<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
На узбережжі Малаккської протоки
Готуючись подорожувати до Малайзії, ми ретельно вивчили карту і ще перед поїздкою сюди мріяли побувати на її пляжах. Від резорту до узбережжя Малаккської протоки лише якихось 60 км. Наші мрії сповнилися, і ми вперше поїхали на море. До нього можна дістатись автострадою Північ-Південь, що з'єднує такі великі міста як Іпо (ipoh), Куала Лумпур, Малакку (Melaka) та Джохор Бару (Johor Bahru), які знаходяться в західній частині Малайзійського п-ова. Формальне обмеження швидкості автострадою становить 110 км/год, проте місцеві водії часто значно перевищують швидкість руху.
Проїзд автострадою є платним і ціна залежить від того, скільки кілометрів ви проїхали. Від того місця, де ми живемо, тобто від м. Бандар Бару Бангі до м. Джохор Бару, яке розташоване навпроти Сингапура, лише за 300 км.
Дорога прекрасна - три смуги в кожен бік. їдемо автострадою на південь близько 40 км і не доїжджаючи до столиці штату Негері Сембелан (мал. Negari Sembilan) м. Серімбан (мал. Serimban) звертаємо в бік моря. На пропускному пункті заплатили 5,10 РМ за цей сорокакілометровий відрізок дороги. Далі в'їжджаємо на іншу автостраду, якою прямуємо просто до м. Порт Діксона, яке, як вказує сама назва, знаходиться на узбережжі. При виїзді з цієї автостради заплатили ще 3,20 РМ.
І ось перед нашими очима повстало знамените місто Порт Діксон або ПіДі, як скорочено його називають місцеві жителі. (Місто назване на честь сера Джона Діксона (Sir John Frederick Dickson), який заклав підвалини сучасного міста в 1889 р. У ПіДі найпопулярніший пляж на Західному узбережжі Малаккського п-ова. Завдяки невеликій відстані від Куала Лумпура і Сингапура, а також значній кількості готелів з вигідними цінами для будь-якого клієнта, сюди часто приїжджають відпочивати з різних країн. Ну і звичайно місцеві мешканці люблять приїхати сюди на вихідні.
Майже пряма берегова лінія Порт Діксона тягнеться на відстані 18 км. Дорога прямує тут вздовж набережної і можна вийти з машини і відразу опинитись на широкому пляжі, який омивається ніжними хвилями Малаккської протоки. Особливо приваблюють туристів пляжі Телук Кеманг і Блакитна Лагуна. Телук Кеманг тягнеться від головної частини міста довгими кілометрами на південь. Знаменитий він тим, що це один з найдовших пляжів у цій частині країни. Тут можна плавати весь рік у теплому морі, стрибати з парашутом, покататись на яхті чи катері.
Ми вирушили до моря. Саме тоді був відплив і море при березі було дуже мілке. Проте за кілька хвилин почався дощ і наша перша пригода з морем закінчилась. Дощ падав безперестанно, перейшовши у справжню зливу аж доки ми не поїхали назад. По дорозі додому ми заїхали у місцевий ресторанчик, де дуже дешево поїли - обід на нашу сім'ю коштував 25 РМ. Хоч варто наголосити, що найменший син, як завжди, їв лише рис і тому це була ціна за обід на чотири особи.
Наступного вікенду ми знову вирушили в те саме місце до Порт Діксона (ПіДі). їхати автострадою вдруге, коли вже знаєш дорогу, - це одне задоволення - не потрібно стежити за вказівниками. Цього разу погода була без дощу і сонце палило немилосердно.
Саме місто Порт Діксон варте окремої розповіді. ПіДі - це не просто місто, яке розташоване на березі Малаккської протоки, це місто, в якому перебуває сильний військовий гарнізон, місто, де живе багато військових. Тому армійський бік міста добре відкривається у кількох дуже цікавих музеях. Хоча насправді ці музеї рідко відвідують туристи. А жаль, бо це зовсім невідома сторінка Малайзії. Серед музеїв ПіДі варто закцентувати на невеличкому Музеї спецназівців і, щонайважливіше, на величезному Музеї історії малайзійської армії.
Маленький Музей спецназу займає один будинок і подвір'я, на якому виставлена справжня списана військова техніка. З експонатів цього музею довідуємось, що малайзійський спецназ брав участь у багатьох миротворчих операціях від операції ООН в Конго в 60-х роках минулого століття до миротворчої місії в Боснії й Герцеговині.
Однак набагато цікавішим є другий музей. Він займає величезну площу і знаходиться відразу поряд з військовою частиною. Музей історії малайзійської армії - це кілька будинків і велике подвір'я. На подвір'ї є близько сотні експонатів реальної військової техніки. Мабуть, кожен хлопчик мріє посидіти за кермом справжнього БТРа. А тут дітям можна залазити в кожну машину вилазити на неї, як тільки заманеться. Є також і справжні літаки, і вертольоти такі самі, які показують у фільмах про війну в Індокитаї. Найцікавіша експозиція - справжня криївка комуністичних повстанців, які діяли доволі довгий час після Другої світової війни проти молодої малайзійської держави.
Як виглядала така "криївка"? Це підземні довгі коридори, в яких жили маоїсти. Тут вони тримали зброю, тут був і штаб, і лікарня. Читаючи матеріали про цей нелегкий період історії молодої малайзійської держави, довідуємось, що під час Другої світової війни на території Малайзії, яку окупувала Японія, виник рух опору. Цей рух очолювали місцеві комуністи - з так званої Communist Party of Malay - CPM. Вони прагнули вигнати японців, потім англійців і будувати комунізм у Малайзії. Гроші звичайно йшли з СРСР. Так частково і сталось. Японців прогнали, але вернулись англійці і заборонили ці комуністичні організації. Але що комуністам заборона, революція - це завжди насильство. Тож партизанська війна тривала. Проте 1957 року, коли Малайзія здобула незалежність, владу одержали помірковані малайзійські націоналісти, які, звичайно, будували державу не на комуністичному світогляді. Тому повстанці продовжували партизанщину. Час був сприятливий. Китай став комуністичним, потім північний В'єтнам. У 70-х роках запалав цілий Індокитай. Перемога комуністів у Лаосі, Кампучії, весь В'єтнам стає комуністичний, партизани в Індонезії. Здавалось, ще трохи і "світова" революція перекинеться в Малайзію. На щастя, так не трапилось. Маоїсти лише укріпились в гірських районах, які прилягають до Таїланду Там вони вчиняли теракти протягом 70-х років. У 80-х роках політична ситуація почала змінюватись і терористи перестали отримувати допомогу ззовні. Треба зауважити, що серед повстанців переважали китайці.
Сьогодні загрози з боку комуністичного підпілля припинились. Задумуєшся над тим, як жили ці ідейні комуністи і чи справді вони вірили в те, що говорили їхні лідери? Можливо, молодь вірила і, мабуть, вона була основною частиною цього руху. Старші, зважаючи на життєвий досвід, воліли жити мирно і цінувати чуже. До речі, недавно зовсім старий лідер маоїстів Ching Peng, який живе в еміграції, звертався до уряду з проханням про амністію й повернення до країни. Уряд відмовив йому. Безглузда війна забрала життя тисячі людей. Чим би закінчилась перемога комуністів у Малайзії? Новими жертвами, розвалом економіки й браком продуктів для населення...
Відвідавши музеї, вибираємось на пляжі. Пляжів багато і вони майже безлюдні. Малайзійці не засмагають на сонці - їм це не потрібно. Вони сидять у тіні з дітьми і, як правило, полюбляють щось перекушувати. Ми ж, заскучивши за морем, швидко перевдягнулись і рушили до води. Просто перед береговою лінією по піску лазять тисячі маленьких крабиків. Був відплив і море було мілким, як у прислів'ї: "Море по коліна", на відстані, мабуть, з 500 м. Вода була дуже теплою, напевно, сягала +30°С. Зайшовши у воду, не відчували відмінності між повітрям і водою.
Ця частина моря належить до Малаккської протоки, яка відділяє Малайський п-ів від о. Суматра. Це вже Індійський океан. Вода дуже солена. Відкриєш очі під водою і очі "щипає", як у басейні. На колір вода жовтувата і дна не видно. Все це тому, що дно тут глинисто-піщане. Побрівши водою, раптом відчув, що наступив на щось живе і воно мене вжалило в ногу. Підніс ногу - невелика рана. Моя уява почала малювати картину укусу людини скатом. Може, і мене вкусило щось отруйне і нога розпухне, так що не зможу ходити? Від цих думок настрій зіпсувався і я побрів повільно до своїх. Показав дружині ногу. Поплюскавшись, повернувся на берег. Усе-таки це інше море, ніж наше. А на березі діти захопились улюбленим заняттям - збиранням мушель. Інколи траплялися цікаві екземпляри, проте великих мушель немає.
Вирішили продовжити наше знайомство з цією місцевістю, відтак поїхали далі на південь. Побачивши вказівник "Blue Lagune" - "Блакитна Лагуна", з'їхали з головної дороги. Блакитну Лагуну утворює невеликий мис, який відповідно до карти на 5 км вклинюється в море, утворюючи чарівний пляж. Цікаво, що саме тут пролягає кордон і частина півострова, що виходить до моря, а це (близько 1 км2) належить вже до Мелакки - іншого штату.
Тут на пляжах немає крабів, які лякають нашого найменшого сина. Через відплив треба було далеко йти, щоб зайти на глибину. Але краще так далеко не заходити. Бо що дальше ідеш у море, то імовірніше зустріти у воді якусь несподіванку. Так і трапилось - дружина побачила у морі щось подібне на змію, але, на щастя, вона її не зачепила.
У найвужчому місці перешийок мису сягає шириною ледве 400 м, тож можна переходити з одного його боку на інший. Ми вирушили на інший бік, щоб оглянути півострів і звідти. Тут також широкі пляжі, але людей майже немає через глинисте й мілке дно. Але ми побачили і дивовижну річ - дерева, які ростуть на мілині! Я роздумував, як це може бути, аж потім зрозумів, що дерева спочатку виросли на пляжі, але поступово море розмило берег і вони опинились у мілководді. Видно, морська вода їм підходить - тож ростуть собі і зеленіють на подив туристам.
<<< назад | зміст | вперед >>>