<<< назад | зміст | вперед >>>

Мельниченко О.А., Шведун В.О. Особливості розвитку індустрії туризму в Україні

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку індустрії туризму

1.6. Механізми державного регулювання розвитку індустрії туризму

Оскільки можливості саморегуляції системи туризму практично вичерпа­ні, держава повинна передбачити заходи, спрямовані на стримування стихійно­го розвитку туризму. При цьому уряд повинен забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму й вжити спеціальних заходів з підтримки ін­дустрії туризму [105]. Необхідність державної підтримки та регулювання тури­зму як синтетичної, складної сфери діяльності й багатогранної економічної сис­теми з розгалуженою мережею зв’язків, в орбіту якої входить понад 40 суміж­них галузей національної економіки (транспорт, зв’язок, харчування), є очевид­ною [3]. Необхідність впливу органів державної влади на розвиток туризму до­ведена світовою практикою. Так, в Гаазькій декларації по туризму зазначено, що туризм має плануватися державною владою на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена [171].

Що ж собою являє "державне регулювання розвитку туризму"? Науковці витлумачують це поняття як:

- сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання та ри­нкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів, вироблення єдиної концепції розвитку туристичної сфери [208];
- система заходів задля здійснення підтримувальної, компенсаційної і регулювальної діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку туризму й вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й усього суспільства [246];
- здійснення упов­новаженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування соціально-політичних, фінансово-економічних, правових, організаційних, інфо­рмаційних заходів, спрямованих на використання інноваційних підходів до роз­витку вітчизняного туризму із застосуванням принципів державного маркетин­гу [55];
- вид діяльності держави, що передбачає цілеспрямований вплив на сис­тему відносин на ринку туристичних послуг з метою його збалансованого роз­витку через дієвий механізм державного управління [25].

Зрештою варто пого­дитись, що під державним регулюванням розвитку індустрії туризму слід розу­міти сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму, реаліза­ції державних соціально-економічних пріоритетів і вироблення єдиної концеп­ції розвитку індустрії туризму [115].

Державне регулювання економіки й туризму зокрема - це, перш за все, суб’єктивна форма її регулювання. Тому його ефективність зумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулювальних функцій врахо­вує об’єктивні економічні закони, передусім закони ринку, згідно з якими фун­кціонує ринковий механізм. У цьому розумінні закони ринкового механізму створюють об’єктивну межу для втручання держави в економіку. Інакше кажу­чи, ринковий механізм - сфера державного невтручання. Більше того, держава повинна сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди, які можуть створювати для нього монопольні підприємства. Вона може втруча­тися в ринковий механізм тільки в одному випадку, коли цей механізм ще не досягнув необхідного потенціалу й тому не здатний виконувати свою позитив­ну роль в економіці. Знайти межу такого втручання - актуальне завдання орга­нів публічного управління [215].

Метою такого впливу держави є:

- створення таких умов, за яких належне (якісно і кількісно) задоволення потреб споживачів туристичних послуг супроводжується не лише реалізацією потенцій суб’єктів туристичної діяльності, а й поліпшенням соціально-економічної ситуації в країні [146];
- забезпечення за­кріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пере­сування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я до­вкілля, задоволення духовних потреб й інших прав;
- безпека туризму, захист прав і законних інтересів туристів, інших суб’єктів туристичної діяльності та їх об’єднань, прав і законних інтересів власників або користувачів земельних ді­лянок, будівель і споруд;
- збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, ураху­вання державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій;
- створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріори­тетних напрямів туристичної діяльності [15];
- формування сприятливих умов для функціонування та розвитку туристичної сфери та суміжних з нею сфер і галузей, що відносяться до матеріального виробництва та сфери послуг народ­ного господарства [24].

Основними функціями державного регулювання розвитку індустрії тури­зму є:

- загальна організація та правова регламентація туристичної діяльності, планування розвитку туризму, контроль і нагляд за туристичною діяльністю;
- регулювання окремих видів туристичної діяльності;
- створення сприятливого іміджу країни або регіону;
- забезпечення охорони навколишнього середовища та істотних пам’яток;
- підтримка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств;
- кадрове забезпечення туризму [115; 208];
- забезпечення діяльності органів держави з інформаційної точки зору, тобто пошук, отримання, обробка, аналіз інформації, яка є необхідною для здійснення управлінської діяльності з боку держави (інформаційне забезпечен­ня державного управління);
- прогнозування та моделювання тенденцій, що характеризують розвиток системи державного управління, державних органів, стандартів державного управління;
- планування - пов’язане з визначенням темпів, напрямків, пропорцій, по­казників кількісного та якісного типів, які характеризують особливості розвит­ку різнохарактерних процесів у системі державного управління, зокрема, реалі­зації функцій держави (економічного, соціально-культурного, військового, обо­ронного характеру тощо);
- організація - функція, що покликана формувати систему державного управління на базі визначених принципів і методів, окреслювати структуру ке­руючої та керованої підсистем у державному управлінні;
- розпорядництво - функція, що стосується оперативного регулювання поточних відносин, які традиційно виникають як результат реалізації повнова­жень державних органів і посадових обов’язків, забезпечення потрібного режи­му державної діяльності у формі прийняття правових управлінських актів: на­казів, розпоряджень, правил, інструкцій тощо;
- керівництво - функція, що пов’язана зі встановленням визначеного пе­реліку нормативів і правил як діяльності в цілому, так і окремих дій державних органів (зокрема, державних службовців, посадових осіб);
- координація - функція, що повинна узгоджувати діяльність різних орга­нів держави для сумісного досягнення поставлених цілей і завдань державного управління;
- контроль - це виявлення, чи відповідають стан і структура системи дер­жавного управління визначеним рівням і стандартам;
- аналіз і оцінка загальних результатів діяльності, а також окремих дій державних органів; співставлення відповідності планових і фактичних заходів в системі державного управління;
- виявлення проблемних аспектів державного управління, а також встано­влення ступеня відповідності управлінських дій і нормативно-правової бази принципам доцільності й законності;
- регулювання - функція, покликана ефективно застосовувати методи і способи управління на державному рівні [24].

Враховуючи той факт, що туристична індустрія є багатогранним об’єктом державного управління, тобто, з одного боку комплексний туристичний про­дукт повинен задовольняти різнохарактерні потреби споживачів та сприяти створенню сприятливого іміджу країни на світовому рівні, а з іншого боку дер­жавне управління в туристичній індустрії повинне бути орієнтованим на досяг­нення позитивного ефекту з соціально-економічної точки зору, необхідність державного управління туристичною індустрією слід вважати наслідком подіб­ної обґрунтованої з наукової точки зору необхідності в усіх сферах суспільного життя [135].

Основними напрямами державного регулювання розвитку індустрії тури­зму є:

- захист прав подорожуючих, інтересів виробників вітчизняного туристи­чного продукту і підтримка внутрішнього та в’їзною (іноземного) туризму [6];
- створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;
- запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскур­сійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів і малозабезпечених верств населення;
- заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристич­ної індустрії;
- створення економічних умов, які стимулюють розвиток індустрії туриз­му в Україні;
- впровадження системи статистичної звітності суб’єктів туристичної дія­льності;
- залучення громадян до раціонального використання вільного часу, про­ведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщи­ною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;
- визначення порядку управління державною власністю в індустрії туриз­му, створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення раціонального використання й збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної сфери економіки України, або створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;
- забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;
- гарантування безпеки туристів, захист їх прав, інтересів і майна;
- встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в сфері туризму;
- організація і розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовка і підвищення кваліфікації туристичних кадрів;
- розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними ор­ганізаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розроблення та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у турис­тичній сфері та визначення механізму їх реалізації;
- підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статуту окремих ту­ристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної ін­дустрії [38];
- визначення й реалізації основних напрямів державної політики в сері туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;
- встановлення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;
- ліцензування в сфері туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного су­проводу, видачі дозволів на його правоздійснення;
- спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм роз­витку туризму;
- визначення основ безпеки туризму;
- організації і здійснення державного контролю за дотриманням законо­давства в сфері туризму;
- нормативного регулювання відносин у сфері туризму (туристичного, го­тельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);
- встановлення системи статистичного обліку і звітності в сфері туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
- участі в розробці та реалізації міжнародних програм розвитку туризму;
- визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у сфері туризму [181];
- налагодження потужної реклами вітчизняного турпродукту;
- підтримка розвитку туризму в регіонах, зокрема визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку ту­ристичної індустрії;
- створення та розвиток системи наукового забезпечення сфери туризму, підготовка і підвищення кваліфікації туристичних кадрів;
- розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними ор­ганізаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних дво- та багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації;
- удосконалення нормативно-законодавчої бази діяльності підприємств галузі;
- збільшення потоку іноземних туристів в Україну, кількості внутрішніх туристів і, як наслідок, валютних надходжень та обсягів платежів до державних і місцевих бюджетів;
- впровадження сучасних інформаційних технологій для забезпечення ді­яльності національної туристичної сфері;
- створення сприятливого організаційно-правового й економічного сере­довища для розвитку галузі, її науково-дослідницьке забезпечення;
- будівництво нових, реконструкція й модернізація діючих туристичних об’єктів за рахунок залучення коштів вітчизняних та іноземних інвесторів, кре­дитних коштів та ін.;
- гармонізація чинних стандартів і розробка нових на основі вимог між­народних стандартів серії ISO/FDIS 9000:2000;
- удосконалення системи державної статистичної звітності в галузі тури­зму [187].

Форми державної підтримки варіюються від прямих інвестицій, спрямо­ваних на формування туристичної інфраструктури, витрат на підготовку кадрів, наукова і рекламно-інформаційне забезпечення, просування національного ту­ристичного продукту на світовому ринку до податкових і митних пільг, стиму­ляційний приплив інвестицій, розвиток внутрішнього та в’їзного туризму [88]; державне фінансування; надання податкових, валютних, митних пільг; надання у користування державного майна, в т.ч. на пільгових умовах; надання пільг при здійсненні страхових і кредитних операцій; надання інформаційної, органі­заційної, кадрової та іншої допомоги [118].

У цілому ж державне управління туристичною індустрією є необхідним через наявність потреби в розробленні основ планування діяльності туристич­ної сфери з стратегічних позицій, зокрема, таких, як:

- забезпечення освоєння всього наявного потенціалу туристичних терито­рій в цілому та потреб інфраструктури сфери дозвілля - зокрема;
- проведення наукових досліджень спеціалізованого спрямування;
- оцінка потенціалу використання туристичних територій й обчислення їх допустимої граничної місткості щодо приймання туристів, уникаючи надмірно­го навантаження на територіальні екосистеми;
- проектування та розміщення об’єктів туристичного призначення;
- контроль за забрудненням зовнішнього середовища;
- обґрунтування доцільності розміщення об’єктів туристичного призна­чення з економічної точки зору [98].

При цьому державне управління в туристичній індустрії не повинно допу­скати негативних впливів на туристичні території, а також має стимулювати здійснення туристичних функцій, що, в свою чергу, дозволить отримати всебіч­ний соціально-економічний ефект. Процес реалізації ключових завдань держав­ного управління туристичною індустрією здійснюється через відповідний діє­вий механізм, що являє собою складну структуру системоутворюючого харак­теру, яка складається з визначених компонентів, що здатні забезпечити ефекти­вність управлінських рішень у результаті їх взаємодії [140].

Реалізація ключових завдань державного регулювання розвитку туристи­чної індустрії здійснюється через відповідний дієвий механізм, що являє собою складну структуру системоутворюючого характеру, яка складається з визначе­них компонентів, що здатні забезпечити ефективність управлінських рішень у результаті їх взаємодії [140]; сукупність організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов’язані функції для за­безпечення сталого розвитку туризму [115]; державний вплив цілеспрямовано­го характеру стосовно формування й підтримки туристично-рекреаційного се­редовища, регулювання напрямів та обсягів потоків туристів, розробки інфра­структури туризму, охорони ресурсів рекреаційного характеру та заповідних територій, організації дозвілля населення країни, підготовки кваліфікованих ка­дрів для обслуговування рекреаційних комплексів в туризмі [78].

Механізм реалізації туристичної політики держави включає: складання цільових програм з розвитку туризму на державному і регіональному рівнях; розроблення конкретних заходів щодо досягнення поставленої мети; державне регулювання розвитку туристичної сфери [168]; компоненти організаційного (програми туристичного розвитку, розробка єдиної інформаційної системи, ро­звиток потенціалу туризму, створення позитивного туристичного іміджу) та економічного характеру (стандартизація, сертифікація, ліцензування, кредиту­вання, надання пільг митного та податкового спрямування) [42].

Механізм державного управління туристичною сферою являє собою складну, створену штучним шляхом систему, якій притаманні чітка структура та взаємозв’язки, та яка складається з таких підсистем: суб’єкт управління, об’єкт управління, форми та методи реалізації управління суб’єктом по відно­шенню до об’єкта, організаційне забезпечення, інформаційне забезпечення, ка­дрове забезпечення, науково-методичне забезпечення, матеріально-технічне за­безпечення, які в результаті спільної дії впливають як на туристичну сферу в цілому, так і на соціально-економічний стан визначеної території [62].

У науковій літературі також виділяють такі механізми державного регу­лювання туризму: економічні [38; 87; 140], організаційно-економічні [98; 131], нормативно-правові [38; 87], інформаційно-аналітичні [140], адміністративні, соціально-психологічні [87].

Згідно з дослідженнями Всесвітньої туристської організації, можна виді­лити такі економічні механізми держави щодо туристичного сектора. По-перше, виділення державних субсидій для реалізації окремих туристичних про­ектів. По-друге, надання пільгових позик за пільговими відсотками туристич­ним фірмам. Контроль за реалізацією проекту, під який вилається позика, здій­снюється протягом усього строку його реалізації [168]. По-третє, державне по­ручительство щодо позик і субсидій, наданих комерційними банками на розви­ток туризму. Окремим економічним механізмом є виділення податкових пільг для фінансового стимулювання національних та іноземних інвесторів [222].

До правових механізмів відносять законодавчі та нормативні акти, розро­блення правил та регулювання діяльності турагентств і туроператорів.

Серед адміністративних механізмів можна виділити: послуги державних органів (видача ліцензій, дозволів, стандартизація та сертифікація туристичних підприємств), засоби переконання, інформаційно-рекламну підтримку, сприян­ня у міжнародній діяльності тощо [168].

Серед механізмів державного регулювання сфери туризму регламентую­чий механізм є одним з основних, тому що з його допомогою встановлюються певні правила різних видів туристичної діяльності, визначається правовий про­стір тощо. Засоби реалізації регламентуючого механізму можна поділити на групи щодо забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпеч­не для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав; безпеки туризму, захисту прав і законних інтересів туристів, власників або ко­ристувачів земельних ділянок, будівель і споруд, інших суб’єктів туристичної діяльності та їх об’єднань; збереження цілісності туристичних ресурсів Украї­ни, їх раціональне використання, охорони культурної спадщини й довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові те­риторій; створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтрим­ки пріоритетних напрямів туристичної діяльності; організації діяльності орга­нів, які здійснюють державне регулювання. Підвищення ефективності держав­ного регулювання на основі регламентуючого механізму потребує відповідного організаційно-структурного оформлення, що можливо завдяки впровадженню організаційного механізму [39].

Велике значення має організаційний механізм державного управління. Це сукупність різних за своєю природою конкретних організаційних елементів у механізмі управління, що мають організовувати регулювання, управління в інтересах державної влади, ефективну діяльність державно-управлінської систе­ми тощо. Основне призначення організаційних елементів у складі механізмів державного управління - формування та посилення організаційного потенціалу суб’єктів управління як складової системи управління.

За природою основних параметрів організаційного процесу конкретні ор­ганізаційні механізми можуть бути:

- організаційно-структурними - здійснюють управлінський вплив через формування структур та їх реструктуризацію;
- організаційно-адміністративними - впливають на діяльність персоналу;
- організаційно-технічними - впливають на технічні, соціотехнічні та те­хнологічні параметри управлінського процесу;
- організаційно-економічними - впливають на економічні параметри управлінської діяльності;
- комплексними - мають усі або кілька вказаних ознак.

Стимули, які закладаються в основу організаційно-економічних механіз­мів і зумовлюють задану поведінку туристичних агентів-учасників туристичної сфери, обираються в кожному з визначених напрямів впливу на основі певних рамкових умов їх реалізації. Останні, у свою чергу, визначаються, виходячи з пріоритетів існуючої політики. Пріоритети формують і мету використання ор­ганізаційно-економічних механізмів.

До організаційно-економічних механізмів державного регулювання нале­жать:

- розробка державної політики розвитку туризму, узгодженої із загальними пріоритетами розвитку держави (зовнішньої, економічної, інвестиційної тощо);
- вироблення та проведення політики щодо територіального розміщення й наро­щування туристичного потенціалу регіонів України;
- впровадження державної системи захисту внутрішнього туристичного ринку шляхом надання суб’єктам туристичної діяльності державних гарантій та інших видів державної підтримки за певними пріоритетами;
- експертна оцінка туристичного потенціалу окремих регіонів та областей України;
- покращання організаційної структури на рівні пі­дприємств туристичної сфери з використанням системи пільг і стимулів, орієн­тованих на національні інтереси;
- створення національних систем бронювання, пов’язаних з мережами інших країн;
- вирішення питань членства в міжнародних і регіональних туристичних організаціях;
- залучення інвестицій, у т.ч. інозем­них;
- розвиток системи наукового забезпечення сфери туризму, підготовка та підвищення кваліфікації туристичних кадрів тощо [38].

Значущими умовами реалізації організаційно-економічних механізмів, що випливають з принципів сталого розвитку, є:

- розвиток людського капіталу;
- забезпечення сприятливого інвестиційного клімату;
- максимальне залучення місцевого населення;
- формування ефективних відносин кооперації та партнерства на всіх рів­нях;
- запобігання відпливу коштів від місць туристичного призначення та збільшення ефекту мультиплікатора;
- розподіл вигод між учасниками туристичної діяльності;
- використання різноманітних можливостей місцевої економіки;
- контроль за фіскальними зовнішніми ефектами;
- координація конкуренції між регіонами;
- забезпечення умов до синергії та самовідтворення;
- забезпечення інформацією тощо [154].

Реалізація завдань організаційно-економічних механізмів державного ре­гулювання здійснюється через планування таких основних заходів:

- заохочення населення до участі в капіталі існуючих і новостворюваних підприємств;
- сприяння заснуванню малих підприємств туристичного спрямування;
- сприяння створенню кооперативних і родинних підприємств;
- субсидії у формі пільгових цін на комунальні послуги для підприємств галузей забезпечення туризму;
- об’єднання бюджетних ресурсів і ресурсів приватного сектора;
- заснування на інтегрованих засадах (місцевий бюджет, кошти приват­ного та громадського сектора) фінансової установи підтримки туризму;
- зменшення бази оподаткування на величину реінвестованого прибутку;
- ініціювання створення кредитних спілок для фінансування потреб роз­витку туризму;
- приваблення програм міжнародних фінансово-кредитних установ (на­приклад, мікрокредитування);
- пільгові ставки при кредитуванні туристичних проектів;
- просування та сприяння використанню цінних паперів (емісія акцій та облігацій) для формування та нарощення капіталу підприємств туристичної та споріднених галузей;
- залишення податкових надходжень від здійснення туристичної діяльно­сті в місцевому бюджеті;
- зменшення рівня оподаткування в разі найму місцевих жителів; надання податкових пільг підприємствам-постачальникам місцевих ресурсів для змен­шення ними цін для підприємств галузей забезпечення;
- формування місцевого замовлення на матеріальні ресурси, що вироб­ляються місцевими виробниками;
- гарантії для кредитування підприємців;
- підтримка проектів використання не зайнятих споруд і будівель у тури­стичних проектах;
- бюджетне фінансування проектів відродження історичних і культурних пам’яток;
- фінансування освіти, навчання, тренінгів для підвищення якості робочої сили;
- підвищення мультиплікатора зайнятості через експортне спрямування туристичного бізнесу;
- укладання угод про першочергове джерело робочої сили;
- матеріальні та моральні стимули до участі молоді та юнацтва у волон­терських програмах розвитку туризму;
- субсидії на здійснення програм працевлаштування соціально незабезпечених верств населення;
- відкриття держзамовлення на цільову підготовку фахівців з туризму;
- фінансування замовлення аналітичних і маркетингових досліджень;
- створення регіонального "інкубатора" підприємств туристичної сфери;
- бюджетне фінансування заходів з просування та інформування;
- спрощення процедури реєстрації туристичних підприємств, а також пі­дприємств, що забезпечують туристичну діяльність тощо [38].

Заходи щодо реалізації організаційно-економічних механізмів державно­го регулювання індустрії туризму передбачають, крім іншого, створення сприя­тливої атмосфери для інвестицій у інфраструктуру туризму. Для цього на наці­ональному рівні необхідно визначити роль туризму у вирішенні економічних, соціальних та екологічних проблем, створити інформаційні центри щодо інвес­тицій у туризм, сприяти інтегрованому плануванню розвитку туризму, посили­ти співробітництво, включаючи міжнародний рівень, приватний сектор, відпо­відні урядові й неурядові установи, щоб інвестиції у туризм розглядалися як необхідний інструмент розвитку економіки країни.

У свою чергу, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату досяга­ється через спрощення офіційних процедур, котрі будуть заохочувати інвести­ції в усіх аспектах інфраструктури та знищать потребу в корупції як засобі отримання ренти, створення всебічної і прозорої юридичної системи та струк­тур, що дозволять ефективне виконання та підтримку інвестицій в інфраструк­туру, вдосконалення інвестиційного середовища за рахунок скорочення адміні­стративних інструкцій та забезпечення ефективної інформаційної підтримки, організацію ефективної системи консультацій та переговорів, спрямованих на індивідуального інвестора, розширення тривалості договорів оренди землі та розгляд умов оренди на регулярних засадах, забезпечення достатнього захисту іноземних і внутрішніх інвестицій, заснування спеціальних туристичних інвес­тиційних зон [38].

До основних засобів реалізації організаційного механізму відносяться:

- розмежування повноважень центрального та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму;
- створення структурних підрозділів з питань туризму і курортів на всіх рі­внях;
- утворення координаційних консультативно-дорадчих органів з питань ро­звитку туризму;
- удосконалення засобів взаємовідносин органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарчої діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг;
- створення туристсько-інформаційних центрів; удосконалення системи пі­двищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самов­рядування, на яких покладено обов’язки з питань розвитку туризму [97];
- створення єдиної інформаційної системи; нарощування туристичного потенціалу держави;
- формування позитивного туристичного іміджу держави на міжнародній туристичній арені [57].

Конкретизовано механізми та засоби державного регулювання розвитку індустрії туризму:

- адміністративні (ліцензії, стандарти, сертифікати, візи, квоти, ліміти);
- економічні (бюджетне фінансування, державне замовлення, пільги, по­датки, збори, кредити, мінімальні/максимальні ціни, мінімальний розмір фінан­сового забезпечення суб’єкта туристичного бізнесу);
- організаційні (макроекономічні плани, цільові комплексні програми);
- соціально-психологічні (залучення, спонукання, роз’яснення, примус);
- нормативно-правові (законодавчі акти органів державної влади) [240].

Доцільно згрупувати важелі й інструменти ринкового регулювання та ак­тивізації розвитку суб’єктів туристичної сфери за такими ознаками:

- державно-адміністративні важелі - важелі управління ринковою мо­деллю з елементами державного регулювання розвитку та активізації сфери ту­ризму на загальнодержавному та регіональному рівнях (складові - стратегічне планування, підтримка зовнішньоекономічної діяльності, наукові дослідження ринку туристичних послуг, охорона рекреаційних ресурсів, гарантування захи­сту та безпеки туристів, контроль за якістю послуг, кадрове забезпечення);
- соціально-психологічні важелі передбачають проведення активних про­пагандистських кампаній як для зовнішнього ринку, так і для внутрішніх спо­живачів туристичного продукту з метою формування іміджу України як держа­ви, сприятливої для рекреації і туризму, підвищення соціального сприйняття туризму місцевим населенням, збереження традиційних для українців гостин­ності і доброзичливого ставлення до приїжджих - вітчизняних та іноземних ту­ристів (складові: маркетингова та рекламна діяльність, інформаційно-довідкова діяльність, розробка іміджевої туристичної стратегії);
- нормативно-правові важелі розробляються і впроваджуються центра­льними та місцевими органами влади і передбачають загальну організацію і правову регламентацію туристичної діяльності, створення сприятливого норма­тивно-правового поля для всіх суб’єктів туристичного комплексу;
- фінансово-кредитні важелі спрямовані на створення сприятливого кре­дитного середовище для розвитку підприємницької діяльності у туристичній галузі (складові: запровадження системи мікрокредитування, пільгове кредиту­вання суб’єктів туристичного бізнесу, державне субсидіювання, лізинг, тренінги з фінансово-кредитних питань для працівників цієї сфери);
- податкові важелі передбачають оптимізацію кількості податків для пі­дприємств рекреаційно-туристичного комплексу, надання податкових пільг під конкретні проекти, які спрямовані на вирішення регіональних і соціальних про­блем, інвестування у туристичну галузь (до них належать: податкове регулю­вання, оптимізація кількості і величини податків у рекреаційній діяльності; створення сприятливих умов для залучення інвестицій підприємствами рекреа­ційно-туристичного комплексу;
- бюджетне фінансування програм розвитку рекреації і туризму; надання податкових пільг для вирішення проблем соціального туризму) [235].

Доведено, що державне регулювання розвитку індустрії туризму потребує здійснення комплексу заходів через дію відповідних механізмів впливу, які мо­жна розділити на дві групи:

- загальні: адміністративні [3; 15; 147; 208], екологічні [174], економічні [44; 55; 67; 84; 105; 140; 147; 174; 185; 208], інституціональні [105; 122], кадрові [105], культурологічні [208], маркетингові [185], методичні [105], наукові [105; 185], нормативно-правові [15; 47; 55; 67; 105; 140; 147; 174; 207; 249], організа­ційні [55; 78; 140; 147; 174; 185; 207; 247], політичні [55], фінансові [105; 145; 249]; еколого-економічні [145], інформаційно-аналітичні [24; 140], організацій­но-економічні [43; 56; 67; 71; 163; 200; 207; 209; 236], соціально-психологічні [147], рекламно-інформаційні, фінансово-кредитні [185], фінансово-економічні, організаційно-правові [56], адміністративно-правові [15];
- специфічні - партнерства, залучення територіальних громад до створен­ня регіональних туристичних корпорацій, туристичних інформаційних центрів, робочих груп сприяння [3]; формування стратегії розвитку курортних регіонів [33]; взаємодії сфери культури й туризму [47]; комунікаційного забезпечення туристичної індустрії, виставково-ярмаркової діяльності та рекламування тури­стичних можливостей [55]; формування рекреаційно-туристичної ренти [84]; взаємодії політики у сфері туризму з іншими політиками ЄС [122]; специфічні контролюючі, коригуючі, регламентуючі, соціальні, стимулюючі [78]; приско­реного розвитку рекреаційного потенціалу [67]; узгодження цільових держав­них і регіональних стратегій економічного та соціального розвитку [82]; стимулювання інвестицій у розвиток туризму [216]; забезпечення кластерної стратегії розвитку підприємницької діяльності у сфері туризму [163]; вдосконалення ро­звитку регіонального туризму, забезпечення конкурентоспроможності регіонів країни в цій сфері [207]; управління туристичним підприємством в умовах дер­жавного регулюючого впливу [230]; оптимізації фінансування передусім музеїв і пам’яткоохоронної сфери [221]; розвиток туристичної привабливості території [227]; гарантійні, процесу формування управлінських рішень [239]; інформа­ційно-фінансового забезпечення туризму, взаємодії інфраструктури туризму з системою державного соціального страхування, управління реалізацією держа­вних програм щодо посилення ролі туризму, формування інвестиційного кліма­ту, формування туристичних послуг [236]; формування туристських потоків [242]; формування, розподілу і використання регіональної туристичної ренти [244]; антикризового управління в туристично-рекреаційній сфері [248].

Таким чином, в Україні сформована система механізмів державного регу­лювання розвитку туризму, функціонування якої спирається на відповідне ме­тодологічне забезпечення, а також передовий вітчизняний та світовий практич­ний досвід у цій сфері.

<<< назад | зміст | вперед >>>