<<< назад | зміст | вперед >>>

Мельниченко О.А., Шведун В.О. Особливості розвитку індустрії туризму в Україні

2.4. Сучасні проблеми розвитку вітчизняної індустрії туризму

За роки незалежності Україна не сформувала чіткої політики інформуван­ня світової спільноти про свої здобутки, історичну спадщину, культуру, соціа­льні реформи. Тому у пересічних громадян за кордоном уявлення про Україну формується завдяки оцінкам державних діячів і міжнародних організацій та найбільше завдяки публікаціям у закордонних мас-медіа, які переважно є нега­тивними, оскільки присвячуються резонансним чи скандальним подіям. Але у більшості іноземців, що відвідали Україну, враження від нашої країни були кращими ніж образ, який формували їм удома власні ЗМІ.

Українці звикли нарікати на недосконалість діючих законів і нерозвине­ність інфраструктури й пишатися своїми високопрофесійними кадрами та бага­тою природою, історією та культурою, але розрахунки показників конкуренто­спроможності для нашої країни має такі результати: законодавство - 64 місце, бізнес-середовище та інфраструктура - 77 місце, а за наявністю людських, при­родних і культурних ресурсів - 118 місце [252]. Інституційно-організаційна пі­дсистема індустрії туризму країни знаходиться в стадії перманентного рефор­мування, що значно ускладнює проведення послідовної туристичної політики і не стимулює розвиток інвестиційного процесу [138]. Хоча в Україні накопичено позитивний досвід виставково-ярмаркової діяльності як маркетингового інструмен­ту розвитку туристичної індустрії, однак бракує злагодженої співпраці органів дер­жавної влади та бізнес-структур у представленні об’єднаного Національного турис­тичного стенда України під час міжнародних промо-акцій; виявлено недоліки у дія­льності Державного підприємства "Національний туристичний офіс", пов’язані з недосконалістю інформаційного супроводу на кожному з етапів міжвиставкового періоду та на самому заході [55].

На сучасному етапі розвитку туристичної галузі відсутність державної пі­дтримки призвела до виживання переважно комерційних форм і видів туризму. У цих умовах частка соціального туризму значно зменшилася. Постійно зрос­таючі тарифи на туристичні послуги, а також припинення дотацій туристичним закладам та їх недостатнє фінансування з боку різних відомств і фондів скоро­чує чисельність потенційних туристів. Соціальному туризму як фактору розви­тку суспільства не приділяється належної уваги з боку держави. У результаті цього потреба людей у відпочинку є найменш задоволеною, все це спричинює й інші проблеми, пов’язані із збереженням здоров’я та профілактикою захворю­вань населення, задоволенням освітніх і культурних запитів, зниженням життє­вої активності у людей, раціональним використанням вільного часу та послаб­ленням міжособистісних контактів [115].

Державному регулюванню туристичною сферою властиві такі суттєві протиріччя:

- між обсягом фінансування з державного і місцевого бюджету функціо­нування і розвитку сфери рекреаційного обслуговування і потрібним обсягом інвестицій для її розвитку відповідно до світових стандартів;
- між необхідністю забезпечення правових основ формування системи державного управління сферою рекреаційного обслуговування в регіони для координування дій власників складових цієї сфери і відсутністю нормативної бази для їх інтегрування в єдине ціле;
- між ціноутворенням на туристичні послуги і неспроможністю широких верств працюючого населення України споживати ці послуги внаслідок низько­го рівня оплати їх праці;
- між назрілою потребою у створенні в регіонах туристичного продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку рекреаційно-туристичних послуг, та інерційністю, пов’язаною з пропонуванням за високу ціну радянських форм відпочинку;
- між прагненням до централізації управління з боку одного органу дер­жавного управління - Державної туристичної адміністрації - й необхідністю реалізації територіального принципу управління з боку територіальних органів державного управління [239].

Внутрішній туризм страждає через надмірну конкуренцію. Вона загост­рюється за рахунок присутності на ринку туристичних фірм з інших країн, у т.ч. Росії, Білорусі, Туреччини, Єгипту, Чехії. Фірми з іноземним капіталом під­тримуються урядами своїх держав, а окремі одержують пряму підтримку з бю­джету. В Україні ж такої практики немає. Наступною проблемою є інфраструк­тура. У нашій країні майже не зводиться нових готелів, темпи їхнього будівни­цтва досить незначні через низьку інвестиційну привабливість багатьох потен­ційних і реальних туристичних проектів. У той же час на закордонних ринках вкладення коштів у туріндустрію вигідне й має довгострокову перспективу. Не просунулася Україна й у вирішенні ще однієї вічної проблеми - відсутність сервісу. Готелів, що мають достатню кількість "зірочок", як і раніше, небагато, а деякі регіони таких об’єктів не мають взагалі [56].

Далеко не всі складові історико-культурної спадщини перебувають у ста­ні, належному для їх використання в туристичній діяльності. Із загальної кіль­кості замків, які може бути використано туристичною сферою, лише 75 перебу­вають на державному обліку. Не обстежених, але взятих під охорону держави, крім зазначених, налічується близько 200 фортифікаційних споруд чи їхніх ру­їн. Усі вони є важливим чинником для розвитку в Україні замкового туризму. Такий стан характерний не лише для цієї складової історико-культурної спад­щини, а й, скажімо, для музеїв. Останні, разом із замками, забезпечують не ли­ше збереження історико-культурної спадщини, а й формування історичної пам’яті, донесення до населення знань про минуле. Через брак експозиційних площ в основних експозиціях представлено незначну частину фондів, що нега­тивно позначається й на туристичній діяльності. Серед причин останнього - хронічне недофінансування музеїв. Адже із загального обсягу їх фінансування 85% іде на оплату праці, 15 - комунальних послуг, тоді як у цивілізованих кра­їнах на оплату праці виділяють лише 5-10% загального бюджету. За такого фі­нансового забезпечення практично роками не оновлюється матеріально-технічна база музеїв, відсутня можливість впроваджувати в їхню діяльність су­часні технології, що негативно позначається на рівні обслуговування відвідува­чів і на кількості останніх [221].

Завантаженість вітчизняних санаторно-курортних закладів становить до 40%, в результаті чого не забезпечується комплексне відновлення основних фондів на рівні сучасних вимог і світових стандартів. З іншого боку, сезонність туристичної діяльності, яка визначається рамками теплого періоду року обме­жує можливості існуючим оздоровчим закладам активно розвиватися, зміцню­вати фінансові показники, які б були орієнтовані на поліпшення умов туристів і відпочиваючих, будівництво нових закладів, туристичної інфраструктури. За­повідні території використовуються стихійно, екосистеми терплять надмірні антропогенні навантаження, в результаті чого значна їх частина втратила своє функціональне призначення [209].

Проведений розширений SWOT-аналіз індустрії вітчизняної туризму: до­зволив оцінити слабкі й сильні сторони природно-туристичного, економічного, людського, наукового потенціалу, стану навколишнього та бізнес-середовища. Виділені особливості, а саме: сприятливі природні умови регіону, наявність ре­креаційних ресурсів у сільській місцевості, інтенсивне житлове будівництво, близькість до кордону з ЄС, високий освітній рівень населення, сприятлива екологічна ситуація, компактність території, ділова активність громадян, які можуть бути використані в стратегічному плануванні регіонального розвитку [71].

До несприятливих факторів можна зарахувати такі:

- непідготовленість населення регіону до туристичного підприємництва;
- несформованість економічних важелів і стимулів розвитку сфери туриз­му;
- нерозвиненість сучасних систем інформаційного забезпечення рекреа­ційного бізнесу, відсутність всеохоплюючої реклами;
- нерозвиненість соціальної інфраструктури загального призначення, ни­зький рівень сервісу;
- відсутність стабільних економічних механізмів економічного регулю­вання господарських відносин;
- деформованість традицій і звичаїв народу;
- відсутність широкого асортименту продуктів харчування, їх низька якість, невідповідність стандартам і нормам;
- дефіцит висококваліфікованих менеджерів у сфері туристичного бізнесу;
- невисока загальна культура господарювання;
- напруженість санітарно-екологічної ситуації в багатьох туристичних центрах, що знижує попит у зарубіжних партнерів [57].

Виділяють такі проблеми розвитку індустрії туризму:

- недосконалість нормативно-правового [3; 15; 56; 78; 105; 115; 133; 144; 176; 232] та організаційно-фінансового забезпечення сучасним потребам насе­лення й економіки держави, існуючим параметрам туристичного потоку, тенде­нціям розвитку туризму;
- відсутність комплексного бачення країни як перспективної туристичної дестинації;
- недосконалість реклами українських туристичних центрів за кордоном; обмеженість асортименту запропонованих послуг [115];
- повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної ба­зи туризму [15; 76; 84];
- недостатньо розвинена інфраструктура індустрії та сервісна інфраструк­тура місцевостей (наявність закладів харчування, придорожніх рекламно-інформаційних вказівників, стан вокзалів), де розташовані об’єкти туристичної інду­стрії [3; 24; 76; 114; 115; 232];
- слабка комунікаційна доступність перспективних для освоєння в турис­тичних цілях територій (поганий стан доріг, відсутність електрифікації, теле­фонізації) [114; 206];
- недосконалість бази даних стосовно об’єктів туристичної сфери [15; 84];
- дефіцит висококваліфікованих кадрів, здатних здійснювати розробку стратегічної документації з розвитку туристичних регіонів [15; 159];
- недосконалість методичної, організаційної, юридичної та інформаційної підтримки суб’єктів підприємництва в сфері туризму й курортів [56; 78];
- відсутність відповідних об’єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості [76; 84];
- відсутність цілісної системи державного управління туризмом і курор­тами в області [15; 84];
- неефективне використання рекреаційних ресурсів; незначні обсяги інве­стицій, які вкладаються у розвиток матеріально-технічної бази туризму [56; 78];
- економічна [3; 24; 105; 115] і політична нестабільність у країні [24; 159];
- низька якість обслуговування в туристичній індустрії [3; 24];
- підпорядкованість закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих і рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади [3; 15];
- матеріально-технічна база проведення виставкової діяльності теж потре­бує значного удосконалення;
- не поширено практику створення та функціонування таких інноваційних типів розважальних закладів як тематичні парки;
- музеї є найбільш поширеним типом культурно-дозвіллєвих закладів, які користуються туристичним попитом в Україні;
- попри потужний ресурсний потенціал українських музеїв, вони мають низький рівень конкурентоспроможності на ринку музейних послуг через знач­ну консервативність і традиційність організації обслуговування туристів;
- розважальний сектор української туристичної індустрії є практично несформованим [113];
- відсутність ефективної стратегії розвитку цієї сфери як на національно­му, так і на регіональному рівнях;
- відсутність сприятливого інвестиційного клімату; відсутність суттєвої державної підтримки місцевих ініціатив щодо розвитку туризму;
- невідповідність наявної туристичної інфраструктури світовому рівню та сучасним вимогам споживачів туристичного ринку;
- занадто складні порівняно із загальновизнаною міжнародною практикою візові, митні та прикордонні процедури;
- неврегульованість механізмів стимулювання туристичної індустрії;
- недостатній рівень кадрового забезпечення управління туристичною га­луззю за кількісними та якісними параметрами [3];
- недостатня ефективність механізмів державного регулювання та управ­ління підприємствами сфери [56];
- відсутність у багатьох суб’єктів підприємництва повного пакету доку­ментів, які забезпечують правомірність їх діяльності;
- недостатнє використання родовищ мінеральних (у т.ч. термальних) вод у лікувально-оздоровчих цілях;
- недостатня кваліфікація кадрів і, як наслідок, низький рівень обслугову­вання в закладах розміщення;
- продаж перспективних земельних ділянок на конкурсній основі, виклю­чно для будівництва закладів розміщення;
- нечітко продумане і сплановане освоєння інвестиційно привабливих те­риторій [114];
- відсутність єдиної, цілісної системи стратегічного планування розвитку туристичних регіонів і державного регулювання розвитку туризму в регіонах;
- відсутність міської каналізації та систем очищення стоків, утилізації по­бутових відходів;
- дефіцит інноваційних туристичних проектів, наукових досліджень з пи­тань впровадження новітніх перспективних видів туризму;
- екологічно некоректна поведінка відпочивальників;
- недостатній рівень інформаційного забезпечення розвитку туризму, зок­рема недосконалість статистики туризму;
- недостатня результативність санкцій за екологічні порушення;
- недостатня інтеграція наукових підходів, методик і нормативної бази щодо розробки стратегічних планів розвитку сфери туризму;
- забруднення морської акваторії скидами морського транспорту і буро­вих платформ; недотримання правових норм охорони довкілля;
- погіршення якості навколишнього середовища;
- розвиток видів економічної діяльності, що суперечать вимогам курорт­ної медицини;
- ускладнена координація стратегічного розвитку туристичних регіонів внаслідок диверсифікації закладів туризму за формами власності;
- хаотична та безконтрольна забудова [33];
- недостатньою зацікавленістю малих і середніх підприємств об’єднуватись у великі організаційно-виробничі системи;
- відсутність державної фінансової підтримки кластерних утворень;
- відсутність досвіду й достатнього інформаційного забезпечення зі ство­рення і функціонуванню кластерів;
- відсутність інвесторів у зв’язку з низькою інвестиційною привабливістю регіонів;
- низьким сприйняттям підприємствами інновацій [133];
- відсутність професійних туристських кадрів, здатних розуміти всі пере­ваги й вигоди від подібної форми кооперації;
- відсутність практики стратегічного планування туристичної діяльності на основі державно-приватного партнерства;
- доволі тривалий період "запуску" туристичного кластера (в середньому, біля 3 років);
- низька сприйнятливість керівництва інновацій [206];
- безпосереднє визначення кластеру відсутнє у вітчизняному норматив­ному полі;
- відсутність ефективної форми державно-приватного партнерства [144];
- відсутність інформаційної бази щодо необхідності, переваг і механізму функціонування туристичних кластерів і програм їх розвитку;
- низький рівень підприємницької ініціативи та довіри між можливими учасниками кластера і небажання ділитися інформацією, знаннями, досвідом;
- недостатній рівень залучення інвестиційних коштів [176];
- недостатнє сприяння органів місцевої влади [44];
- низький рівень розвитку інфраструктури;
- відсутність співпраці між туристичними підприємствами;
- недостатнє інформаційне забезпечення діяльності бізнесу;
- недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекла­мування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнарод­ному ринку туристичних послуг;
- недостатність рівня розвитку інформаційної інфраструктури [15];
- невідповідність значної частини туристичних закладів міжнародним стандартам;
- неузгодженість питань щодо використання рекреаційних ресурсів та їх збереження;
- недостатньо використовується туристичний потенціал більшості облас­тей України [76];
- недостатньою ефективністю механізмів державного регулювання та управління туристичними підприємствами у сфері туризму і курортів;
- недосконалістю туристичної інфраструктури [78];
- відсутність інноваційних проектів і наукових досліджень з питань роз­витку туризму та курортів;
- надмірний податковий тиск на підприємства сфери;
- невідповідність більшості туристичних, курортних закладів міжнарод­ним стандартам;
- недостатня реалізація наявного рекреаційного та історико-культурного потенціалу;
- недостатня забезпеченість туристичної та курортної галузі висококвалі­фікованими спеціалістами;
- тенденція скорочення кількості підприємств готельного господарства;
- незадовільний стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструк­тури курортних зон області;
- незбалансованість соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів і необхідність їх збереження;
- низький рівень маркетингових досліджень у сфері туристично-екскурсійної та санаторно-курортної діяльності, слабкість її інформаційно-рекламного забезпечення на внутрішньому і, особливо, зовнішньому ринках, недоліки те­риторіальної організації туристично-екскурсійних маршрутів та інформаційної інфраструктури;
- низькі темпи процесів модернізації застарілої курортно-рекреаційної та туристичної інфраструктури, залучення інвестицій у їх розвиток;
- стійке зниження кількості населення [84];
- відсутність систематизованої інформації щодо наявних і потенційних туристичних ресурсів, що унеможливлює координацію діяльності підприємств та організацій, зайнятих у виробництві й реалізації відповідних послуг [82];
- юридичні обмеження туризму: заборона на вільне пересування туристів, наявність недоступних для туристів зон;
- падіння добробуту населення;
- невпорядкованість туристичних ресурсів;
- напруженість у міжнародних відносинах;
- навколишнього середовища й екологічна небезпека;
- недооцінювання ролі туризму в інтелектуалізації суспільства та в напов­ненні бюджету;
- нестабільність політики та закритість економіки;
- несформованість раціональних форм державного управління у сфері ту­ризм;
- низький рівень доходів населення та нестача вільного часу;
- низький рівень знань про туризм серед населення, погана реклама;
- нерозвиненість індустрії туризму;
- нераціональне використання культурно-історичної і культової спадщини й довкілля [105] та наявних туристичних ресурсів;
- відсутність інвестиційного потенціалу;
- відсутність належного інформаційного забезпечення реальних і потен­ційних споживачів туристичних послуг [24];
- відсутність ефективних стимулів інвестування розвитку індустрії туриз­му на рівні світових стандартів;
- відсутність комплексної політики держави, неврегульованість механіз­мів стимулювання туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії роз­витку цієї сфери як на національному, так і на регіональному рівнях;
- гострий дефіцит фінансових ресурсів і кризове становище в національ­ній економіці;
- невідповідність соціальної інфраструктури загального призначення єв­ропейським стандартам, низький рівень сервісу, нерозвиненість сучасних сис­тем інформаційного забезпечення рекреаційного бізнесу, відсутність ефектив­ної реклами [159];
- нерозвиненість інфраструктури, а також відсутність державної політики щодо пропагування туристичних по слуг на внутрішньому та міжнародному рі­внях [232].

Таким чином, численні накопичені проблеми, з одного боку, ускладню­ють функціонування та розвиток вітчизняної індустрії туризму, а з іншого - до­зволяють виокремити найбільш пріоритетні з них задля вдосконалення механі­змів державного регулювання, що дозволить якщо не вирішити, то, принаймні, зменшити негативний вплив від наявних проблем у цій царині.

<<< назад | зміст | вперед >>>