Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Передумови та етапи розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському реґіоні України

1. Сучасні підходи до окреслення меж Карпатського туристичного регіону

Межі Карпатського туристичного реґіону передусім визначені його природною будовою - простяганням у межах України Карпатської гірської системи, а також історико-адміністратив-ними контурами суміжних з Карпатською дугою земель.

Карпатська гірська система простягається гігантською дугою (близько 1500 км) від околиць м. Братіслави на заході (Словаччина) до Залізних воріт на південному сході (Румунія) і з трьох боків оточує Середньодунайську низовину. Загальна площа Карпат становить 188 тис. км2. Це середньовисокі гори, їх найвищі масиви не перевищують 2500 м. У північно-західній частині ширина Карпат становить
240 км, у південно-західній досягає 340 км, а в північно-східній (Українські Карпати) звужується до 100-120 км.

Карпатські гори мають вік 1,2 млрд років. Вони належать до Альпійської геосинклинальної області і складають північну гілку Альпійського складчастого поясу (куди входять також Альпи й Кавказ).

У геологічній будові дуги переважає крейдово-палеогеновий фліпі, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальта-ми та їхніми туфами.

За географічним положенням, орографією хребтів, ландшафтною структурою, мезокліматичними особливостями, біотичною структурою Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні.

Західні Карпати знаходяться на території Словаччини, Чехії, Польщі і, частково, Угорщини. Центральним масивом їх є Високі Татри з максимальними для всіх Карпат висотами. Тут найвища точка Карпатської дуги - г. Герлаховскі-Штіт (2663 м). Дещо нижчі висоти мають хребти Низьких Татр, Високої і Малої Фатри.

У районі витоків річок Дунаєць і Попрад Карпатська дуга вигинається на південний схід. З цього району - масив Східних Бескидів у Словаччині - беруть початок Східні Карпати. Це найнижча й найвужча частина Карпатської дуги з висотою хребтів пересічно 1200-1800 м.

Східні Карпати складаються із Східних Бескидів (Словаччина, Польща), Українських Карпат (Україна) і Молдово-Семиградських Карпат (Румунія). Найвищий масив Східних Карпат - Роднянські Альпи (пік - г. Петрос, 2305 м). В українській частині Східних Карпат найвищим масивом є Чорногірський хребет з г. Говерлою.

У Семиграді (за р. Прахови) Карпатська дуга повертає на південь. Південні Карпати (їх ще називають
Трансільванські Альпи) розлогими масивами субмери-діально тягнуться територією Румунії. Вершини хребтів тут сягають понад 2500 м.

Закінчується Карпатська гірська система Банат-ськими горами, які підступають до самого Дунаю (каньйон Залізні ворота), який відділяє Карпати від Балкан-ських гір.

У межах України довжина Карпат від верхів'їв р. Сяну (на західному кордоні держави) до витоків р. Сучави (на румунському прикордонні) становить 280 км. На них припадає 10,3 % (24 тис. км2) площі всієї Карпатської дуги і 3,5 % території України. Простягаються вони з північного заходу на південний схід майже на 280 км при середній ширині близько 100 км. Окремі гірські хребти розділені поздовжніми улоговинами та розчленовані глибокими поперечними долинами.

Загалом у межах України Карпати поділяють на: зовнішні (Скибові), куди входять Бескиди, Ґорґани і По-кутсько-Буковинські Карпати; центральні, або Верховинські; внутрішні, або Полонинсько-Чорногірські.

Середня висота Українських Карпат становить 1000 м. Найвищими вершинами Українських Карпат є: г. Говерла - 2061 м, г. Ребра - 2046 м, г. Піп Іван - 2026 м, г. Петрос- 2020 м. Усі вони розташовані в межах найвищого масиву Українських Карпат - у Чорногірсько-му хребті, який простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу.

Крім природно-географічного поділу території, на формування обрисів Карпатського туристичного регіону суттєво впливає й група суспільних чинників.

Нині в Україні сформувався офіційний підхід до окреслення меж Карпатського туристичного реґіону, що враховує:

- природно-ландшафтні особливості реґіону;
- етнокультурні особливості;
- сучасні особливості адміністративно-територіального устрою земель регіону;
- спільність історичного розвитку від найдавніших часів до другої третини XX ст. - остаточного включення земель реґіону до складу Української республіки;
- ментальне відчуття спорідненості населення та однакову систему життєвих стереотипів і цінностей;
- прикордонне політико- і транспортно-географічне положення;
- схожі проблеми трансформації господарського комплексу в сучасних макроекономічних умовах.

Перші три з названих чинників склали ту основу, на підставі якої у 1999 р. було прийнято рішення про інтеґрацію державних, громадських і підприємницьких зусиль Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей з метою розбудови цілісного конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу Карпатського реґіону. На підставі багатосторонньої угоди між цими областями їхні спільні інтереси в сфері туризму почала представляти спеціально створена інституція - Рада з туризму Карпатського реґіону.

Отже:

Карпатський туристичний регіон України складають чотири адміністративні області заходу України, в межах яких простягається гірська система Українських Карпат.

Сільський зелений туризм і екотуризм є чільними субгалузями спеціалізації туристичного сектора Карпатського реґіону.

Відповідно до такого розмежування географічною основою розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні треба вважати територію сільських адміністративних районів. Конкретизація цієї території, наприклад, за екологічними критеріями, може пов'язуватися з виключенням забруднених територій (сіркодобувні та нафтопереробні ареали) чи, навпаки, виділенням певних пріоритетних природоохоронних територій (біосферні заповідники - Карпатський і Східні Карпати, національні природні парки - Карпатський, Виж-ницький, "Гуцульщина", "Сколівські Бескиди" тощо). На сьогодні Карпатський туристичний регіон, з огляду на своє унікальне рекреаційно-географічне положення на східному прикордонні Європейського Союзу, розробляє масштабні маркетингово-інформаційну та інфра-структурно-інвестиційну стратегії, спрямовані на перетворення краю в один із основних осередків стійкого туризму та збереження природної й етнокультурної спадщини на Європейському континенті.

2. Природні, історико-культурні та соціально-економічні передумови розвитку сільського зеленого туризму в реґіоні

2.1. Львівщина

Природне та етнокультурне середовище. Для Львівщини, площа території якої становить 21,8 тис. км2 з населенням 2,8 млн осіб, характерна різноманітність природних умов і багатство рекреаційних ресурсів.

Протяжність області з півночі на південь складає 250 км. Така витягнутість зумовлює природну зональність ландшафтів: поліських - з хвойними лісами і болотами, подільських і передгірських - з широколистяними лісами і степовими ділянками, карпатських - з гі рськими лісовими просторами. Крім того, територією Львівщини пролягає головний європейський вододіл, що розмежовує басейни Балтійського і Чорного морів. Завдяки вододільному розміщенню області на Львівщині беруть початок одні з найбільших рік Централь-но-Східної Європи: Дністер (басейн Чорного моря) і Західний Буг (басейн Балтійського моря).

Південну частину області займають мальовничі гірські ландшафти Українських Карпат з абсолютними висотами до 1405 м. Центральна частина області розташована на Подільській височині. її західними відгалуженнями виступають горбогір'я Розточчя й Опілля. Північна частина краю лежить на низовинній поло-гохвилястій Буго-Стирській рівнині.

Клімат області помірно континентальний. Середня температура січня - 4,0 °С; липня + 18,0 °С. Опадів 580-650 мм. Висота снігового покриву - 10-12 см.

В області висока лісистість, нараховується понад 400 об'єктів природно-заповідного фонду, зокрема заповідник "Розточчя", національні парки Яворівський і "Сколівські Бескиди", 23 заказники, 240 пам'яток природи, 55 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва.

Українське Розточчя - це крайнє північно-західне відгалуження Подільської височини, що являє собою горбисту гряду. На території Розточчя знаходяться два рекреаційно-екотуристичні об'єкти - заповідник "Розточчя" та Яворівський НПП. Рельєф району складається з горбистих пасем та окремих горбів заокруглених обрисів. Максимальна висота - 393 м. Розточчя горбогірною смугою простягається на 60 км від Львова до кордону з Польщею. Ширина цієї смуги коливається в межах 5-25 км. Горбогір'я крутим уступом обривається до північного сходу.

Визначальним чинником унікальності природи Розточчя є його географічне розташування. З одного боку,
район межує з Прикарпаттям, а з іншого - з Поліссям і належить до лісостепової зони. Теренами Розточчя з боку Карпат проходить межа поширення ялини, ялиці і бука, а з боку Полісся - сосни. Змішуючись з типово лісостеповими породами, наприклад, дубом, ці види формують унікальні за складом лісостани. Такі угруповання з бука, дуба і сосни в межах України трапляються лише на Розточчі. Серед лісів найбільш поширеними є букові, меншою мірою - дубово-соснові угруповання, а також дубові, соснові, вільхові, ялицеві та інші лісостани.

НПП "Сколівські Бескиди" створений у 1999 р. на площі 35 684 га в межах Дрогобицького, Сколівського і Турківського районів. Межі парку в основному збігаються з межами природних ландшафтів і проходять пододільними хребтами та руслами річок.

За фізико-географічним районуванням НПП розташований у межах районів Верхньодністровських та Сколівських Бескидів, займає їх північні макросхили. Основні хребти простягаються з північного заходу на південний схід і розчленовані верхів'ями численних потоків.

До парку повністю або частково ввійшли кілька раніше створених заповідних територій: лісовий заказник загальнодержавного значення "Сколівський", ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Зелемінь" (частково) та місцевого значення "Майдан", заповідні урочища "Дубинське", "Сопіт", "Журавлине".

У ґрунтовому покриві переважають бурі гірсько-лісові, дуже щебенисті ґрунти, сприятливі для росту численних видів рослин, з яких лише судинних налічується близько 600 видів (більше третини флористичного багатства Карпат).

Різноманітність ландшафтів Сколівських Бескидів пизначається особливостями тектонічної та геологічної
будови. У північній частині парку формуються ландшафти крайового низькогір'я, подекуди вкриті залишками ялицево-букових лісів. Численними допливами Стрию вони розчленовані на невеликі за площею низь-когірні хребти. У місцях виходу твердих пісковиків поширені скельні утворення, взяті під охорону як геологічні пам'ятки природи.

Значну частину парку займають середньогірні ландшафти зі смерековими та смереково-ялицево-буковими лісами. Вони відзначаються відносно великими абсолютними висотами - до 1100-1200 м, стрімкістю схилів і найбільшою залісненістю. Долини потоків, які течуть у зоні поширення ямненських пісковиків, мають вигляд мальовничих ущелин. Одна з них - долина р. Кам'янка - охороняється як геоморфологічна пам'ятка природи.

Територія парку розташована в околицях популярних гірських курортних місцевостей України, таких як: Східниця, Сколе, Славське.

Існують потенційні можливості для розвитку агро-туризму в селах Майдан, Урич, Крушельниця, Підго-родці, Корчин, Сопіт, Завадка, Росохач, Сухий Потік, Мита.

Надсянський реґіональний ландшафтний парк створений у 1997 р. в Турківському районі на площі 19 428 га. Він безпосередньо межує з польським регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну". Обидва ландшафтні парки включені у міжнародний польсько-словацько-український біосферний заповідник "Східні Карпати". Ландшафтний парк розміщений на висоті 650-950 м над рівнем моря. Гребені гір вкриті численними тріщинами. Найвищі серед вершин - г. Сянков-ськаКичера(850м), г. Кичерка(769м)іг. Вершок (815 м).

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс. Львівщина має площу 21,8 тис. км2, що становить 3,6 % території України. За розмірами вона займає 17-те місце серед областей держави. Населення області становить 2 млн. 754 тис. осіб (5,4 % населення України). За щільністю населення - 127 осіб на км2 - Львівщина посідає четверте місце у країні (після Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей). За розміром Львівська область прирівнюється до таких держав, як Ізраїль або Кувейт.

Це найбільша й економічно найрозвинутіша область Карпатського реґіону. Вона поділена на 20 адміністративних районів і має 42 міста, сім з яких обласного підпорядкування: Львів, Борислав, Дрогобич, Самбір, Стрий, Трускавець, Червоноград. Чотири міста (Львів, Дрогобич, Стрий, Червоноград) мають населення понад 50 тис. осіб. В обласному центрі - Львові - проживає 730 тис. осіб. А загалом на Львівщині знаходиться 1871 населений пункт.

Львівщина - це один з найбільших туристичних регіонів України, який володіє унікальними пам'ятками історико-культурної спадщини. В області зосереджено 1/4 всієї історико-культурної спадщини України. На території області знаходяться 7 курортів, два національні парки ("Сколівські Бескиди" та "Яворівський") і близько 4000 пам'яток історії та культури під охороною держави (понад 2 тис. охоронних об'єктів знаходиться у Львові; історико-архітектурний ансамбль його центральної частини у 1998 р. внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО). Такою кількістю й розмаїттям пам'яток історії, археології, архітектури та монументального мистецтва не може похвалитися жодна інша область України.

Щороку історико-культурні пам'ятки Львівщини приваблють туристів з усієї України та з-за кордону: у 2004 р. екскурсійними послугами скористалося близько 170 тис. гостей області, з 1996 р. має місце тенденція стабільного зростання туристично-екскурсійного потоку.

Внутрішньообласний розподіл туристичних потоків на Львівщині здійснюється в радіальному напрямку від м. Львова - європейської "столиці" України, що виступає одним з найбільших центрів туристичного притягання в Центрально-Східній Європі.

Львів зазвичай називають "містом музеїв". Численних туристів приваблюють у це стародавнє гостинне місто історико-архітектурні комплекси різноманітних архітектурних стилів XII-XIX ст., унікальні зібрання й колекції, що зберігаються в Національному та Історичному музеях, Картинній галереї, Музеї історії релігії та Арсеналі - музеї старовинної зброї. З унікальними колекціями порцеляни і фаянсу, меблів і ткацтва, прикладного та декоративного мистецтва можна ознайомитися в Музеї етнографії та художнього промислу.

Провідне місце в структурі туристичного комплексу Львівщини займає санаторно курортне лікування та відпочинок.

У сфері санаторно-курортного обслуговування діє 81 санаторій та пансіонат з лікуванням (63,7 % від загальної кількості закладів оздоровлення та відпочинку області). На них припадає 17,6 тис. місць (93,5 % від загальної кількості).

Заклади відпочинку Львівської області представлені пансіонатами, базами та установами 1 - 2-денного перебування. З трьох наявних в області пансіонатів відпочинку на 74 місця у 2003 р. діяв один, у якому відпочили та оздоровились понад 2 тис. осіб. У тому ж році у 30 базах та інших закладах відпочинку на 2,3 тис. місць відпочило 9,2 тис. осіб та у 20 закладах 1-2-ден-ного перебування - 3,4 тис. осіб.

У Львівській області діє 269 підприємств, ліцензованих на організацію іноземного, зарубіжного, внутрішнього, масового й оздоровчо-спортивного видів туризму, а також проведення екскурсійної діяльності.

В області функціонує потужна нічліжна база, що нараховує 67 підприємств готельного господарства (48 готелів, 7 мотелів, 2 кемпінги, 5 гуртожитків для приїжджих, 5 молодіжних баз та гірських притулків), послугами яких у 2003 р. скористалися понад 150 тис. осіб, з них іноземців - 36 тис. осіб.

Однією з головних передумов розвитку туризму та рекреації у прикордонних районах є розбудова, облаштування наявних та введення в дію нових прикордонних переходів. На території Львівської області по периметру державного кордону з Республікою Польща довжиною 250 км функціонують сім пунктів пропуску через державний кордон України: 4 автомобільних - "Шегині", "Рава-Руська", "Мостиська-2", "Смільниця", та 3 залізничних - "Хирів", "Мостиська-2", "Рава-Руська". Функціонує пішохідний перехід на ПП "Шегині-Медика". Він працює лише 12 годин (з 8-ї год. ранку до 20-ї год. вечора), що значно обмежує можливості туристів.

Львівська область має добре розвинуту транспортну інфраструктуру і є головним транзитним коридором її євразійській комунікаційній мережі Європейський Союз - Україна - Росія та країни Кавказу, Центральної і Східної Азії.

Основними транзитно-туристичними осями області с міжнародні автомагістралі Е-5 (Київ - Львів - Ліссабон), Е-17 (Львів - Люблін - Варшава), Е-40 (Львів - Краків - Франкфурт), Е-471 (Львів - Стрий - Чоп). Зі Львова забезпечується пряме автобусне сполучення з містами Польщі, Німеччини, Чехії, Великої Британії, Білорусі. Міжнародне залізничне сполучення дає можливість доїхати до Варшави, Кракова, Москви, Мінська, Праги, Братіслави, Афін, Бухареста, Софії, Відня. Львів має пряме залізничне сполучення із усіма обласними центрами України та основними регіонами держав СНД.

Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 8,3 тис. км, з яких 97 % мають тверде покриття. Щільність автодорожної мережі становить 0,37 км/км2 (середнє значення по Україні - 0,17 км/км2). Це дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами панівну більшість природних та історико-культурних атракцій області.

Нині вздовж автошляхів міжнародного і регіонального значення, які активно використовуються туристами, формується розгалужена інфраструктура приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки на рівні, наближеному до європейських стандартів.

Залізничні колії на території області простягаються на 1292,2 км, з яких 818 км електрифіковані. У Львові сходяться залізничні маршрути з 9 різних напрямків. Львівська залізниця обслуговує 7 західних областей України. Пасажирообіг у 2003 р. склав 2,5 млрд пас./км, обслужено 32 млн пасажирів.

Розробляються плани оновлення залізничної ділянки від Львова до польського кордону. Проектні пропозиції передбачають: будівництво 84 км колії європейського стандарту від Львова до українсько-польського кордону; заміну колії радянського стандарту на колію європейського зразка; реконструкцію головного вокзалу; будівництво нового вокзалу.

Львів є одним з найважливіших повітряних портів України. Він сполучений міжнародними повітряними лініями з Варшавою, Торонто, Манчестером, Франкфур-том-на-Майні, аеропортами Росії, Кавказу, Середньої Азії, з головними містами України. Львівським аеропортом обслужено у 2003 р. близько 45 тис. пасажирів.

Плани щодо модернізації та оновлення Львівського аеропорту передбачають збільшення його пропускної потужності у 5-6 разів. Реалізація цього проекту дасть можливість аеропорту регулярно приймати найбільші пасажирські та вантажні літаки, одночасно обслуговувати до 6 пасажирських рейсів.

Привабливими для туристів є підприємства ресторанного господарства області (ресторани, кафе, бари тощо), яких на кінець 2005 р. нараховувалось близько З тис. на 130 тис. місць. Щороку зростає кількість зазначених підприємств уздовж основних автомобільних туристичних маршрутів.

Отже, можна стверджувати, що у Львівській області існують сприятливі соціально-економічні передумови організації і розвитку агротуризму на базі сільських дворів та фермерських господарств. Аналіз рекреаційної інфраструктури дає підстави для високої оцінки перспективності та економічної доцільності розвитку сільського туризму й перетворення Львівщини у туристично-оздоровчий реґіон загальноєвропейського значення.

2.2. Івано-Франківщина

Природне та етнокультурне середовище. Івано-Франківська область тягнеться з північного заходу на південний схід уздовж орографічної осі Українських Карпат. Поряд із Закарпаттям, це найвисокогірніша область України. Близько 43 % її території складають гірські масиви, наймальовничішими серед них є: Чор-иогора, Ґорґани, Гриняви, Чивчини. Не менш строката область і в етнографічному плані. Вона складається з самобутніх етнографічних районів Опілля, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. їх мешканці найповніше зберегли національний давньоукраїнський колорит з багатою матеріально-духовною культурою, а також низку самобутніх відмінностей в обрядах, народній архітектурі, одязі, побуті, мистецьких ремеслах, що привертає неабияку увагу туристів.

Завдяки мальовничій ландшафтно-етнографічній строкатості, Івано-Франківщина має сформований імідж одного з найпопулярніших туристичних реґіонів України. Туристичному руху в області притаманні такі специфічні риси: масовість, активність, молодіжність, помірна цінова політика туробслуговування. Ці риси вигідно вирізняють Івано-Франківщину на туристичному ринку Карпатського реґіону.

За характером рельєфу область поділяється на три частини: рівнинну, передгірську і гірську. Рівнинна частина розташована на північному сході і прилягає до Дністра. Тут знаходиться обласний центр - м. Івано-Франківськ (255 м над рівнем моря). Передгірську частину області складають горбисті передгір'я висотою 400-600 м. Гірська частина області зайнята Східними Карпатами, що поділяються на масиви Чорногора, Ґор-ґани, Гриняви, Чивчини. У Чорногірському хребті (на межі з Закарпаттям) підноситься найвища гора України - Говерла (2061 м).

Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, з середньою температурою січня - 5 °С; літо тепле, з середньою температурою липня + 18 °С. У Карпатах клімат більш суворий і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5 °С нижчі, ніж у передгірській зоні. На схилах Карпат сніг лежить до п'яти місяців, що сприяє розвиткові гірськолижного спорту. Річки в значній частині мають гірський характер, утворюють каскади й водоспади, надаються до водного туризму. Найбільші річки Дністер і Прут (р. Прут бере початок на території області, з-під Говерли).

Поряд із Закарпаттям, Івано-Франківщина - найлі-систіша область України. Лісовими масивами вкрито 41 % території області. У рівнинній частині переважають листяні, в передгірській - хвойні ліси. Серед хвойних порід переважає ялина, яку місцеве населення на-
зиває смерекою. На висотах понад 1500 м починаються субальпійські луки (полонини).

Понад третина лісового фонду області - унікальні екосистеми передгірних та гірських дубово-букових і ялинових (смеречники) карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються для розвитку екологічного туризму.

В Івано-Франківській області нараховується 147 об'єктів природно-заповідного фонду. Серед них значні за площею гірськолісові резервати "Садки", "Джурджів-ський", "Княждвірський", "Скит Манявський", найбільший у реґіоні Карпатський НПП та НПП "Гуцуль-щина".

Карпатський НПП створений у 1980 р. на площі 50,3 тис. га. Національний парк охоплює верхів'я річок Прут і Чорного Черемошу з г. Говерлою і включає 1 2 паркових лісництв, земельний фонд селянських спілок, а також землі селищних та сільських рад - Ярем-мі, Микуличина, Кремінця, Ворохти, Яблуниці. Основне завдання парку полягає у збереженні природи східного макросхилу Українських Карпат, його гірських і долинно-річкових ландшафтів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам'яток.

Карпатський національний парк є одним з основних рекреаційних районів Карпатського реґіону та України. Кліматичні та географічні умови парку сприятливі для відпочинку й оздоровлення. Тут створена потужна матеріально-технічна база рекреаційного обслуговування. Функціонує 5 турбаз, 13 закладів відпочинку, 11 санаторіїв, 6 оздоровчих таборів.

Природними рекреаційними ресурсами виступають м'який клімат, лісові масиви, водні рекреаційні ресурси, лікувальні мінеральні води, численні природоохоронні об'єкти, історико-культурні пам'ятки. Рельєф території та тривалість снігового покриву сприятливі для
розвитку різних видів гірськолижного спорту. В літньо-осінній період відпочиваючим пропонується цікава туристично-екскурсійна програма.

З метою ознайомлення з природними екосистемами і геологічними та геоморфологічними пам'ятками у парку прокладена широка мережа екотуристичних маршрутів: ботанічний, зоологічний та географічний на г. Брескул (1910 м), ландшафтний на г. Говерлу (2061 м), ботанічний та ландшафтно-географічний на г. Піп Іван (2020 м), загально-краєзнавчий на "Скелі Довбуша" та багато інших.

НПП "Гуцульщина" створений у 2002 р. на площі 32,271 тис. га (у тому числі 7606 га надані НПП у постійне користування). Національний парк розташований у Покутсько-Буковинських Карпатах на території Ко-сівського адміністративного району, де найвиразніше і найповніше збереглися прадавні самобутні промисли, традиції і звичаї гуцулів. Ця територія відзначається великою історико-культурною цінністю, зокрема, тут щорічно відбувається всесвітній Гуцульський фестиваль. Унікальні ландшафтні комплекси й гірські екосистеми (23 пам'ятки природи) органічно поєднані з колоритним етнокультурним середовищем та багатими рекреаційними ресурсами.

Рельєф парку складений низкою низькогірних та середньогірних хребтів, що простягаються паралельними пасмами з північного заходу на південний схід. Найвища вершина парку - г. Ґреґіт (1472 м) - її схили вкриті кам'яними розсипами-ґреґотами. На окремих хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м, які є популярним місцем тренувань туристів та альпіністів.

Територією парку протікають численні річки й потоки. Найбільші з них - Черемош, Рибниця, Лючка, Пістинька. У гірській місцевості та при виході з гір річки утворюють перекати і водоспади, які місцеве насе-
лення називає "гуками" через гуркіт, який вони створюють. Гірські водоспади та плеса річок виступають зонами масового відпочинку населення краю та численних рекреантів. На Черемоші існують всі умови для розвитку водного туризму. В урочищі Лебедин на висоті 650 м знаходиться "перлина" Гуцульщини - озеро Лебедине, мальовниче плесо якого в обрамленні смарагдових гір вабить до себе екотуристів з усіх куточків країни.

Серед рослинності парку переважають лісові екосистеми, на які в горах припадає 60 %, а в передгір'ях близько 24 % території НПП. Основні лісоутворюючі породи гір - бук, смерека (ялина), дуб, ялиця, граб. У низинній частині переважають листяні ліси, переважно дубові. Під Ґреґотом і Ігрецем збереглися смерекові праліси, а на хребтах Сокільський і Каменистий - букові праліси з домішкою ялиці та явора. Загалом флора парку включає понад 950 видів судинних рослин, 10 % яких належать до ендемічних, рідкісних і зникаючих видів.

У лісах "Гуцульщини" водяться: кабан дикий, олень благородний, козуля європейська, лисиця, борсук, куниця лісова, видра, кіт лісовий, ведмідь бурий, рись звичайна, бурозубка альпійська тощо, орнітофауна парку складається із 190 видів.

На території НПП "Гуцульщина" розташовані численні туристичні бази, бази відпочинку, санаторії. У забудові рекреаційних споруд використано елементи народної гуцульської архітектури, які органічно поєднуються з ландшафтами, створюючи шедеври архітектурно-паркового мистецтва.

Для потреб екотуризму адміністрацією парку маркується розгалужена мережа еколого-пізнавальних стежок, серед них найпопулярніпіі такі: на хребет Брус-ний, на гори Клифу, Рокиту, Михалків, на хребет Каменистий, в урочище "Дубина".

Державний заповідник "Ґорґани" створений у 1996 р. на площі 5344,2 га. У заповіднику під охороною знаходяться унікальні природні ландшафти та екосистеми Довбушанських Ґорґан - найнедоступнішого, найвисо-когірнішого й найбільш кам'янистого хребта Скибових Ґорґан.

Комплексне рекреаційно-туристичне (й екоагротури-стичне передусім) освоєння територій в околі природоохоронних об'єктів області перебуває на початковій стадії через відсутність цільового інвестування та непоінформованість європейських інвесторів про туристичний потенціал цього унікального, майже не зміненого людиною, куточка Європи.

Івано-Франківщина характеризується як одна з етнічно найоднорідніших областей України, частка українців становить 94,7 % від усього населення. Завдяки цій обставині та периферійному положенню області відносно центрів геополітичної активності Центрально-Східної Європи, на Івано-Франківщині впродовж багатьох століть зберігаються автохтонні традиції народної української культури, у тому числі традиції славнозвісної гостинності українців, обов'язковими елементами якої є щедре частування й шанобливе ставлення до бажань гостя.

У етнографічних районах краю процвітають різні види художніх народних промислів і ремесел (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, кераміка, ткацтво, вишивання, лимарство, боднарство, сироваріння тощо). Колоритний барвистий одяг, оригінальна музична та пісенна культура гуцулів становлять неабиякий інтерес і є здобутком української та світової культури.

Гуцульський і бойківський архітектурні стилі відзначаються високою естетичністю та гармонійним поєднанням з довкіллям. Дерев'яні гуцульські й бойківські церкви, ґражди, малі архітектурні форми відомі в усьому світі.

Визначним центром гуцульського мистецтва є Косів. І зарубіжні, і вітчизняні туристи вважають за необхідне відвідати знаменитий косівський ярмарок та придбати для себе мистецькі вироби. Популярними серед туристів є Коломия, Верховина, Болехів.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс. Івано-Франківська область розташована в центральній частині Карпатського реґіону, має 50 км спільного кордону з Румунією. Межа із Закарпаттям, що проходить по осьовому карпатському хребту, впродовж багатьох століть (до 1945 р.) також була державним кордоном (з Угорщиною і Чехословаччиною).

Площа області становить 13,9 тис. км2 (2,3 % площі України), населення - 1,45 млн осіб (2,9 % населення України). Частка сільського населення становить 56,6 % , міського - 43,4 % . Щільність заселення краю сягає 105 осіб/км2. Область поділяється на 14 адміністративних районів, має 15 міст (два міста (Коломия і Калуш) з населенням понад 50 тис. осіб), 24 селища міського типу та 765 сіл. В обласному центрі - Івано-Франківську - проживає 240 тис. осіб.

Івано-Франківська область має пряме залізничне сполучення з центральним та східним регіонами України, що забезпечує домінування в структурі туристичних потоків внутрішніх туристів. Частка іноземних туристів складає 8-9 %, головним чином через недостатню розрекламованість області на ринку міжнародного туризму.

Основними транзитно-туристичними осями області є дві автомагістралі регіонального значення: Р-03 і Р-04. Траса Р-04 пролягає Прикарпаттям паралельно орографічній осі Карпат і зв'язує Івано-Франківськ з найбільшими промислово-адміністративними центрами реґіону - Львовом та Чернівцями.

Натомість Р-03 - це головна транскарпатська автомагістраль південно-східної половини Карпатського
реґіону держави. Через Яблуницький перевал магістраль зв'язує Івано-Франківськ з Румунією, Угорщиною і Словаччиною; крім того, ця магістраль сполучає між собою найпопулярніші гірські курорти обох мак-росхилів Карпатської дуги: Яремчу, Татарів, Яблуни-цю (Івано-Франківщина), Ясіня, Кваси, Рахів (Закарпаття). З кінця 1990-х pp. обидві автомагістралі перетворюються у потужні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки на рівні, наближеному до європейських стандартів.

Дорожньо-транспортна інфраструктура внутрішньо-обласного значення також достатньо розвинута. Щільність автомобільних доріг становить у середньому по області 0,53 км/км2, при цьому в передгірній частині області щільність автошляхів у 2,2 раза більша, порівняно з гірськими районами. Мережа доріг дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами понад 2/3 природних та історико-культурних ат-ракцій області.

Івано-Франківщина володіє багатою історико-куль-турною спадщиною. На її території взято під охорону держави 3,5 тис. пам'яток історії та культури. Серед них всесвітньо відома церква Св. Пантелеймона під Галичем (XII ст.), церква Святого Духа з мистецьким іконостасом у Рогатині (XVI ст.), Манявський Скит (XVII ст.), дерев'яні гуцульські та бойківські храми.

В області є 5 міст, що згадуються в давньоруських літописах. Серед них Тисмениця (1143), Снятин (1158), Тлумач (1213), Коломия (1240). А найдавнішим є Галич, перша згадка про який датується 898 роком. Саме це місто стало столицею могутнього Галицького князівства і Галицько-Волинської держави, і саме від нього походить історична назва західного реґіону України -
Галичина. На базі пам'яток княжого Галича діє національний заповідник "Давній Галич".

Область має значну туристично-оздоровчу базу. Понад 100 об'єктів (готелі, турбази, санаторії, пансіонати) можуть одночасно прийняти 14 тис. відпочиваючих.

В області 5 курортних місцевостей, де діють 11 санаторіїв. Для курортного оздоровлення використовуються кліматичне лікування, мінеральні ванни. Найві-доміші з курортів: низькогірні Косів, Татарів, Яремча, середньогірний Ворохта і бальнеогрязевий передгірний курорт Черче.

Яремча користується славою туристичної столиці Українських Карпат.

У 1990-ті pp. як альтернатива туркомплексам у гірських районах області з'явилося понад 20 модерних приватних турбаз з 4-5-зірковим рівнем сервісу.

Щорічно Івано-Франківщину в середньому відвідує 220 тис. туристів (враховуючи й тих, які не вдаються до послуг туристичних фірм), з них 40-45 тис. становлять діти. З 1998 р. туристично-екскурсійний поток стабільно зростає.

2.3. Закарпаття

Природне та етнокультурне середовище. Закарпаття - найбільш гірська область України. Близько 80 % її території входить до складу Карпатської гірської системи. Наймальовничіші високо- й середньогірні масиви Карпат: Верховинський хребет, Чорногора, Ґорґани, Свидовець, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати відмежовують область від решти території України, що додає самобутності багатовіковій традиційній культурі населення цього гірського краю.

Гірські хребти рівнобіжними дугами витягнуті з північного заходу на південний схід. Гребені хребтів переважно широкі, з округлими вершинами. Хребти розділені зручними для заселення улоговинами. Улітку середня температура повітря тут становить +21 °С, а взимку -4 °С.

Основний карпатський хребет - Верховинський Во-дороздільний з висотами 800-2000 м - розділяє басейни Дунаю і Дністра. Тут знаходиться найвища вершина області (а також України) - г. Говерла (2061 м). Південніше Водороздільного хребта тягнеться Полонинський хребет з типовим середньогірським рельєфом. Тут переважають вершини 1200-1500 м. Схили круті, лісисті, місцями на схилах трапляються скелясті прірви. Ці гори славляться буковими та смерековими лісами, багатими субальпійськими луками. На південний захід від Полонинського хребта височіють Вулканічні Карпати з вершинами 700-900 м.

Передгірська низовинна територія Закарпаття відноситься до північно-східної частини Середньодунайської низовини (Закарпатська низовина) з висотами 100-120 м і незначним нахилом поверхні до р. Тиси.

Найнижча точка області знаходиться в районі села Руські Геївці Ужгородського району (101 м над рівнем моря).

Річки області належать до басейну Дунаю. Найбільші - Тиса і Латориця. Розвинутий водний туризм (гірський рафтинг, кайякінг тощо). Загалом на території області серед смарагдових лісових шат протікає 9429 річок і потоків, у тому числі 147 річок довжиною понад 10 км.

Клімат області помірно континентальний. Характерна його особливість - це чітко виражена висока зональність. Вегетаційний період на низовині продовжується 230 днів, у передгір'ях - 210-230, у горах - 90-210 днів.

Закарпаття вважається одним із найзалісненіших реґіонів не лише України, а й сусідніх країн Європи. 52 % території області вкривають низинні, передгірні та гірські ліси. І майже половина з них - це унікальні екосистеми дубово-букових і хвойних карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються лише для цілей розвитку екологічного туризму.

Закарпаття охоплює тепліші південно-західні схили Карпат, на яких рослинний покрив у польодовико-вий період формувався дещо по-іншому, ніж на північно-східних, холодніших схилах. На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір'ях - дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800-1000 м над рівнем моря - букові, на висоті до 1300-1500 м - хвойні (ялиця біла, ялина). Державний лісовий фонд області становить 694 тис. га (у породному складі переважають твердолистяні (64,4 %) ліси). А вінчають гірський ландшафт субальпійські та альпійські луки - полонини.

Загалом в області нараховується 415 об'єктів природно-заповідного фонду держави сумарною площею 1,54 тис. км2. Серед них: міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", Карпатський біосферний резерват, Карпатський НПП, НПП "Синевир", 38 заказників державного та місцевого значення, 349 пам'яток природи, 22 пам'ятки садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища тощо.

Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 p., з 1992 р. входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, з 2000 р. виступає українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екореґіо-ну". Загальна площа заповідника становить 57 880 га.

До складу Карпатського біосферного заповідника входить шість відокремлених масивів та ботанічні заказники державного значення "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Вони розміщені на території Рахівського, Тячівського, Хустського та Виноградівського районів Закарпатської області в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які є сховищами для багатьох рідкісних, а також тих, що зникають, видів рослин і тварин.

У заповіднику є 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Майже 90 % його території вкрито лісами. Тут представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат - від ділянок передгірних лук та дібров до альпійського поясу з лучними, скельно-липіайниковими ландшафтами.

На його території розгорнута мережа еколого-освіт-ніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат.

Кожен з заповідних масивів (Чорногірський, Марамороський, Свидовецький, Кузійський, Угольеько-Ши-роколужанський і Долина нарцисів), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об'єктами.

"Візитною карткою" Чорногорського масиву є найвища вершина України - гора Говерла, яка піднімається над рівнем моря на 2061 м. Поряд височать інші карпатські двотисячники - Петрос, Ребра, Бребенескул тощо. Рельєф високогір'я Чорногорського хребта носить сліди давнього зледеніння з характерними льодовиковими формами - мальовничими карами та троговими долинами.

Марамороський заповідний масив - Рахівські гори (відроги Марамороського кристалічного масиву), що лежать на південь від Чорногори. Масив складений з твердих кристалічних порід, що зумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властиві глибокі міжгірні долини, льодовикові цирки, численні скелясті гребені та вершини (найвища точка - г. Піп Іван Марамороський, 1940 м). Через такий рельєф Мараморо-ську частину Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.

Свидовецький заповідний масив охоплює найвищу частину Свидовця з вершинами Велика (1883 м) й Мала Близниці (1878 м), розлогими масивами пралісів і величними субальпійськими луками з розсипами едельвейсів, льодовиковими цирками і карами. За рейтингом туристичної популярності цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі.

Кузійський заповідний масив охоплює південні відроги Свидовецького хребта з панівними вершинами Кимпа (1091 м) і Полянський (1094 м). Тут, на окремих скельних виходах, збереглися осередки тиса ягідного - реліктової рослини, яка дійшла до нас з дольодовико-вої епохи.

Угольсько-Широколужанський заповідний масив найбільша частина Карпатського біосферного заповідника й водночас найбільший осередок букових пралісів у Європі. Південна частина масиву знаходиться у Пекінській зоні вапнякових стрімчаків з добре розвинутим карстом. Тут представлені найрізноманітніші підземні карстові об'єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. На території заповідного масиву їх понад 30, серед яких і найбільша печера Українських Карпат - "Дружба", сумарна довжина ходів якої становить близько кілометра. У печері "Молочний камінь" знайдено стоянку стародавньої людини періоду пізнього палеоліту. А серед надземних вапнякових утворів виділяється унікальний природний міст, відомий під назвою Кам'яного. Для території масиву властиві оригінальні геоморфологічні утвори - вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад 70 м. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється різноманіттям живих об'єктів.

Заповідний масив "Долина нарцисів" знаходиться У Хустсько-Солотвинській долині на терасі р. Тиси біля с. Кіреші (Хустський район). Це унікальний ботанічний об'єкт,^ в якому охороняється останній в Європі рівнинний осередок нарцису вузьколистого.

Вулканічні Карпати представлені у Карпатському бюсферному заповіднику двома невеликими за площею заказниками "Чорна гора" та "Юлівська гора", які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат деревостанами зі скельного, багатоплідного, бургундського видів дуба. Тільки у цих масивах заповідника поширені рідкісні види тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.

Віосферний заповідник "Східні Карпати" - це єдиний у світі цілісний тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини й України. Утворений у 1992 р. (українська частина ввійшла у 1998 р. за спеціальним рішенням ЮНЕСКО).

Українська частина біосферного заповідника "Східні Карпати" має площу 58 587 га і складається із "Ужан-ського" НПП, розташованого у верхів'ях долини річки Уж, та РЛП "Надсянський". Ужанський національний парк безпосередньо межує зі словацьким національним парком "Полонини" та польським "Бещади". А ландшафтний парк "Надсянський" межує з польським регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну".

Ужанський НПП створений у 1999 р. на площі 39 159 га. Втім, заповідні резервати "Стужиця" площею 331,8 га і "Тиха" площею 14,9 га існували на території сучасного парку ще з 1908 р.

Парк розташований на Південному схилі Східних Карпат, його територія простягається уздовж верхів'я р. Уж (притоки р. Тиса) і має видовжену форму довжиною 45 км і шириною 3 -18 км. Найвищими вершинами є: г. Стінка (1092 м), г. Кременець (1214 м), г. Мала Равка(ІЗОЗм), г. Канчова(1111 м), г. Черемха(1133 м), г. Велика Семенівка (1091 м), г. Розсипанець (1107 м), г. Кінчик (1251 м) та г. Ополонок (1133 м). Басейни трьох великих річок - Дністра, Сяну та Тиси - сходяться разом у межах території парку на Ужоцькому перевалі (855 м). Саме тут проходить Європейський вододіл між Балтійським та Чорним морями.

У селах Ужок, Стужиця, Жорнава, Сіль є мінеральні джерела. Ця вода насичена діоксидом вуглецю з великою кількістю бору. Зазвичай, її широко використовують тутешні мешканці. Цікава територія парку і в спе-леотуристичному плані - біля села Княгиня є малодо-сліджені карстові печери.

НПП "Синевир" створений у 1989 р. на площі 50,3 тис. га. Парк знаходиться у верхів'ях долини р. Те-реблі з унікальними середньогірними ландшафтами Ґорґан, смерековими масивами, численними потічками та озерами на чолі з найкоштовнішою "перлиною" Українських Карпат - озером Синевир.

Не менш мальовничими заповідними урочищами парку є гірське озеро Озірце на північно-східному мак-росхилі г. Гропа, а також олігогрофні (з випукло-сферичною поверхнею) болота Глуханя та Замшатка.

Рослинність і тваринний світ парку вражають своїм багатством - тут охороняється понад 10 тис. вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 - птахів, 7 плазунів, 12 - земноводних, 24 - риб, більше І 0 000 видів безхребетних організмів.

Рекреаційні зони названих об'єктів природно-заповідного фонду Українських Карпат - "золоте дно" для цільового інвестування в розвиток, транскордонного екологічного, сільського зеленого, пригодницько-екстремального й екзотичного туризму. В околі об'єктів природно-заповідного фонду з їх рекреаційною інфраструктурою є передумови для відродження ліцензованого міжнародного мисливського туризму з огляду на близьке сусідство Закарпатського краю з державами Європейського Союзу.

Закарпаття - багатонаціональний край. Тут з давніх часів у тісному сусідстві проживають українці (80,51 % від усього населення області), угорці (12,08 %), румуни (2,56%), росіяни (2,47%), цигани (1,12%), словаки (0,45 %), німці (0,28 %)*.

--------------------
* За матеріалами перепису України 2002 р.

У гірських районах на північному сході області мешкає етнічна група лемків, гори на сході області заселяють гуцули.

Давні традиції добросусідства створюють особливу атмосферу дуже гостинного ставлення селян до туристів, що є ще однією вагомою запорукою перетворення краю на найколоритніший осередок міжнародного туризму в Центрально-Східній Європі.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс. Закарпатська область розташована на крайньому заході України і межує з Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Румунією. Площа області становить всього 12,8 тис. км2 (2,1% території України), населення - 1254,6 тис. осіб (2,6% населення України). Область поділена на 13 адміністративних районів, має три міста обласного підпорядкування, у найбільшому з них - Ужгороді - проживає 126,5 тис. осіб.

Проте Закарпаття - це найунікальніша в природно-географічному та історико-культурному планах область заходу України. Закарпаття має стійкий імідж одного з найпривабливіпіих і найпрестижніших туристичних регіонів держави (в Україні за туристичною привабливістю і престижністю відпочинку область поступається лише АР Крим).

Найважливішою особливістю Закарпаття є те, що це найзахідніша область України й єдина серед областей держави, що межує одразу з чотирма країнами Центральної Європи: Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією. Сумарна протяжність державного кордону України в межах області становить 467,2 км, у тому числі: з Румунією - 203,9 км, Угорщиною - 133,1 км, Словаччиною - 97,6 км та Польщею - 32,6 км. Ця особливість перетворює Закарпаття на транскордонний "полюс" притягання туристичних потоків із Заходу й Сходу, Півночі й Півдня Європейського континенту.

У Закарпатській області перехрещуються 4 важливі міжнародні автотранспортні магістралі (Е-50, Е-58, Е-81, Е-573), що сполучають Європейський Союз з Україною, Росією, державами Центральної Азії (для порівняння - у сусідній Львівщині є лише дві - А-4, Е-49). Магістралі, що розходяться з обласного центру, з'єднують його з Братіславою, Прагою, Будапештом, Києвом, Москвою. Налагоджене пряме міжнародне автобусне сполучення з містами Словаччини (Міхайловце, Гумен-не, Пряшів, Кошіце) та Угорщини (Ніредьгаза).

З початком XXI ст. ці автомагістралі перетворюються у міжнародні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки.

Область має залізничне сполучення практично з усіма столицями Південної і Центральної Європи. Протяжність залізничної колії становить 1132,9 км, з яких 922 км електрифіковано. Пасажирообіг у 2003 р. склав понад 900 млн пас./км, обслужено 14,6 млн пасажирів.

Розвитку транскордонного туризму (передусім транзитного) сприяє найбільш розгалужена в Україні мережа митних переходів, їх в області нараховується 19.

Така "відкритість" прикордонної області для міжнародних туристичних потоків - одна з основних передумов становлення Закарпаття як привабливого курортно-туристичного реґіону європейського масштабу.

Стан розвитку внутрішньообласної дорожньо-транспортної інфраструктури також варто оцінювати як достатньо сприятливий. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 3,6 тис. км, з яких 87 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,27 км/км2. Це, по-перше, зумовлює щорічне нарощення туристичних потоків самодіяльних мото- й автотуристів. По-друге, дає змогу охопити екскурсійно-туристичними маршрутами практично всі найцікавіші історико-культурні та природні атракції області, й передусім самобутні пам'ятки старожитньої сакральної і сільської архітектури та мальовничі карпатські резервати природи, регіональні ландшафтні та національні природні парки.

З іншими реґіонами України Закарпаття з'єднують високогірні карпатські перевали (від 931 м до 1014 м над рівнем моря): Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький і Воловецький. Вони є головними авто-туристичними коридорами гірської системи Українських Карпат.

Закарпаття - це одна з найбагатших пам'яток історії та культури Україні. На державному обліку перебувають 1839 пам'яток археології, історії та монументального мистецтва, у тому числі середньовічні замки і руїни давніх фортифікацій, самобутні шедеври дерев'яної архітектури закарпатського стилю, палаци і старовинні ландшафтні парки.

Туристичною "візитівкою" Закарпаття є 8 замків та самобутні дерев'яні храми, аналогів яким немає в інших реґіонах України. Кожен із дерев'яних храмів (особ-
ливо барокового і п'ятизрубного типу) Закарпаття XVII-XIX ст. - це музей народного мистецтва, де зосереджені древній живопис, різьба по дереву, вишивки, художні вироби, старожитні пам'ятники писемності і книгодрукування.

В області зареєстровано 50 готелів (сертифіковано близько 20).

Закарпаття у період існування СРСР вважалося елітною оздоровчо-курортною зоною в масштабі цілого Радянського Союзу. Тут відпочивали найвпливовіші комуністичні та військові лідери колишнього СРСР. Славою курорту загальносоюзного масштабу Закарпаття завдячує насамперед своїм унікальним бальнеологічним ресурсам.

Лікувальні властивості мінеральних вод Закарпаття вперше згадуються в архівних документах ще в 1463 p., а їх хімічні аналізи регулярно проводилися з 1803 р. У 1800 р. з'явилися перші дані про розлив мінеральної води родовищ Свалявського району, які експортувалися до Відня та в Париж. У 1842 р. у Будапешті Свалявська мінеральна вода була визнана однією із кращих за смаковими якостями, а у 1855 р. отримала "Золотий диплом" на виставці вод Європи у Парижі.

На території області сконцентровано 50 родовищ (понад 360 джерел) мінеральних вод різноманітних баль-неолікувальних профілів. Серед них: вуглекислі, кремнієві, сірководневі, залізисті, миш'яковисті, сульфідні, сульфатні, кальцієво-магнієві та інші типи води з багатим мікроелементним складом та мінералізацією від 4 до 35 г/дм3. Ці родовища унікальні, їх води не поступаються відомим водам Чехії, Польщі, Франції. Як відомий курортний район Закарпаття прославилося також завдяки гірськовулканічним, насиченим рідкісними мікроелементами, термальним водам з температурою до 30-35 °С, подібні до яких лише мінеральні терми угорського курорту Хайдусобосло та Піренейських гір.

Найбільш відомі родовища лікувальних мінеральних вод - це Поляна Квасова, Голубине, Сойми, Келе-чин, Кваси, Плоске, Шаян та інші (тут знаходяться найпрестижніші санаторно-оздоровчі комплекси краю).

Завдяки багатству та унікальному поєднанню різноманітних мінеральних вод, їх збалансованому мікро-елементному складу, універсальності й вражаючій ефективності їх терапевтичного застосування, Закарпаття в історичних хроніках отримало назву "Срібна земля" як еталонний край екологічної чистоти і здоров'я.

Одним з унікальних оздоровчих факторів у краї є цілюще, багате фітонцидами гірське повітря Закарпаття та мікроклімат Солотвинских шахт і Солотвинські соляні озера, вода яких за концентрацією солей близька до води Мертвого моря в Ізраїлі.

Загалом в області нараховується близько 160 бальнеологічних санаторіїв і пансіонатів, будинків відпочинку готельного типу і туристичних баз, що можуть прийняти одночасно до 6,5 тис. туристів. У санаторіях і пансіонатах з лікуванням (їх нараховується 36) функціонують лікувально-діагностичні кабінети, кабінети масажу і лікувальної фізкультури, фізіотерапевтичні кабінети, водолікарні, інгаляторії, аеросолярії.

В області є сприятливі умови для організації зимового туризму та гірськолижного спорту, період проведення яких триває з кінця листопада до середини березня. Гірськолижні траси обладнано 29 канатними дорогами протяжністю від 200 м до 1400 м. Поряд з розміщенням у турбазах, у гірськолижних центрах краю (Дра-гобрат, Пилипець, Красія, Воловець, Міжгір'я, Подобо-вець) активно розвивається приватний гостьовий сектор - агропансіонати й оселі сільського зеленого туризму.

У Закарпатській області діє 59 фірм, ліцензованих на організацію іноземного, зарубіжного, внутрішнього туризму та екскурсійну діяльність. Упродовж 2003 р. їхніми послугами скористалися близько 80 тис. осіб, у тому числі 7 тис. іноземців та 56 тис. осіб, охоплених внутрішнім туризмом. Обсяг реалізації туристичних послуг, наданих турфірмами у 2002 p., склав 13,1 млн грн.

Пожвавленню туристичного руху сприяє розгалужена мережа торговельного й гастрономічного обслуговування. Загалом у Закарпатті зареєстровано 2681 підприємств роздрібної торгівлі та 1087 підприємств ресторанного господарства всіх форм власності на 47,9 тис. місць. Найдинамічніпіе торговельні та гастрономічні заклади розвиваються вздовж основних автомобільних туристичних маршрутів.

Відбулися зміни у спеціалізації підприємств ресторанного господарства. Основну частку складають невеликі кафе,, закусочні, буфети, бари - 81,8 % всієї мережі проти 56,8 % у 1995 р.

Утім, незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Закарпаття, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому, порівняно зі світовими стандартами, рівні. Власне ця обставина пояснює той факт, що туристичне господарство краю дотепер орієнтується на східний (російський) ринок споживачів, а не на західного клієнта. Тому на найближчу перспективу потрібно звернути увагу не на збільшення кількості рекреаційних об'єктів і їх потужностей, а на налагодження конкуретноспроможного ринку рекреаційних послуг шляхом модернізації наявної відпочинкової інфраструктури та поширення малих форм рекреації, зокрема сільського зеленого туризму.

2.4. Чернівеччина

Природне та етнокультурне середовище. Чернівецька область розташована в трьох природних зонах:

- лісостеповій - Прут-Дністровське межиріччя;
- передгірській - між Карпатами та р. Прут;
- гірській - Буковинські Карпати.

Клімат області помірно континентальний, середньорічна температура коливається від +8 °С на північному сході до +3 °С на південному заході області. Сума річних опадів у рівнинних районах складає 500-650 мм, у верхів'ях гір - 1000-1200 мм.

Загальна площа лісів складає 258 тис. га. Переважають хвойні (49,5 %) і твердолистяні (46,2 %) насадження. Основними лісоутворюючими породами є ялина, бук, ялиця і дуб.

Територією області протікає 75 річок довжиною понад 10 км. Найбільшими з них є ріки Дністер (290 км), Прут (128 км) і Сірет (113 км).

Нині на Буковині під охороною перебуває 286 заповідних територій та об'єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам'яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам'яток природи, 40 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення.

Загальна площа природно-заповідного фонду Чернівецької області займає 56 389,5 га, що становить 6,9 % території області. Цей показник майже вдвічі перевищує загальнодержавний.

Серед геолого-геоморфологічних атракцій Буковини найвідомішими для екотуристів є печера Довбуша, скелі "Кам'яна багачка" та "Чорний Діл", відслонення "стінки" Дністровського каньйону біля сіл Василів і Звенячин.

Велетенські гіпсові печери краю - Попелюшка, Буковинка-1 та Буковинка-2 мають виняткове значення для популяризації масового спелеотуризму.

До складу державних заказників входять ландшафтні заказники у Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лун-ківський та Петровецький. До пам'яток природи державного значення відносяться урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Баламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр.

У 2001 р. у Буковинських Карпатах (у трьох гірських районах області - Путильському, Вижницько-му, Сторожинецькому та Сучавському повіті Румунії) завершилася реалізація проекту TACIS "Міжнародна екологічна мережа Карпат", мета якого - розбудова просторової екомережі для збереження біотичного й ландшафтного різноманіття цієї колоритної частини Карпат.

Тваринний світ Буковинських Карпат нараховує 303 види хребетних тварин. Серед них під час своїх подорожей екотуристи можуть побачити оленя благородного, козулю європейську, бурого ведмедя, рись звичайну, вовка, черепаху болотну, тетерука тощо.

Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат є Вижницький національний парк.

Вижницький НПП створений у 1995 р. на площі 7928,4 га з метою охорони низькогірних ландшафтів Буковинських Карпат. Охоплює Вижницьке і Берегометське (частково) лісництва Берегометського держлісгоспу. Парк лежить у межиріччі Черемошу й Сірету, басейни яких ділять його майже порівну, в адміністративних межах Вижницького району.

Східна, сіретська, частина парку має більш згладжені контури гірських пасем, ширші долини його приток - Сухого та Стебника, меншу кількість відшарувань геологічних відкладів та кам'янистість. При середніх для всього парку висотах пасем 750-1000 м над рівнем моря абсолютні висоти русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемошу - 340-390 м. Західна, черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої Вижен-ки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут поширеніпіі стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних відкладів, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини.

У парку для потреб екотуристів створена мережа пізнавальних стежок, якими охоплено найцікавіші природні атракції району. Адміністрація парку надає великого значення розвитку сільського зеленого туризму, основними центрами якого є поселення Вижниця і Виженка. Подальша розбудова екомережі області передбачає створення білатерального Путильського ландшафтного парку в Путильському районі спільно із Сучавським повітом Румунії, а в його межах уже є розробка, маркування та складаються плани спільного використання міжнародних екотуристичних маршрутів.

В етнографічному плані Чернівеччина - це чи не найунікальніший край України, в якому поєднані історичні долі Північної Буковини та Північної Бессарабії. Цей клаптик української землі внаслідок свого геополі-тичного становища тривалий час перебував у складі інших держав. Після занепаду княжої Галицької держави землі сучасної Чернівецької області потрапили під владу Угорщини. Згодом, у середині XIV ст. тут виникло Молдовське князівство, яке невдовзі стало васалом Туреччини. У кінці XVIII -- на початку XIX ст. ці землі входили до складу Австро-Угорської (Буковина) та Російської (Бессарабія) імперій.

Така складна історична доля не могла не вплинути на етнографічні особливості місцевих мешканців. Архітектура, побут, говірки, повір'я, традиції, вбрання, господарські навики мешканців гірських районів Буковини досі помітно відрізняються від етнокультури корінних мешканців рівнинної бессарабської частини області.

Але з давніх-давен у національному складі населення цих земель домінували українці - нащадки білих хорватів. Зараз їх частка становить 75%. Серед основних національних меншин у краї проживає досить багато представників братніх сусідніх народів: частка румунів становить 12,5% від усього населення області, а молдован - 7,3%. Багато також в області росіян (4,1 %), а серед них - субетнічної групи старообрядців,
які переселилися в цей релігійно толерантний край через державні репресії з боку уряду Російської імперії.

Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс. Чернівецька область розташована на південному заході України і межує з Румунією (протяжність кордону - 226,4 км) та Молдовою (протяжність кордону - 178 км). Це найменша область нашої держави, її площа становить всього 8,1 тис. км2 (1,3 % території України), населення станом на 1 січня 2003 р. - 920,1 тис. осіб (1,8 % населення України). Область має чітко виражений аграрний характер, частка сільського населення сягає 60 % , сільськогосподарська освоєність території також складає 60 % ; розораність загальної площі - 43 % . Щільність населення становить 117 осіб на км2.

Область утворено 7 серпня 1940 р. внаслідок возз'єднання Північної Буковини і Хотинського повіту Бессарабії. На сьогодні вона поділена на 11 адміністративних районів, нараховує 11 міст, 8 селищ міського тину та 397 сіл. В обласному центрі - Чернівцях - проживає 260 тис. осіб.

Транспортна мережа області досить добре розвинена. Залізничне, автомобільне та повітряне сполучення з'єднує Чернівці з містами Румунії, Молдови, Росії, Польщі, Болгарії. Протяжність залізничних шляхів складає 421 км. Міжнародним аеропортом "Чернівці" за 2003 р. скористалося 7,6 тис. пасажирів.

Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 2862 тис. км, з яких 84 % мають тверде покриття. Незважаючи на гірський рельєф та відсутність великих міст, щільність автомобільних доріг державного, обласного та місцевого значення становить у середньому по області 0,35 км/км2.

Мережа автобусних маршрутів включає 38 міських, 174 приміських і 96 міжміських внутрішньообласних автобусних маршрутів. Про якість автотранспортного сервісу опосередковано свідчить та обставина, що питома вага приватних підприємців - фізичних осіб у загальному обсязі приміських та міжміських автопереве-зень складає 81 % . Загалом в області за 2003 р. перевезено 23 млн пасажирів.

Чернівецька область входить до Єврореґіону "Верхній Прут" (поряд з Єдинецьким та Бельцьким повітами Румунії), що значно активізувало міжнародні туристичні потоки між областю та її південно-європейськими сусідами. У рамках проекту розбудови інфраструктури єврореґіону розроблені й прознаковуються міжнародні туристичні маршрути Буковинськими Карпатами і Бессарабією з виходом на територію Румунії та Молдови.

З метою популяризації внутрішнього туризму в області, залучаючи наявну туристичну інфраструктуру, розроблено близько 50 туристичних маршрутів різної тематики та складності. Ведеться робота щодо їх облаштування, знакування та реклами.

У Чернівцях добре розвинута мережа готельних послуг. В історичному центрі міста в 1990-ті pp. відкрито понад десяток невеличких приватних готелів з якісним сервісом.

Туристичний комплекс області ґрунтується на багатих природних та історико-культурних рекреаційних ресурсах і розвинутій відпочинковій інфраструктурі.

Мінералогічні ресурси Чернівецької області мають родовища хлоридно-натрієвих, сульфатно-сірководневих, залізистих та інших мінеральних вод, а також мінеральні грязі. На сьогодні в області розвідано понад 60 родовищ мінеральних вод. Здійснюється промисловий розлив столових і лікувальних вод. На базі мінеральних джерел діють три бальнеологічні здравниці: у селах Брусниці, Щербинцях і місті Чернівцях.

Ландшафтні ресурси Буковинських Карпат і Подністров'я активно використовуються для організації від-
починкового, активного, пізнавального й екологічного туризму. Зараз у мальовничих селах і заповідних урочищах краю функціонує 5 санаторіїв, 4 пансіонати, дві бази відпочинку та 14 оздоровчо-туристичних комплексів.

Загалом в області 149 туристичних підприємств. За 2003 р. ними надано туристичних послуг на 18,6 млн грн. Кількість туристів склала 61,4 тис. осіб, у тому числі іноземців - 4,1 тис. осіб, внутрішніх туристів - 40,9 тис. осіб.

Утім, незважаючи на позитивні зрушення в розвитку туристичного комплексу Буковини, сучасний стан його матеріально-технічної бази залишається на нижчому, порівняно зі світовими стандартами, рівні. У таких умовах- та з огляду на аграрний профіль господарства області сільський зелений туризм варто розцінювати як стратегічний напрям подальшого соціально-економічного розвитку цього самобутнього краю.

3. Історія становлення й розвитку сільського туризму в Карпатському регіоні

У розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському реґіоні ми виділяємо три основні етапи:

1. "Літниськовий" етап, або становлення сільського туризму (середина XIX - середина XX ст.).
2. Етап розбудови приватного квартирного сектора у рекреаційних зонах (60-80-ті pp. XX ст.).
3. Етап становлення сільського зеленого туризму як самостійної галузі.

Кожен з цих етапів характеризується особливостями організації, регіонами поширення, функціональними завданнями, напрямками та формами туристичної діяльності.

Згідно з науковими розвідками [41], у Західній Україні витоки організованого відпочинку на селі сягають початку XIX ст. Члени "Руської трійці" Маркіян ІПаш-кевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький були першими у питанні організації такого виду туризму в Галичині, Північній Буковині та на Закарпатті. У другій половині XIX ст. "Просвіта", молодіжні організації, українська інтелігенція пропагували і масово захоплювалися подорожами у сільській місцевості, досліджували свій край, відвідували українські села, вивчали фольклор.

Іван Якович Франко ініціював створення студентської туристичної організації з метою вивчення життя й побуту сільського населення. Він виступив організатором кількох експедицій у Карпатський край, упродовж яких були описані колорит карпатських сіл та численні історико-етнокультурні й природні атракції краю.

У кінці XIX ст. у Науковому товаристві імені Тараса Шевченка (НТІП) у Львові була створена етнографічна комісія, активними учасниками якої стали Іван Франко, Володимир Гнатюк, Філарет Колесса та інші.

На початку XX ст. особливо активними у цій сфері були спортивна організація "Сокіл" та організація "Чор-ногора" із Станіслава (Івано-Франківськ). Остання мала тісні контакти з польським та угорським товариствами, зміцнювала свою матеріально-технічну базу, займалася науково-дослідницькою та просвітницькою діяльністю, видавала літературу.

Відпочинок у сільській місцевості в Карпатському регіоні у період з кінця XIX ст. до середини XX ст. дістав назву "літнисько". Він передбачав перебування міських мешканців у сільських оселях на тривалий період (кілька тижнів, місяць), переважно влітку.

Після Першої світової війни у Львові з'явилася нова туристична організація "Плай" із філіями в інших областях, яка, як і "Чорногора", проіснувала до 1939 р.

Місцями, що обиралися для відпочинку, найчастіше обиралися території з мальовничими ландшафтами - височини Розточчя й Опілля, низькогір'я Сколівських Бескидів і Стрийсько-Сянської верховини, Чорногора, Покуття, Рахівські гори, Буковинські Карпати. Відпочиваючих приваблювали атракційні місця - річки, озера (с. Янів, населені пункти на Дністрі), значні лісові масиви, а також лікувальні джерела (Корчин, Моршин, Верхнє Синьовидне та інші). На час літниськ селяни забезпечували відпочиваючих харчуванням, нічлігом, надавали допомогу в організації відпочинку.

Для багатьох рекреаційних центрів Передкарпат-тя - курортів Трускавець, Моршин, Любінь Великий - літниськовий рух був першою формою рекреаційного освоєння цієї місцевості.

Найпопулярнішими з огляду на привабливість та збереження традицій у цей період були літниська на Гуцульщині (Яремча, Дора, Косів тощо).

Літниська як окрема форма рекреації синтезувала кілька напрямків туризму: власне відпочинковий, оздоровчий, пізнавальний (вивчення місцевих історичних місць та природних цінностей), а також активний - піший та лещатарський. Це була досить поширена форма відпочинку, як правило, сімейного, й охоплювала села поблизу доріг та залізничних станцій з мальовничими місцевостями й відпочинковими та оздоровчими ресурсами (джерела, лісові масиви).

Після Другої світової війни, коли Карпатський регіон у його сучасних межах ввійшов до складу Української РСР, традиція літниськ почала зникати, хоча ще навіть у 1960-х pp. залишалася популярною серед мешканців великих міст - Львова, Дрогобича, Станіслава.

З середини 1960-х до 1980-х pp. у колишніх літни-ськових селах і місцевостях почалося формування модерної рекреаційної інфраструктури. У Передкарпатті, Карпатах й Закарпатті зводилися численні курортно-оздоровчі комплекси (Трускавець, Моршин, Свалява, Східниця тощо), туристичні бази, гірськолижні комплекси, які від початку свого функціонування вабили значну кількість людей для відпочинку та лікування, а також занять активними видами туризму.

У пікові сезони - літній та зимовий - у рекреаційних районах Карпат у наші дні має місце перевантаження нічліжної та оздоровчої бази наявної туристичної інфраструктури. Тому у ці періоди частина рекреантів (які лікуються чи відпочивають) з 1980-х pp. традиційно обирає для себе сільську оселю (у тому числі й з економічних причин).

У 1970-1980-ті pp. сільська оселя виступає як доповнюючий елемент інфраструктури рекреаційних зон Карпатського реґіону.

Ознакою впровадження концепції власне сільського туризму у його сучасному трактуванні ставало переобладнання горянами особистого житла для рекреаційних потреб шляхом збільшення кількості помешкань, кращого облаштування технічної інфраструктури. Сільський господар на цьому етапі забезпечував функції, властиві певному рекреаційному центру, об'єкту чи місцевості, - оздоровчі чи відпочинкові.

Новий етап розвитку сільського зеленого туризму в Україні у цілому та у Карпатському реґіоні зокрема розпочався з другої половини 1990-х pp. і пов'язаний з його організаційним становленням як виду туристичної діяльності на селі.

У квітні 1996 р. в Києві відбулася установча конференція, на якій було засновано Всеукраїнську неприбуткову громадську організацію "Спілку сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні". Головна мета організації така: популяризація відпочинку в українському селі, сприяння розвитку сільської інфраструктури, самозайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю, гостинних мешканців сільської місцевості, культурного та історичного надбання українського народу, сприяння збереженню навколишнього середовища.

Ініційоване Всеукраїнською спілкою відродження сільського зеленого туризму зорієнтоване на привабливість для городян природних та культурних атракцій, традицій, навколишнього середовища та домашнього харчування. Водночас це може бути одним з найдешевших видів відпочинку. Особливістю цього етапу є те, що він охоплює райони з рекреаційними, атракційними передумовами, але без розвинутої інфраструктури. Тому в Карпатському реґіоні спроби розвинути сільський зелений туризм охоплюють різні місцевості: від поліських рівнин Львівщини до передгірних територій Закарпаття.

Парадокс перших років становлення Спілки в тому, що до неї охоче приєднувалися люди без досвіду прийому відпочиваючих, які розглядали членство як певний шанс спробувати себе у новому виді діяльності й отримати додатковий заробіток. Тому певна частина проектів Спілки мала бюрократичний характер, і радше приносила результати донорам проектів, ніж реципієнтам. Досвідчені оператори сільських садиб рекреаційних реґіонів не ввійшли до Спілки, надаючи перевагу перебуванню у "тіні". Тому результати організаційної роботи Спілки були відчутнішими у "нетрадиційних", але багатих на природні та культурні атракції туристичних реґіонах України, ніж у "традиційних" рекреаційних районах.

Треба констатувати той факт, що досвідчені сільські організатори відпочинку приєднаються до Спілки лише
за умови, коли вона реально зможе захистити на законодавчому рівні їхню діяльність. Але Закон про сільський туризм в Україні досі не прийнято.

На початок XXI ст. (станом на 2005 р.) в областях Карпатського регіону склалася доволі потужна розгалужена мережа осель сільського зеленого туризму.

Зеленим туристам, які бажають відпочивати у гірських селах реґіону, Львівська обласна спілка сприяння розвитку зеленого туризму пропонує близько 200 аг-роосель, Івано-Франківська спілка - понад 300 агро-осель, Закарпатська - понад 360 агропансіонатів і садиб, Чернівецька - близько 80 агроосель з харчуванням і цікавими подорожами. Щорічно ці кількісні показники неухильно зростають. Вартість проживання в агро-оселях реґіону коштує в середньому 15-40 грн за добу. Проте через жорстку систему оподаткування значна частина власників зелених садиб досі надають послуги неофіційно, уникаючи проблем, пов'язаних з ліцензуванням.

Області Карпатського реґіону також активно використовують допомогу міжнародних фондів для підтримки розвитку зеленого туризму. Так, у 1999-2001 pp. у краї реалізовано проект TASIC "Підтримка місцевого розвитку та туризму Карпатського реґіону" (вартість інвестиційного проекту склала 1,5 млн євро). А впродовж 2002-2004 pp. завершилася реалізація нового масштабного проекту TASIC "Збереження навколишнього середовища та розвиток сільського зеленого та екотуризму" (вартість проекту становила 1,4 млн євро). У карпатські області періодично надходять малі гранти для розвитку сільського зеленого туризму в окремих гірських селах і районах.

Подальший розвиток екологічного й сільського туризму в Карпатському регіоні пов'язаний, на думку експертів PAUCI, з такими екологічно орієнтованими продуктами, як науково-пізнавальні тури на заповідні об'єкти, кваліфікований туризм у гірських районах, екоетнічні тури [72]. Для забезпечення пріоритетного розвитку цих перспективних туристичних екопродуктів у цьому дослідженні спільно з адміністраціями національних парків та місцевими органами влади визначено пріоритетні завдання щодо першочергової розбудови таких об'єктів інфраструктури:

- для Ужанського національного природного парку - візит-центру у Великому Березному та екоосвітнього осередку "Школа у пралісах" в с. Стужиця;
- для Карпатського національного природного парку - розбудову системи екопізнавальних маршрутів Чорногірським хребтом;
- для національного природного парку "Сколівські Бескиди" - створення тематичних пізнавальних природничих стежок;
- розбудова нічліжної бази малоформатного профілю для Яворівського і Синевирського національних природних парків;
- створення тематичних атракцій: "Містечко Святого Миколая" у Карпатському національному природному парку та "Гуцульське село" у національному природному парку "Гуцульщина";
- розбудова мережі транс'європейських, регіональних і локальних піших та велосипедних трас в Українських Карпатах;
- облаштування інфраструктури для водного туризму на ріках Дністер, Черемош, Тиса та інших;
- створення інфраструктури для кінного туризму, у тому числі з використанням гуцульських коней.

4. Географічні та етнографічні засади внутрішньореґіональної спеціалізації агрорекреаційного сервісу в Карпатському реґіоні

Аналізуючи просторову базу розвитку сільського зеленого туризму, варто звернути увагу на забезпеченість сільської місцевості соціальною інфраструктурою. її утворює система підприємств, організацій, установ, закладів, а також окремих об'єктів, служб і видів діяльності різноманітних галузей економіки, що забезпечують особисті життєві потреби населення. З позицій сільського туризму найбільший інтерес становлять житловий фонд та ступінь розвитку комунікаційної інфраструктури.

В Інституті економіки Національної академії наук типологізовано всі сільські населені пункти України за рівнем забезпеченості їх підприємствами та закладами повсякденного й періодичного обслуговування населення. Виділено 7 типів, які об'єднано у три групи.

Перша група об'єднує поселення з низьким рівнем розвитку соціальної сфери, тобто такі, де зовсім немає закладів обслуговування, або є об'єкти не більше трьох її галузей. Це, як правило, магазин, клуб і фельдшерсько-акушерський пункт або школа. До цієї групи відноситься майже половина (48 %) всіх українських сіл.

До другої групи ввійшли села, які мають об'єкти всіх галузей повсякденного обслуговування (торгівля, охорона здоров'я, освіта й культура) і хоча б однієї галузі періодичного обслуговування (служба побуту, громадське харчування, зв'язок). Це села з середнім рівнем розвитку соціальної сфери. До них належить чверть сільських населених пунктів України.

Третя група сіл має представників усіх галузей повсякденного і періодичного обслуговування, частина з них (близько 10 % загальної кількості всіх сіл) має по декілька об'єктів однієї галузі — спеціалізовані магазини, різні заклади культури (наприклад, окрім обов'язкового будинку культури, є ще музей чи картинна галерея) тощо. Це сільські поселення з достатнім, як для України, рівнем розвитку соціальної сфери.

Подібне співвідношення і в Карпатському реґіоні. Щоправда, тут частка сіл першої групи помітно вища — 57 %. Однак, з іншого боку, доводиться констатувати, що саме в селах цієї групи найкраще збережена етнокультурна самобутність, яка виступає для туристів основним фактором зацікавлення.

Загалом, оцінюючи просторову базу розвитку сільського туризму у Карпатському реґіоні за соціально-економічними критеріями, можна зробити висновок, що вона є більш-менш достатньою для такого виду діяльності, тобто цей елемент туризму за інших сприятливих обставин не лімітуватиме його розвиток.

Вагомою основою внутрішньореґіональної спеціалізації агрорекреаційного сервісу в Карпатському реґіоні є етнографічні особливості його корінного населення.

Субетнографічні утворення Українських Карпат (бойки, лемки, гуцули) склалися на периферії українського етнічного субстрату внаслідок процесу історичного розвитку окремих давньоукраїнських племен в умовах певної штучної відірваності від основного етнічного ядра й тривалого перебування у сфері впливу культури сусідніх держав. Ці етнографічні групи набули своєрідних рис у традиційно-побутовій культурі. їм притаманні два рівні етнічної самосвідомості: рівень етнографічної групи (усвідомлення своєї окремішності) та загальноукраїнський рівень (усвідомлення своєї причетності до українства в цілому).

Етнографічні групи в ареалах автохтонного середовища їх проживання визначають межі "своєї" території - етногеографічні райони. У Карпатському туристичному реґіоні до них відносимо: Лемківщину, Бой-ківщину, Гуцульщину, Буковину, Покуття (в горах), Підкарпатську Русь, Розточчя, Опілля і Мале Полісся (на рівнині). Найбагатшу й найколоритнішу спадщину матеріальної та духовної культури в реґіоні зберегли мешканці Гуцульщини, Бойківщини, Буковини, Покуття й Підкарпатської Русі (Закарпаття).

Гуцули - це автохтонна гірська субетнічна група українського народу Карпат. На півдні Гуцульщина межує з Румунією (охоплюючи північні райони румунської Мармарощини), на північному сході - з Прикарпаттям, на північному заході - з Бойківщиною. Згідно з сучасним адміністративно-територіальним поділом України до неї відносяться Верховинський та південні частини Наддвірнянського і Косівського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького районів Чернівецької області, Рахівський район Закарпатської області.

Походження гуцулів остаточно не з'ясовано. Очевидно, становлення субетносу відбувалося в умовах тривалої коеволюції залишків фракійського племені карпів та оселення білих хорватів з переважанням їхнього асиміляційного впливу.

Гуцули - це єдина етнічна група українського народу, для якої відгонне скотарство (зокрема вівчарство) є провідною галуззю господарства. Цей господарський профіль зумовлює своєрідність усього укладу життя та культури гуцулів.

Лише у гуцулів традиційне житло досі зберегло свою давньоруську форму двору із замкнутою по периметру системою будівель, яка має назву "ґражда" (nop. давньоруське "град"). Це своєрідна фортеця патріархальної
пастушої родини, відособлено розміщена щодо ґражд сусідів, дисперсно розкиданих на ближніх і віддалених схилах гір.

Оригінальні хрещаті церкви верховинців також зберегли стильові ознаки, характерні для давньоруських храмів домонгольського періоду.

Характерною етнографічною рисою-ідентифікатором гуцулів виступає вовняний одяг, декорований червоним і оздоблений металевими прикрасами.

У ритуальному (весільному) одязі гуцулів збереглося багато елементів давньоруського костюму (наприклад, верхній одяг нареченої - гугля - нагадує давньоруське корзно, а дівоча налобна прикраса - чільце - схожа на давньоруські рясна).

У гуцулів зберігаються патріархальні традиції гірського скотарства: вівчарство вважається суто чоловічою справою, пастухи, які весь теплий сезон кочують полонинами зі своїми отарами, зберегли древні обряди, пов'язані з культом вогню і воїна-мисливця.

Відповідно до основних занять скотарів у їх середовищі склалася самобутня кухня, зорієнтована в основному на споживання молочних і м'ясних страв (гуслян-ка, бринза, бараняче м'ясо), виник мальовничий, суто етнослов'янський, одяг, що зберіг старожитні компоненти (гачі, череси, крисані, кептарі).

Прадавня, ще язичницька, основа збережена гуцулами і в духовній культурі. Зелені туристи мають можливість стати учасниками гуцульських обрядів та ритуалів з поганськими (язичницькими) елементами. Наприклад, розпалювання священної ватри й ритуальні танки воїнів-пастухів з топірцями довкола неї, звичай паління різдвяних ватр з ритуалами солярного циклу, урочисте відсікання коси нареченої у весільній обрядовості, прощання (проща) з небіжчиком з усіма ритуалами давньослов'янської тризни і поминань у поховальній обрядовості і багато іншого.

Дисперсність сучасних гуцульських сіл або й зовсім відособлена система розселення родин у межах величного ландшафту карпатського середньо- й високогір'я, патріархальність побуту, пастуше ґаздування й самобутня кухня верховинців - найколоритніші принади сільського зеленого туризму цього краю. Кожна гуцульська хата сприймається як своєрідний музей народного мистецтва: всі речі вжитку (посуд, меблі, килими, одяг) оздоблюються різноманітними візерунками, різьбою, вишивками, художнім розписом тощо.

Агрорекреаційний сервіс у селах Гуцульщини вирізняється яскравим етнічним колоритом, непереверше-ним багатством обрядово-ритуальної анімаційності відпочинку й виразним екологічним спрямуванням програм дозвілля.

У гуцульських селах зелений турист зможе придбати традиційні сувеніри цього краю: ліжники і одяг з вовни та шерсті, різьблені дерев'яні підсвічники-трійці, тарелі, келихи, люльки, декоративні топірці й булави, вишиванки, а також бринзу.

Бойки - це етнографічна група українців, яка мешкає у передгірській і гірській частинах центральних районів Українських Карпат. Бойківщина на заході межує з Польщею, на сході (умовно - по р. Ломниці) з Гуцульщиною, південна межа проходить по Полонинському хребту між верхів'ями річок Уж і Тересва, а північна - по наддністровському Передкарпаттю.

Згідно з сучасним адміністративно-територіальним поділом України, до Бойківщини відносять Долинський та частину Рожнятівського району Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, частину Стрийсько-го, Дрогобицького, Самбірського та Старосамбірського районів Львівської області, а також Воловецький і частину Великоберезнянського та Міжгірського районів Закарпатської області.

Бойки - це нащадки одного з могутніх кельтських союзів племен, які у VI ст. з гірської території сучасних Австрії і Чехії просунулися на південний схід (ближче до кордону багатої Візантійської імперії). Історичний трактат візантійського імператора Костянтина Багря-нородного залишив оповідь про войовниче кельтське плем'я боїв, яке спускалося з карпатських верхів і спустошувало візантійські Балкани. Згодом, у складі Ду-лібського ранньодержавного утворення бої унаслідок 40-річних кривавих війн з Аварським каганатом були майже винищені і поступово "розчинилися" серед сусідніх слов'янських родів, передавши їм свій славний етнонім і певний пласт архаїчної праєвропейської етнокультури.

Усвідомлення своєї окреміпіності й порубіжне положення сприяло певній консервації традиційної культури, системи вірувань і повір'їв бойків.

Традиційний уклад життя бойків з правіків ґрунтувався на вирубно-вогневому землеробстві й деревообробці, які потребували зусиль усіх членів великих патріархальних родин. Тому в житловому будівництві бойків збереглися замкнуті двори з видовженою хатою із високим дахом, які (як і в гуцулів) будувалися автономно, на значній відстані один від одного. Клуня бойківського обійстя (в якій зберігалося основне майнове багатство землеробської родини) досі має архаічну назву "боїско".

Основа бойківського господарства - ведення індивідуального землеробства з використанням рискаля і сапи у поєднанні з інтенсивним тваринництвом відгоді-вельного типу. Відповідно склалася ситна бойківська кухня, багата на м'ясні страви (печені, ковбаси, сало, сальцесони тощо) та хлібобулочні вироби.

Характерною етнографічною рисою-ідентифікатором бойків є спільна для чоловіків і жінок древня традиція носити довге розпущене волосся. Адже колись коротко
стрижене волосся вважалося ознакою худородності й убогості.

У бойківському середовищі найвищої естетичної неповторності досягла дерев'яна храмова архітектура. Класичні триверхі тридільні бойківські храми з довершеними різьбленими царськими вратами й іншими декоративними елементами інтер'єру нині визнаються шедеврами європейської культурної спадщини.

Багатовуличні бойківські села з багатьма храмами, побожне населення з міцними родинними зв'язками й високою етнічною свідомістю, багатою обрядовою культурою, різноманітною хлібосольною народною кухнею, міцні традиції заможного індивідуального ґаздування та любов до ужиткових ремесел виступають основними принадами сільського зеленого туризму в цьому краї.

Агрорекреаційний сервіс у селах Бойківщини вирізняється самобутнім мовно-етнічним й обрядово-ритуальним колоритом, екологічним та релігійно-культурним спрямуванням програм дозвілля.

Відвідання бойківських сіл "спокусить" зеленого туриста придбати традиційні сувеніри цього краю: багато оздоблені ікони, вишиті ікони, скатертини, рушники, дерев'яні різьблення, кераміку.

Лемки - це автохтонна найзахідніша етнографічна група українського народу, що мешкає на обох макро-схилах Бескидів, здебільшого поза межами сучасних адміністративних кордонів України ("перекроєних" Ста-ліном у період Другої світової війни).

Історична Лемківщина простягається між річками Сян та Попрад західніше від річки Уж, углиб бескид-ських хребтів сучасних Словаччини і Польщі.

Доля лемків складалася найдраматичніше: з XI ст. південна частина Лемківщини була зайнята угорцями, у XIV ст. рештою її території керувала Польща, з розпадом у 1918 р. Австро-Угорщини Лемківщина була поділена між Польщею та Чехословаччиною, а по закінченні Другої світової війни (1947 р. - операція "Вісла") майже все лемківське населення було насильницьки зігнано з своїх корінних теренів і депортовано з Польщі в УРСР та розселено малими групами уздовж західно-польського кордону. Лише словацька частина Лемківщини (Пряшівщина) уникла масштабного воєнного терору, тож нині в словацьких Бескидах збереглися сотні лемківських сіл (поряд - на сусідніх польських схилах Бескидів - лише одиниці).

Упродовж XX ст. асиміляційний тиск на лемків був особливо жорстким. І досі поза межами України залишки їх штучно розмежовують на українців, русинів і власне лемків. Найбільший ареал автентичного розселення лемків на сьогодні зберігся в Словаччині (за останніми переписами, на Пряшівщині мешкає близько 40 тис. лемків, хоч у 1940-1950 pp. їх кількість становила близько 200 тис. осіб).

У сучасних межах України лемки проживають у Пе-речинському районі та південній частині Великоберез-нянського району Закарпатської області.

Свій етнонім лемки, найвірогідніше, отримали від сусідів за вживання поширеної тут діалектної частки "лем", що означає "лише, тільки".

Щодо походження, лемки - це одна з племінних груп численного давньослов'янського союзу білих хорватів, ранньодержавна територія яких простягалася від Волині та Поділля до кордонів Великої Моравії і давньо-польського королівства. Після запеклих трирічних воєн з Володимиром Великим білохорватський союз остаточно розпався, частина племен мігрувала на територію сучасних Хорватії, Сербії і Чорногорії, а частина залишилася жити в Карпатах, увійшовши до складу Київської Русі.

Традиційно-побутова культура лемків зберегла багато елементів старожитньої самобутності. Горяни займалися присадибним землеробством й відгодівлею великої рогатої худоби. Відсутність значних землеробських площ, висока народжуваність і безробіття зумовили формування помірно-аскетичного стилю життя цих горян. їхній одяг (плащ-чуга, сіряк, лейбик, опанча, сірманя), зазвичай, має порівняно небагату вишивку і відзначається простотою крою (єдиною прикрасою костюма слугували оригінальні лемківські капелюхи з павиним пір'ям). Ця ж аскетична простота притаманна й традиційній їжі лемків: основу їхнього раціону складають прісний хліб (ощипля, осух), каші (чир, куляша, панцаки), галушки з бринзою, маком чи капустою та узвари з сухофруктів, ягід чи гірських трав.

Відвідини лемківських сіл неодмінно "спокусять" зеленого туриста придбати традиційні сувеніри цього краю: вишиванки з геометричним орнаментом, дерев'яні, з магічними візерунками, писанки чи яскраві жіночі прикраси з бісеру.

Лемківські оселі, якими мальовничо "змережане" бескидське низькогір'я, здатні привабити, насамперед, туриста, який прагне зануритися в дійсно архаїчну атмосферу старожитньо-слов'янського побуту.

"Родзинкою" сільського зеленого туризму в цьому краї виступає дивовижна органічність співіснування людини й природного середовища, незвична для мешканців міста скромність побуту й архаїчна щира простота побутового спілкування й культури взаємин з гостями. Тому навіть кількаденне перебування в їхньому середовищі сприяє духовному очищенню, примиренню з самим собою і глибшому усвідомленню сутності буття людини на цій землі.

Поряд з трьома найколоритнішими етнічними групами українського народу, населення Карпатського регіону зберігає чимало самобутніх особливостей, що склалися завдяки специфіці геопросторового положення й історичного розвитку його окремих історико-культурних субреґіонів: Закарпаття, Буковини, Покуття, Галичини.

Закарпаття (Підкарпатська Русь) - історико-культурний реґіон, який майже тисячоліття перебував під пануванням інших держав. Але в етнічній самосвідомості закарпатців ще з доби Київської Русі від батька до сина передавалася як заповіт чітка самоідентифіка-ція: "ми - русини, а край наш - Русь під Карпатами. А по той бік Карпат - Велика Русь-Україна".

Тисячолітнє залежне співіснування у середовищі сусідніх народів (угорці, румуни, молдавани, словаки, поляки й австрійці) суттєво позначилося на культурі та мові мешканців цього краю.

Сільського зеленого туриста на Закарпатті очікує вражаюче багатство і поліетнічна синкретичність сільського побуту, вишукана народна кухня, яка ввібра ла в себе кращі рецептури середньоєвропейських паро дів, а також ексклюзивні "плоди" місцевого виноробства (у кожному селі свої секрети виготовлення до машніх вин).

Буковина - це історико-культурний реґіон, який також багато століть перебував під пануванням інших держав. З XII ст. Буковина входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше - Румунії.

Назва "Буковина" пов'язана з поширенням у цьому краї букових пралісів і вперше зафіксована у XIV ст. у грамотах молдавських господарів. Нині Південна Буковина належить до Сучавського повіту Румунії (населення її є нащадками змішання слов'ян і волохів), а Північна Буковина переважно збігається з територією гірських і передгірських районів Чернівецької області.

Буковина - багатонаціональний, етно- й віротерпимий край, де до кожного гостя звикли ставитися з особливою шанобливістю. Ще з XV ст. у селищах й містечках краю масово оселяються євреї, з XVI ст. значний міграційний потік становили молдавани, які рятувалися
від репресій турецьких загарбників. Пізніше, у XVIII ст. на Буковині осіла чимала община російських розколь-ників-некрасівців - онуків донських козаків, які зазнали поразки в Булавинському повстанні. Також сюди переселялися з-за Дунаю і Бессарабії розкольники-ли-повани.

Сьогодні Буковина "спокушає" зеленого туриста мальовничою плавністю контурів Буковинських Карпат, вкритих буковими пралісами, миролюбністю й гостинною щедрістю вдачі простих селян, їхньою релігійною відданістю й самоідентифікацією як невід'ємною частиною столичного і константинопольського православного світу, особливим плеканням українських культурних традицій.

Покуття - це невеликий за розмірами історико-культурний реґіон, розташований у природному перед-гірському "закутку" у верхів'ях Дністра та Пруту (до впадання у нього Черемошу) на стику трьох великих історично-етнографічних реґіонів: Галичини, Поділля та Буковини. Вперше назва цієї землі згадується ще давньоруськими літописцями.

Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Гуцульщиною та Буковиною, проте є й оригінальні риси. Найбільшою окрасою покутської хати є мальовнича кераміка: миски, баняки і глечики різної форми. Інтер'єр сільських осель відзначається великою кількістю барвистих тканин і розмаїттям вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердках вивішують строкаті рушники.

Покутяни - нащадки давньослов'янських племен дулібів і білих хорватів. їх матеріальна й духовна культура близька до культури гуцулів, але має яскраво виражений землеробський характер.

Вони хлібосольні, гостинні, щедрі душею. Саме ці риси приваблюють туристів у самобутній світ підкар патського покутського села.

Галичина - це найбільший історико-культурний субреґіон Карпатського туристичного реґіону, який охоплює землі історичного ядра Галицько-Волинського князівства XII-XIII ст. і Галицької держави XIII- XIV ст. У різні історичні періоди межі реґіону то розширювалися (до Подунав'я на півдні і Берестейщини на півночі), то звужувалися (до передгірної частини Івано-Франківщини та південної та центральної частини Львівщини).

Нині Галичиною прийнято вважати території Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей. За зонально-ландшафтним принципом у сучасних межах Галичини доцільно виділяти такі субреґіони: Галицьке Полісся (Мале Полісся, Побужжя й Надстир'я), Галицьке Поділля (Розточчя, Опілля, Гологори, Вороняки) і Галицьке Прикарпаття (Самбірщина, Дрогобиччина, Ро-гатинщина, Станіславщина).

Найколоритнішим субреґіоном Галичини треба визнати Галицьке Прикарпаття (з центром у Галичі - столиці Галицької Русі). Це перехідний природно-етнографічний район між Карпатами та Поділлям, де збереглися основні риси культури, притаманні українцям Карпат, збагачені культурними запозиченнями з центрально-західного етнокультурного ареалу українства.

5. Районування Карпатського реґіону за рівнем розвитку та відмінностями турпродукту сільського зеленого туризму

Споживчий продукт сільського зеленого туризму у кожній окремо взятій місцевості має свої відмінності, зумовлені особливостями природного й етнографічного середовища сільського розселення реґіону, а також характером його сучасної адміністративно-громадської самоорганізації. Тому районування Карпатського реґіону за рівнем розвитку та відмінностями турпродукту сільського зеленого туризму ми здійснювали з урахуванням таких критеріїв:

- природно-географічного поділу регіону;
- етнографічного (історико-культурного) поділу регіону;
- адміністративно-територіального (а отже, й інфра-структурно-господарського) поділу реґіону.

Природно-географічний поділ реґіону - це виокремлення в його межах природних районів з відмінною геолого-геоморфологічною будовою, рельєфом, мікрокліматом і біоценотичною структурою. Ландшафтний принцип диференціації Карпатського району передбачає поділ його на рівнинну, передгірську і гірську зони, а в їх межах - на окремі ландшафтні райони (Мале Полісся, Розточчя, Стрийсько-Сянська Верховина, Мар-мароський масив тощо).

Етнографічне районування - це поділ території на локальні культурно-побутові ареали сільського розселення, які мають спільні риси мовного, звичаєвого, господарського характеру, зумовлені особливостями природного середовища, генезису та подальшого історичного розвитку кожної розселенсько-етнографічної групи. Етнографічний принцип диференціації Карпатського району передбачає його поділ на рівнинну (поліщуки, галичани, підкарпатські русини) і передгірсько-гірську зони (лемки, бойки, гуцули), а в їх межах - на окремі етнографічні й історичні райони (Мале Полісся, Розточчя, Рогатинщина, Покуття, Буковина тощо).

Адміністративно-територіальний поділ реґіону це офіційний поділ території держави на самостійні адміністративно-господарські одиниці (селищні ради, райони, області), які відзначаються сформованою спеціалізацією господарства (у тому числі туристично-рекреаційного) й володіють централізованою системою комунікацій (зокрема, транспортного сполучення).

Спільними рисами турпродукту всіх сільських районів Карпатського реґіону є можливість поєднувати (комбінувати) власне відпочинок у сільській оселі з цілою низкою занять спортивним та екологічним туризмом. Турпродуктні можливості сіл Карпатського реґіону у посезонному розрізі ілюструє табл. 1:

Таблиця 1.

Види активного дозвілля в рамках сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні
№ з/п

Види активного дозвілля
в рамках сільського зеленого туризму

Місяці року

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
1 Сплав гірськими річками - - - - + + - - - - - -
2 Велотуристичні подорожі - - - - + + + + + - - -
3 Гірський велосипед - - - - + + + + + - - -
4 Лижні походи + + - - - - - - - - - +
5 Гірські лижі, сноуборд + + + - - - - - - - - +
6 Піший туризм - - - + + + + + + + - -
7 Екскурсійні тури + + + + + + + + + + + +
8 Кемпінг - - - + + + + + + - - -
9 Пікніки - - - - + + + + + - - -
10 Спортивне орієнтування - - - - + + + + + - - -
11 Зимове орієнтування (на лижах) + + - - - - - - - - - +
12 Гірські сходження - - + + + + + + - - - -
13 Парапланеризм - - - + + + + + + - - -
14 Верхова їзда + + + + + + + + + + + +
15 Спостереження за птахами - - - - - - + + + - - -
16 Спостереження за тваринами + + + + - - + + + + + +
17 Збір ягід - - - - - + + - - - - -
18 Збір грибів - - - - - + + + + - - -
19 Збір лікарських трав - - - - - + + - - - - -
20 Плавання і купання - - - - - - + + - - - -
21 Ліцензійне полювання - - - - - - - - + + + +
22 Рибалка - - - - - - + + + - - -
23 Фотополювання + + + + - - + + + + + +

Якщо розглянути інтенсивність і сезонний характер агротуристичного руху в реґіоні, то за цим критерієм також можна чітко виділити кілька характерних субширотно-орографічних зон. Зокрема, найбільші відмінності мають, з одного боку, височинні та передгірні території, з іншого, власне гірські райони.

Найактивніше рівнинні терени (Мале Полісся, Розточчя, Опілля, Гологори, Вороняки, Передкарпаття, Хотинська височина тощо) відвідуються у літній період. Це пов'язано з часом масових відпусток і канікулярного дозвілля дітей і студентської молоді, а також з "піком" масовості вік-ендового відпочинку. Саме у цей час максимально задіяна нічліжна і гастрономічна база рівнинних районів реґіону. Другий максимум відвідуваності цих територій припадає на перехідні сезони: весняний і осінній. Весною це пов'язано з пожвавленням приміського вік-ендового агроекотуризму, восени - з пожвавленням інтересу мешканців міст до традиційних збиральницьких промислів українського народу (заготівля лісових ягід і грибів).

Натомість, гірські території реґіону мають два різко виражені "піки" відвідуваності. Перший припадає на зимовий період, коли Карпати приваблюють гостей лижними трасами, різдвяною обрядовістю, веселими народними гуляннями, красою справжньої зими, яку не вдається відчути у містах.

Другий максимум триває з другої декади червня до кінця серпня - період наймасовіших відпусток і активного гірського туризму (пішохідного, велосипедного і кінного), пізнавальних екотуристичних мандрівок, просто відпочинку посеред величі зелених карпатських краєвидів.

Основні види агротуристичних послуг подано у табл. 2.

Таблиця 2.

Основні види агротуристичних продуктів Карпатського регіону (за матеріалами каталогів сільського туризму)
№ з/п Агротуристичні продукти Львівська область Івано-Франківська область Закарпатська область
1 Національна домашня кухня ++ ++ ++
2 Сільські вечорниці з частуванням ++ ++ +
3 Участь у проведенні свят, народних обрядів (весілля, колядки, троїсті музики) + ++ +
4 Відвідування народних умільців, домашні музеї + ++ ++
5 Збір грибів, ягід і їх консервація ++ ++ ++
6 Оздоровчі сауни з фі-точаями, старовинні рецепти омолодження + ++ ++
7 Піші туристичні маршрути + ++ ++
8 Зимові розваги, поїздки на санях ++ ++ ++
9 Прогулянки на конях + + ++
10 Ватра та частування + ++ ++

+ - поширені;
++ - досить поширені

Найпопулярнішими агротуристичними продуктами в Карпатському реґіоні є ті, що пов'язані з національною кухнею, проведенням фестин (вечорниці, народні обряди). Значного поширення набули оздоровчі сауни з фіточаями, зимові розваги з катанням на санях. У всіх карпатських областях поширений збір ягід і грибів та кваліфікований туризм (піші, кінні прогулянки). Усе більшої популярності набувають форми пізнавального туризму (відвідування народних умільців, домашніх музеїв тощо).

Кожна з областей Карпатського реґіону має свою спеціалізацію в агротуристичних продуктах. Проаналізовані нами каталоги агротуристичних послуг трьох карпатських областей дали можливість встановити найбільш поширені агротуристичні продукти для кожної з областей. Зокрема, в Івано-Франківській і Закарпатській областях популярною є участь туристів у народних святах

і обрядах, відвідини народних умільців, прогулянки на конях. На Львівщині туристи найчастіше беруть участь у зимових розвагах та сільських вечорницях.

Рівень цін на послуги сільського туризму в Карпатському реґіоні подано у табл. 3.

Таблиця 3.

Рівень цін на послуги сільського туризму в Карпатському реґіоні
№ з/п Послуги в агрооселях Львівська область Івано-Франківська область Закарпатська область
1. Нічліг, грн./ніч 10-20*
30-50**
10-25*
30-100**
20-40*
50-150**
2. Харчування дворазове 10-40 10-50 15-70
3. Прокат гірсько­лижного інвентарю, грн./день 10-20 5-25 5-25
4. Поїздки верхи на конях, грн./год. 5-12 5-20 10-30
5. Участь у вечорницях, грн. з особи 50-70 50-100 -
6. Оздоровчі сауни з фіточаями, грн./год. 5-10 5-10 10-20

* нічліг в оселях низького і середнього стандарту;
** нічліг в оселях підвищеної комфортності

Зокрема, ціни за нічліг в оселях низького і середнього стандарту коливаються в межах від 10 до 40 грн за ніч з однієї особи, а за нічліг в оселях підвищеної комфортності - від 30 до 150 грн за ніч. Переважно господарями пропонується дворазове харчування вартістю від 10 до 40 грн у Львівській області і в межах 10-50 грн - в Івано-Франківській, 15-70 грн - на Закарпатті.

Сучасний рівень розвитку сільського зеленого туризму у Карпатському реґіоні найповніше відображають матеріали моніторингу, який Лабораторія інженерно-географічних, природоохоронних і туристичних досліджень географічного факультету спільно з кафедрою туризму Львівського національного університету імені Івана Франка з 1995 р. проводять на базі модельних районів усіх адміністративних областей Карпатського реґіону. Зведені результати цих моніторингових досліджень відображає табл. 4.

Таблиця 4.

Забезпеченість агрооселями та обсяги обслуговування туристів у модельних агротуристичних районах Карпатського регіону (за матеріалами моніторингу регіональних осередків)
Агротуристичний район Кількість агроосель У тому числі зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності Розрахункова кількість обслужених туристів за день, осіб/день Розрахунковий прибуток на 1 оселю за рік, дол.
зимовий сезон літній сезон
 
1 Сколівський район Львівської обл. 108 11 500-700 50-150 300-2500
2 Яремчанська міськрада Івано-Франківської обл. 214 25 200-300 150-250 500-3500
3 Рахівський район Закарпатської обл. 85 6 150-200 50-100 200-2500

Дослідження функціонування агроосель у Карпатському реґіоні показують, що лише 10 % з них працюють як суб'єкти підприємницької діяльності. На прикладі модельних районів у трьох областях - Сколівському у Львівській області, Яремчанській міськраді в Івано-Франківській та Рахівському на Закарпатті - нами встановлено, що кількість підприємців у галузі сільського туризму не перевищує кількох десятків осіб. Розрахункова кількість туристів, які відпочивали в цих районах, складає від 150 до 700 осіб на день у зимовий період та від 50 до 250 - у літній.

Експертні оцінки організаторів сільського туризму в Карпатському реґіоні показують, що розрахунковий прибуток на одну агрооселю за рік складає від 200 до 3500 доларів США.

Про зацікавленість відпочинком в агрооселях Українських Карпат свідчать маркетингові дослідження туризму в цих районах, проведені в рамках проекту PAUCI "Туристичний потенціал Західної України" Львівським національним університетом імені Івана Франка і Київським університетом туризму, економіки і права [70]. Зокрема, туристи відзначають, що ними активно використовується нічліжна база агроосель, і відмічають добрий рівень обслуговування в агрооселях.

З півночі на південь і з заходу на схід Карпатський реґіон представлений 58 адміністративними районами, кожному з яких притаманні місцеві особливості формування агроекорекреаційного потенціалу.

У рамках представленого проекту PAUCI значна увага була приділена питанням розвитку туристичних продуктів та розбудови інфраструктури для сільського й екологічного туризму трьох досліджуваних областей Карпатського реґіону. Аналіз туристичного потенціалу досліджуваної території Карпатського реґіону показав, що найсприятливіші умови для розвитку агро- та еко-туристичних продуктів мають:

- на Львівщині - Малополіський, Розтоцько-Опіль-ський, Передкарпатський та Бескидський субреґіони;
- на Івано-Франківщині - Осмолодсько-Болехів-ський, Ворохтинсько-Яремчанський, Верховинсько-Ко-сівський, Рогатинсько-Галицький і Снятинсько-Коломий-ський субреґіони;
- на Закарпатті - Верховинсько-Свалявський, По-лонинсько-Марамороський, Потиський долинний субреґіони.

Ці субреґіони характеризуються багатством природних та історико-культурних ресурсів і розвиненою мережею агроосель. До основних рекомендованих продуктів із сільського туризму, що пропонуються експертами PAUCI, занесено: культурні тури майстернями народних умільців, етнокультурні тури з відвідування цікавих атракцій, організація фестин, пов'язаних з сільськогосподарськими традиціями. Спільними пропозиціями місцевих органів влади і підприємців та експертів проекту PAUCI визначено такі репрезентативні об'єкти інфраструктури для сільського туризму:

- скансен "Гуцульське село" в смт Косові Івано-Франківської області з представленням традиційної сільської архітектури;
- скансен "Бойківське село" на Дрогобиччині (Львівська область) з відтворенням традиційних господарських та житлових будівель;
- "Гуцульський гостинний двір" у Татарові Івано-Франківської області з традиційними національними стравами;
- винні підвали і ресторани у низовинних районах Закарпаття;
- котеджова забудова у народному (гуцульському, бойківському) стилі на Сколівщині та Яремчанщині;
- музеї народних промислів та школи традиційних ремесел (Косівщина, Рахівщина).

Нижче детальніше охарактеризуємо сучасну тур-продуктну спеціалізацію цих субреґіонів.

5.1. Львівський субреґіон

На Львівщині за особливостями рельєфу, ландшафтними й етнокультурними характеристиками доцільно виділяти чотири рекреаційно-туристичні райони:

1. Малополіський (до нього входять північні Черво-ноградський, Радехівський і Бродівський адміністративні райони).
2. Розтоцько-Опільський (охоплює центральну частину області з економічно найрозвинутішими Жовків-ським, Кам'янко-Бузьким, Бузьким, Яворівським, Го-родоцьким, Пустомитівським, Золочівським, Перемиш-лянським адміністративними районами).
3. Передкарпатський (до його складу входять Самбірський, Дрогобицький, Стрийський, Миколаївський і Жидачівський адміністративні райони).
4. Бескидський (по орографічній осі Карпат межує із Закарпаттям та Івано-Франківщиною), що об'єднує
Старосамбірський, Турківський і Сколівський адміністративні райони.

Малополіський туристичний район - найменше розвинутий, порівняно з іншими туристичними районами Львівщини, проте має високий агротуристичний потенціал. Район характеризується тією ж туристичною спеціалізацією, що й Розточчя та Опілля, і пропонує головним чином екскурсійно-туристичний продукт. Гостей агроосель цього району приваблюють:

- мальовничі малополіські ландшафти з самобутніми селами волинського етнографічного типу;
- давньоруські міста з фортифікаціями-городища-ми Белз (X ст.) і Буськ (1097 p.);
- місцеві Підгорецький і Бродівський замки середньовічно-ренесансної доби;
- старожитні галицькі міста Сокаль і Червоноград з сакральними спорудами XVI-XVII ст. у стилі ренесансу;
- автоподорожі у суміжні турцентри Почаїв і Берестечко.

Розтоцько-Опільський туристичний район охоплює центральну смугу Львівщини разом з м. Львів. Цей район чітко спеціалізується на обслуговуванні рекреаційного потоку зі Львова, а також на історико-культур-ному, релігійному й сільському зеленому туризмі. Туристичне "обличчя" району формує надзвичайно багата історико-культурна спадщина різних епох, народів і культур. Незмінною популярністю серед іноземних та українських туристів користуються:

- пам'ятки Київської Русі й Галицько-Волинської держави (IX-XIV ст.): Плісненськ (одне з наймогутні-ших давньоруських городищ X-XIII ст. площею 160 га з сімома лініями оборонних валів), а також Белз і Буськ;
- мальовничі замки Львівщини: Олеський замок музей в оточенні мальовничого ландшафтного парку (місце народження й резиденція польського короля Яна III Собєського; музейна експозиція замку славиться унікальним батальним полотном "Битва під Віднем" художника М. Альтамонте (1692 p.), унікальною колекцією дерев'яної скульптури XIV-XIX ст., іконописа-ми та меблями XII-XVIII ст. тощо), Підгорецький замок палац ("маленький Версаль" в оточенні ландшафтного парку, поряд родинний костел-усипальниця магнатів Жевуських), Золочівський замок бастіонного типу (1442 р., витримав кілька турецько-татарських облог, усередині замкового подвір'я - двоповерховий ренесансовий палац і "Китайський" палац у східному стилі), Свіржський замок (1482 p., витримав дві турецькі облоги у 1672 р. і 1675 p.), Старосільський за мок князів Острозьких;
- історико-культурні центри ренесансного містобудування: Жовква (резиденція польських королів), Городок (згадка 1213 p., церкви XVII ст.), Яворів, Судова Вишня, Глиняни, Буськ, Золочів;
- релігійні центри і пам'ятки народної сакральної архітектури: древні монастирі у Лаврові (1292 p., Онуф-ріївська Лавра, заснована князем Левом, сином Данила Галицького, на честь якого названо Львів. У монастирі - усипальниця князя Лева, двох володарів Молдови та багатьох середньовічних єпископів), Підкамені (XV ст.), Крехові (XVII ст.), Підгірцях (XVIII ст.), с. Страдч тощо;
- села - центри народних промислів і сільського зеленого туризму ( Потелич, Грушів, Монастирок, Івано-Франкове, Мокротин, Куликів тощо);
- екотуристичні об'єкти: Яворівський НПП, заповідник "Розточчя".

Українське Розточчя ось уже понад 100 років є основним центром відпочинку для львів'ян. Територіально Розточчя знаходиться у межах двох адміністративних районів Львівщини - Жовківського та Яворівського. Природні особливості височини зумовили, перш за все, розвиток літніх відпочинкових центрів. Перша відпо-чинкова оселя на Розточчі виникла у Брюховичах у 1889 p., коли при будівництві залізниці Львів - Рава-Руська було виділено 14 га для побудови літниська серед 1000-гектарного соснового лісу.

Найпринадніша форма дозвілля на Росточчі - активний відпочинок, пов'язаний із збиранням ягід та грибів. Наприклад, основна спеціалізація околиць смт Іва-но-Франкового - розкішні малинники.

На Розточчі серед агротуристів популярне й рибальство. Уздовж р. Верещиці нижче с. Лелехівка простягаються угіддя місцевого рибокомбінату. Наявні тут також великі стави (Янівський, Ясинецький), які при відповідному впорядкуванні (пляжі, човнові станції) можуть стати центрами водної рекреації.

Продукт сільського туризму за останні роки суттєво розвинувся і є доповнюючим елементом рекреаційної сфери Розточчя. Функціонують два варіанти агротури-стичних послуг: нічліг + сніданок та нічліг + триразове харчування.

Переважно місцевих рекреантів обслуговують невеликі бальнеологічні курорти району Немирів і Шкло (сірководневі мінеральні води). Поряд з санаторіями розвивається сільська нічліжно-туристична база оздоровчого профілю.

Неабиякого розвитку набуває в Розтоцько-Опіль-ському районі екстремальний туризм: стрибки з парашутом з висоти 1 км у Городку, воєнний туризм з можливістю випробувати важку бронетанкову техніку та постріляти з усіх видів зброї, у тому числі мінометів і гармат тощо.

Львівське Передкарпаття - це найпопулярніший в Україні загалом і в Карпатському реґіоні зокрема курортний район міжнародного значення. Його формують: Трускавець, Морніин та Східниця - бальнеологічні курорти з десятками санаторіїв і пансіонатів. Курортний турпродукт передбачає стаціонарне комплексне оздоровлення під наглядом кваліфікованого медперсоналу (індивідуальний підхід до кожного клієнта), що включає діагностику захворювань, курс питного лікування, інгаляції мінеральними водами, прийом соляних і термальних ванн, лікувальні грязе- і кліматотерапію, спортивно-реабілітаційну медицину в гірськолісових ландшафтах Карпат, дієтичне харчування натуральними екологічно чистими продуктами.

Стаціонарна рекреація у санаторіях, пансіонатах та агрооселях цього району урізноманітнюється десятками маршрутів екскурсійного обслуговування, що пролягають:

- теренами львівських Карпат та Закарпаття, до древніх замків і ренесансних міст Львівщини;
- до історико-архітектурних центрів Передкар-патського туристичного району: Самбора (заснованого 1238 p.; ратуша 1668 p., костели XVI-XVIII ст.), Дрогобича (унікальні дерев'яні храми XVII ст. бойківського архітектурного стилю, костели XV ст., площа Ринок, музей "Бойківщина"), у старі галицькі міста Стрий, Борислав, Хирів, Добромиль.

Бескидський туристичний район - це територія найбільшого туристичного освоєння Львівщини. Він репрезентує низку висококонкурентних турпродуктів, що постійно користуються попитом як на національному, так і на міжнародному туристичних ринках. Основна спеціалізація Карпатського району - всі види (літні й зимові) гірського туризму.

Найбільшими центрами гірського туризму є Слав ське (10 підйомників, з них 6 затверджені Міжнародною федерацією лижного спорту (FIS), у тому числі найдовша в Україні крісельна канатна дорога протяжністю 2,7 км) і Сколе. У цих гірських курортах створено сучасну інфраструктуру гірськолижного спорту (крісельні та бугельні підйомники, комплекси трамплінів, трамбувальна техніка, під'їздні шляхи з паркінгами, прокат спорядження тощо). До послуг туристів траси різної протяжності й складності, у тому числі для сноуборду, лижного слалому.

Високі стандарти обслуговування забезпечують но-возбудовані спортивно-туристичні комплекси і приватні пансіонати. Ці туркомплекси пропонують найширший спектр сервісного обслуговування, з багатою національною кухнею, барами з коктейлями з карпатських трав, басейнами, сауною, солярієм, конгрес-залом, обміном валют, інтернет-зв'язком, супутниковим телебаченням, прокатом гірського спорядження.

У літньо-осінній період на базі туркомплексів та агросадиб розвивається пішохідний та екологічний туризм. У Карпатах прокладено велосипедні й піші маршрути різних категорій складності, що охоплюють хребти Оровий, Сянський, Зелем'янка, Довжки, Буківська полонина та перевали Ужоцький, Верецький, Руський шлях.

Популярним центром екотуризму є НПП "Сколів-ські Бескиди" з екостежками на мальовничі карпатські вершини гірПарашка, Вел. Верх, Кремінна, до водоспаду "Кам'янка". Популярною також є мережа екоту-ристичних маршрутів в околицях гірського курорту Славське до вершин гір Магура, Тростян, Татарівка. Значним потенціалом туристичного розвитку (у тому числі транскордонного кінного, велосипедного і пішого) володіє львівська частина міжнародного польсько-словацько-українського біосферного резервату "Східні Карпати".

Стаціонарна рекреація розвивається у гірському бальнеологічному курорті Розлуч (пансіонати, а також понад десяток агроосель).

Інтенсивного розвитку у Бескидському районі набув сільський зелений туризм з самобутнім етнографічним бойківським колоритом. Серед переваг відпочинку в приватних агрооселях Карпат можна назвати можливість безперешкодного збирання лікарських трав, ягід і грибів у довколишніх лісах; рибальство, набуття навиків власноручного приготування карпатських страв з домашньої сировини; посильну фізичну працю й опанування сільськими ремеслами (навики сінокосіння, заготівлі дров, розкладання гірської ватри, теслярства тощо).

Стаціонарний відпочинок у Бескидському туристичному районі Львівщини урізноманітнюється насиченою туристично-екскурсійною програмою. На вибір клієнта пропонується до двох десятків туристичних походів та екскурсій. Найпопулярнішими серед гостей львівських Карпат стали комбіновані автобусно-пішохідні екскурсії:

- у Львів - архітектурну "перлину" України;
- до бюветів цілющих мінеральних вод найвідомі-ших в Україні курортів - Трускавця, Моршина і Схід-ниці;
- у міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", НПП "Сколівські Бескиди", НПП "Синевир";
- селами етнографічного краю Бойківщини з оглядом пам'яток народної архітектури XVIII-XIX ст. і музею "Бойківщина" у Тур ці;
- у середньовічний гірський Гошівський монастир і до "Скель Довбуша";
- до Урицьких скель з руїнами давньоруської фортеці "Тустань".

Отже, на туристичному ринку Карпатського реґіону Львівська область репрезентована цілим спектром ви-сококонкурентних турпродуктів усіх видів (літніх і зимових) активного гірського туризму й стаціонарної гірської рекреації та культурологічного, релігійно-паломницького, сентиментального, воєнно-екстремального туризму.

За видами і формами туристичного обслуговування, характером територіальної організації галузі та наявним потенціалом розвитку модерної туріндустрії Львівщина займає провідну позицію не лише в Карпатському реґіоні, а загалом й у рейтингу туристично найпопу-лярнініих реґіонів України та Центрально-Східної Європи.

5.2. Івано-Франківський субреґіон

Внутрішньообласний розподіл туристичних потоків на Івано-Франківщині зумовлений впливом природного та етнокультурного чинників. Відтак, за особливостями рельєфу, ландшафтними й етнокультурними характеристиками на території Івано-Франківщини виділяють дві рекреаційно-туристичні зони:

1. Гірську (по орографічній осі Карпат межує із Закарпаттям і Буковиною), що включає в себе Долин-ський, Рожнятівський, Богородчанський, Наддвірнян-ський, Верховинський і Косівський адміністративні райони.
2. Передгірно долинну (межує з Львівщиною, Поділлям та Буковиною), що об'єднує економічно розвинутіші Рогатинський, Калуський, Галицький, Тисме-
ницький, Тлумацький, Городенківський, Коломийський і Снятинський адміністративні райони.

У їх межах виокремлюють ще низку туристичних підзон і районів. Відповідно до цього, стаціонарна рекреація і туризм мають свої внутрішньореґіональні відмінності, що веде до урізноманітнення турпродукту.

Центральне місце в туристичному комплексі Івано-Франківської області має стаціонарна рекреація, що ґрунтується на загальнооздоровчій кліматотерапії в екологічно чистому середовищі Карпатського середньогір'я, та активний гірський туризм.

Загалом в області нараховується 96 туркомплексів, а також пансіонатів і будинків відпочинку готельного типу, які одночасно можуть прийняти до 14 тис. туристів. З них 73 об'єкти (76 %) сконцентровано в горах. На цій підставі в межах гірської рекреаційно-туристичної зони Івано-Франківщини виділяємо три різні туристичні райони за рівнями туросвоєності, атракційністю, специфікою пропонованого турпродукту, зокрема Осмо-лодсько-Болехівський, Ворохтинсько-Яремчанський і Верховинсько-Косівський райони.

Осмолодсько-Болехівський туристичний район - це один з потенційно найперспективніших районів туристичного освоєння Українських Карпат. Район межує з найбільшими бальнеологічними курортами заходу України (Трускавець, Моршин), а також з найпопуляр-нішими в реґіоні гірськотуристичними центрами Львівщини (Славське, Сколе) і Закарпаття (Воловець, Міжгір'я), межує з мальовничими національними природними парками "Сколівські Бескиди" і "Синевир". У цьому районі функціонують такі основні центри туризму, як:

- Болехів - одна з колоритних етнографічних "столиць" Бойківщини. Місцевий турпродукт повністю
зорієнтований на обслуговування масових екскурсійних потоків з курортів сусідньої Львівщини. Екскурсантам пропонується відвідати музей та храми Болехова, паломницький тур у с. Гошів (побувати у середньовічному монастирі XVI ст. на Ясній горі), екскурсійний тур у с. Бубнище (відвідання високоатракційної природно-історичної пам'ятки "Скелі Довбуша" (своєрідний карпатський "Стоунхендж") - масив скель-останців зі штучними печерами, в яких здійснювалися язичницькі культи древніх культур, починаючи з доби неоліту).

- Новий Мізунь - агрорекреаційна зона на базі родовища мінеральних вод, що обслуговує внутрішньо-обласні рекреаційні потоки.

- Осмолода - потенційно найпривабливіший центр пригодницького гірського туризму в Карпатському регіоні. Довкола селища на десятки кілометрів майже відсутні інші населені пункти (крім малих, хутірного типу). Залісненість території понад 98 % . Природні передумови унікально сприятливі для формування поза-конкурентного на ринку Європи гірськотуристичного продукту:

- пригодницько-екстремального експедиційного туризму з набором основних елементів "школи виживання" гребенями важкопрохідних карпатських хребтів Красношир, Хом, Аршиця, Матахів (г. Сивуля, 1818 м), Ґорґан;
- карпатської робінзонади в повній ізоляції від се-лищно-дорожної інфраструктури;
- елітарного ліцензованого мисливського туризму;
- екстремального сплаву бурхливими карпатськими ріками Лімниця, Свіча, Мизунка (основна конкурентна перевага - рідкісна, практично цілковита, не-
займаність прирічкових ландшафтів уздовж; багатокілометрових маршрутів сплаву).

- Манявский водоспад - розташований вище Манявского монастиря, у гірській ущелині. Потрапити туди досить важко, його висота близько 20 м, вода спадає кількома каскадами. Біля підніжжя водоспаду - невелике дрібне озерце, в якому при бажанні можна було б викупатися.

Ворохтинсько Яремчанський туристичний район (у територіальних межах найбільшого і найпопулярні-шого в реґіоні Карпатського національного природного парку) - це туристична "столиця" Українських Карпат, що приваблює в середньому 14-17 % сумарного туристичного потоку в Карпатські гори. У районі сконцентровано понад 2/3 гірських туркомплексів Івано-Франківщини. На їх основі формується цілий спектр конкурентних турпродуктів, що поєднують від 2 до 5 видів гірського туризму.

Основою туристичної спеціалізації Ворохтинсько-Яремчанського району є стаціонарна рекреація в екологічно чистому гірському середовищі. Цей турпродукт реалізується у численних туркомплексах і пансіонатах готельного типу з середнім і високим рівнями комфортабельності та сервісу на таких бальнеокліматичних курортах альпійського типу: Яремча, Микуличин, Яб-луниця, Ворохта.

Туркомплекси й агропансіонати району пропонують широкий спектр сервісного обслуговування, що включає в себе багату національну кухню, фітобари з коктейлями з карпатських трав, басейн, сауну, солярій, конгрес-зал, обмін валют, інтернет-зв'язок, супутникове телебачення, прокат гірського спорядження.

Стаціонарна рекреація в літньо-осінній період урізноманітнюється насиченою туристично-екскурсійною
програмою. На вибір клієнта пропонується до двох десятків різноманітних туристичних походів та екскурсій. Найбільшою популярністю серед гостей Карпатського НПП користуються:

1. Комбіновані автобусно-пішохідні екскурсії:

- у заповідне ядро Карпатського НПП зі сходженням на найвищу вершину Українських Карпат г. Говерлу (2061 м);
- курортами краю з відвіданням дерев'яних гуцульських храмів XVIII-XIX ст. до високогірного Яблу-ницького перевалу (960 м) з фуршетом у фешенебельному гірському ресторані;
- у середньовічний гірський монастир Манявський скит (1611 р.) з оглядом найатракційніших на Івано-Франківщині руїн Пнівського замку XIV ст.;
- кільцевий маршрут "По Гуцульщині" через Коломию - Косів - Криворівню - Верховину.

2. Пішохідні походи:

- вершинами-двотисячниками Українських Карпат;
- до унікальних Ґорґанського і Свидовецького резерватів;
- сходження екологічними стежками на наймальов-ничіші вершини НПП: гори Магура, Хом'як, Синяк, Явірник;
- екскурсії до "Скель Довбуша", гірських водоспадів та інших природних і етнографічних атракцій національного парку.

3. Водний сплав р. Прутом на байдарках, каное, плотах.

Третя складова місцевого турпродукту - гірськолижний туризм. За ступенем розрекламованості, масовістю, розвитком інфраструктури, якістю гірських трас Ворохтинсько-Яремчанський туристичний район упродовж багатьох десятиріч залишається лідером на ринку гірськолижного туризму в Карпатському реґіоні. В усіх туристичних центрах району створено сучасну інфраструктуру гірськолижного спорту (крісельні та бугельні підйомники, комплекси трамплінів, трамбувальна техніка, під'їзні шляхи з паркінгами, прокат спорядження тощо). До послуг туристів траси різної протяжності й складності, у тому числі для сноуборду, лижного слалому. Рівень європейських стандартів обслуговування забезпечують новозбудовані спортивно-туристичні комплекси, приватні готелі та пансіонати Ворохти, Татаро-ва, Яблуниці.

Серйозним конкурентом великих туркомплексів є сільський зелений туризм, у якому високий рівень комфорту поєднується з домашньою гостинністю сільських родин краю та незабутнім етнографічним колоритом відпочинку в гуцульському селі. Серед основних переваг відпочинку в приватних агрооселях Карпатського НПП треба назвати можливість безперешкодного збору лікарських трав, ягід і грибів у довколишніх лісах, рибальства, набуття навиків власноручного приготування карпатських страв з домашньої сировини, посильну фізичну працю й опанування сільських ремесел (навики сінокосіння, заготівлі дров, розкладання гуцульської ватри, теслярства тощо).

Висококонкурентним потенційним турпродуктом, який у найближчій перспективі може запропонувати асоціація агроосель Карпатського НПП, є транзитний кінний туризм як початкового рівня складності (2-, 5-, 7-денні кінні переходи мальовничим лісистим середньо-гір'ям національного природного парку з ночівлями в комфортабельних агрооселях), так і ускладненими гірськими стежками з елементами робінзонади й екстріму.

Верховинсько-Косівський туристичний район другий за популярністю й масовістю потоків туристичний район Івано-Франківщини. Район об'єднує два великі туристичні центри: Косів і Верховину ("столиця" етнографічного краю Гуцульщини). Відтак, основною рисою спеціалізації цього району є етнографічний туризм.

Місцевий турпродукт включає у себе такі складові: ознайомлення з традиційною архітектурою та укладом гуцульського життя, екскурсію у найвідоміший у Карпатському реґіоні Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського (нараховує ЗО тис. експонатів, занесений до Королівської Енциклопедії Великої Британії як музей світових шедеврів), екскурсії в мальовничі гуцульські поселення Верховину, Косів, Космач, Криворівню з відвіданням краєзнавчих музеїв, шопінг на славнозвісному Косівському ярмарку виробів майстрів художніх промислів.

Інноваційною "родзинкою" етнографічного турпро-дукту в останні роки стали порівняно недорогі авіапо-дорожі над гуцульськими Карпатами на спортивних літаках приватної косівської фірми.

Стаціонарний рекреаційний турпродукт пропонує бальнеологічно-кліматичний курорт альпійського типу Шешори (оздоровчі туркомплекси з повним пансіоном та цікавим екскурсійним обслуговуванням, а також понад 15 агроосель).

Висококонкурентний турпродукт репрезентує на ринку асоціація агроосель району і Верховини зокрема. Крім стандартного набору послуг сільського зеленого туризму, гостям агроосель пропонується повністю "зануритися" у колоритний світ гуцульського побуту з активною участю туристів у старожитніх обрядах та народно-релігійних святкуваннях із щедрим частуванням та забавами.

У зимовий період на базі спортивно-туристичних комплексів і приватних агроосель етнографічний туризм у Верховині поєднується з гірськолижним.

Серед екотуристичних маршрутів незмінно популярною залишається екологічна стежка ущелиною р. Чорний Черемош між хребтами Чорногори і Гриняв до с. Буркут.

Передгірно долинна туристична зона Івано-Франківщини не настільки популярна на туристичному ринку Карпатського реґіону, в основному через недостатню розрекламованість турпродукту. За географічним принципом у цій зоні виділяють два туристичні райони, що пропонують конкурентний турпродукт: Рогатинсько-Галицький і Снятинсько-Коломийський.

Пріоритетну роль у структурі турпродукту обох районів відіграє історико-культурний туризм. Популярними історико-культурними туристичними центрами передгірної Івано-Франківщини є Галич (національний музей-заповідник "Давній Галич" на місці столиці Га-лицько-Волинської держави XII-XIV ст. з унікальними музейними зібраннями, давньоруською церквою Св. Пантелеймона XII ст., руїнами Галицького замку, 1367 p.), Рогатин (атракційні дерев'яні храми Св. Богородиці (XIV ст.), Св. Духа (1598 p.), Св. Миколи (1729 p.), костел Св. Миколи (XV ст.) та архітектурний комплекс історичного центру міста), Нижнів (церкви XVIII-XIX ст., млин XIX ст., початок Дністровського каньйону), Тлумач і Снятин (мальовничі архітектурні ансамблі історичних центрів старих прикарпатських містечок).

Прикарпаття на внутрішній і міжнародний туристичний ринок активно просуває фестивальний турпродукт,
який в останні роки відзначається дедалі більшою популярністю й масовістю. Лідером у цьому є Івано-Франківськ - найчистіше, найупорядкованіше місто Карпатського реґіону з історичною забудовою доби ренесансу та багатьма визначними архітектурними атрак-ціями (ратуша XIX ст., собори XVIII ст., Колегія єзуїтів, пивоварня 1767 р. тощо). Щорічно Івано-Франківськ збирає туристів з усієї України та зарубіжжя на Різдвяний парад вертепів (7-14 січня) та травневий музичний фестиваль "Прикарпатська весна".

Не менш популярним центром етнографічно-фестивального туризму в Карпатському реґіоні є древнє місто Коломия (перша згадка у 1240 p.). Серед всесвітньо відомих атракцій міста - Музей народного мистецтва Гу-цульщини і Покуття імені Й. Кобринського, Музей писанки (у експозиції - 10 тис. писанок з різним орнаментом і технікою розпису), а також міська ратуша (1877 p.), інші архітектурні пам'ятки. Щороку Коломия організовує престижний міжнародний слов'янський фольклорний фестиваль "Коломийка" (серпень) з багатоденною виставкою-ярмарком виробів майстрів карпатських художніх промислів. Не менш популярними серед туристів стали молодіжні "Коломийські забави" з оригінальними театралізованими гуляннями й фольклорними шоу-програмами.

Щодо форм туробслуговування, то на Івано-Франків-щині поряд з подальшим розвитком модерних турком-плексів місткістю від 20 до 500 осіб чи не найдинаміч-ніпіе серед областей України розвивається сільський зелений туризм. Завдяки цьому на національному і міжнародному туристичних ринках реґіон має міцні позиції щодо ексклюзивних відпочинкових турів у малих карпатських селах із етнографічно самобутнім бойківським, покутським та гуцульським колоритом.

5.3. Чернівецький субреґіон

У Карпатському туристичному реґіоні Чернівецька область чітко спеціалізується на екологічному туризмі (зокрема такій його формі, як гірський кінний туризм), мисливському, сільському, етнографічному й фестивальному туризмі, водному туризмі та спелеотуризмі.

Вижницький НПП - це основний осередок екоту-ризму в області. Тут, у межиріччі річок Черемош та Сірет низькогір'ями Буковинських Карпат прокладено пізнавальні екостежки й спортивно-туристичні маршрути різних категорій.

Неабиякої популярності в області набув мисливський туризм, основною організаційною базою якого є державне господарство.

Ліцензоване полювання пропонується українським та іноземним туристам (індивідуалам та групам з 4-5 осіб) на території 24,8 тис. га мисливського господарства, де: 75 % - гори, 25 % - рівнина; 75 % - хвойний ліс, 25 % - буковий і грабовий ліси. Мисливська фауна представлена такими видами: благородний олень, косуля європейська, зубр, дикий кабан, лисиця, заєць. Період полювання: олень - з 15 вересня по 10 жовтня, косуля - зі травня по 30 жовтня, зубр та дикий кабан - цілий рік. Розміщення: у мисливських будинках по 2-3 особи. Оформлення дозволів у МВС України на право ввезення /вивозу мисливської зброї, патронів, ліцензії на полювання, документів на вивіз мисливських трофеїв забезпечує представник мисливського господарства.

Сільський зелений туризм упродовж 1990-х pp. переріс в одну з провідних субгалузей туристичної спеціалізації Буковини.

Структура земельного фонду області найоптимальні-ше відповідає цілям класичного (фермерського) агроту-ризму. З 809,6 тис. га земельного фонду області 473,5 тис. га припадає на сільськогосподарські угіддя, співвідношення яких є доволі збалансованим: 339,2 тис. га ріллі, 25,9 тис. га багаторічних насаджень, 39,3 тис. га сіножатей, 69,1 тис. га пасовищ. Розораність загальної площі сягає 42 % .

У Чернівецькій області функціонує 677 фермерських господарств, у використанні та володінні яких знаходиться 8589 га сільськогосподарських угідь (станом на 2003 р.). Поряд з цим нараховується понад 270,5 тис. приватних підсобних господарств.

Буковина - аграрний праценадлишковий реґіон. Розвиток сільського зеленого туризму варто розцінювати як стратегічний пріоритет подальшого соціально-економічного поступу Чернівецької області. Необхідними при цьому є широкомасштабні промоційні кампанії як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні. Чернівецька область добре запезпечена бальнеологічними ресурсами. В області розвідано понад 60 родовищ мінеральних вод сульфатно-сірководневого типу, залізистих вод (з підвищеним вмістом біологічно активного двовалентного заліза), сульфатно-хлоридно-натрі-євих, сульфатно-кальцієво-натрієвих і гідрокарбонатно-натрієвих вод. З 15 родовищ здійснюється промисловий розлив столових і лікувальних вод: Буковинська, Брусницька, Кельменчанка, Хрещатик тощо. Особливим попитом користується вода Брусницького родовища, яка містить сірчано-водневі та содові гідрокарбо-натно-хлоридно-натрієві компоненти, що визначають її лікувальні властивості.

Насамкінець, класичною "родзинкою" туристичної привабливості Буковини є фестивальний туризм. Саме
у Чернівцях започатковано Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики "Червона рута" (перший такого типу і до сьогодні найпрестижніший у державі). У Чернівцях проводиться Міжнародний пісенний конкурс молодих виконавців української естрадної пісні імені Володимира Івасюка, Міжнародний пісенний фестиваль "Доля", щорічний обласний мистецький фестиваль "Візерунки Буковини".

На території Чернівецького субреґіону Карпатського реґіону виділяємо два туристичні райони: Буковин-сько-Карпатський та Бессарабсько-Подністровський. В основу їх виокремлення покладено, передусім, геопро-сторово-ландшафтний критерій.

Буковинсько-Карпатський туристичний район охоплює гірські й передгірські Путильський, Вижниць-кий, Сторожинецький, Глибоцький і Герцаївський райони західної частини області. Це основний туристичний район Чернівеччини, де зосереджено близько 65 % її сумарного рекреаційного потенціалу. Галузями спеціалізації району виступають усі види гірського туризму, а також етнічний і пізнавально-екскурсійний туризм.

Туристичним "ядром" Буковинських Карпат є Виж-ницький НПП (у межах Вижницького адміністративного району). Сільський зелений туризм є однією з традиційних галузей його рекреаційної спеціалізації. Середня щільність залюднення району порівняно невисока - 67 осіб на км2. Кількість сільських населених пунктів становить 34. З них визнаними осередками агроекоту-ризму є м. Вижниця, с. Виженка, смт Берегомет, с. Долішній Шепіт, с. Вали. Великі перспективи розвитку агрорекреаційного сервісу мають с. Лопушна і с. Черешенька, в яких відкрито цілющі джерела сульфатних мінеральних вод, а також села Заріччя, Мигове, Вашків-ці. Господарі гірських агроосель національного парку
щедро забезпечують своїх гостей екологічно чистими продуктами власного господарства: молоком, сиром, яйцями, городиною, хлібом домашньої випічки, а також дарами лісу: грибами, медом, ягодами, лісовими горіхами.

Вижницький район - етнічно чи не найоднорідні-ший район Карпатського реґіону. Серед його населення частка українців становить 98,2 % , інші етноси - менше 2 % . Тутешні буковинці зберігають старожитні народні традиції, багата фольклорно-етнокультурна спадщина краю в усі часи вражала її дослідників та гостей. На території району знаходиться 6 пам'яток археології та 48 пам'яток історії. До послуг гостей відкрито 18 громадських музеїв та музейних кімнат.

Чи не кожне село Вижницького району може похвалитися своїми співочими традиціями та художніми народними промислами (вишивка, виготовлення килимів, обробка деревини, писанкарство). Народні самодіяльні вокально-інструментальні ансамблі танцю "Сме-ричина" і "Черемшина", самодіяльний народний театр "Ватра" при Вижницькому районному будинку культури та фольклорно-етнографічний колектив "Толока" з с. Банилів перетворилися на всесвітньо відомі "візитні картки" співучої Буковини.

Бессарабсько Подністровський туристичний район охоплює височинні Кіцманський, Заставнівський, Хотинський, Новоселицький, Кельменецький і Сокирян-ський райони, що тягнуться широкою (ЗО-50-кіломет-ровою) смугою у північній і східній частинах області. Це економічно найрозвинутіша частина краю із складною багатогалузевою структурою господарства. Тут розташований обласний центр - Чернівці - та інші промислові центри краю. Рекреація і туризм у східній частині Чернівецької області виступають вагомою (проте економічно невизначальною) галуззю її господарської спеціалізації. Основними напрямками розвитку туризму в Бессарабсько-Подністровському туристичному районі виступають пізнавально-екскурсійний, історико-культурний, діловий, пляжно-відпочинковий і активний водний туризм.

5.4. Закарпатський субреґіон

За особливостями рельєфу, ландшафтно-кліматичними, етнокультурними й соціально-економічними характеристиками на території Закарпаття доцільно виділити три рекреаційно-туристичні райони:

- Верховинсько Свалявський туристичний район (межує з Львівщиною), до якого належать Велико-Березнянський, Воловецький, Міжгірський, Перечин-ський і Свалявський райони;
- Полонинсько-Марамороський туристичний район, що об'єднує великі гірські Іршавський, Хустський, Тячівський і Рахівський райони;
- Потиський долинний, економічно найрозвинутіший, що межує з трьома європейськими країнами й об'єднує Ужгородський, Мукачівський, Берегівський і Виноградівський райони.

Відповідно курортна рекреація і туризм у кожному з цих районів мають свої внутрішньореґіональні відмінності, що веде до урізноманітнення турпродукту.

Центральне місце в туристичному комплексі Закарпатської області займає стаціонарна оздоровча рекреація. Вона реалізується через створення висококонку-рентного курортного турпродукту, що за оздоровчим ефектом і різноманітністю комплексу послуг майже не поступається кращим курортним стандартам Німеччини, Угорщини, Польщі. Основою цього турпродукту є стаціонарне комплексне оздоровлення під наглядом кваліфікованого медперсоналу (індивідуальний підхід до кожного клієнта), що включає в себе діагностику захворювань, курс питного лікування, інгаляції мінеральними водами, приймання соляних і термальних ван, лікувальні грязе- і кліматотерапію, спортивно-реабілітаційну медицину в гірськолісових ландшафтах Карпат, дієтичне харчування натуральними екологічно чистими продуктами.

Стаціонарна курортна рекреація доповнюється насиченою екскурсійно-туристичною програмою, зокрема:

- з курортів Верховинсько-Свалявського району організовуються подорожі до Львова, Трускавця, Ужгорода, Мукачівського замку, Хуста (у заповідну Долину нарцисів), у НПП "Сколівські Бескиди", НПП "Сине-вир" (до високогірного (989 м над рівнем моря) о. Сине-вир), у центри гірського туризму Воловець і Міжгір'я; пішохідні походи екотуристичними стежками на хребти Полонину Руну (1479 м), Полонину Боржаву тощо;
- з курортів Полонинсько-Марамороського району організовуються подорожі в Ужгород, Сваляву, у Карпатський біосферний резерват та Карпатський НПП, на о. Синевир, у резервати "Свидовецький" і "Зачарована долина", до руїн Довжанського і Бронецького замків, а також пішохідні походи високогірною Рахівщиною до найвищих вершин Українських Карпат;
- з курортів Потиського долинного району організовуються екскурсії в Ужгород (відвідування театрів, музеїв, винних барів), Мукачеве (замок "Паланок"), Сваляву, Хуст (у заповідну Долину нарцисів), у НПП "Синевир", у підземні лабіринти давніх солекопалень, Музей історії солерудника і до Соляних озер курорту
Солотвино, а також транскордонні 1-2-денні тури, що знайомлять з життям і культурою Українсько-Румун-сько-Угорсько-Словацько-Польського прикордоння.

Ще однією галуззю спеціалізації туристичного комплексу Закарпаття є гірський туризм. В області створено інфраструктуру для активного розвитку як зимових, так і літніх видів гірського туризму.

На туристичному ринку України Закарпаття є лідером щодо створення та обсягів реалізації гірськолижного турпродукту. Завдяки унікальним гірськокліматичним умовам період його реалізації триває з кінця листопада до середини березня. Підприємства найбільшої в реґіоні асоціації пропонують клієнтам на вибір 29 гірськолижних трас різних категорій складності протяжністю від 200 м до 1400 м метрів.

Гірськолижний турпродукт кращих стандартів якості реалізують туркомплекси Закарпаття, а також десятки агросадиб краю, розташовані поряд з гірськолижними витягами.

Традиційним для області є екскурсійно-пізнавальний туризм. Найбільшою популярністю серед українських туристів користуються тури:

- У древній Ужгород - місто, яке поряд зі Львовом, Чернівцями і Кам'янцем-Подільським відносять до одного з наймальовничіших туристичних центрів заходу України. Столиця краю приваблює туристів міським замком з унікальними музейними експозиціями, Кафедральним собором (1646 p.), Ратушею та архітектурним ансамблем історичного центру міста.
- Замками в Ужгороді та Мукачеві з багатими музейними експозиціями та величними руїнами замків Закарпаття, збудованих на місці давньослов'янських городищ IX-XII ст.: Невицького, Середнянського (руїни
лицарського замку тамплієрів, XIII ст.), Виноградів-ського ("Канків", 1307 p.), Королевського ("Нялаб", 1315 p.), Хустського, Мужіївського, Квасівського.
- Старожитніми пам'ятками сакральної архітектури горян XVII-XVIII ст. (дерев'яні, збудовані без жодного цвяшка храми і дзвіниці з унікальними давньо-слов'янськими різьбленнями та орнаментами).
- У біосферні резервати та національні природні парки краю.

Дедалі більшої популярності у Закарпатській області набуває етнографічно-фестивальний туризм, який часто поєднується із винним та екзотичним туризмом. Основним осередком етнографічно-фестивального туризму є високогірна Рахівщина з багатими традиціями горян-гуцулів. Об'єктами туристичного притягання виступають тут багатолюдні народні фестивалі гуцульського мистецтва, ярмарки виробів гуцульських умільців, свята "Гуцульська бриндзя", "Проводи вівчарів на полонину", паради різдвяних вертепів та інші цікаві фольклорно-обрядові музично-танцювальні дійства.

Окреме місце посідають славнозвісні винні фестивалі в Мукачеві на Різдвяні свята та Міжнародний винний фестиваль у м. Берегово, де представляють близько 100 різновидів вин. Винні фестивалі супроводжуються народними гуляннями, виставкою-ярмарком закарпатських вин й іншими культурно-розважальними заходами для туристів. Усі відвідувачі можуть не тільки спробувати, але й купити напій, що припав їм до вподоби, а також послухати поради фахівців про приправи та закуски до вин та про їх лікувальні властивості.

Високоперспективним потенційним турпродуктом, що може сформуватися на основі ланцюгів гірських баз і туркомплексів Закарпаття, є транскордонний кінний туризм з прокладанням багатоденних маршрутів різної протяжності та категорії складності Карпатською гірською системою з Польщі через Закарпаття до Румунії (Південні Карпати). З 2000 р. на багатьох приватних туркомплексах області започатковано роботу зі створення інфраструктури кінного туризму (навчання верховій їзді, прокат породистих коней, маркування радіальних кінно-туристичних маршрутів тощо).

Неабияку інвестиційну привабливість має відродження на Закарпатті інфраструктури міжнародного мисливського туризму. При цьому акцентується увага на пошуку закордонних інвестицій для реалізації конкретних цільових проектів будівництва в гірськолісо-вих ландшафтах Карпат невеликих висококомфорта-бельних мисливських будинків закритого типу та супутньої інфраструктури для обслуговування заможних європейських туристів та VIP-персон (ліцензоване полювання на європейського оленя, вепра, рись, вовка з подальшою обробкою (консервування, вичинка шкіри, муміфікація тощо) і транспортуванням здобичі у місце постійного проживання клієнта).

Високоприбутковим турпродуктом, потенціал якого туркомплексами області освоєно менше ніж на 5-10 % , є також водний туризм - сплав гірськими річками на байдарках, каное, плотах (рафтинг). Гірський сплав у Закарпатті практикується на локальних ділянках річок Біла Тиса, Чорна Тиса, Теребля, Тересва, Ріка, Бор тощо поблизу престижних санаторіїв і туркомплексів.

Щодо форм туробслуговування, то у Закарпатті, поряд з подальшим розвитком модерних туркомплексів місткістю від 20 до 500 осіб, найдинамічніше серед областей України розвивається сільський зелений туризм. Адже 62 % населення області проживає в сільській місцевості. Найбільш динамічно сільський екотуризм розвивається у традиційних туристичних зонах: Рахівщині (смт Ясіня, с. Кваси), Великоберезнянщині (с. Вишка, с. Ужок), Міжгірщині (с. Пилипець), Свалявщині, Берегівщині.

У восьми районах області зареєстровано районні осередки Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні чи інші громадські об'єднання, що надають пріоритет підтримці цього виду діяльності. Отже, на національному і міжнародному туристичних ринках реґіон посідає дедалі міцніші позиції щодо ексклюзивних відпочинкових турів у малих карпатських селах з етнографічно самобутнім бойківським та гуцульським колоритом.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.