Вишневська А., Басок В.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 12 листопада 2025 р.).
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2025. Ч.1. 633 с. С.365-367.

Туристично-рекреаційний потенціал та економічний розквіт Рівненщини на основі генеалогічних розвідок

Місто Рівне ніколи не вражало сучасників особливою архітектурною витонченістю. У. Самчук описав його доволі непривітним, містечком без тих родзинок, які б вирізняли його з-поміж інших у краю. «Місто Рівне, - зауважив він, - …ніколи не відзначалося красотами краєвидів чи вибагливістю архітектури. Єдиним його привілеєм є його положення: на середині головного шляху Львів-Київ - лінія, яка творить також єдину головну і справжню його вулицю, що перетинає місто з заходу на схід, яка за царя, здається, звалася Головною, за Польщі Третього Мая…» [1]. Попри те, що Рівне не дивувало ані його мешканців, ані гостей архітектурними ансамблями, воно, здається, ніколи не втрачало свого ділового амплуа. Рівне виглядало, як великий торговельний центр, де, незважаючи на війну, пульсувало кипуче ділове життя [2]. Особливо помітним воно було в центральній частині міста.

Незадовго до початку Другої світової війни, коли на Волині давно усталився мир, котрий дав імпульс поступовому економічному розвитку, центральна вулиця Рівного уже була схожою на осердя великих міст [3].

Рівне першої половини ХХ ст. було звичайним провінційним містом, але найбільшим за чисельністю у Волинському воєводстві. Воно вирізнялося активним ремісничим і торговим життям. Підприємницьке обличчя міста формувала в основному єврейська громада, частка якої серед мешканців була найвищою.

На тлі життєвих злиднів мешканців «спальних мікрорайонів» м. Рівне виділялися євреї, кого сміливо можна зарахувати до тодішньої бізнес-еліти міста. Серед них - Пісюк, Штайнберг, Маргулес.

М. Пісюк у 1906 р. відкрив у Рівному пивоварний завод «Бергшлос», який згодом перетворено в акціонерне товариство. Вже на зламі 1920-1930-х рр. воно мало свої гуртові склади не тільки у Волинському, а й Львівському, Поліському та ін. воєводствах Польщі, а сьогодні відомий своєю продукцією та брендом не лише в Рівному, а й у Європі.

Підприємницький талант Маєра Пісюка був оцінений сучасниками: його визнано піонером промислового пивоваріння в південно-східних воєводствах Польщі. Не менш важливими для економіки міста були й інші підприємства, які належали євреям: фабрики мила (власність Д. Стока) та «Вулкан», що виробляла сірники, - власність Штайнберга і Маргулеса. Станом на 1923 р. на останньому працювало 120 робітників, які задовольняли потреби волинян в одному з товарів першої необхідності. У 1930-х рр. роботодавцями в Рівному були й інші євреї. Зокрема, брати Райц, які володіли цегельнею «Wołyń», та Мілітан, яким належав невеличкий цегельний завод «Сewa».

Рівняни Х. Віднік і Н. Штайнман були власниками фабрик по виробництву свічок. Каган Хай спільно з синами - власники механічних закладів із обробки деревини, а Б. Гольдфельд - власник столярного цеху. Всі ці фабрики були невеличкими, на яких працювали лише кілька десятків працівників.

Природа українського Полісся, його ландшафти й клімат однотипні від Десни до Західного Бугу, водночас велика кількість лісів, рік і боліт створили сприятливі умови для вирощування льону, а відповідно - і розвитку ткацтва, обробки дерева й заліза, виробництва поташу й селітри для виготовлення пороху й скла.

На початку ХІХ ст. в містечку Березному працювала суконна фабрика, на якій в 1809 році, на якій було задіяно 50 робітників. Тут виробляли 4500 аршинів сукна на рік. Протягом першої половини століття з’явилися й інші підприємства, зокрема, на початку 40-х років уже діяли три шкіряні підприємства, а також миловарний завод і невелике залізоробне підприємство. Вартість валової продукції цих підприємств становила близько 1100 крб. Невдовзі тут відкрили скляний завод, що випускав продукції на 145 крб. за рік. Вигідне географічне розташування на річковому шляху сприяло дальшому розвитку містечка. З 1843 року тут відбувалося 12 одноденних ярмарків щорічно, де збували частину товарної продукції місцевого виробництва, решту вивозили по річці Случ на десятках суден і плотів.

У ХІХ ст. місто Дубно заселили німецькі ткачі-сукнороби. Поряд домашнього виробництва від 14 ст. з’явились цехи, до яких належали ткачі. Вони виробляли на замовлення ткані матеріали для палаців, панських дворів, церков з імпортованої сировини (шовк, золотиста прядка).

Внаслідок стрімкого розвитку хмелярства у регіоні, була збудована у ХІХ ст. хмелефабрика, яка колись належала братам Фішбейнам. Функціонування фабрики було зумовлено переселенням на Волинь представників чеського етносу та розвитком пивоваріння.

В одному з корпусів розташовувався горілчаний склад, який горів у 1929 році. За свідченнями нащадків власників фабрики - хмелефабрика належала Авраму Герш Перелю. До речі, Дубно тоді вважалося столицею хмелю усієї тогочасної Польщі. Виявляється в міжвоєнний період в Польщі хміль вирощувався в 12 воєводствах.

В Острозі працювало найпотужніше тогочасне українське видавництво-кирилична друкарня Івана Федорова, якою видрукувано греко-слов’янський «Буквар» - перший український підручник (1578), Новий Завіт (1580), «Хронологія» Андрія Римші-перший в Україні друкований поетичний твір, перша повна слов’яномовна «Острозька Біблія» (1581), першу фундаментальну слов’янську «Граматику».

Свої філії в Острозі відкривали солідні польські торгівельні фірми. В 1922 році в місті було 20 великих, 150 середніх і 740 дрібних фірм.

Список використаних джерел

1. Самчук У. На білому коні. Нью-Йорк - Мюнхен, 1965. С.122-123.
2. Д-ко Ф. Оскілківський переворот у Рівному (Спомин із 1919 року). Львів, 1938. Річник XVI. С.120.
3. Хитрий Ч.І. Минувшина Рівненщини - далека і близька. Вид. 2-ге, доп. Рівне: Волинські обереги, 2010. С.65-66.