Дишкантюк О.В., Потьомкін Л.М., Власюк К.В.
Матеріали I Міжнародної науково-теоретичної конференції
«The Driving Force of Science and Trends in its Development».
(Ковентрі, 29 січня 2021 р.). Т.1. С.57-59.

Локальні харчові системи в розвитку гастрономічного туризму

Глобальною тенденцією сучасного світу є посилена увага людей до здорового способу життя, а відповідно здорового харчування та якості харчових продуктів. В цьому аспекті увагу науковців і практиків привертає питання створення локальних харчових систем.

Місцева продуктова модель є альтернативою моделі глобального продуктового ринку, в якому продукти долають великі дистанції перед тим, як потрапити до споживача. Локальна харчова система передбачає налагодження співпраці між виробниками, торговими агентами та споживачами у певному місці, де вони працюють разом, щоб підвищити продовольчу безпеку й забезпечити економічну, екологічну та соціальну стійкість суспільства [1].

Рух локаворів (locavore) (від англ. local - місцевий, локальний), сенс якого - споживання продуктів вирощених на максимально близькій відстані від споживача, є популярним трендом в багатьох країнах Європи та США, Канади, і це узгоджується з глобальною тенденцією боротьби за екологію. Термін «локавор» було введено Джесікою Прентіс у Сан-Франциско у 2005 р. Уже в 2007 р. термін став «словом року» американського словника видавництва Oxford University Press [1].

Створення локальних харчових систем узгоджується з сучасними глобальними тенденціями розвитку гастрономічного туризму, визначених провідними фахівцями туристичної індустрії UNWTO [2].

Зокрема відзначається, що основою гастрономічних пропозицій є територія, а елементом, який є джерелом локальної ідентичності, виступає теруар. Він охоплює екологічні та ландшафтні цінності, історію, культуру, традиції, сільську природу, море, власну кухню цього місця. У зв’язку з цим перетворення території на кулінарний ландшафт є однією із проблем туристичних дестинацій. Як зазначається в документі [2], однією з тенденцій є cтійкість. Мова йде про використання кулінарної спадщини раціонально з огляду на стійкість. Відвідувачів необхідно залучати до участі у певному теруарі, інтерпретованому через кухню, місцеву продукцію та всі послуги й заходи, які їх оточують.

Вдалим прикладом з нашої точки зору є створення в Україні туристичних кластерів, зокрема кластер "Фрумушика-Нова" в Тарутинському районі Одеської області; агротуристичний кластер "Диканька" в Диканському районі Полтавської області, агрорекреаційний кластер курорт "Коблево" в Березанському районі Миколаївської області, кластер «ГорбоГори» в Пустомитівському районі Львівської області. Наприклад, до кластеру "Фрумушика-Нова" входять сільськогосподарські підприємства, серед яких вівцеферма, виноградарство; та переробні підприємства - сироварня, винарня; та рекреаційно-туристичний комплекс. Тут проводяться екскурсії на фазанарій і вівцеферму, до зоокутка. В Одеському регіоні створена «Дорога вина та смаку Української Бессарабії» - організація, що об’єднує виробників локальних вин та традиційних продуктів. До маршруту входять такі проекти, як «Центр культури вина «Шабо», Європейська сироварня, виноробня «Колоніст», крафтовий екосир «Щедра околиця», сімейне виробництво м’ясних делікатесів «Балканські Ястія» та інші.

Розвиток фермерських господарств здійснює позитивний вплив на життя місцевої громади. Завдяки фермерським господарствам збільшується кількість робочих місць і виробництво, зростає затребуваність продукції місцевого виробника. Місцева продукція стає затребуваною не тільки гастрономічними туристами, але і місцевим населенням. Затребуваність продукції місцевого виробника зростає, адже на її використанні у технологічному процесі виробництва вже спеціалізуються мережі кафе і ресторанів в усьому світі, найбільша їх кількість зосереджена у США, Канаді та Західній Європі. Крім того, у населення виховується культура здорового харчування, адже жителі провідних країн світу приділяють посилену увагу до якості продуктів. Одним зі спірних у локаворстві стало питання, яку саме їжу можна вважати місцевою, адже існує багато різних розумінь локального. Основоположники руху, наприклад, наполягають на пропозиції приймати за основу радіус не більше 100 миль.

У США з цього приводу відбулись чисельні дебати у конгресі, після яких був законодавчо затверджений спеціальний норматив, згідно з яким локальною продукція вважається, якщо вона:

• транспортується на відстань не більшу ніж 400 миль;
• вироблена у межах штату [3].

В теперішній час локаворство стало досить популярним, і вже має низку дефініцій, серед яких:

• «продовольча миля» (food mile);
• «продовольчий басейн» (food shed) - за аналогією з водним басейном річки, це географічний регіон, де виробляється їжа для певної групи населення, здійснюється рух основних харчових потоків: від території, де їжа виробляється, до того місця, де вона споживається тощо [4].

У зв’язку з тим, що число прихильників локаворства стрімко зростає, пріоритетом для багатьох держав стало сприяння створенню маленьких фермерських ринків, які торгують свіжою продукцією, оскільки лише вони здатні максимально задовольнити потреби споживачів у свіжій продукції місцевого виробництва. Відбувається поступовий відхід від великих агрохолдингів. Наприклад, у США попит на фермерську продукцію перевищує пропозицію, тому за останні 15 років кількість фермерських ринків подвоїлась і становить понад 5 тис. Британські економісти лондонського фонду New Economics Foundation підрахували, що 1 фунт, витрачений на місцеві продукти, приносить економіці регіону 1,76 фунтів прибутку, тоді як на привозні - лише 36 пенсів [5].

Локаворство, як стиль харчування сформований в 2000 роках. Один із перших локаворських ресторанів («Blue Hill» був відкритий в США в 2000 році шеф-кухарем і гастрономічним дослідником Деном Барбером, який згодом став радником Барака Обами з питань спорту та здорового способу життя. Крім спеціалізованих ресторанів, розповсюджені магазини, де пропонують придбати фермерську продукцію.

Перспективним, з нашої точки зору, в аспекті розвитку гастрономічного туризму, є отримання місцевою продукцією статусу контрольованої за походженням, тобто отримання сертифікату, який є підтвердженням географічного походження продукції та має право використовуватися виключно для назви товару, що має відповідне географічне походження та певні властивості. Перший досвід в Україні уже є - це компанія «Шабо» - це перша, і на сьогодні єдина, яка має право створювати вина КНП (український аналог французьких АОС (фр. Appellation d’origine controlee).

Список використаних джерел

1. Dunnea J.B., Chambers K.J., Giombolinia K.J. et al. What Does "Local" Mean in the Grocery Store? Multiplicity in Food Retailers’ Perspectives on Sourcing and Marketing Local Foods // Renewable Agriculture and Food Systems. 2011. Vol.26. Issue 1. pp.46-59.
2. Global Report on Food Tourism. Madrid: World Tourism Organization (UNWTO), 2012.
3. H.R. 2419 «Food, Conservation, and Energy Act of 2008» (2008). In Bill Text Versions 110th Congress (2007-2008). p.246.
4. Feagan R. The Place of Food: Mapping out the "Local" in Local Food Systems // Progress in Human Geography. 2007. Vol.31(1). pp.23-42.
5. Трибушная Е. Правила локаворов // Корреспондент. 2013. №15. С.36-38.
6. Куліш І. Вплив новітніх тенденцій виробництва і споживання продуктів харчування на конкурентні переваги сільських територій // Регіональна економіка. 2016. №2. С.112-120.