Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Бранко Станіц
Фото Олександра Горобця
Міжнародний туризм. - Квітень-травень 2001 р. - №2(38). - С.14-19.

Навколо Криту, мов навколо світу

Коли я ступив на критську землю, в Україні ще відчувався холодний подих зими. До того ж по телебаченню прогнозували затяжну, дощову весну. А вже хотілося сонечка, зелені, теплих і лагідних хвиль... У пам'яті спливали картинки минулого Нового року в Афінах: я в шортах та майці гасаю пляжем, а на вулицях та в супермаркетах веселі Санта-Клауси, теж у шортах, але з бородами та в червоних шапках, вітають городян із "Неа Хронья" - Новим роком. Тож я вирішив повторити свій експеримент. Оскільки материкову Грецію вивчив уже достатньо, то подався на сонячний острів Крит - туди, де Європа зустрічається з Африкою...

Теплий прийом

Самі греки (материкові) про Крит і його мешканців розповідали мені різне. Одні казали, що це далека та сумна околиця, інші насміхались над простакуватими критянами й розповідали про них банальні анекдоти. Але всі в один голос запевняли, що саме звідси почалась історія Греції та всієї Європи. "Ну, що ж, - подумав я, - інколи корисно пожити на острові. Тим паче, якщо цей острів - Крит!". І поїхав, тобто полетів прямим рейсом з Києва до Іракліона - столиці Криту.

У салоні літака дістав путівник. На очі трапилася фраза: "Крит - найбільший острів Греції з найм'якшим у Європі кліматом". Потішив мене і той факт, що "навіть у найлютішу зиму на Криті зберігається ясна тепла погода. На рік припадає аж 300 сонячних днів". Мені порекомендували подивитися на Крит з висоти пташиного польоту, оскільки острів омивають аж чотири моря: зі сходу - Карпатосське, з півночі - Критське, із заходу - Міртойське, а з півдня - Лівійське.

Подивився: навколо зеленуватої ящірки острова - вода як вода. А ось що вразило відразу, то це масиви безлісих гір, що пролягають від краю до краю цього клаптя суходолу. Пригадалися твори Гомера, Плінія, Платона, в яких ті видатні мужі чудувалися кипарисовими лісами, цілющими травами та прозорими річками острова, де не було (й немає) ані хижих тварин, ані отруйних змій. На жаль, мало що лишилося від давніх розкошів. Протягом століть Крит зазнавав нищення від різних завойовників, тому лісів залишилось не так уже й багато, хоча острів і славиться найбільшою в усьому Середземномор'ї оливковою дібровою та унікальним лісом фінікових пальм.

Ну, природа природою, та головне, щоб тепло було. І потепліло! Відразу після прибуття до Іракліона. Що то значить - Африка поруч! Історики вважають, що географічне положення острова у центрі Середземного моря відіграло вирішальну роль у розвиткові всієї нашої цивілізації. Саме на цьому острові близько чотирьох тисяч років тому досягла зеніту слави стародавня мінойська культура, що витворила першу в історії Європи державу.

"Історію краще вивчати на місці", - сказав я собі й подався до Національного археологічного музею споглядати мінойську велич та міць, яку на самому її пікові знищив потужний землетрус після виверження вулкана на сусідньому острові Санторині.

У гості до Мінотавра

Ох, непроста ти, історіє Криту! Блукаючи залами унікального музею, я дізнався, що після землетрусу зміг відродитися до життя лише красень Кнос - палац легендарного царя Міноса, а потім - резиденція ахейців, які прибули на острів з материка. Згодом острів став жертвою низки завоювань: дорійцями, за яких він розпався на окремі міста-держави; римлянами, котрі володіли ним у І-V століттях; потім острів "дістався у спадок" Візантійській імперії); у 824-961 роках на криті панували сарацини, після чого він знову перейшов до візантійців; у 1204-1669 роках острів продали венеційцям, які володіли ним понад 400 років. Наприкінці XVII століття Крит зазнав жорстокої руйнації від турків. І тільки 1913 року за сприяння європейських сил він нарешті отримав незалежність від Туреччини й увійшов до складу Республіки Греції.

Стомившись від навали старожитностей, я вирішив трішки поблукати вуличками Іракліона. Всі періоди історії залишили тут свої сліди: візантійські церкви, фортифікаційні споруди, античні артефакти. Повсюди - класичні фасади розкішних будівель. Одна вуличка вивела до відомого фонтану "Лев", збудованого 1628 року за наказом правителя Венеції. Нічого особливого, крім того, що навколо - Венеційська площа з численними кав'ярнями та крамницями.

Добігав кінця перший день мого перебування на Криті. Базарчик поруч із фонтаном уже згортався. Я хотів на хвильку присісти в маленькому кафе й попити кави, проте минула ціла година, доки зміг випірнути з меланхолійного світу Сходу. Грала протяжлива грецька музика, поруч якісь іноземці намагалися з'їсти спійманого сьогодні ж восьминога, а самі жителі міста жваво спілкувались і попивали вино.

Наступного дня я провів кілька годин на чудовому пляжі біля свого готелю. їсти зовсім не хотілось, ну хіба що зо дві помаранчі (грецькою - "портокалья"). А за півгодини вже стояв перед брамою унікальної будівлі - Кноського палацу. Його відкрили на початку 20-х років. Вважається, що палацові понад 4000 років. Досить дивно перебувати на місці, де розгортались події давньогрецьких міфів. Долі царя Міноса, Мінотавра, Дедала, Ікара, Тезея та Аріадни тісно пов'язані з цією спорудою. Тисячоліттями палац руйнувався страшними землетрусами, перебудовувався та добудовувався за забаганками його володарів. Колись він мав понад 1500 кімнат, а вся складна споруда нагадувала собою бджолині стільники: балкони, веранди, сходові майданчики, світлові шахти, комфортабельні ванні кімнати, системи переходів та коридорів. Одне слово, палац дуже схожий на лабіринт, куди народна уява поселила страшну потвору - людину-бика Мінотавра. У наш час збереглися фрагменти й фундаменти лише 800 приміщень, згрупованих навколо внутрішнього двору. Частина стін уціліла, і на них реставратори відновили яскраві мінойські розписи в усій їхній красі. Палацові колони своїм криваво-червоним кольором нагадали мені значно більші, але зовсім не такі давні колони університету в рідному Києві. У дивовижно скромному за розмірами тронному залі палацу туристам показують алебастровий царський трон. Не віриться, що тут, можливо, сидів сам володар Мінос.

Того ж дня вдалося потрапити до ще однієї славетної археологічної місцини - Фестоса, що за 63 кілометри від Іракліона. За переказами, там правив Родамантис - Міносів брат. Палац збудований у класичній манері. Кімнати розташовані у формі зірки навколо внутрішнього дворика. Саме тут археологи знайшли "фестський диск", який я мав нагоду бачити в Іракліонському музеї напередодні. Увесь диск вкритий досі не розшифрованими мінойськими ієрогліфами (припускають, що це релігійний гімн). Цей невеличкий глиняний плескачик, можливо, зберігає загадки мінойської культури.

Їду в хорйо верхи на папакі

Сучасне фешенебельне життя острова зосереджується переважно на курортних узбережжях. А ось щоб дістатися критської глибинки, треба вирушати в гори. Туди ведуть цілком пристойні, але дуже звивчасті дороги, тож бажано мати певний водійський досвід чи, принаймні, не переоцінювати своїх можливостей.

Я собі таке зміг дозволити тільки на папакі. Папакі! Як добре, що я маю міжнародні права водія та що торік мої друзі навчили мене їздити цим малесеньким моторолером. На папакі можна дістатися до найвіддаленішого гірського хорйо (села). Та й оренда його значно дешевша, ніж, скажімо, автокініто (автомобіля). На папакі в Греції їздять школярі, студенти та хіпова молодь. Це транспорт відчайдушних романтиків і авантюрних мандрівників.

Вранці я осідлав свій папакі та вирушив зі столиці, яко паломник, до маленького селища Фоделе, за 30 кілометрів од Іракліона. Воно відоме як "апельсиновий рай" та батьківщина Доменіко Теотокопулоса, а простіше - Ель-Греко, геніального греко-іспанського художника. Він народився тут у XVI столітті в маленькому будиночку, що зберігся до наших днів. Селище оточене прекрасними пейзажами, які так любив змальовувати Ель-Греко.

Придбавши альбом із репродукціями картин, я рушив собі далі - до не менш відомого поселення Варварі, на могилу письменника Нікоса Казантзакіса. Поховання творця грека Зорби, популярного літературного героя, розташоване на узвишші, звідки добре проглядається все місто Іракліон. Поруч із могилою височить стародавня венеційська вежа. Сучасники письменника не надто шанували його твори. Через відому книгу "Спокушення Христа" Казантзакіса вигнали з громади й поховали без відправи. Зате сьогодні імена письменника та його літературних героїв напрочуд активно експлуатуються. Скажімо, дорогою до музею письменника, що знаходиться неподалік від місця поховання, я нарахував з десяток таверн і забігайлівок із назвами на зразок "У грека Зорби". Жодна з них мене не надихнула на трапезу. Я вирішив утамувати голод у містечку Ретимно.

Знаходиться воно у найкрасивішому районі острова, між двома гірськими хребтами. Туристів приваблюють тутешні чисті золотаві пляжі Агія-Галіні, фантастичні гірські панорами та колоритні маленькі селища. Головне місто району, Ретимно простягнулося вздовж узбережжя на 16 кілометрів. Путівник мене "попередив", що "саме тут можна відчути справжню суть Середземномор'я". В образ міста органічно вплетена архітектура Сходу й Заходу: будиночки з критими дерев'яними балконами, закладені за часів турецької навали, надають місту східного колориту, а споруди венеційського часу відразу переносять мандрівника в період Відродження.

"Пізнання суті" я залишив на останок, бо мене кликали розташовані неподалік Ретимно гори - головна тема у симфонії критського пейзажу. Свій папакі я залишив у дворі готелю й невдовзі був на вершині гори Псилоротис. На висотах повністю втрачається відчуття реальності. Дивна краса гірських ущелин із таємничим печерами, затишні гроти, мовчазні скелі та шумливі водоспади зачарували мене й назавжди залишили в душі відчуття божественного дотику природи. Така ось романтика.

Неодмінним пунктом моєї програми було відвідання гірських ущелин Герондоспілія та Курталіоті. Перша відома тим, що тут, за стародавнім міфом, мешкав велетень Талос - охоронець володінь царя Міноса. А в Курталіоті спостерігається дивне природне явище: тут при сильному вітрі виникає шум, схожий на стукіт кастаньєт. Мені не пощастило - сильного вітру не було. Зате чувся галас туристок, збентежених відсутністю обіцяного феномену.

Зійшовши з небес на землю, я задля годиться трохи поїздив тісними вуличками, посидів у "кафетеріо" на набережній, повитріщався на маленькі рибацькі шхуни, ну, і замислився над суттю свого життя. Спокій, привітність і водночас відстороненість критян сприяли цьому. Мимоволі вони занурюють вас у своє просте та яскраве життя.

Ніч я провів у скромному сільському готельчику в горах їда по дорозі в зовсім протилежний напрямок острова - номос (тобто район) Ласиті.

По екзотику до Святого Миколая

Вважається, що саме в Ласиті знаходяться найпрестижніші туристичні центри острова зі зручними сучасними готелями. Цілющий мікроклімат із найнижчою вологістю повітря, гірські схили із сосновими та кипарисовими лісами, унікальна пальмова діброва на морському узбережжі та мальовнича високогірна долина, по якій розкидано близько тисячі вітряків, - усе це просякнуте особливою атмосферою селянського побуту. І разом з тим повсюди в Ласиті відчувається подих століть. Саме в одній із місцевих печер, кажуть, народився сам бог Зевс. Тут знаходився мінойський палац Закрос, стародавнє поселення Гурня, дорійське місто Лато.

Оглянувши все потроху, я вирішив завершити свої критські дослідження в місті Агіос-Ніколаос (Святий Мико-лай), на березі бухти Мірабелло. Але перед тим хотілося ще потішитися провінційним життям. І було з чого вибирати! Спочатку, як ревний католик, я віддав шану єдиному в історії Папі Римському грецької національності - Петросові Філаргосу, що народився в маленькому поселенні Неаполіс. В Ієрапетрі відвідав помістя, де зупинявся свого часу Наполеон Бонапарт. Відтак потягло на літературу і я гайнув до Ситії, де народились давньогрецький мудрець Місон та корифей критської поезії епохи Відродження Вінченцо Корнарос.

Після поезії можна робити тільки одне - смакувати вино. Саме номос Ситія славиться на увесь світ своїми винами та столовим виноградом. Оскільки я був на колесах, довелося зупинитись на ніч у придорожньому готельчику з таверною. Було так затишно й весело (самі розумієте), що я наважився скуштувати місцевих екзотичних страв: спочатку - скромних кальмарів по-критському (в яйці та обсмажені в киплячій оливковій олії), а потім равликів, що перед тим часто хрускали у мене під ногами після дощу. На тверезу голову цей номер би не пройшов.

Перлиною цього чарівного краю вважається місто Агі-йос-Ніколаос. У IX столітті на мальовничому півострові збудували візантійську церкву на честь Святого Миколая. Опісля навколо мальовничого озера Вулізмені виросло сучасне місто. Вже понад сто років озеро служить гаванню для тутешніх рибалок, оскільки його сполучає з морем . штучний канал. Своїй надприродній красі місто Миколая зобов'язане рельєфу місцевості, химерному візерункові берегової лінії та різноманітній рослинності.

Неподалік від міста, в затоці, знаходиться невеликий острівець, де височить середньовічна фортеця Спіналон-га. Я видряпався на її башту й побачив - леле! - крізь товщу води фантастичну панораму затопленого стародавнього міста. Діставши з кишені здоровенного грецького мідяка, пожбурив його чимдалі в підводне місто. Так, щоб колись знову завітати на Крит.

Швидко минули мої вакації. Проте я знав, що "не пройдет и полгода", як мене знову потягне у мандри. Захочеться походити вуличками середземноморських містечок, попити кави "фрапе" чи вина, порозмовляти грецькою, послухати народних пісень і потанцювати в колі друзів. Острів Крит теж не забуде мене і знову прийме в гості - вже як рідного.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.