Дунай Н.В.
Наукові записки Київського університету туризму, економіки
і права. Серія: філософські науки. 2015. Вип.21. С.198-208.

Соціальний туризм як чинник духовної інтеграції людства

Наразі досить великий науковий і практичний інтерес викликає вивчення соціального туризму як феномену соціальної комунікації та духовної інтеграції людства. В статті туризм розглядається як ефективний канал «народної дипломатії», що істотно сприяє об’єднанню людей, комунікації та соціалізації особистостей.

Ключові слова: соціальний туризм, соціальна ідентичність, міжкультурна комунікація.

У сучасних умовах зростають місце і роль соціального туризму в житті суспільства, держава рухається в напрямку проголошення його одним із пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки. Туризм стає динамічною та розгалуженою індустрією, системою організації подорожей, засобом задоволення потреб все більшої кількості людей. В умовах глобалізаційних процесів актуальним стає аналіз саме соціально-комунікативної функції туризму. У цьому контексті соціальний туризм варто розглянути як чинник духовної інтеграції людства, адже він здатен гармонізувати взаємодію людини і суспільства, суспільства і природи.

Суспільство XXI століття, яке за своєю суттю і змістом є інформаційним, відкритим, віртуальним, обумовлює такий вектор людської взаємодії як постійний міжособистісний зв’язок, комунікацію, систематичний контакт людських спільнот з різними культурними реаліями. Найприкметнішою рисою нашого часу є зростання кількості людей, які завдяки туризму знайомляться з різними культурами. І тому саме комунікація є тим соціальним стрижнем, де перетинаються, взаємодіють людські якості та культурні надбання [11].

Нині суспільні зміни супроводжуються актуалізацією проблем комунікації на всіх рівнях соціальних взаємодій, виникненням якісно нового типу комунікаційних структур і процесів, визначенням місця й ролі комунікації в розвитку суспільства. Актуальність означеної проблеми визначається тим, що вільний час і дозвілля стають важливими чинниками в житті сучасних людей. Розвиток і вдосконалення виробничої й інших видів діяльності сприяють тому, що вивільняється все більше часу, який люди можуть використовувати на свій розсуд, таким чином, реалізуючи право на свободу вибору видів діяльності. Проте ця свобода обмежена деякими природними і соціокультурними чинниками, серед яких можна назвати природні умови місця проживання (географічні, кліматичні та ін.), рівень розвитку виробничих відносин і технологій, соціально-демографічні, інституціональні, етнокультурні та просторово-часові, мовні бар’єри та фільтри. Процеси, що відбуваються у сфері дозвілля більше, ніж у будь-якій іншій галузі соціального життя індивіда, відрізняються варіативністю, нерівномірними темпами розвитку.

Проте варто звернути увагу на те, що у сфері вільного соціального часу під впливом об’єктивних чинників, визначених особливостями сучасного життя, відбувається якісна зміна проведення цього вільного часу. Крім того, у сфері дозвілля відбувається цілеспрямовано організоване, змістовне використання вільного часу; розумне його структурування з урахуванням особистих інтересів індивіда й інтересів членів його сім’ї; приділяється особлива увага тим формам дозвілля, які є не стільки розважальними, скільки пізнавальними [3].

Одним із найважливіших видів організованої дозвіллєвої діяльності і соціально-комунікаційної організації соціокультурного середовища є соціальний туризм. Людство своїм розвитком багато в чому зобов’язане подорожам, які дозволяли людині не тільки розширити власний ареал вивченого соціального простору, але й ініціювали процеси міжетнічної та міжцивілізаційної соціальної комунікації, були каталізатором соціального пізнання, соціально-просторової ідентичності.

Ознайомлення зі «своїм» і «чужим» соціокультурним простором, погляд на себе зі сторони, були необхідними передумовами інноваційної активності людей і детермінантами еволюції соціальних інститутів. Завдяки саме соціальному туризму значно зростають духовні запити, відбувається диференціація соціальних потреб, виникає прагнення до систематичного ознайомлення з іншими моделями соціальної поведінки і матеріальної та духовної предметної діяльності, відбувається чуттєве та предметне пізнання світу.

Тенденції до глобалізації стають каталізатором процесу соціальної комунікації, надаючи їй нових якісних форм. Дослідження соціальних аспектів взаємодій між різними культурами у світі актуалізувалося останнім часом діалогом культур і є важливим для розвитку сучасної науки. У межах світового цивілізаційного процесу, науково технічного прогресу, розвитку транспортних засобів і виникнення нових технологічних можливостей, а також усе більшої відкритості кордонів між державами сучасна людина має необмежені можливості контактувати з представниками інших культур. У сучасних умовах соціальна комунікація здійснюється в найрізноманітніших сферах людського життя: економічній, політичній, військовому співробітництві, різноманітних культурних подіях (виставки, фестивалі та ін.), навчанні за кордоном, у моді, спорті, туризмі [10]. Наразі досить великий науковий і практичний інтерес викликає вивчення соціального туризму як феномену соціальної комунікації та духовної інтеграції людства.

Незважаючи на органічну долученість туризму до міжнародних відносин, це явище все ще залишається недостатньо вивченим з позиції гуманітарного знання. Важливо відзначити, що в науковій літературі приділено недостатньо уваги соціокультурній проблематиці туризму, особливо в контексті соціально-комунікаційної взаємодії. Існують різні підходи та парадигми, вибір яких варіюється залежно від тієї чи іншої науки. Але з розвитком наукового знання про соціальний туризм останній є системним об’єктом вивчення, тому актуальність проблеми визначається висуванням на перший план саме соціокультурної функції туризму, що виявляється в посиленні його значущості в міжкультурному спілкуванні. У зв’язку з цим особливого значення набуває дослідження туристичної галузі як форми соціальної комунікації; вивчення особливостей формування соціально-комунікаційних процесів у сфері туристичних послуг як особливого типу соціальної взаємодії. Тобто йдеться про те, щоб на основі комунікаційного підходу розглянути і визначити особливості розвитку туристичної галузі; проаналізувати специфіку формування туристичного продукту як комунікаційного каналу.

Туристські комунікації сприяють встановленню відносин невимушеного добровільного спілкування, заснованого на довірі та щирості. Справжній турист є людиною діалогічного стилю, здатною не просто на беззмістовне, формальне спілкування, а на зацікавлене, морально значиме та соціально перспективне. Культура спілкування та засновані на довірі відносини не виникають автоматично, вони вимагають значних вольових зусиль, бажання і вміння домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інститути, проте особливу увагу варто звернути на таку важливу ланку як соціальний туризм. Адже він здатен інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, конфронтації, ворожнечі. Своїми різноманітними можливостями він допомагає вирішувати багато взаємопов’язаних проблем важливого суспільного значення. Одна з них забезпечення інтеграції сучасного «розірваного світу», сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. «... Завдяки прямим, спонтанним і невимушеним контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, що представляють різні культури і способи життя, туризм сприяє забезпеченню в світовій і регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності» («Глобальний етичний кодекс туризму»).

Спілкування людей, які подорожують, одна з універсальних форм міжособистісних контактів. Інтернаціоналізація і глобалізація життя робить його одним з важливих факторів, що визначають якість життя людства. Не випадково туризм вважають ефективним каналом «народної дипломатії», адже людські стосунки вище відносини урядів, вони безпосередні, щирі, прозорі. У цьому сенсі великим гуманістичним потенціалом наділені соціальний, сімейний, молодіжний, релігійний, «ностальгічний», «подієвий» туризм, а також туризм для людей «третього віку» та інвалідів. Цими ознаками «туризм співзвучний гуманізму» (Г. Бідо).

Філософсько-світоглядний підхід до дослідження туризму переконує, що він істотно сприяє об’єднанню людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної, світової культур, освоєння і розповсюдження загальнолюдських етичних цінностей.

Соціальний туризм як найбільш демократична форма людських взаємин сприяє моральному оздоровленню сучасного суспільства, яке страждає від придбаного соціального імунодефіциту дефіциту щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури та етики обумовлюється такими її ціннісними нормативами:

а) принцип самодостатності особистості (визнання гідності людини);
б) принцип толерантності (доброзичливе ставлення до альтернативних або несхожих думок, переконань, способів життя).

Взаємодіючи і взаємодоповнюючи, ці принципи (у разі їх дотримання) сприяють утворенню в суспільстві моральної атмосфери щирого спілкування, довіри як основи дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованої взаємодії.

Туризм - глибоке соціальне явище у житті світового співтовариства, засноване на гуманістичних цілях і принципах. Він став фактором соціальної рівноваги, взаєморозуміння між народами та розвитку особистості. Туризм має величезне культурний і духовний зміст. Саме соціальний туризм став засобом пізнання та ознайомлення з досягненнями людського розуму, відкрив доступ до історичних і культурних цінностей народів. Духовний зміст туризму переважає над сегментами економічного і матеріального і впливає на цілковитий гармонійний розвиток особистості.

Туризм найтіснішим чином пов’язаний з соціокультурним розвитком суспільства, ціннісними пріоритетами та орієнтирами соціуму. Духовне життя сучасного суспільства не має єдиного кореня, і пошук його ідеалів також зведений до особистісних експериментів при максимальних можливостях експериментування з різними соціальними ролями, просторовими переміщеннями в пошуках самоідентифікації.

Масовий туризм є значущим соціальним процесом, важливість впливу якого до останнього часу не здавалася настільки очевидною. Поряд з мобільними технологіями сучасності він свідчить про перетворення практики комунікації «в рух». Взаємозбагачення транснаціональних форм загальнолюдської культури відбувається значною мірою завдяки обміну соціокультурною інформацією між туристами.

Важливим є обґрунтування такої інтерпретації сталого туризму, в контексті якої він може бути зрозумілий як перспективна соціальна інновація, що створює необхідні умови для інтеграції різноманітних способів і технологій формування сучасної культури та розвитку особистості. Мова йде про те, що стійкий туризм може розглядатися як спосіб інтеграції таких значущих сьогодні соціальних практик, як культурно-просвітницькі та спортивно-оздоровчі заходи, що сприяють соціальному розвитку особистості та формування у неї відповідального екологічно грамотного і творчо продуктивного стилю мислення.

У даному контексті принципи стійкості, сформульовані ЮНЕСКО в якості чотирьох основних освітніх принципів майбутнього, звучать наступним чином: вчитися жити разом; вчитися пізнавати; вчитися робити; вчитися бути [2]. Вони якнайкраще відображають суть тих завдань, які в постіндустріальному світі стоять перед соціальним туризмом й інститутами соціалізації особистості, і покликані пов’язати між собою чотири процеси. По-перше, це формування соціальної солідарності, соціальної довіри і відкритої, етично вивіреної комунікації між людьми, що належать до різних соціальних верств і груп, різних культур, етносів, цивілізацій, політичних і релігійних інститутів. Адже навчитися жити разом, підтримуючи мир, досягаючи взаєморозуміння і консенсусу з ключових питань соціального розвитку стратегічна гуманітарна мета епохи глобалізації.

По-друге, це формування особливого креативного мислення, націленого на ефективний пошук вирішення проблем, що постійно виникають в динамічних умовах сучасного життя. У глобалізованому світі, в умовах розширення масштабів міжкультурної взаємодії значення когнітивного компонента у свідомості особистості різко зростає. Інститути соціалізації постіндустріального суспільства покликані формувати людину-туриста, здатного до творчого, продуктивного мислення, націленого на отримання нових знань, на розвиток власних навичок, здібностей, компетенцій, без чого неможлива швидка й ефективна переорієнтація на нові види діяльності. Тому принцип «вчитися пізнавати» стає символом інноваційної моделі туризму, яка покликана формувати у людини здатність продукувати і сприймати різного роду нововведення.

Екзистенційне проектування особистості передбачає формування вміння жити в суспільстві і зберігати власну ідентичність, вступаючи під час подорожей в різні форми взаємодії, комунікації з іншими людьми. Уміння знаходити ідентичність, досягати повноти і цілісності існування, долаючи кризи індивідуального розвитку, вміння встановлювати гармонійні стосунки між різними проекціями людської природи природно-біологічної, соціокультурної, духовно-моральної неодмінні умови для повноцінного соціального буття особистості. Видатний класик сучасного психоаналізу, який розробив основи концепції ідентичності, американський учений Е. Еріксон у висновках до своєї відомої роботи «Дитинство і суспільство» зазначав: «... Тільки поступове наростання почуття ідентичності, засноване на особистому досвіді соціального здоров’я та культурній солідарності в кінці кожної головної кризи дитинства , передбачає той періодичний баланс в людському житті, який при інтеграції стадій його сприяє почуттю гуманності. Але всюди, де почуття ідентичності втрачається, де цілісність і повнота поступається місцем розпачу і відразі, генеративність поступається стагнації, інтимність ізоляції, а ідентичність змішуванню ролей, бойові порядки об’єднаних інфантильних страхів легко приходять в рух. І лише ідентичність, пришвартувавшись у «родовому маєтку» культурної ідентичності, здатна створювати суттєву психосоціальну рівновагу» [4].

Людина здатна збирати воєдино всі свої соціальні ролі, сприймати своє життя як історичну цілісність, що володіє розумінням того, хто він є, де знаходиться і куди йде. Людина, яка виробила довіру до інших людей, суспільства в цілому, що володіє самостійністю, підприємливістю, успішно знаходить свою соціальну, культурну, етнічну ідентичність і стає здатною ефективно вирішувати виникаючі перед нею проблеми. Саме таку особистість покликані формувати сучасні інститути соціалізації, оскільки без почуття цілісності буття, приналежності певному суспільству та культурі, співпричетності всьому людству, індивід не зможе адекватно сприймати і ефективно відповідати на ті соціальні та екологічні виклики, які несе нинішнє століття.

Отже, туризм у своїй дипломатичній іпостасі виконує в сучасному світі інтегративну функцію. Він є фактором, що сприяє подоланню ксенофобії, непорозуміння, недовіри, ворожнечі. Знайомство з іншими культурами, різними «життєвими світами» розширює рамки культурної, моральної, навіть політичної самоідентифікації людини, сприяє розумінню єдності плюрального людського буття, формує ставлення до «іншого» як водночас включеного до розряду «ми» (Р. Рорті).

Значення інтегративної функції туризму знайшло своє відображення і в останніх документах, прийнятих ВТО на зламі тисячоліть. Так, Балійська декларація по туризму, що була прийнята на Другому міжнародному форумі парламентаріїв світу у вересні 1996 року (Індонезія), зазначає, що «туризм може на ділі підвищити якість міжлюдських відносин незалежно від етнічних, расових, релігійних або соціокультурних відмінностей і що він покликаний відігравати помітну роль не тільки у забезпеченні взаєморозуміння і в поліпшенні міжнародних відносин, а й у справі досягнення миру в усьому світі» [1]. Ця декларація від імені парламентів країн світу постановила (п.21): «При розвиткові туризму в приймаючих туристських регіонах слід підтримувати рівновагу між інтересами місцевого населення і туристів; розвиток туризму має сприяти формуванню доброзичливих відносин між туристами та місцевим населенням на основі рівноправності з метою посилення взаєморозуміння і поважливого ставлення до відмінностей, а також з метою гарантування безпечної, мирної та спокійної атмосфери».

Важливу роль у визначенні інтегративної функції туризму відіграла Монреальська декларація «До гуманного та соціального бачення туризму» [6]. Її перша глава носить назву «Соціальний туризм високий ідеал перед лицем дискримінації і проблем інтеграції». В ній справедливо зазначається, що: «Сьогодні у світі, в якому дедалі частіше постає питання про смисл існування,... в цьому світі туризм зростає стійкими темпами. Ми є свідками вражаючого збільшення обсягів подорожей з діловими цілями та на відпочинок, відкриття кордонів, диверсифікації туристських напрямків, нових засобів комунікації та транспорту». Тобто декларація підкреслює ту інтегративну функцію туризму, яка зростає з кожним роком. Як наслідок і орієнтир для урядів світу стаття 2 (глави 1) цієї декларації проголошує, що «всі ініціативи з розвитку туризму мають бути націлені на повну реалізацію потенціалу кожної людини як особистості, так і громадянина».

Отже, за останні роки туризм став визначальним чинником соціальної і культурної інтеграції. Ефективним комунікаційним каналом у сучасних умовах можна вважати туристичний продукт як прояв та інструмент зростаючої культурної взаємодії. Туризм сприяє зміцненню єдності суспільства, допомагає залучити тих, хто в іншому випадку міг би залишитися на самоті, оскільки туризм передбачає зустрічі та діалог між «гостями» і «господарями», він поглиблює знання людей та народів один про одного, їх взаєморозуміння. Туризм є впливовою комунікаційною формою народної дипломатії, завдяки тим гуманним функціям, які він здійснює.

Міжнародний турист, що здійснює міжособистісну комунікацію, є представником конкретного народу, конкретної культури. Він надає можливість поєднати відпочинок із пізнанням побуту, історії, культури, традиції, звичаїв свого й іншого народів. Залучення до туристичної активності різних прошарків населення, що відбувається за рахунок соціального туризму, значно збільшить кількість каналів культурно соціальної комунікації, що, безперечно допоможе досягти взаєморозуміння між народами, перетворить ще «закриті» суспільства на більш відкриті, які поступово і добровільно залучатимуться до світового товариства, що сприятиме інтеграції людства на засадах толерантності та гуманізму [9].

Виконуючи інформаційно-комунікативну функцію, міжособистісне спілкування виступає важливою ланкою процесу взаєморозуміння, що, у свою чергу, забезпечує в остаточному підсумку суспільну і міжнародну солідарність. З цього погляду туризм має чимало переваг серед інших форм людських контактів.

Проблема єдності світу, суспільної солідарності це насамперед питання про можливість злагоди серед людей. При цьому йдеться не про злагоду ідеальних, високо свідомих особистостей, а цілком конкретних людей, що живуть непростим життям, сповненим соціальних конфліктів, суспільних суперечностей, власних драматичних подій. Особлива соціальна цінність і значимість туризму як інструмента комунікативної культури саме і полягає втому, що він здатний грати миротворчу роль у ситуаціях міжнародних та інших конфліктів, бути стабілізатором цивільної злагоди, чинником добросусідства, дружби і взаєморозуміння людей [5]. Таким чином, подальший розвиток туризму повинен бути пов’язаний з певною впорядкованістю процесу діалогу, зближенням культур різних народів, тобто з проявом його як соціокультурної комунікації.

Література

1. Балійська декларація по туризму. Мадрид, 1996.
2. Васильева В.Н. Формирование экологического мышления в процессе образования / В.Н. Васильева // Инновации и образование: Сборник материалов конференции. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. Вып.29. C.273-287.
3. Дурович А.П. Организация туризма: учеб. пособие / А.П. Дурович, Н.И. Кабушкин, Т.М. Сергеева. Минск: Новое знание, 2003. 632 c.
4. Эриксон Э.Г. Детство и общество / пер. с англ. и науч. ред. А.А. Алексеев. СПб.: Летний сад, 2000.
5. Манильская декларация по социальному воздействию туризма // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К., 2002.
6. Монреальська декларація «До гуманного і соціального бачення туризму». Мадрид, 1996.
7. Пазенок В.С. «Туризмологія»: методологія формування теоретичних засад // Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. К., КІТЕП, 1999.
8. Пазенок В.С. Філософія туризму // Туризм у XXI столітті. Матеріали міжнародної конференції. К., 2002.
9. Слободенюк Е.В. Туризм як чинник гуманізації відносин між народами: автореф. дис... к.філос.н.: 09.00.03. К.: Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди, 2003. 19 c.
10. Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации: учеб. пособие. СПб.: Михайлов, 2002. 460 c.
11. Соляник С.Ф. Соціокультурні комунікації в туризмі // Пазенок В.С., Федорченко В.К. Філософія туризму: навчальний посібник. К.: Кондор, 2004. 268 с.
12. Хартия туризма (1985 г.) // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К., 2002.

Дунай Н.В. Социальный туризм как фактор духовной интеграции человечества

Достаточно большой научный и практический интерес представляет изучение социального туризма как феномена социальной коммуникации и духовной интеграции человечества. В статье туризм рассматривается как эффективный канал «народной дипломатии», что существенно способствует объединению людей, коммуникации и социализации личности.

Ключевые слова: социальный туризм, социальная идентичность, межкультурная коммуникация.

Dynai N. Social Tourism as a Factor of Integration of Spiritual Humanity

Today the great scientific and practical interest is the research of social tourism as a phenomenon of social communication and spiritual integration of humanity. In the article the tourism is considered as an effective channel of «people’s diplomacy», which significantly contributes to bringing people together, communication and socialization.

Key words: social tourism, social identity, intercultural communication.