<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
У малайзійській глибинці
Хотілося побачити і сільську місцевість цієї країни. Для цього уважно вивчили карту і вибрали маршрут. У найближчий вільний день посідали у машину на найближчій заправці, заправились на сміховинну суму - 20 РМ, але цього нам вистачало на два дні поїздок, і поїхали вбік від швидких автострад і промислових районів - до малайської глибинки. Дорога була вузькою і петляла між пагорбами, покритими густим лісом. Час до часу проїжджав зустрічний автомобіль. Особливо цікавими є вантажівки - двері до кабіни шофера відсутні, а веселий індус жене вантажівкою, слухаючи індійські мелодії. Де-не-де на узбіччі визирають будиночки. Ціллю нашої подорожі була ферма страусів, їхали до неї по третьорядній дорозі. Минули величезний китайський цвинтар, який тягнеться кілометрами із суто азійською назвою Нірвана.
Проїхавши кілометрів з 50 потрапили, нарешті, до страусової ферми. Ціна дорослого квитка 8 РМ, для дітей половина 4 РМ. Врешті ми зайшли на загороджену ферму, що займає площу приблизно як 10 стадіонів. Не менше. Обслуговує її одна малайзійська сім'я. А власник - китаєць. Страуси величезні - справжні африканські птахи, дивляться на відвідувачів розумними очима, мабуть, надіючись на корм. Є кілька окремих огорож, за якими приблизно по десять цих велетенських птахів.
На фермі було ще багато іншого птаства - гуси, які мало не покусали наших дітей, кури всіх видів і фасонів, індики, цесарки і навіть пава! Двоє звірят на цій фермі живуть у неволі, це олень і мавпочка. А всі інші ходять вільно - навкруги відвідувачів.
Найбільшою атракцією є, звичайно, африканський страус, на якому можна прокататися, що наш дванадцятирічний син після недовгого вмовляння і вчинив. Ціна поїздки на страусі З РМ. На закінчення відвідин придбали екзотичний сувенір - яйце страуса за 15 РМ. Кажуть, що на таке яйце можна ставати ногами і не роздушиш!
На цьому наша подорож не закінчилася - ми поїхали далі машиною по цій вузькій сільській дорозі. На карті ми звернули увагу на ще одне цікаве місце - Парк Сунгай Текала (Sungai Tekala Recreational Forest), тож поспішили туди. Дорога в'ється поміж невисоких гір, густо покритих лісом. Обабіч дороги часто бачили невеличкі одноповерхові дерев'яні будиночки. Інколи ми минали невеличкі сільськогосподарські підприємства. Перед входом до парку нас чекала несподіванка. Водоспад - це не стільки місце для оглядин, а радше місце відпочинку.
Вхід у парк коштує символічних 3,5 РМ за всю нашу сім'ю, і ми потрапили в справжні джунглі-парк, через який протікає бурхлива гірська річка Текала. Сама річка завширшки п'ять метрів, але біжить швидко з гір між великими валунами. Для відвідувачів зроблені кам'яні доріжки, які ведуть догори вздовж річки. Де-не-де розташовані альтанки, для того щоб розміститись на відпочинок.
Попрямували доріжкою, щоб оглянути увесь парк. Навкруги було доволі людно - місцеві жителі і жодного європейця. Малеча весело плескалася у воді. Більшість відпочивальників сиділи при накритих скатертинах, на яких була розставлена їжа. Все досить гарно і цивілізовано. Якщо підійматись вище в гори, стежки перетворюються на круті сходи. Довкола буяє пишна тропічна природа. Височенні дерева, віття яких закриває небо. З дерев звисають ліани, на яких можна погойдатись.
На пальмах сидять мавпи, терпляче очікуючи на недоїдки, які залишать відпочивальники. На землі виднілось поспішне життя величезних мурашок - де-не-де були ящірки. Але ми не мали страху, що зустрінемо якусь небезпеку, все ж таки вся ця територія обгороджена.
Ми підійнялись майже до самої верхівки гори і знайшли тихе місце на березі річки. Діти відразу полізли до води. Ну як тут втриматися, хоча ми на купання не розраховували, але вода смарагдового кольору заманила нас!
Однак недовго ми тішились відпочинком. Через півгодини почався легкий дощ. Ми вирішили повернутись до машини. А вже за п'ять хвилин почалася справжня тропічна злива. Вода лила як з відра. Мусили шукати схованку. Вже промоклі рятувались під альтанкою. Дощ тривав, мабуть, з півгодини. Але за 10 секунд під такою зливою, неначе в річці скупався. Терпляче дочекались, коли він вщухне. Опісля ділились новими враженням від перебування в джунглях під час тропічного дощу.
Коли нарешті дощ стих, ми змоклі повертались. Малайзійців, мабуть, дощ не злякав і вони знову розстелили скатертини, щоб продовжити перерваний відпочинок. Біля нашої стоянки поряд знаходився місцевий ресторанчик. Мабуть, тут рідко бувають туристи з Європи, тому обслуга дивилася на нас здивовано. Замовили два супи з макаронами, рис із куркою, чай і кока-колу. Якийсь старенький дідусь підсів до нас, щоб розпитати, хто ми і звідки ми приїхали. Перекусили. Що було робити далі? Я запропонував їхати вперед, щоб побачити ще щось нового. Так і зробили. За кілька кілометрів рекламний щит "Риболовля". З'їхали з головної дороги, щоб роздивитись це місце. Тут можна було винайняти хатинку і рибалити в ставах. Поблизу тече річка, в якій плюскаються маленькі малайці. Мабуть, приємно проводити час на природі, пекти на вогні свіжу рибу і купатись у річці, окрім того такий відпочинок фінансово влаштовує всіх.
Наступним місцем наших подорожей ми обрали водоспад Джерам Toi (Jeram Toi), що знаходиться у горах штату Negeri Sembilan. Ціль своїх мандрівок ми, як правило, вишукували на карті. Ми мали декілька карт, на яких цікаві місця позначені зірочками. Але ми ще зважали на спосіб, як можна дістатись до вибраної цілі. Важливо, щоб дорога була нескладною і легкою для поїздки, тому що до деяких цікавих місць ведуть автостради з наплутаними розв'язками.
Цього разу маршрут видавався нам простим. Вирушали ми жаркого недільного пополудня. Водоспади у Малайзії - це місця відпочинку. Вони нам підходять більше, ніж морське побережжя, бо тут набагато прохолодніше. Дорога прямує на південь. Після півгодинної їзди потрапляємо у далеку малайзійську місцевість.
Дорога вузенька, вказівників майже не було. їхали маленькими селищами, де, напевно, ще не бували українці. Розуміємо, що ми заблукали, але навіть немає в кого спитати. Помічаємо біля одного з малесеньких магазинчиків поліцейську машину. Місцевий полісмен, слава Богу, намалював нам на листку схему як добратись до водоспаду. З'ясувалося, що ми справді звернули в протилежний бік, але до водоспаду, на щастя, недалеко. За схемою виїхали на широку автостраду.
Дорога вилася серпантином вгору. Змінювалися чарівні пейзажі - круті схили гір, покриті листяним лісом. Пальм тут немає. Дорога дуже хороша, узбіччя чисті, схили гір місцями забетоновані, захищаючи дорогу від розмивання її під час дощів. Після одного з поворотів виїхали на високий міст над прірвою. Для людей, які бояться висоти, такий переїзд не дуже приємний.
Відразу за мостом вказівник - Jeram Toi Waterfall. Звернули з шосе, перед нами постала арка з назвою водоспаду. Біля входу, як завжди, вирує торгівля у кафе. У Малайзії всюди можна щось купити поїсти.
Сам водоспад знаходиться в глибині лісу. До нього прямує доріжка, далі сходами можна піднятися до витоку водоспаду. Річка не дуже широка, в одному місці перегороджена дамбою. Дамба утворює два невеличкі басейни. Один - глибший - для дорослих і другий - мілкий - для дітей. У дитячому збудовано гірки для забав. Через річку прокладені мостики, можна відпочивати на обох берегах. На схилах гір альтанки, де можна посидіти або сховатися від зливи.
Людей доволі багато. Це здебільшого була молодь та сім'ї з дітьми. Для дітей тут, звичайно, місце чудове. Тепло, вода прохолодна, можна побавитись на гірках.
Для дорослих так само добре, але відчувається відмінність традицій: малайзійські жінки купаються вдягненими! Це, як правило, довгі штани і футболка, буває, навіть хустин не знімають. Китаянки купаються так само в шортах і топах (коротких футболках). Тож наші навіть суцільні купальні костюми здавалися тут недоречними. Але ноги можна було замочити і помилуватись краєвидами тропічного лісу. По сходах підійнялися догори. Водоспад вирує, шумить - пейзаж відкривався просто казковий.
Водоспад Джерам Тоі вперше відкрили англійці в 1895 році. Сам водоспад має сім рівнів, а річка бере свої початки на вершині гори Telapak Buruk. Навколишня територія - це тропічний ліс. Його ім'я походить від імені То'Батін Тої (англ. To'Batin Тоі) - вождя племені orang asli, яке мешкало в цих лісах. Як кажуть, саме То'Батін Тоі завдав поразки могутнім воїнам Рави (англ. Rawa), які прибули з північної Суматри, щоб захопити цю землю. Як відомо з легенди, він хитрощами дав їм їсти страву з дикого фрукта перах (англ. perah), яка була невідповідно приготовлена. Це зробило ворогів п'яними і нездатними до битви.
І ось трохи більше ніж за сто років ми, українці, так само відкриваємо цю перлину Малайзії для себе. Важко уявити, що якихось сто років тому ці землі були білою плямою на карті.
Докликатися дітей було неможливо, вони почували тут себе чудово, проте дорога додому неблизька - час було повертатися.
Ще одна "зірочка" на карті - це рекреаційній ліс Hutan Lipur Lenggeng, що знаходиться поблизу. Вирішили заїхати ще й туди. Це місце набагато "дикіше". Людей майже не було, огороджена територія маленька і досить занедбана. Тут так само тече річка. В одному місці вона перегороджена. Річка мілкувата, проте дно чудове - грубий пісок. Так що мочити ноги - одне задоволення.
Починало темніти, ми швидко посідали до машини і попрямували додому. Ще один день закінчився в тропіках. Після заходу сонця швидко темніє і вирушати у невідомі місця є досить небезпечно - джунглі вночі не є безпечним місцем.
Поблукавши малайзійськими дорогами, вирвались на автостраду, яка щасливо привела нас додому.
<<< назад | зміст | вперед >>>