<<< назад | зміст | вперед >>>

Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму

Тема 2. Місцеве самоврядування в системі управління регіональним розвитком туризму

2.2. Система місцевого самоврядування в різних країнах та в незалежній Україні

В сучасній практиці українського самоврядування використовується теоретичні базові принципи та історичний досвід представництва українців в державних органах і органах місцевого самоврядування усіх країн.

Місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або за відповідальністю органів місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Згідно «Європейській хартії місцевого самоврядування» місцеве самоврядування означає право і спроможність відповідних місцевих органів здійснювати в межах закону регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, як це дозволяється законом (Страсбург, 15 жовтня 1985 р. (Хартію ратифіковано Законом № 452/97 - ВР України від 15.07.97, ст.3). Система місцевого самоврядування визначена в законах «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації».

В різних країнах успішно функціонують різні процедури формування місцевих органів влади, держави по-різному підходять до визначення меж їх компетенції і відпов-ідальності, практикуються різні системи організації влади на субнаціональних, регіональних і субрегіональних рівнях:

1. Англо-американська (англосаксонська) система - на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядування, а місцеві органи державної влади загальної компетенції не створюються ( Великобританія, Канада, Австралія).

2. Континентальна (романо-германська), або європейська, система - будується на поєднанні місцевого самоврядування та державного управління і має два різновиди:

- на всіх субнаціональних рівнях, окрім низового, одночасно існують вибрані органи територіальної громади і державні органи, які здійснюють нагляд над діяльністю органів місцевого самоврядування. На низовому рівні існують виключно органи місцевого самоврядування (Франція, Італія);
- на низовому рівні - тільки органи місцевого самоврядування (Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Ірак).
3. Іберійська (латиноамериканська) система - управління на всіх рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування, а відповідні головні посадові особи (мери, префекти) одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади.

4. Радянська система - ради всіх рівнів є органами державної влади на території. Система рад характеризується ієрархічною підлеглістю всіх елементів і відсутністю самостійних місцевих органів.

Оскільки за радянських часів в Україні, як і інших республіках СРСР, інститут місцевого самоврядування був фактично зруйнований, термін «місцеве самоврядування» був вилучений з вжитку, у справі формування системи управління на місцях необхідно було визначитися із змістом, компетенцією, повноваженнями, процедурою формування органів місцевого самоврядування, механізмом їхньої взаємодії із громадянами, територіальними громадами, державними органами влади.

Відродження місцевого самоврядування в Україні почалося з 1990 р. після прийняття Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування». За базову модель в Україні від початку була взята континентальна модель формування місцевої влади. Проте процес формування системи місцевого самоврядування був складним і неоднозначним.

Місцеве самоврядування в Україні у своєму розвитку пройшло наступні етапи та події:

- проголошення незалежності України, початок формування самостійної державної влади (1991 рік);
- запровадження інституту місцевих державних адміністрацій як місцевих органів державної виконавчої влади і здійснення спроби розмежування органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування та їх повноважень. Був прийнятий Закон «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве й регіональне самоврядування» (1992 рік );
- адміністративна реформа: скасовано інститут місцевих державних адміністрацій; представницьку владу на районному (обласному) рівні стали здійснювати районні (обласні) ради, раду і виконавчий комітет очолив голова ради(1994 рік);
- відновлення верховенства державної виконавчої влади та інституту місцевих державних адміністрацій(1995 рік).

Конституція України прийнята у 1996 р. Верховною Радою України закріпила існування інституту місцевого самоврядування в Україні, визначила його систему, провідну роль територіальних громад, фінансово-економічні основи місцевого самоврядування. 3 прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) здійснено законодавче оформлення чергового етапу реформування місцевої влади в Україні, який розпочався після прийняття Конституції. Важливим здобутком Закону є розподіл усіх повноважень на власні (самоврядні) та делеговані, що є однією із головних ознак місцевого самоврядування. Такий розподіл відображає початок нового етапу становлення відносин між органами місцевого самоврядування та державними місцевими адміністраціями - представниками державної влади. Місцеві державні адміністрації отримали статус як органів державної влади (повноваження, делеговані державою), так і виконавчих органів місцевого самоврядування на рівні району (області) - повноваження, які делеговані районною (обласною) радою.

Система місцевого самоврядування в Україні - це і місцеве самоврядування взагалі і система самоврядування конкретного села, селища, міста, які мають певну субординацію і які діють на основі гарантованого державою права, наданого територіальній громаді самостійно або під відповідальністю органів місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селиш, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Слід зауважити, що існуюча модель регіонального управління в Україні реалізується через систему політичного та економічного двовладдя: діють призначені з центру державні адміністрації і обрані населенням місцеві органи влади. Фактично ці інституції конкурують між собою і змагаються за фінансові ресурси та за контроль над власністю, особливо над землею. Розуміння ж регіону як адміністративно-територіальної одиниці субнаціонального рівня вимагає ієрархічного підпорядкування районного та обласному рівнів і тому на практиці в Україні самоврядування відсутнє.

В Європі ж регіон визначений як територія , яка має єдність з географічної точки зору, через це населення цієї території прагне і має можливість збереження та розвитку своєї самобутності саме завдяки місцевому самоврядуванню. Так, наприклад, у Польщі існують три рівні місцевих громад: на рівні гміни - самоврядна громада, на рівні повіту - локальна самоврядна громада, на рівні воєводства - регіональна самоврядна громада. Між переліченими громадами відсутня будь-яка залежність чи підлеглість. До цього слід додати закріплений Конгресом місцевих і регіональних влад Європи (1997р.) принцип субсидіарності, згідно з яким регіони беруть від центральної влади під свою відповідальність та в інтересах свого населення суттєву частину публічних прав.

Реалізація європейських принципів регіонального та місцевого самоврядування, започаткованих на принципах демократичного правління, в Україні почалася на початку 90-х років, але потім центристські тенденції отримали верх і сьогодні існують проблеми впровадження засад місцевого самоврядування, зокрема такі, що пов’язані зі становленням територіальних громад, з недосконалістю адміністративно-територіального устрою, з декларативністю місцевого самоврядування на регіональному рівні, з конкуренцією компетенції місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, із забезпеченням матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування.

Широке застосування самоврядних принципів управління здійснюється в Україні поступово в умовах набуття певного досвіду державного управління та місцевого самоврядування, прагнення до оптимального поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням.

Місцеве самоврядування є окремою формою народовладдя і включає:

- територіальну громаду;
- сільську, селищну, міську раду;
- сільського, селищного, міського голову;
- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
- органи самоорганізації населення.

Територіальна громада - це жителі, що об'єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають адміністративний центр.

Згідно Закону України «Про місцеве самоврядування» органами управління місцевим самоврядуванням вважаються органи самоврядування населення а також представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і наділяється правом представити інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст представляють районні та обласні ради, тобто ради окремих адміністративно-територіальних одиниць. У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які. в свою чергу, утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села, селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради, головує на її засіданнях.

До органів управління місцевим самоврядуванням відносяться представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування, а також органи самоврядування населення. Органи самоврядування (самоорганізації) населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

<<< назад | зміст | вперед >>>