Смирнов Ігор, Любіцева Ольга, Гринюк Діана
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сакральне та туризм» (м. Київ, 28 квітня 2023 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2023. 325 с. С.75-80.

Стіна плачу: туристичний магніт Ізраїлю

Туризм в Ізраїлі - одна з важливих складових бюджету країни. Туристична галузь економіки обслуговує як громадян Ізраїлю, так і іноземних гостей. Велика кількість археологічних і архітектурних пам’яток, пляжні зони на Середземному і Червоному морях, лікувальні курорти Солоного озера («мертвого моря») і теплий клімат роблять туристичні поїздки до Ізраїлю дуже привабливими. Паломництво, медицина, відпочинок та екскурсії. Подивитися, відпочити, духовно збагатитися - це те, що вабить кожного туриста з різних куточків планети до Ізраїлю [1].

Єрусалим - серце стародавнього та сучасного Ізраїлю. Найсвятіше місце для єврейського народу, місце, де цар Соломон збудував Перший Храм на славу Господа на горі Моріа. Він був зруйнований, відновлений і знову зруйнований. Сьогодні тисячі людей приїжджають сюди, щоб торкнутися Стіни Плачу - єдиного, що залишилося від Другого Храму.

Ізраїль належить до найбільш відвідуваних держав світу, а Стіна Плачу - до найвідоміших сакральних об’єктів світової релігійної спадщини. Туристопотік завжди є стабільно високим. Певні корективи вніс COVID-19, а згодом, ситуація з відвідуванням відновилась. Кількість іноземних туристів в Ізраїлі зросла до 352 тис. чол. (0.35 млн. чол.) у березні 2023 року. Максимальне число досягало 486 тис. чол., а мінімальне 0.6 тис. чол. Дані щомісяця публікує Центральне бюро статистики [2].

Рис. 1. Кількість іноземних туристів у Ізраїлі, 2020-2023 р., тис. чол. [2]

Оскільки в наш час тисячі туристів і прочан з усього світу намагаються побувати біля Стіни Плачу і донести до Бога свої прохання за допомогою паперових послань, стіну доводиться регулярно чистити двічі на рік: в Судний день і на свято Песах. Проте, з цього приводу не варто турбуватися. Всі записки, що збираються раз на місяць - зберігаються і закопуються на священній для євреїв Оливковій горі. Останнім часом з`явилася маса пропозицій на просторах Інтернету вкласти прохання туриста-паломника в Стіну Плачу без його безпосередньої участі. Можливо, що послання, доставлені таким чином, теж виконуються. Проте, в цьому випадку, зникає можливість відчути дивовижну енергетику цього місця, зарядитися силою, яку воно дає кожній людині, що побувала тут.

Паломницькі об’єкти Ізраїлю характеризуються унікальною історією. Храм зведений царем Соломоном в середині X століття до нашої ери, як відомо, простояв до 586 року до нашої ери. Згодом, він був зруйнований вщент вавілонянами. Після підкорення Вавилону персами цар Кир у 538 році до нашої ери наказав його відновити. За часів царя Ірода на рубежі нашої ери храм був реконструйований і розширений. Незабаром, був знову зруйнований під час придушення римлянами іудейського повстання. Немає в Єрусалимі більш священного для ізраїльтян місця, ніж Стіна Плачу. Щоправда, так назвали Ха-Котель Ха-Маараві, тобто Західну Стіну Храму, не юдеї, а мусульмани. Щороку до вцілілого фрагмента стіни тяглися натовпи віруючих і гірко оплакували свою долю. Робили вони це пристрасно і голосно, як плакальники на похороні. Не дивно, що мусульмани назвали це місце релігійного екстазу Ель-Мабка, тобто «Місце Стінань» [3].

Більшість, хто не знайомі з детальною історією Єрусалиму вважають, що Західна Стіна була зведена царем Соломоном ще за днів Першого Храму, тобто, у X столітті до нашої ери. Проте, це не відповідає дійсності. Від Першого Храму, як і від єрусалимських мурів того часу, практично нічого не збереглося. Вони були зруйновані ще 586 року до нашої ери під час війни з Вавилоном. Другий Храм був зведений у 516 році до нашої ери. Проте, Західна Стіна, що збереглася, не мала до цього храму жодного відношення - і Перший, і Другий Храм займали набагато скромнішу територію на Храмовій горі. Вже в епоху Ірода Великого, в 19 році до нашої ери, було розпочато грандіозну реконструкцію Другого Храму, який за кілька століть значно занепав і став здаватися володарю Юдеї, котрий любив помпезні споруди, надто маленьким і непоказним.

Перші храми було зведено на скелях природного походження, однак Ірод наказав максимально розширити площу скель. Робітники створили підсипну конструкцію з вирівняним майданчиком нагорі. Вона тягнулася із півночі на південь на 480 метрів, а із заходу на схід - на 300 метрів, збільшивши, при цьому, корисну площу вдвічі. Зрозуміло, штучний пагорб 720 метрів заввишки і з будівлями нагорі повинен був підтримуватися за допомогою міцних кам’яних огорож. Такими підпорами і стали мури нової Храмової гори. На півдні та заході вони підіймалися над вуличками на висоту 30 метрів, Південна Стіна простягалася на 280 метрів завдовжки, а західна - на 485 метрів. Північна Стіна захищала римську військову фортецю і була укріплена; на стику Північної та Західної Стін стояла вежа Антонія, що мала в народі погану славу. Ім’я Ірода I Великого стало загальним для позначення злої та жорстокої людини. Перебудова Храмової гори почалася при Іроді і перші результати з’явилися менш ніж через 10 років, проте, процес реконструкції тривав і за наступних правителів. Роботи було завершено лише до 64 року нашої ери. На самій горі з’явився храм із білого каменю неймовірних розмірів, прикрашений сріблом та золотом. З боку міста височіла потужна Західна Стіна, складена з величезного каміння від півтора до трьох метрів завдовжки, більше метра заввишки і вагою до шести тон. У кладці Західної Стіни є камінь-гігант, його довжина 13,5 метра, а вага близько 570 тон. Камені Західної Стіни укладені в 45 рядів, висота стіни в районі тієї ділянки, яка називається Стіною Плачу, досягає 32 метри, з них над поверхнею в наші дні виступає 19-метровий культурний шар. Під землею до стіни практично примикає давня міська забудова.

Храм, реконструйований Іродом та його наступниками, простояв лише шість років. У 70 році нашої ери, за наслідками придушення юдейського повстання, він був стертий з лиця землі римлянами так само, як це колись зробили вавилоняни. Третього Храму немає досі, є лише фрагмент стіни, який замінює храм. Звичайно, цей мур ніколи не був храмовим муром, не стосувався Свята Святих, проте, в Ізраїлі існує віра, що саме на цю частину стіни сходить Шхіна, тобто благодать Творця.

Відомо, що шанування Стіни Плачу почалося не з моменту руйнування Другого Храму, а набагато пізніше. Вперше про проведення молебнів біля цієї ділянки Західної Стіни відомо лише з другої половини XVI століття, а вельми поширеним цей звичай став лише у ХІХ столітті, в той час, як у Європі почався рух повернення народу діаспори на історичну батьківщину. Таке пізнє формування Стіни Плачу, як святині, цілком зрозуміле. Після придушення повстання на довгий час євреям взагалі заборонялося селитися в Єрусалимі, при арабах на Храмовій горі було збудовано величезну і розкішну мечеть - Купол Скелі. Тепер уже Західна Стіна стала шанобливо добудовуватись мусульманами, оскільки була пов’язана з їхньою єрусалимською святинею, проте «відносний гуманізм» до євреїв проявився лише в правління Сулеймана Чудового, турецького султана, який навіть виділив євреям місце біля Західної Стіни, де їм було дозволено проводити свої релігійні обряди. До середини XIX століття весь простір, виділений Сулейманом, опинився під щільною міською забудовою, віруючим навіть заборонялося проходити до стіни через марокансь-кий квартал, сідати біля стіни, голосно молитися, приносити свої книги. Заборона зберігалася протягом ХІХ століття, оскільки, кількість охочих помолитися біля Стіни Плачу зростала і зростала. Багаті юдеї навіть намагалися викупити цю ділянку стіни, проте, безуспішно. Згоди не вдалося досягти ні з турецькою владою, ні з британською, коли Єрусалим опинився під керуванням корони. У 1928 році британці навіть застосували проти віруючих військову силу.

Тільки після Другої світової війни та державотворення Ізраїлю, мрія віруючих здійснилася. Стіна Плачу стала національною святинею, доступною кожному. Насправді, Стіна Плачу - це лише ділянка стіни на західному схилі Храмової гори, вона займає лише 57 метрів. Ця ділянка виходить на велику площу Західної Стіни. Ще 53 роки тому тут знаходився вузький чотириметровий прохід, де юдеям було дозволено здійснювати молебні за турецького та британського правління, а більшу частину нинішньої площі займали споруди марокканського кварталу. Однак, у 1967 році під час Шестиденної війни Єрусалим був завойований частинами ізраїльської армії, і квартал знесли буквально за дві доби, а на його місці з’явилася ця площа [3; 4].

На сучасному етапі площа використовується для проведення національних та релігійних свят - тут відзначають державне свято Ізраїлю, День незалежності, тут дають присягу новобранці, тут проводять церемонію Барміцви, тут проводять свої молебні хасиди, тут, звісно, підносять молитви на згадку про руйнування Першого та Другого Храму - адже від них нічого не залишилося, крім цієї Західної Стіни. Тому у віруючих склалися звичаї, пов’язані зі Стіною Плачу. Наприклад, ще в Середні віки паломники пхали між камінням стіни цвяхи, тріски, шматочки тканини, щоб залишити якийсь знак, що вони молилися на цьому місці. Натомість вони відколювали шматочки священного каміння, видряпували кам’яну потерть, пісок між ними і відвозили додому. Особливо цей звичай став популярним у ХІХ столітті, коли сюди почали масово їхати. Довелося ухвалювати закони, що забороняли псувати стіну.

Равини, які спочатку не бачили нічого страшного у виготовленні талісманів із крихітних шматочків святині, прислухалися до громадської думки і оголосили такі дії віруючих оскверненням Стіни Плачу. Можна лише залишати молитовні записки. Записки прийнято вкладати у щілини між камінням. Для цього навіть можна не приїжджати до Ізраїлю, а просто надіслати свої прохання за звичайною або електронною поштою на адресу: Єрусалим, Всевишньому. Лист обов’язково дійде. Його згорнуть за всіма правилами та помістять між камінням кам’яної кладки. Звернень до Всевишнього залишають таку кількість, що двічі на рік доводиться очищати від них Стіну Плачу та ховати на Оливковій горі. Ця іудейська традиція настільки прижилася в Єрусалимі, що з проханнями до Всевишнього звертаються не лише юдаїсти, а й мусульмани, християни і навіть буддисти… Така неймовірна історія, оповита подіями, легендами та людьми, є «колискою» єврейської історичної спадщини, що викликає інтерес у туристів з усього світу.

На сучасному етапі міждержавних відносин Україна зі щирими сподіваннями розраховує на підтримку держави Ізраїль, особливо, під час війни росії в Україні. Слід відмітити, що на тлі повномасштабного російського вторгнення в Україну Ізраїль ухвалив рішення про подовження допомоги біженцям з України. Таку заяву зробили в канцелярії прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, повідомляє The Times of Israel. Як зазначається в повідомленні, допомога включає подовження візи та підтримку у питаннях з охорони здоров’я та соціального забезпечення [5].

У заяві про подовження не зазначається, коли закінчиться термін дії допомоги. Варто зауважити, що на кінець травня 2022 року понад 28 тисяч українців в’їхали до Ізраїлю. Українцям було видано тримісячну в’їзну візу. Зауважимо, загалом з початку війни до Ізраїлю з України приїхали 46206 українців. Серед них - близько тисячі були визнані такими, хто підпадає під дію закону про депортацію. З того часу країну вже залишили 30792 українці. Наразі там перебувають 14420 українських біженців. 3 травня 2022 року уряд Ізраїлю ухвалив рішення щодо збільшення гуманітарної та військової допомоги Україні. Україна та Ізраїль мають потужну спільну історію взаємовідносин, які характеризуються тенденцією подальшого розвитку як у сфері політичної, економічної, військової співпраці, так і у гуманітарному, культурному та туристичному сегменті міжнародної взаємодії.

Література

1. Атмосфера свободи. Чому війна не відштовхнула туристів від Ізраїлю. РБК Україна. URL: https://www.rbc.ua/ukr/travel/atmosfera-svobody-pochemu-voyna-ottolknula-1658331228.html.
2. Количество туристов и доходы от туризма в Израиле. URL: https://take-profit.org/statistics/tourist-arrivals/israel/.
3. Western-Wall. URL: https://www.britannica.com/topic/Western-Wall.
4. Смирнов І.Г., Любіцева О.О., Гринюк Д.Ю. Цитадель Масада (Ізраїль): можливості геотуризму // Геотуризм: практика і досвід: Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. Львів: Каменяр, 2022. С.86-89.
5. Коваленко О. Ізраїль подовжив візи та допомогу біженцям з України. URL: https://www.unian.ua/tourism/news/izrajil-podovzhiv-vizi-ta-dopomogu-bizhencyam-z-ukrajini-12211869.html.