Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Нефедова Н.Є., Яворська В.В.
Культура народов Причерноморья. - 2009. - №176. - С.103-107.

Чинники розвитку і ресурси сучасного туризму Одеського регіону

Згідно із Законом України «Про туризм», який встановлює правові, організаційні та соціально- економічні засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організацією і здійсненням туризму на території України, туризм - це багатогранне суспільне явище та найдинамічніша сфера людської діяльності, що пов’язана з добровільною тимчасовою зміною місця перебування, ритму і середовища життя з різноманітною (пізнавальною, оздоровчою, професійно-діловою, спортивною, релігійною та ін..) метою, а також з безпосереднім контактом із середовищем (природним, культурним чи суспільним) [2]. Але дослідники цього наукового напряму доповнюють, що туризм - це також і суспільно-організаційна економічна діяльність, спрямована на виробництво послуг і товарів, для задоволення їх попиту, пов’язаного з відпочинком, відновленням здоров’я, задоволенням духовних запитів [5], [9], [10].

Сучасна індустрія відпочинку, лікування, розваг обумовлює створення системи виробничих, транспортних, торговельних, сервісних підприємств і засобів розміщення для задоволення попиту на туристичні товари і послуги, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства [4].

Процес розвитку індустрії туризму - це складний і динамічний, багатофакторний процес, що залежить від численних передумов та чинників, які сприяють або обмежують темпи розвитку туристичної діяльності. На думку фахівців туризм розвивається під впливом чинників, властивих саме індустрії туризму (факторів функціонування ринку туристичних послуг, формування попиту і пропозиції, виробництва туристичного продукту тощо), а також чинників зовнішнього середовища - це політика і право, у тому числі державна політика і державне регулювання в галузі туризму, економіка і фінанси (макроекономічні і мікроекономічні чинники), культура, соціодемографічні зміни, розвиток торгівлі, транспорту, інфраструктури та науково-технічного прогресу [4]. Крім того, кожен вид туристичної діяльності має свій набір факторів розвитку, де є провідні та другорядні чинники прискорення туристичної діяльності. Залежно від мети подорожі та об’єктів, що використовуються або відвідуються, існують такі види туризму, як культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, спортивний, релігійний, екологічний, сільський та інші [2], [4], [5], [9], [10].

Але визначальними факторами розвитку є суспільно-географічні фактори, пов’язані з освоєнням географічного простору, використанням ресурсів природного середовища (географічне положення, кліматичні, земельні, водні тощо), з організацією соціально-економічного простору. Розвиток туризму, як різновиду рекреаційної діяльності, залежить від рівня рекреаційного освоєння території, а саме: рівня її природної та соціокультурної підготовленості, інфраструктурної облаштованості, екологічної й соціальної захищеності як рекреаційного середовища [10].

У ході рекреаційного освоєння йде залучення об’єктів і явищ природного, природно-антропогенного, соціального походження в якості туристичних ресурсів. Туристичним ресурсом вважається все, що можна використовувати у конкретному регіоні для організації туристичної діяльності та залучення туристів. Існує багато класифікацій рекреаційно-туристичних ресурсів, серед яких найбільш деталізовану й докладну класифікацію розробив О.О. Бейдик (2001), де виділені такі рекреаційно-туристичні ресурси, як природні, природно-антропогенні і суспільно-історичні [1].

Одеський регіон - один з привабливіших приморських регіонів України, що має давню історію розвитку туризму, але за останні десятиріччя він зазнав певних втрат. Метою дослідження є огляд передумов та чинників розвитку туризму, історико-географічних особливостей рекреаційного освоєння території, характеристика туристичних ресурсів для формування сучасного погляду на перспективи розвитку туризму в Одеському регіоні та сприянню формування нових туристичних потоків.

Історія рекреаційного освоєння території сучасного Одеського регіону співпадає з основними періодами суспільно-історичного розвитку людства, суспільного і територіального поділу праці та відповідає основним етапам заселення та господарського освоєння території Українського Причорномор’я.

До початку XIX століття - це початковий етап, який тісно пов'язаний з пошуком найзручніших місць для житла, мисливства і рибальства, завойовницьких походів кочових племен. Розширення торговельних і культурних зв’язків, географічні відкриття, що розкривали межі невідомого, змушували людей пересуватися та пізнавати навколишній світ. Особливе місце займає грецька колонізація, пов’язана з розвитком торгівлі.

В VII-V ст. до н.е. на Дунаї та Дністрі були засновані античні грецькі міста-колонії Тіра (на території сучасного м. Білгород-Дністровський), Ніконій (на місці с. Роксолани Овідіопольського району), Лікостоман (поблизу сучасного м. Кілія). Залишки Тіри включені до видатних пам’яток археології України.

В I-II ст. н.е. південно-західна частина сучасного Одеського регіону входила до складу Римської імперії. З тих часів збереглися залишки велетенської земляної фортифікаційної лінії - Трояндового валу, залишки якої тягнуться від с. Старі Трояни (озеро Китай) до смт Суворове (озеро Катлабуг) та далі до м. Болград. Протягом XV-XVIII ст. в період панування Османської імперії були споруджені великі фортеці - Акерманська (Білгород-Дністровська), Ізмаїльська, Кілійська. На місці сучасної Одеси було засновано селище Хаджибей, яке звісно з 1415 року. Пізніше споруджується турецька фортеця Єні-Дунья («Новий світ»).

Територія сучасного Українського Причорномор’я була визволена у ході російсько-турецької війни 1787-1791 років під командуванням О.В.Суворова. 14 вересня 1789 року корпус російських військ під командуванням генерала І.В. Гудовича спільно із загоном українських козаків під керівництвом Антона Головатого і Захарія Чепеги штурмом захопили фортецю Єні-Дунья. В грудні 1790 року була звільнена фортеця Ізмаїл, в результаті чого територія між Південним Бугом та Дністром відійшла до Росії. 27 травня 1794 року був виданий указ Катерини II про заснування на місці Хаджибею нового портового міста, дата народження якого стала 2 вересня 1794 року. На початку 1795 року він був названий Одесою на пам’ять про стародавню грецьку колонію Одесос, яка в VI ст. до н.е. знаходилась у Північному Причорномор’ї (пізніше було встановлено, що на її місці було засновано болгарське місто Варна). Будувалася Одеса за планом, який був розроблений інженером-полковником російської армії Францем Деволаном. В будівництві приймали участь архітектори Ф. Боффо, О. Бернардацці, Ф. Гонсіоровський, О. Мельников та інші. Видатними архітектурними пам’ятками є, перш за все, в цілому планувальна структура та забудова історичного центру міста, а також Одеський оперний театр, будинки колишніх купецьких бірж (сучасної філармонії та міської думи), палаци Воронцова, Потоцького, Толстова, Гагаріна, Маразлі. В Одесі багато музеїв, серед яких - Археологічний музей, який був заснований у 1825 році. Найбільш давню та найбільш строкатою за історичними подіями, хвилями колонізації є південно-західна частина Одеського регіону. Прикладом цього є складена авторами картосхема історії формування населених пунктів, які засновані під час панування Османської, Австро-Угорської і Російської імперій та заселялися молдованами, болгарами, старовірцями, козаками, біглими селянами-кріпаками з центральних губерній Росії (рис. 1).

Історія формування населених пунктів південно-західної частини Одеського регіону
Рис. 1. Історія формування населених пунктів південно-західної частини Одеського регіону
(для збільшення натисніть на малюнок)

Після остаточного входження території сучасного Одеського регіону до складу Росії за Бухарестським мирним договором 1812 року нова хвиля болгарської і німецької колонізації доповнила та збагатила господарське і соціально-культурне життя краю, залишила численні історико-культурні пам’ятки. Завершальним етапом інтенсивного заселення території краю був пореформений період після 1861 року, коли остаточно сформувалася сучасна система розселення та багатонаціональний склад населення Одеського регіону [3], [8]. Етнічна мозаїка розселення, збереження етнічних ознак, культури, традицій та звичаїв окремих етносів в умовах посилення етнічної самоіндентифікації, бажання знайомства з духовною та історико-культурною спадщиною власного етносу, з пам’ятками духовної і матеріальної культури обумовлює перспективи розвитку етнічного туризму в Одеському регіоні.

Етап формування рекреаційно-туристичного господарства сучасного Одеського регіону бере початок з 1820-х років і пов’язаний з освоєнням природних бальнеологічних ресурсів (лікувальних грязей та ропи лиманів).

Приморські лимани (Куяльницький, Хаджибейський, Тилігульський, Будацький та ін.) є типовими накопичувачами лікувальної грязі - це дрібнозернистий намул, що містить органічні речовини, біологічно активні компоненти, гормони, мікрофлору. В цілому лікувальні грязі приморських лиманів відносяться до типу сульфідних з мінералізацією грязьового розчину до 150 г/л, за іонним складом вони хлоридно- магнієво-натрієві, з характерним запахом сірководню. Перший лікувальний заклад для надання «теплих ванн», де під керівництвом дивізійного лікаря Е.С. Андріївського були використання технології грязелікування та водолікування, був відкритий у 1833 році на березі Куяльницького лиману [7].

Пізніше такі ж лікувальні заклади були відкриті у 1843 році на березі Хаджибейського лиману (с. Усатово), у 1853 році - на Сухому лимані, у 1867 році - у с. Холодна Балка (Хаджибейський лиман). Наприкінці XIX століття для лікування почали використатися грязі Шаболатського (Будацького) лиману. У 1876 році за ініціативою звісних вчених і лікарів О.О. Мочутковського і А.А. Веріго було створено Одеське бальнеологічне товариство, яке сприяло розвитку курортів на лиманах і зростанню їх популярності. У 1892 році за ініціативою товариства на Куяльницькому лимані був побудований новий грязелікувальний заклад, який функціонує і зараз. У 1914 році в Одесі був відкритий Лермонтовський курорт, на базі якого у 1928 році був створений науково-дослідний інститут курортології (сучасний Український НДІ медичної реабілітації і курортології).

На сьогоднішній день найбільш інтенсивно використовуються лікувальні грязі Куяльницького, Тилігульського та Будацького лиманів. Грязі Хаджибейського лиману, який став приймачем очищених стічних вод Одеси, майже втратили лікувальну дію і вже не використовуються. Лікувально-оздоровче значення має і ропа лиманів, яка містить різні мікроелементи (йод, бром, бор) та використовується для гідротерапевтичних процедур. Потенціальні можливості використання мінеральних вод Одеського регіону у бальнеології практично не обмежені, але повністю ще не реалізовані. Природні підземні води Одещини представлені, згідно із сучасною класифікацією, сірководневими, йодно-бромними та мінеральними, лікувальна дія яких визначається різним сполученням солей. Найбільш поширені хлоридні води різного катіонного складу, наприклад, гідрокарбонатно-хлоридна вода «Куяльник». Мінералізація вод коливається у межах 2-10 г/л, у відкладеннях палеогену - до 15 г/л. На території Одеського регіону інтенсивно використовуються такі родовища мінеральних вод, як «Одеське», «Куяльницьке», «Сергіївське», «Чорноморське», «Кароліно-Бугазьке». В Одесі для класичних методів санаторного лікування функціонують близько 50 артезіанських свердловин. Щорік більш 300 тисяч осіб отримають цей вид лікування (65% всіх оздоровлених в санаторних установах). Але існуюча бальнеотерапевтична база курортів Одеського регіону здатна охопити у 3-4 рази більшу кількість рекреантів. Певний інтерес для лікування можуть стати родовища мінеральних вод, які вже використовуються - «Балтська», «Кодимська», «Красноокнянська».

Етап становлення туризму як галузі господарства приходиться на радянські часи, коли йшло будівництво нових та відродження вже існуючих рекреаційних закладів (Лермонтовський, Куяльницький та інші), а також багатовідомчого оформлення галузі. З’явилися нові види туристичної діяльності, активно почав розвиватися морський туризм на базі Чорноморського морського та Дунайського річкового пароплавства, сформувалися рекреаційно-туристичні райони - Одеський, Білгород-Дністровський, Татарбунарський [8]. Але розвиток туризму обмежували геополітичні та соціально-економічні фактори (обмежені можливості пересування у прикордонних територіях, дотаційний характер розвитку галузі, незадовільна матеріально-технічна база рекреаційних закладів та інші).

Сучасний етап характеризується формуванням індустрії туризму в умовах ринкових відносин, але стримують розвиток туризму неврегульованість правових питань між державою, середнім і малим бізнесом, відсутність вільної конкуренції, економічна криза, відсутність інвестицій, низький попит на туристичні послуги та інші соціально-економічні, а також екологічні проблеми. Але Одеський регіон зберіг високий потенціал розвитку лікувального туризму, який спеціалізується на лікуванні систем кругообігу, захворювань нервової системи, органів травлення, опорно-рухового апарату, органів дихання. В Одеському регіоні різноманітні туристичні послуги надають більш 300 туристичних фірм, якими розроблені та реалізовані понад 100 туристсько-екскурсійних маршрутів. Нами була проаналізована тематика екскурсій по окремих туристичних агентствах, а також зміст та мотивації їх проведення, які власно і визначають вид туристичної діяльності [3].

На ринку туристичних послуг виділяється такий сегмент як «Екскурсії по Одесі та її передмістям», що включає близько половини всіх туристсько-екскурсійних маршрутів Одеського регіону. За представленою тематикою екскурсій, а також популярності маршрутів у туристів отримали розвиток пізнавальний та історико-культурний, а також ландшафтно-екологічний, спортивний, екстремальний, розважальний туризм. Але можливості залучення нових потоків туристів обмеженні недостатнім рівнем розвитку туристичної інфраструктури. Перспективним для розвитку туризму залишається Придунав’є, де вже отримали розвиток ландшафтно-екологічний, історико-культурний, історико-етнографічний туризм. Серед рекреаційних об’єктів виділяються Ізмаїльська фортеця, придунайські озера Картал і Кугурлуй, Дунайський біосферний заповідник, система вулиць-каналів м. Вилкове та інші. Північно-західна частина Одещини характеризується недостатнім рівнем рекреаційного освоєння, але тут є об’єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення («Савранський ліс», «Михайлопільський заказник»), пам’ятки ландшафтно-паркового мистецтва («Бендзарський ліс», «Кардамичівський парк» та ін.), пам’ятки археології, архітектури, які можуть стати об’єктами пізнавального, екологічного та історико-етнографічного туризму.

На сьогоднішній день найбільш впливові фактори розвитку туристичної діяльності - це сучасна фінансово-економічна криза, політична й соціально-економічна нестабільність в країні та екологічні проблеми навколишнього середовища. У туристичному господарстві Одеського регіону накопичилось багато проблем, які потребують вирішення. Необхідно узгодження організації та розвитку сучасного туризму із сучасними принципами планування території для збереження різноманіття і цілісності туристичних ресурсів, їх раціонального використання, охорони культурної спадщини та довкілля розвитку туризму.

Джерела та література

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України / О.О. Бейдик. - К.: ВЦ КНУ, 2001. - 396 с.
2. Закон України «Про туризм» (324/95 ВР) // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31.
3. История городов и сел Украинской ССР. Одесская область. - К., 1978 - 866 с.
4. Мальська М.П., Антонюк Н.В., Ганич Н.М. Міжнародний туризм і сфера послуг / М.П. Мальська, Н.В.Антонюк, Н.М. Ганич. - К. : Знання, 2008. - 661 с.
5. Масляк П.О. Рекреаційна географія / П.О. Масляк. - К.: Знання, 2008. - 343 с.
6. Нефедова Н.Є., Яворська В.В. Рекреаційний потенціал Одеської області, його використання та перспективи розвитку туризму // Географія в інформаційному суспільстві. Зб. наук. праць. У 4-х тт. - К.: ВГЛ Обрії, 2008. - Т. 4. - 249-251 с.
7. Одеса: місто - агломерація - портово-промисловий комплекс. / Керівник О.Г. Топчієв - Одеса: АОБАХВА, 1994. - 360 с.
8. Одеський регіон: природа, населення, господарство. / За заг. ред. О.Г. Топчієва. - Одеса: Астропринт, 2003. - 184 с.
9. Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Зелений туризм / М.Й. Рутинський, Ю.В. Зінько. - К.: Знання, 2008. - 271 с.
10. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії / О.Г. Топчієв. - Одеса: Астропринт, 2009. - 544 с.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.