Петлін В.М.
Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.
«Географія та туризм» (м. Харків,
28 лютого - 1 березня 2023 р.). Харків: ХНПУ
ім. Г.С. Сковороди, 2023. 684 с. С.168-172.

Теоретичні засади природничої географії як основа виокремлення туристично-географічних ресурсів

Різноманіття й глибина сучасних теоретичних напрацювань у царині природничої географії спроможні стати загальними засадами для наближених наукових природничих напрямів, зокрема туристично-географічних. Це стосується не лише традиційного дослідження ландшафтної диференційованості території й на цій основі інтерпретації різноманітних показників, а й визначення функціонально-організаційних залежностей у виділених територіальних системах, що надає змоги більш глибоко визначати наявні, насамперед природні, властивості експлуатованих систем. Значною мірою це стосується ресурсної складової територіальних систем, яка широко використовується зокрема у реалізації туристично-географічної їх експлуатації.

Такі ресурси передусім мають екологічний характер. Їх складають сукупність середовищеутворювальних компонентів, що забезпечують типову для певної території екологічну рівновагу в ландшафтній сфері [5, с.375]. Ці компоненти утворюють середовище й забезпечують екологічну рівновагу певним територіальним системам [4, с.394].

Американський еколог Кеннет Ватт вважає, що екологічні ресурси - це все те, що забезпечує організму й суспільству можливість підтримувати швидкість перетворення енергії на оптимальному рівні. Існує п’ять мінливих ресурсів: простір, час, речовина, енергія та різноманіття. Загалом екологічні ресурси притаманні територіальним утворенням є часткою їх інтегральних ресурсів системного утворення, яке експлуатується різними господарськими галузями і підтримує життя на Землі. Часто зауважують, що сьогодні все довкілля перетворилось на єдиний інтегральний ресурс, який інтенсивно використовується людиною [6, с.493].

Оскільки суспільство в наш час перетворилось на інформаційний чинник щодо впливу на середовище, то актуальними стають й інформаційні ресурси. Їх сприймають як інформацію і знання, у вигляді духовного робочого чинника нового типу, який взаємодіє з матеріальними чинниками й забезпечує динаміку соціальних систем. Такі ресурси викликають приріст вільної енергії в мультисистемах природокористування за рахунок зменшення їх ентропії. Особливості інформаційних ресурсів полягають у:

1. на відміну від матеріальних ресурсів, з розвитком суспільства і зростанням використання знань вони зростають, а не зменшуються;
2. вони самі по собі мають потенційне значення, але у взаємодії з іншими ресурсами (технічні засоби, технології, енергія, речовина тощо) виявляються як рушійна сила;
3. ефективність їх використання визначається вторинним виробництвом знань: одержанням нових знань менш витратним шляхом інформаційної взаємодії, а не прямою їх генерацією;
4. у інформаційному суспільстві вони стають безпосередньою продуктивною силою, з чим пов’язане збільшення ефективності суспільної праці на декілька порядків [1, с.17].

Та оскільки найчастіше під час туристичного експлуатування територіальних систем використовують саме ресурси, які надала їм природа, то вони належать саме природним ресурсам. Тобто це тіла й сили природи, які на цьому рівні розвитку виробничих сил і вивченості можуть бути використані задля задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності [3, с.169].

До таких ресурсів належать:

• стійкість територіальних систем;
• безпечність туристичного експлуатування;
• наявність в них рекреаційно-туристичних цінних об’єктів;
• загальна споглядальна цінність тощо.

Реальне врахування природних ресурсів будь-яких територій з рекреаційно-туристичною метою доцільно реалізовувати на основі її просторового диференціювання на закономірні територіальні утворення (ландшафтні системи). Отже, в цьому ракурсі природні ресурси можна сприймати як природні туристично-рекреаційні тобто фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і послуговують або можуть слугувати для організації відпочинку, туризму, лікування й оздоровлення людей. До них належать лікувальні та оздоровчі чинники багатоцільового призначення (ліси, лікувальні кліматичні місцевості, поверхневі води), лікувальні речовини (мінеральні води, грязі, озокерит), а також рекреаційні властивості гірських і передгірських ландшафтів, заповідних територій тощо [8, с.114].

Окремим блоком доцільно розглядати рекреаційно-туристичні історико-культурні ресурси. До них належать:

• рекреаційно привабливі пам’ятки історії, архітектури, археології;
• місця, які пов’язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб,
• території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості;
• культові споруди, музеї, картинні галереї тощо.

Всі ці рекреаційні ресурси приваблюють людей, спроможні задовольнити їхні духовні потреби і втамувати жагу до пізнання, забезпечити зміну довкілля для психоемоційного відновлення особистості [2, с.202]. Щодо саме природничої географії, то тут існує вимога розглядати такі ресурси як складові певних територіальних систем тобто з їх середовищем. Пропонується оперувати поняттям «ресурсний простір» як певної частини двомірного географічного простору, який використовує система для одержання необхідної кількості речовини й енергії.

Загалом туристично-географічні ресурси належать до збалансованого ресурсокористування як процесу контрольованого безперервного використання природних ресурсів, за якого економічний ефект туристично-географічної експлуатації територіальних систем досягається за збереження і відновлення екологічного балансу та екологічного потенціалу в природних і антропогенно-модифікованих геосистемах, та зменшується ймовірність виникнення і розвитку екологічних ризиків [7, с.135].

Література

1. Кушерець В.І. Аналіз знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний аспект): Дис... д-ра філос.н. К., 2003. 24 с.
2. Масляк П.О. Рекреаційна географія: навч. посіб. К.: Знання, 2008. 343 с.
3. Минц А.А. Экономическая оценка естественных ресурсов. М.: Мысль, 1972. 285 с.
4. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. К.: Т-во Знання, КОО, 2002. 550 с.
5. Некос В.Ю., Некос А.Н., Сафранов Т.А. Загальна екологія та неоекологія. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. 596 с.
6. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За ред. Л.Г. Мельника, М.К. Шапочки. Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. 759 с.
7. Приходько М.М. Екологічна безпека природних і антропогенно модифікованих геосистем: монографія. К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2013. 201 с.
8. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. К.: Центр навчальної літератури, 2007. 312 с.