<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
Побут у Малайзії
Небагаті мешканці міст живуть у багатоповерхових будинках. Молодий працівник агенції на ім'я Пака (Рака), якому під 30, розказав мені про життя більшості малайзійців. Сам він вчиться заочно в університеті. Поїхали дивитися на райони для незаможних мешканців м. Каджанг, які нагадують наші новобудови. Це чотири-, п'ятиповерхові будинки. Ціна місячної оренди може бути від 500 РМ. Якщо квартира в кращому стані, то ціна може становити 1000 РМ і вище. Вода в султанаті Селангор, де ми перебували, безкоштовна до 10 м3 на місяць. Оплата за електрику в середньому - 100-150 РМ. Це дорожче, ніж ми платимо в Україні. Причиною є постійно ввімкнені холодильник, вентилятор чи акліматизація. Часто в таких будинкам на першому поверсі розташовані невеличкі магазинчики чи майстерні. Стандартна трикімнатна квартира має площу приблизно 70 м2. Планування квартири сучасне: вітальня з'єднана з кухнею і три ізольовані кімнати. Колись така квартира була мрією багатьох мешканців СРСР.
Малайзійські квартири пристосовані до місцевого клімату і звичаїв. При вході у кожне житлове приміщення треба відразу скидати взуття, залишаючи його за порогом. Проте часто мусульмани залишають взуття навіть на сходовій клітці поза квартирою. Ходити в такій квартирі можна цілком без взуття і шкарпеток. Вся підлога покрита керамічною плиткою, у всіх кімнатах та коридорі. Це зроблено не тільки, щоб легко було прибирати, але також через те, що дерев'яна підлога могла би гнити. Так само важливо, щоб жодні комахи-мурахи не знайшли тут сприятливих умов для існування. Правда, мурашки в пошуках їжі навідуються до кожного помешкання - вистачить залишити неприбраним стіл (особливо, коли трішки розсипати цукру чи пролити чай на столі). Вікна, як правило, зачинені. Під час дощу через забуте відчинене вікно може нападати багато води. Вікна з металевих рам, відчиняються із зусиллям. Все це передбачено для того, щоб вітер ними не гойдав. На вікнах висять штори, що не пропускають сонячного проміння. Висота стелі приблизно три метри. У кожній кімнаті вентилятор. Може бути він під стелею, а може і на підлозі. Розетки тут так само інші, ніж наші і до них не під'єднаєш європейські електроприлади без перехідника.
У квартирах немає жодного опалення. їжу готують на газових плитках, підключених до газових балонів. Газ недорогий і 25 РМ вистачає, щоб готувати їжу протягом місяця.
Цікава справа з водою: на моє питання чи є в квартирі гаряча вода, власник відповів, що - ні. Тоді я сказав, значить є тільки холодна. Але він заперечив - вода нормальна. І справді в трубах вода +25 °С. Спочатку тече холодніша, а потім нормальна. Взагалі тут у квартирі до чого не доторкнешся - все має температуру повітря: і підлога, і стіни. Освітлення - тільки енергоощадні жарівки.
Ввімкнений 24 години один кондиціонер споживає 25 кВт на добу! А це відповідно за ціни 0,22 РМ за один кВт становить 5,5 РМ, тобто 14 грн. за день. Не всі європейці можуть жити в квартирах без кондиціонерів: по-перше, спати дуже душно, а по-друге, готувати їжу в квартирі стає просто мукою. Людина пітніє, і мусить часто приймати душ. За деякий час шкіра починає свербіти, а в кого довге волосся, то під ним вискакують прищі. Адаптація наших організмів до тропіків - це справа індивідуальна: мені, наприклад, гарячінь і вологе повітря не так докучали, як дружині. Сьогодні навіть багато хто з малайзійців не може спати без кондиціонера в кам'яних будинках. Колись усі місцеві мешканці жили в дерев'яних будинках, які продував вітер. А тепер кам'яні квартири-мішки менш сприятливі для проживання в тропіках.
Запитав, чи небезпечно жити в такому районі (малайською це називається секцьон від англ. section). Пака сказав, що ні, хоч звичайно у всьому є певні недоліки. Побувавши в таких районах, поїхали обідати. Саме вчасно, бо знову почалася злива або, як кажуть місцеві, heavy rain ("тяжкий" дощ). Пака вибрав ресторанчик, де замовив мені оригінальний суп з величезною баранячою кісткою. Всередину кістки вставлено соломку, щоб висмоктувати кістяний мозок. Час від часу в кістку можна доливати гарячу юшку, щоб легше висмоктувати мозок. Крім цього в супі було повно нарізаного м'яса. Порція такого супу коштує 20 РМ. Я відразу зрозумів, що не упораюсь з цією порцією, але тут можна попросити, щоб Вам запакували те, що ви не доїли. На десерт пили ми сік з плодів дрего-на (англ. dragon).
Під час обіду Пака розповідав мені про себе. Його зарплата - це 2 800 РМ, трохи більше ніж 600 євро. Його дружина працює вчителькою англійської мови. Уряд країни надає молодим сім'ям довготермінові кредити на закуп нерухомості. Сім'я Паки одержала кредит на 25 років під сталі невисокі відсотки. Це важливо, бо ціни на нерухомість зростають щорічно. Так його будинок коштував на момент взяття кредиту 280 тис. РМ, а за два роки його ціна зросла до 380 тис. РМ! Тому часто малайзійці купують по декілька квартир чи будинків - гроші тут у банках рідко хто зберігає, з уваги на постійне збільшення цін на нерухомість.
Приблизно вся зарплата містера Паки іде на сплату кредиту і живуть вони на зарплату дружини. Молодим сім'ї допомагають батьки. Пака надіється, що з роками він буде отримувати вищу зарплату та їхнє матеріальне життя покращуватиметься. Цікава особливість - в Малайзії держпрацівники повинні працювати лише на одній посаді і не дозволяється додатково працювати за сумісництвом.
Жінки мають лише 7 місяців відпустки для догляду за дитиною. Потім можна знайти іноземця, часто філіппінку чи індонезійку, яку називають "мамою на день", а самі повертаються до роботи.
Люблю ранковий час, коли ще немає спекоти тропічного дня. Встаєш уранці, відкриваєш жалюзі і милуєшся барвами тропічної природи. Щоб відчути ці пахощі, любив вийти і пройтись босяка по траві. Якось вийшов на веранду і завмер - за п'ять метрів від мене на березі озера, де розташована наша вілла, в очереті лежала більш ніж півтораметрова ящірка-варан!
Почувши шум, плазун підвів голову і почав дивитись на мене. Я завмер і, не ворушачись, приглядався до нього. Минали хвилини, а він і не думав тікати. Я підібрав камінець і кинув у нього. Влучив, але варан не поворухнувся. Так він і лежав собі. Як деякі жінки не люблять і панічно бояться мишей, так і вид варана не утішив мою дружину. Вона почала остерігатись виходити на веранду, щоб, бува, не побачити цих великих ящірок.
Варто сказати, що я так само стараюсь не ходити там, де немає асфальту. Навіть по агенції, на території якої парк переходить у джунглі, не варто блукати де заманеться, бо крім того, що тебе покусають комарі, можна зустріти скорпіона чи змію.
Після робочого дня я старався трохи піти погуляти з дітьми. Звичайно, просто піти надвір не цікаво, тому посідали в машину і поїхали до міського парку Каджангу. В парку трохи позаймався фізкультурою, а діти бавилися на різних гойдалках. Кожна така поїздка приносила щось цікаве. Наприклад, одного разу ми приїхали до парку, я присів на лавку (до речі, ці лавки зроблені з бетону, бо дерево скоро перегниває в тропічному кліматі) і спостерігав за забавами своїх дітей. Малайзійці - народ цікавий. Побачивши білого, вони цікавляться, з якої країни він приїхав і які його враження про Малайзію. Цього разу до мене на лавку підсів мій одноліток малайзієць і, як звичайно, спитав звідки я. Ми розговорились. Його цікавило як мені місцева погода, яка мета мого перебування тощо. Розповівши про себе, і я запитав його чи він був у Європі. Світ тісний! Виявилось, що він кілька років працював у Варшаві в східному ресторані кухарем, де готував різні азійські страви: тайські, китайські, малайські для людей, які хочуть спробувати цієї кухні. Потім він каже до мене "удка". Я не зрозумів - перепитав його. Він повторив - "удка, удка". Я нарешті здогадався, що він має на увазі "вудка", тобто "водка". Я сміюсь, малаєць так само. Кажу йому, що ми часом п'ємо водку для доброго настрою, але не треба нею зловживати.
Яким тісним став сучасний світ! Скільки людей подорожує з однієї країни до іншої, шукаючи заробітку!
Окрім хліба насущного, людина потребує і хліба духовного. Вже в суботу увечері ми відшукали на карті, де знаходиться християнський храм і сьогодні в неділю вирушаємо до нього, їхати недалеко якихось 5 км. Це храм Пресвятої Родини в Каджангу. Він належить до Архідієцезії Куала Лумпура Малайзійського католицького костелу.
Богослужіння тут відбуваються англійською мовою щонеділі о 9 ранку. Ми приїхали вчасно, але ще 5 хв. шукали, де припаркувати машину, бо вже не було місця. Врешті-решт довелось залишити машину здаля від храму.
У самому костелі було повно людей, прислужник показав нам вільні місця. Вірними були переважно індійці, менше китайців. З європейців, крім нас, була ще одна родина. Костел вміщує приблизно півтисячі осіб і всі місця були зайняті.
Служба Божа була дуже урочиста й солідна. Прислуговували також і жінки. Вони на рівні з чоловіками роздавали святе Причастя. До святої Євхаристії приступили майже всі присутні.
Після літургії до нас підійшли кілька осіб і поцікавились, хто ми і звідки. Взяли ми собі і парохіяльний листок. З нього довідались, що минулого тижня в суботу й неділю пожертвувано на храм близько 5 600 РМ. Це приблизно 14-15 тисяч гривень.
Ми також підійшли до місцевого пароха, який стояв і вітав парохіян. Цей молодий індієць - отець Вільям. Попросили його про благословення.
Кілька слів про місцевих священиків: о. Вільяма і о. Георґа. Це молоді хлопці близько тридцяти років. Обоє індійці. Знають кілька мов - англійську, китайську, тамільську, малайську. Просто поліглоти. Хоча тут всі, як правило, знають дві-три мови. Одного разу ми завітали до їхнього офісу. В будні вони одягнені, як звичайні молоді хлопці. Дуже жваві й веселі. Видно, що дають собі раду в цьому міжнаціональному котлі.
Протягом нашого перебування ми встигли побачити як святкують тут і св. Миколая і Різдво. До речі, католицьке Різдво в Малайзії - це вихідний день. Як і всюди, на свято Миколая діти отримують пакет з солодощами, які, щоправда, не такі, як в Україні. А на Різдво в костелі ставлять шопку, в якій відображено події Різдва і прикрашену ялинку (звичайно штучну). Думаю, що саме святкування Різдва в Малайзії нічим не відрізняється від європейських різдвяних традицій.
<<< назад | зміст | вперед >>>