Парацій В.М.
Матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 6-7 квітня 2023 р.)
К.: КНУКІМ, 2023. 478 с. С.217-220.

Заклади харчування та відпочинку провінційного містечка в презентації краю (з регіонального туристичного досвіду 1920-1930-х рр.)

Польський історик, один із дослідників національної кухні Анджей Грищук писав: «Кулінарні традиції та звичаї є одним з елементів культури» [7, с.3]. У місті життя громадян традиційно локалізується навколо відповідних громадських закладів, одним з домінуючих - заклади харчування, веселого проведення часу, відпочинку. Це шинки (пізніше - ресторани), кав’ярні, бари, цукерні; заклади, ідентичні до них. Думка не нова. Польська дослідниця Магдалена Войцік з цього приводу зауважувала: «Розвиток цукерень і кав’ярень - то дуже істотний елемент містотворчий» [13, с.14].

Особливо, вважаємо, з ХІХ ст., коли, на європейському просторі проходив новий «урбаністичний бум» і формувався відповідний йому «урбаністичний дух». Серед цих нових складових міського простору - й становлення продуманої системи закладів громадського харчування та відпочинку. Кевін Свіні - доктор філософії, викладач в університеті в Тампі (США), дослідницькі інтереси якого зосереджувалися у сфері сучасної філософії, етики й естетики (зокрема, у дослідженні питань естетики, пов’язаної зі смаком), писав: «Народження ресторану й зміни у поданні страв… заохочували людей підходити до їжі інакше. Представники середнього класу почали насолоджуватися стравами, які споживали, і звертали увагу на виразний естетичний характер різних спожитих страв» [2, с.141].

Були й відповідні заклади харчування. Ось як описує своє рідне місто Бережани 1880-х рр. відомий поет, письменник і літературознавець Богдан Лепкий (акцентуємо увагу лише на побутових аспектах): «Посередині міста майдан, Ринком званий, а посередині Ринку ратуш - великий чотирикутник з вежею, щось буцім королівський замок у Варшаві... У горішній частині Ринку, коло церкви, цукерня старого німця Єгра і крамниця француза Герве і готель Мерля та ще другий готель Сімона. В готелі Мерля є також склеп з кімнатою до снідань і касино з одинокою салею в Бережанах, в якій відбуваються балі й концерти. Герве також має сніданковий покій…» [3, с.115-116].

Ці заклади ставали й об’єктами туристичної привабливості населеного пункту. Так, описуючи Бережани перед Першою світовою війною, автор одного з перших професійних туристичних путівників по Галичині Мечислав Орлович фіксував на Ринковій площі два готелі: «Європейський» та «Галіційський» (з вартістю проживання у 2-4 крони); а також: ресторани Бермана і Затварніцького, цукерні Хакля (Хацкля) й Заплатинського, кав’ярні Гульдмана та Ослєба, «покої до снідань» Слюсарська (можл. «Слюсарека») і Розенберга [18, с.123]. Деякі з них будуть згадуватися і в подальшому серед Бережанських закладів харчування та відпочинку - основи урбаністичної інфраструктури в нових державно-політичних обставинах 1920-1930-х років.

У той час велику роль почали відігравати кав’ярні, ресторани, бари як заклади відпочинку. А, особливо, як складова регіональної туристичної інфраструктури.

На землях Тернопілля упродовж 1925-1939 рр. активно функціонувало Подільське туристично-краєзнавче товариство з філіями в кожному повітовому місті. У путівниках Товариства друкувалися повідомлення й про готелі краю та про можливості харчування тут. Так, зазначалося, що в кожному повітовому місті та великих містечках воєводства є готелі. Ціна одномісного номера складала від одного до чотирьох злотих. Для прикладу - вартість харчування в Тернополі: сніданки (кава й дві булки) - 50 грошів (з маслом - 70 гр.), обід з двох страв - 1 зл. (з трьох страв - від 1 зл. 20 гр. до 1 зл. 50 гр.), вечеря - у межах 1-1,50 зл. Повідомлялося також, що в інших населених пунктах воєводства ціни знаходяться у визначених межах, можуть бути навіть на порядок нижчими. Окремо акцентувалося про фіксовані ціни для туристів у закладах Подільського туристично-краєзнавчого товариства [9, с.38-39].

Для розуміння цього ціноутворення зробимо одне уточнення. Упродовж 1924-1939 рр. грошовою одиницею Польщі став злотий, який ділився на 100 грошів (найменування відображало давню традицію польської монетарної системи) [4, с.68]. Зарплата у визначений час була більш-менш сталою: вчитель, в залежності від стажу, отримував 100-300 злотих на місяць, університетський професор - 700-900 злотих; некваліфікований робітник заробляв 25 злотих на тиждень. Купівельна спроможність злотого (на продукти) була такою: кілограм масла - 2,92 злотих, цукру - 1,43 злотих, яйце - 7-8 грошів, кілограмовий буханець житнього хліба - 29 грошів, один кілограм волового м’яса - 1,04 злотих [6, с.288]. Таким чином, вищеозначена сфера послуг була загалом доступною, особливо - з акцентуванням на пропоновані туристичні знижки.

У путівнику Подільського туристично-краєзнавчого товариства за 1928 р. (загальний, еталонний для подальших, путівник по Тернопільському воєводстві) подавалася така інформація про Бережани (акцентуємо увагу виключно на закладах проживання і харчування): «Готелі: Європейський, Галицький, Бергмана, Стейнтінка, ціни 2-4 зл. Ресторани: Європейський, Блумера, Слюсарська («Ślusarska», можл. Слюсарека), Затварніцького. Цукерні: Хакля («Haekla», можл. Хацкля), Заплатинського» [12].

Загалом, упродовж 1920-1930-х рр. на пл. Ринок у Бережанах локалізувалася розширена інфраструктурна мережа, зокрема спрямована на сферу надання послуг. Так на центральному майдані знаходилися готелі «Європейський» (пл. Ринок, 3). Для проживання надавалося вісім кімнат, розрахованих на прийняття 15 клієнтів. До послуг проживаючих був автомобільний гараж. Ціна окремого готельного помешкання варіювалася від двох до шести злотих.

Тут же, на ринковому майдані (пл. Ринок, 15) знаходився ще один готель пансіонного типу - «Малопольський», який мав власний заїзд. Добова ціна проживання на особу становила 1,50 злотих. Це були два з трьох готелів, розташованих у місті на середину 1930-х років [10, с.176]. Також на площі знаходився ресторан Леона Бермана в приміщенні «Європейського» готелю (обід в якому коштував одну злоту) [5, с.86; 10, с.176], кав’ярні Гульдена (на пл. Ринок, 12), цукерні Хацкля (пл. Ринок, 10) [10, с.176]. Окрім них, на ринковому майдані розташовувалося ще декілька маленьких кав’ярень і заїжджих дворів, власниками яких були виключно місцеві євреї.

Окремо рекламуються заклади харчування та відпочинку, локалізованих у межах пл. Ринок, в путівнику по Бережанах і Бережанському повіті Станіслава Вішнєвського (1937 р.): «На Ринку, окрім кількох готелів, знаходиться «Готель Європейський» Бермана, який має чисті покої та добрий ресторан». Акцент робився й на помірні ціни як за проживання, так і за харчування. Далі: «Дуже добрий є ресторан при вул. Потоцьких… і часто відвідуваний бар-ресторан «Парижанка» Яна Млака при вул. Костюшка, який відкритий цілу ніч і має добрий заїзд для автомобілів. На ринку знаходиться популярна цукерня, яка існує з дуже давніх часів, у власності Казимира Хацкля» [11, с.36, 67, 69].

Єврейський історик Шимон Редліх, який дитячі роки провів у Бережанах, також описує окремі торгівельні підприємства, зазначаючи, що: «більшість магазинів належала євреям». Станом на 1930-і рр. у місті існувало кілька маленьких готелів і ресторанів. У книзі вченого збереглися згадки про окремі з них: «Ресторан Мартиновича пропонував страви і напої та мав оркестр, що ввечері давав концерт. Найкращий ресторан у місті знаходився у готелі «Європейський», на площі Ринок. Обома володів пан Леон Берман. Кав’ярня «Оаза» рекламувала «чудовий джазовий оркестр». Люди танцювали у танцювальному клубі «Рай» [5, с.86].

Ще одна реклама з 1930-х: кав’ярня-бар «Парижанка» Яна Млака при вул. Костюшка, 12 у Бережанах. «По сучасному оформлена, відкрита цілу ніч. Видає сніданки, обіди, вечері. Буфет добре забезпечений. Великий вибір вин, місцевих і закордонних. Вигідні постої для автомобілів і мотоциклів». І одна важлива приписка: Для туристів ціни знижені» [11, с.69]. Це був помітний і позитивний крок на підтримку місцевої туристичної інфраструктури через створення попиту на послуги закладу.

Така довготривала традиція розвитку «покоїв для сніданків», ресторацій та кав’ярень проіснувала до 1939 року [13, с.16]. Подальший розвиток подібних закладів - це вже інша епоха, інша ідеологія, інший побут, навіть інший ментальний світ.

Але історичним містам рівня Бережан потрібна ця, нині неіснуюча, але й ще не втрачена традиція: традиція гурманства, традиція спілкування при каві чи їжі. Загалом - традиція приватної ініціативи (через організацію закладів харчування та відпочинку). Адже, важливим чинником, що породжує впевненість у збереженні місцевого колориту - як основи туристично-екскурсійної презентації історичного міста - є активна громадська діяльність. У такому контексті можна погодитися з думкою швейцарського архітектора та містобудівника Стефано Б’янка, який стверджував, що для збереження традиційних історичних кварталів міста туди слід повернути середній клас. «Бо якщо головні пам’ятки можна реставрувати лише заходами адміністративної влади, утримання ж міста у належному стані потребує підтримки приватного підприємництва». Співставлення цих форм складає, в авторському суб’єктивному розумінні, суть «розумної реставрації» [1, с.25]. Таку ж власну історичну традицію має розвиток закладів харчування та відпочинку в межах історичних Бережан. Співставити її із сьогоденням - це один з важливих кроків у створенні суспільно-привабливого «шарму» сучасному місту, визначенні його подальших урбаністичних (зокрема через сферу регіонально-туристичних) перспектив.

Список використаних джерел

1. Б’янка С. Реставрація чи руйнування // Кур’єр ЮНЕСКО. 1991. Березень.
2. Їжа і філософія: їжте, пийте і будьте щасливі / Упорядник Ф. Олгоф. К., 2011.
3. Лепкий Б. Казка мойого життя. Івано-Франківськ, 1998.
4. Нумізматичний словник / Автор-укладач В. Зварич. Львів, 1972.
5. Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах. К., 2002.
6. Шуст Р. Нумізматика. Історія грошового обігу та монетної справи в Україні. К., 2007.
7. Grzeszczuk A. Kucnia polska. Tradycijne potrawy. Warszawa, 2015.
8. Ilustrowany przewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiszu, Orawie i Sląsku Cieszynskiem / Opracowal dr. M. Orlowscz. Lwow, 1919.
9. Kunzek T. Ziemia Podolska. Opis krajpznawczo-turystyczny wojewodztwa Tarnopolskiego. Tarnopol, 1935.
10. Kunzek T. Przewodnik po wojewodztwie Tarnopolskiem. Tarnopol, 1936.
11. Przewodnik po Brzeżanach i okolicy, opracowal S. Wiszniewski. Brzeżany, 1939.
12. Przewodnik po wojewodztwe Tarnopołskiem. Tarnopoł, 1928.
13. Wojcik M. Kulinarne dziedzictwo Krakowa. URL: https://kulinarny.krakow.pl/zalacznik/360093.