Ціватий В.Г.
Матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 6-7 квітня 2023 р.)
К.: КНУКІМ, 2023. 478 с. С.276-280.

Концепт «гостинність» як фактор формування і розвитку національного туристичного продукту: міжнародно-політичний, стратегічний, етикетно-протокольний і культурно-креативний аспекти

Інформаційна культура і туристична дипломатія набувають своєї публічної міжнародно-дипломатичної затребуваності в умовах поліцентричного (багатополярного, біполярного, багатоцентричного) світоустрою ХХІ століття. Особливо актуалізувалася публічна і культурна дипломатія у сфері освіти, науки, культури і туризму. Стратегічні напрями формування та розвитку національного туристичного продукту мають інституціональну особливість щодо концептів «гостинність», «державний протокол», «дипломатичний протокол», «церемоніал» і «етикет міжнародної ввічливості» [1].

Наукове обґрунтування і концептуалізація таких соціальних регуляторів, як дипломатичний протокол, церемоніал та етикет міжнародної ввічливості, гостинність - це новий перспективний напрям досліджень у сфері міжнародних відносин, дипломатії та інституціональної історії в умовах мондіалізованого світоустрою ХХІ століття [2, с.208-210].

У глобалізованому і кроскультуральному соціумі ХХІ століття з’являються нові наукові проблеми, а науковці, відповідно - пропонують свої інноваційні підходи для їх інституціонально-системного аналізу, обґрунтування, розв’язання і вирішення.

Метою статті є репрезентація інституту гостинності як дієвого та ефективного інструментарію в арсеналі сучасної дипломатії, як структурного елементу державного протоколу та церемоніалу, туристичного бізнесу, готельно-ресторанного бізнесу, моделі дипломатії та функціональної складової дипломатичних систем держав світу, а також характеристика співставності та компаративного аналізу особливостей гостинності, елементів національного і міжнародного етикету, церемоніалу та дипломатичного протоколу в дипломатичних практиках сьогодення [3, с.32-36].

В умовах сьогодення поняття «гостинність» має високу міжнародно-політичну, політико-дипломатичну, туристичну і соціальну значимість. Концепт «гостинність» особливо актуалізується у сфері публічної та культурної дипломатії, публічному інформаційному просторі, міжкультурному спілкуванні та міжкультурній комунікації [1; 3, с.32-36].

У різних трактуваннях концепту «гостинність» науковці наголошують, з одного боку, на модельно-позитивному характері поведінки індивідуума, що вирізняється привітністю, повагою та хлібосольством, який любить приймати, частувати, пригощати гостей, тим самим звужуючи суть даного поняття, з іншого боку, розглядають його як широкий набір видів бізнесу, кожен з яких пов’язаний із обслуговуванням людей, які перебувають поза межами постійного місця проживання або роботи [4].

Ці трактування демонструють полярність погляді в розуміння феномена гостинності і відбивають його соціокультурну та етикетно-протокольну специфіку. Феномен гостинності можливо охарактеризувати як гостинність яка являє собою універсально поширений громадський інститут, що забезпечує гостю (гостеві) прийом, увагу та турботу. Гостинність - феномен кроскультурний, кроскультуральний і історико-регіональний. Концепт «гостинність» та концепт «ритуал зустрічі гостей» характеризуються особливостями інституціоналізації та їх особливою інституціональною історією [2, с.208-210; 4].

Незважаючи на етнічну різноманітність проявів гостинності в різних культурах, істотну історичну та інституціональну еволюцію, у результаті якої гостинність трансформувалася і за своїм змістом і формою, основні структурні та інституціональні риси її залишаються незмінними і єдиними. Соціальна мобільність, розвиток ресторанного бізнесу, розвиток готельного бізнесу та туризму - це не лише тенденції сучасності, а й явища, що підтверджують онтологічну вкоріненість соціального інституту гостинності.

Актуальність вивчення та прискіпливого наукового дослідження концепту «гостинність» обумовлена його людиноцентричністю. Гостинність як унікальне соціальне явище, і як один із регуляторів суспільно-політичного життя, має широкий спектр його тлумачення та практичного застосування. Протягом тривалого часу гостинність виступала в ролі одного з механізмів встановлення та підтримки зв’язків між окремими індивідами, спільностями (суспільствами, цивілізаціями тощо), міжнародними інституціями та державами. На сучасному етапі розвитку суспільства, а ми можемо говорити, з одного боку, про трансформацію суспільства, а з іншого - про глобалізацію суспільних процесів, гостинність ніби втрачає свою значущість як механізм інтеграції, але супроти цього - фактично зберігає інституціональні зв’язки в інформаційно-комунікаційній сфері діяльності та міждержавній взаємодії.

У своїх тлумаченнях дослідники пріоритетно наголошують на гостинності як якості характеру та поведінки людини, що відрізняється привітністю, доброзичливістю та хлібосольством. На наш погляд, подібне тлумачення є надто вузьким, тому що зводить багатоплановий феномен гостинності до побутового та ситуативного поняття. З іншого боку, у літературі, присвяченій питанням сервісу, поняття «гостинність» сприймається як широкий набір видів бізнесу, кожен із яких пов’язані з обслуговуванням людей, які є поза домом чи інституцією. Дані тлумачення демонструють два діаметрально протилежні погляди на розуміння феномена, що цікавить нас. Але жоден з них по факту - не відображає інституціональної, регіональної та національної специфіки гостинності як об’єкта міждисциплінарного вивчення такими науками як історія, політологія, соціологія, дипломатія, культурологія, етнологія та ін.

Теоретичне та практичне вивчення гостинності в сучасній науці ведеться вітчизняними та західними дослідниками за такими напрямами:

1. культурологічний і літературознавчий підходи, що концентрують свою увагу на ілюстрації прояву гостинності в художніх (літературних) та поетичних творах;
2. підхід політичної філософії, в рамках якого розглядається державна гостинність, констатує, що гостинність виявляється по відношенню до громадян інших держав, зокрема - дипломатів, або апатридів, насамперед іммігрантів;
3. урбаністичний підхід аналізує зміни природного та культурного ландшафту, що відбуваються під впливом розвитку туризму та індустрії прийому гостей, а також відношення місцевого населення до цих культурно-природних змін і туристів;
4. антропологічний та етнографічний підходи, що концентрують свою увагу на вивченні народних ритуалів і традицій гостинності, фольклору, пов’язаного з даним явищем;
5. дипломатичний підхід вивчає національні особливості держав щодо гостинності, зокрема - їх урахування в протокольно-дипломатичній практиці, моделях переговорів і міжкультурній комунікації [5, с.24-28].

Державна гостинність, це одна з форм інституціоналізованої гостинності, - це комплекс дій, що вживаються державою (на рівні держави взагалі, окремих регіонів та ін.) щодо прийому, адаптації та інтеграції новоприбулих осіб (дипломатів, офіційних представників інших держав, мігрантів або іммігрантів, туристів та ін.) у місцеву спільноту, у соціум держави перебування [6, с.34-40].

Дипломатична гостинність це особливий вид державної гостинності, що відноситься до сфери діяльності дипломатії та зовнішньополітичної взаємодії державних інституцій і держав [2, с.208-210; 6, с.34-40].

Природа державної гостинності відрізняється від особистої природи індивідуума, навіть якщо в основі й того, й іншого лежить готовність надати прийом і повагу до людської гідності. Приймаючою стороною в особистій гостинності є індивідуум чи спільність, на державному чи регіональному рівнях влади, або держава загалом. Приймаючим суб’єктом особистої гостинності є індивід або сім’я, група друзів, сусідів (вони завжди конкретні, з ними знайомі особисто), а суб’єктом держави - приймаючої сторони - особи з тих чи інших причин, які приїжджають із офіційним візитом, або категорія осіб, яка добровільно чи примусово залишили своє постійне місце проживання, свою державу. Це можуть бути дипломати, туристи, науковці, здобувачі вищої освіти (студенти), а також - трудові мігранти, біженці та ін. [7].

Особиста гостинність стає виявом доброзичливого, люб’язного ставлення до гостя; державне - знеособлена послуга, що надається іноземним громадянам, часто це, якщо висловлюватися формальними категоріями - вимушений захід (ми можемо сказати, що умовно - це вимушена, але зачасту доброзичлива гостинність) [6, с.34-40; 7; 8].

Німецький філософ Іммануїл Кант, напевно, одним із перших поставив питання про право іноземців (на гостинний прийом; на урочистий прийом; на дипломатичне прийняття) і межі подібної державної гостинності. Іммануїл Кант використовує поняття «чужоземці». У трактаті «Про вічний світ» він стверджує, що право всесвітнього громадянства має бути обмежене умовами загальної гостинності або привітності.

У світі є дві моделі державної гостинності. По-перше, модель мультикультурності (культурний плюралізм) протягом тривалого часу реалізується в країнах Європейського Союзу (Франція, Німеччина), Великій Британії та Канаді. У рамках мультикультуралізму держава всіляко допомагає іммігрантам зберегти свою культурну та національну ідентичність і, водночас, стати повноправними членами приймаючого суспільства, наділяючи їх привілеями навіть більшими, порівняно з корінним населенням (курси з вивчення мови, квоти при прийомі до закладів вищої освіти та на роботу, соціальна підтримка) [9, с.60-62].

По-друге, це модель асиміляції, яскравим прикладом якої є США (уперше ідею «плавильного котла» озвучив Дж. Гектор Сент-Джон де Кревкер у 1782 році). У межах цієї моделі прийом у суспільство складає умови формування нової ідентичності замість культурно-національних відмінностей. Це веде до втрати або вестернізації національних культур, знеособлення гостинності та перетворення їх на індустрію прийому (прагматичний підхід до гостинності) [7; 10, с.168-172].

Отже, наукові розвідки у сфері гостинності та етикетно-протокольних норм, вивчення проблеми гостинності в рамках наукових досліджень може вестись з різних точок зору. Соціокультурний, інституціональний, процесуальний, міжкультурний та інші підходи здатні відобразити різні грані гостинності, проясняючи і роз’яснюючи зміст баготочисленних аспектів цього універсального соціального явища. В історичній, політичній, культурологічній і соціологічній науці вивчення гостинності стане основою формування її нової підгалузі - державна гостинність, дипломатична гостинності та туристична гостинність, і цим розширить предметне поле цієї науки та навчальної дисципліни.

Список використаних джерел

1. Stanyer J. Modern Political Communication: Mediated Politics in Uncertain Times. Cambridge: Polity Press, 2007. 228р.
2. Ціватий В.Г. Історико-культурний туризм і туристична дипломатія: світовий та український інституціональний досвід // Інноваційні технології бізнесу, природокористування і туризму: збірник тез I Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Чернігів, 09 квітня 2020 р.). Чернігів: ЧНТУ, 2020. С.208-210.
3. Ціватий В.Г. Публічна дипломатія: традиції, тренди, та виклики (досвід і пріоритети для України) // Зовнішні справи. 2014. №6. С.32-36.
4. Reisinger Y. International Tourism: Cultures and Behavior. Butterworth-Heinemann, 2009. 450 р.
5. Ціватий В.Г. Культурна спадщина, культурні та креативні індустрії в умовах поліцентричного світоустрою ХХІ століття: інституціональна історія і сучасні міжнародні відносини (темпоральний дискурс) // Креативний простір. 2022. №10(Х). С.24-28.
6. Ціватий В.Г. Культурна дипломатія та інституціональні традиції європейського гуманізму доби Середньовіччя і раннього Модерного часу: креативний, політико-дипломатичний і трансформаційний дискурси // Креативний простір. 2023. №11(ХІ). С.37-40.
7. Ціватий В.Г. Концепт «Дипломатична гурманістика» як новий напрям інституціональних досліджень історії та сучасної моделі гастрономіки (історії їжі): міжнародно-політичний і теоретико-методологічний дискурси // Гуманітарний корпус. 2023. Вип.49. С.21-27.
8. Manor I. Digitalization of Public Diplomacy. London: Palgrave Macmillan, 2019. 356 p.
9. Ціватий В.Г. Гастрономічна (кулінарна) дипломатія як дієва складова дипломатії «м’якої сили» XXI століття // Зовнішні справи. 2015. №8. С.60-62.
10. Ціватий В.Г. Гастрономічна дипломатія: світова та українська практика й традиції дипломатії «м’якої сили» ХХІ століття // Науковий вісник Дипломатичної академії України: науковий журнал. 2015. Вип.22(1). С.168-172.