<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
Бату Кавес
У Малайзії, як я вже не раз згадував, живуть представники інших азійських народів, зокрема, індійці. Це третя за чисельністю після малайців і китайців народність у Малайзії. Хоч багато індусів в Індії прийняло християнство й мусульманство - більшість і надалі сповідують одну з найстарших релігій світу - індуїзм. Ця релігія існує стільки, скільки існують людські писемні згадки. Індуїзм існував ще перед тим, як єгиптяни будували піраміди. Від тих прачасів до сьогодні індуси вірили і вірять у те саме. Індуїзм перетривав і буддизм, який, здавалось, замінить це вірування, а також намагання омусульманити країну від мусульманських правителів Індії, і спроби європейців щодо християнізації Індії. Важко зрозуміти, в чому полягає притягальна сила цього вірування, яке залишається домінантною релігією мешканців Індії та її вихідців.
У Малайзії вихідці з Індії також мають власні храми. Часто вони будують святині десь у мальовничих закутках тропічної природи. Одним із таких місць є Бату Кавес (англ. Batu Caves) - індуїстська святиня у передмісті Куала Лумпура. Саме до неї і поїхали сьогодні ми, щоб побачити, як вона виглядає - одна з головних святинь індуїзму в Малайзії.
Бату Кавес знаходиться на півночі Куала Лумпура. Колись, мабуть, це було місце віддалене від міста, проте тепер столиця майже поглинула його. Дістатись до Бату Кавес можна й електричкою, й автобусом. Ми поїхали нашим "запорожцем". Дістатись - не проблема, головна проблема - це віднайти місце, де потім можна залишити машину. Вся навколишня територія забита автомашинами і автобусами. Нарешті і нам удається втиснути нашу машинку і почати оглядини цього місця.
Сам Бату Кавес знаходиться всередині скель, навколо яких рівнина. Для того щоб зайти в індуську святиню, треба піднятись крутими кам'яними сходами догори. Всього є 272 круті сходинки: 272 помножити на 20-25 см. і матимемо, на якій висоті від рівня дороги є вхід в Бату Кавес - понад 60 м. Перед входом на широкій площі натовп індусів у національних одежах. Серед них зрідка виднілись європейці, які також хотіли подивитись це місце.
Вхід охороняє велетенська пофарбована в жовтий колір (а може, позолочена?) майже п'ятдесятиметрова статуя індуїстського божества.
Починаємо підійматися догори. Надворі була немилосердна спека, але цікавість підганяє нас довідатися, що там усередині. Ми перший раз потрапимо в індуїстський храм.
Ось нарешті всі сходинки позаду і ми опинилися у велетенській печері поміж скель. Висота печери, мабуть, 50 м., підлогу вирівняно і забетоновано. У гігантській печері по обидва боки розміщені вівтарі для чисельних божеств індуїстського пантеону. Вкінці печери світліє широченний вихід. Ідемо і оглядаємо це місце. Пройшовши печеру, зайшли до гігантського колодязя, оточеного крутими скелями і над яким видніється шмат неба.
Перед входом у цей колодязь з лівого боку напис - "головний храм". Сам храм - це невеличка печера в скелі зі статуями невідомих мені божеств, прикрашених гірляндами квітів. Перед печерою був незрозумілий предмет, що нагадує широкий стіл. Цей "стіл" так само прикрашений квітами. Сам "стіл" прикритий дашком. Біля "столу" юрмляться індуси. Два жерці виконують якісь обряди перед статуями. Вони обоє до пояса були голими та загорнутими в жовту матерію. Один із них кадив. Потім він вийшов і почав ставити фарбою плямки на головах індусів. Це нагадує благословення. Храм розташовано в такому місці, що сонячне проміння проходить крізь вузьку шпарину в скелі і падає просто на нього.
Згодом ми підійшли до колодязя. Тут так само є невеликий храм, який виглядає, наче стіл, накритий дашком. Там також відбувалась якась церемонія.
Повернулись до входу і дорога донизу видалася легшою. Проте ой як хотілося пити! Бачили магазин, де продають різні товари, пов'язані з індуськими віруваннями, і їхні національні вбрання, але поряд було також кафе, куди ми і попрямували. У кафе продавали кокосові горіхи, тобто купуєш горіх і його на твоїх очах надрізають. Дають соломинку і ложку, тож можна почати гамувати спрагу. Моя дружина раніше якось недооцінювала кокосового молока, але тепер вона із задоволенням пила через соломину свіже кокосове молоко, а потім зшкрябувала ложкою зі стінок кокосу м'якоть. Справді, кокосовий горіх тамує спрагу, а його м'якоть відновлює сили в організмі.
Прощавай, Бату Кавес, ще одна перегорнута сторінка в Малайзії!
<<< назад | зміст | вперед >>>