Тітарчук М.В.
Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.
"Стратегічні перспективи туристичної та готельно-ресторанної
індустрії в Україні: теорія, практика та інновації розвитку"
(м. Умань, 30-31.10.2019 р.). Умань: Візаві, 2019. 350 с. С.346-348.

Туризм як форма економічної діяльності

Сучасний еколого-економічний стан та розвиток туристичних ресурсів більшість дослідників визначають як нестабільний, нестійкий, несталий, що характеризується деструктивністю, незлагодженістю, низькою ефективністю, нераціональністю використання наявного туристичного потенціалу, зростанням антропогенних навантажень, виснаженням багатьох видів туристичних ресурсів, збільшенням обсягів забруднення туристичних комплексів, зниженням якості середовища проживання населення.

Туризм як форма економічної діяльності - об’єктивне глобальне явище, яке гармонізує і диверсифікує фундаментальні процеси господарського освоєння простору, якими є промислове, сільсько-, лісо-, море- господарське та інше природокористування. У багатьох випадках туризм виконує допоміжні господарські функції і доповнює домінуючі виробництва.

При відсутності природних передумов для розвитку промисловості чи сільського господарства і наявності рекреаційно-туристичних ресурсів, туризм претендує на провідні позиції в господарському освоєні простору.

Стихійний, незбалансований розвиток туризму може шкідливо впливати на природне й культурне середовище, а також призводити до економічної та екологічної дестабілізації туристичного регіону. Так наприклад, туристи завдають шкоди довкіллю, забруднюють його відходами своєї життєдіяльності, необережні дії туристів часом призводять до пожеж і руйнацій, неорганізований (дикий) туризм буває причиною забруднення води у криницях і водоймах, використання різних видів транспорту у туризмі негативно впливає на стан повітря, призводить до небажаних змін у складі місцевої флори й фауни, сприяє економічному занепаду тощо.

Місцеві комунікації часом страждають від перевантаження. Так наприклад, видатний дослідник, І. Енджейчик відзначає: «Обумовлена туризмом величезна концентрація людей в обмеженому просторі створює проблему величезного масштабу, пов’язану із забрудненням території стоками і відходами».

На думку відомого теоретика туризму Й. Кріппендорфа, туризм призвів до комерціалізації гостинності, а на зміну стародавньому слову «гість» прийшли комерційні терміни «клієнт» і «турист». Й. Кріппендорф визначив економічну систему туризму терміном «пожирач ландшафту», підкресливши тим самим величезну потребу цієї галузі у нових територіях, які вона піддає необоротним діям.

Еколого-економічна безпека туристичної галузі залежить від низки чинників, що впливають на стан та розвиток туристичних ресурсів. Більшість дослідників туризму вирізняють дві групи чинників розвитку туристичних ресурсів - соціально-економічні й природні.

У межах соціально-економічних досліджень, як правило, розрізняють природні та антропогенні чинники. Під природними розуміють чинники, що діють незалежно від людини, без її участі або пов’язані з її біологічною сутністю. Антропогенними називають будь-які процеси зміни довкілля, обумовлені діяльністю людини.

В екології прийнято виділяти три групи чинників, які зокрема впливають на стан туристичних урбо- та екосистем: абіотичні, біотичні і антропогенні. Причому антропогенні чинники на стан та розвиток туристичних ресурсів можуть здійснювати прямий та опосередкований вплив. Так наприклад, прямий вплив виражається через охорону туристичних ресурсів методами заповідання тощо, а непрямий (опосередкований) вплив здійснюється шляхом зміни клімату, порушень біоценотичних умов існування організмів.

На нашу думку, найконструктивнішу модель чинників розвитку туризму, а отже й туристичних ресурсів запропонував московський учений І. Зорін у 70-х роках ХХ ст. Суть моделі зводилась до поділу чинників на генеруючи, тобто такі, що сприяють розвитку туризму і ті, які реалізують туристичні потреби.

З нашої точки зору, доцільно розмежувати чинники за ступенем їх впливу на стан та розвиток туристичних ресурсів. Такий поділ стане фундаментом розмежування змін, що сприяють або не сприяють раціоналізації використання та охорони туристично-ресурсного потенціалу.

До чинників, що позитивно впливають на стан та розвиток туристичних ресурсів, а тому підсилюють економічну та екологічну безпеку туристичної галузі, віднесемо розвинену інфраструктурну базу туризму, раціональне використання наявних туристичних ресурсів та їх охорону, підвищення рівня культури туристів, вдосконалення матеріальної бази на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, включаючи використання інноваційних технологій.

Значно ширшу структуру має модель сукупності чинників, які негативно впливають на стан та розвиток туристичних ресурсів. Їх на наш погляд, варто поділити на ризикові, загрозливі та небезпечні. Під ризиковими чинниками будемо розуміти існування ймовірності порушення рівноваги в системі «туристи - туристичні ресурси». Як приклад, понаднормове збільшення кількості відвідувачів того чи іншого туристичного об’єкта.

Небезпечні чинники здатні впливати не тільки на стан та розвиток туристичних ресурсів але й на інші ресурси, тобто створювати економіко-екологічну небезпеку повного зникнення того чи іншого виду туристичного ресурсу.

Резюмуючи дослідження чинників впливу на стан та розвиток туристичних ресурсів, зазначимо, що їх всебічне теоретичне вивчення сприяє виявленню всього комплексу взаємозв’язків туризму, що у свою чергу формує комплексний підхід до забезпечення еколого-економічної безпеки туристичної галузі.