Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Шпак Любов Олександрівна
Матеріали конференції "Перспективные научные исследования - 2014"

Регіональна туристична рента

туристична рента З економічної теорії загальновідомо, що існують три факторних доходу: заробітна плата, відсоток і рента. Вони відповідають трьом факторам виробництва: праці, капіталу і землі. У ринковій економіці ці факторні доходи лежать в основі ціни цих трьох видів ресурсів. Великий внесок у розвиток теорії туристської ренти вніс В.М. Козирєв. У цьому зв'язку бачиться цілком логічним питання В.М. Козирєва: чому в економіці туристичні ресурси не мають ринкової оцінки і не приносять свого виду факторного доходу? Він аргументовано обґрунтував не тільки доцільність, але й необхідність туристської ренти як особливого факторного доходу, який створюється туристичними підприємствами, які користуються туристичними ресурсами в якості об'єкта господарства, не будучи їх власниками[2]. Туристичні ресурси є чинниками виробництва туристичних послуг і з цієї точки зору туристська рента повинна присвоюватися власниками цих ресурсів.

Механізм формування, розподілу і використання туристичної ренти передбачає врахування ринково-регульованих основ туристичної діяльності, а саме:

- всі господарюючі суб'єкти сфери туризму функціонують у вільному ринковому просторі, і їх діяльність регулюється державою;
- відносини між державою і туристичними організаціями повинні будуватися на базових принципах державно-приватного партнерства;
- рентні платежі на туристичні ресурси не повинні бути підставою для збільшення цін і тарифів на туристичні послуги, оскільки сам факт ренти вже констатує наявність діючих цін на туристичному ринку[1].

Ми вважаємо, що на мезорівні управління туризмом інструментом дієвого економічного механізму туристичної діяльності в регіоні є регіональна туристична рента. Під регіональною туристичною рентою розуміється особливий факторний дохід, створений туристичними підприємствами відповідного регіону, які не є власниками туристичних ресурсів, але використовують їх як об'єкт господарства. Регіональна туристична рента створює реальні умови для фінансування національного туризму на рівні конкретних територій і реалізації основних соціальних цілей туризму як галузі економіки.

Механізм формування, розподілу і використання регіональної туристської ренти може бути реалізований за допомогою цілісної організаційно-економічної системи, функціонування якої має базуватися на дотриманні певних умов.

1. Платниками туристичної ренти є підприємницький сектор туристської сфери, що має доступ до використання туристичних ресурсів, не будучи їх власником.
2. Взаємодії між підприємницьким та громадським секторами регулюються системою договорів (контрактів) регламентують частки прав власності між учасниками цих договірних відносин. У договорах кількісно оцінюються економічні витрати підприємницьких структур (туристичних фірм) та соціальні витрати державних управлінських структур, що формуються екстерналіями (позитивними і негативними зовнішніми ефектами). Реалізація взаємодій громадського та підприємницького секторів економіки, в тому числі туризму базується на принципах державно-приватного партнерства, одним з яких є гласність, відкритість інформацій. Туристичні фірми розміщують для відкритого доступу дані фінансового обліку, а органи державної влади та управління розміщують для відкритого доступу свої соціальні витрати, викликані процесом управління туризмом в регіоні.

Договори (контракти) визначаю форми рентних платежів за туристські ресурси. Сукупна регіональна туристична рента може враховуватися у формі фіксованих процентних ставок платежів від обсягу валової виручки (реалізованих туристських послуг).

Ставка рентних платежів повинна бути єдиною для всіх туристських фірм на всій території України, єдиної в рамках конкретного регіону, але може і диференціюватися за результатами кадастрових оцінок. Величина рентної ставки повинна бути на рівні 6-8% обсягу валової виручки, отриманої від реалізації турпродукту.

В умовах серйозних проблем функціонування в'їзного туризму в регіоні вся туристська рента повинна бути спрямована безпосередньо на розвиток туристичної сфери, її матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури[3]. Пропонується наступна схема пайових співвідношень розподілу ставок рентних платежів між суб'єктами прав власності та суб'єктами господарювання у сфері туризму. Туристичні фірми спеціалізуються на внутрішньому і в'їзному туризмі, а також регіональні та місцеві органи влади єдину ставку рентних платежіврозподіляють в пропорції 1:1. Туристичні фірми, що спеціалізуються на виїзному туризмі, всю 6-8%-ву ставку від реалізації турпродукту направляють у розпорядження регіональних і місцевих органів власті. Останнів пропорції 1:1 направляють ці кошти на розвиток внутрішнього і в'їзного туризму регіону.

З метою недопущення нецільового та тіньового характеру використання туристичної ренти, туристичних підприємницьких структур необхідно зобов'язати систематично представляти місцевим органам влади звіт про використання власної частки туристичної ренти. У свою чергу регіональні та місцеві виконавчі органи влади повинні постійно звітують про напрямок використання рентного доходу перед відповідними законодавчими органами влади. Якщо туристська рента не використовується на розвиток туризму, то вона цілком повинна надходити в дохідну частину державного бюджету. Це правило повинно «працювати» як для підприємницького, так і для громадського секторів економіки і туризму. Будь-які приховування рентного доходу або його нецільове використання слід розглядати як конкретний вид економічного злочину.

Введення законодавчим чином туристичної ренти не повинно розглядатися підставою для збільшення цін і тарифів на туристичні послуги: рента - це наслідок вже існуючих ринкових цін на туристичні послуги. З іншого боку, туристична рента не є своєрідним видом податкового платежу: половина цих платежів присвоюється турфірмою, а інша фінансує розвиток туристської інфраструктури. Процес цього фінансування має здійснюватися під жорстким контролем місцевих та регіональних органів влади (як регіональних, так і місцевих). Таким чином, на відміну від податкового платежу, який відволікається з коштів господарюючого суб'єкта, туристична рента присвоюється турфірмою і сферою туризму. Тому сутнісна природа туристичної ренти не пов'язана з підвищенням обсягу виручки від реалізації турпродукту. Вона створює реальні умови для формування особливого накопичувального фінансового фонду як додаткового джерела фінансування туризму безпосередньо самим туризмом.

Доцільність визначення нами поняття «регіональна туристична рента» пов'язана з кількома принциповими моментами.

1. Регіональна туристична рента відходить від єдиного учасника механізму формування, розподілу і використання туристської ренти - турфірми і охоплює більш широке коло суб'єктів управління туристичною діяльністю на мезорівні.
2. Вона визначає конкретні форми державно-приватного партнерства: як на рівні суб'єктів держави, так і для територіальних одиниць органів місцевого самоврядування.
3. Регіональна туристична рента створює реальні умови для фінансування туризму на рівні конкретних територій, виступає своєрідним «амортизаційним» фондом, який, з одного боку, безпосередньо залежить від ділової активності підприємницького сектора туристичної сфери та ефективності державного управління туристичною діяльністю, а з іншого - створює певні відмінності в можливостях регулювання обсягів фінансування туристичної інфраструктури в рамках конкретних територій.

Список використаних джерел

1. Казачковська Г.В. Туристична рента як інструмент економічного регулювання розвитку туризму / Г.В. Казачковська // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. - Донецьк: ІЕП НАНУ, 2009. - С.235-246.
2. Козырев В.М. Туристская рента: метод. рек. / В.М. Козырев. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 79 с.
3. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: монографія / Т.І. Ткаченко. - К.: Київ. нац. торг. екон. ун-т, 2006. - 537 с.








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.