Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Ігор Смаль

Туризм як форма господарського освоєння депресивних регіонів

Розглянуто роль туризму в господарському освоєнні простору. Обґрунтовано тезу про те, що туризм може бути альтернативною формою господарювання в депресивних регіонах у разі вичерпаності можливостей традиційних шляхів розвитку. Умотивовано можливість використання сільського туризму для пожвавлення господарського життя і підтримки систем розселення в регіонах, де склалися природні та соціально-економічні передумови для затухання традиційних форм освоєння територій і деградації розселенської мережі.

Вступ і постановка проблеми. Вихідним пунктом наукової рефлексії, який призвів до появи цієї праці стала оцінка реальності впливу туризму на освоєння простору, особливо тих його частин, які належать до регіонів давнього господарського розвитку, а нинішній соціально-економічний стан за сукупністю характеристик дозволяє відносити їх до категорії депресивних [1].

Інтенсивний розвиток туризму у планетарному масштабі дозволяє говорити про суспільний, економічний і науковий феномен цього явища. Його стрімке піднесення пов'язане з використанням ландшафтів, окремих територій і акваторій. І у цьому сенсі туризм конкурує, а частіше доповнює традиційні форми господарювання: сільське та лісове господарство, рибальство, промисловість, гірничу справу та інші види суспільної виробничої діяльності, де використовуються природні ресурси.

Туризм - об'єктивне реальне явище, яке гармонізує і диверсифікує фундаментальні процеси освоєння простору. У межах кожної суспільно-політичної формації існує власна логіка ходу такого освоєння. На певних етапах виникає потреба і в туризмі, інтенсивність розвитку якого завжди визначається загальними особливостями еволюції суспільства.

На думку російського вченого-географа Д. В. Ніколаєнка, туризм виконує роль "плаваючої точки освоєння" [2]. У своєму розвитку він орієнтується на ті регіони, де існують передумови і потреби у розвитку саме цього виду суспільної діяльності і які у силу дії певних обставин підлягають освоєнню у першу чергу.

Мета і завдання дослідження. Методологічним тлом даної наукової студії є дві головні домінанти. По-перше, теза про те, що туризм разом із промисловим та сільськогосподарським виробництвом - рівноцінні форми господарського освоєння простору. По-друге, сучасні положення про регіоналізацію [3] і депресивні регіони. Завдання дослідження - обґрунтувати можливість використання туризму для пожвавлення господарського життя і підтримки систем розселення в регіонах, де склалися природні та соціально-економічні передумови для затухання традиційних форм освоєння територій і деградації розселенської мережі. Мета - з'ясувати міру впливу туризму на пожвавлення господарського життя в депресивних регіонах.

Світовий науково-практичний досвід і уроки для України. Туризм розвивається прискореними темпами у випадку відсутності природних і соціально-економічних передумов для розвитку промисловості чи сільського господарства. Він стає помітною, а то й провідною статтею національного прибутку з різних причин: екзотична дика природа, мальовничість і незайманість ландшафтів, пляжі, мінеральні й термальні води, дешеві покупки, культурна спадщина, релігія, розваги й азартні ігри, культура інтимного спілкування. Але найчастіше максимальний ефект досягається при поєднанні перерахованих мотивів.

Туризм перетворюється на провідну форму господарського освоєння простору в разі вичерпаності можливостей традиційних їх видів, якими є промислові та сільськогосподарські технології господарювання людини. Туризм, перш за все, відграє важливу роль у підтримці досягнутого рівня освоєння території. На певному етапі господарського розвитку окремі поселення можуть втрачати промислові чи сільськогосподарські функції. Аби уникнути часткової, не говорячи про повну деградацію господарських систем та розселенської мережі розпочинається експлуатація рекреаційних ресурсів і розвиток туризму.

Прикладом є окремі європейські країни з високим рівнем економічного розвитку. Франція і Швейцарія стали законодавицями у царині моди на сільський зелений туризм [4], який почав інтенсивно розвиватися з останньої чверті ХХ століття. Головна ідея, яку переслідують організатори сільського зеленого туризму - підтримка освоєності територій країн на досягнутому рівні засобами туризму через зміну виробничих функцій поселень.

Сільське і лісове господарства уже не мають змоги підтримувати ту систему розселення, яка сформувалася у минулому, коли агарний та лісопромисловий сектори забезпечували сталі прибутки і використовували значну кількість робочих рук. Пошук альтернативних виробництв, які б змогли замінити традиційні форми продуктивної діяльності, призвів до того, що у сільській місцевості починає розвиватися туризм. На практиці це означає, що сільський зелений туризм зорієнтований не стільки на отримання високих прибутків, скільки на підтримку системи розселення і закріплення населення у віддалених від великих міст і агломерацій регіонах. Рекреаційна діяльність вливає нове життя у дрібні поселення, які б вже давно перестали існувати без туризму.

Розвиток сільського туризму в Європі йде двома шляхами. Перший опирається на фермерські господарства, які спеціалізуються на різних видах аграрного виробництва і додатково пропонують туристичні послуги, другий - орієнтується лише на обслуговування туристів і розвивається в сільській місцевості у формі пришляхових міні-готелів.

Світовий досвід господарського освоєння простору акумулював чимало прикладів, коли туризм перетворювався на реальну альтернативу іншим прибутковим видам виробничої діяльності.

У Латинській Америці екологічний туризм почав розглядатися як альтернатива лісозаготівельній промисловості, розвиток якої призводив до винищення тропічних лісів. Було запропоновано використовувати тропічні лісові масиви для потреб екологічного туризму [5] на противагу лісозаготівлі. Розрахунки щодо економічної доцільності використання земель як екотуристичних об'єктів чи лісозаготівельних територій довели безперечну перевагу екологічного туризму [6]. Цей вид діяльності виявився конкурентоздатним не лише у змаганні з лісозаготівлею. Валютні надходження від екологічного туризму перевершують прибутки від експорту бананів у Коста-Ріці, кави - в Танзанії та Кенії, текстилю - в Індії [7].

На африканському континенті екологічний туризм став сегментом нової природоохоронної моделі, що була розроблена вченими та адміністраціями національних парків замість старої колоніальної схеми.

За часів колоніалізму африканські національні парки створювалися як ексклюзивні володіння для білих туристів, науковців, мисливців. Місцевому населенню, яке насильно переселялося за межі територій парків, не дозволялося відвідування священних місць чи місць поховання родичів, полювання, збирання трав, плодів, дров. Це призвело до того, що країни, де місцеві громади були виключені з участі в управлінні розвитком національними парками дедалі частіше почали стикатися з випадками браконьєрства, вандалізму і навіть збройними конфліктами [8].

Замислившись над створенням нової природоохоронної моделі, фахівці дійшли висновку, що зникаючі види, унікальні та вразливі екосистеми можуть бути збережені лише в тому випадку, якщо населення, що живе поблизу парків, буде фінансово зацікавлене в розвитку заповідних територій і туризму, а відтак - у збереженні природи. Місцеві жителі повинні мати компенсацію за можливі втрати інших прибутків (полювання, лісозаготівля тощо) через організацію заповідних територій. Вперше на африканських просторах новий підхід був запроваджений у Кенії, де нараховується більше 50 національних парків і заповідників, які займають близько 15% території країни [9]. Кенійський досвід був підхоплений і розвинутий багатьма іншими країнами, для яких екологічний туризм став надійним і стабільним джерелом прибутків.

Україна не належить до держав, які можуть сліпо переймати досвід африканських чи латиноамериканських країн для реалізації грандіозних екотуристичних проектів. Натомість практика європейських країн, де сільський зелений туризм перетворюється на реальну альтернативу сільському господарству, здатна підказати перспективні шляхи розвитку депресивних регіонів.

На сьогодні традиційний туризм, не говорячи про його альтернативні форми [10], не слід вважати стабільним і прибутковим сектором української економіки. З іншого боку, поширення сільського туризму у традиційних аграрних регіонах може надати імпульс для розвитку трудомістких і нетрадиційних сільськогосподарських виробництв або сприяти їх відродженню. До таких галузей належать молочне скотарство, плодівництво, овочівництво, хмелярство, садівництво, хутрове звірництво, бджільництво, ставкове рибництво та деякі інші. Це стане можливим за умови добровільної участі споживача сільського туристичного продукту у процесах збору чи вирощування урожаю, заготівлі кормів, у догляді за худобою, домашньою птицею, бджолами тощо. Оплата за таку роботу може частково, а то й повністю компенсувати витрати на придбання сільського туру.

Особливо актуальним розвиток сільського туризму є для аграрних депресивних регіонів країни, до яких, насамперед, належать Українське Полісся, Карпати, Поділля. На користь цьому твердженню можна навести кілька аргументів.

По-перше, сільський туризм сприятиме стабілізації економічної ситуації в сільській місцевості, оскільки має всі підстави аби перетворитися на джерело додаткових прибутків для селян, стати "поставником" робочих місць і стимулюючим чинником розвитку підприємництва, народних промислів, лісового господарства, сфери обслуговування та сільськогосподарського виробництва.

По-друге, аграрні регіони володіють потужним природно-ресурсним і культурно-історичним потенціалом. Насамперед, це стосується районів, прилеглих до річок Дніпро, Десна, Південний Буг, Дністер, Горинь, Псел, Ворскла, Тетерів, Шацьких озер, а також сільських поселень, які розташовані в Криму, Карпатах, у безпосередній близькості від лісових масивів, озер, малих річок, визначних пам'яток історії та культури.

По-третє, розвиток сільського туризму може допомогти стабілізувати і покращити демографічну ситуацію. Цілком імовірно, що розвиток агротуристичного бізнесу і супутніх виробництв приведе до закріплення у сільській місцевості населення молодих вікових груп, що сприятиме збереженню сформованої системи розселення і відновленню демографічного потенціалу сіл депресивних регіонів України.

По-четверте, реалізація сільських турів створить можливості для реального використання вигідності географічного положення більшості аграрних регіонів. Близьке розташування поліських областей від столичної агломерації забезпечить наявність споживачів сільського туристичного продукту, а прикордонність дозволяє просувати національний туристичний продукт на ринки країн Європейського Союзу і безпосередніх сусідів: Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови, Угорщини, Росії та Білорусі. Вже на початкових стадіях розвитку організатори сільського туризму повинні усвідомлювати, що в аграрних регіонах країн-сусідів сформовані схожі з Україною передумови розвитку даного виду туризму. Тому пошук власної ринкової ніші шляхом розробки і реклами оригінального туристичного продукту, який поєднуватиме національну культурну традицію, українську ментальність і сучасні підходи до організації якісного відпочинку - пріоритетні завдання при формулюванні стратегічних цілей розвитку сільського туризму в країні.

По-п'яте, статистика свідчить, що 35% міських жителів Євросоюзу віддають перевагу відпустці в сільській місцевості. У Нідерландах частка потенційних сільських туристів ще вища - 49% [11].

І останнє. Важливо те, що туризм, у тому числі й сільський, проголошено одним із пріоритетних напрямків розвитку господарського комплексу України, що вимагає відповідного науково-методичного забезпечення і практичних кроків для реалізації цих завдань. Тому логічним і своєчасним була б розробка загальнонаціональної програми розвитку сільського туризму. Її реалізація можлива за умови здійснення кількох взаємопов'язаних кроків:

- пошук і налагодження контактів із сільськими громадами, фермерами й іншими категоріями сільських жителів у різних, особливо депресивних регіонах країни, які зацікавлені у створенні відповідного туристичного продукту і його реалізації на ринку послуг;
- розробка механізму створення, сертифікації і просування на ринок послуг сільського туристичного продукту окремих регіонів України з власною торговою маркою, створеного на основі використання місцевих ресурсів та його практичне опробування на основі фермерських господарств, розташованих у поселеннях вздовж річок, поблизу озер, лісових масивів, національних природних парків й інших привабливих природних і культурно-історичних об'єктів;
- об'єднання виробників відповідного туристичного продукту в громадські організації і створення під їх егідою інформаційно-тренінгових центрів, де здійснюватиметься консультування та навчання зацікавлених осіб з основ організації сільського туризму в агросадибах;
- розробка і практичне впровадження типових методик проведення тренінгів для потенційних виробників сільського туристичного продукту в регіонах;
- налагодження соціологічного моніторингу на рівні виробника і споживача сільського туристичного продукту для виявлення можливостей його створення з одного боку, і з'ясування уподобань і потреб пересічного споживача з іншого;
- розробка екологічних та соціальних "правил поведінки" для виробників і споживачів сільського туристичного продукту;
- створення регіональних комп'ютеризованих баз даних, розміщених в Інтернет-мережі, де буде зібрана інформація законодавчого, ресурсного, організаційного, історико-краєзнавчого, спортивно-туристичного, медичного, рекламного характеру для виробників і споживачів сільського туристичного продукту;
- підготовка методичних рекомендацій для потенційних виробників сільського туристичного продукту в регіонах.

Реалізація загальнонаціональної програми матиме довгострокові наслідки і сприятиме вирішенню низки актуальних соціально-економічних проблем, типових для аграрних регіонів, які, з точки зору економічного розвитку, всі належать до категорії депресивних:

- створення додаткових можливостей для сільських громад поліпшувати свій фінансовий стан, акумулювати кошти і спрямовувати їх на реалізацію місцевих соціальних проектів;
- сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу в сільських регіонах країни;
- створення і просування на ринку туристичних послуг матеріально доступних для пересічного мешканця міста "сільських агротурів";
- розширення переліку індивідуалізованих активних видів відпочинку;
- наближення міського жителя до витоків народної культури;
- активізація створення сучасних засобів розміщення туристів у сільській місцевості і формування культури обслуговування туристів;
- актуалізація краєзнавчо-пошукової роботи та сприяння розробці нових туристичних маршрутів у сільській місцевості.

Виконання пропонованої загальнонаціональної програми розвитку сільського туризму може складатися з кількох етапів:

1. Підготовка, проведення та аналіз вибіркового анкетування серед мешканців окремих сіл Волинської, Житомирської, Чернігівської, Вінницької, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Полтавської та інших областей і АР Крим, які розміщені в межах екологічно чистих територій і найбільш перспективні з точки зору розвитку сільського туризму в Україні. Мета анкетування - виявлення потенційних виробників сільського туристичного продукту і попередня оцінка якості послуг та засобів розміщення туристів.
2. Розробка критеріїв відбору і власне відбір серед респондентів тих сільських жителів, оселі яких найбільшою мірою відповідають вимогам щодо створення сільського туристичного продукту, а самі вони виказують бажання займатися сільським туристичним бізнесом. Формування в окремих областях груп із відібраних респондентів для проведення семінарів і тренінгів із основ організації агротуристичного бізнесу. Тематика тренінгів повинна орієнтуватися на регіональні особливості та включати такі напрямки:

- правові та фінансово-економічні аспекти організації агротуристичного бізнесу;
- механізм створення і просування агротуристичного продукту на ринок послуг, роль реклами в розвитку агротуристичного бізнесу;
- основи маркетингу сільського туризму;
- місце і роль сільської громади в розвитку сільського туризму;
- гостинність і організація розміщення та харчування сільських туристів;
- основи краєзнавчо-пошукової роботи;
- роль народних промислів у розвитку та організації сільського туризму;
- екологічні та соціальні "правила поведінки" для виробників і споживачів сільського туристичного продукту;
- практичні заняття з організації активного відпочинку сільських туристів (піші, водні, велосипедні, кінні, лижні походи і прогулянки, збирання грибів, дикорослих ягід і лікарських рослин, вудіння риби, полювання тощо);
- правила безпеки і надання першої невідкладної медичної допомоги під час активного відпочинку;

3. Випуск пілотних, а в перспективі - періодичних бюлетенів про ресурси і фінансово-економічні можливості й передумови розвитку сільського туризму в окремих регіонах України та їх поширення серед сільських громад.
4. Розробка критеріїв та проведення сертифікації агросадиб, які вже діють в областях із присвоєнням їм особливих знаків ("хатинок", "листочків", "ромашок", "лелек", "ластівок" чи чогось подібного) у залежності від комфорту, набору послуг та інших особливостей, що буде підставою для формування цінової і податкової політики.
5. Розміщення інформації про потенційні і реальні можливості розвитку сільського туризму та види послуг, що надаються в агросадибах на офіційних обласних і загальнонаціональних веб-сайтах.
6. Розробка, підготовка до друку і видання методичних/практичних рекомендацій для організаторів сільського туризму, які включатимуть кілька головних розділів: сільський туризм як вид підприємницької діяльності, практичні поради власникам агросадиб, ресурсне і матеріальне забезпечення розвитку сільського зеленого туризму, короткий словник термінів і понять.

Висновки. Сучасний туризм, поряд із промисловим і сільськогосподарським виробництвом, слід розглядати як рівноправну форму господарського освоєння простору. У контексті вирішення проблем агарних депресивних регіонів України особливо актуальним є розвиток сільського туризму, який дозволяє вирішувати ряд важливих соціально-економічних питань. Але туризм не слід вважати панацеєю. Його роль у розвитку депресивних регіонів України досить важлива, але не головна. Національна економіка не вичерпала можливостей розвитку традиційних форм господарського освоєння простору. Тому лише оптимальне поєднання промислових, сільськогосподарських і рекреаційно-туристичних технологій взаємодії суспільства і природи дозволить вивести депресивні регіони з глибокої соціально-економічної кризи і надасть їм імпульсу для сталого розвитку.

Примітки

1. У науковій літературі відсутні чіткі критерії та підходи до віднесення території до категорії "депресивний регіон", тобто такий, що перебуває в занепаді чи в стадії застою. Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" трактує депресивні території як регіони чи їх частини (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку яких (якої) за показниками, визначеними цим Законом, є найнижчим серед територій відповідного типу.
2. Николаенко Д. В. Рекреационная география. - М.: Владос, 2001. - С. 5.
3. Див.: Гладкий Ю. Н., Чистобаев А. И. Регионоведение: Учебник. - М.: Гардарики, 2002; Заставний Ф. Депресивність регіонів України. - Львів, 2006; Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика. Хрестоматія з сучасної зарубіжної соціології регіонів / Укл. Кононов І. Ф., Бородачов В. П., Топольськов Д. М. - Луганськ: Альма матер-Знання, 2002.
4. Сільський зелений туризм - вид рекреаційно-туристичної діяльності, яка включає відпочинок у сільській місцевості, знайомство з природою і культурою та передбачає, за бажанням туриста, участь у сільськогосподарських роботах. Детальніше про сільський зелений туризм див.: http://www.greentour.com.ua;
5. Екологічний туризм - відповідальна стосовно довкілля подорож до заповідних чи незмінених людською діяльністю природних територій із метою споглядання ландшафтів чи вивчення їх окремих компонентів, милування ними, а також знайомство з біологічним різноманіттям, сучасними та історичними культурними пам'ятками, що зустрічаються під час подорожі. Детальніше про екологічний туризм див.: http://www.ecotourism.org; Смаль В. В., Смаль І. В. Світовий досвід розвитку екологічного туризму // Український географічний журнал. - 2003. - №4. - С. 58-64; Местні Л. Зміна орієнтирів міжнародного туризму // Стан світу 2002. - К.: Інтелсфера, 2002. - С. 110-137.
6. Mieczkowski, Z. 1995. Environmental Issues of Tourism and Recreation. Lanham, MD: University Press of America, Inc., 496 p.
7. Honey, M. S. 1999. Treading lightly?: ecotourism's impact on the environment. Environment, June 1999 v41 i5 p4 (1.).
8. Местні Л. Зміна орієнтирів міжнародного туризму // Стан світу 2002. - К.: Інтелсфера, 2002. - С. 127.
9. Африка. Энциклопедический справочник. - М.: Советская Энциклопедия, 1986. - С. 643; Також див.: Western, D. 1992, Ecotourism: the Kenya Challenge. In C. G. Gakaha and B. E. Goodo "Ecotourism and Sustainable Development in Kenya" Proceedings of the Kenya Ecotourism Workshop, Kenya, 13-17 September 1992.
10. Альтернативний туризм - туризм, що протиставляється традиційному масовому туризму; види туризму, розвиток яких базується на принципах сталості, які передбачають збереження ресурсного потенціалу і зведення до мінімуму впливу на довкілля. Прикладом є екологічний, сільський зелений, аграрний та інші види туризму.
11. Роглєв Х. Й. Сільський туризм - перспективний напрямок розвитку туристської індустрії України // Туризм: теорія і практика. - 2005. - № 1. - С. 43-48.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.