Маланіч Р.В.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Теорія, практика та інновації розвитку
туристичної і готельно-ресторанної індустрії»
(м. Умань, 27 травня 2026 р.)
Умань: УНУ, 2026. 313 с. С.286-289.

Рекреаційний потенціал природоохоронних територій та проблеми його використання

Природоохоронні території відіграють важливу роль у формуванні рекреаційного потенціалу України, оскільки поєднують функції збереження природної спадщини та забезпечення умов для організованого відпочинку населення. До таких територій належать національні природні парки, біосферні та природні заповідники, регіональні ландшафтні парки, які характеризуються високим рівнем біорізноманіття, унікальними ландшафтами та сприятливими умовами для екологічного туризму.

Актуальність дослідження рекреаційного потенціалу природоохоронних територій зумовлена зростанням попиту на екологічно безпечні форми відпочинку, розвитком внутрішнього туризму та необхідністю раціонального використання природних ресурсів.

Водночас існує низка проблем, пов’язаних із надмірним антропогенним навантаженням, недостатнім рівнем інфраструктурного забезпечення та обмеженими фінансовими ресурсами для розвитку рекреаційної діяльності. У зв’язку з цим дослідження спрямоване на аналіз рекреаційного потенціалу природоохоронних територій та визначення основних проблем його ефективного використання в умовах сучасних соціально-економічних викликів.

Рекреаційний потенціал природоохоронних територій України формується як інтегральна система природних, соціально-економічних та інфраструктурних компонентів, що в сукупності визначають придатність території для організованої рекреаційної діяльності. У наукових джерелах він розглядається як поєднання природних ресурсів, екологічної стійкості ландшафтів, транспортної доступності та рівня розвитку рекреаційної інфраструктури [1].

Ключовою складовою є природно-ресурсний потенціал, який включає унікальні ландшафти, біорізноманіття, водні об’єкти, лісові масиви та природно-лікувальні ресурси. Саме ці елементи визначають базову привабливість природоохоронних територій для відвідувачів і створюють основу для розвитку різних видів екологічного туризму, зокрема пішохідного, спостережного та пізнавального [2].

Високий рівень екологічної цінності таких територій одночасно формує необхідність обмеженого та регульованого використання, що забезпечує збереження природних комплексів. Важливою складовою також є екологічна ємність території, яка визначає допустиме рекреаційне навантаження без порушення природної рівноваги.

У наукових дослідженнях підкреслюється, що саме баланс між використанням і охороною природних ресурсів є визначальним чинником сталого розвитку екологічного туризму [3]. Перевищення допустимого навантаження призводить до деградації екосистем, що обмежує довгостроковий туристичний потенціал територій.

Соціально-економічна складова включає рівень інституційного управління, наявність туристичних послуг, розвиток місцевих громад та їх участь у рекреаційній діяльності. Вона безпосередньо впливає на формування туристичного продукту та забезпечує перетворення природних ресурсів у економічно значущу рекреаційну послугу [4].

Недостатній розвиток цієї складової часто стримує повноцінне використання навіть високого природного потенціалу. Інфраструктурна складова охоплює транспортну доступність, наявність екостежок, інформаційних центрів, засобів розміщення та елементів безпеки. Її розвиток є критичним для інтеграції природоохоронних територій у систему туристичних маршрутів і підвищення їх привабливості для відвідувачів [2].

Таким чином, складові рекреаційного потенціалу природоохоронних територій комплексно впливають на розвиток екологічного туризму, забезпечуючи формування стійкого туристичного попиту, орієнтованого на природоорієнтовані та екологічно безпечні види відпочинку.

Рекреаційний потенціал природоохоронних територій України є значним і базується на унікальних природних ресурсах, високому рівні біорізноманіття та різноманітності ландшафтів, що створює передумови для розвитку екологічного та пізнавального туризму. Водночас ефективне використання цього потенціалу ускладнюється низкою проблем, серед яких недостатній розвиток туристичної інфраструктури, обмежене фінансування природоохоронних установ, а також ризики деградації природних екосистем унаслідок неконтрольованого туристичного навантаження.

Ефективне використання рекреаційного потенціалу природоохоронних територій України стримується комплексом взаємопов’язаних проблем природного, управлінського та інфраструктурного характеру. Однією з ключових є недостатній рівень матеріально-технічного та туристично-інфраструктурного забезпечення, що обмежує доступність територій для відвідувачів та знижує якість рекреаційних послуг. У багатьох випадках відсутність облаштованих екостежок, інформаційних центрів і безпечних маршрутів ускладнює інтеграцію таких територій у систему екологічного туризму [1]. Іншою суттєвою проблемою є обмежене фінансування природоохоронних установ, що призводить до недостатнього рівня охорони природних комплексів та слабкого розвитку сервісної інфраструктури. Це негативно впливає на баланс між природоохоронною та рекреаційною функціями, підвищуючи ризики деградації екосистем [2].

Важливим обмежувальним фактором виступає неконтрольоване або надмірне рекреаційне навантаження, яке особливо актуальне для популярних туристичних локацій. Перевищення екологічної ємності територій спричиняє порушення природних процесів, зменшення біорізноманіття та погіршення стану ландшафтів, що суперечить принципам сталого розвитку [3].

До проблем також належить недостатній рівень інтеграції місцевих громад у процес управління природоохоронними територіями. Обмежена участь населення у формуванні та реалізації рекреаційних проєктів знижує соціально-економічну ефективність використання природних ресурсів і гальмує розвиток локального туристичного підприємництва [4].

Перспективними напрямами подолання зазначених проблем є впровадження принципів сталого (sustainable) туризму, що передбачає баланс між охороною природи та економічною вигодою від рекреаційної діяльності. Особливого значення набуває розвиток екологічної інфраструктури, зокрема створення маркованих маршрутів, центрів інтерпретації природи та систем екологічного моніторингу [3].

Важливим напрямом є залучення місцевих громад до управління природоохоронними територіями через розвиток партнерських моделей та підтримку малого туристичного бізнесу. Це сприяє формуванню економічної зацікавленості у збереженні природних ресурсів та підвищує ефективність їх використання [4]. Також перспективним є впровадження цифрових технологій у сфері екологічного туризму, зокрема систем онлайн-маршрутизації, моніторингу навантаження та інформаційного супроводу відвідувачів. Це дозволяє оптимізувати туристичні потоки та зменшити антропогенний вплив на природні комплекси.

Бібліографічний список

1. Дребот О.І., Бабікова К.О. Еколого-економічна оцінка рекреаційно-туристичного природокористування. Агроекологічний журнал. 2020. №1. С.140-148.
2. Гребенник Г.В. Організація використання рекреаційного потенціалу землекористування територій природно-заповідного фонду: Aвтореф. дис... к.е.н. К., 2015. 20 с.
3. Жадько О.А. Інструменти розвитку сталого туризму на природоохоронних територіях // Таврійський науковий вісник. Економіка. 2025. Вип.26. С.339-344.
4. Ключенко А.В., Щурик М.В. Еколого-економічні та соціальні засади відтворення природних рекреаційних ресурсів: Монографія. Івано-Франківськ: НАІР, 2016. 234 с.