<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
Таємничий камінь - Batu Bersurat Terengganu
Тим часом в агенції д-р Джаафар запропонував мені взяти участь у проекті аналізу хімічного складу історичного каменя з штату Теренггану на якому вибито звернення малайських предків до своїх нащадків. Це знаменитий камінь Batu Bersurat, відомий на всю Малайзію. Камінь знаходиться в Державному музеї м. Теренггану і належить до спадщини ЮНЕСКО. Тому що камінь становить значну історичну цінність, потрібно використовувати методи, які його в жодному випадку не пошкодять. Одним з таких методів є бомбардування каменю потоком нейтронів, а моє завдання розробити прототип пристрою для проведення аналізу складу каменя.
Цікавою є історія каменя. У 1887 в селі Паданг Тара (Padang Tara), яке розташоване на березі річки Sungai Tara, штат Теренггану (ідеться про Малайзію), після великої повені один місцевий житель знайшов великий камінь розмірами 80 х 50 х 30 см, покритий арабською в'яззю, яку ніхто не міг прочитати. Оскільки напис був арабськими літерами, то камінь встановили як підставку до ритуального миття ніг перед входом до мечеті Tuk Abdul Rashid.
У 1902 році один арабський купець Syed Hussin Gulam al-Bukhari, який шукав олово й золото в цій місцевості, побачив цей камінь, коли мив ноги перед входом до мечеті в часі полуденної молитви. Оскільки він був вченим, то помітив, що напис мовою Джаві (Jawi) - старомалайською мовою. За згодою старости села, він забрав камінь із собою і привіз його до столиці султанату Теренггану, де і показав його місцевому султану Заі-налуАбідіну III (Zainal Abidin III).
Султан оцінив історичну вартість каменя і розмістив його у фортеці Букіт Путері (Bukit Puteri), де він був до 1922 р. У цьому році колоніальна британська адміністрація забрала його в Синга-пур, щоб обстежити і перекласти текст, який на ньому написано. Працівники музею в Сингапурі надіслали фотографії каменя до англійця містера Благдена (C.O. Blagden), який знав старомалайську мову Джаві. Саме він і переклав текст каменя. Потім камінь ще кілька разів змінював місце перебування, тож вкінці 1980-х років він повернувся знову в столицю султанату Теренггану, де і досі перебуває - в Державному музеї.
Яке ж послання написане на ньому? У тексті проголошено іслам державною релігією султанату Теренггану. І що тут такого? - запитає читач. Таємниця полягає в тому, що дата, яка викарбувана на камені, - це 22 лютого 1303 р. (702 рік згідно з мусульманським літочисленням). Проте офіційно у всіх наукових виданнях стверджується, що вперше на Малайзійському півострові іслам прийняв індуський князь Парамесвара (Parameswara), султан відомої вже нам Малакки в 1414 році. Наявність каменя заперечує, що іслам прийшов в Малайзію з Малакки. Ось і інтрига. Тепер султанат Теренггану може претендувати на цю роль. Цей камінь є також найстарішим текстом, записаним у Джаві, який коли-небудь знайдено. Проте не все так просто - до цього часу камінь є лише єдиним доказом, що іслам став державною релігією одного з малайських султанатів раніше ніж у 1414 році, і немає інших доказів, що підтверджують це. Тож офіційні видання далі стверджують, що дата початку ісламу в Малайзії це 1414 рік.
Залишається відкритим питання, якщо іслам став офіційною релігією Теренггану в 1303 році, то що трапилось пізніше, що це відмінили. Цей факт, що Теренггану знову ісламізувався лише після 1414 року, залишає нерозгаданою таємницю, що було далі та чому іслам не закоренився тоді.
Саме ці питання хвилюють науковців Малайзії. Але де шукати можливі інші фрагменти каменя? Для цього слід визначити його хімічну будову, з яких елементів він складається і тоді пробувати шукати в місцевостях, де камені мають подібний склад.
Але як дізнатись хімічну будову каменя? Камінь є історичною пам'яткою і від нього не можна відколювати ніяких частинок. Звичайно, якісь міліграми можна, проте, чи він у середині є таким самим?
Визначити хімічний склад каменя допоможуть сучасні технології, які використовують радіоактивне випромінювання. Це можна зробити, не доторкаючись до каменя! Фантастика? Ні?!
Доктор Джаафар Абдулла, який народився саме в Теренггану і тепер працює в Малайзійській атомній агенції, запропонував визначити хімічний склад за допомогою техніки, яка називається технікою променів гамма-випромінювання. Далі те, що опишу, знає лише невеличка група науковців, які займаються світом "невидимим" - світом мікрочастинок.
Якщо потік нейтронів (нейтрально заряджені частинки, особливо небезпечні, є основою для виробництва урану для ядерної бомби), спрямувати на зразок матеріалу (камінь, метал), то нейтрони починають взаємодіяти з ядрами цього зразка. Взаємодіють, ударяючись об ядра. Після таких взаємодій ядро переходить у збуджений стан і відразу, тут увага, випромінює мікрочастинку - фотон. Енергія фотона, що називається швидким фотоном, залежить від того, ядро якого хімічного елемента взаємодіяло з нейтроном. Далі все простіше - частина фотонів поглинається зразком, а частина вилітає назовні, де і реєструється відповідним датчиком. Якщо узагальнити, робота датчика полягає в реєстрації, скільки фотонів влітає в нього і яка енергія кожного фотона.
Джерелом нейтронів є деякі ізотопи, наприклад штучний хімічний елемент каліфорній, датчиком може бути кристал хімічного елемента германія. Звичайно, реєстрація фотонів не є простою справою і такий датчик коштує дорого - разом з додатковою електронікою, яка під'єднана до комп'ютера, десятки тисяч євро.
Що ж було моїм завданням? Моїм завданням було розроблення програмної (математичної) моделі устаткування, принцип роботи якого описано вище, а також з'ясувати особливості використання його, щоб відповісти на такі запитання: яким повинно бути оптимальне розташування датчика і джерела нейтронів відносно зразка; які результати можна буде отримати від такого устаткування; якою буде її здатність до викривання певних хімічних елементів; яку дозу опромінення отримають технічні працівники, які виконуватимуть такий експеримент тощо.
Додам, що цей проект фінансує Міжнародна атомна агенція МАГАТЕ у Відні. Завдання агенції - сприяти мирному використанню атома у світі.
На жаль, реальні вимірювання відбудуться, коли мене вже не буде в Малайзії. Перша публікація на цю тему з'явилась на Всесвітньому конгресі з питань промислової томографії, який відбувся в Пекіні восени 2010 року. Першим автором публікації є згадуваний д-р Джаафар, другим - автор цієї книжки. Цікаво, може скоро ми прочитаємо про щось нове в дослідженні каменя, який, до речі, внесено в реєстр ЮНЕСКО.
Працюючи пліч-о-пліч з малайзійськими спеціалістами, цікавився, де вони здобували свої знання для роботи в галузі ядерної фізики. Варто зазначити, що для здібної молоді держава створює сприятливі умови для здобуття освіти. До прикладу, випускникам, які закінчили школу з добрими оцінками і які хочуть здобувати вищу освіту, уряд оплачує навчання у закордонних вишах за умови, що закінчивши навчання чи здобувши науковий ступінь, - молодий фахівець повернеться працювати на батьківщину. У разі невиконання цієї вимоги батьки студента мають обов'язок повернути державі гроші, витрачені на його навчання. Одним з них є молодий доктор Norpa'iza Mohamad Hasan, який здобував науковий ступінь кандидата технічних наук у Великобританському університеті в Ноттінгемі (англ. Nottingham). Молоді науковці в Малайзії широко практикують навчання за кордоном. Це стосується також агенції, в якій молоді спеціалісти мають можливість стажуватись у відомих наукових університетах. Усе це звичайно сприяє розвитку професійних знань наукових працівників.
<<< назад | зміст | вперед >>>