<<< назад | зміст | вперед >>>

Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму

Тема 1. Наукові основи управління регіональним розвитком туризму

1.2. Регіональна політика як основа управління регіональним розвитком

Активна, інституційно відособлена, оснащена спеціалізованими механізмами, важелями й інструментами регіональна політика є базовою сутністю управління регіональним розвитком. Головною метою регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку територій, управління ними, усунення основних регіональних диспропорцій, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання.

Державна регіональна політика - це регулювання регіональної економіки, що реалізується у трьох формах: директивне планування, індикативне регулювання, ринкове саморегулювання. Найбільш жорсткою державна регіональна політика (директивне планування) є в умовах планової економіки, найменш - в ринковій (ринкове саморегулювання). Між ними існує ліберальна, або ринково-планова модель регіональної політики (з частковим втручанням держави та органів місцевого самоврядування - індикативне регулювання).

Невпинне зростання значення ліберальної моделі - дозованого втручання держави й органів місцевого самоврядування у ринкову економіку - обумовлене недосконалістю ринку( циклічний розвиток економіки, екологічні наслідки господарської діяльності, безробіття, соціальний диспаритет населення). Державна влада й органи місцевого самоврядування мають сприяти приватному підприємництву, пом’якшувати соціальні, екологічні, оборонні, етнокультурні та інші проблеми, з якими стикається регіональна економіка. Регіональна політика регулювання (регулювання регіонального розвитку) активно проявилося значно пізніше ніж регулювання економіки в цілому, і, спочатку, у великих за площею території країнах: Росії (СРСР), США, Китаї, Канаді, Австралії. Державне регулювання регіонального розвитку має право на життя за будь якої системи господарювання , адже без нього у регіонах існували би хаос, анархія та стихія. Регіональна політика визначається наступними напрямками її проведення:

Соціальна політика - умови та вимоги, що висуваються регіональною владою до господарюючих суб'єктів для досягнення неекономічної мети: забезпечення соціальних гарантій місцевому населенню, підвищення якості його життя, покращення стану навколишнього середовища тощо.

Податкова політика - встановлення податкових платежів та пільг, які визначають податкову систему регіону та режим оподаткування підприємницької діяльності.

Tpaнcфepтнa (бюджетна) політика складається з механізмів формування та використання державних фінансових ресурсів, їх перерозподіл між галузями та регіонами.

Tapифнa (цінова) політика - принципи визначення сфери регулювання цін і тарифів, засоби та форми цього регулювання.

Інвестиційна політика - заходи підтримки інвестиційної активності суб'єктів регіональної економіки, критерії і методи розподілу бюджетних капіталовкладень.

Кредитна політика - сукупність кредитних відносин та методів надання кредитів у грошовій або товарній формі на умовах повернення.

Структурна політика - система податкових, бюджетних, інвестиційних заходів щодо підтримки і реструктуризації підприємств, забезпеченню їх конкурентних переваг на внутрішньому і зовнішньому ринках розвитку промислових і інших галузей.

Інституціональна політика - приватизація і реорганізація відносин власності, управління державною власністю в регіонах, взаємодія з приватним сектором регіональної економіки.

Демографічна політика - заходи, які стимулюють народжуваність, сприяють підвищенню рівня охорони здоров'я матері та дитини.

Екологічна політика - сукупність спеціальних заходів у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища в регіоні.

Недержавна регіональна політика в регіоні - це координація діяльності мережі агентств розвитку, взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, метрологічне забезпечення розробки стратегії регіонального розвитку та проведення експертних оцінок.

В регіональній політиці існують територіальні рівні. В Україні деякі автори пишуть про дворівневу систему її функціонування (область-район). В Європейській регіональній політиці ієрархія територіальних одиниць є п'ятиступеневою. В Росії у регіональній політиці виділяють два рівні: федеральний та регіональний. Враховуючи сучасні аспекти державотворення, укріплення самоуправління в Україні, розвиток територіальних громад, можливо говорити про трирівневу систему регіональної політики: область-район-населений пункт.

Принципами регіональної політики України мають бути:

- принцип соціальної справедливості в регіональному аспекті полягає в тому, що громадяни і соціальні групи повинні мати рівні можливості одержання роботи, доходів і суспільних благ незалежно від місця проживання. Реалізація цього принципу (чи ідеї "територіальної солідарності") вимагає перерозподілу фінансових ресурсів від більш благополучних до менш благополучних;
- принцип демократизму - реальна участь громадян, територіальних громад, регіональних співтовариств у здійсненні управління місцевими та регіональними справами, у вирішенні питань загальнодержавного значення;
- у принципі консенсусу - функціонування постійного механізму пошуку компромісів та згоди між різними рівнями влади, що забезпечить легітимність;
- принципи субсидіарності - всі питання управління вирішуються на тому рівні, на якому вони виникають, соціальні та управлінські послуги населенню мають надаватися на максимально низькому рівні, на якому можна забезпечити їх належний об'єм та якість;
- принцип збалансованості повноважень і відповідальності - органи управління, які ухвалюють рішення, мають відповідати за ці рішення і перед державою, і перед регіональним співробітництвом, територіальною громадою.

В умовах дефіциту ресурсів необхідно формувати пріоритетні завдання розвитку регіонів, формулювання яких залежить від поставлених цілей, пріоритетів і можливості залучення ресурсів для їх досягнення.

На сучасному етапі розвитку України до пріоритетних завдань регіональної економічної політики слід віднести:

- оптимізацію структури господарства регіонів, що полягає у використанні ефективних форм господарювання на основі раціонального використання потенційних ресурсів: матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних і часових;
- об'єднання фінансових ресурсів регіональних бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування для зміцнення фінансової основи розвитку економіки регіону;
- розвиток міжрегіонального і міжнародного економічного співробітництва;
- розширення повноважень і посилення відповідальності за регіональний розвиток місцевих органів влади, а також виконавчої влади в системі місцевого самоврядування;
- забезпечення розробки системної стратегії регіонального розвитку, що враховує регіональну специфіку.

Державна регіональна політика базується на здійсненні перерозподілу ресурсів для підтримки депресивних територій та розв’язання проблем, що за своїми масштабами є загальнодержавними. Уряд гарантує стандарт якості життя, визначений для кожного громадянина незалежно від місця його проживання. Необхідна для цього державна підтримка має надаватися на основі чітких критеріїв визначення територій, що потребують підтримки. Органи місцевого самоврядування теж повинні мати адекватні інструменти впливу на соціально-економічний регіональний розвиток.

У сучасній світовій економіці регіональна політика полягає у регіональному регулюванні як невеликих за розміром територій країни, так і величезних міждержавних утворень (ЄС) і детермінується такими видами:

Адміністративне регулювання - це розробка планів розвитку на короткі та середні терміни. Правове регулювання передбачає дотримання існуючих законів та нормативів. Економічним регулюванням передбачається впровадження господарських заходів з боку держави, які мають цілеспрямований, стимулюючий характер у вигляді пільг, субсидій, дотацій тощо. Природне та екологічне регулювання покликане регулювати стратегічні перспективи та сталий розвиток регіонів.

У розвинутих країнах світу вже багато десятиліть існує територіальне законодавство, має широке розповсюдження індикативне планування регіонального розвитку і пряме( бюджетне ) регіональне регулювання.

Індикативне планування - це:

1) процес формування системи параметрів (індикаторів) , що характеризують стан і розвиток економіки регіону;
2) розробка заходів державного впливу на соціально-економічні процеси в регіонах з метою досягнення параметрів, які б відповідали державній соціально-економічній політиці.

Індикатори (параметри) регіонального розвитку - це показники, що характеризують динаміку, структуру, та ефективність економіки регіону, екологічну ситуацію, стан фінансів, грошового обігу, регіональних ринків товарів та послуг, цінних паперів, рух цін, зайнятість, безробіття, рівень життя населення, зовнішньоекономічні зв’язки.

Пряме (з центру) державне регіональне регулювання розвитку регіонів в сучасному світі поступається місцевому регулюванню, яке має реальніші важелі у регіональному плануванні, особливо щодо розвитку закладів освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, будівництва шляхів сполучення, аеропортів, систем водопостачання і водовідведення, житлового будівництва, об’єктів охорони навколишнього середовища.

Існує суттєва різниця між регіональним регулюванням та регіональним управлінням. Регіональне регулювання в умовах ринку проявляться як: правове регламентування, спеціальні фонди державної підтримки проблемних територій, прогнозування, комплексне регіональне планування, програмування, бюджетування, субсидування, державні замовлення, цільове програмування, цінове регулювання, контроль зайнятості населення та безробіття, моніторинг навколишнього середовища тощо.

Регіональне управління - це правове забезпечення економічних процесів шляхом декларування і регулювання прав власника, захисту підприємництва; організація економічного життя в регіоні, руху в ньому праці, товарів, капіталу, послуг; концентрація і розподіл ресурсів на найважливіших напрямках господарського розвитку регіону, стимулювання інвестиційних програм та інновацій. Регіональне управління маємо розглядати у двох формах - управління регіональним розвитком та управління функціонуванням регіону.

Управління регіональним розвитком - це діяльність у напрямку досягнення стратегічної мети, адаптації економіки регіону до умов зовнішнього середовища, до різних викликів та загроз, забезпечення реалізації порівняльних переваг регіону. Управління регіональним розвитком полягає у впливі суб'єкта управління (представників регіональної влади, у тому числі органів місцевого самоврядування) на об'єкти управління по спеціальних каналах передачі інформації. Від об'єкта до суб'єкта управління також по спеціальному каналу передачі інформації надходять дані про стан об'єкта управління, що є підставою для подальшого прийняття управлінських рішень.

Управління функціонуванням регіону, як підсистема управління регіональним розвитком - це набір методів адміністрування діяльності регіональних, міських, районних служб, міського, міжміського транспорту, житлово-комунального господарства, служб соціального захисту населення, стягнення податків, розподілу бюджетних видатків тощо. Близьким до управління функціонуванням регіону є поняття регіональний менеджмент - наука, що вивчає складові системи управління розвитком території, взаємозв’язок між ними при врахуванні дії об’єктивних економічних законів. Регіональний менеджмент реалізується в загальній соціально-економічній системі регіону як підсистема управління регіональним розвитком.

Структура управління регіону (Y) покликана реалізовувати місію регіону (М), що можна записати як Y = r(М), чи, якщо виразити місію регіону через функції, що виконуються:

Y = f (І, Е,С, ЕЛ, ЕК)   (1.1)

де: І - інституціональна,
Е - економічна,
С - соціальна,
ЕЛ - екологічна,
ЕК - етнокультурна функції регіону.

Систему управління можна виразити через механізм реалізації цілей:

Y = (Ц, С, Ф)   (1.2)

де: Ц - цілі розвитку;
С - сукупність способів, засобів та дій, за допомогою яких досягаються цілі;
Ф - факт досягнення цілі.

Таким чином, в руслі регіональної політики, управління регіональним розвитком має забезпечити:

- формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б вирішувала спільні регіональні та міжрегіональні проблеми розвитку, сприяла б при цьому розвитку одних регіонів і стримуванню інших;
- пожвавлення економіки регіонів за рахунок комплексного використання природно-ресурсного, виробничо-економічного, науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій, геополітичного становища регіонів;
- стимулювання розвитку певних галузей промисловості в одних регіонах і, одночасно, впровадження заходів щодо ліквідації цих галузей в неперспективних регіонах;
- фінансове вирівнювання регіональних економік шляхом об’єднання фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;
- застосування об’єктивних критеріїв, гарантованих державою соціальних стандартів, нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості;
- застосування договірних засад при визначенні спільних дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у стимулюванні регіонального розвитку, зокрема депресивних територій;
- обґрунтування та реалізація програм розвитку окремих регіонів з урахуванням стратегії диверсифікації внаслідок можливої зміни кон’юнктури або настанням економічної кризи;
- досягнення певної політичної мети, пов’язаної з децентралізацію влади, розмежуванням та розширенням функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- формування інфраструктури підтримки управління регіональним розвитком через створення спеціальних інститутів, зокрема агентств регіонального розвитку, які б стали провідниками ефективної державної регіональної політики і політики територіальних громад;
- здійснення проектів по збереженню навколишнього середовища та реконструкції міст, підвищенню ролі регіонів у реалізації екологічної політики держави щодо рекреаційно-туристичних територій;
- адаптацію національного законодавства з питань регіональної політики до норм і стандартів Євросоюзу.

Маємо пам’ятати, що в цілому напрямки регіонального розвитку (цілісність, комплексність, деконцентрація, диверсифікація) є вільними від впливу суспільно-політичних формацій та домінуючого типу економіки, специфіки виробничих відносин. Забезпечення регіонального розвитку - це не тільки економічна й також політична задача, що потребує великої уваги з боку Уряду, регіональних владних структур та органів місцевого самоврядування.

<<< назад | зміст | вперед >>>