая школа, 1990.
9. Вісник профруху України.-1929. – № 24.
10. Дедалевський Я. Робітництво і большевизм. – Ротердам, 1948.
11. Лихолобова З.Г. Поступь новаторов. – Донецк: Донбасс, 1976.
12. ЦДАГО України. – Ф.1. – О.6. – Спр. 439. – Арк. 99.
13. Медведев Р. Связь времен. – Ставрополь, 1992.
14. Красноносов Ю.Н. Формирование кадров рабочих угольной промышленности Украины: Дис... канд. ист. наук. – Донецк, 1995.
15. Статистичний щорічник України за 1997 рік. – К., 1999.
16. Україна: утвердження незалежної держави / Під ред. В. Литвина. – К., 2001.
17. Програма «Україна – 2010». – К., 1999. – 92 с.
18. Грачова Л., Попович С. Туризм в Україні на зламі тисячоліть // Материалы ІІІ Междунар. научно-практ. конф. – Славяногорск.-1999. – С. 61.
19. Всемирная декларация о высшем образовании для XXI века: подходы и практические меры alma mater // Вестник высшей школы.-1999. – №3. – С.2.

Анализируется становление туризма, формирование массового пролетариата и его инерционность в 20-40-е годы. Выяснена критическая взаимосвязь с основными процессами общественной жизни: энтузиазм, классовый подход, украинизация. Современную инновационную политику на рынке труда следует формировать на основе положительного опыта, что обеспечит развитие массового туризма в Украине.

Development of tourism, formation of mass proletariat and its inertness in 1920-1940 have been analysed in this article. Critical interconnections with main processes of public life such as: enthusiasm, class approach and ukrainization have been cleared up in the article. The modern innovating policy in manpower market should be formed on the basis of the positive experience that will provide mass tourism development in Ukraine.








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.